Снайпер на позивний Койот: "У цій професії складним є все. Якщо щось проґавив, ти - труп"
Наш герой стриманий та небагатослівний. Це недивно, адже за професією він – снайпер. А цим бійцям багато чого просто не можна розповідати. Крім того, як сам зізнається, у нинішніх реаліях важко бути говірким.
Має позивний Койот. Так охрестили побратими через яскравий колір волосся – за аналогією із камуфляжним відтінком. Кадровий військовий. Тривалий час прослужив у роті розвідки спеціального призначення бригади "Гвардії Наступу". Взагалі здебільшого був у підрозділах спецпризначення. Нині теж в одному з таких. Обіймав різні посади. Але, зрештою, зупинився на снайпінгу.
- Саме професія снайпера виявилася мені найбільш до душі, - розказує. - Тому що, на мою думку, снайпер - це не просто чоловік, який вміє влучати в ціль. Йдеться про покликання, яке вимагає витримки, рішучості, цілеспрямованості, прийняття тяжких рішень та наявності сильних морально-вольових якостей. Ця робота потребує повної віддачі, постійного навчання та саморозвитку.
- Ви - кадровий військовий, який багато часу прослужив у підрозділах спеціального призначення. Якою ви бачили війну до повномасштабного вторгнення?
- У підрозділах спеціального призначення я проходжу службу майже пʼять років. До повномасштабного вторгнення передбачав, що, зрештою, станеться велика війна. Але не думав, що буде така активність по всіх напрямках.
- Ви ж на момент нападу росії у 2022 році були розвідником. Думаю, тому й розуміли, що вона може піти ва-банк…
- Так, на той момент був розвідником у роті розвідки спеціального призначення. Але на початку було важко визначити, куди все може піти, через те, що все відбувалося непередбачувано. Ніхто не мав ніякого розуміння. Однак віра була тільки у перемогу.
- Яким для вас було 24 лютого 2022 року?
- Ранок 24 лютого для мене розпочався з дзвінка побратима, який перебував у добовому наряді. Телефонує до мене зі словами: "Тривога! Але почекай декілька хвилин, уточню, яка саме". За десять хвилин дзвонить і каже, що бойова. Але ж взагалі ми готувалися до польового виходу, тож у нас необхідні речі були більш-менш зібрані.
- Знаю, що на початку ваш підрозділ обороняв Харків. Тут ішли складні бої. Чи не виникало тоді побоювання, що росіяни можуть місто захопити?
- Коли наш підрозділ обороняв місто, були мінімальні побоювання, що його можуть захопити. Хоча наша частина була найближчою до ворога, але вони, повторюся, були мінімальними. Тому що у нас були чіткі бойові розрахунки та групи.
- Ваш колега-снайпер не позивний Люля на початку вторгнення захищав Ізюм, який за 120 кілометрів від Харкова. Якщо коротко, так описує, що з ним там відбувалося: "Я тоді у тій "м’ясорубці" ледь не "крякнув" разів 500". Яким для вас став той час? Які спогади залишилися?
- Той час для нас в Харкові був складним - постійні обстріли та авіаудари ворога виводили зі строю. Було дуже тяжко, адже ніхто не розумів, що це таке. Наймоторошніше було у моменти, коли ми виходили в "сіру зону" корегувати наші міномети, і коли поруч з нами вночі проходив супротивник.
- Ви також боронили Бахмут. Це кривава сторінка історії цієї війни. Що найбільше запамʼяталося?
- Під час боїв за Бахмут я обіймав посаду медика. Найстрашнішим було бачити, як до мене потрапляють хлопці 18-19 років з тяжкими пораненнями. Так само і з побратимами, з якими ми були вже майже братами, і ти постійно думав про те, що недоробив, що не допоміг до кінця...
- Згадайте свою найважчу операцію за час повномасштабного вторгнення.
- Найскладнішим для мене були якраз ці евакуації у Бахмуті, про які я вам сказав. Тому що вони постійно відбувалися під ворожим вогнем. Була одна така евакуація, на якій я думав, що все - вже більше ніколи не попаду додому. Тоді міна влучила у двох метрах від нашого "Хамера", обʼїзна дорога була заблокована, а БМП суміжних підрозділів була підбита. Але обійшлося.
- Ви тоді були медиком, але все ж вирішили стати снайпером. Чому?
- Мене мотивувало те, що один снайпер на полі бою може змінити всю ситуацію вмить, не дати ворогу підняти голову навіть на секунду, прикривати підхід та відхід своїх побратимів. Тобто здатен задати галасу. Також мені подобається, що тут ти постійно розвиваєшся, навчаєшся, зростаєш і підкорюєш нові гвинтівки, нові дистанції.
- Що відчували, коли "зняли" з гвинтівки першу ціль - противника?
- Було таке відчуття виконання свого прямого обовʼязку.
- На яку найбільшу відстань вражали ворога?
- Найбільшою відстанню пострілу була дистанція 600 метрів.
- Розкажете, як це було?
- На жаль, не можу вдаватися в деталі.
- Чи була у вас так звана снайперська дуель з ворогом?
- У снайперських дуелях участі не брав.
- Ви сказали про те, що снайпер, поміж усього, повинен мати гарну витримку. Як себе правильно дисциплінувати?
- Так, снайпер повинен бути дуже стриманою та дисциплінованою людиною, бо йдеться про твоє життя на полі бою. Якщо він виявить себе і демаскується, то по ньому відкриють вогонь зі всього, з чого тільки можна, й полюватимуть, доки не вбʼють.
- Для снайпера надважливою є витривалість саме під час завдань, де часто треба, наприклад, годинами не рухатися. Як її розвивати?
- Витривалість для снайпера приходить з досвідом та тренуваннями.
- Взагалі, окрім кропіткої роботи над собою, це ще покликання і талант, правильно?
- Снайпер - це не тільки талант і покликання. Справді, це постійна кропітка праця над собою та самовдосконалення, навчання, розрахунки і аналізи. Все разом.
- Що найскладніше у вашій професії?
- Я не можу сказати про щось одне. У цій професії складним є все. Якщо щось проґавив, ти - труп.
- Коли я спілкувалася з вашими колегами, вони повторювали, що снайперу зі зброєю треба бути, так би мовити, одним цілим. Як цього досягнути? Що може допомогти?
- Досягнення того, щоб стати одним цілим зі зброєю - це щоденні та постійні тренування, настріл і вмотивованість.
- Якби вас зараз попросила про пораду людина, яка хотіла б стати снайпером, що б ви їй сказали? От як стати снайпером з нуля? Що взагалі найголовніше в цій професії?
- Я б спочатку спитав цю людину, на що вона готова заради цієї професії? Що готова віддати? За результатами відповідей дав би пораду. Тобто все індивідуально. Треба дивитися на кожну конкретну ситуацію.
- Снайпери часто працюють в парі. Яким має бути напарник, щоб особисто вам було комфортно з ним працювати? Які якості повинен мати?
- Снайпери можуть працювати в парі, у групі або автономно. Все залежить від того, яка поставлена задача. А напарник в парі має бути одним цілим з тобою. Якісь особливі якості я б не виділяв. Це індивідуально для кожного. Головне тут - це взаємодія і взаємопорозуміння між людьми.
- Що ви думаєте про противника?
- Скажу так: не слід його недооцінювати.
- Які у них снайпери?
- За підготовкою - не гірші за наших, а, може, в чомусь й кращі.
- Наприклад, в чому?
- У них розвиток снайпінгу розпочався набагато раніше і йшов краще. У них є цілі школи підготовки та, можна так сказати, наукові роботи, тому що багато книг по снайпінгу - російські. Крім того, у них дуже хороша фінансова мотивація.
- Зараз частина вашого підрозділу виконує бойові завдання на Покровському напрямку, який залишається одним із найзапекліших. Ворог посилює атаки і пробує просуватися вперед. Як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію на фронті?
- Як дуже складну й переломну. Але загалом все залежить від нашої влади, тому що на військових вже забили: гроші, які виділяють, йдуть незрозуміло куди, часто командири не цінують свій особовий склад і нехтують ним, як розхідником. Доки у нас в країні не усвідомлять, що треба берегти підготовлену та навчену людину, ми будемо в дупі.
Бачу, що ставлення таке: для деяких людей війна лише на Донбасі, а не в Україні загалом, іншим взагалі треба нагрітися на ній. Тому ми зараз зазнаЄмо таких втрат. Багатьох, так би мовити, ця війна вже втомила, хоча ця людина навіть не військовий. Звучать фрази: "Я задовбався донатити" та "Доки це буде тривати?!". Нам так не виграти. Або ми всі разом і до кінця, або… Ви розумієте.
- Ви аналізуєте, що буде далі?
- Аналізую і вважаю, що цей конфлікт йде до "замороження".
- Що особисто вас за таких обставин мотивує продовжувати боротьбу?
- Мене мотивує те, що кожна людина повинна робити свій вклад для перемоги, і я хочу зробити свій маленький. Я борюся за свою землю, за своїх близьких та за свою кохану, і я не хочу допустити того, щоб ворог зруйнував тут все, і створював свої права та правила життя. Не ми до них прийшли, а вони до нас.
- Бачите, коли може завершитися ця війна?
- Чесно кажучи, я не можу сказати.
P.S. Друзі, підрозділ Койота, який зараз воює на Покровському напрямку, збирає на обладнання для снайперів та переобладнання авто. Якщо маєте бажання та можливість допомогти, ось реквізити:
https://send.monobank.ua/jar/2n3drDAWrk
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані Койотом
