Реалполітік як подарунок до повноліття

Автор: Ірина Погорєлова

Якщо хтось на Заході досі вважав, що винен Путіну за розпад СРСР та просування НАТО й ЄС до російських кордонів, - то угода Байдена-Меркель про ПП2 може зараховуватись як сплата цього "боргу".

Здирання з України газово-транзитного "бронежилета", який досі убезпечував нас від фронтальної агресії Росії, і одночасне вштрикування під ребра української Конституції так званого "особливого статусу" для ОРДЛО, - це практично гарантія для Росії з боку Заходу щодо повернення України до "одного контингенту".

Від того, що Путін перехрестив його на "адиннарот", не змінюється факт намагання повернути Україну в сталінський гулаг.

Погасивши старий "борг" за рахунок України, два лідери відновлюваної євроатлантичної співдружності одночасно висвітлили і зовсім нові стосунки між суб’єктами двох світових таборів, які визначив не хто інший, як сам автор "доктрини Байдена".

Бізнес, який вони з Росією здійснюватимуть надалі, буде не обов’язково "як завжди". Може, і якось по-новому. Це неважливо.

Важлива наочність, з якою Україні дано черговий урок, що Інтереси – це цілі, Цінності – це засоби. І Цілі виправдали Засоби, як і ведеться в світі Реалполітік.

Тож Україну можна привітати з ініціацією, вступом до цинічного дорослого світу. Де не існує інфантильної теорії змови, а працює практика Великої Угоди.

Зрештою, на шляху до ЄС та НАТО це хоч і не ПДЧ, але теж є велким кроком.

Як бонус Захід на випередження зробив те, чим лякали нас на випадок, якщо ми не виконуватимемо Мінські домовленості.

А саме – залишив нас наодинці з Росією.

Бо ж просто непристойно називати зобов’язаннями перед Україною ті розпливчасті наміри "подумати про санкції, якщо Росія… бла-бла-бла…".

Це, великою мірою, не новина і не дивина. Сама-сама-сама, це і так всі з самого початку розуміли.

Хоча продовжували дискусію, чи будуть допомагати тим, хто захищається, чи навпаки, забезпечать "парасольку" тим, хто має "стратегічний терпець" не провокувати агресора…

Тож тепер можна вважати навіть дружнім ставленням до України чесну відсутність будь-яких брехливих запевнень, які вкотре викликали б зайві ілюзії.

Таким чином на 30-річчя незалежної України їй зроблено подарунок у вигляді визнання її дорослою дівчинкою, яка здатна самостійно вирішити, чого, власне, вона на даному етапі свого розвитку бажає.

Чи впоратись із агресивним сусідом, відбитися від нього зокрема й військовими методами і продовжити свій наполегливий шлях туди, де її "не чекають" і ніби навіть побоюються як потенційного конкурента.

Але де шанси і ризики, інтереси і цінності забезпечують динамічне і не нудне життя. Переважно за правилами, які можна і треба активно вивчати, дотримувати, використовувати і навіть змінювати. Звичайно, в ролі суб’єкта світової політики.

Бо так побудована демократія – незалежно від своїх тимчасових представників. Котрі саме завдяки їй і змінюються, а не правлять довічно, як в таборах для "одного контингенту".

Або ж, навпаки, Україна може вкотре повернутися до того контингенту, де "право" не знати і не вчитися (особливо мови), не вміти і не бажати щось робити (особливо думати під час виборів) адміністрація "фабрики страху" до якогось часу оплачує спокоєм неголодної стабільності. Але до часу…

Отже. Меморандум Байдена-Меркель, максимально послабивши безпекові позиції України ззовні, фактично звільнили Зеленського від потреби виконувати політичні пункти Мінських домовленостей.

Як гарант національної безпеки відтепер Зеленський потрапляє під ризик державної зради у випадку, якщо, виконуючи МД, продовжить сприяти послабленню безпеки України зсередини, створення в ній політичної кризи, розколу нації тощо тощо.

Святий обов’язок Зеленського - ігнорування будь-яких "сигналів" про потребу негайної імплементації в наше законодавство формули Штанмаєра. Вже не кажучи про каліцтво Конституції "особливим статусом" для ОРДЛО.

Хоч би від кого вони виходили. Особливо від пані Меркель, чия роль посередника в Норманді і одночасно провайдера ПП2 яскраво ілюструє наївним українським корупціонерам, що таке конфлікт інтересів.

Це саме той випадок, коли Зеленський може з користю для країни повернутися до свого знаменитого передвиборчого гасла "Я нікому нічого не винен!"

Принаймні на дипломатичному рівні це прозвучить делікатніше, ніж те саме за змістом, але брутальне і безглузде за формою - про "ядерну зброю" та "розворот до Китаю" від Арахамії…

Ще раз: Захід вже виконав вимогу Кремля натиснути на Україну для виконання нею капітулянтської формули.

Натиснув, позбавивши як практичної підтримки в грошах, озброєннях, так і політичної – в наданні ПДЧ та перспективі запрошення в ЄС.

Ігноруючи альтернативні МД дії Росії на Донбасі з паспортизації українців, заборони української мови, запровадження російських підручників, грошей тощо…

Із "санкцій" проти України у Заходу залишилось хіба що зняття останніх санкцій з Росії та проголошення Криму російською територією…

Чи коштує "покарання України за корупцію" аж такого перегляду Заходом власної обіцянки "ніколи не визнавати анексію Криму" - тепер, після меморандуму Байдена-Меркель, під питанням.

Але такого штибу "батіг" точно не стимулює нас до "добровільного самогубства" через пропоновані паном Штанмаєром псевдовибори на окупованій території та відкриття фронту для безперешкодного "легалізованого" проникнення в Україну російських найманців.

Тим більше, що наша корупція – це лише відмазка. Якби не вона – взагалі так звані Великі країни виглядали б ганебно в своєму прагненні домовитись з "вбивцею" Путіним, благаючи його "змінити поведінку" - замість примушувати вивести війська з України…

Взагалі виникає навіть підозра, що й "загроза" з боку Китаю – лише привід для виправдання неприродного замирення лідерів західного світу з кримінальною корпорацією Кремля …

До речі, саме з цієї очевидної неприродності засвідченого Меркель та Байденом союзу з Путіним випливає наступна реальна загроза для України.

А саме – наполеглива спроба здійснити руками України так зване "юридичне очищення" країни-агресора. Аби Росія – для знаменитого Великого Діалогу – вже не мала вигляду країни-агресора на міжнародному правовому рівні.

Україні добре відома ця "фішка" терористів: юридичне очищення їхніх засланців, утримуваних в наших тюрмах, для обміну на українських полонених та заручників.

Як відомо, це вимушене "очищення" з українського боку створило чимало перешкод на шляху просування слідчих та судових процесів, спрямованих проти "беркутівців" з Майдану та свідків й учасників агресії проти України на Донбасі.

Але в тих випадках махровому цинізмові агресора протистояв моральний гуманітарний імператив: життя і безпека наших людей важливіше.

До речі, подібна "юридична зачистка" відбулась навіть під час підписання останнього газового контракту в Парижі, коли "Нафтогаз" мусив відмовитись від можливих подальших позовів до "Газпрому". Мабуть, певною мірою і це робить таким поганим для України меморандум Меркель-Байдена про добудову ПП2.

Відмивання ж Путіна має "гуманітарний" сенс виключно з точки зору ефективності його ядерного шантажу стосовно західних країн, переважно США.

Тобто щоб "Путін не напав", - але не на Україну, а на наших західних друзів – досі робився вигляд, ніби РФ – посередник, а не окупант, на Донбасі, що припинити вогонь мають обидві сторони, що РФ можна повернути до ПАРЄ без дотримання правил Асамблеї, що в ЄСПЛ може розглядатись позов Росії до України, що українська армія могла збити МН17 тощо тощо…

Ну й повернення Путіну "вагнерівців" - це теж справа того ж контексту. А розслідування зриву цієї операції – дуже схоже на предмет торгу, шантажу та маніпуляції як на внутрішній, так і на зовнішній арені.

Добра новина в цьому контексті полягає в тому, що спроба Путіна відмитися від злочинно-терористичного тавра на засадах чинного міжнародного права свідчить принаймні про його розчарування в своїй здатності переписати під своє розуміння все міжнародне право, аби воно схвалювало його загарбницькі наміри.

Але в цьому полягає і небезпека.

Бо під цим псевдоблагим приводом Захід саме й може застосувати до України свої "цінності" примирення і стабільності, звільнивши Росію від відповідальності за її злочини.

Що вимагатиме від України не лише відмови від переслідування російських злочинців, але й прийняття на себе провини.

Оце все: "хто здав Крим?", "державний переворот спровокував війну на Донбасі". Старі заготовки "від ОПЗЖ" не поховані, а отже можуть бути активовані в будь-який момент.

Ким активовані? Звісно – Зеленським. Під тиском зовнішніх гравців або викривленого розуміння, інтенсивно експлуатованого оточенням, своєї надзвичайної місії.

До речі. Полювання на Порошенка, бойових генералів та захисників країни, аби на них перекласти всю відповідальність за українські поразки, та й – перемоги, досі виглядало як звичайна мстивість політичного конкурента. Який все ще керується макіавелівською порадою викорінення подоланих ворогів і їхніх нащадків впень.

Але тепер такий ниций спосіб дискредитації патріотів підірве як мобілізаційний настрій громадян країни, так і державницькі ініціативи вже самого Зеленського.

Зокрема – Кримську платформу з її ключовим принципом політики невизнання, та й взагалі всі інші правильні державницькі проєкти, ухвалені нехай і з запізненням та великою часткою піару, але врешті ухвалені…

Ну й звичайно – звинувачення "попередників" в антидержавних злочинах під час зовнішньої агресії - чи не найвагоміший "аргумент" на користь відмивання Путіна.

Тому, розігруючи такий процес напередодні візиту до США, Зеленський просто послаблює свої позиції. Позиції України.

Він приймає потенційну роль хлопчика для биття, яку домашні зухвалі вихватки на адресу сильних світу цього зовсім не нівелюють. А, навпаки, викривають психологічну слабкість Зеленського, тобто його здатність піддатись якомусь тиску, набрати знову якихось зобов’язань в обмін на незначні компенсації чи взагалі віртуальні спокуси. Якийсь Мінськ-3 чи що.

І це особливо небезпечно для України з огляду на спроби Зеленського всередині країни збудувати під себе силову, паралельну до конституційної системи, вертикаль.

Це не шлях до демократичного світу з його цинізмом і жорсткими правилами.

Це перехідний етап просування до російського гулагу. І не "проросійського українського", а просто російського.

Спроба, звичайно, не перша за тридцять років, і безглузда, як всі попередні. Смішна й жалюгідна з огляду на роль силовиків у "справі судді Чауса". Бездарна – з огляду на справи в оборонці. Ганебна – з огляду на респектабельний "фасад" РНБО і відсутність ефекту в бюджеті та економіці загалом…

Але про святкове.

Президент Зеленський класно сказав, що ми припинемо піднімати питання Криму, лише коли підніматимемо прапор України в Криму.

Можливо, з дня на день Зеленський оголосить, що припинив порушувати питання про особисту зустріч з Путіним?

Тоді суспільство матиме підстави припинити підозрювати свого гаранта в… ну, добре… в нездатності виконувати свої повноваження за умов Реалполітік.

 Ірина Погорєлова, для Цензор.НЕТ