Позивний Скаут: "У нас ніхто не сказав: "А, їх більше, то все, хлопці, давайте домовлятися та щось віддавати". Ні! Усі на своїх місцях"
Денис на позивний Скаут пішов до армії у 19 років ще до російсько-української війни – 2009-го. Тоді підписав свій перший контракт. Донині їх поновлює, адже, як зізнається, йому подобається те, чим займається. Сьогодні він - головний сержант 2-го дивізіону 1039-го зенітно-ракетного полку. Воює на Покровському напрямку.
- Чому ви вирішили піти служити?
- Я слухав історії знайомих, які проходили службу у 25-й окремій парашутно-десантній бригаді. Це була така трохи романтика! Мені подобався цей адреналін і драйв. Це було цікаво – стрибки з парашутом, постійні навчання, стрільба. Круто ж! Тому вирішив теж спробувати.
- У 2009 навряд чи могли уявити, що за п’ять років почнеться російсько-українська війна, правда?
- Звичайно! Щоб ви розуміли, у 2012 році у нас були спільні масові навчання з російськими та казахськими десантниками. Справді, ні у кого тоді навіть не виникало думки, що за два роки ми вже воюватимемо з росіянами.
- Але на початку 2014 року саме так і сталося. Де ви були на той час?
- Восьмого березня ми вантажилися на ешелон та вирушали до Донецької області. Довго каталися залізничними станціями, заїжджали на Дебальцевський залізничний вузол, поверталися, вивантажувалися у Добропіллі, звідти робили марш на Запорізьку область. Потім - на кордон із Донецькою областю. Там стояли місяць. А в травні вже вирушили на Краматорський аеродром, щоб взяти його під свій контроль.
- Важливою сторінкою в історії цієї війни тоді стало захоплення терористами Слов’янська. Це відбулося 12 квітня. Наші війська звільнили його за три місяці. Ви були там задіяні?
- Ні, я на той час був у госпіталі після поранення. Але мій підрозділ брав участь у звільненні Слов’янська та Краматорська.
- Як і де ви зазнали поранення?
- У селі Малинівка Донецької області. Це вже почалися активні дії, наші війська підходили до Краматорська та Слов’янська. У Семенівці, до речі, довго билися - було спекотно. Так от під час того руху я перебував у розвідувальному патрулі. Ми підірвалися на розтяжці. Із чотирьох троє травмувалися. З нашого боку була така динаміка наступу, що на евакуацію ми чекали вісім годин. Нас забирали гвинтокрилом на Чугуїв. Напевно, це був мій найстрашніший політ (посміхається. - О.М.). Перед цим, коли відбулася активізація нашого наступу, "днрівці" біля Слов’янська збили АН-26 та МІ-8, на борту якого був Сергій Кульчицький – справжній бойовий генерал, сміливий та відданий. Тому під час цієї евакуації я трохи хвилювався.
- Де ви ще воювали у 2014 році?
- Я брав участь у великому рейді, коли ми заходили за Шахтарськ, а також на Савур-Могилі.
- Тоді росіяни розказували, що їх на Донбасі немає. Ви їх бачили?
- У 2014-2015 роках там були місцеві, яким промили мізки російською пропагандою. На той час росіяни були просто кураторами. А от у 2022 році, зрозуміло, все вже було відкрито.
- Так, 24 лютого 2022 року почався повномасштабний російський наступ. Де ви були того дня?
- На той час ми вже два дні були під Куп’янськом…
- Тобто ви готувалися до нападу?
- Так. У нас всі вже все розуміли. До того, звичайно, жартували: "Їдемо на навчання" (посміхається. – О.М.). Були з додатковим БК. Дивізіон роз’їхався по своїх районах. Усі усвідомлювали, що відбувається. 24 лютого о 4.30 мене розбудив боєць: "Ден, прокидайся, війна!". Я не одразу зрозумів, адже спати ліг о другій ночі. Але встав. Почув вибухи – працювала авіація. Все, понеслося!
Взагалі усі наші підрозділи були приведені у готовність номер один, йшло виявлення повітряного противника й оповіщення суміжних підрозділів. В принципі, ми одразу приймали бій.
- Раніше у "Телемарафоні" нам розповідали, що росіяни – тупі, чмобіки тощо. Направду, якби вони були такими, ця війна давно б закінчилася нашою перемогою на їхній території. На жаль, маємо іншу ситуацію. Вони наступають, зокрема на Покровському напрямку, де ви зараз перебуваєте. Там дуже гаряче. Люди евакуйовуються з Покровська, до якого наближається ворог. У пресі пишуть, що російські війська отримали від путіна вказівку до першого жовтня звільнити курську область. Проте їхнє завдання: зробити це будь-як, не знімаючи сили з ключових ділянок, де росія веде наступ на Донбасі. Йдеться передусім про Покровський та Торецький напрямки. Що ви зараз там бачите?
- Курський наступ - це правильний хід. Пам’ятаєте, наш наступ на Харківщині у вересні 2022 року? Ним командував генерал Сирський. Вийшло класно! Зараз із цією операцією у курській області теж виходить дуже круто. Тобто в цьому напрямку є позитивна динаміка. Знову ж таки - питання у ресурсі росіян. Це "м’ясокомбінат" - їх там дуже багато! Дивіться, зараз йде наступ у курській області, але інтенсивність на нашому напрямку не зменшується...
- А наш розрахунок був і в тому, щоб відтягнути сили противника з Донбасу, правильно?
- Думаю, так. Також у мене складається враження, що буде ще якийсь цікавий момент. Сирський – неординарний генерал. Не так все просто, як може зараз здаватися. Буде ще якийсь стратегічно-оперативний маневр.
- Військові часто говорять про те, що росія хоче до кінця року повністю захопити Донбас. Ви за натиском це відчуваєте?
- Їхні бажання можуть не збігатися з їхніми можливостями. Повторюся: у них дуже великий людський ресурс. Ми перебуваємо в обороні. На кожного одного нашого бійця їм треба десять їхніх. Наш боєць окопаний. Постачання озброєння, в принципі, не припиняється. Я оптимістично дивлюся на цю ситуацію. Але якщо розглядати її глобально, то є свої нюанси. Все залежить від підготовки наших бійців та вогневих позицій, від логістичних шляхів і забезпечення. От наш підрозділ створює противнику певний дискомфорт - знищуємо їхні засоби проведення повітряної розвідки. Цим не даємо противнику зібрати певну інформацію. Кожен знищений їхній борт - це вже зрив завдання: вони нічого не бачать і не розуміють, що відбувається на певній ділянці. Такий дискомфорт тягне за собою відкладення інших завдань, зокрема наступальних дій. Але вони не економлять на обладнанні. Ми за годину в одному квадраті 2х2 збиваємо три-чотири розвідувальних БПЛА - "Zala", "Орлани". Це так хочуть провести розвідку, завдати ураження, що відправляють таку кількість.
- А які у нас можливості?
- Розкажу вам на прикладі свого знайомого пілота, який заїхав на цей напрямок. Літає на "Лелеці". Вчора спитав, чи можу я допомогти з місцем для розміщення. Я уточнив, скільки буде людей, та на який час? Він відказує: "Ми точно ненадовго, тому що у нас два борти. За статистикою, їх можуть збити за тиждень". А у свино-собак, як я вам вже розказав, БПЛА в рази більше. Тож у нас роботи немало.
- Останнім часом у них збільшилася кількість БПЛА?
- Вони переміщують їх по напрямках. Наприклад, на Покровському їх удвічі більше, аніж у Серебрянському лісі. Тобто там, де вони планують прорив, їх найбільше. Тож частіше виходить їх діставати та збивати.
- Ми бачимо, що росіяни навчаються…
- Звичайно. Як і ми. Але у них виходить, тому що стали на військові рейки, й пристосовуються швидше за нас. Я вам раніше розповідав про ідею проєкту мого командира на позивний Чарлі. Він - дуже досвідчений і грамотний командир. Пів року тому за чашкою кави обговорювали новий проєкт – планували його й обдумували. Ці шість місяців йшли до того, щоб запустити перший борт. Нам допомагали волонтери. Склали його з того, що було. Зараз усе, що ми збирали, можна замовити на складах Міноборони. Тобто теж справа почала рухатися. Немає вже такого, що все знаходять волонтери. Так, є певні організації, які цим займаються. Дякуємо Сергію Стерненку і "Диким шершням", які допомагають великими партіями дронів - по 50-100 штук. Зрозуміло, що для піхотних бригад - це мало, але все одно дуже круто.
Росіяни ж пристосовуються десь вчетверо швидше. Раніше вони спокійно баражували по п’ять штук у квадраті на висоті 1200 метрів, а зараз літають на 2700. Нічого страшного - ми все одно їх дістаємо. Нещодавно хлопці з Третьої чи П’ятої штурмової (зараз не згадаю) на висоті 3300 догнали нову "Zala Z-20" і знищили її. Витиснули з FPV все, що можна.
- Розкажіть детальніше про ваш проєкт…
- Зараз все набагато краще, аніж було на початку. Найголовніше, що він працює. Так, перший час було тяжко. Ми падали, "набивали гулі", але вдосконалювалися. Сьогодні він вже приносить позитивні результати. Ми сказали командуванню, що маємо такий проєкт - хочемо спробувати. Чому так? Тому що у нас реально майже немає ракет. Через дефіцит ракет подумали, а чому не взяти FPVшку?! Як-то робили хлопці: причепили до FPV боєприпас з РПГ-7 та жахнути танк! Приблизно так же усе й почалося. Ми вирішили спробувати підняти FPV на висоту 1200 метрів. Почали так потихеньку робити. Вкладали в це свої та волонтерські кошти. У Києві є класна школа Олега Стельмаха. Він за тиждень навчив нам майже нульового пілота, який до того літав лише на симуляторі. Отримав там дуже круту базу. Повернувся добре навченим - такі фінти творив! Тож ми потихеньку почали підіймати борти. Зрозуміли, що семидюймовим можна піднятися на висоту дві тисячі метрів взагалі без питань. Потім визначили, що швидко сідає батарея. Добре, змінюємо. Одна теж коштує нормально - сто доларів. Отак методом проб та помилок зібрали перший борт. Пілот вже мав достатньо досвіду. І все - у нас вийшло!
- Технології на війні, справді, набирають обертів. Таким чином ми можемо вберегти життя наших воїнів…
- Я ж кажу – у росіян дуже великий людський ресурс. Що не кажи, але коли на ВОПі стоїть п’ять людей, а на нього суне 150, то протистояти дуже складно. Ми дійшли до того, щоб воювати мізками - технологіями. У нас же ніхто не здався, не сказав: "А, їх більше, то все, хлопці, давайте домовлятися та щось віддавати". Ні! Усі на своїх місцях – працюють, вдосконалюються, постійно щось шукають. Зараз ідуть розмови про штучний інтелект, зокрема у питанні автоматичного системного наведення. Це теж крок вперед.
- Ви згадали про переговори. Цю тему знову активно обговорюють. Більшість військових, з якими я спілкуюся, виступають проти перемовин з агресором. Аргументують тим, що, по-перше, ми втратили надто багато людей. По-друге, з таким ворогом неможливо домовлятися, адже він не виконуватиме ніяких зобов’язань. По-третє, скоріш за все, спокою вони нам не дадуть і все одно через певний час знову нападуть, але ще більшою силою. Ви як дивитеся на цю ситуацію?
- Є такий важливий момент: будь-які перемовини краще, аніж війна. Звичайно, ліпше розв'язувати проблеми діалогом, аніж воювати та когось вбивати. Але вести переговори з терористами – це інше питання. Дехто називає росію країною-агресором. Там не країна, а влада – агресор. Тому переговорів з ними ніяких не може бути. Хіба за однієї обставини: виходять за наші кордони, повністю звільнивши Донецьку, Луганську, Херсонську, Запорізьку, Харківську області, та віддають нам Крим. Тоді можна згадати про якісь переговори. Але знову ж таки: це терористи. Були вже перша та друга чеченські кампанії. Який був сенс у тих переговорах?! Заморозити війну на рік-два?! От вам і домовленості з росією.
- Ми ж розуміємо, що вони не підуть на те, щоб повернути нам окуповані території.
- Так, не підуть.
- Президент, до речі, розказав про нову розробку, яка, як на мене, теж має трохи "відкрити очі" росіянам – ракету-дрон "Паляниця"...
- Сподіваюсь, ми перейдемо на виробничі рейки в цьому питанні. Бо президент на початку року анонсував, що Збройні Сили закуповують дрони. А на складах вони опинилися лише через пів року. Хоча FPV – це не якась надскладна технологія. Причому навіть, скажемо так, не є військовою. Якби вони у нас тоді одразу з’явилися, результати на полі бою були б іншими.
- Ви вважаєте, що росіяни можуть вчинити переворот в країні. Те, що ми нищимо їхні нафтобази та військові об’єкти, заходимо на їхню територію, може підштовхнути їх до того?
- Думаю, так. У будь-якому випадку ми їм створюємо дискомфорт та немалі проблеми. Місцеве населення уже розуміє: росія – не така могутня, якою її показував путін по телевізору. У курській області ми непогано просунулися, наші дрони залітають на російську територію, причому дуже далеко. Неодноразово вже й на саму москву летіли. Росіяни ж бачать: щoсь тут не те (посміхається. – О.М.) – нам розказують одне, а виходить інше. Треба розбиратися. Чому таке фінансування? Чому закриваються школи, садочки та лікарні, не будуються дороги? Що вже казати про те, яка ситуація в глибинці. Бо все йде на збройні сили росії. А тут ще й дрони по країні літають, об’єкти горять. Навіть на відео вони ставляють питання: "Когда это все закончится?!". Але нам все одно треба ретельно працювати. Чим швидше у нас з’являтиметься ресурс, тим скоріше ми їм організовуватимемо зустріч із землею.
P.S.: Друзі, нашим захисникам неба потрібен пікап. Якщо маєте можливість, допоможіть, будь ласка.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9CQPLem1XB
💳Номер картки банки
5375 4112 2140 7310
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото та відео надані Скаутом
