Як лікують коронавірус у державній лікарні в Києві. Особистий досвід

Автор: Михайло Свистович

Історія хвороби і лікування Олени Герасімової.

***

17 серпня

37,8 зранку + кашель + м'язовий та головний біль.

Звернулась до лікаря. Лікар спитала прізвище і домашню адресу та попросила скинути СМС назву місця роботи та адресу, бо зараз прийом і купа народу в коридорі. Скинула їй СМС із симптомами. Лікар передзвонила і призначила антибіотики.

19 серпня

Температура впала після анальгіну. Кашлю майже немає на фоні антибіотиків.

23 серпня

Після тижня безрезультатної антибіотикотерапії довелось шпиталізуватись. ПЛР зробили. Через 5 годин результат – коронавірус.

24 серпня

Медсестра сортувального відділення в комбінезоні шкереберть і з слабопритомним виглядом відкриває двері в палату і зі словами: "Це ваш антибіотик" жбурляє таблетку на ліжко і швидко зачиняє двері. Потім знову відкриває: "А це жарознижуюче", - жбурляє другу таблетку і швидко зачиняє двері. (Втікає)

Перший день роботи 1 урології, що перепрофільована під ковід.

Ввечері відділення сидить без їжі. Забули.

Черговий лікар:

— Я взагалі уролог. Всі питання до інфекціоніста, який зараз прийде (звісно, його не було).

Найкращий час, щоб зробити рентген - 10 вечора. Треба вийти на вулицю (про що нікого не попередили і ми в легких футболках пішли) і зайти в корпус через інший вхід. В мене 38,7 і я випила ампулу анальгіну. Через хвилин 10 температура стрімко летить вниз разом з мокрою футболкою. Стоїмо, чекаємо поки висохнуть плівки. Хвилин 40, не менше. На вулиці вже прохолодно. Мені теж. Знову болить спина. Єдина думка - не підчепити пневмонію.

Інфекціоніста другий день нема. Чоловіки грозяться йти на Банкову.

Наші знімки за добу ніхто не дивився. (хто б у цьому сумнівався)

Про харчі. М'ясо в будь-якому вигляді відсутнє. Я так розумію, що м'ясо з'їли ті ж самі миші, що вижрали весь держрезерв зерна та закатали в асфальт ковідний фонд. Мені не шкода, може зараз м'ясо і риба і птиця є отрутою для ковідних хворих. Але що мене дійсно вибішує, то це кількість рідини (так званого чаю чи якоїсь морсової бурди). На 20 хворих у відділенні трилітровий чайник. По 150 грамів пійла на ніс. З огляду на те, що в більшості рідні теж хворіють, то питної води немає де взяти. Отже, менше 500 мл на добу для людей, в яких лихоманка, 2-3 дні і тромби гарантовані попри уколи в живіт гепарину.

Вечеря. Тільки рознесли їжу, як відкрились двері і прийшла тьотя зі шваброю, що смердить хлоркою, на вологе прибирання. Смачного.

Попри те, що на 2-3 кімнати окремий санвузол, там відсутня гаряча вода.

25 серпня

Вчора звечора після крапельниці знову 38,8. Ще й почався страшний кашель після нічних прогулянок. (Нагадую, що я поступила в лікарню з абсолютно чистими легенями, що підтверджено лікарем швидкої і лікарем приймального, тобто я поступила в лікарню з пневмонією без жодних звичних для неї симптомів). І тут трапилось диво. Прийшов черговий (звісно уролог) який призначив єдиновірний жарознижуючий коктейль — анальгін+ношпа+ДЕКСАМЕТАЗОН(!!!). Не розумію, чого мені укол дексаметазону не зробили за протоколом першого ж дня. На ранок трохи попустив кашель. Друге диво — це медсестра, що відчергувала минулу добу. Вона зробила все можливе та неможливе, щоб вибити в лікарні всі антибіотики для крапельниць, які були призначені пацієнтам, не дозволяючи останнім купити їх за власний кошт.

13 година дня. В мене вже 38. Зранку нам:

— не міряли кисень і тиск.

— не приносили пігулки на день.

— не робили укол гепаріну

— обхід щойно був. На 33%. Прийшов лікар, подивився з палати 1 пацієнтку, а нам кинув через зуби, що нас буде дивитись інший. Та й пішов. Разючий контраст з учорашнім днем.

14.00 принесли піґулку, зробили пів тюбика гепарину. Другу половину залишили у використаному шприці на завтра (!!!)

16-00. Був обхід. Правостороння пневмонія. Температура 38,6.

Надвечір'я.

Перевели в інфекційне. Навіть прикріпили лікаря. Температура після жарознижуючої крапельниці 39,4. Трохи подихала киснем, бо перехід між корпусами з трьома торбами загальною вагою кг 15 доконав.

21-00 температура трохи спала. Палати обладнані киснем. Є чайник і гаряча вода. Палата-бокс на двох. Виходити в коридор не можна. З мінусу — відсутній холодильник. Але є тривожна кнопка. В цілому — різниця космічна.

Сьогодні дали дві котлети — в обід і на вечерю.

26 серпня

2-ге інфекційне відділення.

Вчора ввечері дали жарознижуючу крапельницю. Вона не подіяла ніяк. До ранку трималась 39,4. Вранці дали ібупрофен, який поступово збив на два градуси.

Сатурація на нижній межі допустимого, тому періодично прикладаюсь до маски з киснем, як п'яниця до пляшки. Призначили ще одну крапельницю з антибіотиком та вкололи дексаметазон.

У мене сьогодні десятий день хвороби. Вважається, що ці дні будуть кризовими.

Зі смішного — моя сусідка по палаті, що лежить з двосторонньою ковідною пневмонією, не вірить у ковід.

Хочу розвіяти популярний міф, що пневмонію показує лише КТ. Всі в лікарні, кому робили рентген (а не флюрографію), отримали свої пневмонії на знімках.

Вчора з подивом виявила, що звичайна питна вода мені гірка. Інших змін смаку і запаху немає.

Серед тих, хто лежить у лікарні, був лише один чоловік, що повністю втратив смак і нюх. У деяких це мало частковий характер.

Кашель. У більшості його немає взагалі.

21-00

Температура після двох флаконів цефтріаксону тримається на рівні до 37,2 три години без жарознижуючих.

27 серпня

Вчорашній вечір подарував надію, що може зранку не буде температури. Куди там. Ми не шукаємо легких шляхів. Від 38 до 38,5 вперто лізла вгору, хоча й повільніше, аніж у попередні дні.

Кашель підсилюється, находить приступами. Мокротиння в'язке як при кашлюку, що обліплює трахею і починаєш задихатись. В доньки вдома на 10 день хвороби за нормальноїй температури повністю пропав нюх. Син тримається, але він захворів на два дні пізніше.

Не втрималась і випила ібупрофен, бо було несила терпіти. Коли впаде температура, буде невеликий передих.

Сатурація продовжує падіння. Сьогодні вже 88.

28 серпня

Сьогодні вперше без прийому жарознижуючого температура трималась на рівні 37—37.3, періодично піднімаючись і самостійно спадаючи.

Два рази ходила з четвертого на третій поверх і назад. Вниз норм, нагору враження, що перекрили повітря. Відразу приступ кашлю і хапання маски з киснем. Теж саме в душі — відчувається нестача повітря в замкненому приміщенні.

Зробили повторно кардіограму (норм) і рентген (поки не знаю).

З поганого — вічний супутник антибіотикотерапії — кандидоз, або молочниця. Всі ясна запалились, язик немов трактором перепаханий. Призначили крапельниці з флуконазолом. Препарат паршивий, але діватись нема куди. Ще передали звичайнісіньку соду для полоскання ротової порожнини.

Взагалі, в кого ковід починався не з ШКТ, всі принади хвороби на своєму шлунку, кишківнику і т.д. просто відчувають пізніше внаслідок лікування.

Ще призначили дуже патріотичні таблетки. Вони просто зобов'язані побороти печію. Омепразол називаються.

Для розрідження слизу амброксол в таблетках. Щоб красивіше кашляти.

Сатурація без кисню 88, з киснем 96. Резинка на масці понатирала вуха, але щоб то все горе було.

Лікування у відділеннях першої та другої хвилі відрізняється, як клініка "Шаріте" і українська районна лікарня. Перевірено на прикладі Олександрівської. Перша хвиля практично заповнена.

30 серпня

14 день хвороби, 7 день у лікарні.

Вірус потроху відступає. Температура другий день не піднімається вище 37. Страшенна слабкість і нічний піт. 2-3 футболки за ніч — звичайна норма. Пробую дихальну гімнастику — поки нічого суттєвого не відходить. Але вже частіше можу вдихнути на повні груди. Більшість часу (крім ночі) на кисні. За тиждень у лікарні стан суттєво покращився. Всі крапельниці з антибіотиками поки при мені.

1 вересня

Прийшов другий рентген — запалення таки двостороннє. Хоча об'єктивно хрипів прослуховується менше.

Зменшили кількість ін'єкцій дексаметазону.

Крапельниці з антибіотиками поки всі при мені. Сатурація покращилась, але про виписку не йдеться.

2 вересня

Після кардіаграми піднялась сходами в палату без задухи. Температура норм.

3 вересня

Сьогодні взяли контрольний ПЛР. Завтра контрольний рентген. Тримаю кулачки.

Антибіотик залишили в таблетках. Вени на руках від учорашнього вечора вільні.

Поступило у відділення багато нових. Всі вільні ліжка, що стояли в коридорі, пододавали як додаткові у палати.

Тепер я бачила все. Медсестра в шортах і футболці без жодних захисних засобів крім одноразової маски на обличчі поставила катетер на безнадійні вени. До неї зробили 5 чи 6 дірок безрезультатно для того, щоб сусідці підключити крапельницю. Виявилось, що вона реанімаційна медсестра інфекційного відділення, яка хворіє в сусідній палаті. Одужуйте, сестро! Я не знаю, як вас звати, але ви супер!!!

4 вересня

Ще вчора зранку все було ок. Але вже під вечір мені прострелило всю ліву половину тулуба від голови до поясниці. Біль був такий, що вдохнути-видохнути було неможливо. Повне враження поламаних ребер. Всю ніч провела в двох положеннях: стоячи біля та сидячи на ліжку. Бодай якась опора спині лише підсилювала невгамовний біль. На ранок прийшов вчорашній тест ПЛР. Він досі був позитивним. На додачу на рентгені виявився плевріт і скупчення рідини в правій легені. Але залишатися бодай ще на один день було б самогубством. Укол диклофенаку трошки знизив больові відчуття, а думка щодо перцевого пластирю вдома на спині додавала впевненості у тому, що в рідних пенатах буде краще. Тож я підписала всі свої зобов'язання і з випискою та набором рекомендацій надвечір опинилась вдома. Тепер сиджу в улюбленому кріслі з двома пластирями, що гріють спину й душу. Далі знов до сімейного - зробити ПЛР та через 10 днів контрольний рентген. На цьому моє перебування в лікарні скінчилось, чого не скажеш про ковід. Попереду завершення лікування та відновлення.

Мій випадок був класифікований лікарнею як важкий перебіг хвороби. Хоча я впевнена, що реанімаційні хворі значно важчі.

6 вересня

Вчора попри укол кетанова та антибіотик температура піднялась до 37,8. А сьогодні зранку мені трохи відпустило спину.

9 вересня

Київ.

Сьогодні на брифінгу Віталій Кличко озвучив цифри щодо кількості госпіталізованих. Сказати, що вони невтішні - не сказати нічого. Отже, станом на сьогодні в лікарнях перебуває 913 осіб. З них у важкому стані 158, 216 - має кисень, 18 - перебувають на апаратах ШВЛ.

Тобто на сьогодні на кисневих апаратах - менше 25% госпіталізованих. І це не тому, що всі інші не потребують кисню. Це тому, що для всіх інших його НЕМАЄ.

Як людина, яка майже 2 тижні перебувала в лікарні, хочу пояснити, що всі, кого шпиталізують з ковідом, мають запалення легень (здебільшого двостороннє). В мене була полісегментарна пневмонія. Це означає, що в легенях не єдине вогнище запалення, а множинні точки чи області.

Тому всі пацієнти повинні мати доступ до кисню. Вони самі регулюють час носіння маски - чи це буде періодично впродовж доби, чи маска повинна бути на обличчі постійно, включаючи нічний сон.

Власне кажучи, відсутність доступу до кисню в останні дні перебування була теж однією з причин, чому я достроково покинула лікарню.

Якщо такий стан речей у Києві, то що казати про районні лікарні?

Михайло Свистович