Полеглі Герої травня 2021

Автор: Ян Осока

У цій статті наведено дані про бойові втрати Української армії на Сході за травень 2021 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

Командир був уже немолодий. Він багато курив і ще більше лаявся, іноді доводячи до сказу своїх заступників і простих солдатів, але це був такий собі "лагідний сказ", оскільки піклування та турбота цієї сивої людини про своїх підлеглих були безмежними. Він не втомлювався ганяти свій взвод по теорії або фізичній підготовці до повного знесилення, постійно змушуючи виконувати якийсь набридливий наказ, але всі знали, що єдина його мета - зберегти життя своїх людей в бойовій обстановці, тому знову і знову вчили уроки ближнього бою або повзали по землі, мовчки ковтаючи бруд і не надто гарні слова. Девіз командира був простий до ідеальності: "краще виснажитись на навчаннях, ніж відпочивати у труні", і він виправдовував себе під час заходів підрозділу до сектора: майже всі поверталися звідти живими.

На передній лінії немає місця для старих образ. Там не працюють принципи цивільного побуту, лінь і байдужість безпорадно лежать серед цегляного пилу. Під шаром стріляних гільз похована дурнувата надія уникнути осколків, розслабленість зрешечена кулеметною чергою і звисає зі стінки окопу закривавленою купою ганчір'я. Тільки дві гості повільно бродять серед позицій і нейтральною смугою: життя та смерть, і задля того, щоб цифра 200 не з’явилася навпроти імені когось із бійців, командир на полігоні й висипав на їхні голови візерунки вишуканих виразів, котрі не часто зустрічаються в книгах. Він щосили намагався зробити з простих трактористів, інженерів і вчителів справжніх солдатів, які прикривали б спини побратимів і вміли натиснути на спусковий гачок раніше, ніж це зробить ворог.

Командир знав, що таке війна: за його плечима були Афганістан, Косово та Конго, і він вдосталь надивився на великі плями кольору розчавленої полуниці, які ще хвилину тому були цілими та неушкодженими людьми. Іноді ці плями волали, стогнали або хрипіли, поки життя стрімко витікало з них червоним соком невідворотної загибелі. Тому, коли оголосили мобілізацію, він одразу зрозумів, чим це все обернеться. Не чекаючи на повістку, сивий чоловік видав її собі сам, тільки не паперову, а ту, яку підписувала душа, а не військовий комісар. У військкоматі сперечалися недовго - до моменту, коли черговий відкрив його особову справу і побачив, через що пройшов цей чоловік. Дуже швидко з офіцера запасу він перетворився на командира підрозділу, що проходив дуже прискорений курс молодого бійця на полігоні перед тим, як вирушити до сектора.

На війні не бояться або повні відчайдухи, або божевільні. Командир не вважав себе ані тим, ані іншим, іноді було настільки страшно, що після   операції він безсило сповзав по найближчій стіні та курив одну цигарку за іншою, ледве утримуючи їх в тремтячих пальцях. Незважаючи на постійно присутній ризик, він доволі часто виходив зі своїми хлопцями на завдання, хоча міг цього не робити, однак не звертав уваги на своє звання і йшов разом із групою. І підрозділ відповідав безмежною повагою цьому літньому чоловіку, який викурював дві пачки на день і безбожно лихословив - на таке не звертають уваги, якщо в моменти смертельної небезпеки ця людина не тікає стрімголов геть, а стоїть поруч з тобою.

Того дня зверху надійшов наказ про передислокацію взводу військовослужбовців на нове місце. Командир шалено розлютився і довго кричав на когось у рацію, відкинувши у кут радиста. Однак, всі його доводи про те, що те місце не повністю вивчено, що треба перевірити прилеглі локальні сектори, що треба спочатку виставити прикриття, вщент розбилися об глуху стіну виміру, в якому зазвичай живе високе керівництво, яке впевнене в своєму генії військової справи. Врешті-решт, командир докричався до того, що його негайно викликали до штабу, де пообіцяли влаштувати "веселе життя". Наказ був переданий іншому офіцеру підрозділу, який безсило процідив крізь зуби: "Так точно" і вирушив збирати солдатів.

Повернувшись зі штабу, командир негайно побіг до радиста, і побачив, як той сидить перед рацією, опустивши голову на руки. Командир плювати хотів на статутні відносини, тому підскочив до радиста, молодого темноволосого хлопчини, схопив того за плечі та простогнав питання в його бліде обличчя:

- Друже, ну що там, як група?

Хлопчина подивився на нього підозріло блискучими очима і мляво промовив:

- Немає більше групи. Чекали на них. Всіх розстріляли, командире, всіх.

1. Дмитро Іванович Товчигречка народився 28.02.1984 року у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Дмитро навчався у двох школах: №48 и №106, після 9 класів вступив до професійно-технічного училища №39, після закінчення якого тривалий час працював електрогазозварювальником у ТОВ "Кривбасремонт".

21.01.2021 року він підписав із ЗСУ контракт, але так склалося, що перша його ротація у зону бойових дій виявилася останньою.

Старший солдат, механік-водій 3-го відділення 1-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 6 травня в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області внаслідок численних осколкових поранень, що дістав під час гранатометного обстрілу позицій ЗСУ російськими військами.

Похований 10 травня на Алеї Слави кладовища "Північне" у Кривому Розі. У нього залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Дмитро Товчигречка нагороджений нагрудним знаком "За заслуги перед містом" III ступеня (посмертно).

1. Сергій Олександрович Коробцов народився 02.07.1998 року у місті Коростень Житомирської області.

2013 року він закінчив НВК №12 у Коростені, його вчителі пригадували, що ще у шкільні роки він вирішив бути військовим, оскільки професія захищати свою Батьківщину була для нього на першому місці серед професій чоловіків.

Спочатку Сергія було призвано на строкову службу, й у червні минулого року він прибув до свого підрозділу, але вже 17.08.2020 підписав контракт. У свою першу та останню ротацію чоловік відслужив на передовій чотири місяці, а за місяць мав іти у відпустку.

Солдат, розвідник 3-го відділення 2-го взводу розвідувальної роти 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 6 травня в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 9 травня у селі Ушомир Коростенського району. У нього залишилися мати, брат, сестра, дружина та син.

1. Юрій Леонідович Опришко (позивний Боня) народився 12.11.1978 року у селі Ялинці Кременчуцького району Полтавської області.

2015 року його було призвано у п’яту хвилю мобілізації, він прослужив до зими 2016-го, а востаннє підписав контракт з "Айдаром" у 2019 році. Чесний, ідейний та цілеспрямований, він свідомо пішов у бойовий підрозділ не заради грошей, а воювати із загарбниками та окупантами.

Молодший сержант, головний сержант штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53-ї окремої механізованої бригади.

9 квітня цього року в районі села Старогнатівка Бойківського району Донецької області Юрія Леонідовича було важко поранено у голову. Його терміново доправили до шпиталю у Маріуполі, згодом перевезли до Львова, він переніс декілька складних операцій, але зусилля лікарів виявилися марними й 7 травня вранці він помер у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

Похований 10 травня у рідному селі. У нього залишилися мати, дружина та двоє дітей.

1. Віктор Анатолійович Городніченко народився 19.02.1996 року у селищі міського типу Ромодан Миргородського району Полтавської області.

2014 року закінчив Кременчуцький військовий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Полтавської обласної ради, того ж року був призваний за мобілізацією на службу до ЗСУ Миргородським РВК. Демобілізувавшись, він не надто довго перебував серед цивільного життя, й 16.08.2016 року підписав трирічний контракт із ВМС ЗСУ.

Спочатку Віктор Анатолійович проходив службу у лавах 503-го окремого батальйону морської піхоти, а після закінчення контракту у серпні 2019 року підписав новий та перейшов до іншого підрозділу, змінивши берет морпіха на берет десантника.

Старший солдат, старший навідник 2-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 3-ї десантно-штурмової роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади.

28 квітня цього року близько 22.00 в районі селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області він зазнав вкрай важкого кульового поранення, завданого російським снайпером. Спочатку його було евакуйовано до Бахмутської лікарні, а згодом – до військово-медичного клінічного центру Північного регіону у Харкові, де він помер 8 травня після численних операцій.

Похований 12 травня на Алеї Героїв у Миргороді. У нього залишилися мати, брат, дружина та донька.

1. Павло Сергійович Колесник народився 23.03.1982 року у селі Нове Чернігівської області.

Після закінчення Седнівської середньої загальноосвітньої школи вступив до Замглайського професійно-технічного училища механізації Ріпкинського району. 2000 року його було призвано на строкову, повернувшись зі служби Павло Сергійович влаштувався працювати трактористом до акціонерного товариства "Чернігівеліткартопля".

Коли в Україні розпочалася війна, його було призвано за мобілізацією у 2014 році. У вересні 2019 року чоловік підписав із ЗСУ контракт на один рік, а 18.09.2020 його продовжив на такий самий термін.

Сержант, старший водій 1-го відділення 3-го взводу 2-ї роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 13 травня о 18.10 у Донецькій області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 16 травня у рідному селі. У нього залишилися дружина та донька.

1. Максим Миколайович Польовий народився 18.12.1984 року у селі Юхимівці Хмельницького району Хмельницької області.

2002 року він закінчив 11 класів середньої загальноосвітньої школи у селищі міського типу Наркевичі, а оскільки ще зі шкільних років мріяв про те, щоб присвятити своє життя армії, то після школи вступив до Військової академії у місті Одеса, де у 2006 році, закінчивши навчання, отримав звання лейтенанта.

З 2014 року цей офіцер брав участь у бойових діях на Сході держави: Дебальцеве, Луганський аеропорт, Побєда, Старогнатівка, Станиця Луганська. Поблизу останньої його було поранено під час артилерійського обстрілу позицій ЗСУ.

Майор, заступник командира 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 27 травня в районі селища міського типу Новотошківське Попаснянського Луганської області внаслідок смертельного кульового поранення, завданого російським снайпером.

Похований 30 травня в Наркевичах. У нього залишилися батьки, брат, дружина (військовослужбовець ЗСУ) та двоє дітей.

ПІСЛЯМОВА

Години, дні та кілометри. Поля, ліси, тонкі звивини річок. Крізь тумани, дощі та заметіль, серед розмитої стрічки незнайомих сіл та міст з десятками назв, що не затримувалися у голові. Крізь все це пройшов, проїхав командир, відвідуючи кожну з двадцяти трьох матерів; його зустрічали почорнілі від горя обличчя й тьмяні мокрі погляди в одну мить постарілих жінок, які втратили своїх дітей. Його зустрічали надривним плачем і гробовим мовчанням, тремтячими руками і стійким запахом корвалолу; одного разу на нього накинулася маленька змучена жінка, дряпаючись і викрикуючи повним відчаю голосом питання про те, як він міг, навіщо він туди їх відправив, хто поверне їй єдиного сина. Командир не пручався, дозволяючи жіночим нігтям залишати червоні смуги на своїх щоках, поки знесилена від душевного болю мати не звалилася на підлогу вітальні біля його ніг.

Деякі жінки сиділи перед командиром, але дивилися крізь нього, обплутані липким павутинням кататонії. Деякі металися серед своїх спорожнілих осель, не знаходячи собі місця. Вони схлипували, ридали й завивали голосами смертельно поранених рисей. Показуючи фото своїх дітей, жінки іноді не казали жодного слова, і хоча сивий чоловік зберігав у своїй пам'яті обличчя кожного бійця, він терпляче розглядав ті світлини в гнітючій тиші наповнених нелюдським стражданням приміщень. Іноді поруч сидів батько загиблого, іноді - брати, сестри або дружина, бліді й мовчазні, і командиру ставало важко дихати від цього мовчання, що оточувало його з усіх боків. А потім він йшов геть, і за його спиною тихо зачинялися двері, відсікаючи його від отруєного горем повітря напівтемних тихих кімнат матерів, які втратили своїх синів через той бездарний наказ.

Він почав ще більше курити. Після того клятого розстрілу він іноді був здатен викурити по три цигарки поспіль, навіть ночами, коли прокидався в холодному липкому поту, знову і знову докоряючи собі за те, що не зупинив передислокацію взводу, таким чином дозволивши своїм хлопцям загинути. І скільки його не відмовляли, він звільнився з армії, яка дала йому так багато, але забрала в тисячу разів більше. Часто він лежав у нічній пітьмі, дивлячись в освітлену сріблястим світлом Місяця стелю, по якій плавно ковзала тінь від гілки акації, що росла прямо біля його вікна. Травень цього року видався дуже холодним, і акація тільки випустила молоде листя, що понуро висіло у повітрі; час застиг всередині темної спальні командира, в якій постійно жевріло крихітне вугіллячко цигарки.

Погані спогади - одна з найболючіших речей у світі. Вони схожі на маленькі чорні камінчики з гострими зазубреними краями, що спокійно лежать десь поблизу самого дна, загорнуті у тонку і начебто міцну прозору плівку, але в будь-який момент поверхнею цієї плівки розбігаються прожилки тонких матових тріщин, і вона миттєво розривається, випускаючи на поверхню потоки несамовитого болю й цих чорних, вимазаних гарячою кров'ю камінчиків, що гризуть та ріжуть вени зсередини. Плівка всередині командира рвалася постійно, особливо по ночах, заливаючи його душу розпеченою сумішшю з почуття провини й вигляду нерухомих плям кольору обвугленої стиглої полуниці, і не допомагали цигарки, не допомагав алкоголь, нічого не могло стерти з пам'яті їхні імена.

Чоловік, який неквапливо йшов вулицею, освітленою м'яким світлом заходу, побачив командира випадково. З ланцюжка незнайомих перехожих його погляд моментально впізнав таку рідну фігуру того, хто так багато ганяв його на полігоні, але завдяки кому він повернувся з війни живим. І хоча чоловік не був у тому взводі, розстріляному із засідки, він на власні очі бачив, що той випадок наробив із командиром, яким мертвим зробився його погляд після того дня. Командир, як зазвичай, курив, до нього було метрів сімдесят, і чоловік прискорив крок. Він не дійшов зовсім трохи. Командир раптово зупинився, злегка нахилився вперед, постояв пару секунд і повільно завалився назад, впавши на спину і глухо вдарившись головою об бруківку; наполовину докурена цигарка вилетіла з його пальців і завмерла, розплескавши навколо себе вихор іскор. Компанія молодих людей, яка йшла попереду, обійшла літнього сивого чоловіка, кинувши на того байдужі погляди.

Колишній солдат підбіг до лежачого тіла і впав біля нього на коліна: очі командира були відкриті й дивилися в напівтемне вечірнє небо, на якому білою крапкою спалахнула перша зірка. Він схопив командира за руку, а потім приклав пальці до шиї. Навколо почали збиратися люди, мовчазним кільцем оточивши мертву людину і того, хто сидів поруч на колінах, опустивши голову.

Прохолодний західний вітер докурив цигарку, і мерехтливий вогник на бруківці остаточно згас.

Ян Осока, Цензор. НЕТ

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.

Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.

Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.

Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.

Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.

Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут.

Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.

Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут.

Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.

Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут.

Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут

Стаття про загиблих у липні 2017- тут.

Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.

Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут.

Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут

Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.

Про загиблих у грудні 2017-го - стаття тут.

Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.

Про загиблих у лютому - стаття тут.

Про полеглих у березні 2018-го читайте тут

Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.

Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

Про загиблих у січні 2019 - тут

Полеглі Герої лютого-2019 - стаття тут

Про загиблих у березні-2019 - стаття тут

Про загиблих у квітні 2019 читайте тут

Про загиблих у травні - тут

Про загиблих у червні 2019 читайте тут

Про загиблих у липні 2019 читайте тут

Загиблі герої серпня читайте тут.

Про полеглих у вересні 2019 читайте тут

Про загиблих у жовтні - тут.

Загиблі герої листопада 2019 читайте тут

Про загиблих у грудні 2019 читайте тут

Про загиблих у січні 2020 читайте тут

Про полеглих у лютому 2020 читайте тут

Про загиблих у березні та квітні 2020 читайте тут

Про полеглих у травні 2020 стаття тут

Про полеглих у червні 2020 стаття тут

Про загиблих у липні 2020 стаття тут

Про полеглих Героїв вересня читайте тут.

Полеглі Герої. Жовтень-листопад 2020

Загиблі Герої року 2020-го. Поіменно. Кожний

Про загиблих Героїв січня 2021 читайте тут

Про полеглих у лютому 2021 стаття тут

Про загиблих у березні 2021 читайте тут

 Про загиблих у квітні стаття тут