НАСТУП РФ ПОСИЛИВСЯ: 8 УКРАЇНСЬКИХ МІСТ ДОНБАСУ ПІД УДАРОМ
Обстановка на Донбасі продовжує загострюватись. Росія не згортає масштаби наступу, а намагається розширити. Російське командування кидає в бій усі сили і намагається використати ситуацію на фронті для того, щоб зробити максимальне перенапруження нашої оборони, наших військ на всьому фронті озброєної боротьби.
Отже, давайте подивимося основний напрямок, який зараз найкритичніший. Це напрямок Покровська. Те, що ми фіксуємо зараз на напрямку Покровськ, Мирноград, Селидове.
Така обстановка на 2 вересня.
Тепер карту подивимося, де в нас відзначено відстані.
Ворог наблизився, продовжує розгортати наступ із міста Новогродівка і станом на сьогодні до Мирнограда ворогу залишилось практично всього нічого – 3,5 км. Також просто маленька відстань у російських військ до Покровська, до забудови близько 8 кілометрів залишилось. Ворог наблизився, захопив майже всю Михайлівку. Це село - фактично передмістя Селидового. Але в саме місто Селидове ворог зайти не зміг. Тобто продовжується боротьба на околисях Селидового. Воїни 15 бригади Національної гвардії тримають оборону.
Чого ворогу вдалося досягнути, за який період.
Ось у нас була карта 29 серпня. 29 серпня до Мирнограду було 4 км, до Покровська близько 10 км. Фактично за 3 доби ворогу вдалося просунутися на 500 метрів до Мирнограду і фактично близько 1,5-2 км максимально до Покровська. Ми маємо розуміти, що там такої стійкої лінії фронту нема. Це та позиція, яку ми вже чітко бачимо, що ворог їх дійсно досягнув.
Тепер давайте подивимось, а що ж було за тиждень до 29 серпня.
22 серпня до Мирнограда було 6 км, до Покровська 12 км. Тобто фактично за 11 діб ворогу вдалося досягнути, пройти до Покровська близько 4 км і близько 2,5 км до Мирнограду. Темпи просування достатньо серйозні. Також ворогу вдалося захопити, дивіться у нас там нижче на цій карті 22 серпня Новоселівка-1, Яснобродівка, Карлівка, Галицинівка. До Селидового 22 серпня було 6 км. А тепер ворог підійшов впритул, тобто з 22 серпня по 2 вересня за 11 діб ворог пройшов 6 км до Селидового, 4 км до Покровська і 2,5 км до Мирнограда.
Просунувся дуже і дуже далеко. Вони після того, як дійшли до Селидового, почали просуватися, розгортати наступ на Українськ, Галицинівку, тобто вони пішли північніше від зони свого прориву для того, щоб розширити його і забезпечити свої фланги. І дивіться, давайте подивимося 22 серпня ще раз. Галицинівка - це було ще далеко від фронту, Новоселівка перша, Яснобродівка, Карлівка, Нетайлове йшли бої. А тепер давайте подивимося де ворог вже зупинився.
Галицинівка була кілометрів 6-7 від нуля, а тепер карта за сьогодні. Тепер дивіться, Галицинівка вже фактично захоплена російськими військами майже повністю. Захоплена повністю Новоселівка перша, це вже глибокий той район, який ми утримували, ну то вже все повністю відпало. Дуже вигідний був у нас рубіж оборони в районі Карлівки. Велика кількість водоймищ, які дозволяли побудувати навколо них дуже зручну оборону. На жаль, все це втрачено. Ворог у Галицинівці, ворог на околиці Українська, але не зайшов у це селище. Ворог на околиці міста Селидове, але також не зайшов. Тобто ворог достатньо стрімко просунувся і взагалі серпень на Донецькому напрямку росіянам вдалося просунутися дуже далеко.
29 серпня максимальне просування було до 18 кілометрів. На даний момент можна сказати, що максимальне просування російських військ під час цього серпневого наступу стало до 20 кілометрів на Покровському напрямку. Тобто це дуже і дуже багато і ми розуміємо з вами, що фактично ворог просувається кожен день з середнім темпом 500 метрів, як мінімум 500 метрів, тобто 700-800 кілометрів в деякі дні. Основне по обстановці, що зупинити російський наступ нам не вдається. Тобто росіяни в деяких місцях втикаються в нашу систему оборони, наприклад в районі Гродівки, там вперлись, темпи просування знизились і вони шукають обхідні шляхи. В цьому місці побудована оборона, є наші позиції, давайте будемо їх обтікати якось з іншого флангу. Потім в Селидове йшли, швидко дійшли, на околиці Селидового з'явились наші підрозділи. Хочу нагадати панічний допис Мар'яни Безуглої, депутата комітету по обороні, яка в тилу наших військ оглядала позиції на околиці Селидового, не знайшла там війська, а насправді війська там були. Просто оскільки вони всі розташовані в один ешалон, то, звичайно, вони відступають і знайти наші підрозділи, організовану оборону можна тільки на передовій. Другого ешалону у нас оборони не розгортається. Це основна проблема, в тому числі, на цьому напрямку, яка, на жаль, на всіх ділянках фронту таке має місце і це дуже велика проблема для наших військ, така побудова оборони. І зараз ми бачимо, що ворог підійшов до Селидового, дуже сповільнені темпи наступу на Покровськ, але вони продовжуються, вони не зупиняються і кожен день намагаються під 300-400-500 метрів проповзти. Ворог впирається в якусь позицію, починає її обтікати і все. Тобто, що на цьому напрямку відбувається? Попри те, що на цьому напрямку приїжджав, і ми бачили допис Олександра Сирського, головнокомандувача Збройних сил, попри те, що Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський на ставці заявляв, що він слідкує за Покровським напрямком, всі ці слова, на жаль, не підтверджуються справами, вже кілька місяців, чотири місяці продовжується наступ, і зупинити оцей повзучий наступ поки що не вдається.
Це не проблема, на мій погляд, як і на погляд всіх, хто там веде бій, рівня батальйона бригади. Ця проблема пов'язана з проблемами оперативно-тактичного угруповання, яке там є. Командувач на цьому напрямку полковник Луценко, і на напрямку Торецьк-Нью -Йорк, там це вже полковник Ледовий. Так от, на жаль, оперативно-тактичні угруповання, оперативно-стратегічні угруповання Гнатова, вони не можуть впоратись із цими завданнями. Треба просто розбиратись чому, через які причини, це вже друге питання. Вони не можуть організувати, там дуже погана взаємодія на рівні підрозділів, дуже погана організована робота і взаємодія між підрозділями БПЛА, РЕБ, дуже серйозні проблеми взаємодії між нашими військами. Все це причина, хочу сказати, з того, що кажуть самі бійці і командири на напрямку, немає планування дій в обороні. Слова про стратегічну оборону залишаються словами. Тобто немає, на жаль, побудованих позицій в тилу, ну хоча б в 5-6 км, я не кажу про першу лінію, хоча б другу лінію, 5-6 км, щоб там були нормальні укриття, нормальне маскування, укриття, які прикривають хоча б від скидів дронів від ФПВ і від мінометних мін, маскування, розгортання заздалегідь військ, випалювання або викорчовування посадок, щоб їх не треба було витрачати снаряди і міни на те, щоб потім ці посадки виносити. Немає кіл-зон, тобто, як то кажуть, зон для ураження піхоти противника, тобто повністю відкритих просторів, заздалегідь розчищених просторів від будь-якої рослинності, яка дозволяє ховатися російським піхотинцям. І щоб можна було по цих точках всіх працювати зі своїх замаскованих схованок. Немає мінування. Мінується все в останній момент, коли вже ворог прорвався, потім намагаються мінувати іншими засобами. Немає мінування і все. І ми не воюємо планово. От, на жаль, люди б'ються. Наприклад, направляють у нас боєздатний підрозділ. Він б'ється за якусь позицію до останнього. Йому ніколи не дадуть наказ на відхід, на вигідній рубіж, ніколи. І немає такого, що поки б'ються люди на передовій, хтось в тилу, інший підрозділ, за ними 5-6 кілометрів, будує якісний такий оборонний рубіж, все пристрілює, все розчищує, мінує. І потім, коли люди оцього боєздатного підрозділу, який там попереду б'ється, виснажуються, зазнаЮть втрат, відходять, немає такого, щоб вони вже відійшли, а за ними на цьому рубежі ворога зустрічали вже організовані, замасковані, захищені наші підрозділи. Ну, ніколи не буває. Хоча те, що вам зараз кажу, це не те, що якісь унікальні, новітні знання в військовому мистецтві. Це настільки банальні речі, які стільки сотень разів світові історії, світових війн вже робились, вони настільки очевидні для більшості, офіцерів, командирів бригад, батальйонів, заступників, командирів рот, сержантів, солдат багатьох. Просто неймовірно. Але це все не робиться. Не робиться, тому що такі рішення про те, що ми ведемо бій на цій позиції, не для того, щоб просто до кінця триматись і витратити всіх людей, і потім відкотитись невідомо куди. Немає планування, що ми ведемо бій на передових позиціях для того, щоб виграти час і надійно обладнати тиловий рубіж. І там на цьому тиловому рубежі вже ворога зустрінуть набагато краще організовані війська. Такого підходу у нас нема. У нас завжди тримайтесь, тримайтесь, тримайтесь, а потім боєздатність закінчується, люди починають відходити. І тоді генерали, полковники, командувачі ОТУ списують всю відповідальність за цей провал. На кого? На солдатів, які там не втримали позицію. Немає в нас в армії в силах оборони відповідальності головнокомандувачів, командувачів. Вони завжди все пишуть так, щоб потім слідчому ДБР такий стос своїх звітів, вимог службових розслідувань пред'явити і сказати, я не винуватий. Я всі папірці написав. Замість полководців у нас на найвищих посадах просуваються пальцеводці. Тобто пальцеводці – це ті, які пальцем водять по карті і тичуть, тримати тут, смуга така, і йти сюди. Ви думаєте, можливо, що це таке перебільшення заради просто такого гумору, сатири? Насправді ні. Ви будете здивовані, яку кількість бойових наказів передають по ватсапу, записуючи відео з телефона, командувачі ОТУ, ОСУВ, і показують пальцем, от сюди зайди, отут на таку точку, отут стань. Ви будете вражені, що це один з основних методів управління взагалі. Оце я називаю пальцеводці. Тобто це люди, які ігнорують реальні можливості військ. Ігнорують перевагу ворога в чисельності, в кількості засобів ураження, в кількості дронів, ігнорують. І вони замість того, щоб брати на себе відповідальність за результат, за розгром ворога на певному напрямку, за збереження боєздатності наших військ, вони відповідають за одне – послати когось на точку, сказати загнати туди, триматись, а потім нас вже не цікавить. Це вже не наша проблема, не наша відповідальність. Тримайтеся, вас вже завели туди. Якщо у вас там є ще кілька десятків людей, неважливо, хто це – поранені, хворі, водії, кухарі, нас не турбує, всіх вперед. А триматись навіщо? В чому сенс триматись? Триматись потрібно з якоюсь ціллю. На війні війна – це процес познищення ворога і збереження своїх сил, технологічно, якщо розглядати. І триматись в даному випадку треба, якщо ця затримка тобі дає потім якісь переваги. Тактичні переваги, організаційні переваги. От зараз не зрозуміло, для чого ми тримаємось, а потім наші війська сипляться і не можуть закріпитись в жодному місці. Бо там або нема позицій, або немов необлаштовані вони, або неприкриті від дронів, або посадки густі, прям до них підходять і противнику прям зручно марширувати. Або вже люди закінчились, які здатні тримати позицію. І це, на жаль, через це ми не можемо зупинити російський наступ. На Покровському напрямку немає танкових колон, немає якихось багатотисячних орд піхоти. Атакують малі групи – 3, 4, 5, максимум 6 людей. Атакують під дрони, з дронами, з бомбардуваннями дронів, з артилерійськими і мінеметними обстрілами. Але це групи в 3-6 людей, не більше. І їх небагато. Росіяни мають великі втрати. Вони не йдуть бронетехнікою, тому що вони зазнали страшних втрат в бронетехніці. Вони не можуть швидко просунутися. Але навіть оці малі групи піхоти - ми поки не можемо організувати їх знищення. Чому? Тому що децентралізовані дії ворога, удари малих груп піхоти, які спрямовані просто як розвідка боєм на виявлення наших вузлів оборони і потім ураження їх різними засобами, для того, щоб їх зупинити, треба так само децентралізована організація дій в обороні. Щоб боротися з малими групами у наступ, які наступають, треба протидіяти цій тактиці малими групами в обороні. Це потребує маскування позицій, для того, щоб ворог не міг використати свою перевагу у дронах і вогневих засобах. Щоб вони не знали, де ми. Щоб війська в обороні мали маневр з бліндажа, який обстрілюється, перейти в інший. З позиції, яка уражена, перейти на іншу. Щоб була розвідка, прикриття вогнем з флангів. Для цього мають бути якісь війська, які ще мають сили, фізичні в тому числі, моральні сили. Все це не робиться. От у нас до останнього все – тримайтеся, тримайтеся, війська сточуються. А потім, коли ворог вже зайшов в якесь місто, тоді думають, ну не можна, щоб швидко місто втратили, ну давайте когось туди кинемо, хай там трошки повоюють. Але коли ворог доходить до міста, в нього вже є підвали, висотні будинки. Будинки. Йому є де ховатись. Ми їм полегшуємо ведення бойових дій. Ну просто унікально. І жодних висновків. А от я кажу про афте-екшн-ревю. Друзі, нічого не змінилось. Причини втрати Северодонецька, Лисичанська, Соледара, Бахмуту, Авдіївки, Новогродського. Під копірку просто. Один в один. Зараз те саме повторюється в інших містах. Нью-Йорк, Торецьк, зараз Селидове. І доходить до Покровська з Мирноградом. Висновки не робляться. Виключно піар. Балаканина, що там щось під контролем. А що контрольовано, напружено, але контрольовано, насправді не контрольовано взагалі. Неконтрольовано і безвідповідально. От я б так сказав. Оце оцінка обстановки. Не можна сказати, що у нас там взагалі нема сил. У нас немає в першу чергу, що кажуть на напрямку бійці і командири, організації планування дій в обороні. Оце основна проблема.
ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
Чи можна було уникнути провалу на Покровську, якби у нас була дивізійна система?
Ну, я хочу сказати, друзі, так, на війні немає панацеї. Дивізійна система покращує організацію, управління військами і відповідальність командирів. Але, звичайно, все залежить не від форми, а від того, як це виконується. На мій погляд, якби якісно організовані наші бригади, які, як 3-тя штурмова, 80-та десантна штурмова, 13-та Нацгвардія Хартія, 58-ма мотопіхотна, були розширені фактично до дивізій, це значно посилило їхні масштаби. Ну, там можна ще кілька бригад назвати. Це значно покращило керованість військ, ефективність боєвого застосування військ. Ті бригади, де є якісне управління, де є кістяк сержантів, офіцерів, треба розгортати в дивізії.
Як, на вашу думку, можна покращити комунікацію між бригадами на Покровську?
Це очевидні речі, як покращити. Має бути командувач ОТУ і ОСУВ, які в цьому зацікавлені. Не в тому, щоб БРки розписати, хто має де стояти, а командири мають приїжджати, реалістично розуміти, які можливості військ, підготувати другу лінію оборони і на цій лінії надійно зупинити ворога на тривалий час. Замість того йде боротьба за посадки один-два дні. Посадки не обладнані, туди кидають людей, вони нічого не встигають розгорнутися, їх швидко вибивають. Резервів для контратак нема, другої лінії оборони нема. І це вже продовжується кілька місяців. Ну, що сказати, друзі. Так воювати не можна ніде. Це не від Покровського напрямку залежить. Це відповідальність командирів. Нью-Йорк, Торецьк, Покровськ, Мирноград, Селидове – це треба брати командувачів ОТУ, командувача Луценка, командувача Ледового, полковників, командувача ОТУ Хортиця генерала Гнатова. Ну, і головнокомандувач має Олександр Сирський з ними сидіти, отримати завдання від ставки Верховного Головнокомандувача зупинити ворога. Вони мають представити ставці Верховного Головнокомандувача, як вони захистять ключовий стратегічний вузол на Донбасі. Де такий план? Такого плану нема. Є просто багато балаканини. Зеленський розповідає, що будуються якісь фортифікації, а де вони? Чому ж вони не зупиняють ворога, якщо вони будуються? Куди витрачені ці 17 мільярдів, виникає питання. Немає організаційних заходів. Де план? Розповідали нам, що Залужного зняли, щоб був план війни. Я підтримую це. Де це планування? Хотілося б його побачити. А так слова про план є, а виконання нема ніякого. І ми втрачаємо село за селом. Ми втратили за серпень на Покровському напрямку понад 20 населених пунктів і місто Новогродівку. Ставку Верховного Головного Командування це абсолютно не торбує. Володимир Зеленський навіть в Покровськ досі не приїхав. У нього інші плани. Він на Сумщину приїхав щось там розповісти про Курськ. Це просто рідкісна безвідповідальність. Рідкісна. І абсолютне ігнорування реальних потреб і проблем на фронті. Тобто Зеленський знову показує, що він тільки за хороше. Він тільки хороше хоче коментувати. А проблеми він навіть не коментує. І не вирішує. Не вирішує навіть. Просто дивно. Про що люди думають? Це настільки безвідповідально, вони просто здають українські міста і їх абсолютно це не турбує. Навіть з моральної точки зору. Ну як так можна? Там же люди живуть, громадяни України. Там підприємства, великий бізнес, важливі стратегічні там родовища, корисних копалин. Ну як можна так це здавати мовчки і нічого не робити? Понад місяць безперервний наступ, прям по 500 метрів в день. І нічого не працює. Хто за це відповідає? Ніхто. Як виявляється, у нас в державі ніхто не відповідає. Тільки на солдатів пишуть якісь кримінальні справи з ДБР. А на тих, хто це бездарно керує, жодної кримінальної справи нема.
Чи отримує 110-ка FPV від держави?
Так, дуже гарне питання. Дякую вам, Raynor NLS. 110-та механізована бригада, як і всі бригади на напрямку, отримує ті FPV-дрони від держави. Якщо казати про відсоток від фактичних потреб, ну це так. Більшу частину дронів усіх типів постачають, звичайно, волонтери. І це все йде, на жаль, не від держави. Тому і ми не можемо забезпечити щільність застосування. Не вистачає дронів. Наші воїни їх економлять. Вони бачать ціль піхоту противника, але не можуть по ній завдати удару зайвий раз, тому що дронів не вистачає. Особливо великий дефіцит дронів типу Mavic і Autel. У ворога на деяких напрямках велика перевага в дронах саме цього типу.
Як зробити кримінальну відповідальність командирів за втрати особового складу?
Насправді все це передбачено законодавством. Є відповідальність, називається службова недбалість у воєнний час, яка призводить до важких наслідків. Це стаття кримінального кодексу до вісьми років позбавлення волі. Проблема у нас на війні, на мій погляд з тим, що немає відповідальності в першу чергу службової. Чому я постійно говорю про афте-екшн-ревю, про стандартну процедуру в усіх арміях НАТО? Тому що спочатку треба на рівні армійського керівництва чітко усвідомлювати, які дії командирів в першу чергу правильні, неправильні, до чого вони призводять. Цих висновків не робиться. Розбору на професійному рівні, на службовому оцінок нема. Є бездарні комбриги, які навіть не володіють обстановкою. Ну от як комбриг 59-ї бригади Богдан Шевчук, якому дали боєздатну бригаду, як він просто розвалив своїм бездарним командуванням. Він просто не володіє обстановкою. В нього одні дані у командирів батальйонів, у нього інші люди ставляться до нього в бригаді з великою недовірою. Але він подобається керівництву, тому нічого йому не роблять, сидить собі на посаді. Тобто це про що говорить? Друзі, у нас, якщо є особисті симпатії і особиста підтримка керівників, неважливо, ти можеш втратити одну посадку і комбрига знімуть з посади. Але він може бути ефективним комбригом, вбивати багато ворогів, це не має ніякого значення. Знімуть. А можеш бути чиїмсь любимчиком, завжди казати "єсть, так точно" ,любити керівництво, начальство і, в принципі, все одно – робити спокійну кар'єру. От я вам хочу сказати, в ізраїльській армії є там теж багато проблем. В управлінні, організації, як ми бачимо, те, що зараз там відбувається війна, також ми бачимо, що великі проблеми є. Але є там правильний дуже принцип. Там існують механізми в самих військових колективах висловити від підлеглих недовіру командиру. У нас таких механізмів нема. Тому що у нас військове командування забороняє будь- яку критику на свою адресу на всіх рівнях, створює великі проблеми тим, хто з самої армії насмілюється критикувати, викидають, переводять людей, роблять проблеми. І тому ці зловживання нормальної оцінки не мають ні на рівні самого армійського командування, ні потім, коли треба розслідувати кримінальні справи. Я вам хочу сказати, що як в 2014 році я писав про проблеми управління армією на Донбасі, про причини трагедії в Іловайську, про провал в Дебальцевому, ось ті самі проблеми, що Іловайськ, Дебальцеве, Логвинове, інші точки того фронту в АТО, от вони прямо відзеркалюються зараз. Нічого не змінилось. Керівники просто не роблять висновків. Тому що так вони виховані, що якщо ти якусь помилку визнаєш, то значить ти визнаєш, що ти був неправий, і за це тебе знімають. А у нас не можна визнавати. У нас так система армійська, вона тому така некомпетентна, вона не хоче навчатися, вона не визнає нічого, тому що помилки вона просто сприймає як образу, як слабкість. Тому такий бардак. Генерали не навчаються на нашій власній війні. А все хочуть навчати солдатів. Всі кажуть, давайте ми солдатів будемо навчати. Я вам хочу сказати, що нам набагато важливіше навчити генералів. У нас генерали не навчаються стільки як солдати. Є у нас солдати, які і в Німеччині пару разів були, і у Франції, і вони вже і досвід мають, і аналізують, і думають. А генерали всього такого не мають. Вони не думають, вони не застосовують стандарти НАТО, а просто розповідають про них на телеефірах. Ось і все. На жаль.
Чому в Покровськ не перекидають більш боєздатні бригади або хоча б їхні батальйонно-тактичні групи?
В Покровську, ну я не знаю, є своє бачення у командування. Дивіться, військ на війні завжди не вистачає. Я не можу сказати, що ось нам не треба воювати на якихось інших напрямках, давайте ми все кинемо на Покровськ. На Покровську у мене претензія, питання, ну і не тільки у мене, у тих, хто воює, основна претензія, не кількість сил, а якість застосування, бездарне, некомпетентне застосування армійським командуванням, і повна відсутність бажання змінити ситуацію. Чотири місяці ворог наступає і немає досі жодного рубежа за чотири місяці, щоб їх там зупинили. Ну як так? Це можна зробити цими малими групами піхоти, їх можна зупинити і тими силами, які є. Безумовно, там потрібно посилення. Посилення, ви маєте зрозуміти, ворога там наступають не якісь елітні штурмовики. Це теж люди, більшу частину яких тільки-тільки загнали в армію, і вони йдуть вперед. Але вони йдуть свіжі, так, під загрозою розстрілу, але йдуть і йдуть, тому що їх кидають під завдання, і потім підкидають резерви. А у нас немає рубежа оборони, фактично ми воюємо, одна армія гонить вперед в атаку, інша заганяє когось в посадку. Тримайте оборону. І перемагає той, у кого більше ресурсів, більше людей в цій точці, хто краще організував розвідки, ураження. Але бій, це фактично завжди зустрічний бій. Так, наші війська встигають якісь окопи нарити, і все. Оце основна проблема, у нас нема позицій, нема. Є тільки маленькі опорні пункти, не зв'язані між собою, і на цих пунктах, на жаль, втриматись неможливо. Ну а всі розповіді Зеленського про фортифікації, що там його військово-цивільні адміністрації щось будують, ну це брехня. Я бачив дійсно кілька опорних пунктів на Покровському напрямку, але жоден з них не відповідає тому, що там треба робити. Жоден опорний пункт, не перекриті всі ходи на цьому пункті. Їх має хтось робити, хтось маскувати. Посадки не вирубаються, не випалюються заздалегідь. Тобто і туди і основне, що на ці позиції ніколи не заводиться необхідна кількість військ. Тому їх і не беруть в розрахунок.
Чи умисно здають Покровськ?
Я хочу сказати, що Покровськ, на мій погляд, здають через тотальну безвідповідальність. І я просто хочу сказати, що здають не тільки Покровськ таким чином. Я вважаю, що дійсно його здають. Покровськ здають. Здають, в принципі, територію України, не тільки одне місто. Такі проблеми в організації бойових дій є на багатьох напрямках. Але тут ворог давить найбільше, і тут це найяскравіше проявляється. Ось і все. Так, у нас вже, щоб ми розуміли, немає тої піхоти, яка витягувала війну і робила перевагу над ворогом у 2022-2023 роках. Коли кидали людей, вони самі будували взаємодію, самі шукали собі боєприпаси, матеріали, самі заздалегідь будували рубежі оборони або швидко їх обладнали, незважаючи на втрати під вогнем ворога, витримували ці атаки, дронів, артилерій. Немає вже цих добровольців. Минуло вже три роки. Люди не можуть стільки часу безперервно воювати в піхоті. Це фізично неможливо. І у ворога таких людей нема. Одиниці. Ворог теж не може так воювати. Вони воюють, усі штурмовики. Це 99% піхота, яку вони також мобілізовують і потім кидають у бій після короткої підготовки. Тому треба розуміти, що і там, і там зараз з обох сторон ключове значення в перемозі, перемогу створюють правильні управлінські організаційні тактичні рішення, планування цих бойових дій. Ось це ключове. В 2022-2023 роках на це ми не звертали так сильно уваги, тому що піхота вирішувала. Наша піхота мала перевагу в якості над ворогом. І ця перевага в якості забезпечувала на певних ділянках перевагу в бойових діях. А зараз немає такої якості людей. Вже мобілізовані люди йдуть. І ми не можемо так само продовжувати розраховувати виключно на піхоту. Потрібно управління, треба розраховувати на командирів. І ситуація у Покровську показує, нам потрібно не викидати зараз якісних комбригів, як це робить Олександр Сирський, велику кількість зняв якісних командирів бригад. Ну, і справедливості заради і при Залужному знімали якісних командирів бригад, на жаль. Через те, що відсутні правильні критерії оцінки результатів бойових дій. Об'єктивні критерії. Тобто критерії, де командира оцінюють не по рапорту і доповіді, як зараз, по брехливих звітах, як вже навчилися багато здавати, а командира мають оцінювати по кількості відео знищеного противника. Це номер один. Друге. Кількість людей, яких при цьому під час введення цих бойових дій командир втратив. Чи втрачає він менше того, що він знищує? Оце основне. А вже потім всі інші критерії другорядні. Бо якщо командир знімає на відео ворога і вбиває більше, ніж втрачає, це значить, що у цього командира одразу є розвідка, планування, застосування засобів ураження. Він береже піхоту, фактично, а не на словах береже. Він не дає ворогу підійти на відстань штурму, а знищує ворога на відстані. Тобто по відео знищеного ворога одразу багато зрозуміло про командира на даному напрямку. А у нас цього не треба. У нас можна брехати в доповідях, розповідати, що все добре, втрачати людей, втрачати позиції, нікого не вбивати або завдавати невеликі втрати ворогу, і все одно робити кар'єру. На жаль, це просто основна проблема в армії. Командування у нас Ставки Верховного Головнокомандувача. В першу чергу, Головнокомандування ЗСУ не мало і не має зараз чітко визначених критеріїв компетентності командирів бригади батальйонів. Все це підміняється власними суб'єктивними судженнями, які не ґрунтуються ні на будь-яких об'єктивних показниках і на будь-якому об'єктивному аналізі. Подобається, не подобається. Не подобається – це виключно суб'єктивна емоційна оцінка. А такого, що були критерії, чітко розписані. Ні, такого нема. Ну, такий бардак тому, тому що перевагу на війні створюють бойові лідери і створює система планування, тобто логіка, в якій ці бойові лідери підготовують війська. Де у нас така логіка? Постійні балачки.
Зеленський постійно любить розповідати "В нас основне – людиноцентричність армії, людей треба берегти". Ну, це ж брехня, все. Зеленський не робить нічого, щоб берегти українців. Взагалі. Просто балаканина. Він нічого не робить. Де критерії? Як берегти людей? Ховати їх? Що робити з ними? Що таке берегти людей? Люди, сказав Зеленський нещодавно, це не ресурс. Я вам хочу сказати, на війні люди не ресурс - це неправда. Люди – ресурс. Найцінніший ресурс війни. І цей ресурс треба застосовувати так, щоб його не втрачати. Треба планування, чітке витрат людей, в першу чергу. Чи є воно в армії? Та нема. Подивіться кількість зниклих безвісти. Що таке зниклий безвісти? Зниклий безвісти – це людина, яка пішла в бій, а потім командири, які його туди послали, втратили керованість, вони або не знають, де він лежить, втратили позиції, не організували евакуацію, не організували прикриття з флангів, ураження ворогу. І просто втратили людей. Інколи на війні такі ситуації трапляються. Ворог наступає великими силами. Але, на жаль, дуже часто буває, що втратили, тому що погана була організація бою в обороні. І дуже часто таке трапляється. Так ось на це треба звертати увагу. А як зменшити кількість зниклих безвісти? Як зменшити кількість загиблих? Як це зробити? Чому ставка нічого не питає у генералів? Чому генерали нічого не роблять, щоб вирішити це питання? Ну чому так? Третій рік повномасштабної війни, а Олександр Сирський на війні взагалі 10 років керує. Він же керував і в Дебальцеву операцію, і боями під Логвиновим. Ну він все це вже проходив. Чому він не робить висновків? Це абсолютно незрозуміло. Ну незрозуміло для звичайної логіки. З політичної точки зору там наверху все всім подобається. А чому подобається? Тому що жоден з керівників у нас жодного разу не виїжджав на передову, не сидів в опорному пункті під обстрілом, не усвідомлює таким чином, що таке дрони в сучасній війні, не навчався цього, не розуміє взагалі як змінилось зараз поле бою, не може оцінити значення застосування високоточного зброєння. Вони просто не розуміють, де вони працюють. І вони навіть не питають. Вони вважають, що посада робить їх вже заздалегідь розумними. І вчитись не треба. От таке. Тому і маємо те, що у нас відбувається.
Чому напали саме на Курськ, а не на Придністров'я? Це було б більш вигідно. Як ви вважаєте, коли наша влада прийме рішення про ліквідацію Придністров'я?
До речі, дуже гарне питання. Я про це багато разів писав. І виникає питання. Чому? От є Придністров'я. І знаєте, зараз великий скандал. Слуги народу дали втекти своєму депутату Дмитруку. Йому мали вручити підозру у державній зраді. Але, як завжди, хтось його попередив. І він собі спокійно виїхав через кордон. Сьогодні якраз оголосили, що він виїхав через кордон. Через кордон виїхав в Молдову. Організували його перехід безперешкодний. Причому він там не ховався, а просто вдень сів у машину, приїхав з Києва, ввечері перейшов за годину кордон. І цікаве повідомлення, що обидва організатори переходу Дмитрука через кордон втекли від українського правосуддя в Придністров'я. Тобто, уявіть собі, який зв'язок. Придністров'я – це не територія Молдови зараз. Фактично це територія, яку контролює російсько-окупаційна влада. Там російська армія, російська ФСБ, спецслужби, які ведуть війну проти України. Російські військові бази. І організатори незаконного переходу кордонів, тобто ціле злочинне угруповання, яке таємно, безперешкодно переправляє пачками людей через кордон, і переправляє депутата, слугу народу від Зеленського, переправляє через кордон. Уявіть собі, ці люди – вони російські агенти. Вони живуть в Придністров'ї і виконують завдання звідти. Заховаються, коли їм треба. І народний депутат України, слуга народу, якого сам Зеленський вписав в цей виборчий список, і розповідав, що це ж просто найкращі люди країни, перевірені нові обличчя. Виявляється, ця людина, Дмитрук, тісно пов'язана з російською агентурою, яка працює проти України з Придністров'я, допомагає, тобто, росіяни з Придністров'я влаштували канал нелегальний переправи людей з України в Молдову. І заробляють росіяни на цьому гроші, і російські спецслужби отримують таким чином вплив, в тому числі, на українську політику. Уявіть собі, це повідомлення Державного бюро розслідувань. Ось так відбувається. Тому чи важливо нам ліквідувати Придністров'я, російські бази в Придністров'ї? Звичайно, так. Нам не потрібна операція проти Придністров'я як такого. Нам потрібна операція проти російських баз в Придністров'ї. Тому що цей випадок з Дмитруком показує, що Придністров'я як використовувалася, так і використовується активно Росією для ведення диверсійно-підривної діяльності проти України. Ось наочний випадок. Тому, звичайно, Придністров'я треба зачищати від російської агентури. І ми там пишаємось, що, за доповіддю головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського ми взяли наші війська, захопили на Курщині під час бойових дій 600 російських військовослужбовців у полон, поповнили обмінний фонд. В Придністров'ї обмінний фонд в кілька разів більший. І це, звичайно, для нас було б дуже вагожливо і вигідно. Придністров'я це той козир, це той регіон, який Україна прямо зацікавлена зачистити від російських окупантів. І там у нас є можливість створити абсолютну перевагу, набагато більшу, ніж перевагу на Курщині, яка у нас була.
Можливо, у нас немає другого ешалону оборони, бо просто не вистачає особового складу?
У нас завжди не вистачає особового складу і не буде вистачати, але не тому, що у нас нема людей, а тому, що у нас нема правильного застосування людей. Бригади у нас виводяться в одну лінію, розтягуються, сточуються до нуля, а потім, коли люди виснажені, туди заводяться і вони не можуть втримати позиції, ті, хто залишився з людей. Туди все ж таки заводять іншу бригаду. Тобто все одно є втрати. Що означає, коли є другий шалони оборони? Це значить, що у тебе є підрозділи, які можуть давати правильне застосування відпочинок військам в першій лінії, щоб тримати дві лінії оборони, придумані давним-давно, в два, інколи навіть в три шалони будують війська, для того, щоб втримувати тиск на певних напрямках. Чому це ефективно? Здається, тільки на перший погляд, що це вимагає більше військ. Насправді це вимагає менше військ. Розташовуючи війська в два ешалони, є можливість не тримати людей на позиціях тривалий час, а швидко робити ротації, тобто давати їм відновитись. У нас оця одна ешалонна система, вона призводить до того, що у нас людей виснажують, і у нас велика кількість, десятки тисяч самовільно залишивших частинок, ті, які хочуть просто відпочити. Є випадок, заходить бригада на напрямок, нещодавний випадок. Стався прорив фронту, тому що бригада, яка тримала, наприклад, 24-та бригада, тримала Торецьк-Нью-Йорк надійно, її взяли і чомусь пересунули на Часів Яр. А бригаду з Часового Яру переставили чомусь на Торецьк-Нью-Йорк. Вона вже була небоєздатна. В результаті ворог швидко прорвав оборону, швидко зайшов в Торецьк-Нью-Йорк. В цей момент, тільки в цей, в Торецьк-Нью-Йорк направляють резерви, коли ворог вже зайшов в міста. І ці резерви, отак зустрічний бій заходять, і солдати виводяться на позиції, і там тримаються по деяких пунктах. 25-30 діб, ви собі уявіть. Чи може бути боєздатна людина після 25 діб на позиціях? Хочу вам сказати, що навіть після 5 діб на позиціях людина доходить до межі своїх фізичних моральних сил. В нормальних умовах, звичайно, треба людину тримати значно менший час. Якщо ці люди після 25-30 діб на позиціях будуть виходити в тил, другий раз вони вже туди не зайдуть. Їм на відпочинок треба вже давати місяці 2, може і 3, щоб вони відновились. Таким чином, в один ряд, коли ми виставляємо війська, в один ешалон, ми змушуємо командирів надмірно навантажувати піхотинців, і ми робимо свою піхоту фактично одноразовою. І ось тому у нас завжди не вистачає військ. Це основна причина, а не загальна кількість. Так от, у нас не вистачає на всіх напрямках російських ударів. Росіяни, коли на нас наступають, вони наступають глибоко ешалоновано. Вони пускають піхоту в один кінець. Але російський піхотинець знає, якщо він досягне позиції, закріпиться на ній і передасть позицію підрозділу закріпа, його заберуть, і він піде на відпочинок. Тому їх кидають в один кінець на 10 діб, на 15 діб. Вони мають там рубитись, поки вони не дійдуть. Або їх не знищать. Так, вони одноразові, і так запланувало російське командування. Але якщо вони не проходять, після них є другий ешалон, третій ешалон, одну групу знищують, заходить друга, заходить третя, заходить четверта. Тобто вони наступають ешалоновано. Вони не кидають одразу всю роту в штурм одного опорника. Вони краще сьогодні кидають в одне відділення, завтра в друге відділення, післязавтра в третє відділення. Тобто ця рота, штурмова рота російська, вона атакує не одночасно, а окремими підрозділами. Максимум до взводу. І тому вони можуть собі дозволити таким ешалонуванням постійно вводити в бій свіжі сили. А у нас цього не можна робити. У нас один ешелон, у нас нема свіжих сил. Ми не можемо поставити людей, щоб вони відбили атаку, потім відвести, замінити новими, дати тим відновитися, потім, щоб вони після відпочинку знов повернулись в бій. У нас немає таких ротацій. Тому, друзі, військ ніколи нема не для двох ешелонів. Військ ніколи нема, коли їх в один ешелон використовувати. Тобто все навпаки. Бо ми створюємо проти російської одноразової піхоти, фактично, там де от такі розтягнуті бригади на велику кількість кілометрів, ми робимо свою піхоту одноразову таким чином. Оце проблема. Бо люди, які на одному напрямку, в одному з місць, які заходять на позицію на 30 діб, а я вам хочу сказати, є приклади і на 40 діб, це люди одноразові. Вони після того вимагають тривалої реабілітації, і фізичної, і моральної, і психічної. Це неправильне застосування військ.
Аналітик німецького Більд Рєбке написав текст, якому заявив, що українські військові вже готуються до боїв за Дніпро навесні. Чи здається вам такий прогноз надто пісимістичним?
Дивіться, я взагалі ніколи не читаю західних аналітиків, тому що я не вірю, що людина може сидіти там, не знаючи навіть ні країни, і не маючи тут можливості подивитися, що відбувається насправді, має коло спілкування і може такі нюанси розповідати. Я вам можу точно сказати, що ні до яких боїв за Дніпро українські військові не готуються. Це абсолютно хибна інформація з боку Рєбке. Я вам можу це сказати гарантовано, тому що українські військові досі не готуються до боїв за Покровськ. І в нас там нема лінії оборони. Ну який Дніпро? У нашої армії таких горизонтів планування просто не існує. На жаль. Звичайно, що ворог котиться по 500 метрів не більше. Тут немає такої загрози, що вони аж до Дніпра вийдуть. Цього року це неможливо взагалі.
Зеленський заявив, що Головком йому доповів, що останні два дні не мають просування на Донбасі.
Ну це брехня. Я не знаю. Значить Зеленський, ще раз показуємо, просто не орієнтується в обстановці. Друзі, давайте глянемо карту за 29 серпня. І карту на 2 вересня.
4 кілометри до Мирнограда, 10 до Покровська.
8 кілометрів до Покровська, 3,5 до Мирнограда. 29 серпня район Галицинівка-Карлівка подивимося. Це південніше Селидового. Дивіться, ворог підходив тільки. І зараз просунувся далі. Галицинівка повністю вже зайнята. Так що тут казати? Ну я не знаю. Заяви Зеленського про війну повністю відірвані від реальності. Це брехня. Ворог продовжує просування на Донбасі. Як таке можна говорити? Я хочу сказати, що також є просування ворога в районі Вугледару. І це було вчора і сьогодні. Ну це очевидні речі. Ворог продовжує просуватись на напрямку між Торецьком і Нью-Йорком. Тобто навіщо ця брехня? Ви знаєте, це таке бажання постійно дурити людей. Безперервно дурити населення, людей. Це не заспокоєння людей. Бо потім виявляється, що всі ці заспокійливі заяви, вони потім нічим не обґрунтовані. І люди страждають. Вони не планують свої дії. Вони дивляться телемарафон, вечірні звернення президента. Їм здається, що все добре на війні. І влада таким чином нічого не робить, щоб змінити хід бойових дій. Ну от такі страшні речі. Я хочу сказати, що якщо у когось є питання, наприклад, щодо достовірності карт, я вам раджу всім поспілкуватися з військовими на цьому напрямку. Там є військові, наприклад, їх називав сам Олександр Сирський на напрямку кілька наших з'єднань. Ви можете поспілкуватись і запитати, чи відповідають ці карти дійсності. Чи є просування, чи нема просування. Це ж легко в Україні. Тому коли я такі карти виставляю, я відповідаю за це перед військовими, в першу чергу, які усвідомлюють обстановку. І я це зараз говорю, тому що люди на фронті занепокоєні відсутністю адекватної реакції, адекватного аналізу з боку влади. І те, що сьогодні Зеленський розповідає, що нема просування, я не чув його заяви, але якщо це так, це просто брехня.
Пожалуйста, говорите конкретно, кто пальцеводит. Это стиль Зе говорить без фамилий. Конкретика нужна, а не бесконечна критика.
Ви, мабуть, просто не дивитесь за моїми ефірами, а прізвища я називаю прям завжди, тому здивований трошки, що ви неуважно дивитесь, але вже пишете. Я і на цьому ефірі, ви, мабуть, пропускаєте і не слухаєте. Я сказав, хто керує військами, хто несе відповідальність. В першу чергу, можу ще раз повторити, це питання командувача ОТУ Луценка, командувача ОТУ Ледового, командувача ОСУВ Гнатова, головнокомандувача ЗСУ Сирського і Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського, який постійно розповідає неправдиву інформацію громадянам України про те, що там все стабілізовано, просувань немає і все таке. Є піраміда брехні, вона йде від Зеленського вниз. Він змушує військових повідомляти недостовірны позитивні новини на вищому рівні. Чому, навіщо це робиться, я просто не можу зрозуміти. У нас є всі можливості зупинити ворога. У нас достатня кількість компетентних командирів, солдатів, сержантів. На всіх рівнях. Я просто не розумію, чому замість того, щоб зробити висновки, визнати проблеми і почати робити елементарні речі, які вимагають люди, які роблять війну своїми руками на місці, чому замість цього йде оця пропаганда, брехня і її сам президент розповсюджує. Я не можу це зрозуміти. Таким чином і здається Донбас. Він здається через брехню політиків, які втручаються в управління армією. І втручаються некомпетентно. Вони мають втручатись, але правильно, компетентно втручатись. Ставка Верховного Головнокомандувача і Зеленський. Вони призначають за Конституцію, вони призначили Головнокомандувача ЗСУ, командувачів родів військ, командувача оперативно-стратегічним угрупованням. Звичайно, вони несуть відповідальність за їхню діяльність. Це ж не просто так призначені. Вони відповідають за контроль своїх вказівок. Виділив президент 17 мільярдів гривень на будівництво фортифікацій, видав розпорядження уряду. Він має контролювати і відповідати за те, що він зробив. Ну не робить, він має визнати свої помилки. Всього цього нема. Суцільна брехня. І це два дні не було просувань, я не знаю про це. Я в шоці від цього.
Чи не здається вам, що глобально вже є домовленості по територіях з Путіним?
Нема ніяких домовленостей. Війна означає, що домовленості відсутні. Війна означає, що ворог захоче захопити стільки територій, скільки ми не зможемо втримати. Саме тому для України необхідний перехід не на словах, а на ділі до стратегічної оборони. Це принципове рішення має бути. І це не на словах має бути відбуватись. Стратегічна оборона означає, що є позиції, лінії оборони, які заздалегідь готуються, щоб ворог ніяким чином цією тактикою, яку він зараз застосовує, малими групами цих біороботів, не міг прорвати фронт. Як таке може бути? Фронт проривають на Покровську не танкові колони, не армади якихось бомбардувальників. Проривають фронт малі групи піхоти взаємодії з групами дронів з артилерійським мінометним вогнем. Цим засобом ураження з цим можна втримати. Тільки за однієї умови. Якщо ти до цього готуєшся, є якісні оборонні позиції, замасковані, захищені люди, сектори обстрілу розчищені, є можливість, є позиції багато, можна маневрувати в обороні, якщо ворог завдає ураження одному вузлу, інший вузол прикриє з фланга. Тоді ці малі групи починають страждати, вони не можуть прорвати. Це очевидні речі, я вам зараз кажу. Абсолютно нічого нового, особливого, очевидні для всіх справді професійних військових. На жаль, неочевидні для великої кількості дурнів, яких також є у нас багато на різних посадах. Друзі, я вам дуже вдячний за ефір. Ми сьогодні вже тривалий час були, я вам дуже вдячний, друзі. Дуже багато незрозумілого відбувається на війні, але я вам хочу сказати, у нас в армії є велика кількість людей, яка ще краще за мене розуміє, що відбувається і що треба робити, яка може і нищити ворога, і зупинити фронт, і зупинити оборону, і розгромити російські угруповання. І в багатьох місцях фронту саме так і відбувається. Ми говоримо про проблеми, тому що треба їх чітко усвідомити і їх треба негайно вирішити так, як це відбувається на тих ділянках фронту, де росіяни не можуть просунутись ні на крок. Саме тому я впевнений в тому, що ми здатні в цій війні здобути перемогу і розгромити агресора. І сьогодні впевнений в нашій перемозі більше ніж коли-небудь. Дякую вам за ефір і слава Україні!
