Розстріляний "яблучник": головні документи архівної справи селекціонера Володимира Симиренка

Автор: Дарина Рогачук

Красиві зелені яблука сорту Симиренко - одні з найулюбленіших в українців. Втім, купуючи цей національний смаколик, мало хто знає, що його винахідники, родина науковців Симиренків, отримали від радянської влади не почесті, а кулі. У прямому сенсі цього слова.

Так, автор сорту Лев Симиренко, геніальний вчений та меценат, якого російська пропаганда чомусь вперто називає "русским", загинув у ніч на різдвяний Святвечір 1920 року. Його було вбито у власному домі у Млієві, на рідній Черкащині. Куля прилетіла просто у вікно, куди Лев Платонович зазирнув, щоб відповісти нібито колядникам.

Офіційно злочин списали на бандитів. Однак дослідники схиляються до того, що це була замаскована справа чекістів - як, наприклад, вбивство відомого на весь світ автора "Щедрика" Миколи Леонтовича.

Втім сьогоднішній матеріал ми хочемо присвятити синові Льва Платоновича, не менш талановитому продовжувачу його справи Володимиру Симиренку. Рівно 83 роки тому, 17 вересня 1938-го його як ворога Радянського Союзу було розстріляно у Курській області Росії.

Володимир Симиренко та його архівно-слідча справа

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України зберігається справа вбитого українського вченого. Вона - групова, заведена на близько 20 людей, які нібито являли собою небезпечну "контрреволюційну групу" з планом знищити СРСР. Справа має аж 11 томів, їх вільно можуть прочитати всі охочі.

Очевидно, що доля і смерть видатного українця Володимира Симиренка, а також репресованих разом з ним людей, заслуговує не на одну статтю, а може - й на цілі наукові роботи.

Втім сьогодні, до річниці вбивства селекціонера, ми представимо читачам найцікавіші документи з томів його архівно-слідчої справи. Сподіваємося, вони надихнуть журналістів та дослідників на нові історичні розслідування щодо знищення радянською владою української науки.

Особливий в’язень

У цій статті не буде детальної біографії Володимира Симиренка та переліку всіх його наукових здобутків - на це не вистачить і кілька сторінок. Натомість ми зосередимося на основних документах, які демонструють як працювала "система" з ліквідації неугодних.

Головною "провиною" українського вченого очевидно, був талант, його праці та винаходи. Вони викликали незадоволення у радянської влади, яка передусім ставила на п’єдестал здобутки російського колеги Володимира Львовича - Івана Мічуріна. В архівно-слідчій справі цьому можна знайти прямі підтвердження, адже критика Мічуріна стала однією з причин арешту Симиренка.

Володимира Симиренка не судили одноосібно - енкаведисти "виявили", що вчений "очолював" осередок "контрреволюційної шкідницької організації" з повалення Радянського Союзу. Вперше його арештували майже на річницю від вбивства батька - 8 січня 1933 року. Звинуватили у статті 54 Кримінального кодексу УРСР за "контрреволюційну діяльність" та "зраду батьківщини". Ознака злочину сьома: "шкідництво: розстріл або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства".

Постанова на арешт Володимира Симиренка 8 січня 1933 року

На момент першого арешту Володимиру Львовичу було 42 роки. Він уже був авторитетним науковцем, професором Плодово-Ягідного інституту (нині відомого як Інститут садівництва Національної Академії Аграрних Наук України), проживав у районі Китаєво в Києві. Вказано, що мав проблеми з серцем, перелом ноги та розширення вен.

До речі, спеціально для російської пропаганди зауважимо - в анкеті арештованого Володимир Симиренко визначив свою національність як "українець".

З перших же сторінок допитів Володимир Львович визнав себе винним у всіх гріхах перед радянською владою - очевидно, як людина інтелігентна не зміг витримати страшні чекістські тортури. У свідченнях Симиренка - десятки прізвищ, складні схеми та якісь маячливі плани щодо залучення куркулів у велике повстання проти радянської влади. Вказано також, мовляв, Симиренко постійно вербував до організації нових людей.

"Вербуя, проф. Симиренко говорил о том, что положение специалистов при соввласти безнадежное, что общее состояние хозяйства страны плохое … В одном из разговоров со мной, мы с Симиренко подняли вопрос о необходимости связаться с заграницей, с помощью заграничной печати оказать моральное давление на Советский союз…", - засвідчив на допиті один зі старших наукових співробітників Київського науково-дослідного Плодово-ягідного інституту.

Взагалі допити у всіх 11 томах справи моторошно читати. Це - сотні сторінок інтриг, перекручувань, подекуди фантастичних свідчень одних арештованих проти інших ув’язнених колег.

Цікаво, що в "контрреволюційну організацію" нібито "об’єдналося" широке коло людей з різних наукових установ в усіх куточках України: від наукових співробітників до звичайних агрономів. Усі - "ненависники радянського союзу" та "вороги". Складається враження, що ти читаєш не слідчу справу, а якийсь вигаданий шпигунський детектив зі збоченим сюжетом.

Показовим щодо атмосфери того часу є, наприклад, "щиросердне зізнання" одного з фігурантів групової справи. У ньому він кається в злочинах перед радянською владою і просить залишити йому життя. Боляче і страшно читати документи, в яких відчуваються "старання" НКВС.

Одні люди свідчать на Володимира Симиренка, Володимир Симиренко - свідчить на них... Чи дійсно працівники наукових інституцій так "закладали" один одного чи знесилені слухняно підписували все, що їм казали в підвалах - питання, на яке при ґрунтовному вивченні справи, можливо вдасться знайти відповідь.

Приклади свідчень на Володимира Симиренка від інших "членів контрреволюційної організації"

Ось іще один із яскравих та показових епізодів справи - свідчення Володимира Симиренка від 4 лютого 1933 року в стилі якогось літературного шпигунського триллера: "Контр-революционно повстанческая организация, членом которой я состоял, ставила своей задачей всемерную борьбу с Советской властью в целях ее свержения и образование буржуазно-демократической республики на Украине. По словам ПУПКО и ФОМЕНКО аналогичные к.р. организации существуют в других республиках и краях СССР с центром в Москве, этому центру подчиняется Украинская к.р. организация. Состава этого центра они мне не назвали.

… Организация рассчитывала на свержение Советской власти, в первую очередь, за счет массового крестьянского повстанческого вооруженного восстания." Далі Володимир Львович нібито розповідав як має бути організоване повстання, які бойові групи братимуть у ньому участь та інші деталі свого "тероризму".

Цікаво, що сторінки допиту рівно й чітко надруковані на машинці, під ним - тільки акуратний підпис Симиренка олівцем. На той момент він знаходився в НКВД уже місяць і можна лише уявити як із ним там "розмовляли".

Конкуренція з Іваном Мічуріним

Один із документів, що привертає увагу в справі Симиренка, є акт спеціальної комісії від 25 березня 1933 року на чолі з керівництвом Плодового-ягідного інституту. У ньому йдеться про результати "вибіркової перевірки" деяких наукових співробітників установи. Звісно ж - це фігуранти "контрреволюційної групи", серед яких - Володимир Симиренко.

Володимира Львовича та його колег звинувачували у поганій якості роботи, зривах планів та виробництва, буквально знецінювали їхню роботу та досягнення.

"Симиренко, Жуленко, Ланге и Ковалев, пользуясь своим служебным положением в своей научно-исследовательской работе по Институту занимались к.р. подрывной работой, что подтверждается нижеследующими данными:

… методика опытной работы Симиренко и Ланге брала установку на изучение изолированного кулацкого х-ства и была оторвана от крупного плодового соц. производства, почему была подчинена интересам кулацкого х-ства.

… в работе по разделу селекции, несмотря на имеющиеся четкие директивы партии и Правительства в ближайший промежуток времени дать наиболее пригодные сорта для соц. садов, Симиренко и Ланге проводили "свою" работу так, что полученный первый урожай в 1932 г. от дорогостоящих гибридов от количества нескольких десятков тысяч деревьев на Млеевской зон. станции был расхищен и не опробирован, чем потерян год в в определении ценности сортов для производства".

І тому подібне.

Акт вибіркової перевірки Симиренка та його колег керівництво Плодово-ягідного Інституту від 25 березня 1933 року

Водночас в Інституті вихваляють "правильні" методики російського вченого Мічуріна, називаючи їх революційними, але такими, що ігнорувалися Володимиром Симиренком та його репресованими колегами.

"... на Союзном совещании по установлению ассортиментов в декабре 1931 г.,, Симиренко открыто выступил против метода и сортов Мичурина, противопоставляя свою работу с достижениями Мичурина… Как материал для этого вся эта группа умышленно собирала показатели с наихудших материалов Мичуринских сортов с запущенных кулацких садов, а также в сортовом саду на Млеево им посажены были Мичуринские сорта на местах с наиболее уязвимых сквозными ветрами, отчего они частично померзли. Все эти действия оттянули получение результатов от Мичуринских сортов и тем самым продвижение их в производство, благодаря чему во ІІ-пятилетке Мичуринские сорта как стандартные в ассортимент не входят."

Під час допиту від 7 лютого 1933 року Володимир Симиренко також свідчить (чи вже просто погоджується?), мовляв, спеціально формував негатив щодо досягнень Івана Мічуріна, користуючись авторитетом у колах спеціалістів та партійних працівників. Підтверджував, що відкрито не визнавав його революційні методики, боровся з ними і заважав їм втілюватися в життя.

Деякі сторінки із протоколу допиту Володимира Симиренка від 7 лютого 1933 року щодо його "зумисного шкідництва" методикам російського вченого Івана Мічуріна

Зрештою, Симиренка офіційно звинувачують у тому, що він ""состоял членом к.р. повстанческой организации к.р. ячейки Плодово-ягодного института, будучи завербован в 1931 г. Пупко. Является организатором и руководителем этой ячейки". Список усіх гріхів Симиренка ледве вміщується на сторінку.

Вирок - "заключение в концлагерь сроком на десять лет". Хоча архівні документи свідчать, що Симиренка спершу мали розстріляти. Вищу міру покарання відмінили - дали вченому пожити ще 5 років і відправили на ув'язнення в Херсонську виправно-трудову колонію №29.

Друге ув’язнення та розстріл

У 1936 році Володимиру Львовичу скорочують термін покарання до п’яти років, а згодом і взагалі звільняють: "Принимая во внимание что з/к Симиренко работая в колонии около 3 лет все время ведет себя хорошо, добросовестно выполняет производственные задания, отличник, активно участвует в общ. работе… комиссия поддерживает ходатайство о досрочном освобождении".

Маленьку перемогу вчений вибив у тому числі сам - проханнями про перегляд його строку. До речі, зверніть увагу як відрізняється підпис Симиренка під час перебування у херсонській колонії та у тюрмі НКВД в 1933 році. Перший - широкий та з розмахом. Другий - короткий та невиразний, можливо він мав сили вивести лише літеру "В".

Втім воля була недовгою - у 1938 році, у розпал Великого терору, Володимира Симиренка заарештовують знову. Цього разу його висилають далеко від Батьківщини - у Курську область Росії. Як бачимо з архівних документів, приводом для другого арешту селекціонера став уже шпіонаж. Складається враження, що Симиренка треба було просто хоч за щось "взяти".

"Как видно из материалов дела, Симиренко обвинялся в том, что в 1928 году, работая директором Млеевской садово-огородной опытной станции через своего заместителя Ячевского Георгия Ивановича установил шпионскую связь со ст. садовником Киевского горкомхоза, впоследствии перешедшего на работу в германское консульство в г. Киеве - Шпанбрюкером Иваном Ивановичем и передавал ему сведения секретного характера.

Симиренко обвинялся также и в том, что в 1931 году, работая во Всесоюзном научно-исследовательском институте плодово-ягодного хозяйства в г. Киеве, организовал контрреволюционную группу, которая занималась вредительством, шпионажем и др. преступной деятельностью.

Указанные выше факты вменялись в вину Симиренко и в 1932-1933 г. г…."

На жаль, переглянути другу слідчу справу на Володимира Симиренка наразі неможливо - швидше за все, вона зберігається у Росії, за місцем другого покарання. Утім у довідці з Курської області до Києва бачимо свідчення, що Володимир Львович був розстріляний 17 вересня 1938 року.

Під час "хрущовської відлиги" КГБ детально переглянуло томи справи на вченого та його "колег" із "контрреволюційної групи". Після тривалих перевірок було виявлено, що слідство проти Володимира Симиренка та інших "контрреволюціонерів" було, м'яко кажучи, недобросовісним та поверхневим. Під перевірку потрапили навіть слідчі, які вели справу у 1930-х., адже увесь її стиль та масштаб більше нагадували спеціальну вислугу перед начальством задля премії чи підвищення.

Зрештою, справу 1933 року на Володимира Симиренка та інших фігурантів справи припинитли "за недоказанностью предъявленного им обвинения".

От тільки якщо декому з учасників "шкідницької групи" пощастило дожити до вручення їм в руки довідки про реабілітації, то Володимира Львовича реабілітували вже посмертно.

Річниця розстрілу Володимира Симиренка - це сумний, але привід згадати видатного українського вченого, його здобутки для української науки та незаслужену смерть.

Втім головна перемога Володимира Львовича, як і його батька Льва Платоновича, у тому, що, попри кулі та знецінення від радянської влади, їхнє легендарне яблуко вижило і стало одним із символів українського смаку та саду.

Пам’ятаймо про це, щоразу тримаючи його в руках.

 Дарина Рогачук, для Цензор.НЕТ