Як збільшити виробництво української зброї: прості кроки для масштабування вітчизняного ВПК

Автор: Владислав Бельбас

Вітчизняний військово-промисловий комплекс за останні роки зазнав помітних трансформацій.

По-перше, маємо суттєве збільшення кількості виробників зброї та військової техніки. За словами Президента, в Україні працюють 500 оборонних підприємств та понад 300 тисяч людей залучені до виробництва української зброї.

По-друге, вітчизняний ВПК змінився якісно, з’явилися нові компетенції у важливих сферах, насамперед у виробництві боєприпасів, безпілотників та РЕБу. Вдалося наростити виробництво артилерійських систем, бронетехніки, мінометів тощо.

По-третє, змінилася структура галузі. Якщо до 2019 року оборонка була повністю зав’язана на державний концерн "Укроборонпром", з яким потрібно було погоджувати кожен крок – від переговорів з партнерами до маркетингу, – то зараз з’явилося досить багато помітних приватних гравців. І це суттєво впливає на розвиток галузі, бо саме ініціативність бізнесу часто є драйвером змін та розвитку ринку.

Так, за інформацією Президента, український ВПК сьогодні виробляє 10 САУ "Богдана" на місяць і це співмірно, та навіть і більше, зі спроможностями великих світових виробників схожих систем. Обсяги виробництва артилерійських боєприпасів вітчизняними виробниками також співмірні з західними.

                                            САУ "Богдана"

Але, є одне "але". Росія виробляє в рази більше. До прикладу, Росія за рік виробляє 3 мільйони артилерійських снарядів, в той час, як США, ЄС та решта наших союзників спільно – 2 мільйони на рік. Тобто Росія виробляє більше, ніж всі решта наші партнери разом взяті, при цьому на момент повномасштабного вторгнення Росія мала набагато більші складські запаси.

У нинішніх умовах є усвідомлення, що без підтримки наших союзників, Україна не зможе перемогти Росію. Але досвід з тривалою затримкою допомоги від США, досвід з дуже повільним постачанням Європою обіцяних боєприпасів вказує, що в нас нема іншого шляху, аніж максимально розвивати власний військово-промисловий комплекс.

Для цього потрібні швидкі якісні зміни.

Зупинюся на головних, на мою думку, першочергових завданнях.

1. Перше, і найважливіше, ми маємо сформувати зрозумілий, прозорий ринок, на якому за однаковими правилами працюють і державні, і приватні компанії. Задача Міністерства стратегічних галузей сьогодні шукати синергію в співробітництві приватного сектору з державним та жодним чином його не протиставляти один одному. Має бути взаємовигідна виробнича кооперація. Ми маємо зрозуміти, що якщо ми програємо цю війну, не буде ані державного, ані приватного сектору. Сьогодні потрібна максимальна консолідація ринку і будь-яка конфронтація між виробниками неприпустима.

На третій рік війни галузь живе в системі перманентних змін правил. Зміни до існуючих постанов, які регулюють ринок, вносяться мінімум раз на місяць. Враховуючи історію річної давнини з ДАСУ, коли прописані чинною нормативною базою прибутки підприємств намагалися визнати незаконними, довіра до держави похитнулася. Перебування виробників під постійною загрозою кримінальних переслідувань з боку правоохоронних органів через нечітко прописані правила, що дозволяє різночитання документів, є дуже серйозним стримувальним фактором розвитку галузі.

Так, з липня 2023 року, внісши зміни до постанови 1275, уряд скасував регулювання прибутку для підприємств, що передбачає формування ціни на конкурентній основі. Але, до прикладу, "Українська бронетехніка", навчена неприємним досвідом колег по ринку, продовжує використовувати постанови, які передбачають мінімальний прибуток, щоб убезпечитися від можливих повторних перевірок чи звинувачень. Це обмежує нас в ресурсі на розвиток. Регулюючі документи мають бути чіткими і зрозумілими та не змінюватися кожен місяць.

Ще одним помітним обмеженням на ринку є надмірна бюрократія. Безперечно, має бути контроль за якістю, за відповідністю тактико-технічних характеристик зразків, бо український військовий має отримувати якісну зброю та боєприпаси. Втім, це не має перетворюватися в бюрократичне затягування. Довоєнна практика, коли проходження випробовувань та постановка на озброєння у війська того чи іншого зразка могла тривати роками, нікуди не ділася. Маємо приклад з САУ "Богдана", яка почала розроблятися з 2016 року, у 2018 – дослідний зразок брав участь у параді на Майдані Незалежності, але до початку повномасштабного вторгнення САУ так і не пройшла всі випробовування.

Попри численні декларації, що створити виробництво зараз, пройти державні випробування стало легше, система насправді суттєво не змінилася. До прикладу, "Українська бронетехніка" зараз у процесі поставлення на озброєння 120-мм артилерійських мін, і ми бачимо, що об’єм випробувань за спрощеною процедурою є більшим, ніж був під час державних випробувань за звичайною процедурою до повномасштабного вторгнення.

Титанічні зсуви дійсно відбулися у сфері безпілотних систем – це стосується і самих безпілотників, і боєприпасів до них. У інших видах озброєння кардинальних змін, чи тим більше помітного спрощення не відбулося.

Це основні моменти, які стосуються правил. Їх уніфікація та спрощення, на моє переконання, дасть помітний поштовх до розвитку галузі, створить прозорий ринок, здорову конкуренцію, яка буде мати вирішальний вплив і на якість продукції, і на її ціну.

1. Друге, і не менш важливе – довготермінове планування та замовлення. Це питання критично важливе для будь-якого приватного виробника, якщо ми говоримо про розвиток та масштабування виробництва. До прикладу, нам, як компанії, не потрібні ніякі додаткові кошти від держави для розширення виробництва. Нам потрібні контракти на два-три роки. Тоді ми з власних обігових коштів зможемо збільшити виробництво в рази, не залучаючи жодних державних коштів для організації виробництва, для переїзду, для розширення виробничих спроможностей.

Маючи планування, ми розуміємо завтрашній день, ми розуміємо наступний рік, що нам дозволить сформувати портфель замовлень комплектуючих і наростити обсяги. Ми можемо суттєво збільшити виробництво маючи план, замовлення і мінімальну попередню оплату або альтернативне фінансування, наприклад, кредитування.

Ще одна болюча проблема: нинішні реалії, коли вітчизняні виробники працюють винятково на внутрішній ринок, враховуючи нестачу фінансового ресурсу у замовника, призводить до виробничих втрат. Попри те, що у нас трирічне оборонне планування прописане в законі про оборонні закупівлі ще у 2020 році, ця норма не працює. Фактично сьогодні ми купуємо за системою: ось вам контракт – виконуйте, потім ми вам можливо щось ще замовимо. Через це виникають перебої у виробництві - люди не задіяні якийсь час, виникають тривалі перерви, пов’язані з поставкою комплектуючих. При такому ламаному виробництві у такий складний час ми втрачаємо виробничі потужності, які простоюють. Але головне – в таких умовах підприємства не мають жодного шансу на розвиток (масштабування) чи розробку нових продуктів.

1. Третій пласт проблем – фінансування та підтримка від держави. На сьогодні у нас не існує жодної програми підтримки оборонної сфери. Жоден приватний виробник станом на початок третього року війни не отримав від держави якихось інвестицій на обладнання, релокацію чи будівництво, окрім, можливо, компенсації за знищене майно.

Якщо ми хочемо, щоб оборонка розвивалася, з’являлися нові розробки, нам потрібно знайти гроші. Як це працює у інших країнах? До прикладу, у Туреччині підприємства ВПК можуть легко отримати земельні ділянки під будівництво виробництва, пільгові кредити на тривалий період запуску підприємства. У нас цього немає.

У нас зараз підприємство оборонної сфери не має жодних можливостей залучити кредитні кошти, попри високу ліквідність банківського сектору. Для цивільного бізнесу існує програма підтримки "5-7-9", чому б не запустити щось схоже для оборонки?

Ми повинні розуміти, що в нинішніх умовах підприємства мають працювати, вони мають на максимумі виробляти те, що можуть. Для того, щоб галузь розвивалася треба або знайти кошти і завантажити ці підприємства, щоб вони завантажували свої потужності, або дати їм можливість вільно працювати – відкрити експорт.                                             

Ще один важливий момент – уміння держави оперативно реагувати на виклики.

До прикладу, новий закон про мобілізацію створив реальну загрозу для ВПК – втрати кваліфікованих кадрів. Попри дозвіл уряду бронювати 100 % працівників оборонних підприємств, які виконують державні замовлення, у реальності підприємства фактично позбавлені такої можливості. Адже щоб забронювати інженера чи конструктора, той спочатку має оновити дані, а похід до ТЦК – практично гарантована мобілізаційна повістка. Втрата ключових співробітників для галузі, яка і так потерпає від нестачі кадрів, це, як мінімум, загроза зриву державних контрактів та зменшення поставок продукції.

Так само не готовими ми виявилися до проблем з електроенергією. На сьогодні є постанови Кабміну, які передбачають, що підприємства критичної інфраструктури мають пріоритетний статус і до них не повинні застосовуватися графіки відключення електроенергії. Але по факту, цей механізм не працює. Ані військово-цивільні адміністрації, ані ДТЕК, ані інші постачальники електроенергії не роблять ніяких кроків в цьому напрямку. І ми, наприклад, як підприємство, яке має статус критичного, маємо відключення електроенергії за графіком на своїх виробничих майданчиках.

На мою думку, ми маємо навчитися долати такі виклики швидко. У нас просто немає часу на довгу бюрократичну тяганину. Оперативність та гнучкість – запорука нашого виживання.

Як змінить ринок прихід західних гравців?

Позитивним сигналом для оборонного ринку став прихід західних компаній. Ми зараз бачимо створення спільних оборонних підприємств з німецькими виробниками. З погляду боєздатності армії це зменшення логістичного плеча і терміну ремонту техніки, яку нам надали партнери як допомогу, і це великий позитив. Про наміри зайти на ринок заявили американські та європейські гіганти. Що очікувати від такого кроку?

Я переконаний, що прихід на ринок великих гравців стане поштовхом до серйозних змін. Для країни та економіки – це великий плюс, це підвищення конкурентності, а це завжди – покращення якості та зниження вартості. Українські виробники, щоб конкурувати з західними, змушені будуть розвиватися, інвестувати у виробництво, робити його більш технологічним, покращувати умови праці, конкурувати за високофахових спеціалістів.

Але треба розуміти, що бізнес-процеси великих гравців побудовані якраз на отриманні прибутку, на розумінні ринку тощо. Повноцінне залучення зовнішніх гравців можливе буде лише тоді, коли в Україні буде зрозуміла прозора система роботи, а також будуть захищені активи виробників. На третьому році війни неприпустимо, що в загальному доступі є інформація про виконавців оборонного замовлення, їхні локації, обсяги реалізації тощо.

На цей момент західні компанії вивчають ринок, перевіряють спроможності, шукають партнерів. І тут ще одним важливим моментом є роль держави – вона не повинна заважати. Всі спроби пріоритезувати державних виробників в ході переговорів з боку держави – це "совок", це не сучасний ринковий механізм, який призведе (та і вже призводить) до зменшення виробничих можливостей. Захід працює за ринковими механізмами. Держава не має себе протиставляти приватному виробнику.

***

Унікальний досвід використання на полі бою найрізноманітніших зразків західного озброєння свідчить, що в деяких сегментах зброя та військова техніка вітчизняного виробництва краща за західні аналоги. До прикладу, наші морські дрони, БПЛА далекого радіусу, РЕБ системи – ефективніші та дешевші від іноземних аналогів.

Головна перевага вітчизняного ВПК – гнучкість, креативність та адаптивність. Щоб вижити ми змушені швидко розробляти нове та адаптувати існуюче під реалії сучасної війни. Але цього не достатньо для Перемоги. Щоб перемогти – треба переважати ворога, – і кількісно, і якісно. Щоб перемогти – якісних розробок має бути більше, якісної зброї має бути більше. Саме тому нашою стратегією на найближчий час має бути розвиток та масштабування оборонки, яке забезпечить зростання в геометричній прогресії кількості виробленої зброї та військової техніки.

Владислав БЕЛЬБАС, Генеральний директор ТОВ "Українська бронетехніка"