"Десять років тому нас катували в Донецькій ОДА, а у 2017 році я опізнав нашого викрадача, коли йому у Верховній Раді вручали… нагороду"

Автор: Віолетта Кіртока

За державну зраду і тероризм викрадача таки заарештували у 2021 році. Але справа досі не передана до суду.

60-річний Олександр Вовк і 47-річний Олександр Гуров постраждали у травні 2014 року за свою проукраїнську позицію – були катовані так, що втратили працездатність. І досі намагаються добитися справедливості. Обидва вимушені були залишити Новогродівку Донецької області. Вовк у 2014 році, а Гуров – 1 серпня цього року, коли КАБ просвистів над його балконом.

Ця історія двох шахтарів з Донбасу дуже чітко показує, що за десять років війни не було зроблено рухів, які б могли зменшити в нашій країні кількість зрадників і "чекунів" "русского мира". І це дуже прикро. Бо якби спецслужби реагували на появу колаборантів в усіх галузях нашого життя, то б витравили б їх вчасно… Але маємо те, що маємо. І мені соромно перед двома чоловіками з Новогродівки Донецької області, бо за десять років вони не отримали від держави ані виплат як люди, що були в полоні, ані підтримки, бо обидва втратили здоров’я і житло. Якби не було так сумно, можна було б пожартувати, що це той самий випадок, коли "Донбас не чують"… А це ж представники того самого Донбасу, який готовий загинути за Україну. І який її не зрадив.

"ТРИКОЛОР РОСІЇ ДЛЯ МЕНЕ – СИМВОЛ КАТУВАНЬ"

Я познайомилася з обома Олександрами в Києві, в Інституті нейрохірургії, де вони проходили лікування після полону, у травні 2014 року. Це були чи не перші полонені з Донбасу, де ще тільки починалися заворушення і ще не було бойових дій. Але проукраїнськи налаштованих там вже переслідували. І не лише.

"4 травня Незалежна профспілка гірняків України оприлюднила заяву, в якій повідомлялося, що у місті Новогродівка Донецької області сепаратисти напали на шістьох патріотично налаштованих активістів. Серед захоплених – гірняк шахти "Росія", член незалежної профспілкової організації Олександр Вовк, шахтар Олександр Гуров, підприємець і депутат міської ради Костянтин Мусейко, активісти Ігор Братусь, Валерій Павлик та Олег Бубич. Наступного дня чоловіків почали відпускати. Трьох відразу ж привезли на лікування в Київ", – це зі статті в газеті "ФАКТИ" 14 травня 2014 року.

На той момент Олександру Вовку виповнилося 49 років. Замість обличчя у нього був цілковитий синець, щелепа зламана.

- Ми зібралися в дворі у Мусейка, щоб обговорити подальші дії, – згадує Олександр Вовк. – Хтось, як Саша Гуров, хотів записатися в добровольчий підрозділ, інші мали зрозуміти, що ми будемо робити, залишаючись у місті, де вже провели так званий референдум, де над міською радою вивісили російську ганчірку. Саша Гуров, до речі, її і зривав! Вже пізніше ми зрозуміли, що про цю зустріч знали ті, чиї родичі служили в міліції, деяких активістів попередили, щоб не ходили туди, бо буде напад і захоплення активістів… Навіть імена, кого саме хочуть полонити, вказували. За столом нас спочатку сиділо 11 осіб, але 5 пішли несподівано.

- Мене жінка просила не йти на ту зустріч, – додає Олександр Гуров. – Але до мене заїхали і підвезли до будинку Мусейка люди, які, як виявилося пізніше, знали, що буде таке…

- На нас налетіли з боку міліції – будинок Мусейка стояв неподалік будівлі управління, – згадує Олександр Вовк. – Всі були в балаклавах, зі зброєю. Перестріляли собак у дворі. Били одразу так, щоб ніхто підвестися не міг. Після чого нас закинули в бус Мусейка і повезли через Карлівку і Піски в Донецьк. Привезли нас у вже захоплену будівлю Донецької обласної адміністрації.

Нас розвели по різних кімнатах. Мене повалили на підлогу і продовжили бити ногами. Були дуже задоволені тим, як вдалося обробити обличчя. Я постійно чув крики із сусідніх приміщень. Кого там катували, не знаю. Декілька разів під час знущань мене питали: "Чому ви нас не підтримуєте? Багато хто з вас родом з росії. І батьки ваші переважно народилися там. Чого чіпляєтесь за цю Україну?" Їх це відверто дивувало. Що я міг їм відповісти? Та ще й розбитими губами? Тільки і думав, щоб це все якомога скоріше закінчилося.

Тоді, десять років тому, я питала дорослого чоловіка, який 40 років пропрацював на шахті:

"А чому ви так впевнені, що мешканці вашого міста, зокрема шахтарі, проти приєднання до росії?

- Тому що спілкуюся з багатьма. Не скажу, що всі, але більшість людей за Україну. Поясню, чому. У сусідній з нами Ростовській області не так давно провели реформу, на підставі якої закрили 54 шахти з тонкими пластами покладів вугілля. Без роботи залишилися близько ста тисяч шахтарів. Але ж у Донецькій та Луганській областях практично всі шахти саме з такими пластами. При переході в росію їх тут же закриють. А це понад дві тисячі шахтарів! Ті, хто хоча б трохи думає і аналізує те, що відбувається, це розуміють. Зараз залишитися без роботи – смерть. Це економічна складова. Але ж є ще й громадянська позиція. Я хоча й говорю російською, відчуваю себе українцем. І хочу жити в країні, яка розвивається, а не вертається в Радянський Союз. Крім того, як можна прагнути об’єднатися з державою, представники якої смертним боєм б’ють тих, хто з ними не погоджується? В тій кімнаті, де знущалися наді мною, у вікні я бачив триколор росії. Для мене тепер це символ катувань. Там, в будівлі обладміністрації, влаштували справжнє гестапо".

До речі, тепер Олександр Вовк говорить українською…

У полоні чоловік перебував з чотирьох годин дня до часу ночі. Його відпустили разом з двома депутатами Новогродівської міськради. Їм віддали ключі від машин, які також зразу перегнали в Донецьк, і права. Іншим трьом чоловікам дозволили поїхати додому у другій половині наступного дня.

- Перелякана мама чекала мене вдома, – згадує Олександр Вовк. – Вона не знала, де мене шукати, до кого звертатися по допомогу. Побачила моє обличчя і розридалася. У місцеву лікарню я побоявся звертатися – невідомо, чи не закінчилося б це черговим викраденням. Вночі зі мною зв’язався народний депутат України Михайло Волинець. Він запропонував їхати у Київ, де гарантував лікування та безпеку. Я так і зробив…

Олександр Вовк тридцять років пропрацював на шахті, причому під землею. І всі роки – на одній шахті. Навіть отримавши заочно вищу історичну освіту, професію не поміняв. Вже і на пенсії Олександр продовжував активно займатися життям рідної шахти. Він став заступником голови незалежної профспілкової організації. До речі, шахта, на якій працювали обидва чоловіки, до 2014 року мала назву "Росія". "Після анексії Криму, коли російські війська почали захоплення сходу України, зі мною не одноразово зв’язувалися журналісти, адже я спілкуюся з шахтарями, знаю їхні настрої та думки, – розповідав мені Олександр. – і я всім казав: "Наша "Росія" – за Україну". Може, за це і поплатився".

Згодом шахту перейменували на "Котляревська" – це її історична назва. Зараз вона не працює. По ній проходить лінія оборони…

"ГОСТРИМ КРАЄМ РОЗБИТОЇ ЛАМПОЧКИ З МОГО ПЛЕЧА НАМАГАЛИСЯ ЗРІЗАТИ ПРОУКРАЇНСЬКЕ ТАТУЮВАННЯ"

Олександр Гуров постраждав важче, ніж Олександр Вовк. З його плеча намагалися зрізати татуювання "Слава Україні! Героям Слава!"

"Мої кати кричали, що не допустять подібного, – розповідав десять років тому Олександр Гуров. – Один з тих, хто мене бив, розбив лампочку і її гострим краєм почав знімати шкіру разом з буквами. Частково татуювання пошкоджене. Але я його обов’язково поновлю. З нас одразу позривали ланцюжки з православними хрестиками. З моєї руки зрізали обручку, яка не знімалася. Вимагаючи від мене визнати, що я проти України, душили металевим ланцюгом… Зранку мене з іншими побитими чоловіками повезли у будівлю телецентру. Начебто потрібно було зняти відео для російського телебачення, які справжні бандерівці та фашисти. Ідіоти! Я все життя говорю російською, прізвище у мене російське та і зовнішність моя не тягне на бандерівця. Правда, жити хочу в Україні. Від нас вимагали зізнатися, що ми належимо до "Правого сектору"… Пізніше щось у планах загарбників змінилося – і нас відпустили. Правда, насамкінець погрожували. Мовляв, якщо будемо активними, нас знайдуть і в живих вже не залишать".

"Думаю, таким чином нас намагалися залякати, щоб ми менше говорили, не пояснювали людям, що відбувається, – додавав тоді Олександр Вовк. – Навпаки. Це зміцнило нас у думці, що з росією нам не по одній дорозі. Потрібно будувати цивілізовану країну, а не повертатися у варварство. Загалом я миролюбна людина, але російський великодержавний шовінізм мене доконує. Нам потрібно захищатися, протистояти путіну. Інакше нас всіх змішають з лайном. І так вже звідусіль звучить, що немає такої нації, як українці, та і мова українська лише діалект. Неймовірне глупство".

Вже тоді чоловіки говорили прямо і чітко все те, що декому здавалося неймовірним і неможливим. І при цьому в коментарях під їхніми виступами на телебаченні писали, що їх… не існує, що все це не правда. Вже тоді пропаганда миттєво протидіяла правді і перекручувала те, що відбувалося на Донбасі. І домагалася свого. Бо чим далі від сходу країни, тим більше не хотілося вірити в те, що з людей дійсно знущаються за їхні погляди, за відданість Україні. Ще тоді ми не знали про закатованого за українську стрічку на рюкзаку 17-річного Степана Чубенка з Краматорська. А вже тоді російські окупанти вишукували активістів, боялися їх – беззбройних, дітей, пенсіонерів – і намагалися залякати, вбити, аби не несли навіть слово людям. Те саме відбулося і у лютому 2022 року – насамперед на окупованій Київщині росіяни шукали тих, хто служив, волонтерів, громадських діячів. Що менше таких буде в суспільстві, то легше буде підкорити його…

Олександрів не вдалося залякати. Вони одразу почали давати свідчення.

- Кримінальну справу відкрили 4 травня 2014 року, – говорить Олександр Вовк. – Ми співпрацювали зі слідчими, бо потрібно було в першу чергу опізнати тих, хто позбавив нас волі, хто катував. І я опізнав Юрія Голубана, коли побачив його… по телевізору. Я готував собі їсти вдома. Як завжди, працював телевізор. Ішли якісь новини. Чую знайомий голос. Цей покидьок, який віддавав наказ на наше захоплення, вийшов на трибуну і просив дозволу на арешт Парасюка, сотника Майдану. Він на трибуні кричить, що майданівця треба арештувати, а я остовпів: це ж командир наших викрадачів, та людина, яка в дворі у Мусейка давала розпорядження своїм бійцям: ти туди, ти туди. І уявіть моє обурення, коли трохи пізніше його у Верховній Раді нагороджував Порошенко!

…15 березня 2017 року тодішній президент України Петро Порошенко нагородив Юрія Голубана "За вагомий особистий внесок у забезпечення правопорядку, захист конституційних прав і свобод громадян, зразкове виконання службового обов’язку" орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

Того ж дня Юрій Голубан виступив з трибуни Верховної Ради. Він озвучив версію правоохоронців щодо конфлікту з народним депутатом Володимиром Парасюком, який відбувся під час блокади торгівлі з ОРДЛО, коли протестувальники блокували рух потягів залізницею. За версією Голубана, 14 березня колона з 13 машин, в одній з яких перебував Парасюк, рухалася на блокадників у Бахмуті. Автівки зупинили з метою огляду на блокпосту у Слов’янську. Парасюк нібито віддав наказ штурмувати правоохоронців. Сталася сутичка з використанням газових балончиків. За версією Парасюка, огляд пройшов без перепон. А вже пізніше поліція заблокувала рух колони, правоохоронці почали заряджати зброю та застосували газові балончики…

- Ви ж кажете, що всі бійці були у балаклавах. Як же ж впізнаєте Голубана?

- У нього була своєрідна балаклава. Вужча. І тому лице було відкритим, – каже Олександр Вовк.

- А я бачив його лише зі спини, – додає Олександр Гуров. – На блокпосту в селі Михайлівське він зупинився, обіймався з тими, хто там стояв, про щось говорив. А я зміг визирнути з буса. Але бачив його лише зі спини. Запам’ятав назавжди його криві, як у кавалериста, ноги. А ще, пам’ятаєте, коли добровольці перекрили колії, щоб з окупованих територій потяги не ходили? То він брав участь у деблокаді. І на відео всюди: "Лежать, бл#дь! Стоять, бл#дь!" У нього через кожне друге слово – бл#дь. Це його коник.

- Ви впевнені, що то був Голубан? Може, ви помиляєтесь.

- У 2014 році Голубан був командиром спецпідрозділу "Скеля", який розганяв наших атовців, – відповідає Олександр Вовк. – Та й про нього багато цікавого розповідав Ходаковський – вони ж удвох у 2014 році в Донецьку орудували.

- По дорозі в Донецьк ми намагалися втекти, – додає Олександр Гуров. – При в’їзді в місто змогли відкрити задні двері буса і вистрибнули на ходу, щоб змитися. Але наші охоронці зреагували. Спочатку наздогнали Сашу, потім за мною гналися. А я останній паркан не зміг подолати, – сміється чоловік. – Та й Донецька не знаю…

- То коли мене допитували, Голубан з мене сміявся, – продовжує Олександр Вовк. – Хіба я можу забути його обличчя? Він, такий мачо, а якийсь пенсіонер від нього намагався втекти. Це його дуже веселило. Так що я бачив його обличчя без балаклави.

- Коли арештували Голубана?

- Ще перед повномасштабним наступом – за спробу здійснити третій Майдан. Йому дали гроші – підозрюємо, що через Медведчука, на 30-50 тисяч тітушок: "Затєвай тут бузу проти влади". Через добу після цього мені передзвонили співробітники СБУ: ви знаєте такого Голубана Юрія… Знаю.

На фото: Коментуючи ці кадри, Олександри зазначають, що на знімку зліва Голубан одягнутий так само, як у день викрадення шахтарів. Різниця лише в тому, що тут він у білих кросівках, а під час нападу на проукраїнських активістів був у чорних берцях, а на лівому погоні у нього була колорадська стрічка. А цей знімок зроблено за 20 хвилин до бою в Карлівці 23 травня 2014 року, після якого українському бійцю з батальйону "Донбас" підлеглі Голубана вирізали серце, прив’язали до вантажівки і волоком відтягли до Донецька…

"ПІД ЧАС ОЧНОЇ СТАВКИ ГОЛУБАН МЕНІ НАВІТЬ ПОГРОЖУВАВ: НЕ БОЇШСЯ, ЩО ДОВЕДЕТЬСЯ ВІДПОВІДАТИ ЗА НАКЛЕП?"

Із повідомлень у ЗМІ:

"30 січня у Києві затримали двох осіб, які, за твердженням правоохоронців, планували влаштувати масові криваві заворушення у столиці, а також у Сумській, Чернігівській, Полтавській і Черкаській областях. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Денис Монастирський. За словами міністра, 31 січня до акції в Києві мали залучити та проплатити участь до 5 тисяч людей. З цієї кількості до 1,5 тисячі осіб мали влаштувати бійки з правоохоронцями. Під час протесту планували палити шини, мала пролитися кров, у тому числі й бутафорська. За словами міністра, зараз правоохоронці перевіряють наявність зв’язків організаторів акції зі спецслужбами Росії та з угрупуваннями "ЛДНР". Одним із затриманих виявився колишній полковник поліції Юрій Голубан.

"Організатори даної акції мали знання про засоби і протоколи правоохоронних органів, мали досвід роботи в правоохоронних органах. І зараз, у тому числі, спільно зі Службою безпеки України, вивчаються їхні зв’язки з невизнаними збройними формуваннями і, в тому числі, спецслужбами російської федерації, – зазначив Денис Монастирський. – Був працівником правоохоронних органів, має дуже незрозумілу попередню історію, зокрема, історію у 2014 році. І у мене також, як у громадянина, як у міністра, виникає питання: чому в цій історії тоді не була поставлена крапка. Очевидно, що зараз правоохоронні органи, в тому числі, Служба безпеки України, мають знову звернутися до цих фактів, підняти їх вже в межах цього або нового кримінального провадження".

-Вам подзвонили після того, як Голубана затримали?

- Так, і відтоді ми просимо об’єднати справи. Але нам відмовляють. Ми зараз вимагаємо дорозслідування нашої справи і передачі її в суд. Як потерпілі, ми втратили здоров’я. Хочемо йому пред’явити цивільний позов – хай відшкодовує збитки. Але справі, таке відчуття, перешкоджають на рівні слідчих та прокурорів Донецької області.

- Та тяганина постійна, – додає Олександр Гуров. – Мене багато що в справі дивує і злить. За паперами, виявляється, наше місто у 2014 році не було здане. І при цьому над виконкомом висіла російська ганчірка, у нас у місті проходив референдум. Та й у міліції, а потім в поліції, залишилися люди часів Януковича. Вони і досі протистоять Україні.

- Ще у 2014 році ви переїхали у Переяслав і у Новогродівку не верталися? – питаю Олександра Вовка.

- Іноді приїздив спеціально. Голубан пішов на пенсію з посади замначальника навчального центру спецпідрозділу Нацполіції. Вимушений був звільнитися через скандали. Журналісти його постійно діставали, питаючи про його співпрацю із сепаратистами, про зраду країни. А я їздив у Селидове, щоб написати заяву, що я впізнав командира наших викрадачів. До речі, Костянтин Мусейко також його опізнав. Саме Голубан примушував переписати на нього все, що мав Мусейко.

Вже понад два роки Печерський суд розглядає справу Голубана. Його звинувачують у державній зраді та тероризмі.

Місяці три тому я був на суді і все казав йому в очі. Крім того, я був на очній ставці в Лук’янівському СІЗО. Три рази їздив по виклику СБУ. Він був із своїм адвокатом. Також були присутні слідчі СБУ. Адвокат Голубана почав мене питати: "Як вас затримували?" "Мене ніхто не затримував, – відповідав я. – Я законослухняна людина. Мене викрадали! Оце було".

- Як поводився Голубан?

- Під кінець почав мені погрожувати: ти не боїшся, що ти мене обмовляєш, за що будеш відповідати. Мене постійно питають його адвокати: "Ви знаєте, що за наклеп будете відповідати?" А чого ж ти, такий знавець законів, пішов на свідоме їх порушення? Викрадання людини, катування, завдання тілесних ушкоджень, – це все тяжкі злочини.

- Наскільки ви готові були зустрітися з вашим катом?

- Ніякого страху у мене не було, хоча знайомий адвокат мене відмовляв від цього. Казав: нічого хорошого з цього не вийде. "Ні, – відповів. – Я відмовлюся, а ті самі слідчі потім скажуть: ти сам відмовився від усього". Тим самим я сам ускладню розкриття нашої справи.

- Премо, як танки, – додає Олександр Гуров. – Я зразу ж казав слідчим: берете журнал 2014 року. І хто стояв на Михайлівському посту ДАІ 4 травня, той співпрацював з окупантами. Бо наші викрадачі з ними цілувалися, обіймалися і спілкувалися. Ми це бачили. Але ні, цього ніяк не зроблять. Все мені скидають фотографії людей, яких я в очі не бачив.

- Вже після затримання Голубана з’явилися і "свідчення" зрадника Ходаковського, який у 2014 році був безпосереднім його командиром і, впевнений, саме він давав розпорядження про наше викрадення і катування, – продовжує Олександр Вовк. – Командир батальйону "Восток" розповідав, що Голубан колись служив у "Альфі", але у нього захворіла мама, виникли проблеми з квартирою, то він пішов в охоронний бізнес. У 2014 році Ходаковський шукав собі поплічників, їздив по всій Україні, підбирали собі офіцерів для майбутнього підрозділу. Голубана знайшли в Кривому Розі. Але він зразу не погодився іти до Ходаковського. А от коли почалася заворушка на Донбасі, сам прийшов до них. І став командиром 1-ї роти. Ходаковський сам робить акцент, що в його батальйоні більше не було балаклавщиків, лише рота Голубана. Всі інші були з відкритими обличчями.

Ходаковський зазначає, що він впізнав у Голубані колишнього підлеглого, бойовика з позивним Дракон, який брав участь у розробці та виконанні операцій. "Найактивніша ситуація, в якій він брав участь – це бій на Карлівці, – каже командир батальйону "Восток". – Потім … він потроху зникав зі зв’язку… Ми вперше побачили його без балаклави на трибуні Верховної Ради України, отримали явний доказ, що він працює на тих, із ким воював у травні 2014 року". Також Ходаковський опублікував відео: у кадрі ліворуч – вантажівка з російським триколором та червоним прапором із серпом і молотом, праворуч вишикувалися озброєні люди. На лівих руках у них пов’язки із написом "Оплот". Поруч із ними людина у темно-зеленій формі і бронежилеті, схожа на Юрія Голубана.

Вже у квітні 2017 року під Київським міським управлінням МВС відбувся протест з вимогою відставки і суду над Голубаном за можливу співпрацю з бойовиками. Але, як ми бачимо, зрадник і досі не покараний.

"ЯКБИ МИ ОТРИМАЛИ ОДНОРАЗОВУ ВИПЛАТУ ЗА ПОЛОН, ЗМОГЛИ Б КУПИТИ БУДИНОК ДЛЯ САШКА І ЙОГО МАМИ"

- Ми з Олександром і ще одним чоловіком подали документи і в Страсбурзький суд, – продовжує Олександр Вовк. – Колись я вже вигравав справу у цій інстанції. У мене сталася травма на виробництві, я ледь не втратив зір. Але в акті нещасного випадку написали нісенітницю. То я мусив судитися. Дійшов до Страсбурга і – виграв.

- Це коли було?

- Травма у 2002 році, а виграв я у 2013-му.

- А ще за всі ці роки ми не отримали жодної грошової компенсації, хоча є рішення всім, хто пройшов полон, виплатити одноразову допомогу у 100 тисяч, – каже Олександр Гуров. – Я не подавав документи на виплату. А Саша подавав і не раз, але йому відмовляють. Чому? Я не розумію. Я не сперечаюся – пробув у полоні лише півтори доби…

- Чекайте. А скільки треба перебувати в полоні, щоб мати право отримати компенсацію? Хто визначає строк? Чи тяжкість перебування в неволі?

- Погоджуюся. Є люди, які виходять через пів року з полону, і не покалічені. На щастя. Мені за півтори доби встигли зробити два перелами щелепи, були поламані ребра справа, в руці пошкоджені зв’язки, сухожилля. Ледь гангрена не почалася. Я дуже довго потім поновлювався.

- У нас є довідка з СБУ, що ми пройшли полон і тортури, але ніяких грошей досі не отримували, – додає Олександр Вовк.

- А мені вони зараз дуже були б потрібні, – продовжує Олександр Гуров. – Я ж зі старенькою мамою виїхав з Новогродівки 1 серпня. І нам зараз ніде жити.

- Чому саме в Переяславі ви вирішили оселитися? – питаю Олександра Вовка.

- Я походженням не з Новогродівки, хоча прожив там 50 років. Мама ніколи не любила Донбас. І постійно казала: не хочу, щоб мої кістки тут лежали. Під час лікування народний депутат Михайло Волинець наполягав переїхати з Новогродівки: тобі небезпечно там залишатися. І це справді так, бо причетними до нашого викрадення були місцеві правоохоронці. Могли у будь-який момент зробити провокацію. Тому зі знайомою ми поїхали і знайшли будинок у Переяславі. Ще й на шахрая нарвалися…

Чоловік ледь стримує сльози. Хоча до того добре тримався, згадуючи про все, що з ним відбувалося. Але занадто багато всього звалилося на нього за десять років. Тому я змінила тему розмови:

- Мама скільки ще прожила після переїзду?

- 81 з половиною рік. Померла у 2018 році. Похована в Переяславі. Її мрія здійснилася… Після поневірянь з житлом ми нарешті знайшли будинок в селі Вовчків. Я сам сміюся із збігу мого прізвища та назви села. Колись мій однофамілець заснував його. Поруч з будинком, де я живу, є ще один – бабуня-хазяйка вмерла півтора року тому. Я запропонував її сину, що ми викупимо будинок для Сашка з мамою. Але зараз у них немає грошей. Тому якби ми зараз отримали по сто тисяч, змогли б купити цю хату. Це було б дуже добре.

Олександр після лікування і поновлення встиг і повоювати.

- Я рік був у лікарні, – розповідає чоловік. – У 2015 році звернувся до військкомату. Але мені відмовили. Приблизно у той час у нас в Новогродівці розташувався добровольчий корпус ОУН під командуванням Сивого. Вони взяли мене до себе. З ним я потрапив на шахту Бутівку. Повоював там. Потім прийшов наказ влити нас окремою ротою в 93-тю бригаду. Я ще там повоював. І всюди, де ми були, вивішував два прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний. Це для мене дуже важливо. Демобілізувався я через хвороби. Знову прийшлося лікуватися. В результаті катувань я втратив працездатність, рука все ж таки сильно постраждала.

Під час війни я познайомився з дівчиною, розлучився з дружиною. Жив у Дніпрі. Півтора року тому розійшлися і з нею. Я повернувся в Новогродівку.

- Ви розуміли, що ситуація буде погіршуватися? Що є люди, які всі ці роки чекають на росію?

- 80 відсотків тих, хто жив у нашому місті, чекали своїх всі ці роки. І спецслужби недопрацьовували весь цей час. Не було нічого зроблено, щоб зрадників виявляти і карати.

У кінці липня від мене за три будинки прилетіла С-300. Наступного разу – КАБ, невеликий, на сто кілограмів. Але він так свистонув. Мене і мамку викинуло з ліжок. Винесло всі вікна. Та бомба впала буквально 50-70 метрів від мене. І всі мені сказали: пакуйся і тікай. Третій раз як прилетить – точно постраждаєш. У нас з мамою було 30 тисяч гривень – от ми з ними і виїхали 1 серпня.

Днями Олександр переслав фото з таким коментарем. Його житло в Новогродівці зруйноване

- Що забирали?

- Речі. Диван, два крісла. Добре, нам допомогли вантажною машиною. У мене ж мама також родом звідси: Мовчанівка, Каленна, Сквира. Я її постійно питав: якого ти на Донбас приїхала? Тут вона розлучилася з чоловіком. Роботи не було. А сестра вже була в Новогродівці. Ну і поїхала…

- Багато людей вже виїхали з Новогродівки?

- Так. Це вже місто-привид. Я допоміг виїхати і колишній дружині з сином.

- На новому місці Саша допомагав мені мед качати,- каже Олександр Вовк. – Нам би ще вирішити питання з цим будинком, щоб він жив по сусідству. 4 тисячі доларів за нього просять. Та де ж їх взяти…

- Саші вже 60 років, мені – 47, – додає інший Саша. – А я за ним не встигаю – дихання не вистачає. Після ковіду в мене дуже слабкі легені. Плями якісь є, підозрюють новоутворення, добре туберкульоз виключили, але треба дообстежитися. Цим також треба зайнятися.

- Немає відчуття, що 10 років іде війна, а все дуже несправедливо?

- Так і є. Ми боремося за свою землю, але те, що всередині відбувається, – мене шокує, – каже Олександр Гуров. – Дико, що під час війни в країні процвітає злодійство, корупція. Війна ж! Та ви свої автопарки під Верховною Радою попродавайте, і людям не прийдеться збирати на те, що необхідно на фронті.

- Якби такі справи, як наша, розслідували зразу, доводили до покарання, їх було б в рази менше – тих людей, які залишаються прихильниками попередніх режимів або зрадників, які гальмують справи, не передають їх в суди. Голубан вже два роки сидить у СІЗО, а нашу справу, якій вже десять років і три місяці, навіть в суд ще не передали! – зрозуміло обурюється Олександр Вовк.

…Не можу тут не згадати справу Майдану. Чим вона закінчилася? Тим, що більшість тих, хто розстрілював беззбройних мітингарів, втекли у росію ще у 2014 році. А тих декілька представників тодішнього "Беркуту", який за всі роки так і не осудили, врешті-решт обміняли на військовополонених. Сталося це у 2019 році, хоча родичі Небесної сотні були категорично проти цього. Не допомогли ні пікети, ні листи, нічого… Ну і зрозуміло, що не покараний і не притягнутий до відповідальності Янукович, який, власне, і вимагав розстрілу мітингувальників…

P.S. Невідомо, коли Олександри отримають грошову компенсацію, і чи отримають. А з житлом для Гурова і його мами треба щось вирішувати. Люди вже почали збирати гроші для купівлі хати в селі Вовчків. Тож залишаємо картку Ощадбанку:

4790 7299 5402 9120

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ