Харківські угоди: чи зможе Україна закрити політичний "гештальт"?

Автор: Ольга Москалюк

"Цензор.НЕТ" разом із учасниками подій пригадав, як відбувалась ратифікація сумнозвісних харківських угод, і з’ясував у народних депутатів, яка ймовірність того, що винних покарають.

***

Нещодавно Рада нацбезпеки і оборони України доручила СБУ почати досудове розслідування обставин підготовки та ратифікації у 2010 році харківських угод, які підписали тодішні президенти України Віктор Янукович та Росії Дмитро Медведєв. Голосуванням за них парламент продовжив перебування Чорноморського флоту Росії в Криму до 2042 року в обмін на зниження ціни на російський газ. Секретар РНБО Олексій Данілов повідомив, що після перевірки Служба безпеки України має вирішити, чи доцільно порушувати кримінальні справи про державну зраду щодо тих парламентаріїв, які проголосували "за" ратифікацію.

- У нас є сучасна держава, яка почалася з 1991 року. І якби відтоді у нас була державницька влада, державницька позиція, якби у нас все було по закону, у нас би такої ганьби, як у 2010-му, не було. І в 2017 році спокійно пішов би той флот, куди б і мав піти, - заявив Данілов. – Ми сьогодні після цього маємо війну, окуповану територію Донбасу і те, що відбувається. Кожен має відповідати за свої вчинки.

Як відбувалась ратифікація харківських угод, певне, знають навіть ті, хто не цікавиться політикою. 27 квітня 2010 року опозиція (фракції БЮТ та НУ-НС) намагалися перешкодити голосуванню. Мали інформацію, що їхні 16 "тушок" (так називали депутатів-перебіжчиків) здали свої картки Партії регіонів. Тому у "гнізда" на пультах для голосування вставили монетки та залили туди клей. Свої робочі місця накрили великим прапором України. Самі встали поруч, щоб не допустити нікого до місць зрадників. Однак "регіонали" почали відтісняти їх силою. У відповідь в хід пішли яйця та пляшки із водою. У сесійній залі почався хаос. Хтось кинув димові шашки. Попри це, владі все ж вдалося протягнути "угоди". Ми поспілкувалися із учасниками тих подій та нинішніми народними депутатами, щоб розібратися, що буде далі.

"ЗА КАРТКИ ДЛЯ ГОЛОСУВАННЯ ДЕПУТАТАМ ПРОПОНУВАЛИ ВІД ОДНОГО ДО ТРЬОХ МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ"

Одним із тих, хто найбільше постраждав 27 квітня 2010 року, був народний депутат від НУ-НС Олесь Доній.

- Зранку того дня мені зробили операцію на спині. Вона уся була у швах. Я навіть рухатися міг слабко, - розказує він "Цензор.НЕТ". - Під час бійки в сесійній залі мене тримали п’ятеро "регіоналів", а шостий (нардеп від Партії регіонів Василь Стельмашенко. – О.М.) завдавав удари згори. Я навіть не дуже відмахувався. Чому почалася бійка? У "регіоналів" не було необхідних 226 голосів. Але вони мали стільки карток, адже купили 16 депутатів від опозиції. Ці люди, як Жванія, Палиця та інші, не могли прийти на свої робочі місця – не наважувалися. Їхніми картками повинен був хтось проголосувати. Тому бойовики Партії регіонів мали пройти на ці робочі місця, відтіснити тих, хто поруч, – знести, як непотріб, і проголосувати. Оскільки  я був перший в ряду, одразу потрапив на "лінію вогню". Після того я два місяці провів у лікарні із важким струсом мозку. Мій помічник написав заяву в прокуратуру. Зрозуміло, що її не планували розглядати. У лікарні взагалі настільки боялися, що навіть не хотіли писати в історії хвороби діагноз "струс мозку". Приїжджав колишній міністр охорони здоров’я Поліщук і власноруч вписував, що лікування та діагноз неправильні. Ці аркуші потім виривали. До такого я був готовий. Але не був готовий до того, що за два місяці керівництво моєї фракції не знайшло часу не те, що підтримати, а навіть відвідати мене. Не дивина, що я не міг протистояти Генпрокуратурі Януковича. Питання у тому, що за цю справу не захотіла взятися тодішня опозиція, хоча вона була показовою – із фото та відеофіксацією подій.

Чи притягнуть до відповідальності тих, хто голосував? Згідно зі статтею 80 Конституції України, народні депутати за свої голосування не несуть ніякої відповідальності, окрім політичної. Це така євроатлантична практика. Питання у тому, що в даному випадку не було вільного волевиявлення. Тобто відбувалася масова фальсифікація – голосування чужими картками, чому є безліч свідків. Ті, хто власноруч не голосували, зараз зацікавлені в тому, щоб це підтвердити. Особливо представники БЮТ та НУ-НС. Це перше. Друге, був заздалегідь організований план акту масового насилля, внаслідок чого ряд депутатів дістали важкі тілесні ушкодження. Третє, є інформація, що за картки депутатам пропонували від одного до трьох мільйонів доларів. Якщо буде доведено, що в процесі організації масової фальсифікації були залучені гроші російського походження, то це прямий факт державної зради. Відповідно, може йтися про притягнення до відповідальності не депутатів, а організаторів фальсифікації та насильства з імовірними ознаками державної зради (якщо все ж буде доведено залучення фінансової складової). У мене є сумнів, що так станеться. Бо я не знайомий із такою кількістю професіоналів в СБУ, прокуратурі та судовій системі, які будуть спроможні розглянути й довести ці справи. Але навіть як етап політичної справедливості це теж важливо - така позиція держави, що вона стоїть на сторожі державних інтересів. Хоч би так.

Ще один момент: можуть бути введені санкції у позасудовий спосіб. Наприклад, на колишнього депутата Стельмашенка, який вчиняв бандитські дії. Він, до речі, спочатку був у банді Ахатя Брагіна, потім Кушніра (кримінальні авторитети 1990-х. – О.М.), далі – Ахметова. А українська держава таку людину ніяк не покарала! Я б хотів, щоб Україна хоча б санкції щодо нього ввела. Хоча кажуть, що він втік до Росії. Але нехай би інформація дійшла до наших європейських партнерів, щоб вони теж запровадили санкції. Тоді б він принаймні на Середземному морі не ніжився. Існує досить багато механізмів, як можна справу довести до ладу. Було б бажання.

Мене не викликали на допит щодо харківських угод як свідка. Якщо запросять, звичайно, піду. Я ходжу на усі допити, якщо мене викликають. Я готовий дати усю потрібну інформацію.

Не запрошували надати свідчення і ще одного учасника тих подій – нині народного депутата від "Європейської Солідарності" Андрія Парубія, який у шостому скликанні входив до фракції НУ-НС. 2010-го проти нього порушили кримінальні справи за тероризм. Підозрювали, що він кинув у сесійній залі димову шашку. Нардеп пояснював, що він просто відкинув її, коли та прилетіла від "регіоналів".

- Я ходив на усі допити по справі. Тривалий час вона мене переслідувала. Але що із нею зараз, я не знаю, - говорить Парубій. – Я не буду розбиратися в мотивах, чому зараз порушили питання харківських угод. Але вважаю це правильним. Бо, на моє переконання, саме тоді й почалася агресія Росії проти України. Коли ратифікували харківські угоди, то не тільки дали можливість росіянам збільшити контингент військ, а й безперешкодно пересуватися Кримом. Було дуже характерно, що в той день бойовики Партії регіонів та комуністи прийшли до парламенту із "колорадськими" стрічками. 2014 року такі самі були у нападників на Україну. Поводили вони себе теж агресивно. Тому те, що харківські угоди розслідуються за підозрою у державній зраді, це позитивний фактор. Бо усе тодішнє політичне керівництво держави має нести відповідальність. Насамперед, Янукович, який був президентом та підписував документ, члени уряду, які його готували, та їхні народні депутати, які проголосували. Так, парламентарів не карають за висловлювання та голосування. Але тоді у залі відбувалося калічення депутатів опозиції. Фактично відбулося силове захоплення сесійної зали Верховної Ради України – найвищого законодавчого органу країни. Звичайно, за таке має бути кримінальна відповідальність. А якби у залі були смерті, то теж не відкривати справу?! Був факт злочину – державної зради. Він був реалізований у спосіб, який не має нічого спільного із парламентаризмом та роботою парламенту. Коли я був головою Верховної Ради України, якщо під час засідання починалася бійка, або зупиняв її, або припиняв засідання. Це ж елементарні речі! А Литвин навіть прийшов із охоронцями, хоча вони не мають права заходити до сесійної зали. Коли виникла підозра, що у Наді Савченко граната, я йшов до неї без охорони. Тому порушень 27 квітня 2010 року була величезна кількість. Закривати очі й робити вигляд, що нічого не сталося? Це було б, як мінімум, нечесно. Скоро побачимо, чи зможе нинішня влада довести справу до кінця. Але це буде "лакмусовий папірець" – чи проводять вони чергову піар-акцію, чи серйозно взялися за розслідування. Матимемо відповідь на питання, що для них мета – покарати зрадників чи просто пропіаритися.

"ЛИТВИН БОЯВСЯ, ЩО ЙОГО ВИКИНУТЬ З ПОСАДИ ГОЛОВИ ВРУ. ТОМУ ВІДПРАЦЬОВУВАВ НА ВСІ СТО"

27 квітня 2010 року народний депутат від фракції БЮТ (а нині від "Батьківщини") Сергій Соболєв був на засіданні в ПАРЄ:

- Я пам’ятаю, тоді включили усі монітори й одразу почали показувати нашу сесійну залу. Паралельно у всіх йшла трансляція на мобільних телефонах. Ми вийшли на трибуну, розказали, що відбувається. Депутати 47 країн-членів ПАРЄ усе бачили на власні очі.

Литвин додумався навіть не заблокувати картки тих, хто перебував у ПАРЄ. Наприклад, депутата від Партії регіонів Сергія Головатого. Він виступав з трибуни, як претендент на посаду судді Європейського суду з прав людини від України, а в той час його картка голосувала у Верховній Раді. Чи навмисно Литвин так вчинив? А хіба колись таке було, щоб у залі була бійка, димові шашки, рвали прапор України, а спікер не зупиняв засідання, не збирав голів фракцій на консультації? Так, виникали бійки між депутатами. Але одразу засідання переривали, і керівники фракцій розбиралося у ситуації. Цього разу Литвин усе робив свідомо та зухвало. Боявся, його викинуть з посади голови Верховної Ради. Тому відпрацьовував на усі сто.

Ми ввечері провели нараду і зрозуміли: у них ключова проблема, навіть, враховуючи, що вони скупили ці 16 "тушок", треба кудись розмістити їхні картки, які повикуповували. Що ми вчинили? Накрили наші сектори величезними прапорами України. Дехто навіть зробив усе, щоб не можна було нічого вставити у "гнізда", наприклад, засовували монетки. Депутати більшості зрозуміли, що це їхнє слабке місце. Тому підключили групу бойовиків. На усіх відео видно, як вони прориваються від ложі уряду до перших рядів. Їхнє ключове завдання було - через мордобій та фізичний вплив відбити наш сектор, вставити картки оцих зрадників і проголосувати. Я такого жаху в парламенті не пам’ятаю. Ті депутати, які підтримали харківські угоди, понесуть політичну відповідальність. Факт публікації – це уже свого роду "бомба". Бо багато хто вже забув про те, що сталося. А тепер відбудеться політичне очищення. Коли на наступних виборах будь-кого із тих осіб побачать у списку якоїсь партії, реакція буде відповідною.

Чому зараз порушили питання харківських угод? Думаю, збіглися багато факторів, які наклалися один на одного. Можливо, на думку президента, рішення по санкціях по телеканалах були дуже вдалими, тому хочуть продовжувати цю лінію. Інша версія – це зробили для того, щоб відволікти від теми "вагнерівців". Бо усі на 15 березня (як заявив Гордон) чекали про них фільм.

"ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПОБОЮЄТЬСЯ ФІЛЬМУ ПРО "ВАГНЕРІВЦІВ", ТОМУ ЙОМУ ПОТРІБНО ДОВЕСТИ СВОЮ ПРОПАТРІОТИЧНІСТЬ"

Народний депутат із фракції "Голос" Сергій Рахманін вважає харківські угоди однією із найбільш темних сторінок у новітній історії України:

- Було б перебільшенням говорити про те, що вони фактично стали початком російської окупації Криму. Направду, харківські угоди, скоріше, її прискорили та зробили неминучою. Достеменно відомо, що і президент Янукович, і усі посадовці, які були причетні до розробки, підписання та ратифікації цих угод, не могли не зважати на умови, які складалися. А до розробки цього документу залучалася велика кількість людей різних інституцій – РНБО, Адміністрація президента, Кабінет Міністрів, зокрема Міністерство закордонних справ, Мінюст, Мінекономіки тощо. Нагадаю обставини, які тоді були. По-перше, завершилася російсько-грузинська війна, а судна, які базувалися в Криму, брали безпосередню участь у бойових діях. З одного боку, це уже надавало підстави, щоб ставити під сумнів попередні угоди із Росією та добиватися їх денонсації. З іншого – показало, що РФ не боїться використовувати силу, що могло б щонайменше насторожити українських високопосадовців. По-друге, незадовго до підписання харківських угод, Російська Дума ухвалила нову редакцію закону про оборону, відповідно до якої російські військові отримали змогу використовувати силу за межами РФ у випадку виникнення загроз російським громадянам та нападу на їхні військові частини, дислоковані за межами Росії. Це був прямий натяк на те, що Російська Федерація збирається, може і буде у разі необхідності використовувати свої Збройні сили. Окрім того, характер та зміст харківських угод дозволяв росіянам суттєво збільшити і кількість свого військового контингенту в Криму, і покращити його якість – насичувати новими видами зброї та озброєнь, що становило додаткові ризики.

Чому саме зараз з’явилася історія про харківські угоди? Це достеменно відомо лише Володимиру Зеленському. Але можна висловити припущення. Перше, дуже запитаною є теза про відновлення справедливості, яку він нині активно використовує. "Розбір польотів" щодо харківських угод якраз гарно сюди "лягає". Друге, Зеленський дуже побоюється документального фільму про "вагнерівців", тому йому потрібно довести свою проукраїнськість та пропатріотичність. Саме через це він порушив тему, яка пов’язана із стосунками з Росією та виразно підкреслює його антиросійськість. Третє, експлуатується тема всенародної нелюбові до верховних рад будь-яких скликань. Четверте, річниця захоплення Криму та підписання харківських угод. П’яте, йому потрібно на тлі невиразних поки що стосунків із новою Адміністрацією Білого Дому продемонструвати своє бажання займати яскраву виразну антиросійську позицію. Це більше схоже на експлуатацію теми, аніж на намагання розібратися у ситуації. Тому що обмеження кола людей, яких сьогодні називають потенційними державними зрадниками, а саме народних депутатів, викликає багато запитань хоча б тому, що парламентарі не мають нести відповідальність за свої політичні рішення, за голосування у залі Верховної Ради. Це норма Конституції та загальна практика європейських судів, зокрема Європейського суду з прав людини.

Якби насправді було непереборне бажання покарати винних, то починати потрібно було не із тих, хто ратифіковував харківські угоди, а хто їх готував. Серед основних розробників та ключових лобістів документу був Руслан Демченко – на той момент заступник міністра закордонних справ, а нині за іронією долі – заступник секретаря РНБО.

Взагалі державна зрада – це той злочин, який неймовірно важко довести. Тим більше, 11 років потому. Було б дуже добре, якби кожен зрадник України поніс відповідальність. Але важко повірити, що СБУ має необхідні потенціал та можливості дослідити цю справу, викрити необхідні обставини, знайти достеменні докази та довести її до справедливих судових вироків. Якщо це відбудеться, будь-який державний зрадник, безумовно, має понести покарання. Але це буде зробити вкрай важко, особливо щодо народних депутатів.

"ЯКЩО БУДЕ ВСТАНОВЛЕНО, ЩО ГОЛОСУВАННЯ ВІДБУВАЛОСЯ ЗА ВКАЗІВКАМИ ЯНУКОВИЧА ТА ЙОГО АДМІНІСТРАЦІЇ, ЦЕ УЖЕ БУДЕ НЕПОГАНО"

Народний депутат із фракції "Слуга народу" Микита Потураєв підтримує рішення СНБО щодо харківських угод:

- Опитування депутатів може допомогти слідству з’ясувати, що передувало голосуванню, що відбувалося у сесійній залі – не лише димові шашки та яйця, а й хто кому дзвонив, які давав вказівки. Справді, цікаво, хто "диригував" цим процесом - не Михайло Чечетов в сесійній залі, а "за лаштунками". Так, за голосування депутатів не можна покарати. Як і за "кнопкодавство", бо воно у 2010-му не було криміналізовано. А закон не має зворотної сили. Однак можна притягнути до відповідальності певних посадових осіб. Президента, когось із його Адміністрації, членів уряду та спікера Литвина, який потім підписував документ. Причин багато - бійка, відсутність кворуму, підтасовані результати. Можна поставити під питання саме по собі голосування.

Президент робить абсолютно правильно, закриваючи оці політичні "гештальти". Бо це ж у стратегічному сенсі - "незагоєна національна рана". Що тоді насправді відбулося? Хто за це несе відповідальність? Треба з’ясувати. Чи вважаю я особисто, що якби не було харківських угод, то Росія б у 2014 році не окупувала Крим? Аж ніяк! Російська Федерація все одно б вчинила такі дії. У неї й так було достатньо сил. А у нас – тільки дезорієнтовані військові частини, які формувалися за територіальною ознакою. Це така наша військово-політична помилка, яка була зроблена давно. Військові офіцери були дезорієнтовані, вони перебували під впливом російської пропаганди, що у Криму не припинялася жодного дня усі роки незалежності України. Також були відсутні боєздатні частини. Річ не в тому, було тоді у росіян на півострові 25 тисяч чи 16 тисяч вояків. Це б їм ніяк не завадило. Ми ж розуміємо, що вони перекидали свої частини в Крим, не зважаючи на наявність будь-яких угод. Те, що Україна під час підписання та ратифікації харківських угод виявила слабкість та нездатність відстояти свою позицію по Криму заради так званого "дешевого газу", – це така болюча політична поразка. Так хто за це несе відповідальність? Варто було б у цій історії розібратися. Так само, як із окупацією Криму.

Якщо буде встановлено, що голосування відбувалося за вказівками тодішнього президента Януковича та його Адміністрації, це уже буде непогано. Ми маємо розбиратися у таких речах. Це ж не вбивство президента США Кеннеді! Люди часто ставлять питання, чи буде у справі про вбивство Георгія Гонгадзе допитаний Володимир Литвин, який тоді очолював Адміністрацію президента Кучми. Це теж незакритий "гештальт" такого самого типу. Тобто у нас багато таких справ, у яких для нації питання залишилися без відповіді. Ми маємо їх почути. Чи стане нам від того легше жити? Я не переконаний. Але навіть якщо отримаємо додаткове знання, це уже допоможе жити далі. Бо коли ти не знаєш, що насправді відбулося, перебуваєш під ризиком повторення таких самих помилок.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"