Всеохоплююча оборона та дерев’яні автомати

Автор: Іван Вінник

Стратегія воєнної безпеки України має другу назву "Всеохоплююча оборона". В основі стратегії положення статті 17 Конституції України що, "Захист суверенітету і територіальної цілісності України є справою всього українського народу". Тобто питанням збереження держави та її обороноздатністю має опікуватися кожен громадянин, а не тільки окремі державні інститути - такі, як ЗСУ або Нацгвардія.

У 2021 році Україна отримала закон "Про основи національного спротиву" або про тероборону, як його називають. Метою закону є надання обороні України всеосяжного характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву. Чи відповідає нове законодавство задекларованій меті - на мій погляд ні.

Потреба у всеохопній обороні виникає, коли нація оточена історичними, геополітичними опонентами (ворогами), які значно переважають по  потенціалу збройних сил. Водночас, така нація не має оперативної можливості доєднатися до безпекових союзів (типу НАТО) або швидко розвинути власну професійну армію як достатній елемент стримування, з огляду на бюджетні, політичні або інші обмеження.

Наприклад, Ізраїль, Південна Корея, Фінляндія, Естонія, Швеція – ці країни впровадили концепцію всеохоплюючої оборони. Це було реалізовано через обов’язкову строкову службу, підтримання боєздатності резерву, право зберігати зброю вдома, що підвищує емоційну готовність до бойового зіткнення, розвинуті громадські об’єднання (союзи) оборони (наприклад, Кайтселійт), які формують культуру (релігію) захисту своєї вітчизни від зовнішніх і внутрішніх ворогів, інші загальнонаціональні цінності.

Кожна з цих держав має також регулярні збройні сили. Однак, описана всеохоплююча модель оборони ставить потенційного ворога перед складним вибором – щоб захопити невелику країну доведеться розбити не тільки регулярну армію, а й мату справу із народною армією, чисельністю в 70% населення, тобто вчинити геноцид - а це вже зовсім інша історія, ніж анексування території гібридними методами – пропагандою й "зеленими чоловічками", без пострілів, як це любить робити Путін.

Готовність до самопожертви заради Батьківщини може бути сильнішим фактором стримування, ніж самі збройні сили.

Україна перебуває в стратегічному оточенні військ РФ. Збройні формування РФ дислоковані в окупованих РФ окремих районах Донецької, Луганської областей, Автономній Республіці Крим, на окупованій РФ території республіки Молдова - Придністров’ї, на території РФ вздовж кордонів України, території Республіки Білорусь.

В умовах значно переважаючих сил противника, практичної неготовності НАТО до членства України – всеохоплююча оборона й тероборона, як її основа, мусять стати фундаментом національної стійкості та головним елементом стримування в Україні.

Суспільство, в ролі гаранта воєнної безпеки держави, можна умовно поділити на 4 категорії:

1. Професійні військові – люди, які обрали свій життєвий шлях і будуть виконувати завдання як в мирний, так і у воєнний час.
2. Резервісти – люди, для яких цивільні професійні  більш привабливі, але у воєнний час вони повернуться в армію, та в мирний час готові підтримувати рівень навичок на військових зборах.
3. Ті хто утримує армію - люди які вважають, що держава їх має захистити, тому що вони платять податки, самі в армію не збираються, але якщо ворог загрожуватиме їхній родині або зазіхатиме на їхнє майно – вони готові вбивати ворогів і не проти опанувати базові навички, як це робити.
4. Зрадники й колаборанти.

Щодо 1-ї категорії – Законом про тероборону збільшено чисельність ЗСУ ще на 11 тисяч військових, це зроблено в той час, коли 250-тисячному професійному війську вже 3 роки не піднімали зарплату. Професіонали – кістяк оборони України масово звільняються із ЗСУ, некомплектність бойових бригад досягає 50 %. Чому не можна було доручити опікуватися створенням тероборони чинному складу Сухопутних військ або Нацгвардії – питання без відповіді.

Щодо 2-ї категорії – тут Україна має перевагу. На кінець 2020 року понад 230 тис. осіб отримали бойовий досвід і були зараховані в оперативний резерв після звільнення з лав ЗСУ. Однак, за Зеленського, заходи підтримки боєздатності резерву майже не проводяться – тільки 3,5 % загального складу резерву були викликані на збори. Навіщо було приймати з галасом нове законодавство, якщо законодавчо закріплений режим підготовки особового складу оперативного резерву свідомо не виконується?

Щодо 3-ї категорії – існує значний прошарок суспільства, який не асоціює себе з армією, але керуючись приватними мотивами, такі громадяни можуть завдавати ворогу значні втрати. Цю категорію треба навчати й бути готовим озброїти. Проте, ухвалене законодавство про національний спротив не сприймає цю категорію серйозно, для них - тільки мисливська зброя. Якщо нема контракту резервіста ЗСУ - ніяких зборів або навчань, ба більше міністр оборони Резніков називає самоорганізовані добровольчі загони "незаконними формуваннями". За такого ставлення "всеохоплюючу оборону" не створимо.

Щодо 4-ї категорії – хто такі зрадники й колаборанти - і так всі знають. Хтось зараховує представників ЗЕ-влади в цю категорію, я робити цього не буду, натомість публічно зверну увагу на провали в управлінні обороною держави, які вищому військово-політичному керівництву України треба терміново виправляти.

Стан оборони України з білоруського напрямку скоріше характеризується як відсутній, при тому що агресивної риторики від Лукашенка останніми місяцями лунає не менше, ніж від Путіна. Зеленському треба припинити перебувати в ілюзіях і невідкладно розгортати вздовж кордонів з Білоруссю високомобільні з’єднання легкої піхоти, забезпечені протитанковим озброєнням, на більш серйозні заходи вже немає часу.

Зеленський намагається продемонструвати, як він дбає про обороноздатність, підписуючи Укази на трибуні парламенту, доручаючи щось робити через рік, але робити треба прямо зараз.

Влада не передбачила в бюджеті на 2022 рік коштів на розвиток матеріально-технічної бази тероборони. Питання фінансування розгортання тероборони покладені на місцеві бюджети. Маючи обов’язок фінансувати, місцеві громади не мають жодних прав у формуванні добровольчих загонів, хіба рекомендувати щось. В державі відсутній матеріально-технічний, сировинний мобілізаційний резерв – за наявності сотень тисяч патріотів-резервістів, в Міноборони нема в що їх одягти, взути, чим харчувати, як забезпечити логістику, чи навіть озброїти.

Зеленський, Уряд і ВРУ зобов’язані терміново збільшити фінансування сил оборони країни, першочерговими заходами мають стати:

• Збільшення грошового забезпечення в ЗСУ, Нацгвардії;
• Фінансування закупівель для формування мобілізаційного резерву;
• Надання права органам місцевого самоврядування здійснювати закупівлю техніки і озброєнь для підрозділів тероборони;
• Надати субвенції місцевим бюджетам для облаштування місць постійної дислокації тероборони.

Де взяти гроші? Як варіант - 14,7 млрд грн (!) на такі цілі можна знайти, перерозподіливши на оборону гроші, виділені в держбюджеті на округи для нардепів монобільшості, а саме - "інфраструктурну" (код 3121130) та "соціально-економічну" (код 3511210) субвенції.

Я розумію, що дерев’яні муляжі автоматів можуть бути абсолютно доречним предметом під час тренувань, але ще треба багато чого зробити, щоб держава була готова залучити кожного добровольця до захисту Батьківщини й забезпечити його всім необхідним, в тому числі адекватним озброєнням. Саме тому, треба не відосики знімати "про відсутність паніки", а створити умови, коли в Україні почнуть говорити про "всеохоплюючу перевагу", а не тільки про оборону.

Іван Вінник, народний депутат, секретар комітету нацбезпеки і оборони Верховної Ради України 8-го скликання