Нардеп СН Сергій Кузьміних: "Якщо ми введемо таку систему охорони здоров’я, як у Польщі, нас "піднімуть на вила""

Автор: Ольга Москалюк

Про вакцинацію від COVID-19, роботу міністра охорони здоров’я Максима Степанова, фінансування медицини читайте в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" із народним депутатом фракції "Слуга народу" Сергієм Кузьміних.

***

Влада обіцяє, що наступного тижня в Україні нарешті розпочнеться перша хвиля вакцинації від COVID-19. Президент заявив: спочатку щеплення отримають медики, бо вони контактують із хворими. Запевнив, що готовий наслідувати приклад американського колеги Джо Байдена та вакцинуватися у прямому ефірі. Таким чином продемонструвати: це безпечно. Чи пройшли таку процедуру деякі політики, як про те раніше писали в пресі, "Цензор.НЕТ" запитав у нардепа зі "Слуги народу" Сергія Кузьміних, який входить до комітету Верховної Ради з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

ЯКЩО ГОВОРИТИ ПРО COVID-19, ТО ТУТ ТРЕБА СТАВИТИ ПИТАННЯ ЛЯШКУ, А НЕ СТЕПАНОВУ

- Поки інші країни світу активно роблять своїм громадянам щеплення від COVID-19, ми тільки приступаємо до цієї процедури. Чому "пасемо задніх"?

- Я погоджуюсь, що ми не входимо у першу вісімку країн, які вакцинують населення. Чому так? По-перше, тривалий час була дискусія щодо вакцини "Спутник V" - обговорювали її якість, а також те, чи є сенс брати її у країни-агресора.

По-друге, існує певна процедура закупки вакцини. Так, по цьому процесу були питання до міністра охорони здоров’я, але зрештою, сподіваюся, незабаром близько 50 відсотків населення буде провакциновано.

- Чи є постійний контакт між вашим комітетом та міністром Степановим?

- Звичайно. Було розглянуто чимало рішень щодо вакцинації, зокрема про спрощену процедуру закупівель вакцин. Загалом комунікація відбувається як із Ляшком (головний державний санітарний лікар. – О.М.), так і зі Степановим. Однак тут таке питання: ми – законодавча влада, тому можемо контролювати, але не змушувати щось робити. Ми ж каральний орган (посміхається. – О.М.).

- Але можете впливати. Наприклад, писати звернення.

- Так. Неодноразово мали рішення комітету щодо звіту Степанова про стан вакцинації та закупівель вакцин. Дійсно, було багато незадоволених колег, зокрема із інших політичних сил, мовляв, міністр не виконує свої обов’язки.

- Комітет порушував питання про його відставку?

- Комітет ні. Деякі політичні сили так. Зокрема фракція "Голос", яка збирала підписи. Однак не вийшло.

- Ви особисто задоволені роботою Степанова? Яку б поставили йому оцінку за п’ятибальною шкалою?

- Оцінки повинні ставити люди та лікарі. Справді, є багато питань, які ми неодноразово виносили на розгляд комітету. Зокрема збільшення заробітних плат медичному персоналу. Мені от цікаво, чому міністр та його заступники не ходили на засідання комітету, коли ми порушували цю тему?

Якщо говорити про COVID-19, то тут треба ставити питання Ляшку. Це більше його зона відповідальності. Але ж ми розуміємо: із цією хворобою зіткнулися усі країни світу. Україна не є мегауспішною в економічному плані. Її тридцять років грабували, тому навряд чи ми можемо демонструвати таку підготовку як, наприклад, Америка. Як ми зустріли епідемію? Так, десь у держави були проблеми, зокрема із постачанням кисню та апаратами ШВЛ. Хоча ми маємо власні потужності для виробництва кисню, наприклад, в Одесі. Але банальна бюрократія тоді цей процес не запустила. Спочатку у нас навіть із лабораторіями були проблеми, тому що на всю країну їх працювало лише п’ять. При пані Уляні Супрун взагалі була знищена система епідеміологічного контролю. Було важко усе це швидко "піднімати". Однак більш-менш впоралися, і сьогодні ситуація стабілізувалася.

- Була інформація, що члени вашої фракції давно нелегально вакцинувалися, сплативши по 2,5 тисячі євро за кожну дозу вакцини. Що ви про це знаєте?

- Я читав у ЗМІ, що хтось брав за кордоном вакцину за ціною 15 доларів, привозив сюди і продавав за три тисячі євро. Думаю, це неправда. Я не знаю жодного колегу, хто б уже вакцинувався.

- Можливо, вони не зізнаються?

- Тоді я вам точно не зможу відповісти на це питання (посміхається. – О.М.). Але серед тих, із ким я спілкуюся, жоден не вакцинувався. Я вважаю, що неправильно так робити депутатам, поки люди не пройдуть цю процедуру.

- Президент заявив, що планує вакцинуватися під час другої хвилі разом із військовими, але готовий зробити щеплення і раніше, якщо буде потреба переконати людей у безпечності вакцин.

- От саме для демонстрації того, що вакцина безпечна, щоб таким чином зняти напругу. Це буде сигнал суспільству. Однак коли йдеться про президента чи прем’єра, а не весь депутатський корпус.

- Згідно з опитуваннями, лише 50 відсотків населення готові робити щеплення від коронавірусу.

- 50 відсотків станом на зараз. Україна отримала підтвердження щодо постачання 12 мільйонів доз вакцин, треба їх зробити. Це уже має бути хороший початок.

- Як діяти, якщо люди, які працюють на державу, як то медики, освітяни, поліцейські, будуть відмовлятися від вакцинації? Не беремо до уваги тих, у кого протипоказання. Бо вакцина нова та невідома широкому загалу.

- Так, жодна вакцина від коронавірусу не пройшла третього етапу клінічного випробування. Відбувається стандартна процедура, на яку потрібно мінімум два роки. Це нормальне явище. Але в таких ситуаціях, як зараз, усе відбувається за спрощеною системою. Я щиро сподіваюся, що виробники зробили правильну вакцину, і ми не отримаємо негативні наслідки. Йдеться про досить потужні компанії зі світовим ім’ям, які розуміють рівень своєї відповідальності. Тут навряд чи можна говорити про "всесвітню змову" (посміхається. – О.М.).

Пам’ятаєте скандальний законопроект № 4142 про систему громадського здоров'я? Він мав чималий суспільний супротив. Зібрався мітинг, на якому люди заявляли, що виступають проти обов’язкової вакцинації. Обурювалися, чому невакцинована дитина не матиме права йти до школи? Це ж порушення конституційних прав. Тому із законопроєкту прибрали слово "обов’язково". Але давайте згадаємо таку хворобу, як поліомієліт. Весь світ вакцинується, і за останні роки вона майже поборена. Добре ж? Звичайно! Це результат щеплень? Так! Із коронавірусом має бути так само.

- Як переконати тих, хто бояться, і тих, хто досі не вірить в існування COVID-19?

- Такі люди є у всьому світі. На них не діють методи, які застосовує держава. Пригадуєте, скільки було соціальної реклами щодо необхідності дотримання дистанції та носіння масок? Але ж якщо людина свідомо йде туди, де заходи безпеки не дотримуються, то ні МОЗ, ні держава загалом нічого не зроблять. Заборонити? На самому початку був локдаун, яким ми відтерміновували поширення хвороби, завдяки чому система охорони здоров’я змогла витримати удар. Інакше б у країні почався "лікарський відбір", коли б лікарям доводилося обирати, кого вони можуть врятувати. Таке було у деяких країнах світу. Це жах! Але зараз суцільна заборона не спрацює. Тому треба пробувати пояснювати. Я багато спілкуюся із лікарями. Вони говорять, що ті пацієнти, які у них лежали в лікарнях, стовідсотково за вакцинацію. Жоден не виступив проти.

- Попри те, що ситуація із коронавірусом покращилася, стан нашої медицини, скажімо так, не найкращий. Із бюджету цього року на медицину планують виділити 159 мільярдів гривень, хоча МОЗ просив хоча б 296 млрд. Будь-яка країна має віддавати на медичну галузь 5 відсотків ВВП. У нас такого немає. Директор Інституту серця МОЗ України Борис Тодуров заявив, що за таких умов медицина в Україні просто "помре".

- Скажімо так: належного розвитку не буде. Є багато законодавчих ініціатив щодо трансплантації органів, запуску страхової медицини (це завдання нам ставив і президент), врегулювання ринку лікарських засобів. На це потрібні гроші. Є певні програми із коштами від грантів. Але вони значний поштовх не дадуть.

- Зарплати у медичних працівників теж не великі. Багато спеціалістів виїжджають за кордон. Той же Тодуров розповідав, що деякі студенти із першого курсу активно вивчають іноземні мови, бо не бачать свого майбутнього в Україні. Як із цим бути?

- Безперечно, потрібно збільшувати зарплату медпрацівникам. Зараз лікарі первинної ланки отримують більш-менш нормальні виплати – близько 15 тисяч гривень. Не дуже багато, але вже щось. У районних лікарнях думають над тим, як зацікавити працівників – надавати житло чи певні пільги та премії. Тут багато чого залежить від місцевої влади та головного лікаря медичної установи. Це правильні кроки. Крім того, порушили питання про те, щоб лікарі-інтерни теж отримували заробітну плату із державного бюджету.

Усі прекрасно розуміють, що треба підвищувати виплати медичним працівникам. Друга хвиля медичної реформи мала покращити цю ситуацію, але прийшов коронавірус, тому процес трохи загальмувався.

- Але при такій ситуації в медицині у бюджеті на цей рік збільшено видатки на Офіс президента (на 39%), Офіс генпрокурора (на 46%) та ДБР (на 67%). Якось нечесно.

- Треба дивитися, на які конкретно статті збільшили видатки: заробітна плата, покращення житлових умов чи закупівлю певного спеціального обладнання для роботи. Можливо, йдеться про розширення кадрового складу. Звичайно, потрібно збільшувати фінансування правоохоронних органів. Візьміть прокуратуру. Є приклади, коли на одного прокурора – 400 справ. Він фізично не може усі опрацювати належним чином. Тому логічно залучити нові кадри, що потребує витрат.

Скажу не як політик, а як людина: у президента немає амбіцій чи бажань збільшувати собі бюджет, щоб "щось відмити". Це сто відсотків. Особисто я так вважаю.

"МИ ПОКИ САМІ НЕ ГОТОВІ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я"

- Ваш брат Олег – відомий "кіборг". Разом із ним ви заснували Фонд братів Кузьміних, який допомагає ветеранам АТО. Розкажіть, чому ви, а не він, балотувалися у народні депутати?

- Коли Олег повернувся із полону, ми створили Фонд. Але брат знову пішов воювати. Сказав мені, щоб я займався цими питаннями. Ми одного хлопця вилікували за кордоном, потім іншого. Побачили, що це дуже коштовно. Та і чому ми маємо фінансувати ізраїльську медицину? Треба було створювати щось своє. Тому вирішили відкрити у Житомирі Реабілітаційний центр. Звичайно, не формату Ізраїлю чи Америки. Але потихеньку почали працювати. Потім розширилися – відкрилися центри у Черкасах та Києві. Ми займалися їхньою популяризацією. І от 21 травня 2019 року, коли ми родиною були у мами на дні народження, мені подзвонив куратор Житомирської області від "Слуги народу" і запропонував зустрітися. Сказав: "Терміново". Ми з Олегом поїхали, поспілкувалися із ним, попросили час для ухвалення рішення. Вдома порадилися. Олег сказав: "Давай, малий, іди ти".

- На передвиборчу кампанію витрачали власні кошти? Чи партія допомагала?

- Мені партія допомагала - робила внески, оплачувала друковану агітаційну продукцію. Звісно, десь і свої кошти витрачали, друзі допомагали, але здебільшого партія забезпечувала процес.

- Зараз що із вашим Фондом?

- Він працює. Звичайно, не в такому посиленому режимі, як раніше, через брак часу. Але реабілітаційні центри функціонують.

- До вас може звернутися будь-який військовий, якому потрібне лікування?

- Так. Від нього потрібні тільки медична картка і квиток учасника бойових дій. Послуги надаються безкоштовно.

У нас ще є ідея зробити стаціонар. Але це значне фінансове навантаження – приміщення, комунальні платежі, пральня, харчування, охорона. Тому центри поки працюють амбулаторно – приїхали-поїхали.

- Де берете кошти? Збираєте?

- Якщо я буду це робити, почнуть кричати: "Депутат збирає кошти" (сміється. – О.М.). Тому публічно не збираємо. Нас із самого початку підтримували деякі друзі, які продовжують допомагати. У нас немає із ними якихось договорів: кожного місяця вносять таку-то суму. Ні. Коли як. Знаю, що деякі фонди залучають грантові кошти. Ми цього не робимо. Не знаю, це нам плюс чи мінус, але так уже склалося.

Із місцевих бюджетів отримували десь 30-50 тисяч гривень на рік. А у нас лише за один місяць витрати – десь сто тисяч. Але завдяки друзям справляємося. Вкладаємо й свої. Дійсно, були й складні часи, коли грошей не вистачало. Однак працюємо.

- Не шкодуєте, що пішли в депутати?

- Скажу чесно: не знаю. Мабуть, зможу відповісти на це запитання десь через два роки.

У мене немає жодних політичних амбіцій. Але хочеться зробити свій внесок у розвиток країни. Сподіваюся, будуть результати. Як то було, наприклад, із питанням трансплантації органів. Ми прописали закон, ухвалили його, і країна почала практикувати такі операції. Той же Тодуров уже робить пересадки серця. Це й іміджевий плюс для України, і гроші залишаються в державі.

Тепер ми говоримо про страхову медицину. Якщо у нас з’явиться хоча б її подоба, це вже добре. Бо в країні, де 70 відсотків прибутків у тіні, дуже складно зробити її офіційною. Тим більше, з огляду на наш менталітет. Усі говорять, що хочуть в Європу, але коли туди приїжджають, то дуже обурюються щодо їхніх умов життя та дотримання законів. У Польщі, наприклад, українець навіть пляшку із вікна не викине, бо там штраф за це – 100 доларів. Але у нас так роблять. До речі, якщо ми введемо таку систему охорони здоров’я, як у Польщі, то нас тут "піднімуть на вила". Бо там швидку просто так не викличеш, а до лікаря запис - аж за два тижні з моменту звернення. Якщо піднялася температура у дитини, порадять випити жарознижувальні препарати. Хоча, якщо щось серйозне трапляється, швидко реагують та допомагають, бо там класне обладнання та фахівці. Але ми поки самі не готові до європейської системи охорони здоров’я. Це як із Грузією. Заїдьте в Батумі. Це ж Європа! Хоча самі грузини – не європейці за своєю суттю.

"ФРАКЦІЯ СН – ЦЕ НЕ СОБАКА ПАВЛОВА, ЩОБ ЗА КОМАНДОЮ ТИСНУТИ ЗЕЛЕНУ ЧИ ЧЕРВОНУ КНОПКУ"

- Зараз спостерігаємо загострення ситуації на Донбасі. Деякі ваші колеги пов’язують це із нещодавнім введенням санкцій проти трьох телеканалів. Ви як вважаєте?

- Я погоджуюсь із цією думкою (це моє бачення, як звичайної людини, а не політика). Бо до того тривалий час ніхто не стріляв. Була певна пауза (хоч конфлікт нікуди не подівся). А зараз знову почалося. Паралельно бачимо агонію представників ОПЗЖ у Верховній Раді. Зрозуміло, що так чи інакше вони мають стосунок до Росії – хтось бізнесом пов'язаний чи ще чимось. Цілком імовірно, що ці люди мають вплив на ситуацію на Донбасі.

- Голова української делегації у Тристоронній контактній групі із врегулювання ситуації на Донбасі Леонід Кравчук заявив, що Україні треба стріляти у відповідь…

- Він не має права віддавати накази відкрити вогонь. Такі рішення повинне приймати військове керівництво держави. Для того, щоб давати такі накази, потрібно достеменно знати, що відбувається - чи хтось п’яний із того боку кинув гранату, чи це наступ ворожих сил.

Дивіться, кожна війна рано чи пізно закінчується якимись перемовинами. Питання у тому, як? Пропонують здати Донбас. Я особисто із цим не погоджуюся. Але й не підтримую, щоб там провести парламентські вибори, в результаті яких сепаратисти можуть зайти до Верховної Ради. Або місцеві вибори - кого там виберуть керівником? Це ж зрозуміло! Тому їх треба проводити тільки після відновлення кордону.

Також потрібно ухвалити закон про сепаратизм та колабораціонізм. Адже на Донбасі чимало людей, які займали нейтральну позицію. Хтось був активним сепаратистом, хтось – пасивним.

- Тобто ви проти загальної амністії?

- Так. Треба дивитися конкретні приклади. Має бути збалансований документ, який врегулює це питання. Щоб не було такого: "Усіх пробачили". Або ж: "Усіх посадити та покарати".

- Росія на наші умови не погоджується.

- Це уже нехай домовляється Кравчук як представник у ТКГ.

- Переговорний процес може затягнутися ще на роки?

- Важко сказати. Але його треба завершувати. Звичайно, не на всіх умовах, але ж. Ця "окопна війна" не призведе ні до чого хорошого. Так, певний час у обстрілах була пауза. Однак до того майже щодня - один-двоє загиблих. Зараз загострення.

Мені здається, що в Україні є певні політичні сили, які хочуть на цьому процесі заробити для себе певні бали. Тому починають розказувати: "Тут зрада! Ми повинні йти в наступ!" Тобто отримують на цьому певні політичні "дивіденди", розуміючи, що взагалі-то говорять неправду.

- Які це сили?

- Коли закінчиться каденція, розкажу (сміється. – О.М.).

- Я тоді інакше запитаю. Як ви ставитеся до того, що навіть у вашій фракції є так звані "ватники", як то Євген Шевченко?

- Ще Макс Бужанський, так? (робить паузу. – О.М.). Дивіться, парламент – це політичне поле. Кожен має свою думку із того чи іншого питання. Кричати: "Ти - "ватник""?! Буває й таке. Можна й особисто багато чого говорити. Інколи й публічно. Але треба обґрунтовувати свою точку зору та роз’яснювати її.

- Ви особисто проводите таку роз’яснювальну роботу?

- Ні, з Шевченком не проводив. Із Бужанським ми спілкувалися щодо мовного закону. У нього тут своє бачення. А я не підтримую того, щоб російська мова була другою державною.

- Керівник вашої фракції Давид Арахамія розказував, що після поїздки до Мінська Євген Шевченко кілька разів до нього підходив і запитував, коли його виключать із "Слуги народу"? Чому цього не сталося?

- Якщо хочеш вийти із фракції, напиши заяву та йди, правда?

- А не порушували це питання? У вас люблять виключати із фракції.

- Та чому ж люблять?! (сміється. – О.М.). Кого за весь час виключили? Дубінського, Скороход, Полякова, Іванісова…

- Гео Лероса.

- Так, ще Лероса.

- І всі ці виключення були досить гучними.

- Погоджуюся. Особливо з Дубінським. Він же ваш колега – журналіст. Вміє досить гарно та голосно говорити. Додав потужності процесу.

- Неоднорідність у вашій фракції – це плюс чи мінус?

- В принципі, фракція "Слуга народу" - це не собака Павлова (посміхається. – О.М.), щоб по команді тиснути зелену чи червону кнопку. Це, дійсно, демократичне утворення – в певних питаннях ми сперечаємося чи сваримося, доводимо свою точку зору. Це нормально. Більшість наших депутатів хочуть після закінчення каденції повернутися додому так, щоб в їхній бік, так би мовити, не плювали сусіди.

- До речі, а у вас на окрузі як зараз ставляться до "Слуги народу"? Якщо подивитися соціологію, то рейтинг партії падає.

- Якби провели опитування після закриття трьох телеканалів, мабуть, знову було б перше місце (посміхається. – О.М.).

Якщо говорити про особистий рейтинг, то треба дивитися по справах. Я займаюся лікарнями. Головні лікарі вдячні за це і кажуть, що стільки коштів, скільки я уже знайшов, мій попередник Віктор Развадовський за усю каденцію не надав. Правда, чи знають про це люди? Ні. Після новорічних свят одна жінка писала мені: "Чому ви не купили цукерки для дітей?" Раніше видавали такі набори із написом, від якого депутата. Я відповів: "Дивіться, я витратив мільйон триста гривень на артроскопічну стійку для проведення операцій. Так, я міг би направити ці гроші на ті подаруночки. З’їли б цукерочки й забули. Звичайно, з точки зору популізму для мене це був би плюс. Але я вирішив купити стійку, яка буде допомагати лікувати хворих". Не всі таке розуміють. Але в цілому я можу спокійно пройтися по округу і з гордістю показати, що уже зробив.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото: Катерина Лащикова, для"Цензор.НЕТ"