"Крім вакцинації, нас нічого не врятує" , - директорка Чернівецького лабцентру Наталія Гопко

Автор: Тетяна Безрук

Чернівці були містом, де зафіксували першого інфікованого коноранавірусом в Україні. 2020 року область переживала важкі часи, коли реанімаційні відділення лікарень були переповнені. Нині показники захворюваності та госпіталізації у Черніцвях нижчі, ніж у багатьох обласних центрах.

Про те, як працює система виявлення ланцюгів зараження, чому хворі відмовляються говорити з епідеміологами та чи можна вже пояснити, чому хвороба по-різному поводить себе у різних містах, в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповіла директорка "Чернівецького обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України" Наталія Гопко.

Фото: Facebook Іван Миронюк

— Яка зараз спроможність тестування на ковід на добу у Чернівецькому лабораторному центрі? І яка у вас завантаженість нині?

— Ми залишили спроможність тестування на рівні 3500 зразків на добу. Із досвіду найгостріших періодів - більше не доставлялося. Максимум доводилося досліджувати 3400 зразків. Як виявилося, цієї задекларованої спроможності вже рік як достатньо для забезпечення потреби області у найбільш гострі періоди.

Скільки досліджень є зараз — важко чітко назвати середній показник, оскільки він постійно коливається, та найбільше за добу мали 3400.

— Лікарі кажуть, що хвороба "помолодшала". Чи помічаєте ви це по Чернівцях та області в нинішній хвилі хвороби?

— Я б сказала, що люди молодого віку хворіли і раніше. Тобто сказати, що таке фіксується виключно зараз, не можу. Але якщо говорити про вік людей, які помирають, то справді мене вражає і я дуже сильно переживаю ці речі. Це люди, яким 48 років, 51 рік, є і 36. Якщо раніше це справді були 80+, то зараз це вже не так.

— Скільки зараз у середньому триває хвороба? На травень 2020 року це було від 14 до 21 дня, а нині?

— Загалом 21 день, але це дуже середня тривалість. Хворіють важче, справді. Доводилося зараз бувати у лікарнях, де госпіталізовані пацієнти, то мабуть у всі свої попередні візити я не бачила такої великої кількості важких хворих на всіх ліжках. Тобто не тільки в реанімаційному відділенні, а й в інфекційному зараз перебувають люди у вкрай важкому стані. В інших, перепрофільованих під інфекційні відділення, також.

Facebook Юрій Падурару.

— Коли ми говоримо про смертність і ковід, то ми говоримо про смерть від самої хвороби чи частіше люди помирають від супутніх захворювань, які вже були у них?

— Причиною смерті Covid-19 не констатується. Інфекція запускає інші механізми, загострюються інші хвороби. Як правило, це ті хвороби, які відзначилися як хронічні. Але якби не ковід, ці люди могли би жити зі своїми супутніми хворобами.

Часто спекулюють на цій темі, що хто би там не помер, пишуть Covid-19. Практично не існує такого запису в медичній документації, виключно Covid-19. Завжди це буде низка діагнозів і в кінці констатація факту, що людина була інфікована коронавірусною хворобою.

— Вже третя хвиля хвороби, і чи на цю хвилю у Чернівцях існує чітка стратегія розслідування того, як людина інфікується ковідом? Тобто розуміння процесу, де, так як це трапилося.

— Так, звісно. І це не тільки в цій хвилі. Ми намагалися цю роботу проводити від першого хворого. Не перебільшу, якщо скажу, що наші перші випадки підозр, коли ми отримали нашого першого пацієнта з коронавірусною хворобою, коли це було вперше в Україні, то ми пам'ятали всіх наших "підозрілих", їхніх контактних, бо ми за усіма спостерігали. Далі це перестало бути можливим, але ми не припиняли ці епідеміологічні розслідування і встановлення контактних і вже від червня виконуємо цю роботу на іншому рівні.

Ми мали колосальну допомогу Всесвітньої організації охорони здоров'я: отримали смартфони, за допомогою яких ці дані вносяться в електронну систему, отримали програмне забезпечення спеціально для відстеження контактних. Ця система дає нагадування, що дуже зручно, коли випадків уже не 10 і 20, які було б можливо пам'ятати, коли і в який день варто дзвонити. Система дає можливість для хорошого аналізу і рішень, які витікають із тих даних, які ми аналізуємо.

Звичайно, дуже важко вчасно виконувати цю роботу, скажімо, в Чернівцях, де вдень і 400 випадків може бути. Ми щосили намагаємося підсилювати наших колег у Чернівецькому відділі районної філії, бо надмірне навантаження на спеціалістів, з огляду на те, що епідеміологічні розслідування треба проводити і для нових хворих, і продовжувати забезпечувати супровід контактних. Фіксуємо багато проблем у зв'язку із небажанням розповідати про те, де людина могла інфікуватися. Люди дуже різні, дехто дратується від самого факту цих запитань. Знаємо, що неохоче надають інформацію про контактних. У районах і сільській місцевості це легше, бо люди одне одного знають, охоче розповідають одне про одного. Якщо людина сама не розповідає — завжди знайдеться хтось, хто нам допоможе.

— Коли не розповідають, то бояться через можливу стигматизацію чи бояться втратити роботу?

— Різні причини зазвичай. Хтось боїться осуду, хтось принципово не хоче розповідати про свій статус інфікованого Covid-19, хтось переймається проблемами близьких людей і не хоче створювати незручностей у вигляді самоізоляції цій людині, бо вона зайнята та повинна працювати. В ситуації, коли ми говоримо про варіант "Дельти" — це дуже небезпечні речі. Хвороба передається набагато швидше, людина вже є заразною за день до перших клінічних проявів. Якщо вона не знає про свій контакт — це одна річ, якщо вона знає, що вона вже зазнала ризику інфікуватися і може сама вже когось наражати — це інше. Епідеміологи завжди залежать від чесності та щирості тих людей, з якими вони спілкуються.

— Якщо людина, наприклад, хворіє на ковід вдруге, то вона заражається в колі свого спілкування чи ззовні? Чи ви це бачите зі своїх розслідувань?

— Це дуже по-різному. Зараз є така тенденція, що серед контактних осіб переважають члени сімей. Це навіть без глибоких епідеміологічних досліджень помітно. У березні-травні минулого року, восени 2020 року і навесні 2021-го — якщо хворів хтось у сім'ї, це не означало, що вся сім'я буде потім страждати від ковіду. Зараз ми констатуємо захворюваність цілих сімей. Якщо хтось один захворів, то, як правило, хворіють й інші.

— Чи вистачає медичних працівників, які проводять епідеміологічні розслідування? Бо з третьою хвилею зростає і кількість розслідувань.

— Ми мабуть одні з перших в Україні, хто застосував практику долучення до розслідувань інших працівників установи, не епідеміологів і не їхніх помічників, а спеціалістів інших сфер. І я дуже вдячна за їхню згоду це виконувати і в такий спосіб ми справляємося.

— Як ваші працівники витримують це навантаження та чи інфікуються вони?

— Були періоди, коли по кілька працівників одночасно на лікарняному, це було ще до запровадження вакцинації. Більше випадків було минулого року. Роботи вистачає і коли хтось вибивається — це, звісно, дуже помітно. Пригадую такі випадки, коли співробітники, будучи на лікарняному і зовсім не легко хворіючи, все одно мали велике бажання працювати з дому. Просили роботу, отримували списки, вели реєстри. У нас є одна завідувачка, яка практично весь лікарняний не просто не припиняла працювати, вона нікому не передала свою роботу.

Важко всім. Але настільки є розуміння й усвідомлення того, що якщо ми не зробимо, то ніхто інший не зробить. Це веде, підтримує, додає сили. Для певної категорії працівників робота в умовах пандемії стала якщо не цілодобовою, то займає більшу частину доби. Особливо працівників, які відповідальні за ведення реєстрів. Ми щоранку отримуємо інформацію, скільки нових випадків на кожній із територій, скільки летальних, скільки одужали. Ця статистика не прописується просто олівцем на папері. Це персональні дані кожного хворого і не тільки прізвище ім'я та по-батькові, вік, зайнятість. Велика кількість даних про кожного пацієнта вноситься в електронну систему в реєстрації інфекційних хвороб. Це сотні й тисячі людей і ця робота проводиться з самого ранку.

— Можемо згадати попередні хвилі ковіду, зокрема, у Чернівцях із заповненими реанімаційними відділеннями. Нині місто поступається за чисельністю хворих тому ж Львову та Харкову. Чи можна вже давати якесь пояснення як рухаються ці хвилі?

— Ця хвиля для нас розпочалася мабуть із середини липня. І ми щодня інформували про те, що розпочався ріст захворюваності, били на сполох, наголошували на необхідності певних заходів. За всіма критеріями ми не маємо зараз бути віднесеними до червоної зони. Але ми ввели ці заходи, як у червоній зоні. Для чого вичікувати і робити це із певним запізненням, якщо можна зробити своєчасно. У нас немає вже таких шалених темпів приросту, як в інших регіонах.

Ми не можемо чітко та достеменно сказати, що нас чекає завтра або за тиждень. Кожна мутація приносить свої особливості, і тут ми нічого хорошого від варіанту "Дельта", який однозначно у нас переважає, не очікуємо. Але те, що добре налагоджена система епідеміологічного нагляду, і ми своєчасно вже можемо фіксувати перші небезпеки зростання нових випадків, дає можливість контролювати ситуацію і дає час на своєчасне розгортання ліжок. Але найважливіше — це спроможність медичної системи надавати медичну допомогу пацієнтам, які її потребують. Тому дуже важливо розраховувати свої сили і прогнозувати кількість ліжок.

Зараз активно долучаються лікарі-інтерни, студенти Буковинського державного медуніверситету. Оскільки ми розуміємо, що лікарі працюють на виснаження. Вони не тільки надають медичну допомогу, а й десь ті самі лікарі організовують роботу з вакцинації, якщо ми говоримо про первинку. Тому однозначно правильно підсилювати їх на всіх рівнях.

— Зараз дуже багато обговорень про те, чи має вакцина від коронавірусу бути обов'язковою. В який період вакцинація від певної хвороби стає обов'язковою?

— Ми розуміємо, що в цій ситуації, крім вакцинації, нас нічого не врятує. Інші заходи, як-от застосування масок та дистанціювання — це будуть лише допоміжні речі, які також нададуть впливу.

— Повертаючись до березня 2020 року, коли хворих можна було лише десятками рахувати, і зараз - чи потрібно було тоді запроваджувати такий жорсткий локдаун і чи потрібен він зараз?

— Якщо говорити про той локдаун, у березні 2020 року, то ми не знаємо, скільки було би хворих до кінця березня, якби тоді не було того локдауну. І ми мали більше запитань, ніж відповідей стосовно цього збудника. І ми були свідками того, що відбувалося в Італії чи в інших країнах, що система не витримує. Знову ж таки ми пам'ятаємо літній локдаун, коли за фактом мало би бути все закрито, а насправді воно продовжувало працювати. Я проти такого локдауну, коли хтось робить вигляд, що він є, а хтось робить вигляд, що його немає. Такий локдаун не працює, це точно. І якби зараз усі дотримувалися всіх вимог, які сьогодні прописані, однозначно це було би дієво.

— Як ви думаєте, чому деякі люди досі не вірять в існування коронавірусу?

— Я теж маю такі питання. Бо коли не вірили у березні-квітні 2020-го, то, можливо, хтось на те мав підстави. Тоді ще дуже небагато людей зустрілися з вірусом. Щодо того, що не вірять зараз… Мабуть, так влаштоване будь-яке суспільство: якась частина буде вірити, а якась — ні. Дай, Боже, щоб тих людей, які не вірять, ніколи не торкнулася ця біда. Але щоб і їхня думка не впливала на долю тих людей, які вірять.

— Чи ефективне, на вашу думку, негативне ставлення до людей, які проти вакцинації? Чи це допомагає в тому, щоб вони вакцинувалися?

— Я взагалі проти того, щоб зневажливо ставитися до людини. Але у будь-якому разі агресія породить агресію у відповідь. Тому агресиве ставлення до людини, яка з якихось причин, має іншу думку, точно не допоможе. Тут працюватимуть інші методи переконання. І дуже хотілося б, щоб це переконання не було ціною життя когось близького.

 Тетяна Безрук, для Цензор. НЕТ