Захід чи Схід: чи змінює Україна свій вектор? Думки депутатів

Автор: Ольга Москалюк

Куди веде нас нинішня влада – до Євросоюзу та НАТО чи Україна змінює геополітичний курс та повертає на Схід? Наскільки щире захоплення Китаєм у "слуг народу" та чи пов’язана із цим оприлюднена декларація США та Німеччини щодо "Північного потоку-2"? На ці та інші питання "Цензор.НЕТ" відповідають народні депутати різних фракцій.

***

Нещодавно український інформпростір сколихнула новина, що керівник пропрезидентської фракції Давид Арахамія побував на презентації книги глави Китаю Сі Цзіньпіна про державне управління. Ба більше - так цим надихнувся, що захотів посприяти її перекладу українською. Далі розказав, що КНР є партнером номер один для України, тому впевнений: наші відносини потрібно вирівняти. І додав: принципи правління "Слуги народу" і Компартії Китаю багато в чому збігаються. Підтримав Арахамію і його перший заступник у фракції Олександр Корнієнко, заявивши: українській владі потрібно переймати певний досвід китайських комуністів. В акурат 13 липня президент Володимир Зеленський вперше за два роки перебування на посаді поговорив телефоном із Сі Цзіньпіном і запросив його зустрітися. Такий-от "збіг обставин". "Підкинув дрова у багаття" й спікер української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович. В ефірі одного з телеканалів він сказав: Україна переорієнтує свої інтереси на Схід, якщо в ЄС та США продовжиться, як він вважає, практика здачі українських інтересів. Але потім "дав задню", заявивши, що це журналісти перекрутили його слова ("як завжди"), та й взагалі: це його особиста точка зору. - Такі заяви є нефаховими та маячнею. Вони виглядають дивакувато, щоб не сказати дурнувато, - коментує "Цензор.НЕТ" один із депутатів "Слуги народу". – Але сьогодні я все одно не бачу великих ризиків. Ми все ж виконуємо план реформ, який затверджений у відповідних документах із ЄС. А от саме це якраз і свідчить про те, що Україна не робить ніяких розворотів. Та й неможливо це – як географічно, так і геополітично. Тому краще з цього не робити великих проблем. На слова Арестовича відреагували навіть у нашому Міністерстві закордонних справ. Там запевнили: Україна не має намірів переглядати свій геополітичний вектор. Тим часом на міжнародній арені події почали розвиватися ще цікавіше: США та Німеччина оголосили, що офіційно домовились про завершення будівництва російського газопроводу "Північний потік-2". Опублікували спільну декларацію із обіцянками для України. З текстом можна ознайомитися на сайті Міністерства закордонних справ ФРН. Про усі ці події "Цензор.НЕТ" поспілкувався з народними депутатами фракцій "Слуга народу", "Голос", "Європейська Солідарність" та "Батьківщина".

"МИ ПОВИННІ СИНХРОНІЗУВАТИ СВОЮ ЕНЕРГОСИСТЕМУ З ЄВРОПЕЙСЬКОЮ І ВІДКЛЮЧИТИСЯ ВІД РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ"

Представниця фракції "Слуга народу" Єлизавета Ясько, яка працює в комітеті ВРУ з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, запевняє, що заяви Арахамії та Корнієнка щодо Китаю є виключно їхньою точкою зору:

- Наш зовнішньополітичний курс записаний у Конституції – це намір вступити до НАТО і ЄС. Саме там наші найбільші друзі та цінності, саме звідти ми отримуємо політичну, економічну та військову допомогу. Те саме записано в програмі партії "Слуга народу".

Економічні успіхи Китаю значні. Водночас я не згодна, що китайський досвід може бути імпортований в Україну – передусім, в частині системи державної влади та комуністичної ідеології, що заборонена в Україні. Безперечно, ми підтримуємо ті гасла китайського уряду, що корелюються з загальнолюдськими цінностями, наприклад – про боротьбу з бідністю. Я за дружні та взаємовигідні відносини з Китаєм. Це наш великий торговельний партнер. Ми дотримуємося принципу єдиного Китаю і розраховуємо на дзеркальну політику Пекіна, а саме підтримку територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах. Але Китай не надто активно підтримує нас в ООН, що викликає щирий жаль. Для Пекіна слово "сепаратизм", як червона ганчірка. Ми закликаємо китайських партнерів бути послідовними.

Також нам потрібно якомога швидше призначити нового посла в КНР. Втім, краще це зробити лише після заповнення вакантних посад у місіях України при НАТО та ЄС.

Що стосується американсько-німецької угоди щодо "Північного потоку-2", то мене, як громадянку та політика, безперечно, вона не задовольняє. Йдеться про політичний проєкт Росії, який в кінцевому підсумку не підтримає, а ослабить енергетичну безпеку Європи. Втім, Вашингтон і Берлін вирішили інакше. У 80-х роках США також запроваджували санкції проти фірм, які займалися постачанням газу з СРСР. Згодом їх скасували з тієї ж причини, що й зараз – в ім’я трансатлантичної єдності. А тоді санкції також були запроваджені з вагомих причин – вторгнення до Афганістану та воєнний стан у Польщі, що ознаменувався масовими політичними репресіями.

Що ми повинні робити зараз? Нарощувати видобуток власного газу, розвивати атомну та зелену енергетику, синхронізувати свою енергосистему з європейською і відключитися від Росії та Білорусі, робити наші будинки та промисловість енергоефективними. Якщо, як записано в угоді Байдена-Меркель, ми отримаємо компенсації, інвестиції чи гарантії транзиту – добре, ні – то це лише сигнал: треба працювати над тим, що написано на початку абзацу. Міркування про "зраду" не мають сенсу, а шантажувати Захід "розворотом на Схід" - це проти волі українського народу та загроза українській державності.

"ДЕКЛАРАЦІЯ США ТА НІМЕЧЧИНИ Є РАМКОВОЮ. ЦЕ ОБІЦЯНКИ ЗАГАЛЬНОГО ПЛАНУ"

- На Сході України лише Росія, тому немає куди розвертатися, - говорить колега Ясько по комітету та фракції Богдан Яременко.

- Спроби тиснути на США перспективами розвороту в сторону Китаю даремні. Насамперед, американці знають про китайські інвестиції не в порівнянні більше. Останні пару десятиліть вони програвали китайцям країну за країною у боротьбі за вплив в Африці та Азії. Але вони також знають ціну китайським грошам.

Зовнішня політика США - далеко не благодійний заклад. Лукавство економічної і торговельної лібералізації полягає у нерівності можливостей учасників вільних ринків. Але США інвестують у безпеку своїх партнерів, а при серйозній постановці питання завжди готові вести переговори про компенсаційні механізми. З Китаєм все простіше – байдуже, чия "корова", лише щоб ми її "доїли". Китай практично всюди інвестує у видобуток сировини для власних потреб. Так, він може інвестувати, наприклад, в розвиток портової інфраструктури, якщо через цей порт до КНР вивозитимуть корисні копалини. Тотальна система контролю над усіма сферами життя робить безглуздими сподівання на якісь домовленості з Китаєм в тому разі, якщо якась оборудка виявилась кричуще несправедливою.

Усім мрійникам про китайські інвестиції пропоную прикинути, що захочеться Китаю в разі, якщо ціна питання буде мільярди (гривень, юанів чи доларів).

Обіграти США в системі міжнародного права дуже важко. Системи, в якій можна змагатися з рішеннями уряду Китаю, просто не існує. США все це знають. Власне, знають про Китай значно більше. Тому навряд чи можуть сприйняти всерйоз перспективу українського вибору на користь КНР. Наші шантажі просто занадто легко читаються. Ми країна очевидностей - без таємниць. Політикою, підкріпленою ресурсами, ми здивувати поки нікого не можемо. Пробувати дивувати непослідовністю не варто. Це не розв’яже існуючі непорозуміння, а створить нові.

Наскільки я розумію, розмови про Китай якраз пов’язані із тим, що нам не вдається домовитися із США та Німеччиною. "Наріжним каменем" рішення цих країн по "Північному потоку-2" є відсутність будь-яких гарантій та конкретики у питанні покарання Росії, якщо вона застосує енергетику, як "зброю". Ця декларація є, висловлюючись дипломатично, рамковою. Це обіцянки загального плану. Незрозуміло, а що буде, якщо події розвиватимуться не так, як прогнозують уряди Німеччини та США? А ймовірність така існує. Що нам робити – питання складне. В України вибір невеликий. З одного боку, ця ситуація ставить під сумнів доцільність візиту президента до Вашингтону. Чи є тепер у нього сенс їхати та говорити із лідером країни, який не враховує наші інтереси (до речі, як і Польщі)? З іншого боку, ми надто залежимо від США та ЄС, де Німеччина – провідний гравець. Тому "ставати у пози" складно і небезпечно. Але політична гра не завершена ні в Німеччині, ні в Америці. Тиск може продовжитися принаймні для того, щоб вимагати більшого. Навряд чи вони уже відіграють свою позицію у протилежну сторону. Однак у нас все ж з’являються підстави говорити про те, чим ми незадоволені, та чого б хотіли.

"НІМЕЧЧИНА ПЕРЕКОНАНА, ЩО ДІЄ У СВОЇХ ІНТЕРЕСАХ, А США НЕ ХОЧУТЬ ПСУВАТИ ВІДНОСИНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СОЮЗНИКАМИ"

В опозиційних фракціях вважають, що перемовини Німеччини із Америкою щодо "Північного потоку-2" не були пов’язані із нещодавнім захопленням деяких українських політиків ідеєю про переорієнтацію на Китай.

- США та Німеччина завжди послідовні у переслідуванні своїх національних інтересів і не схильні до щоденної зміни позиції, - пояснює голова партії "Голос" Кіра Рудик.

- Стосовно самого "Північного потоку-2" хочу наголосити, що бездіяльність нашої влади та певна недалекоглядність союзників ставлять під загрозу енергетичну безпеку України та Європи. Звісно, Німеччина переконана, що діє у своїх економічних інтересах, а Сполучені Штати не хочуть псувати відносини з європейськими союзниками. Таку позицію можна зрозуміти, якби контрагентом цього проєкту була б не Росія (на яку не можна розраховувати, як на країну, що виконуватиме контракти). І в цьому випадку ті незначні та другорядні "вигоди" від цієї угоди — грошова компенсація Україні, короткострокові економічні вигоди для Німеччини та обіцянки ввести проти Росії санкції в разі агресії — аж ніяк не перекривають ризиків, які проєкт несе Україні та Європі. Його потрібно зупинити, а подальше введення в експлуатацію – заблокувати.

Щодо української сторони, то наша партія вимагає від президента Зеленського та уряду зосередити свою увагу на енергетичній безпеці країни. Також необхідно докласти максимум зусиль, щоб гарантувати незалежне корпоративне управління в державних енергетичних компаніях, активно впроваджувати європейські стандарти енергетичної ефективності.

Взагалі міжнародну політику Зеленського можна розбити на дві складові. Перша – це протидія російській агресії. Тут ми все ж не можемо не радіти тому, що нарешті Зеленський перестав "бачити мир в очах Путіна" та мати ілюзії, що із Росією можна про щось домовитися.

Друга – пошук союзників, які не вимагають від нас реформ. Із цього випливають усі наші проблеми із США, Міжнародним валютним фондом, Євросоюзом та НАТО, а також показова увага до відносин із Китаєм. Будь-яка країна, особливо такого рівня, як КНР, поважає своїх контрагентів виключно у випадку того, коли демонструють свою міць та силу. А це як раз виконання своїх зобов’язань, чого ми наразі не показуємо. Тому що більшість тих, які ми брали на себе у міжнародній політиці, або провалюємо, або пробуємо вдавати, що вони виконані. Це велика проблема. Не залежно від того, із ким вибудовуємо стосунки, ми повинні бути потужними, насамперед, заради себе. Тому у будь-якому випадку ми повернемося до такої дуже неприємної для нашої влади необхідності проведення реформ – економічних, державного управління та очищення судів. Нам потрібно рухатися вперед, передусім, не заради відносин із кимось із зовнішньополітичних партнерів, а заради посилення країни.

Найважливіший момент: в Конституції прописаний євроатлантичний курс України. Змінити його я не бачу зараз можливостей у президента навіть у разі великого бажання. Із таких фактів ми маємо виходити, роблячи будь-які передбачення щодо наступних кроків керівництва держави у зовнішній політиці.

Що заважає Зеленському проводити реформи? Відсутність політичної волі. Реформи – це завжди складно та супротив тим, кому подобаються сьогоднішні правила гри. Для того, щоб перейти на новий рівень, потрібна сила та чітке бачення того, куди ми хочемо прийти. Відсутність такого бачення є, у першу чергу в нашого уряду, який досі працює без програми та не може озвучити, у якому напрямку він веде країну, та заважає реформуванню. Насправді, президент та його команда мають усі повноваження для того, щоб робити реформи швидше і набагато вищої якості, аніж зараз. Це бачимо не лише ми, а й наші міжнародні партнери. Тому у них теж виникає це питання: так що ж заважає? Якби в уряду нарешті з’явилася програма із чіткими планами та часовими рамками та почалися перші кроки в цьому напрямку, впевнена, це більше б допомогло нашим міжнапродним відносинам, аніж будь-які гучні заяви.

"ЧОМУСЬ ЗЕЛЕНСЬКОМУ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ВІН МОЖЕ ШАНТАЖУВАТИ НАШИХ ЗАХІДНИХ ПАРТНЕРІВ"

Народний депутат "Європейської Солідарності" Олексій Гончаренко теж припускає, що заяви про Китай лунають для того, щоб західні партнери України менше ставили питань щодо реформ в країні:

- Можливо, українській владі хочеться, щоб її не так часто питали про реформи та корупцію у вищих ешелонах влади. Але в цілому я вважаю, що зміни курсу України немає. Є дурна гра керівництва нашої держави. Чомусь Зеленському здається, що він може підняти ставки й шантажувати наших західних партнерів своєю такою поведінкою. На це все ще накладається дурість безпосередньо цих людей, які роблять подібні заяви про можливу зміну курсу. Як можуть відреагувати на Заході? Думаю, вони дивляться на це із подивом. Їхнє ставлення до України в цілому може погіршитися від усіх цих розмов, які виглядають дурнувато. Такі заяви не схожі на те, що мають говорити партнери.

Китай ніяк не реагуватиме на таку поведінку представників української влади. Для нього відносини із Росією набагато важливіші, аніж контакти із Україною. Це потрібно чітко усвідомити і розуміти. А от для Росії такі заяви – це плюс. Вона бачить, що виникають складнощі між нами та нашими союзниками. Зрозуміло, що не Китай нам сьогодні дає зброю у боротьбі із Російською Федерацією, і не він накладає санкції. Для Росії чим більше буде розладу між нами та Заходом, тим краще.

Я не вважаю, що декларація США та Німеччини пов’язана конкретно із цими заяви наших деяких політиків про Китай. Але в цілому позиція, яку обрав Зеленський щодо Заходу та загравання із іншими гравцями, полегшила цим країнам прийняття рішення щодо "Північного потоку-2". А воно для нас як раз є поганою новиною. Але ж очевидно, чому так сталося - кожен думає про себе. Нам теж треба так робити.

"ЦЕ ПОВЕРНЕННЯ ДО БАГАТОВЕКТОРНОСТІ ЧАСІВ РАННЬОГО ЯНУКОВИЧА"

- Ми бачимо історію із демонстрацією ключових орієнтирів країн, які підписали цю декларацію, - наголошує заступник голови фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв.

- Одна з них була гарантом по Будапештському меморандуму. Інша почала відігравати ключову роль після російського нападу на Україну. Це лише початок. Розмови закінчилися. Україна, як жодна інша країна, після Другої світової війни відчула на собі, що таке агресія, мільйони переселенців, біженців, десятки тисяч смертей та поранених. Ми уже дивитимемося тільки на дії, а не лише на слова. Але, на жаль, відбуваються процеси, які свідчать про те, що наша дипломатія на рівні посадових осіб повністю провалилася.

Із нашою нинішньою владою взагалі дуже важко зрозуміти, куди саме рухається Україна. Фактично те, що ми зараз бачимо – це повернення до багатовекторності часів раннього Януковича. Він шарахався у будь-яку сторону. Ключове, що для нього мало значення – хто дасть грошей. Як жебрак на смітнику, який готовий брати кошти у будь-кого і розраховувати лише на зовнішню допомогу, тому що сам не хоче працювати й не знає, як це робити та як організувати роботу інших. Справджуються найгірші передбачення приходу Зеленського до влади, коли людина не розуміє ,як діяти, і взагалі не має ніякого досвіду державного керівництва, не усвідомлює, що таке реально працююча економіка. У таких випадках сподіваються лише на одне: раптом хтось дасть якусь чергову подачку. Тому вони "танцювали на задніх лапках" спочатку перед Міжнародним валютним фондом. Пробували так само поводитися перед Європейським Союзом. Тепер вирішили "танцювати" перед Китаєм. Чим закінчуються такі ігрища із КНР, достатньо подивитися на прикладі цілого ряду країн, в тому числі навіть із ЄС, які шукали дешевих китайських кредитів, а тепер не знають, як виплутатися із цієї "боргової ями". Я уже не кажу про країни Африки та сусідів КНР.

Безумовно, із Китаєм потрібно вести торгові відносини, але тільки на взаємовигідних умовах, а не тих, які вам диктує партнер. Оця багатовекторність привела Януковича у Москву до Путіна. Куди вона приведе Зеленського, поки важко сказати. Але складається таке відчуття: якби зараз, перед ним, як перед Януковичем, "помахали морквою" у три мільярди доларів, йому б теж було байдуже, у кого брати ці гроші.

Чи може український народ знову відреагувати у разі зміни курсу країни? Думаю, Зеленський проаналізував заяви Азарова та Януковича і врахував їхні прорахунки. Тому хіба такі особи, як Арестович, дозволятимуть собі говорити про розвороти на Схід. А сам Зеленський та його близьке оточення продовжуватимуть розказувати про шлях у НАТО та Європейський Союз. Це та історія, коли потрібно "слідкувати за руками", а не слухати те, що говорять. Бо ці заяви лунають як раз саме для того, щоб заговорити. А от що реально в цей час роблять – більш серйозне питання. Це, до речі, стосується не лише випрошування грошей. А й самої поведінки загалом. От що Зеленського цікавить останні півроку? Кому підпорядковані суди, зокрема Конституційний Суд, що відбувається із силовими органами, які історія із Міністерством внутрішніх справ? Якщо усе проаналізувати, то виявляється: ці замашки як раз нагадують явно не європейський вектор, а диктатуру різного типу. Така сама історія й у Верховній Раді. Подивіться на останні ініціативи керівництва фракції монобільшості. Той же Корнієнко разом з іншими депутатами підписує мовні поправки, які відтерміновують закон про державну мову. А це ж голова партії "Слуга народу"! Правда, коли побачив, чим усе може закінчитися, відкликав. Ще зверніть увагу на їхні заяви щодо діяльності опозиційних політичних сил у питанні подачі поправок та постанов. Та взагалі: що це за право опозиції щось представляти?! Пропонують негайно вносити зміни до регламенту. Яка там ще опозиція?! Вам це нікого не нагадує? Мені здається, це типова поведінка російських диктаторів та тих, хто заявляє, що парламент – не місце для дискусії. Тому ще раз повторюю: "слідкуйте за руками"!

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"