Командир розвідбатальйону Юрій (Скала): "Перші "джавелінщики" були саме у нас"

Автор: Тетяна Галковська

"Ваша сила і стійкість вразили світ. Ви фундаментально змінили сучасне ведення війни. Ми це бачимо у блискавичній швидкості і результативності, з якою ви застосовуєте нові озброєння". Ці слова з промови Голови Військового комітету НАТО адмірала Роба Бауера на брифінгу, присвяченому військовій співпраці між НАТО і Україною.

І це зовсім не перебільшення. Українські бійці дійсно змінили ставлення не тільки до нашої армії, а й до всієї України. Особливо це стосується таких підрозділів, як легендарний батальйон "Скала", де одними з перших освоюють нову західну техніку та з успіхом використовують її на практиці.

У батальйоні воюють розвідники, аеророзвідники та штурмовики. Які якості та вміння мають бути у воїна, який хоче стати розвідником чи штурмовиком? Як відбується підготовка? Чи є послаблення для жінок? Що окрім безпосередньо військового досвіду здобувають бійці батальйону "Скала"?

"Зараз здобуваю такий досвід, який навіть у страшних снах не бачила"

Спочатку в цій статті я хотіла розповісти про Яну Петрову, яку знала ще до війни. Я - журналіст, вона – піарник, комунікаційник однієї з компаній, університетський викладач. Промайнуло в стрічці її фото у військовій формі. Звичайно ж, захотілось дізнатись, що в неї за служба, і як вона взагалі наважилась залишити теплий, мирний та безпечний офіс і так круто змінити своє життя?

На питання "чому вирішила піти в армію", Яна відповідає так: "Коли я захищала дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософії із фінансів, то планувала продовжити викладацьку роботу, займатись науковими дослідженнями, і, звісно, не збиралась до лав Збройних сили України. Після 24 лютого я зрозуміла, що хочу бути корисною".

Спочатку Яна багато працювала на волонтерських засадах паралельно з університетською роботою. Вона перекладала англійською новини, доповіді ключових осіб нашої країни, історії очевидців, щоб західна аудиторія читала правду про те, що у нас відбувається.

Влітку волонтерський проєкт закінчився, і Яна стала на військовий облік. Згодом знайшовся й батальйон, якому був потрібен спеціаліст її профілю.

"Сьогодні у мене широке коло обовʼязків, - говорить Яна Петрова, - але основні напрямки це цивільно-військове співробітництво, звʼязки з громадськістю, з пресою українською та іноземною, робота з волонтерами тощо".

На її погляд, це дуже затребувана робота, і частково збігається з тим, що вона робила під час волонтерства: "Важливо, щоб за кордоном не забували, що в Україні війна. Європа, Америка, світ мають знати, що реально відбувається, і які мужні люди тут борються з цим злом. Якщо ми не будемо про це розповідати, показувати, ефективно співпрацювати з іноземними ЗМІ, то звідки зʼявиться така потужна іноземна підтримка? Бо іноземні уряди як ухвалюють рішення? Залежно від того, що вимагає суспільство. Якщо суспільство буде тиснути на владу, то буде підтримка".

На війні робота зі ЗМІ значно ускладнюється. "До нас часто приїжджають представники ЗМІ – як українські, так і іноземні, розповідає Яна. - Їм потрібно організувати безпечне перебування в небезпечній зоні. Журналісти хочуть екшн, а наша задача зробити їхню роботу безпечною".

Крім звичної, "мирної" роботи комунікаційника у Яни є ще й інші обовʼязки. У батальйоні "Скала" усі бійці проходять базове навчання. Причому підготовка чоловіків і жінок майже не відрізняється. Кожен повинен вміти влучно стріляти з автомата Калашнікова, РПГ, збирати та розбирати зброю, копати окопи, будувати бліндажі, знати основи мінної безпеки, топографії, тактичної медицини, а також законодавство і статути. А вже завдання і посади у кожного свої.

"Зараз я здобуваю такий досвід, який навіть в страшних снах не бачила, - каже Яна. - Ну хто міг подумати, що я буду вчитись стріляти з РПГ? Або що буду проходити смугу перешкод, коли ти лізеш під колючою проволокою, на пузі, в повному екіпіруванні, в бронежилеті 12 кг, зброя 4 кг, окопи, автомобілі, що палають, імітація хімічної зброї. І все це в темпі, під психологічним тиском, коли лізеш, а на тебе типу імітація арти, сиплють на голову землю, стукають лопатами по касці (наче то осколки). Це зовсім новий досвід".

Новим був і погляд на людей, які її оточують, і відносини, які виникають на війні:

"Я ніколи не думала, що військові бувають такими інтелігентними, освіченими, душевними і турботливими. Наприклад, у нас є Череп, він колишній підприємець, а зараз - і розвідник, і шеф-кухар одночасно. От поки він не переконається, що я їла, він спати не піде. Моя мама весь час переживала, що я там їм. Пишу їй - фарширований перець. Мама не повірила, поки не вислала фото. А Череп звичайно міг би зварити солдатам кашу гречану або рис, але він фарширує перець, формує гречаники, старається, щоб всім було смачно".

За її словами, у хлопців у підрозділі дуже правильне ставлення до жінки. Завжди можна розраховувати на допомогу, на підтримку, не соромитись щось запитати.

"А ти знаєш, які освічені у нас хлопці?, - продовжує вона. – Нерідко коли ми вже всі стомлені, але ще працюємо, то слухаємо музику Штрауса, Вівальді, "Карміна Бурана" Орфа, обговорюємо опери. Це для мене дійсно новий досвід спілкування з людьми, тому що для мене військові були такі суворі, грубі чоловіки, які аж ніяк не близько до мистецтва, до чогось такого загальнолюдського, в них лише війна на умі. Хоча, може це мені так пощастило".

"Щоб повоювати, треба іноді заїхати під масованим обстрілом на бойові позиції"

Батальйон "Скала" з лютого працює на найгарячіших напрямках в Харківської Донецької, Херсонської областей. Якщо якийсь із підрозділів потребує підсилення чи підтримки розвідкою, туди прямують бійці зі "Скали".

До речі, батальйон називається відповідно до позивного командира, майора Юрія (Скали). У 2014 році він пішов добровольцем в ЗСУ. Ще у званні молодшого солдата, в 2015 році, він зумів вивести зведені підрозділи з оточення в Дебальцевому. Потім Юрій (Скала) закінчив офіцерські курси Одеської військової академії, служив командиром взводу в АТО. 23 лютого, за день до початку повномасштабного вторгнення, Юрій зі своїми бійцями вирушив на Харків і зайняв оборону.

"Починалось все з проведення колон з боєприпасами, - розповідає комбат Юрій Скала, - їх тоді тягнули із заходу України. Оскільки розвідки локальної не було, то спереду в 5 кілометрах ішла цивільна машина і "пробивала" місцевість, щоб наші вантажівки з БК не потрапили у засідку до росіян. Потім, вже коли надійшли перші NLAW і Javelin, меценати допомогли з автомобілями, і це дало змогу дуже мобільно рухатись на ворога. Вантажимо в пікап NLAW і Javelin, їдемо і знаходимо колони".

Юрій з гордістю відмічає, що перші "джавелінщики" були саме у нього в батальйоні. Причому спеціальних навчань не було, спочатку навчився він – по відео в YouTube:

"Коли дізнався, що до мене їдуть NLAW і Javelin, я особисто дуже багато відео передивися. От як зараз їду на Соледар, так і тоді, їду в машині і дивлюсь відео, потім хлопчикам розповідаю".

Потім почались тренування не віртуальні.

"У мене був автомобіль БМВ був, - згадує комбат, - прямо на передовій виміняв у хлопців на ВАЗік. Кажу, давайте, хлопці, мінятись – я вам БМВ прохідне, сучасне, а ви мені цю машину, щоб можна було по ній джавеліном бахати. Бо виходимо на позиції, хлопці не можуть пуск зробити, не розуміють, як. Хлопці казали: "Командир, я його в приціл бачу, а пуск зробити не можу". Зрозуміло, кажу, значить, робимо так і отак. Тоді перше зведення було з 95-ю аеромобільною, Біля Малої Комишувахи (Харківщина). Від передової кілометр, а ми пускаємо не по танках, а по цьому ВАЗіку, щоб навчитись. Ви б бачили ці емоції, коли зробили перший пуск! І потім вже пішов процес знищення ворогів.

Але ВАЗік виняток. Машини на війні дуже цінують, особливо у розвідці, бо це мобільність, яка рятує життя – швидко заїхали, швидко виїхали.

"У нас абсолютно всі машини побиті осколками, мотори пробиті, але бережемо, латаємо їх, - розповідає далі комбат. - Виїхали, в посадку поставили, але не завжди вдається повністю сховати. На початку війни хтось із депутатів подарував мені гелентваген. Він неодноразово нас рятував. Навіть танк прямою наводкою бив, а він витягнув. Скажімо так, 2-3 рази і підрив він витримав. А нещодавно боєць поїхав з МК-19, потрапив під обстріл, залишився живий, зараз у шпиталі, але машину мінуснули".

Машини неодноразово рятували життя. Ще один такий випадок стався на початку листопада, коли комбат потрапив із своїм підрозділом у засідку на кордоні. Їхали на двох машинах, потрапили під вогонь ворожої ДРГ. Одна машина залишилась там, а інша вивезла.

"У мене зараз, наприклад, є така нагальна потреба по соледарському напрямку, - говорить Юрій (Скала) . – Броньований всюдихід, на якому можна було б на півтора кілометра заїхати на бойові, під обстрілом. Бо щоб повоювати, треба заїхати під масованим обстрілом, а потім вивезти всіх з бойових позицій".

Наші бійці повинні уміти майже все

Здається, люди, які воюють у такому підрозділі, мають якісь виключні вміння та якості, їх спеціально відбирають та тренують. Проте Юрій  запевняє, що це не так:

"Розвідник не обовʼязково повинен бути спортсменом, в першу чергу це людина з великої літери. Я дуже не люблю саботажників, поважаю духовитих людей. Один із принципів наших бійців - це духовність і віра. Також зрозуміло, що в розвідці не можуть бути ні алкоголіки, ні наркомани.

Але має бути й підготовка. Наші бійці повинні уміти практично все: і закопатись, і стріляти, неординарно мислити, зливатися в будь-якій общині, бути завжди фахівцем і найкращим у військовій справі, ніж інші військовослужбовці. Я називаю їх найкращими представниками своїх регіонів".

Комбат вважає, що достатньо 15 хвилин поговорити з людиною, щоб визначитись, підходить вона чи ні. Причому в більшості випадків помилка дорівнює нулю:

"По одній співбесіді видно людину, її моральні якості. І це зовсім не залежить від того, яка освіта у людини, особливо зараз, коли люди приходять з життєвим досвідом. Військовослужбовці, які служили, завжди краще тих, хто прийшов з цивільного життя. Але й вони не готові виконувати наші завдання".

У батальйоні своя система підготовки. Перше – це навчальний центр і полігон, як вже розповідала Яна Петрова.

"Друге - це "заточка", - пояснює Юрій Скала. - Я готую людей під снайпера, розвідника, аеророзвідника чи штурмовика, залежно від роботи військовослужбовця в нашому підрозділі. Будь-яку людину можна як морально загартувати, так і навчити тієї чи іншої справи залежно від задач. Головне – бажання самої людини".

Були й випадки, коли комбат вважав, що боєць не зможе воювати у підрозділі, але той умів довести протилежне.

"У нас прийшла людина, якій вже років 45, - розповідає комбат. - Я кажу, у нас розвідка, диверсійна робота, у нас треба ворушитись, я думаю, що ви не потягнете. "Командире, дайте мені шанс, я доведу". І ви знаєте, я не пожалкував. Мотивована людина молодіє на очах. Він змінився за ці 5 місяців, зараз йому можна дати десь 30. Реально! Схуднув, на лиці змінився, вмотивованість навіть стала більшою, він перевершив сам себе, доводячи, що він достойний служити в розвідці. Він сам себе змінив!"

За словами Юрія, з початку війни всі бійці підрозділу змінились на краще. Він вважає, що це завдяки постійним тренуванням – як фізичним, так і інтелектуальним:

"Ми вивчаємо дуже багато сучасних технологій , оскільки все новітнє озброєння йде через наш підрозділ. Створили школу дронів і вже випустили близько сотні спеціалістів. Навіть ізраїльські матадори були у нас в одних із перших. Саме ми давали свою оцінку, чи будемо їх використовувати на полі бою, чи це не раціонально".

Але найбільше, чим пишається Юрій "Скала" – це його "хлопчики": "Краще наших людей у бойових діях, вважаю, що немає. Люди, які приходили непрофесіоналами, зараз можуть навіть з військовими НАТО позмагатись у влучності стрільби, тактиці, стратегії. Ми дуже розвинулись за ці місяці, стали набагато розумніші, мудріші. Все краще, що можна було здобути на цій війні, здобули та удосконалили. За нами сила!"

Друзі, меценати, волонтери, якщо ваша організація може допомогти з прохідним броньованим автомобілем, будь ласка, зробіть це. Щоб хлопці могли й далі бити ворога, а надійний "залізний кінь" вивозив їх з будь-якої неприємності. Контакт – Яна Петрова, +3806788483

Тетяна Галковська, Цензор. НЕТ