Мобілізована до ЗСУ нардеп Людмила Буймістер: "Будьмо відвертими: Україна - вже армія НАТО. Причому найсильніша"

Автор: Ольга Москалюк

Сьогодні Людмила Буймістер – єдина жінка-народний депутат, яка мобілізована до Збройних Сил України. Офіційно оформлена із 19 березня. Розказує, що рідні нормально сприйняли цю звістку і пишаються нею.

- Думаю, вони від мене очікували чогось подібного, - усміхається Людмила.

В суботу ми змогли трохи поговорити про війну, можливе введення миротворців в Україну, поведінку Заходу та плани Володимира Путіна, а також про стан та перспективи української економіки. Розпочали із мотивів, які спонукали її взяти до рук зброю та піти воювати.

"ЗАРАЗ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ НАЙПОРОЖНІШИМ Є СЕКТОР ОПЗЖ"

- Чому ви вирішили вступити до лав ЗСУ?

- Тому що сьогодні прямих обов’язків народного депутата не так багато. Ми приймаємо виключно закони, необхідні для нормального (якщо його можна таким назвати) функціонування держави в режимі воєнного стану. Причому здебільшого усі рекомендації формуються на рівні Міністерства оборони та ЗСУ. Але є багато інших завдань для підвищення обороноздатності України, які можуть і повинні виконувати народні депутати. З огляду на те, що більшість людей війна застала зненацька (хоч військові заздалегідь і попереджували про те, що Росією готується повномасштабний наступ), то вони були не готові до такого. Це спричиняє дуже багато незлагодженості в діях, які ефективно можна робити, маючи доступ до контактів та зв’язків, які надає статус народного депутата. Із ним це робити значно легше. Особливо за принципом: усе для перемоги. Тому Збройним Силам України потрібно допомагати максимально.

- Ви могли бути в теробороні чи займатися волонтерством, як деякі ваші колеги. Однак ви – жінка, пішли воювати.

- У нас в лавах ЗСУ дуже багато жінок – до 20 відсотків. Наша країна прагне до стандартів НАТО. А там – абсолютна рівність між жінками та чоловіками.

- Ви згадали, що зараз народні депутати збираються у сесійній залі тільки заради того, щоб проголосувати нагальні питання. Через війну засідання відбуваються у закритому режимі. Я по відео бачу, що присутні близько 300 депутатів. Який настрій панує у Верховній Раді?

- Настрій у Верховній Раді робочий та бойовий. Усі депутати в Україні. Парламент працює. Кожен займається чимось корисним – хтось волонтерить, інші допомагають цивільним чи військовим. Звісно, всі дуже раді бачити один одного в ці рідкісні моменти, коли ми збираємося під куполом для прийняття рішень. Плюс, це ще одна можливість якоїсь додаткової координації та синхронізації зусиль.

- Керівництво Верховної Ради говорило про те, що деякі народні депутати втекли з України через війну. Що б ви сказали цим своїм колегам?

- По-перше, краще, щоб не поверталися... По-друге, будьмо відвертими: у нас зараз у Верховній Раді найпорожнішим є сектор ОПЗЖ. Воно й не дивно! Нині будь-який колабораціонізм із ворогом, будь-яке підігрування московським наративам викличе не просто негативну реакцію суспільства, а вже накликатиме на тих, хто займає таку позицію, небезпеку для життя.

- РНБО заборонила на час війни діяльність низки політичних партій, серед яких і ОПЗЖ…

- Але ж їхні депутати залишилися з мандатами. Поки що.

- Розбиратимемося з ними вже після війни? Зараз не до них?

- У місцевих радах багато депутатів вийшли із партії та фракції ОПЗЖ. У нас немає юридичного механізму позбавлення мандату на підставі рішення РНБО. Законодавством він не передбачений. Тому рішення Ради нацбезпеки носить сьогодні більш політичний характер та просто унеможливить подальшу участь цих політичних сил у виборчому процесі. Але це не означає, що десь у нас не можуть "спливти" чергові "медведчуки", "шуфричі" чи ще хтось у нових перебрендованих політичних утвореннях. Дійсно, і українському суспільству, і політикуму треба бути напоготові, щоб не обманутися, коли в мирні часи на виборах бачитимуть виборчі списки партій. Закликаю усіх аналізувати, хто чим займався під час війни.

- Звичайно, тому що "перефарбуватися" можуть досить швидко.

- У нас у країні таке вже не раз бувало. Політичні сили змінювали назви, реєстраційні номери, але суть залишалася такою ж.

Зараз у нас спільний ворог – Путін. Але після війни життя розставить усе на свої місця. Усі точно знатимуть, як я сказала, хто чим займався під час війни, хто який зробив внесок у нашу перемогу, а хто зрадив, був колаборантом, захищав інтереси не нашої країни. Впевнена: цього разу буде дуже серйозна відповідальність. Сподіваюсь, лише юридична. Хоча настрої по відношенню до будь-якої зради та колабораціонізму у тих, хто на передовій, войовничі.

- Напередодні повномасштабного нападу Росії на Україну ви пропонували колегам закликати міжнародні організації направити миротворців в Україну. Однак вас тоді не підтримали. Чому?

- Підтримали після початку війни... Знаєте, мені теж було це дуже дивно бачити та спостерігати. Навіть ті опозиційні політичні сили, які позиціонували себе "проповідниками" політики миротворців, не підтримали мою постанову та не наполягали на її включенні до порядку денного. Я чула декілька версій, чому моя пропозиція не була підтримана. Одна з них – щоб не провокувати Путіна. Насправді, це звучить максимально смішно та нелогічно. Тому що вже тоді було відомо та зрозуміло, що буде повномасштабна війна. Навіть у розмовах з журналістами в кулуарах Верховної Ради найчастіше лунали питання про тривожні валізи та підготовку до повномасштабного вторгнення. Але нашій владі не хотілося в це вірити, про що зараз говорять в інтерв’ю представники Офісу президента та уряду. Вірити чи ні - питання релігії. Це до політики має непряме відношення. А от потрібно було готуватися. На жаль, Верховна Рада таки запізно звернулася до міжнародних організацій щодо введення в Україну миротворчих місій. Ми цей процес максимально проґавили. Зараз надолужуватимемо. Сподіваюся, наші міжнародні партнери його прискорять. Але сьогодні рішень, які потрібно приймати на найвищому дипломатичному рівні, стало набагато більше. Адже у нас дуже зростає кількість загроз. Ми постійно чуємо від Росії погрози щодо застосування тактичної ядерної зброї, уже бачимо деякі ознаки того, що росіяни готуються використати хімічну зброю в Україні. Тут консолідація усіх зусиль українського суспільства, міжнародних організацій, представників громадськості наших країн-партнерів повинна бути максимальною, щоб ми знову не дозволили Путіну тестувати чергові "червоні лінії", як він це робив, до прикладу, в Сирії, коли там була застосована хімічна зброя. Тому що саме безкарність породжує у Путіна відчуття, що він може робити усе, що йому заманеться, йти далі та підвищувати "градус" агресії.

- Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький якраз заявив, що інші країни-члени НАТО підтримують ідею про миротворчу місію в Україні, при цьому вони також очікують спільного схвалення з боку Альянсу. Це уже прорив чи поки тільки розмови?

- Те, що НАТО на офіційному рівні веде такі розмови – це вже прорив та величезна зміна в політиці Альянсу щодо Росії та збройного конфлікту в Україні. Нам потрібно якнайбільше сконцентруватися на тому, щоб довести цей процес до кінця. Тому що сьогодні багато країн підтримують максимальне залучення у цю війну своїх сил та засобів, зокрема "натівських". Нам необхідна підтримка наших західних партнерів у постачанні озброєння, навіть наступального. Адже треба ще звільняти наші території після того, як ми відіб’ємо наші позиції. Але давайте відверто: Україна вже – армія НАТО. Причому найсильніша! Це визнають усі наші міжнародні партнери. Вони розуміють: сьогодні Україна – це щит, який захищає сучасну цивілізацію та демократичні цінності. В цьому тисячолітті це єдина країна в світі, яка їх відстоює та проливає за них кров своїх громадян. Ми сьогодні є взірцем для всього світу. Ми є символом мужності, боротьби за свободу та демократію. Ми повинні гордо нести цей статус на усіх майданчиках.

Нас підтримуватимуть і в подальшому. Причому суттєво. Уже в Україну приїздить величезна кількість іноземних добровольців. Дехто воює пліч-о-пліч зі Збройними Силами України. Інші допомагають в тилу, нашим медикам. Взагалі такого підйому, консолідації людей в усьому світі я не пам’ятаю (якщо вона взагалі колись була). Сьогодні громадяни всіх демократичних країн світу об’єдналися навколо підтримки України. Залишилося зробити один крок – щоб їхні уряди так само почули своїх громадян та виконали ті прохання, які сьогодні озвучує Україна. Це закрити небо, забезпечити безпеку України, зокрема постачаннями додаткового озброєння і безпековими гарантіями, повернути кордони України до стану 1991 року та наполягати на повному роззброєнні Російської Федерації - як позбавлення її статусу ядерної держави, так і звичайного озброєння. Тільки це може стати запорукою стабільності та безпеки всієї Європи і світу в цілому.

- Судячи із заяв деяких представників НАТО, вони не планують закривати нам небо, тому що бояться конфронтації з Росією та початку Третьої світової війни…

- Станом на сьогодні поки немає прийнятих рішень на офіційному рівні всіма країнами-членами НАТО. Але ті з них, хто сумніваються, що потрібно закривати небо над Україною і більше її підтримувати в цьому конфлікті, мають пам’ятати про одне: Путін ніколи не зупиниться і не дасть задню. Якби не встояла Україна, цей конфлікт уже б розростався на сусідніх країнах Східної Європи (що НАТО дуже добре розуміє). Ми бачимо, що там укріплюють кордони та проводять навчання. Мені тільки цікаво: ті, хто сумніваються, запитали у Польщі, Румунії, Болгарії та країн Балтії, чи готові вони на своїй території мати розбомблені садочки, пологові будинки, стерті з землі міста та містечка? А чи готові вони взяти на себе відповідальність за те, що недостатньою допомогою Україні зараз вони накличуть цю біду на всі країни Східної Європи? У Путіна чіткий план та амбіція – він хоче відновити Варшавський договір і переділити сфери впливу в Європі. Мріє і думає, що у нього може це вийти. Але ми не дамо цього зробити! Ті, хто сумніваються, повинні пам’ятати: ніхто не буде в безпеці, поки Україна не переможе.

"ДЕРЖАВА МАЄ ДОКЛАСТИ УСІХ ЗУСИЛЬ, ЩОБ МАКСИМАЛЬНО СПРОСТИТИ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ"

- Ви працюєте у парламентському комітеті з питань економічного розвитку. Поговорімо і про нашу економіку. Вона переходить на військові рейки, влада приймає рішення для стимулювання бізнесу та закликає українців, які мають можливість, повернутися до роботи. Чого нам не вистачає?

- Передусім, системного підходу до управління економікою у воєнний час. Я разом з експертною групою розробила і подала на комітет свої пропозиції щодо цього. Війна – це форс-мажор. Об’єктивно, усі економічні моделі, які існували навіть в такому викривленому вигляді до війни, сьогодні вже не працюють. Нам потрібно повноцінно переводити економіку на військові рейки. А це, насамперед, означає зміну структури управління – нам необхідно якнайшвидше створити єдиний штаб з керування економікою, до якого мають увійти всі суміжні міністерства, відомства, представники Верховної Ради та відповідних регуляторів. Він повинен комплексно підходити до управління всіма процесами. Я маю на увазі й грошову політику, й бюджетно-податкову, й підтримання клімату і режиму діяльності виробництв під час воєнного стану. Також треба змінити умови по зовнішній торгівлі й максимально спростити дозвільну систему. Тим бізнесам, які переїжджають із зони бойових дій у більш безпечні куточки нашої країни, потрібно скасувати повторне отримання дозвільної документації чи сертифікатів. В принципі, взагалі потрібно полегшити процес ведення бізнес-діяльності на території України. Чому це важливо? Ця ситуація, зокрема, вчергове показала ступінь консолідації українського суспільства. Сьогодні навіть війна на передовій ведеться на довірі. Адже пліч-о-пліч із ЗСУ воює величезна кількість добровольців та тероборонівців. Усі на "горизонтальних зв’язках" дуже швидко встановили ефективну координацію. Це все можливо виключно на довіри людей один до одного. Причому зараз збираються в один "колектив" навіть ті люди, чию співпрацю на будь-якому рівні раніше не можна було навіть уявити (посміхається. – О.М.). Сьогодні нам те саме потрібно зробити в економіці та відносинах бізнесу і держави – максимальна довіра та єдність заради перемоги. Тоді ми зможемо втримати економіку на якихось, хоч і постраждалих, але рейках, та залучити якомога більше людей до ведення бізнесу. Тому обов’язково має бути максимальне спрощення усіх дозвільних, ліцензійних, сертифікаційних процедур. Усі, хто хоче вести бізнес в Україні, повинні мати для цього можливість без усяких додаткових дозволів чи адміністративних перепонів. Це по-перше.

По-друге, нам потрібно максимально спростити перетин українського кордону. Особливо для імпорту товарів. Тому що зараз та дозвільна система, яка існує на кордонах, дуже часто заважає не тільки бізнесу, а й волонтерам, добровольцям і навіть самим військовим. Адже паперова бюрократія "зжирає" дуже багато дорогоцінного часу, тому ми довго завозимо необхідне для фронту. Як приклад можу навести імпорт автомобілів з Європи, який може бути максимально ускладнений, чекати на митне оформлення декілька днів, а то і тижнів. Це не нормально. Бюрократія в нинішніх умовах в сьогоднішній ситуації – це найбільший внутрішній ворог України. Тому усі ці бюрократичні перепони треба якомога швидше знімати та давати не лише податкові стимули, а й можливість максимально спрощено вести бізнес в країні.

- А як вмовити людей вести бізнес? Багато хто боїться або взагалі виїжджає.

- Як тільки людям буде просто вести бізнес, і вони не хвилюватимуться через те, яку звітність їм доведеться подавати, працюватимуть. Звісно, не всі. Хто хотів, вже втік. Але дуже багато із тих, хто виїхав, повертаються. Я дивлюся по Києву відкриваються кав’ярні та барбершопи. Малий та середній бізнес знову починають ставати до роботи. Вони всі герої. Їм треба допомагати і точно не заважати. Ті, хто позакривали свій бізнес, зараз сидять і думають, як їм знову відкритися. Тому що потрібно годувати сім’ї. Усі розуміють: ця війна не на день і не на тиждень, як спочатку планували росіяни, але їхній бліцкриг не вдався. Вона вже надовго. До перемоги. А це означає, що бізнесу потрібно прилаштовуватися та працювати у військових умовах. Він до цього готовий. Але держава має докласти усіх зусиль, щоб максимально спростити ведення бізнесу. Після перемоги ми відбудуємо і дозвільну систему, і ліцензійну. Причому зробимо їх набагато кращими, аніж вони були раніше. Тому що будуватимемо по-новому – за європейськими стандартами, спираючись на європейські форми. Але нині треба скасувати всі ці стоси папірців якомога швидше. Тоді бізнес сплачуватиме податки, працюватиме виробництво, вирощуватиметься урожай. Хоча б себе ми зможемо забезпечувати.

- Доведеться нам відбудовувати й усю країну через те, що росіяни знищують наші міста та села. Чи можна зараз говорити про те, скільки часу знадобиться нам на цей процес?

- Зараз такі прогнози, думаю, ніхто не може робити. Нам треба зрозуміти, які у нас будуть втрати. Сьогодні росіяни ведуть війну за тактикою "випаленої землі". Вони не можуть взяти жодне українське місто, тому просто їх вщент знищують. У Маріуполі, певне, не лишилося жодного будинку, який би вцілів від бомбардувань чи артилерійських обстрілів. Тому коли ми зможемо зрозуміти обсяги наших втрат, тільки тоді оцінюватимемо, скільки знадобиться часу на відновлення. Але в будь-якому разі ми відбудовуватимемо нашу країну разом з усім цивілізованим світом.

- Чи варто нам використовувати російських полонених на відновлення нашої інфраструктури?

- Думаю, нам буде кого залучити до цього процесу. Полонені нам тут не допоможуть. Як людина цивілізована, я не вірю у рабську працю. Ніколи раби нічого якісно не роблять.

- Але поки раби якось утримують свою державу.

- Державу, яка на нас напала, утримують природні ресурси та величезний апарат цькування, терору, примусу, який влаштував кремлівський режим власному населенню. У Росії немає нації. Це народи. Їх там дуже багато. У них немає єдиної національної ідеї, ідентичності. Вони – раби, але не утримують режим. Це він взяв в полон ці народи і за рахунок грошей, які Росія отримує від продажу енергоносіїв, ведуть воєнні дії проти нас та розповсюджують агресію далеко за межі своєї держави.

- На скільки ще може вистачити їхніх ресурсів?

- У них закінчуються ресурси, це правда. Але, на жаль, продажі, наприклад, природного газу в Європу продовжуються.

Все залежатиме від того, скільки власних людей вони готові вбити в Україні (на жаль, Путін буде готовий іти максимально до кінця). А економічно росіяни вже, в принципі, "взяті в оточення". Адже ті санкції, які ввели проти них цивілізовані країни світу, і те, скільки міжнародного бізнесу вже пішло з російського ринку, свідчать про те, що якщо не почнуться голодні бунти, мене це дуже здивує. Якщо ж так станеться, це означатиме, що люди просто вимиратимуть або намагатимуться втекти. Хоча вони мають розуміти: їх в усьому світі не особливо й чекають.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"