Танкіст, позивний Лінкольн: "Кацапи штурмують на багі та мотоциклах"
Командир танкової роти бригади "Рубіж" Дмитро на позивний Лінкольн, як і більшість хлопців, у дитинстві грав на приставці у "Word оf Tanks". Гру, яку ми звикли називати просто "танчики". Правда, тоді навіть й уявити не міг, що стане танкістом. Ніколи про це не мріяв, але доля вирішила інакше, коли він вступав до Національної академії Сухопутних військ.
- До того ви навчалися у військовому ліцеї. Чому обрали цей навчальний заклад?
- До вступу спонукав усім відомий серіал "Кадети", який я почав дивитися у 2011 році. Бачив усі сезони. Сподобалося їхнє життя. Тож за рік, коли був у восьмому класі, вирішив вступити до військового ліцею.
- Дивилися російський серіал!
- (всміхається. – О.М.) На той момент взагалі ніхто не розумів, що може статися те, що ми згодом побачили.
- Знаю, що ви тоді серйозно захоплювалися футболом. Чому не зробили кар’єру тут?
- Справді, серйозно. І до, і під час навчання у ліцеї я активно займався футболом. Мав виходи на клуби, зокрема "Карпати-Львів". Відповідно, проходив відбір. Але оскільки у нашій країні люблять гроші, треба було заплатити, щоб потрапити до клубу. Кожен з них називав космічні ціни. На той момент таких коштів не було. Тож довелося пов’язати своє життя із військовою справою.
- Де ви опинилися після навчання?
- Після закінчення вищого навчального закладу за розподіленням потрапив до бригади "Рубіж-3018" на посаду командира танкового взводу. Продовжував службу. З часом вже виріс до командира танкової роти.
- Чому стали саме танкістом?
- У мене тут вийшла дуже цікава історія. Після військового ліцею я проходив комісію на вступ до вищого навчального закладу – Академії Сухопутних військ. Все було вдало. Пішов до військкомату. Моєю справою там займався один капітан. Спитав мене, на який факультет планую подавати документи. Я відповів: "Куди завгодно, тільки не танки!" Ми обрали піхоту. Згодом я приїхав на вступні екзамени. Пройшов. Після мала бути остаточна співбесіда у генерала вже за результатами. Я потрапив до першої черги. Нас в ній було десь 60 чоловік. У певний момент я відлучився до магазину. Повернувся – виявляється, пропустив свою чергу. Зайшов десь на четверту, коли всі місця в піхоті були зайняті. Тож я пішов у танкісти. Отака моя доля. Зараз взагалі не жалкую!
- Яким був ваш перший танк?
- Т-64БВ. Сьогодні у мене вся рота укомплектована цими машинами. А перший бій я приймав на Т-72. Це танк російського розробника, а Т-64 – нашого.
- Де був цей перший бій?
- В районі Трьохізбенки Луганської області 25 лютого 2022 року.
- Розкажіть в деталях, як все було.
- 23 лютого ми прибули на базу між Сєверодонецьком і Рубіжним. Наступного ранку почалися обстріли. Відповідно – бойова готовність, висування на посилення однієї з бригад ЗСУ, щоб допомогти зупинити наступ противника в районі Трьохізбенки. Я був тоді командиром танка. З нами на іншому танку поїхав і комбат. Приїхали трохи пізно – у тій зоні росія припинила просування та накопичувала війська. Ми стали на КСП, щоб перепочити до завтра. Зранку всі починають метушитися, кричати: "Ворог тут!". Паніка. Дощить. Нічого незрозуміло. Ми з комбатом висуваємося зустрічати противника. Тільки заїхали в село, у приціли одразу побачили ворожу колону. Першим пострілом танк комбата одразу вразив їхню передню машину, а мій вже її добив. Колона зупинилася й почала розвертатися, щоб їхати в іншому напрямку. Російська піхота зайшла на наші позиції, то нам ще вистачило БК її трохи зупинити і завдати їм втрат. Коли закінчилися снаряди, ми поїхали на перезарядку. Потім мали висуватися назад на вогневий рубіж, але нам сказали, що вже пізно – росіяни вчинили прорив.
- Це був ваш перший бій, було страшно? Які емоції відчували?
- Я навіть не міг зрозуміти, чи то бій, чи що (посміхається. – О.М.). Пройшов на адреналіні. Коли вийшов і побачив постріляний автоматом та посічений уламками танк – на душі стало легше, з’явилася посмішка.
- Ви сьогодні все ж працюєте на Т-64БВ - танку радянського зразка. Це про якість?
- Так, це машина радянського зразка, але вона непогано себе показує на нашій місцевості. Цей танк тут прохідний. Його можна використовувати, як ту ж артилерію – тобто працювати із закритої вогневої позиції, через що противнику складніше його вразити. Ті ж "Leopard" і "Abrams" такої властивості не мають. Нам, до речі, розказують, які класні ці "натівські" танки. Але у них дуже погана броня. Можна сказати, що це "картонні машини", "сірникові коробки". Наші танки в цьому виграють. У нашому більша ймовірність вижити.
- А мінуси які у Т-64БВ?
- Слабенькі двигуни – розвиває маленьку швидкість. Книжка пише: до 60 кілометрів на годину. Насправді, не може так. Ще один мінус: якою б не була погода – літо чи зима, його завжди треба прогрівати. Там є така система, як підігрівач. Цей процес потребує додаткових 20 хвилин. Інакше ти її не заведеш. Виходить, втрачаєш дорогоцінний час.
- Яка витрата палива?
- Повна заправка – тонна двісті сімдесят. Це зовнішній та внутрішній баки. На війні ми заправляємо тільки частину – 700 літрів. Ніколи не рахував, скільки витрачаємо саме в бою. Вони бувають різні. Ми намагаємося тримати машини у повній бойовій готовності – заправлені та заряджені.
- Не було такого, щоб під час бою закінчилося паливо?
- Ні, не було. Кажуть: "Якщо закінчується паливо, то це екіпаж дебілів" (всміхається. – О.М.).
- Але буває таке, що закінчуються снаряди, як ви розказали про той же бій 25 лютого…
- Так, адже у нашому конвеєрі – лише 28 снарядів. Можна сказати, що цього достатньо, щоб уразити певну ділянку місцевості, але, насправді, не дуже багато. Бували моменти, коли просто не вистачало, хоч піхота просила ще. Але ж ми не будемо на передньому краї споряджати БК. У нас є для цього відповідні місця.
- Танк є демотиватором противника. Відчуваєте це?
- Звісно! Так і є, як з нашого боку, так і з їхнього: як тільки виїжджають танки, піхоті стає складніше. Бо на тебе їде 42-тонна махина, ще й веде по тобі бій. Я спілкувався із піхотинцями. Розказують: ніщо так страшно не стріляє, як танк.
- Ще й "виходів" не чутно.
- Так, тільки "прихід". Це реально страшна машина. Коли противник чує висування такої важкої техніки, одразу у відповідь летить все: і арта, і FPV, і "Ланцети".
- До речі, наскільки активно на вас "полюють" дрони?
- Кацапи вигадують різні способи ураження техніки. Зараз найбільше використовують саме "Ланцети" та FPV. Але у нас є так званий "протиланцетний" захист. Це дієва штука. Вже були випадки, коли він спрацьовував і не давав завдати шкоди машині. А проти FPV у нас є купольні РЕБи. Вони працюють на відповідних частотах, на яких літають під@рські FPVшники.
- А від інших уражень як вберегтися?
- Якщо говорити про ураження артою, то краще сидіти в танку та максимально швидше зникнути із зони ураження.
- Чи були ураження вашого танка?
- У машину влучало три РПГ. Вони теж можуть нанести танку дуже велику шкоду, якщо потрапити в конкретну точку. Нам того разу або повезло, або це знак, що маємо ще щось зробити на цьому світі, тож не загинули.
- Чи були у вас танкові "дуелі" з противником?
- У Трьохізбенці, коли зустрічали колону. Тоді встигли уразити першими.
- В кабіні не чутно, що відбувається зовні. Це, напевно, дуже страшно, гучно та потужно.
- Коли був командиром танка, був всередині й брав участь у самих боях, тож не чув. Зараз на посаді командира роти вже бачу зі сторони, як це все відбувається. Справді, страшно.
- Що найважливіше у роботі танкіста?
- Насамперед своїми рішеннями зберегти життя особового складу, а також відповідальність.
- Важко нести цю відповідальність за особовий склад?
- Звісно! У мене, як командира, голова буває дуже забитою – аж кипить та болить, коли ти хвилюєшся за кожного бійця. У деяких моментах навіть боїшся, коли приймаєш рішення. Але скажу так: кожне з них має право на життя, незалежно від того, хто його прийняв – полковник, лейтенант чи солдат.
- Що б ви сказали тим, хто називає танки минулим століттям?
- Найчастіше це говорять ті, хто не стикався із робою танка й не бачив, як це все відбувається. Або ті, хто вважають, що ті ж FPV-дрони можуть легко уразити техніку. Але, як я сказав, є засоби для того, щоб захиститися, і танк міг виконувати свою роботу на полі бою. Це дуже потужна машина, яка на певній ділянці фронту може як тримати рубіж оборони, так і проривати його. Коли танк виїжджає на позицію зупинити під@рський прорив або зробити ривок вперед, щоб їх відкинути, у нашої піхоти сильно піднімається бойовий дух.
- Думаю, про FPV часто згадують і через те, що цю війну називають війною дронів. Але ж ми розуміємо: лише ними не виграєш…
- Так! Як і не виграєш без особового складу. Всі знають, що зараз із цим проблеми. Не розказуватиму, як і що по напрямках, але всі, хто на фронті – молодці, тримаються! Однак сьогодні вже йдеться про війну мобілізованих. Якщо раніше були штатні підрозділи, контрактники, які могли "показати зуби" ворогу й більш агресивний бій, то тепер не так.
- Контрактники – це підготовлені люди, а мобілізованих ще треба вчити.
- Звичайно! Але з такою ситуацією на фронті, як у нас, можна просто не встигнути.
- А хто воює сьогодні проти вас на Бахмутському напрямку, де ви перебуваєте? З того боку теж мобілізовані?
- Дивіться, у Рубіжному ми стикалися зі штатними "вагнерами" – не зеками, які воювали на Бахмуті, яких усі тролили, а з підготовленими та лютими тіпами. Вони могли винести роту з позиції без підтримки техніки. Просто з автоматами! Зараз на нашому напрямку був "шторм Z". Але десь два тижні тому вони посилилися десантниками, адже до першого травня (ми записуємо інтерв’ю третього травня. – О.М.) отримали наказ взяти певний населений пункт (не називатиму, який). Їм не вдається. Штурмують дану ділянку фронту, мають втрати.
- Які ці штурми?
- Бувають дуже цікаві. Я був вражений. Кацапи штурмують на багі та мотоциклах. Не знаю, наскільки треба бути мотивованим, щоб на таке погодитися. Здорова свідома людина розуміє: на 90 відсотків вона в такому разі – "двохсота". Але рвуться вперед та хочуть показати результат. Однак їм, повторюся, не вдається. Хоч, справді, ситуація на фронті дуже складна.
- Чи відчуваєте ви, що росіяни готуються до потужного наступу, який може відбутися наприкінці весни – на початку літа?
- Є здогадки, що щось відбуватиметься. Скажу за себе: у мене немає часу в це поринати, думати про можливі наступи та аналізувати. Ми маємо свою ділянку фронту й намагаємося показати ворогу, на що ми здатні.
- А на яких танках воює ворог?
- І на Т-64БВ, як у нас, і на Т-72, і на Т-72Б3. Останні – дуже хороші машини. Вони оснащені тепловізором, чого немає в наших танках. Це дуже погано, тому що вночі ми "сліпі" – не можемо працювати. Вони ж можуть. Там у них стоять французька плата і приціл. Реально потужні машини.
- Більше року тому мені військові розказували, що часто бачили у росіян Т-90-ті.
- Т-80 і Т-90 зустрічалися в Рубіжному. На даній місцевості їх немає. Або залишилися одиниці, або їх готують до ще одного повномасштабного наступу.
- "Законсервовані" танки у них зустрічали?
- Ні. Ще у Бахмуті казали, що вони "розконсервовують" Т-62. Десь по відео вони вискакували. Але ні я особисто, ні ті, з ким спілкувався з цього приводу, не зустрічали.
- Який бій вам найбільше запам’ятався за час повномасштабної війни?
- Запам’ятався момент, в який я, дійсно, перелякався. Можливо, офіцеру так негідно говорити, але ж всі ми - люди…
- Абсолютно! Боятися в таких ситуаціях - це нормально.
- Була ситуація в Сєверодонецьку. Усі пам’ятають, що там відбувалося два роки тому. Ми завдавали значних втрат ворогу, загнали певну кількість техніки, щоб тримати рубіж оборони. Але противник у тій ситуації виграв у тому, що вразив усі три мости, які там були, тому у нас припинилася логістика – підвіз БК та провізії. Ми виходили із ситуації – будували переправи: натягували трос через річку Сіверський Донець, човном передавали по чотири снаряди. Надовго нас не вистачило – противник постійно обстрілював. Потім нам дали наказ відступати. А у нас купа техніки, річка. Я тоді згадав, як дуже давно моя бабуся чомусь пішла до бабульки, яка гадала, і та їй сказала: "Дімі потрібно боятися води, бо то – смерть". І ось я в ситуації: підірвані мости, треба відходити через річку. Думаю: все, тут ми і припливли! (сміється. – О.М.). Воно ніби й смішно, але було дуже лячно. Однак, як бачите, все нормально.
- Той відхід із Сєверодонецька виявився дуже непростим. Не було прикро, що доводиться відступати? Що відчували?
- Ми всі розуміли, що вони – теж люди, тому також мають втрати. Хоч тиснули на нас кількістю – що особовим складом, що технікою. Але ми всі знали, що цей відступ не для того, щоб здати певну ділянку фронту, а щоб зберегти наші життя, перегрупуватися, знову зайняти потужну лінію оборони та нищити противника.
- Вони теж таку тактику використовують: перегруповуються й пруть на нас з новими силами.
- Звісно! Але вони не цінують людські життя. Хоча їх реально дуже багато! Техніки також. Інколи у нас починають розказувати, що її немає. Але це не так! У них заводи працюють в кілька змін. Виготовлюють снаряди, ті ж дрони, придумують щось нове. А ми у них копіюємо.
- Нам і західна допомога має надходити.
- Зрозуміло, що допомога – це круто. Але все воно вражається і теж добре горить на полі бою. Тому чогось надприродного в цій події немає.
- Не тільки вражається, а й ламається. Це теж додаткова проблема.
- Так, а кваліфікованих фахівців вкрай мало. Якщо один-два на підрозділ, то все одно не можуть розірватися. Ремонт теж потребує часу.
- Окрім західної допомоги, зараз обговорюють і ймовірні переговори. Днями міністр закордонних справ Дмитро Кулеба натякнув на проведення перемовин з росією після мирного саміту у Швейцарії, якщо Україна створить необхідну коаліцію із країн, які поділятимуть однакові підходи до питання миру. Як ви взагалі ставитеся до подібних розмов та можливих перспектив?
- Перемовини визначатимуться лінією фронту. Якщо перевага буде на боці противника, вони ставитимуть свої умови. Особисто я вважаю, що переговори потрібні, тому що у нас критично не вистачає особового складу та озброєння, щоб цю війну на певний час заморозити.
- Але ж вона потім може поновитися…
- Звісно! Противник хоче досягнути успіху. А тут уже залежить від того, наскільки вистачатиме нас. Але за час заморозки нам потрібно готуватися, формувати нові підрозділи, якісніше навчати, укомплектовуватися новітнім озброєнням. Тоді вже проводити контрнаступальні дії на фронті.
- Я так розумію, ви не вірите, що закон про мобілізацію може вам підтягнути необхідні сили, правильно?
- Щоб ви розуміли, із мобілізованими, яких просто відправляють на фронт, працювати дуже важко! Добровольці йдуть з метою – хочуть допомогти своїй країні, захистити сім’ю тощо. Мобілізований так не мислить. Його сюди закинули, а він думає, як спетляти. У них мотивація вкрай низька.
- Якби у вас була можливість звернутися до тих, хто зараз стоїть у чергах в ТЦК задля поновлення своїх даних, як того вимагає закон, що б ви їм сказали?
- Воюватимуть всі! Я це говорив і своїм знайомим, які нині в тилу. Вони лише усміхаються. Але ті, хто зараз живуть на Заході України, уже не мають такої згуртованості, яка була раніше – на початку повномасштабного вторгнення. Це відчувається. Сьогодення нагадує таку ж фазу 2015 року. Я не говорю за всіх людей. Є ті, хто надалі допомагають та підтримують. Однак в більшості вже просто звикли до нинішнього стану справ та сприймають це, як щось нормальне. Вони собі живуть своє життя. Тут є ще один момент: треба розуміти, кого називати справжнім патріотом. Це ж не той, хто випив сто грам й кричить: "Слава Україні!", правильно?
- Правильно.
- А у нас на даний момент таких дуже багато. На жаль.
- Чи обговорюєте ви з побратимами можливе закінчення війни?
- Ні, не обговорюємо. Маємо задачі, які треба виконувати. Тому на такі питання просто немає часу.
- Ви особисто будуєте якісь плани на майбутнє?
- Нічого не планую. Живемо одним днем. Закінчиться війна нашою перемогою, тоді можна буде про це думати.
- Про щось мрієте?
- Вижити. Зараз це найголовніше.
- Що для вас означає ця війна?
- Необхідність довести, що наш народ дуже сильний та вільний. Ми проходимо складний і важкий урок. Випробування на ідентифікацію себе як нації – чи взагалі вона існуватиме. Україна – дуже мальовнича та прекрасна країна. Хочеться її зберегти.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Лінкольном
Як вбачалось, перевагами китайських гольфкарів мало би бути їх безшумність, а також мінімальне тепловиділення електродвигуна, що не помітне у тепловізори і з дронів, і з СПшок українських позицій. А сам особовий склад ШГ мав би накриватись теплоїзоляційним тентом, або обшивкою зі звичайних плит з мінвати чи пінопласту.
Однак, чомусь командування рашистських військ вирішило застосовувати ці транспортні засоби відкрито вдень для "м'ясних штурмів".
Бийте їх, будь ласка, і в хвіст кацап"ячий, і в гриву, і вздовж, і впоперек.
І нехай ВАС, дорогі воїни ВСУ, береже Вища Сила.
Щоб ви розуміли, із мобілізованими, яких просто відправляють на фронт, працювати дуже важко! Добровольці йдуть з метою - хочуть допомогти своїй країні, захистити сім'ю тощо. Мобілізований так не мислить. Його сюди закинули, а він думає, як спетляти. У них мотивація вкрай низька.