Роковини загибелі Да Вінчі

Автор: Юрій Бутусов

25 жовтня 2021-го. Да Вінчі, як завжди, працював весь день – треба було відповісти вогнем на черговий російський обстріл. "Вовки", як завжди, виїхали на позицію з гаубицею та вразили ворожі цілі, Дмитро, як завжди, командував операцією та корегуванням.

У жовтні тоді напруга боїв на Донбасі помітно зросла. Напередодні російський безпілотник скинув гранати на базу Дмитра в Авдіївці. Хоча в жодному зведенні або звіті робота Да Вінчі не вказувалась, а записувалась на військові частини, російська агентура отримала інформацію, хто саме день у день завдає точних ударів. Після атаки безпілотника ми переселились у казарму, поруч з якою був бліндаж, очікували на артилерійський удар і продовжували бойові виходи. Дмитро був готовий діяти по тривозі – він не вимикав світла у кімнаті й не вимикав телефон, а гучні сигнали дзвінків та повідомлень до нього надходили майже безперервно. Він був дуже багатьом потрібен на війні.

Дмитра цілодобова тривога виснажувала, але він суворо вимагав постійно тримати його в курсі обстановки, відповідав на дзвінки, і тому спав уривками. Але я трохи порушував його наказ і чекав, коли він заплющував очі та заспокоював дихання. Тоді я вставав, ішов до вартових, просив його не будити, вимикав звук у його телефоні та вимикав світло в кімнаті. Зранку Дмитро рано прокидався, виразно дивився на телефон, на мене, зітхав, але нічого не казав. Він був жорстким та різким у бою і неймовірно тактовним та делікатним у стосунках.

У жовтні я був у нього тиждень, і щодня дивився на його безперервну роботу, дивився, коли він засинав, дивився на його молоде вольове обличчя. Дивився, як на свого брата, і намагався хоч на кілька годин зберегти його спокій…

Рік тому він заснув, а я відчуваю, ніби він поруч, і я продовжую дивитись на його сон…

Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ