Легендарний британський гурт The Tiger Lillies: "Концерт у Львові був одним із найкращих у моєму житті. Півтора року війни: люди хотіли розслабитися"

Автор: Євген Кузьменко

Розпочну із запитання. Хто із всесвітньо відомих музикантів з початком повномасштабної війни найбільше підтримує Україну? U2? Coldplay? Pink Floyd? Metallica? Ед Ширан?

Насправді правильна відповідь - the Tiger Lillies. Легендарний британський гурт, що грає у створеному ними жанрі "панк-кабаре" і відомий як брутальним чорним гумором їхніх шоу, так і витонченою поезією на межі Бертольда Брехта, Тома Вейтса і майстрів декадансу початку XX століття.

The Tiger Lillies були активними критиками режиму Путіна останні кілька років – але від 24 лютого 2022 офіційна ФБ-сторінка гурту стала справжнім осередком солідарності з українським народом. Щотижня TL – і насамперед її незмінний лідер та ідеолог Мартін Жак – постили матеріал на підтримку України. Їхні пісенні скетчі з антивоєнним ухилом, поетичні замальовки і антипутінська сатира не залишали у світу сумнівів у тому, на чиєму боці музиканти гурту.

І от "Тигрові лілії" прибули до України! Причому приїхали не заради 30-хвилинного піар-виступу у київському метрополітені чи медійної зустрічі з Президентом Зеленським (за які, втім, ми теж дякуємо прекрасним акторам і музикантам), а задля двох повноцінних концертів у Львові та Києві. Ба більше – окрім старих пісень, the Tiger Lillies презентували новий альбом "Ukraine", про який Мартін Жак говорить так: ""Понад рік я дуже активно висловлююсь про Україну на своїй сторінці у Фейсбуці. Я написав картини, вірші і пісні. Цей альбом – ті самі пісні. Мої відчуття гніву і фрустрації. Деякі пісні – про людей, які підтримують Росію з політичних, економічних і патріотичних мотивів. Інші пісні – про зарозуміле зло і самого Путіна. І, врешті-решт, деякі пісні – про страждання українців у цій жахливій війні…".

Після таких слів не взяти інтерв`ю у Tiger Lillies перед їхнім київським концертом було б суцільним неподобством. Отже, зустрічайте усіх учасників тріо, а саме:

 Мартін Жак – автор пісень, вокал, акордеон, фортепіано, гітара

 Адріан Стаут: дабл-бас, музична пила, теремін, вокал

Буді Бутеноп: барабани, перкусія, вокал, іграшки

А розпочали ми бесіду з обговорення рутинної для киян, але неординарної для Tiger Lillies події: у ніч перед концертом столицю Україну атакували російські дрони іранського походження…

Цензор.НЕТ: Як добрий хазяїн не можу не поцікавитися у дорогих гостей: Tiger Lillies, чи вдалося вам виспатися минулої ночі? Мартіне?

Мартін Жак: Ви знаєте, я трішки глухуватий…

ЦН: …як і чимало активно гастролюючих музикантів…

Мартін Жак: Так (сміється. – Є.К.)! Тому я прекрасно відіспався.

ЦН: А ви, Адріане?

Адріан Стаут: А я не спав, бо повернувся до готелю після прогулянки – і тут заголосила сирена. Спочатку у моєму телефоні, а потім і в номері. Я спустився у сховище, облаштоване у підземному паркінгу під готелем, і просидів там близько години. Потім піднявся нагору, щоб розвідати ситуацію. І почув звуки вибухів від збитих дронів. Хотів спуститися у зворотному напрямку – але двері були зачинені. Тоді я пішов у лобі – і там вже сидів Буді. Тож ми спустилися разом…

ЦН: …і, мабуть, разом випили?

Адріан Стаут: На жаль, ні, нічого такого поруч не знайшлось. Тому я десь із годину намагався прилягти на лавку, що була в цьому гаражі. Десь на початку четвертої ранку сигнал тривоги припинився – і всі розійшлися нагору по своїх номерах. Не можу сказати, що я добре спав після цього. Трішки поспав – ну і добре.

ЦН: Ми з вами розмовляємо між вашими концертами у Львові і Києві. Мартіне, ви задоволені львівським концертом?

Мартін Жак: Так, було great, fantastic! Чудова енергія. На початку люди видавалися пригніченими – але відчувалось, що їм хочеться to have fun, розслабитись. І все пройшло просто чудово. Одне з найкращих шоу у моєму житті!

ЦН: Справді?

Мартін Жак: Yeeeess. Була чарівна енергія.

ЦН: Сподіваюсь, київський концерт буде як мінімум не гірше, інакше столицю візьмуть завидки.

Адріан Стаут. Це не змагання (сміється)!

ЦН: Адріане, навесні у Tiger Lillies був великий тур Європою. Після львівського концерту помітили різницю між українською та загальноєвропейською, "невоєнною", публікою?

Адріан Стаут: Я б сказав, що на концерті у Львові всі були у більш піднесеному настрої, ніж це буває на решті наших європейських концертів, де є фани, які, приходячи на концерт, теж отримують задоволення, але більше тяжіють до того, щоб посидіти і послухати те, що ми робимо. В чомусь вони сприймають наші виступи більше як театральну виставу. А у Львові ми відчули, що люди хотіли просто гарно провести час.

Діти в перших рядах; ентузіазм і піднесений дух у публіки – ми підживлювалися цією енергією і грали на драйві. Багато старих пісень, багато темпових пісень. Зовсім інше відчуття, ніж коли ми граємо у Відні, Німеччині або Франції – але ми цього і очікували, бо ж ситуація інша: люди, які півтора року живуть серед повітряних тривог, серед війни…На Заході люди тільки читають про це в пресі або дивляться по ТБ. Для них це все дуже далеко.

Буді Бутеноп: Серед публіки у Львові був один кумедний чоловік, після концерту він сказав: "Дякую вам за те, що принесли нам трішки свободи". (Мартін і Адріан задоволено кивають. – Є.К.) Це щось таке, чого ми не чуємо, коли виступаємо у Британії. Величезна різниця – і це дуже зворушливо.

ЦН: Один відомий український музикант (Фоззі з ТНМК. – Є.К.), чий гурт навесні був у Європі з благодійним туром, сказав мені про біженців, українських жінок та дітей, що приходили на концерти: "Перші 40 хвилин - я це називаю "очі Бембі". Я розумію, наскільки їм важко; з якими проблемами вони стикаються і наскільки вони поранені. Перші 40 хвилин концерту йде на те, щоб їх заспокоїти, розкрити. У них заслон, розумієш? І треба, щоб цей заслон розійшовся".

Мартіне, як виконавець з величезним стажем на сцені - скажіть: як заспокоїти і розкрити на концерті глядачів, які у стані тривоги та стресу? (Мартін рішуче крутить головою на знак незгоди. – Є.К.) Я, звичайно, розумію, що дивно питати про таке лідера гурту, який грає у жанрі панк-кабаре і в піснях якого багато чорного гумору – і все ж таки? Може, є якісь сценічні поради?

Мартін Жак: Я абсолютно чужий всьому, про що ви тільки що говорили. Усе життя я виходжу на сцену, щоб ображати і атакувати. Це трішки схоже на дуже агресивного гравця у настільний теніс; яким буде ваш захист? Я тут не для того, щоб бути ніжним. Так, можливо, ми граємо якісь сумні або меланхолічні пісні, від яких люди плачуть. Але це не про ніжність.

ЦН: Ну, власне тому багатьом і подобаються the Tiger Lillies.

Мартін Жак: Так, людям таке подобається. І концерт у Львові був чудовий!

Адріан Стаут (втручається у розмову): Мартін зазвичай намагається "прочитати" публіку – тому він вирішив відмовитися від пісень, які ми грали останні кілька місяців, і просто дати людям можливість гарно провести час. Вони хотіли a party, як сказав Буді, вони хотіли стати вільнішими, отримати задоволення, а не відчувати себе так, ніби світ розвалюється. Ми не намагалися підлещуватися до них чи якось розкривати – просто стали грати!

ЦН: Так, мабуть, публіці більше хотілось почути щось на кшталт "Let`s Misbehave", аніж "Imagine". Буді, питання до вас: в Європі нині перебувають кілька мільйонів біженців з України; з них тисячі осіли у Великій Британії. На концертах у Британії та інших країнах Європи – чи багато українців та українок ви бачите?

Буді Бутеноп: Не тільки там, а і в інших містах. Скажімо, багато українців було на концерті у Тель-Авіві. А у Великій Британії вони були майже на кожному шоу. Інколи декілька, інколи – з десяток. Вони тиснули нам руки, дякували за підтримку. Так, українці нині – по всій Європі.

ЦН: До речі, Буді, задовольніть, будь ласка, мою цікавість. На офіційному сайті TL про вас написано: "Барабани, перкусія, вокал, іграшки". Про які іграшки йдеться?

Буді Бутеноп: Йдеться от про що. Коли я знаходжу щось таке, що дає гарний звук, який я можу  використати в шоу – щоб дивувати чи дратувати решту народу – я це використовую!

ЦН: Якось все занадто просто; я розчарований, бо, оскільки це – Tiger Lillies – розраховував на щось несамовите…

Буді Бутеноп (під спільний регіт групи): О`кей, у мене є величезний підвал, де я роблю всі інструменти. Колись у мене буде власний фургон…

ЦН: Джентльмени, чи вдалося вам прогулятися вулицями Львова і Києва?

Мартін Жак: Бачите ту шкутильгаючу леді (поруч дійсно шкутильгає менеджер та прессекретар гурту полька Мартина, з ортопедичною конструкцією на одній з ніг. – Є.К.) ? Це моя подруга – тому цими днями я багато не гуляю.

Адріан Стаут: У Львові я вийшов на вечірню прогулянку. Помітив одну річ: в місті було багато жінок і мало чоловіків. Жінки разом вечеряли, випивали. З одного боку, трішки дивно, з іншого боку – зрозуміло, що це війна: чоловіки воюють, а жінки залишаються позаду.

Львів видався мені прекрасним містом; люди в ньому насолоджувалися літом. Дуже природно, але саме тому – водночас і неприродно.

Ну, і минулого вечора у Києві я пройшовся неподалік від нашого готелю, повечеряв. Люди займалися приблизно тим же, що і у Львові – з однією різницею: мабуть, комендантська година починалася о 9:30 вечора, тому що у місці, де я вечеряв, припинили обслуговувати клієнтів.

ЦН: Взагалі-то у Києві комендантська година стартує опівночі…

Адріан Стаут: Як і у Львові, але там о десятій люди ще гуляли; в Києві ж, мені здалося, все дещо жорсткіше. Тим не менш, я помітив, що і тут люди намагаються насолоджуватися літом і жити нормальним життям. Мабуть, після 1,5 року війни люди звикли до ситуації. До того ж, хтось сказав мені, що на той момент нічних атак в місті не було вже 3 тижні.

Якщо підсумувати, то, звичайно, ти помічаєш якісь дрібниці, але це зовсім не те, що жити у цьому міста. Не знаю, як це відчувають люди, які живуть тут постійно. Хоча дехто з них розповідав нам, що з часом звикаєш до нової ситуації, і що вони живуть, як можуть.

ЦН: Мартіне, на сторінці гурту у Фейсбуці я побачив невелику поетичну замальовку, яку ви написали на шляху зі Львова до Києва. Вона сповнена суму за загиблими і поваги до простих українців, які полишили свої села, щоб воювати.

Особисто я був дуже розчулений. Скажіть: як так сталося, що англієць, який живе так далеко від цієї війни, відчуває стільки розуміння і співчуття щодо України і українців?

Мартін Жак: Мартина займається фестивалем українського кіно у Варшаві. Тому за останні 8 років я подивився низку українських фільмів, документальних і не тільки. І, думаю, тут мені пощастило, бо я знаю трішки більше і про країну, і про те, що трапилося останнім часом. До того ж, у Мартини багато друзів в Україні – і дехто з них вже загинув. От чому рівень моєї емпатії до України вищий, ніж у "звичайної людини".

І врешті-решт, ми (the Tiger Lillies. – Є.К.) записали кілька альбомів про війну. Це і альбом "Dream Turned Sour" про Першу світову війну, і альбом "Last Days Of Mankind". Тому у мене своє відчуття війни, я писав про неї.

ЦН: В Україні ви презентуєте альбом "Ukraine", що складається з пісень, написаних під час цієї війни і про цю війну. Я правильно  розумію, що в цих піснях відображено весь спектр ваших почуттів – сум, злість, сарказм, співчуття і плекання мрії про те, щоб один fucking dictator помер у страшних муках?

Мартін Жак (сміється): Так, це досить вичерпне резюме щодо цього альбому.

-Знаєте, чимало відомих музикантів висловили солідарність з Україною, але ви – єдиний, хто ще навесні 2022 року дозволив собі написати пісню "Funny How You Know What Ukrainians Want (More Than Them)" ("Кумедно, як ви знаєте, що саме потрібно українцям (більше, ніж вони самі)".

Які роздуми передували створенню цієї репліки?

Мартін Жак: Ну, знаєте, це ж дійсно забавно, коли віддалені країни на кшталт Бразилії (і тут я обрав приклад абсолютно рандомно) вважають, що розуміють, чого хоче Україна.

ЦН:…настільки ж добре, як вони розуміються на футболі.

Мартін Жак (сміється) Авжеж! Дещо безглуздо, чи не так? Вони не дуже пов`язані з тутешньою ситуацією; люди з Польщі або Литви розуміються на ній краще.

ЦН: Тому що вони чудово розуміють, що трапиться, якщо Україна програє.

Мартін Жак: Так, вони розуміють – на відміну від людей в Бразилії. Знову ж таки, не те, щоб я мав зуб саме на Бразилію. Просто якщо ти – країна, яка знаходиться далеко від цієї війни, ці події резонують з тобою зовсім по-іншому.

Адріан Стаут: Ставки зовсім інші.

Мартін Жак: Так, ставки зовсім інші.

Адріан Стаут: І якщо Україна впаде, латвійці, литовці, шведи, поляки відчують це першими.

ЦН: Мартіне, пісню-репліку, про яку я згадав раніше, ви завершуєте словами "…Роджер Вотерс закликає до негайного припинення вогню". Чому, на вашу думку, настільки талановитий артист може мати щодо цієї війни настільки ідіотські думки?

(Ініціативу відповіді бере на себе Адріан)

Адріан Стаут: Роджер Уотерс – це особливий випадок. У нього специфічна ідеологія, він зациклений на своєму розумінні війни: "Війна – це погано, не можна озброювати людей, бо війна – це погано, треба просто виговоритися!". Я з ним не погоджуюсь. Мені здається, він настільки багатий і за ці роки звик слухати свій голос…

ЦН: До того ж, у нього давня звичка розглядати війну з дуже абстрактної точки зору – оце "Я ненавиджу війну" - не звертаючи уваги на конкретну ситуацію.

Адріан Стаут: Так, а ще він дуже гнівається, коли люди не розуміють його ставлення, і починає просторікувати…Він настільки самовдоволений і настільки переконаний у своїй "правді", що не бажає нікого слухати. Вважає усіх дурними. Дуже зарозумілий, дуже самовпевнений і дуже неправий!

ЦН: Хочу спитати вас про Росію, де за всі ці роки ви зіграли багато концертів і маєте там немаленьку фанатську базу. Що вони думають про вашу проукраїнську позицію? Чи отримуєте ви якийсь зворотний зв`язок з цими людьми? Це прокльони чи похвали?

Мартін Жак: Ми отримуємо обидві реакції: хтось із них переходить на образи, чимало з нами погоджується. Так, ми грали у Росії – але робили це саме для публіки…

ЦН: За ці роки чи звертали ви увагу на те, як Росія поступово перетворювалася на те, що ми нині бачимо?

Мартін Жак: Я б так не сказав. Вона завжди була страшнувата. Лячне місце, і люди там лячні.

Адріан Стаут: Я дивився на Бі-Бі-Сі велику документалку "Травматична Зона"  - про Росію з 1985 по 1999, починаючи з розпаду СРСР – і далі через єльцинські роки. Як спочатку все летить у пекло, потім є спроба камбеку, а далі падає демократія…Вони настільки травмовані…дуже fucked-up country; люди там, звичайно, намагаються "не висуватися" і не казати про те, що думають. Вони дозволили захопити владу шайці гангстерів. Це дещо схоже на колумбійську наркодержаву, тільки в цьому разі мова про паливно-доларову мафію, яка усім рулить. Повністю авторитарна країна. Наскільки я розумію, у людей є вибір між тим, чи залишити країну, чи заткнути пельку. Не дуже комфортна ситуація. Але багато людей там лише знизують  плечима – і рухаються далі. Не дуже гарно – але я там не живу і не знаю, що це таке – жити з оцим відчуттям все своє життя…Просто паморочиться голова! Мені шкода пересічних росіян, які, мені здається…Знаєте, кілька років тому ми там були, і в чомусь стан речей видавався більш-менш нормальним. Так, якийсь тиск відчувався – але ж ми спілкувалися з журналістами і таке інше. Але все це було розчавлено!

Мартін Жак: Я б їх сильно не жалів; більшість із них взагалі-то підтримує Путіна. 80%!

Адріан Стаут: Ось чому я читаю книжки і дивлюсь серіали – щоби зрозуміти, як це все трапилось. І це досить трагічна історія!

ЦН: Але досить про росіян, у мене "на хвіст" ось яке питання. Багато ваших пісень розповідають страшнувато-темні історії з життя; в них часто хтось гине або стає калікою. Звідси питання до вас: чи знайомі ви з радянською традицією підпільно-неофіційних дитячих садистських віршів? Ні? Вони були дуже популярні – і серед дорослих також. Я процитую кілька у власному перекладі:

Deep In the basement the kids played gestapo,

Brutally murdered was Plumber Potapov.

(Tiger Lillies регочуть. – Є.К.)

Або:

Little Masha begged her Mom for a candy,

Mama said: well, put your finger into the socket!

Now all the guests, they laugh heartily at this joke,

Watching Masha`s burned bones.

І у мене до вас таке запитання: чому, на вашу думку, у людській природі часто є прийнятним жартувати з таких страшних речей, як страждання, смерть і та темрява, яка крокує за ними?

Мартін Жак: Може, це такий засіб захистити себе від реальності? Бо ці речі, вони ж справді існують: діти вмирають, трапляється купа інших страшних речей. От ми і робимо їх смішними. Це допомагає, чи не так?

Адріан Стаут: Ну, так, це адаптивний механізм: краще посміятися з чогось брутального, аніж публічно проливати сльози з цього ж приводу.

ЦН: Любі Tiger Lillies, велика вам подяка – і за те, що приїхали в Україну в цей важкий час, і за вашу музику, яка допомагає усім нам, людським істотам, вижити у темряві всього світу!

Євген Кузьменко, Цензор.НЕТ

Фото: (с) Tiger Lillies