ОАСК і Янукович: що буде 16 лютого?

Автор: Ірина Погорєлова

На 16 лютого 2022 року "призначено" чергове агресивне вторгнення армії Росії на територію України. На 16 ж лютого 2022 року призначено і судове засідання Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) для розгляду позову президента-втікача Януковича щодо відсутності у Верховної Ради України компетенції ухвалювати акт про самоусунення президента.

За інформацією представниці ВР в КС пані Совгирі, ОАСК дещо пізніше відкрив провадження ще й за другим позовом Януковича: про відсутність у ВР повноважень позбавляти його звання президента у спосіб інший, ніж імпічмент.

А 17 лютого Радбез ООН під головуванням Росії вкотре вже розглядатиме "українське питання", присвячене річниці підтримання РБ ООН в 2015 році Мінських домовленостей.

Простого збігу дат між цими подіями не може бути, оскільки вони пов’язані фундаментальним змістом.

Визнання українським судом неправомірності усунення Януковича з посади президента на підставі його самоусунення від виконання обов’язків означало б легітимізацію звернення Януковича до РФ в 2014 році із закликом ввести війська для "відновлення" конституційного ладу в Україні.

Відповідно, виникла б підстава для Росії підтвердити, зокрема прямо на засіданні РБ ООН, правочинність свого вторгнення як "дружнього акту" на противагу "державному перевороту" в Україні.

В такий спосіб всі злочини Росії, скоєні проти держави України та її громадян, були б перекреслені, агресія як заборонений Статутом ООН спосіб вирішення міжнародних питань – виправдана, а міжнародні позови, подані Україною в усі можливі світові суди, – знецінені.

Хіба це не краща індульгенція для Кремля, ніж навіть Мінські домовленості?

Тоді для чого потрібний "збіг"у датах?

Передусім для потужного інформаційно-психологічного ефекту.

Реальної юридичної перспективи в позову Януковича немає. Звичайно, якщо йдеться про всю вертикаль судової системи, а не лише про можливе рішення ОАСК.

Щодо дати 16 лютого як зручної для нового вторгнення Росії – то її військові експерти пояснюють піком російсько-білоруських та морських навчань і супутніми суто військовими обставинами.

Але дати самих цих навчань можна вважати не випадковими, а приуроченими якраз до календарного місячного головування РФ в РБ ООН.

Так само до цієї обставини можна вважати прив’язаним і позов Януковича до ОАСК з подальшими термінами його розгляду.

Цікаво, що про позов Януковича стало відомо ще 1 грудня 2021 року, буквально одразу після знаменитого пресмарафону президента Зеленського.

Саме на цьому марафоні пан Зеленський повідомив, що не зліквідував ОАСК, як планувалося, бо це входить в якусь складну "шахову партію". (Про "місію" ОАСК в блокуванні, наприклад, призначення голови САП в той момент ще не йшлося…)

Оскільки на тому ж таки марафоні Зеленський оголосив ще й про якийсь загадковий державний переворот, в контексті претензій до олігарха Ахметова, - то подальше повідомлення про намір Януковича оскаржити своє усунення з посади нагадувало точно "шахову партію".

Не без участі ОП, яка, як потім з’ясувалося, підтримувала весь час діалог з Кремлем. Звісно, на предмет мирного врегулювання.

Втім, "шахова партія" одразу видавалася не надто складною, але загрозливою для держави – з огляду передусім на "кредитну історію" і репутацію ОАСК.

Слід додати, що питання про відсутність/наявність повноважень ВР усувати президента не за визначеними в Конституції пунктами, - подавалося до Конституційного суду, але не було взято до розгляду як політичне, а не правове.

Рішення про відхилення цього позову КС ухвалив в грудні 2019 року. До речі, того ж року після перемоги на президентських виборах Зеленського на тих же підставах "політичності" КС не заперечив і права Зеленського розпускати тодішню Верховну Раду.

Що ж до Януковича, то в січні 2019 року Оболонський суд Києва виніс вирок в звинуваченні його у державній зраді та посібництві у веденні агресивної війни.

Вирок цей, який стосувався передусім саме запрошення до вторгення в Україну російської армії, пройшов усі інстанції в Україні.

Остання крапка поставлена була Верховним Судом України 6 грудня 2021 року. І саме там міститься юридичне – не політичне, не заява ВР чи будь-якої міжнародної організації - формулювання, яке стосується агресії Росії проти України.

Не дивно, що буквально в ту ж мить Януковичем (чи радше від його імені) й було подано позов, що створює ризик, наприклад, "перейменування" російської агресії на "допомогу легітимній владі" України у подоланні "державного перевороту".

Цей судовий процес, аби він був публічним і здійснювався в спокійних умовах продовження державотворення – мав би бути цікавим і плідним для всіх учасників.

Тим більше, що згідно зі ст.85 Конституції України Верховна Рада, окрім перелічених 37 пунктів повноважень та 31 пункту питань, що визначаються та встановлюються виключно законами, - "здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції віднесені до її відання". А це і представницькі, і контрольні функції, і встановлення засад внутрішньої і зовнішньої політики тощо.

Тому неможливо заперечувати легітимність політико-правового, хоча й вимушеного рішення ВР, ухваленого для збереження держави, якщо гарант дотримання Конституції – президент – не виконує повноважень, передбачених для нього тією ж Конституцією.

А саме – убезпечення прав і свобод громадян, територіальної цілісності і суверенітету держави.

До речі, такі от політико-правові рішення не лише властиві державотворчому процесу в Україні, але й політико-правовій дипломатичній практиці.

Втім, всі ці аргументи протягом кількох років розглядались в деталях в судових процесах про держзраду Януковича.

Тому позов до ОАСК – замість, як зазначила пані Совгиря, Верховного суду – є спробою не так отримати судовий результат від переформулювання питання подання, як задовільнити нагальну потребу лише в зручний Кремлю момент підняти інформаційну хвилю в Україні і за її межами.

Хвилю, яка б увійшла в потужний резонанс з шаленим інформаційним валом очікуваної ескалації російської агресії.

І вже на тлі цієї "загрози світової війни" сприяла б тиску Росії на міжнародну спільноту. Аби та, нарешті, визнала право Росії на вторгнення в Україну.

І навіть, можливо, утрималась би від санкцій – обіцяних, але таких небажаних для економік держав, що їх запроваджують…

Позов Януковича до ОАСК також є і компенсатором вигоди, яку Росія так досі й не отримала, і малоймовірно, що отримає - від Мінських домовленостей.

А саме – безкарності, заради якої протягом стількох років "імперія" з її претензіями на розширення та зони впливу, тримається боягузливої ширми "іхтамнетів" та "народних республік".

Оскільки закривати очі на цю примару вже не можуть навіть набільш зацікавлені Франція та Німеччина, - доводиться робити інші спроби.

Не можна виключити і такого сценарію, що сама лише перспектива винесення ОАСКом рішення на користь Януковича може бути виставлена на торг за підтримку МД в парламенті.

Такий собі вибір "меншого зла": автономія для ОРДЛО з поступовим отруєнням українського організму – чи одномоментне руйнування підвалин державного устрою…

Повна маячня, звичайно. Але коли ворог біля воріт…

Чомусь всі ці "співпадіння" по часових термінах відгонять… "вагнергейтом". І обміном моряків. І обміном Цемаха.

А саме – зривом (чи зливом?) українського успіху в останню мить.

Путін вже стоїть на порозі повного правового, економічного, морально-політичного, а також – ми ж віримо в нашу армію! – і військового розгрому.

Навіть Мінські домовленості – якщо без спецоперацій - не пролазять через парламент. Бо до ОПЗЖ і нехай половини "слуг" треба знайти таку купу голосів, що ані конвертами, ані соцекономом, ані навіть поверненням мажоритарки, схоже, цю зраду не імплементувати.

Тим більше, що існує досі не задіяна норма Віденської конвенції про міжнародні договори щодо недійсності угод, укладених під силовим примусом.

Тобто Росія послідовно і методично програє Україні та важко створеній навколо неї антипутінській коаліції. Програє саме в правовому вимірі.

Бо суди наближаються!

Саме міжнародні суди, в яких агресія буде юридично зафіксована на найвищому рівні, є реальною альтернативою Мінським домовленостям.

Чергова ж агресія не скасує, а, навпаки, наблизить відповідні вироки.

Тому терміново потрібна індульгенція.

Звідси цей жалюгідний ультиматум Кремля про "безпеку". Для кого? Для маленької беззахисної позаблокової країни?

Ні, для імперії, котра мало що "розширюється", так іще обіцяла всім незгодним "ядерний попіл". Сором…

І от коли, б’ючись в стіну невизнання, Кремль починає прикидатись "жертвою – сіротінушкой", волаючи про "гарантії безпеки", - раптом на допомогу йому виходить… ОАСК. Збережений владою для внутрішньополітичної боротьби.

Отже, ще раз.

Безкарність Росії означає війну як спосіб розширення імперії.

Для цього Росія потребує індульгенції, яку воліла би отримати від Януковича та судової інстанції України. Більше ніхто не дає.

Це остання спроба.

І вона не має бути виграна Кремлем.

 Ірина Погорєлова, для Цензор.НЕТ