Ветеран ССО Павло Якімчук, позивний Шустрий: "Купа народу працює на президента – і вони не можуть придумати, як заохотити людей боротися за Україну"

Автор: Віолетта Кіртока

Поранений на Херсонщині боєць 73-го морського центру днями повернувся зі США, де вивчав досвід спілкування з ветеранами. За його словами, саме ставлення до бійців після служби, пільги та соціальні заохочення і стимулюють американців іти у військо.

Фото: Роман Ніколаєв

Він називає себе "вимушеним ветераном", тому що і досі воював би, але у 2023 році зазнав дуже важкого  поранення під Херсоном на острові Білогрудий. І попри все, сподівається з часом відновитися настільки, що зможе повернутися і бути корисним країні. Це він ще взимку записав відео, як нібито в Польщі роздає повістки українцям-чоловікам, чим викликав як підтримку, так і хейт аж до погроз в особисті повідомлення. В Америці, звідки він повернувся буквально пару тижнів тому, Павло такого не робив. А от навіщо туди літав? Про це ми також поговорили.

"Є ЙМОВІРНІСТЬ, ЩО ТИ НЕ ПЕРЕПЛИВЕШ ТИСУ, ТО ЧОМУ НЕ ВЗЯТИ ЗБРОЮ І НЕ ПІТИ НА ВІЙНУ – І НЕХАЙ ТЕЖ ЗАГИНУТИ, АЛЕ В ТАКОМУ РАЗІ ТЕБЕ ДОДОМУ ПРИВЕЗУТЬ ГЕРОЄМ"

- Ззовні лише легеньке накульгування нагадує про те, що сталося. Люди, які не знали мене раніше і не в курсі, що трапилося, напевне, не побачать різниці між здоровим хлопчиком і мною. Насправді мені мали відрізати ліву ногу в паху, а праву – нижче коліна. У мене перебита ліва пахова артерія, вшитий шунт від живота майже до п’ятки, перебиті нерви. Я живу на 13-му поверсі, і коли вимикають світло - для мене це катастрофа. Я доходжу до дев’ятого поверху – і в мене просто відмовляє ліва нога, далі йти вона не хоче (посміхається.). Це те, чого не видно, але що здорово заважає жити.

- Усі рани загоїлися? Бо у тебе довго була одна відкрита.

- Вона досі ще повністю не загоїлася, хоча майже півтора року пройшло. Ну, це специфіка самої рани. Треба просто час, він залікує. Якщо брати у відсотках, то зі ста залишилося, може, відсотків десять до повного загоєння. Але все одно на нозі велика яма. Плюс у мене ще позаду зміщували м’язи, аби закрити відкриту рану, тому нога має не сексуальний вигляд (сміється.).

- Ти ще до того, як це стало мейнстрімом, до того, як взагалі почалися ці рухи, зробив відеозапис, який порвав публіку, - у Польщі роздавав повістки…

- У Польщу я виїхав на місяць на реабілітацію. А я ж родом з Львівської області, і дуже багато моїх земляків на заробітках в Польщі. Повиїжджали вже давно, дехто там отаборився, сім’ї вже має. До таких я не можу пред’являти претензії - мовляв, йди захищай Україну. Що хотіти від людини, яка вже десять років сидить в тій Польщі. Для такого чоловіка Україна – просто його молодість і пам’ять. Тим не менш, коли я приїхав у Варшаву, мене дуже здивувала велика кількість українців в Польщі. А "Тік-Ток" у мене разу переключився на польський регіон – і я побачив, як вони себе некрасиво поводять стосовно України. Розказують, як з України втекти за гроші, хаять країну за корупцію, при тому самі повиїжджали, заплативши хабарі погранцям, МСЕК, ВЛК – неважливо. І я захотів їх просто потролити. Є така група – "Українці в Польщі" чи "Українці в Варшаві", щось таке. Набрав свого товариша дитинства: "Слухай, у мене є військова форма в машині, в багажнику чорні військові номери. Давай ми запишемо відосік і закинемо в цю групу. Воно фейк фейком, але хтось хвости та й підіжме". Власне, через десять хвилин це відео видалив "Фейсбук" через велику кількість скарг - я зачепив за живе. Пройшло два дні, я не заспокоївся. А власник каналу "Київ оперативний" - мій знайомий. Я скинув йому це відео і кажу: "Слухай, давай наведемо трошечки суєти". Він запостив це в "Києві оперативному" на 300 тисяч підписників. Власне, за перші дві години відео розлетілося по всіх великих телеграм-каналах мільйонниках. Потім, звісно, забрали його собі ще й росіяни, показали типу "как на Украине дела херово".

Чи шкодую я про вчинок? Ні. Тому що, по-перше, те відео – як маркер, дозволяє проявлятися. І ти або нормальна людина, поставишся до цього з гумором і спустиш на гальмах, або ти гад, некрасива людина і почнеш… От мені почала прилітати купа погроз – від моїх же ж співгромадян, від тих, які бояться повісток. Я розумію, що страх померти – присутній. Але, блін, поводьтеся хоча б по-людськи! Ні, є дуже велика кількість людей, яка не вміє себе поводити в таких випадках. Навіть якщо брати тих, хто в Тисі топляться. У мене завжди з цим просто: є ймовірність того, що ти не перепливеш цю Тису, то чому ти своїми курячими мізками не додумався взяти зброю, піти на війну - і нехай теж загинути, але в такому випадку тебе додому привезуть героєм. І дітям твоїм не буде соромно, бо їх батько загинув, захищаючи Україну, а не втопився в річці чи замерз у горах. Я не розумію таких чоловіків.

От я зараз вже дві ВЛК пройшов. Перший раз мене хотіли списати повністю, пожиттєво, тому що у мене друга група інвалідності. Хотіли списати, але я не дозволив, тому що це ставить хрест на моїй майбутній силовій кар’єрі. Я не зможу ні в армію піти служити, ні в Міністерство оборони, ні в Генштаб, навіть в поліцію – нікуди. Я попросив, щоб мене не списували, щоб дали мені можливість відновитися і перепройти ВЛК. В квітні знову її пройшов – ще не готовий. Наступна ВЛК у мене в листопаді. Це дуже геморойна справа – проходити ВЛК, але я готовий одного разу почути від лікарів: "Ну, в принципі, ти вже можеш надягати бронік і навіть якщо не штурмувати посадки, то хоча б робити якусь корисну роботу десь ближче до лінії фронту". Тому що в країні війна, країни може не стати, і ти як нормальний чоловік маєш робити все для того, щоб її зберегти.

- Яка зараз у тебе реабілітація?

- Найкраща реабілітація в моєму випадку – це час. Єдине, що потребувало моєї реабілітації, суглоб стопи. Поки у мене стояв апарат Ілізарова, він "закам’янів" – нога не рухалася. Найбільшою проблемою було розходити суглоб. Я це зробив. Трішечки ще накульгую, але розумію, що це з часом пройде. Це не основна проблема. Основна проблема – це м’язи на правій нозі, на литці, які мають відновитися. Це відбувається під час звичайної ходьби. Отака от реабілітація. Чого я їздив у Польщу, - на спеціальних апаратах розхитати стопу.

"ВОЮВАТИ МАЮТЬ ВСІ, АЛЕ НЕ ВСІХ ПОТРІБНО ЗАБИРАТИ"

- В чому, як ти бачиш, проблема неправильної пропаганди мобілізації? Чому багато хто вважає, що краще в Тисі втопитися чи сидіти в хаті і не виходити нікуди місяцями?

- Не так давно я повернувся зі Штатів. Літав туди як делегат від України і Міністерства у справах ветеранів. Ціль поїздки – перейняти досвід американців по роботі з ветеранами. Я вважаю, що однією з причин, чому ми провалюємо мобілізацію, є ставлення до ветеранів. Поясню. В Америці немає мобілізації, у них армія на добровільних засадах. Один з пунктів, чому люди там ідуть до армії, - це ставлення до ветерана після його служби.

У нас мобілізація провалена повністю, і це виключно проблема влади. Тому що у нас не працює жодне заохочення – раз. Нікуди не ділися совкові командири – два. У нас є такі генерали, як Содоль, яким наплювати на життя підлеглого, йому головне – відбити посадку. А люди все це бачать, тому що зараз – ХХІ століття, Інтернет у кожного, "Фейсбук", "Інстаграм", "Тік-Ток" у кожного, і кожен військовий може винести свою думку на-гора. Люди бачать ставлення до військових і до ветеранів. І тому не хочуть йти у військо.

- Але у нас є можливість зараз обрати, в який підрозділ піти, до якого командира…

- Я дуже задоволений, що у нас є можливість обирати. Добре, що є командири нової генерації, як Борсук і йому подібні. Але ж більшість думають, що попадуть не до Борсука, а що лишається вірогідність потрапити до Содоля. І боязнь попасти до Содоля перевищує бажання піти служити до Борсука. От у чому біда. Президент кожного дня записує ролики. Так, він кожного дня дякує якимсь підрозділам. Але розкажи щось інше! Купа народу працює на президента – і вони не можуть придумати, як заохотити людей боротися за Україну. Ніхто не каже – помирати. Хоча всі бачать, з якою швидкістю ростуть військові кладовища. Але ж це війна!..

Біда в тому… От немає світла, я підіймаюся по сходах, зі мною йде сусід-пенсіонер і кляне нашу владу за те, що немає світла. Я кажу: "Може, давайте путіна почнемо в цьому звинувачувати? Не ми ж самі собі ракетами розхерачили ТЕЦ, правильно?" Ні, у нас навіть пенсіонери з думкою, що в тому, що відбувається, винна влада. І ніхто цю думку не міняє. А це точно не моя задача. І провальна мобілізація, і мислення цих людей – ніхто над цим не працює. Провалена комунікація між владою і людьми.

- Рік тому ти казав, що Тищенка і подібних йому не має бути у владі. Та рік вони продовжували робити, що хотіли, поки це не отримало суспільний розголос після нападу на військовослужбовця.

- Провалена комунікація – це не тільки слова, а й вчинки. От Коля Тищенко при владі – це і є провалений шматочок комунікації. Я вертаюся в цивільне життя з бойовим пораненням і перше, що бачу, - Колю Тищенка, який мутить, який краде, який займається лісом на Закарпатті, потім він переключився на ботоферми, мабуть, там константа побільше. Якщо я, не живучи тим життям, помітив Колю Тищенка, то що казати про тих людей, які жили, читали новини кожного дня, дивилися телемарафон, бачили це все? Як ці люди? Звичайно, вони не будуть бажати йти воювати за таку Україну, в якій якомусь Колі Тищенку дозволено все… Його прикривають, за ним стоять. Благо, Єрмак зараз від нього відхрестився, і то, мені здається, просто дописом у "Фейсбуку", насправді там все чин-чинарем і гладко – чомусь я так відчуваю. Його ж випустять. От показали на камеру годинник, який у нього є в декларації, і гроші, які у нього є в декларації, - це ж все повернуть. Ніхто на камеру не перерахував, скільки тих грошей – як в декларації чи ні, скажуть: це все занесене в декларацію, мусимо повернути… А Колю випустять – сплатить штраф, напише вибачення, і буде собі далі ходити по містах і задовбувати людей. Аби ж воно реально закривало ті кол-центри – воно ж просто ходило бабки стригти…

І поки у нас будуть такі Колі Тищенки при владі, за таку країну ніхто не хотітиме йти воювати. Був би я менш патріотично налаштованим, я б, напевно, теж відмазався. У 2022 році, коли почалася повномасштабка і мені прийшла повістка, я подзвонив своєму тодішньому шефу і сказав, що отримав повістку, а він сказав: "Давай тобі оформимо бронь" - я відмовився.

- А хто ти за фахом? Чим займався на той момент?

- За фахом я юрист, був на держслужбі, працював у комунальних підприємствах в Києві.

Я не можу вкласти свій розум у чужу голову. А для людей основним маркером є такі Колі Тищенки. І ми не можемо їх позбавитися. Як того ж Єрмака – це вже соромно. Я бачив фотографію нещодавно на саміті, де стояли всі голови держав, наш президент і Єрмак. Ну, це ж смішно.

- Як ти вважаєш, хто має бути заброньованим? Країна ж має працювати, всіх забрати неможливо і неправильно, мабуть.

- Ще рік тому я сказав: воювати мають всі, але не всіх треба забирати. Тому що є люди, яких забирати не можна. Це, як мінімум, водії швидких, двірники. Взагалі, в кожній професії треба відсоток людей залишати, не можна всіх гребти. Тому що, по-перше, рухне економіка, по-друге, я б не хотів жити в місті, в якому котиться перекоти-поле. Та й без кур’єрів ми сьогодні насправді не виживемо, будемо відверті. От я – особа з інвалідністю. Мені деколи сходити в магазин вартує великих зусиль. На погоду так крутить ноги, що я просто лежу вдома під знеболюючими… Тоді я замовляю доставку їжі, щоб не здохнути від голоду. І коли кур’єрів заберуть, погано буде і мені в тому числі. Представники кожної професії мають залишитися.

"НЕ ТРЕБА ДУМАТИ, ЩО ПОВІСТКА ДОРІВНЮЄ СМЕРТІ"

-Одного разу я, ще будучи військовим, спішив до фонду Притули забрати прошиті дрони, - згадує Павло. - Я їхав по смузі для громадського транспорту. Чорні номери, я у формі. Спішу. І тут переді мною "беха" М-5. Я сигналю, він не з’їжджає. Я його об’їжджаю, пригальмовую, показуючи водію, що він неправий. Він мене обганяє справа і показує ксиву військової прокуратури. І був посланий, тому що я рахую, що часи цих "корочок" ми вже перебороли. Все, з "корочками" ти можеш йди до радянського союзу, на росію і там махай цими "корочками" скільки влізе. У нас не всі ще це сприйняли. Він тримає "корочку", а вона така красива, шкіряна, з тисненням, з гербом… І чогось він собі вирішив, що може собі дозволити їздити по смузі громадського руху, що він кращий, ніж всі ті люди, які стоять в заторі. Я б сам стояв, якби не спішив назад на війну, і кожна хвилина моєї затримки реально коштувала чиєсь життя, бо я їхав по дрони. А дрони – це і розвідка, і… Ну що я буду пояснювати? Ми всі знаємо, що таке дрони на лінії фронту. І тут якийсь прокурорський, який їхав з бабою, виїздить на смугу громадського руху, бо він не хоче стояти в заторах. Ні, не тут-то було. Я буду щемити таких. Мале, худе, та буду нарваним і буду щемити.

-По всій країні багато бордів різних підрозділів, які закликають іти до них, намагаються мотивувати людей…

- Вони сто відсотків мають бути. Я в кожному зі своїх інтерв’ю або на кожній площадці, де мені дають виступити, говорю одну просту істину: якщо ми беремо армію в мільйон, то з нього воюють до десяти відсотків, себто з автоматами, стріляють, реально воюють максимум десять відсотків. Все решта – це війська забезпечення.

Мій однокласник не воював, в армії не служив. Йому прийшла повістка, він мобілізувався – зараз воює, грубо кажучи, на Львівщині. Він красавчик? Безумовно! Не засцяв, не заплатив гроші, не заховався у мами під спідницею – пішов, і куди послали – там служить. Він навіть жодного разу не виїжджав з Львівської області, хоча вже рік хлопчина служить.

Не треба думати, що повістка дорівнює смерті. Це апріорі неправильно. Тому що ти, по-перше, не знаєш, куди потрапиш. Так, є найбільша ймовірність того, що ти потрапиш саме в штурмовий підрозділ, тому що штурмові підрозділи найчастіше закінчуються. Але річ не в тому, що всі гинуть. Подивіться на мене: я в сумі чотири роки воював, і мене поранило тільки на четвертий рік. Поранило! Я вибув зі строю. Моє місце потрібно теж зайняти. Поранених з тими чи іншими, легшими чи тяжчими пораненнями, багато. І їх треба міняти. Поранені – це 90 відсотків втрат, які треба замінювати. Все. Тому я завжди намагаюся донести: не бійтеся повістки! Це не означає, що ви отримали цей білий клаптик паперу – і одразу померли. Ні, це неправильно. Ви прийшли в ТЦК – може на вас подивляться і взагалі відправлять додому, оновите дані – і до побачення. Не будьте сцикуном – будьте нормальним хлопом, якого потім буде поважати ваша ж дружина. Оті, що сидять в Польщі: "Краще бути живим сцикуном, ніж мертвим героєм". Це що треба з’їсти, щоб таке ляпнути?!

- За десять років війни ти був і добровольцем, служив у піхоті, коли тебе поранило, ти був у ССО…

- Моя війна почалася у 2014-му з піхоти, з мотопіхотного батальйону. Я тоді потрапив у роту охорони – не дуже почесна місія, насправді. Але комусь треба і таке робити. Ми охороняли нашу артилерію. Я трохи непосидючий, сидіти на одному місці для мене завжди було проблемою. Тому я перевівся в розвідку – для мене це тоді був найвищий мій ступінь, тому що я в армії не служив, досвіду як такого у мене не було. Але для мене це було таким… подвигом.

Павло звільняв Херсонщину. І досі дуже емоційно згадує людей, які пережили окупацію і зустрічали українську армію

Коли почалася повномасштабка, у мене був вибір, куди йти, причому дуже великий, тому що у мене дуже багато знайомих у різних підрозділах – і в артилерії, і в авіації, в ССО. Багато де мене хотіли бачити. Я сам обрав 73-ій морський центр ССО, тому що для мене за рівнем підготовки, крутістю - це був мій максимум. Я хотів потрапити туди, і я туди потрапив. Я спочатку думав, що всі, хто там служить, мають бути водолазами – виявилося, що ні (сміється.). Там є спеціальний загін, в нього не так легко потрапити. Я був у звичайному взводі, звичайному батальйоні, загоні "Терези". В Америці, коли мене питали, де я служив, казав: "Українські спеціальні сили, морський центр", а у них це називається – "морські котики". В Америці "морський котик" - це військовий рівня Бог. Я зараз не применшую заслуги жодного з родів військ, тому що кожен потрібен, кожен важливий на своєму місці. Але от у мене була мрія – піти в ССО і стати "морським котиком". Здійснилася!

- Є для тебе військовий, на кого б ти хотів хоч трохи бути схожим? От знаєш – наш недосяжний український герой, для тебе беззаперечний?

- Борсук. На мою думку, на моє глибоке переконання, найкращий приклад українського військового, - це Борсук, Вадим Сухаревський. Це людина, яка першою здійснила постріл в бік руських. Його вислів: "Бачиш? @баш!", звичайно, топова фраза (сміється.) І те, як його поважають підлеглі… От проїдься по всій лінії фронту і попитай всіх про Борсука – ні від кого не почуєш поганого слова. Чому? Тому що він пройшов шлях від звичайного командира роти до командувача нового роду військ – Сил безпілотних систем. І за весь цей його довгий шлях немає людей, які б почали його зневажати або мали би щось проти нього. Жодного кривого слова. Ця людина заслуговує, щоб бути прикладом, щоб хотілося стати таким, як він. От такий для мене Вадим Сухаревський на псевдо Борсук.

 Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ