Справжня мета переходу есмінця "Дефендер" повз узбережжя Криму

Автор: А. Загороднюк, І. Кабаненко, Ханс Пітер Мідттун

Інцидент з проходом есмінця ВМС Британії "Дефендер" (HMS Defender) на відстані близько 10 морських миль від кримського узбережжя привернув у світі велику увагу широкої аудиторії, експертів, урядовців та військових. Подія викликала багато емоцій та коментарів, іноді суперечливих.

Ми публікуємо спільну думку експертів Центру оборонних стратегій щодо реальної мети проходу, чому це викликало таку бурхливу реакцію росіян, і що треба робити далі: Андрій Загороднюк, голова правління Центру, міністр оборони України (2019-2020), Ігор Кабаненко, адмірал ВМС України у відставці, експерший заступник Начальника Генерального Штабу ЗСУ та Ханс Пітер Мідттун, капітан 2-го рангу ВМС Норвегії у відставці, в минулому військовий аташе Норвегії в Україні.

Мирний прохід і помилка росіян

З точки зору морського права дії есмінця не порушували правових норм. Як зазначив командир корабля, вони здійснювали мирний прохід (innocent passage) через територіальні води іншої держави. Це право будь-якої країни закріплено у статтях 17-19 Конвенції ООН з морського права 1992 року: "За умови виконання цієї Конвенції судна усіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу територіальним морем" (ст. 17 Конвенції). Важливо наголосити, що есмінець не порушив жодної з вимог Конвенції.

При цьому, визначивши своє вкрай негативне ставлення до цього переходу аж до прямої погрози застосування зброї, Росія сама грубо порушила морське право. Цю конвенцію Росія ратифікувала в 1997 році і своїми "предупредительными выстрелами и бомбометанием" та гнівними погрозами застосувати силу безпосередньо по британському кораблю, який, крім права мирного проходу, має ще імунітет військового корабля, визначений статтею 32 вищевказаної Конвенції, вчергове продемонструвала нехтування міжнародним правом, а отже, неадекватність як учасника світовоъ спільноти.

Для українців та спеціалістів щодо України таке чергове підтвердження є зайвим – ми щодня бачимо ставлення Росії до правових норм у вигляді війни на сході та окупації Криму. Але це черговий раз нагадує стан речей іншим країнам, які мають тенденцію забувати, ким насправді є Росія.

Хотілося би підкреслити, що в міжнародному морському праві наявна значна частка міжнародних морських звичок, традицій. Саме до таких традицій, закріплених Конвенцією ООН 1982 року, належить право мирного проходу. Як будь-яка інша морська традиція, це право розраховано на взаємність. Тобто, якщо слідувати логіці Москви, то до російських суден, що постійно користуються правом мирного проходу в інших місцях світового океану, мають застосовуватися аналогічні заходи силового примусу з боку прибережних країн? Чому Росія настільки емоційно відреагувала? Про це далі.

Повідомлення

Отже, проігнорувавши численні погрози росіян та продовживши хід запланованим курсом, "Дефендер" здійснив те, що називається "операцією з підтримки вільного судноплавства" (Freedom of navigation operation – FONOP), а саме здійснив демонстративний акт присутності у визначеній ділянці моря, заперечуючи цим незаконні претензії на ці ділянки іншої держави.

Ми вважаємо, що головною метою цієї операції було направлення таких повідомлень керівництву РФ:

1. Британія не визнає російської окупації Криму, відповідні претензії на територіальні води та виключні економічні зони.
2. Британія безпосередньо та на місці кидає виклик цим претензіям.
3. Британія діями вимагає дотримання положень Конвенції щодо мирного проходу.

Такі повідомлення мали суттєвий політичний та комунікаційний ефект. Ситуація з окупацією Криму та його невизнання була нагадана світовій спільноті та з’явилася на перших шпальтах. Росія вже звикла до політичного невизнання окупації, проте, оскільки тема не була надто помітна останні роки, вони постійно намагалися "перегорнути сторінку" Криму у відносинах з іншими країнами та потроху привчити їх сприймати окупацію як "новий нормальний стан" (new normal). Тобто щось, що "може і не є звичним, але все одно вже так сталося". Британія одним коротким переходом нагадала світові реальний стан речей.

Як ми всі бачили, британці були готові до будь-якої реакції росіян, в тому числі із застосуванням зброї. Оскільки рішення про прохід було ухвалено на найвищому рівні держави, зрозуміло, що британці оцінили ризики та прорахували сценарії. У цьому був також меседж росіянам: Британія (самостійно та як член НАТО) є впевненою у своїх спроможностях, а виконання її завдань не будуть зупинені Росією.

Ще, Британія кинула виклик Росії як країні, яка намагається встановлювати свої власні правила на морі всупереч сталому міжнародному порядку. І зробила це грамотно і креативно, не порушивши жодного пункту міжнародного морського права

І додатковий меседж, ми впевнені, був у тому щоб попередити, що посягання Росії не сприйматимуться і в інших географічних зонах. Широкій публіці в Україні мало відомо, але за тисячі кілометрів від Чорного моря вже повним ходом йде велика геополітична боротьба за вільне судноплавство в Арктиці, що із зміною клімату перестає бути недосяжною зоною. Росія, використовуючи ті самі тактичні прийоми, що були відпрацьовані в Чорному морі, претендує на контроль. Колективний Захід розглядає це як новий виклик.

Російська істерика

Ми впевнені в тому, що росіяни прочитали повідомлення практично миттєво. Її дуже непокоїть намагання вільного світу активно не визнавати окупацію та заперечувати домінування Росії в північній частині Чорного моря. Але, головне, їх дуже засмутила публічність та демонстративність заходу. У часи гібридної війни суспільна думка, особливо цільових аудиторій, є критично важливою. Головною цільовою аудиторією росіян є самі росіяни. Тому далі всіх чекало шоу про "зупинку нахабних порушників". Ми знаємо, що зупинки не сталося. Човни берегової охорони ФСБ (один із яких мав символічну назву "Проворный") не змогли наздогнати есмінець, а численні літаки пролітали повз нього без ракетного озброєння. Погрози стріляти на ураження виконані не були. Усе це робилося виключно заради кадрів на ТБ. Цим і пояснюється рій обурених повідомлень, обговорень на російському ТБ та дивні заяви речників російського Міноборони про начебто "великий провал" британців. Емоційність та напруга видає, що головне - це збереження іміджу сильної держави, адже Росія не може собі дозволити піддати його сумніву, насамперед всередині країни. Втрата цього іміджу є головним страхом Росії.

Далі

Країни світу мають приєднатися до дій Британії та на всіх морях демонструвати Росії, що обмеження свободи мореплавства є неприпустимим і миритися з цим ніхто не буде. Така міжнародна позиція має стати "новою нормою", а не пасивне спостерігання як знахабнілий режим безкарно порушує міжнародне право. Україна має скористатися ситуацією. Важливо, щоб і кораблі ВМС інших країн йшли від Одеси до Грузії тим самим шляхом.

Ця історія може стати своєрідним моментом істини щодо активізації зусиль із захисту українського моря для тих, хто не хотів помічати захоплення українських газових платформ на шельфі Чорного моря, будівництво Керченського мосту, повільно реагував на послідовну реалізацію Росією стратегії удушення економіки українського Приазов’я тощо.

Водночас треба розуміти, що навряд чи вся ця подія була створена саме для України. Як це намагаються, до речі, виставити росіяни. У Британії із Росією свої рахунки та свій довгий гібридний конфлікт. Британія після Брекзиту визначає своє місце в геополітиці, одне з них – це ствердження статусу великої морської держави, що підтверджує нова воєнна стратегія і збільшений військовий бюджет. Авіаносна група, частиною якої є "Дефендер", перебуває зараз біля берегів Сірії, і дії "Дефендера" є, скоріше, виконанням загального плану проєкції сили Британії щодо Росії.

Але при цьому Велика Британія продемонструвала готовність практичними діями допомагати Україні у захисті її суверенних прав на морі. Сподіваємося, що українська влада помітить важливі стратегічні деталі походу есмінця "Дефендер" та здійснить адекватні заходи, бо на морі все дуже швидкоплинно і чергова затримка явно не на користь морської безпеки України.

Загороднюк Андрій Павлович, голова правління Центру оборонних стратегій, міністр оборони України (2019-2020).

Кабаненко Ігор Васильович, адмірал ВМС України у відставці, в минулому перший заступник Начальника Генерального Штабу ЗСУ та заступник міністра оборони України.

Ханс Пітер Мідттун, капітан 2-го рангу ВМС Норвегії, в минулому військовий аташе Королівства Норвегія в Україні (2014-2018).