Олександр Петлінський: "Приїхав на позицію з нічного чергування. Хлопці: "А ти в курсі, що тебе Байден цитував?". Я посміявся. Думав, жартують"
Про нього писали найпопулярніші та найвпливовіші ЗМІ. Його цитував президент Америки Джо Байден. Він на початку повномасштабного вторгнення встановив світовий рекорд зі знищення броньованої техніки з "Джавеліна" – за день "відмінусував" шість цілей.
Боєць 128-ї Окремої гірсько-штурмової бригади Олександр Петлінський на позивний Айдар і нині вважає цей ракетний комплекс ефективною зброєю. Правда, сам давно з неї не стріляв через травму руки. З цієї ж причини нині працює інструктором – через обмежену функціональність не може, як раніше, виконувати задачі на фронті. Хоча цій війні вже віддав десять років свого життя.
- Чому у 2014-му ви вирішили йти воювати?
- Почалося все, насправді, з Майдану – пішов туди, бо не міг просто спостерігати за тим, що відбувається. А коли на початку 2014-го російські окупанти вдерлися на Донбас, зрозумів: якщо я та інші чоловіки в такій ситуації сидітимемо вдома, то прийдуть росіяни, візьмуть нас за шкібарки, і ми вже воюватимемо не за Україну, а за їхні інтереси. Хоч у мене не було досвіду, але я все одно звернувся до військкомату. Вони поводилися так, ніби хотіли, щоб я їм "дав на лапу" за те, щоб піти служити. Я на них подивився, розвернувся й повернувся на Майдан. Там були хлопці, які формували батальйон, який потім став Айдаром. Я долучився, пройшов навчання та вирушив на війну. Добровільно. Мене ніхто не гнав та не змушував.
- Куди одразу потрапили?
- Половинкине (село Луганської області. – О.М.). Отримав зброю і почався наш військовий шлях. Ми були розвідниками, але брали участь і в штурмах. У нас в батальйоні більшість хлопців були родом з Луганської області, тому знали місцевість – куди і як можна пройти. Плюс, у них був зв'язок із місцевими, які також надавали інформацію. Так я служив до жовтня 2014 року, коли отримав перше поранення. Досі після того маю 15 уламків в нозі.
- Як це сталося?
- Ми йшли групою – наздоганяли противника. Наш снайпер зачепив розтяжку. Я почув хлопок, крикнув: "Падай!" Він впав. Я на нього. У мене була броня, а в нього ні – мав лише кікімору, снайперську гвинтівку та боєкомплект.
- Виходить, ви врятували йому життя.
- Так. Далі теж було цікаво – я поранений нас усіх звідти вивіз на автомобілі, тому що, окрім мене, ніхто не вмів кермувати. Потім ми потрапили до місцевої лікарні. Мене там підштопали, але зробили лише гірше – почалося загнивання. Попросив хлопців, щоб мене перевели до військового госпіталю, щоб тут не залікували до смерті. Там лікар врятував мені ногу. Далі відправили на Харків. Туди приїхав місцевий депутат. Пообіцяв нам машину, попіарився, поїхав і нічого не зробив.
- Але ж після поранення ви повернулися на фронт…
- Повернувся за три місяці після поранення. У розвідку вже не йшов – фізично не міг виконувати завдання, адже треба було багато ходити, бігати, а у мене боліла нога. Пішов у протитанковий взвод. Там з часом мені стало нудно, то я попросився, щоб мене перевели у штурмовики. Навесні отримав друге поранення у ту ж ногу – перебило кістку. Пролікувався і за два з половиною місяці - знову у стрій.
- Однак згодом планували, що у березні 2022 року підете з армії. Чому?
- Ситуація на фронті стала стабільною, війна – окопною: спостереження, пости, без просування. Плюс, рішення про заборону стріляти – щоб просто стояли і не знищували ворога. Я тоді не бачив серйозної загрози. Тому планував звільнитися та повернутися додому, до сім’ї - виховувати сина та працювати.
- Цього з відомої причини не сталося.
- Не судилося (посміхається. – О.М.).
- Як ви дізналися про повномасштабний наступ?
- Здогадки у мене з’явилися після Нового року. Росіяни почали підтягувати техніку та особовий склад. Але я не думав, що попруть так масштабно. Припускав: спробують вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Повномасштабний напад став для мене шоком. Але ми їх стримали.
- У березні, на початку вторгнення, перебуваючи на Запорізькому напрямку, ви встановили світовий рекорд, коли за один день знищили із "Джавеліна" шість одиниць ворожої техніки – танки та бронемашини. Розкажіть, як це було.
- Наша рота вже була неповною через втрати у боях та оточеннях – лишилося десь 50-60 бійців. На нас ішла колона (за тією інформацією, яку я чув) – більше 100 одиниць різної техніки. Ви ж розумієте співвідношення…
- М’яко кажучи, сили не рівні.
- Абсолютно! Ця інформація не доводилася особовому складу, щоб не було демотивації. Ми стояли в очікуванні. Я, мій помічник Сергій і заступник командира батальйону, який мав всі необхідні дані, утворили таку протитанкову ударну групу. Їздили, дивилися позиції, звідки краще працювати, склали бойову карту на випадок нападу на наш напрямок. Зранку того дня поговорили з командиром роти, висунулися на чергування і по рації почули, що ведеться контакт з противником. Поїхали на першу точку – там був такий бугорок. Вона була дуже вигідною, але до неї складно пробратися. Ворог нас помітив та не дав можливості навіть залізти туди, відкривши вогонь з танків і великокаліберних кулеметів. Ми були змушені міняти позицію. Як на зло, погода зіпсувалася: пішов дощ, відповідно, під ногами – болото. Я вийшов на точку, помічник підніс ракету. Дивлюся – навпроти мене на відстані десь двох кілометрів по нашим працює танк. Я зробив перший пуск. Він для мене став дуже знаковим. Зараз згадую і досі емоції переповнюють. Бо я до цього з "Джавеліна" стріляв тільки на тренажерах. А це вже був перший бойовий вистріл! Коли пустив, не виконав жодної інструкції з техніки безпеки (всміхається. – О.М.) – з відкритим ротом стояв і дивився, чи попаду. А коли це вже сталося, у мене підскочив адреналін, і я сказав помічнику подавати другу ракету, хоча з однієї позиції більше одного разу стріляти не можна. За правилами: поки ракета летить, я маю викинути тубус та змінювати позицію. Однак я зробив другий постріл і знищив БМП-3. Противник також відкрив по нам вогонь у відповідь. Танчик промахнувся – постріл був у наш бік, але, на щастя, не влучив. Ми від’їхали в сторону метрів 400-500. Я вийшов в чисте поле і знищив бойову одиницю, схожу на "Тунгуску". Ми поїхали за бойовим комплектом, так як з собою у нас був лише робочий – три ракети. Ще три резервні нам, зрештою, підвезли. Змінили позицію. Ворог продовжував на нас тиснути. У них техніки та піхоти, зрозуміло, було більше. Наші хлопці відходили, тож я робив наступні три постріли, коли був лише противник. Спочатку знищив БМП-3. Далі - ще одну бойову одиницю. Потім сказали, що то був танк. Але там все горіло, то розібрати було складно, що саме. А "Джавелін" бачить у інфрачервоному спектрі, тож неможливо зрозуміти. Після того ми перейшли в село. Там сепарський БТР вже залетів в нашу посадку та почав стріляти. А він новенький – майже не чутно, як працює. Я біжу до машини взяти та під’єднати ракету. Він летить на всіх парах, направляється на наш автомобіль. Розумію: зараз чавитиме. Я – ціль номер один. Все відбувається дуже швидко – секунди! Я зібрав всі сили й почав бігти в іншу сторону, щоб не потрапити йому під колеса. Підскознувся, впав, відкинув ракету, тримаю установку й покотився. Він з усієї сили біля мене врізається в нашу машину, буксує по ній, а все летить на мене, бо я був на відстані сантиметрів 15-ти. Хлопці зі стрілецької зброї вели по ньому вогонь. Це малоефективно – те саме, що кидати голками у бронежилет, але можна уразити хоча б прилади наведення та спостереження. Я згрупувався, причепив ракету, навівся на нього й вистрілив. Поцілив у правий край борту, який розірвався разом із задніми колесами. Він, підбитий і задимлений, поїхав з поля бою. Хлопці розказували, що потім в селі горів.
Але загалом того дня було дуже важко. Ти не розумієш, де противник, чи є далі наші, чи ми не в оточенні. Коли їхні сили переважають, а ти не володієш потрібною інформацію, це непросто. Однак я усвідомлював, що здаватися – не варіант. Якщо бій не приймати, то просто вб’ють. Але краще загинути зі зброєю в руках, аніж як сцикло, ні разу не вистріливши. За свою свободу, незалежність та життя треба боротися до перемоги.
- Про цю історію дізналися журналісти американського видання Wall Street Journal та приїхали взяти у вас інтерв’ю…
- Ми тоді зайшли у населений пункт Щербаки. Вони захотіли туди приїхати. А у нас якраз був штурм, почався обстріл. Тож ми з ними бачилися кілька хвилин. Я сказав пару слів під час підготовки виходу на позицію. Говорив, як є, що "Джавелін" – дуже ефективна зброя. Якби на початку її було більше, як і тих, хто нею володіє, і у кожному взводі був один "джавелінщик", ми б чимало росіян "накоцали". У перші дні вони б тікали швидше, аніж сюди їхали.
- Як ви дізналися про те, що вас після виходу цього матеріалу процитував президент Америки Джо Байден, коли відвідував завод з виготовлення "Джавелін"? Як відреагували?
- Ви ж знаєте, що ми – військові для підняття морального духу часто жартуємо, підколюємо один одного. Я приїхав на позицію з нічного чергування. Хлопці: "А ти в курсі, що тебе Байден цитував?" Я посміявся. Думав, жартують. Як це – президент Америки цитує простого українського військового?! Наступного дня – виїзди. В інтернеті особливо не сидів. По-перше, ніколи. По-друге, у нас був поганий зв'язок. Через ворожі РЕБи навіть радійки погано працювали, що вже говорити про інтернет. Повертаюся. Хлопці знову: "Тебе Байден згадав!" Показали мені сюжет. Там був виступ Байдена, а потім ще вставили наприкінці, що я говорю в тому інтерв’ю. А у мене тоді ще горло боліло, тож голос був такий противний (посміхається. – О.М.). Ще ж зайнятий підготовкою - відволікаюся. По радійці викликають. Всі навколо бігають. Але все одно, коли усвідомив, що мене цитував американський президент, було дуже приємно. Пишався, як і моя родина. Це на той час ще більше мотивувало знищувати ворога.
- "Джавеліни" були популярними на початку повномасштабного вторгнення. Зараз відійшли на другий план?
- Масового застосування по всіх напрямках немає. Але вони популярні там, де противник намагається йти в наступ бронею в лоб. Так, у "Джавеліна" є свої нюанси – довго охолоджується, установка запускається не дуже швидко. Але плюсів більше, аніж мінусів. У нього велика ефективність роботи. По точності попадання у мене – жодного промаху. На Бахмуті "джавелінщики" "гепали", коли ті наступали. У Часовому Яру теж. Зрозуміло, що на піхоту не застосовують – затратно. На початку повномасштабної війни одна ракета коштувала близько 80 тисяч доларів. Зараз, здається, 40. Але все одно недешево. Нерозумно такими установками стріляти по піхоті. Тому приміняють не так часто. Це для броні, скупчення броньованої техніки. Я особисто так вважаю: сьогодні у кожній роті мало б бути хоча б два "джавелінщика". Причому такі, які знають кожну позицію, і курсують між ними. Повторюся, "Джавелін" – дуже ефективна зброя, якою можна знищити танк чи БМП.
- Певне, причина ще в тому, що почали активно застосовувати дрони, зокрема FPV.
- Так. Навіть у ціні різниця очевидна: ракета – 40 тисяч доларів, дрон – чотири тисячі гривень. Легко порахувати, скільки можна запустити FPV на ті кошти. І піхоту "косити", і техніку.
- Коли ви востаннє стріляли з "Джавеліна"?
- Десь півтора року тому. Потім у мене була травма, я лікувався, після чого тривалий час боліла рука (хоч і зараз болить, бо суглоб потихеньку стирається). Плюс, тоді у нас не було потреби у застосуванні "Джавеліна". Ті ж танки на нашому напрямку вже не під’їжджали так близько, щоб ми могли їх уразити ракетою. Крім того, відпрацьовували дуже швидко: виїхали-постріляли-втікли.
- Знаю, що ви також проводили складну евакуацію...
- Це було в селі Малі Щербаки. Я тоді відстрілявся "Джавеліном", більше не міг, тому що в батареї вже не було живлення. То я намагався бути корисним. Займався, чим міг – їздив на бойовій техніці, підвозив БК та провізію. Одного разу завіз хлопцям боєкомплект, протитанкові міни. По дорозі назад забрав нашу підбиту "буханку" – "УАЗік". Доїхав до Оріхова.
Тут на мене виходять по рації: "Айдар, Айдар, у нас троє тяжких "300"!" Я пересідаю на Пежо та мчуся в село. Заїжджаю – стовпи вже повалені, наша машина підбита. Завантажив поранених. Бачу – танк противника виїжджає на ту дорогу, якою я от нещодавно їхав на Оріхів. Він робить вистріл в авто. Я був на швидкості десь 130 кілометрів на годину, тож у нас не влучив. Снаряд впав у насип землі. Так я вивіз першу партію поранених. Ще по дорозі в лікарню Оріхова знову: "Айдар, якщо можеш, їдь повторно, бо ще є тяжкі "300"!" Завіз перших на приймальне відділення. Приїхав знову – цього разу семеро поранених. Далі втретє. Так я в нонстопі на швидкості 120-140 кілометрів на годину, бо більше машина не їхала, возив поранених. Завіз понад 30 хлопців орієнтовно за дві години. Після того наші почали відходити – хто як міг. Я за ними теж їздив, але потім мені заборонили, бо противник сильно обстрілював, напирав. А вже вночі ми із замполітом поїхали забирати тих, хто пішки виходив із оточення. Слава Богу, вдалося – вивезли нашу піхоту до Запоріжжя на відновлення та доукомплектацію. За тиждень повернулися й потроху почали відбивати ті території, які захопив ворог.
Знаєте, я вам так скажу: зараз легше воювати. Так, противник напирає, тисне, але ти розумієш: за тобою стоять побратими – друга, третя лінія, є логістика, зв'язок, "пташки", FPV тощо. А на початку такого не було! Навіть розуміння, де хто стоїть, чи надійшла підмога, де лінія, наші посадки. Важче було в рази!
- Нині ви працюєте інструктором. Як мотивуєте своїх бійців?
- Пояснюю: "Хлопці, якщо ми відійдемо звідси, завтра – із Запоріжжя, Дніпра, Кривого Рогу і так далі, то післязавтра вони будуть по всій Україні! Треба оборонятися й воювати. Якщо ми не вистоїмо, впадемо чи будемо знищені, сюди прийде противник і зробить так, як свого часу в Луганську та Донецьку – змусить воювати в своїх інтересах!" Це наша земля, яку ми маємо обороняти. Ми не прийшли в іншу країну й не плануємо забирати чуже. Я не розумію росію. Що вона хоче? У них теж є свої землі, які вони, до речі, не можуть довести до пуття, а розказують, що збираються навести порядок тут. Багато де навели?! Вони рівняють міста й села в нуль, вбивають людей. Усі, хто прийшли на нашу землю й намагаються її загарбати, мають бути покарані. А тих, хто здаються, треба брати у полон, щоб ми могли обміняти їх на своїх, які у росії. Але тих, хто цього не робить, нещадно нищити без докорів сумління.
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Олександром Петлінським
Це до того, чому переданні з-за Трампа на вимогу резолюції Конгресу США 38 установок Джавелінів не зіграли мало-мальськи примітної ролі в обороні України від касапів...
А на зомбі-марафоні, наприклад, Зеленський цитував?
Хто пам'ятає - дайте знати...
От у цьому реченні вся квінтесенція стану до 24.02.22.