Перші бої під Дебальцевим у 2015 році

Автор: Дмитро Путята

Бої за плацдарм навколо міста Дебальцеве у свідомості громадян України відклалися у вигляді декількох епізодів, котрі можна коротко описати так: була оборона, були бої за Вуглегірськ, Логвинове, а далі вихід з оперативного оточення.

Бої за Нікішине, Міус, Новоорлівку і безліч інших опорних та населених пунктів просто невідомі широкому загалу, а та інформація, котра є в інтернеті й іменується "офіційною", - практично не сходиться з реальністю і має на меті показати бої як ті, в котрих українська армія перемогла і перемагала б далі, якби у противника не було таких великих сил для наступу та резервів. Заплановано обороняли плацдарм, заплановано і організовано з нього відступили. На жаль, такі твердження далекі від реальності.

Розглянемо бої за Міус, Новоорлівку, Орлово-Іванівку та позиції і села, за які йшли бої в тих районах. Також буде дана суб’єктивна оцінка діям противника і їхній кількості та боєздатності. Якщо статтю читають учасники подій (особливо ті, хто героїчно трималися за ВОП "Балу" в січні-лютому), то прохання написати на пошту автора, щоб максимально розкрити картину подій.

На щастя, нам відносно добре відомо про бої на флангах оборони плацдарму: "Валера", "Зеніт" (Новогригорівка), "Сергій", "Олексій", бої за Вуглегірськ. Так чи інакше, інформацію про бойові зіткнення можна знайти банально в українській Вікіпедії. Але значно менше або взагалі немає інформації про бої, де противник атакував зухвало і прямо – в лоб. Доволі складно зрозуміти і сказати з упевненістю, який же саме план розробило російське командування і, що головне, в які терміни воно планувало реалізувати. На жаль, цю війну недарма називають "гібридною", і бойові дії разом з загальною ситуацією на фронті є всього лиш додатковим (інколи основним) тиском на державу з боку противника. Тому задля досягнення певних цілей на міжнародній арені солдатам двох ворогуючих сторін доводилося страждати і вкладатися в певні терміни та рамки.

Отже, оборона на півдні мала такий вигляд: Нікішине (ВОП "Ігнат"), Рідкодуб (ВОП "Станіслав"), Новоорлівка (ВОП "Беркут"), Міус (ВОП "Балу"), Ольховатка (ВОП "Лотос"), шахта "Єнакієвська" (ВОП "Агент"). На даних опорних пунктах оборону тримали бійці 128 ОГПБр і вели вони бої з 7 ОМСБр 1 АК "ДНР", на плечі якого лягло нелегке завдання – прорвати оборону ЗСУ на цій ділянці фронту та зайти в межі міста. Безумовно, бойові зіткнення 128-ї бригади з 7 ОМСБр були також в Орлово-Іванівці та висоти біля неї Гостра Могила  (ВОП 169 НЦ "Панама") та шахти "Полтавська", але ключові епізоди названі вище.

Противник

7 ОМСБр "ДНР" входила до 1 армійського корпусу (Донецька область) і складалася з 1 та 2 МСБ (Слов’янський та Семенівський батальйони). Кістяк бригади – ветерани літньої кампанії. Але 7 ОМСБр не була якоюсь особливою бригадою в руках російських офіцерів. Їй були притаманні такі ж самі проблеми, як і іншим підрозділам армійських корпусів: відсутність належної кількості особового складу (не вдалося сформувати третій МСБ), грамотність особового складу (вести наступальні дії значно важче, ніж оборонятися) та брак бронетехніки і автомобільної техніки. Тим не менше, було сформовано два мотострілецькі батальйони зі своїми розвідувальними взводами, розвідувальну роту, роту РХБЗ, мінометні батареї, батарею "Градів", дві батареї Д-30 та батарею САУ 2С1 "Гвоздика". Окремо потрібно сказати про їхній танковий "батальйон". Танків у бригаді було близько 20. З них брати участь в бойових діях могли не більше 12 (інші перебували в ремонті). В реальності воювало не більше 5-6 танків (людський фактор – страх). Також цікавим фактом є те, що бригада була мотострілецькою (практично повне віддзеркалення механізованої), але ОШС нагадував мотопіхотну: на два батальйони було не більше 12 БМП-1. Це при тому, що згідно зі штатом їх має бути 60. Особовий склад в більшості своїй пересувався на "Уралах" до точки "А", звідки своїм ходом йшли до точки "Б" (місця бою). Насправді така ситуація була і в 4 ОМСБр 2 АК. Брак часу і кадрів зробив свою справу. Але, як зазначалося вище, війна гібридна і армія підлаштовується під політичні процеси, а не навпаки. Тому їм доводилося діяти з тим, що мали. Думаю цілком очевидним є той факт, що при кожній бригаді, полку та батальйоні були російські куратори, котрі координували та керували підрозділами армійських корпусів. Якщо ж говорити про боєздатність бригади в цілому, то за суб’єктивною оцінкою і порівняно з іншими частинами АК, її можна назвати боєздатною за мірками зими 15-го. Бронетехніку з Росії вони почали отримувати на початку листопада. Саме тоді приїхала перша партія танків та БМП-1. В кінці листопада на початку грудня – артилерія. Зокрема, "Гради". Тобто часу підготувати належним чином особовий склад було вдосталь. Власне, як і побудувати оборону навколо міста за пів року.

БМП-1 7 ОМСБр. Зима 15-го

Початок бойових дій

На фронті в період осені 14-го і першої декади січня 15-го було небагато місць, де йшли бої і обстріли на регулярній основі: ДАП і його околиці і деякі населені пункти навколо Дебальцевого, а саме Нікішине. Там ближні бої ще в вересні почалися, адже селище на 50% було за ЗСУ і на 50% за противником. Противник не проявляв жодної активності біля "Валери", "Сергія", "Олексія", Вуглегірська тощо. Вся увага бойовиків була сконцентрована та віддалених опорних пунктах ЗСУ. Серед них Орлово-Іванівка (ВОП "Панама") і Гостра Могила, де оборону тримали бійці 169 НЦ з "Десни". Опорний пункт знаходився на околиці села, на висоті також були позиції наших військ. Це був звичайний ВОП: БМП-1, танк, взвод піхоти. Противник регулярно вів обстріл даних позицій з одиноких мінометів та гаубиць Д-30. Суперником 169 центру виступала описана вище 7 ОМСБр.

Вранці 14 січня командування 7 ОМСБр поставило завдання: захопити БП ЗСУ. 35-40 бойовиків з роти "Одеси" (1 мотострілецький батальйон) за підтримки 2 МТ-ЛБ та мінометної батареї пішли в атаку на ВОП "Панама" в Орлово-Івановці. Мінометна батарея противника, розташована в Михайлівці разом із взводом "Монтажника", звідки вони підтримували наступ інших двох взводів бойовиків під командуванням "Чорномора" та "Троля". Зав’язався ближній стрілецький бій. На щастя для ЗСУ, мінометна батарея бойовиків стріляла, по суті, в нікуди і шкоди не завдавала. В результаті короткочасного бою в противника були великі втрати – 8 загиблих. Їх оперативно погрузили на ті 2 МТ-ЛБ і відступили.

Характерно те, що поранених в них не було. Необдуманість наказів і завідомо провальна ідея атакувати БП 2 взводами з двома МТ-ЛБ призвела до такого результату. Але попри провальну атаку і великі втрати командування 7 ОМСБр від своїх ідей не відмовилося. Через два дні, 16 січня, розпочався черговий обстріл з артилерії і великокаліберних кулеметів. Екіпажу танка була дана команда їздити вздовж посадки і, періодично вискакуючи на позицію, відкривати вогонь з гармати по терикону, звідки працювали ПТУРи після того, як противник знову зробив спробу прорватися між "Панамою" і Гострою Могилою. Паралельно, щоб знешкодити бойову машину, у великій кількості полетіли ПТУРи. Через загрозу втрати бойової машини екіпаж отримав команду відійти приблизно на 150-200 метрів в сторону Гострої Могили і намагатися прикрити спроби відходу наших.

Після того, як танк поїхав, його більше не бачили. Як виявилося, механік-водій заїхав в озеро, де і залишився. Атаку вдалося відбити з настанням темряви. Скоріш за все, противник знав, що на ВОП відбувається ротація і намагався цього не допустити. Тим, хто прийшов по ротації на ВОП "Панама", дісталися суцільні руїни. Новим захисникам довелося будувати нову лінію оборони. В період з 14 по 16 січня підтримки артилерії ЗСУ не було взагалі. Піхота воювала своїми силами, і боротися з артилерією бойовиків не було жодної можливості. Характерно те, що ворожа артилерія стріляла щодня з того самого місця. Накрити її було б доволі просто.

Свого часу в інтернеті з’явилася книга російського добровольця, котрий служив при штабі 7 ОМСБр. У своїй книзі він доволі детально і цікаво описував бої за Дебальцеве і показував, які накази вони отримували і за скільки часу мали їх реалізувати (це те, про що я писав вище). Згодом книгу зі зрозумілих причин видалили з публічного доступу, але в мене залишилися, мабуть, найцікавіші частини тексту, котрі я додумався свого часу зберегти. Пропоную їх прочитати мовою оригіналу: "С утра 22.01.2015 г. силами БТГр бригады нанести огневое поражение противнику в районе НИКИШИНО (4565) - ОЛЬХОВАТКА (4555). К исходу 23.01.2015 г. занять рубеж: южн. окр. ДЕБАЛЬЦЕВО, сарай (5258 2), КОММУНА (5554). Во взаимодействии с подразделениями 6 мср и 2 БТГр.
4 омсбр вести боевые действия в секторе ответственности ЮЖНЫЙ: развилка дорог (5457 7), КРУГЛИК (4767 6), КОММУНА (5554), УГЛЕГОРСК (5348 1), с задачей во взаимодействии с подразделениями 2 АК, отрядами народного ополчения "Рим", "Лютый", "Фотон", "Леший" нанести огневое поражение противнику в районе ДЕБАЛЬЦЕВО, принудить противника к сдаче в плен, а в случае отказа - к Д5 уничтожить окруженную группировку противника в назначенном секторе ответственности.
3. Сосед справа: мср 4 омсбр - обеспечивает ввод в бой 2 БТГр 7 омсбр. Разграничительная линия с ним: отм. 299.1 (54578), далее по административной границе Донецкой области, РЕДКОДУБ (4864), отм. 318.5
(4477 1). КНП: МИУС (5066).
Сосед слева: 2 БТГр 4 омсбр занимает сектор ЗАПАДНЫЙ. Разграничительная линия с ним: КОММУНА (5554), иск. УГЛЕГОРСК (5348 8). КНП: отм. 303.4 (5953 9)."

Амбіційні і зухвалі плани. Як результат наступна цитата: "09.02.2015 12:00 1, 2 мсб продолжают удерживать занятые населенные пункты: МИУС (5066), РЕДКОДУБ (4864), НИКИШИНО (4464). Ведение наступательных действий не представляется возможным в связи с большими потерями в личном составе и технике. Сводный батальон из личного состава оставшихся подразделений (здн, 3 гсабатр ГСАДн, рр, иср) удерживает ранее занятые населенные пункты: ОРЛОВО-ИВАНОВКА (3760), МИХАЙЛОВКА (3556), КИРОВСКОЕ (3452)"

Так чи інакше, противник "с горем пополам" добивається певних успіхів, зазнаючи при цьому великих втрат. Як вже згадувалося неодноразово в моїх матеріалах, наступ АК на Дебальцеве, здебільшого, почався 22 січня 2015 року. Загони казаків з іншими "меншинами" наступали на Чорнухіне, 7 ОМСБр на Рідкодуб і Міус, та ж 7 ОМСБр на Нікішине. Зі сторони Круглика на Рідкодуб наступали ворожі танки, один з яких підірвався на мінах. Противник відступив. Аналогічно було відбито атаку на Нікішине, Міус, Чорнухіне. Противник зрозумів, що  з ходу, як вони і планували з самого початку, оборону не прорвеш.

Гаубиці Д-30 1 АК

Нікішине

На "Ігнаті" оборонялися бійці 15 ОГПБ 128-ї бригади. Вони прибули на позиції 24 листопада, замінивши бійців механізованого батальйону цієї ж бригади. Висунувшись з н.п. Кам’янка, де розташувалася мінометна батарея 120-мм калібру, колона з 3 БМП-2, одного "Урала", одного танка з 17 ОТБр та в супроводі БРМ-1К з розвідувальної роти бригади потрапила під вогонь противника. В одну БМП-2 влучили з "Мухи", двоє бійців зазнали поранення. Свіжі сили дісталися до опорного пункту, танк і БРМ-1К повернулися назад. Бійці займали оборону.

Наступного дня, 25 листопада, приїхало 2 "Урали" з бійцями і мали завдання забрати по ротації бійців мехбату. Противник відкрив сильний вогонь з артилерії, знищив 2 "Урали". Загинуло троє бійців. З кінця листопада по грудень на "Ігнаті" перебували близько 85 бійців, 5 БМП, 1 МТ-ЛБ і 1 танк. Щодва дні були поранені серед українських оборонців. Але командування регулярно намагалося підтримувати боєздатність ОП, оскільки розуміли його доцільність.

Оборонятися в селі було складно, жодна зі сторін не контролювала його повною мірою. Завдяки погодним умовав, бойовики наблизилися на 30 метрів до українських окопів. Зав’язався ближній бій на максимально короткій дистанції. Ворожі БМП-1 регулярно рухалися, щоб не потрапити під вогонь РПГ. Але гранатометник 128 ОГПБр Андрій Конопльов зумів підбити одну ворожу машину з "Мухи". Бойовики почали відступати і знову ж таки завдяки туману зуміли евакуювати пошкоджену БМП-1. 23 січня відбулася чергова атака противника на позиції ЗСУ. На цей раз за допомогою танків. Зі спогадів бійця 128 ОГПБр, котрий був учасником того бою: "Танк противника їздив відстані 20 - 40м біля наших постів, так близько що я досі пам’ятаю його бортовий номер на башті (357). Це якраз та відстань, що з ПТРК я його не підбив би, тому, що ракета не встигне активуватись, а гранатометник якраз був у нас Андрій, який потратив весь боєзапас на цей танк. Збив гусянку якраз тоді, коли танк заїжджав на черговий захід, на відстані 70-90 метрів. Танк просто повернув ствол і вистрелив у відповідь, я був тоді недалеко від Андрія". Андрій Конопльов власним життям зупинив атаку на ОП "Ігнат", чим врятував безліч життів. Сам Андрій народився в Краснодарському краї, в селі Новомихайлівка. Проходив військову службу в Житомирській області. Працював зварювальником. На момент загибелі в нього була дружина і шестимісячний хлопчик.

Противник зумів евакуювати підбитий танк і своїх загиблих. В бою було вбито 5 бойовиків з 2 МСБ та роти РХБЗ 7 ОМСБр. Вночі на підмогу нашим бійцям приїхало 3 танки та декілька БМП-2. В цілях маскування, техніка їхала без ліхтарів, тому один танк протаранив БРМ-1К, котра стояла на позиціях і та перевернулася. За допомогою танків вдалося зайняти ще одну вулицю. Тепер бійці 15 батальйону утримували 3 вулиці. З трьох танків один поїхав на Рідкодуб. 31 січня бійці відступили з Нікішиного. За весь період боїв, бойовики гатили з гаубиць Д-30 та мінометів. Якщо бій за село починався зранку, то закінчувався він вже під вечір. Оборона "Ігнату" коштувала багато життів для її оборонців і тих, хто намагався захопити його. На даний момент відомо, що противник в боях за дане село використовував в боях 2 танки Т-64БВ, 2 БМП-1, 2 МТ-ЛБ та 1 БРДМ-2. Було пошкоджено 1 танк, 1 БМП, знищено два "Урали" і 1 лютого мінометники 128-ї прямим влучанням накрили МТ-ЛБ.

Рідкодуб

Наведемо сухе зведення і висвітлення маловідомих або невідомих фактів, котрі мали місце в кінці січня та на початку лютого.

Оборона в цьому районі мала ефект доміно. Залишилося Нікішине, Рідкодуб потрапив практично в оточення і ситуація значно погіршилася. Хоч і українські військові відбивали атаки противника в січні практично кожного дня, зрештою довелося відступити.

Як вище зазначалося, 22 січня розпочався наступ. Бойовики шукали місце, через котре могли б прорватися, але все, що їм вдалося зробити, так це потрапляти під вогонь української артилерії. Атакуючи з Круглика, танки бойовиків наїжджали на міни. За два тижні боїв лише на мінах підірвалося 4 ворожі танки на підступах до Рідкодуба. Атаки піхотою також не давали жодного результату. Цілі, котрі росіяни намалювали собі, навіть і близько не були реалізовані. Обстановка дійшло до того, що 26 січня атаку бойовиків очолив російський кадровий офіцер, прикомандирований до бригади як радник. Ним виявився 36-річний майор Губарєв Олег з позивним Ельф. Разом з бойовиками вони зайняли позицію в посадці, але по них прилетіла 120-мм міна, і російський офіцер разом з 3 бойовиками загинули. Скоріш за все, працювала згадана раніше мінометна батарея 128-ї з Кам’янки.

Спогади командира розвідувального взводу 2 МСБ 7 ОМСБр про те, які сили атакували Рідкодуб: "2-МСБ, не полная танковая рота (короче 4 танка - взвод). Два танка ремонтировали, два танка в атаку и так по очереди. Минометная батарея. Иногда артсредства старшего начальника. Часть людей с приданой ротой РХБЗ положили на второй день в Никишино. Кстати, вся рота РХБЗ закончилась в Редкодубе. Ротный был контужен, остатками роты командовал начальник РХБЗ бригады. А, пара Рапир на случай танковой атаки. Но мы ее не дождались".

3 лютого відбувся черговий наступ на Рідкодуб, в котрому взяли участь піхотинці з роти РХБЗ та танки. Українські бійці з СПГ-9 підбили 3 ворожі Т-64БВ і одну МТ-ЛБ. Атаку відбили. 6 лютого була чергова атака. Знову себе проявили бійці мінометної батареї і вогнем своїх мінометів прямим влучанням знищили ворожий БРДМ-2. Протягом 22 січня і кінця лютого (бойовики зайняли Рідкодуб 10 лютого, але наша артилерія здійснювала вогневі нальоти по втрачених позиціях і дорогах) противник втратив щонайменше 31 бійця (серед них двоє офіцерів, один кадровий з РФ). Це втрати особового складу тих, кого вдалося встановити пошуком по відкритих джерелах і лише тих, хто помер в той день, а не через тиждень чи місяць від поранень. Було втрачено 7 танків, 1 МТ-ЛБ, 1 БМП-1, 1 БРДМ-2, автомобільну техніку. Втрати техніки ЗСУ становили 11 одиниць, серед яких 5 – це танки.

Новоорлівка

ВОП "Беркут" являв собою типовий недоукомплектований опорний пункт зі взводом бійців та бронетехнікою (одного й іншого не було в достатній кількості). Завдяки багаторічним дослідженням відомо, що атаку на цей ОП проводила розвідувальна рота 7 ОМСБр разом зі зведеним загоном артилеристів  цієї бригади. Мета атаки мала відволікаючий характер задля того, щоб командування ЗСУ перекидало резерви для утримання позиції. Офіцер 128 ОГПБр з позивним Сумрак згадував це так: "Суть військової операції полягала в тому, щоб раптовим координованим ударом трьох диверсійних груп добре озброєного "спецназу" бригади з півдня, сходу і заходу села Новоорлівка повністю знищити гарнізон ВОП "Беркут", розташований в цьому населеному пункті.
Тим самим планувалося розірвати лінію оборони, посіяти паніку і підірвати бойовий дух, а також змусити відтягнути максимум сил 128-ї ОГПБр з напряму селище Міус - село Нікішине, де в цей час 1-й мотострілецький батальйон 7-ї ОМСБр "ДНР" ніс великі втрати в живій силі і техніці.
У разі успіху склалася б загрозлива ситуація для підрозділів 169-ого Навчального центру, які обороняли пануючу висоту цього району місцевості - Гостра Могила. Захопити її бойовики намагалися неодноразово, але їхні всі спроби завдяки скоординованим діям підрозділів 169-ого НЦ і 128-ї ОГПБр були марними. Крім цього, у разі успішного захоплення Новоорлівки, додаткові сили противника, таємно перекинуті в район проведення "спецоперації", використовуючи ефект несподіванки і розвиваючи тактичний успіх, мали вийти на рубіж селища Ольховатка, тим самим істотно погіршивши становище опорних пунктів, які базувались на шахтах "Єнакіївська", "Полтавська" та на ВОПі в селищі Оленівка, створюючи загрозу всьому правому флангу угруповання. Для гарантованого успіху планованої акції, в інтересах диверсійних груп було прийнято рішення додатково задіяти мінометну і гаубичну батарею, а також розрахунки РСЗО "Град"".

Сутички на цьому ВОП почалися 25-26 січня, коли противник вів масований обстріл з мінометів та ствольної артилерії. На посту  було 25 бійців з 2 офіцерами. Через наступ противника і обстріл артилерією більшість бійців даного ОП просто втекла з позицій, а ті хто не втік – закрилися в своїх бліндажах і не вилазили звідти. Через складну ситуацію було відправлено додатково 6 бійців, котрі і побачили цю картину. Їм і довелося вести бій з переважаючим по кількості противником. Близько 14:00 з ВОП "Агент" було відправлено танк 7 бійців і БМП-2 128-ї. Вони вистріляли весь свій БК за короткий час і повернулися назад.

Бій не вщухав. Близько 18:00 з того ж самого сусіднього ВОПу приїхав танк 17 ОТБр, БМП-2 і знову 7 бійців. Щоправда, танку вдалося зробити лише 5 пострілів, після чого у нього заклинила гармата. Ближче до 20:00 через цей казус танк повернувся назад. Під час бою виявилося, що командир ВОПу, офіцер, сказав усім, що він поранений і втік з поля бою (насправді в нього був зламаний палець), а офіцер-мінометник не хотів вилазити з бліндажа навіть під дулом автоматів своїх побратимів. Ніхто з тої першої шістки бійців стріляти з 82 мм "Василька" не вмів. Зі слів молодшого сержанта Олега Височана, бій тривав 10 годин. Ворог у селі крім стрілецької зброї застосовував гранатомети, АГС, "Шмелі". Також їх підтримував БТР вогнем з КПВТ.

Справа з терикону (шахта "Свято-Миколаївська" південніше села) бійців обстрілювали з кулемета, далі за териконом був водоканал Кіровського, з якого працювали міномети. Це все супроводжувалось обстрілами з артилерії і "Градів". Захисникам вдалося передати координати для нашої артилерії, але працювати по них змогли лише три САУ, які стояли в Ольховатці, та й то в перервах між їхньою основною роботою, бо тоді важкі бої точилися усюди. В період з 27 січня по 1 лютого бойовики втратили 9 бійців загиблими, Зу-23-2, АГС-17, стрілецьку зброю тощо. Втрати ЗСУ - двоє бійців.

Міус

31.01.15 бійцям 25 ОМПБ дали завдання сформувати групу і приїхати на ВОП "Балу", де сапер 25-го батальйону замінує танконебезпечні ділянки. Отримавши в 10 ранку наказ від командира батальйону, два танки Т-64Б і 1 БРДМ-2 з 20 бійцями і 1 сапером вирушили з Комуни до Міусу. Приїхавши на БП вони побачили неповний взвод бійців 128-ї (разом з ними були представники прикордонної служби, так як, на жаль, даний ВОП виконював типові для літа 14-го функції БП через який їздили місцеві жителі) з двома БМП-2. Частина зайняла оборону разом з ними, а частина разом з сапером пішли мінувати підступи до БП. Потрапивши під артилерійський вогонь вони повернулися назад. Близько 17:00 на БП приїхало підкріплення у вигляді 8 бійців 128-ї бригади на ГАЗ-66 і зайняли разом зі всіма оборону.

Під вечір стояв сильний туман і зі сторони Ростовської траси на БП виїхав ворожий Т-72Б1. Сержант 128 ОГПБр Олесь (прізвище не встановлено) двічі влучив з СПГ-9 в танк, той заїхав в яму, де покрутився на місці і отримав з РПГ-7 в башту. Ворожий екіпаж потрапив у полон. Серед них двоє місцевих і один з РФ.

Міус штурмували регулярно паралельно зі штурмами написаних вище ВОП ЗСУ. Це все робилося аби командування ЗСУ не могло перекидати свої резерви на всі гарячі точки і в кінцевому результаті повинно було чимось пожертвувати. Так власне і ставалося. З 1 по 6 лютого відбулися найбільші атаки БП. Зокрема, 6 лютого БРДМ-2 і МТ-ЛБ 4 роти 2 МСБ 7 ОМСБр пішли в атаку на БП по чистому полю. МТ-ЛБ відсікли вогнем і вона припинила рух, а БРДМ практично доїхав до позицій ЗСУ, де отримав з РПГ-7. 11 бойовиків загинуло. В останній день боїв, 18 лютого, на БП також вилетіла ворожа БМП-1П і одразу ж була знищена. Детальніше про бій 31.01.15 вийшла окрема стаття.

Насправді, описати одним матеріалом, навіть коротко, такий великий шмат боїв просто неможливо. Хіба що писати це у вигляді халтури, котру намагаються видати за правду: "Ми билися відважно і довго, але росіян було більше, і тому ми програли". Кожен з цих боїв потрібно досліджувати довго і прискіпливо.

У статті я не згадував ОП в Чорнухиному, ВОП "Олександр", котрий слугував прикриттям для Чорнухиного. Це також окрема тема і різні бригади з обидної сторін билися один з одним. Мета статті полягала в тому аби дати початок новим дослідженням і показати тим, хто воював там, що нам не все одно і це актуально. Я глибоко переконаний, що є величезна кількість героїчних і навпаки історій в цій зимовій кампанії. Маю надію, що з допомогою учасників ми їх опишемо і висвітлимо те, що близьке до істини.

Якщо ж дивитися на дії противника взимку 15-го, то моє суб’єктивне бачення таке: планувалося прорвати лівий фланг оборони, атакуючи ВОП неподалік Троїцького 22 січня і паралельно прориваючи оборону ЗСУ, атакуючи просто "в лоб". Після першої невдачі спроби пробитися на фланзі не зупинилися і тривали до кінця січня. Через великі втрати росіяни були змушені відмовитися від цього плану. Але продовжували атакувати на півдні, відтягуючи резерви наших військ на себе, щоб прорватися вже на лівому фланзі – через Вуглегірськ. Що їм і вдалося: 7-8 лютого бойовики вперше через селище 8 Березня зайшли в Дебальцеве. Це була та дірка в обороні, котру не змогли закрити. 9 лютого перекрили основну трасу.

Дмитро Путята, для Цензор. НЕТ