До дня народження Миколи Ніконова - одного з найкращих офіцерів спецназу ЗСУ

Автор: Юрій Бутусов

Микола Ніконов - один з тих Воїнів, які уособлюють у моїх очах усе найкраще, що є в нашій армії.

Я пам'ятаю, як ми познайомились – це було 22 липня 2014 року, командний пункт сектору "Д" та 72-ї бригади у Сонцевому, біля кордону з РФ. Микола отримав завдання охороняти одного з генералів.

Потім він зі своєю групою 73-го центру морських спеціальних операцій у 2014 році здійснив глибокий розвідувальний рейд до самого кордону з РФ під Новоазовськом, зробив доповідь по радіо звідти. Я запитав: "Як ти дійшов у такому скупченні військ до кордону непоміченим?". "А я переодягався місцевим, ніс на собі велосипед, і, коли треба, їхав попереду групи".

Ми постійно спілкувались, часто бачились, я приїжджав до нього у гості, коли він став командиром підрозділу.

Микола навчався в країнах НАТО, вільно володів англійською, багато часу спілкувався з британськими та американськими військовими. Кожного ранку він прокидався о 4.00 та годину мінімум присвячував самоосвіті, багато читав. У нього були не тільки енциклопедичні знання у військовій справі, але й дуже рідкісні аналітичні здібності, вміння робити висновки та синтез інформації, все це було завдяки екстраординарній цілеспрямованості та дисципліні.

Але його відрізняв не тільки високий інтелект та освіченість. Він був на диво рішучим командиром, який заряджав своєю сміливістю та здатністю на вчинок своїх бійців. Як тільки була нагода – він завжди брався за найризикованіші завдання. Наприклад, саме він зголосився йти у складі групи Михайла Горяйнова добровільно у ризикований рейд у червні 2015 року під Чермаликом, коли треба було кимось замінити кулеметника. Про цей бій я написав зі слів Ніконова.

У ньому поєднувались унікальні риси – гострий критичний інтелект, він абсолютно нетерпимо ставився до брехні та некомпетентності в армійській справі. Водночас із тим, він був надзвичайно відповідальним та готовим до виконання будь-яких завдань, навіть тих, які здавались йому не зовсім продуманими, він просто йшов уперед першим і ризикував більше за всіх. На усі найвідповідальніші навчання з партнерами, ризиковані вправи, він викликався завжди серед перших. Його боєздатність була постійною, він не чекав початку війни, він був готовий завжди. Він не сумнівався, що буде війна, і через це підтримував мої публікації, де я вказував на загрозу.

Ніконов був справжнім професіоналом, Людиною, яка була створена вести за собою та долати будь-які труднощі, жодні проблеми не були для нього приводом пригнічуватись, він розглядав армійський безлад як виклик, який він та такі, як він, мають здолати, і щиро вірив, що прийде час і розпочнуться справжні структурні реформи. Він аналізував причини втрат, любив проводити розбір бойових операцій. А також постійно дбав про транспорт, озброєння, підготовку свого загону, бойова підготовка усіх видів велась у нього безперервно.

Його увага до особового складу вражала. Після перебазування в Маріуполь, на нове місце, він обладнав за власні кошти найперше туалет та душову кабіну для жінок-військовослужбовців, налагодив побут на високому рівні. Він побудував бійцям сауну. У Миколи було дуже багато друзів, які йому допомагали, які були щасливі бути йому корисними, і він також знаходив час для спілкування.

Тривалий час через велику кількість проблем на службі та напружений графік служби Микола хворів на екзему на руках. Я питав його: "Ти тримаєш себе у руках завжди, але зрозуміло, що нервуєшся. Тобі треба відновлюватись, ти дуже потужний, екзема може бути тільки через нерви. Упевнений, що ти замало спиш". "Я сплю 4-5 годин на день, в мене нема більше можливості, все розписано, я маю керувати своїм загоном, це все – моя родина, вони мають відчувати, що я їх веду, що командир завжди поруч. І маю навчатись усього сам. Тому відпочинок у мене поки що не запланований".

За дивним розкладом подій, Микола Ніконов отримав наказ з групою бійців перебувати в оточенні в Маріуполі, тоді як більшість особового складу його загону була в іншому місці без свого командира. Протитанкових засобів у Маріуполі у спецназівців майже не було. Ніконов зберігав повну впевненість, як завжди, – він щодня телефонував та повідомляв обстановку, висилав фото та відео, і він не сидів у своєму надійному бункері, а постійно шукав боєкомплект та можливість бити російських окупантів та перебував на передовій.

Ми поговорили 11 березня, а наступного дня я отримав звістку про його загибель...

Микола Ніконов для мене – взірець спецназівця, який досконало знав свою справу, був лідером, мав надзвичайні комунікативні та інтелектуальні здібності. Він – це майбутнє, яким воно має бути.

У Миколи залишилась дружина, діти, перед ним був відкритий цікавий повноцінний світ. Але він обрав справою свого життя захист кожного з нас, він брав відповідальність за всіх своїх друзів і ніколи не залишав своїх у крутному становищі, і він знаходив можливість підтримувати навіть мене під час якихось політичних проблем.

Для мене Честь бути твоїм другом, не забуду ніколи...

Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ