Події на фронті: 23.09.2024
Головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов у прямому ефірі розповідає про останні події на фронті станом на 23 вересня 2024 року.
23 вересня. Черговий стрім про події на фронті.
Що саме відбувається? Обстановка змінюється достатньо динамічно і потребує регулярно уваги. Я щойно повернувся з Донбасу, де оглядав кілька районів дуже інтенсивних бойових дій.
Хочу подякувати спонсорам каналу "Бутусов плюс": саме завдяки вам я маю можливість виїжджати на фронт, проводити там значний час, отримувати інформацію. І наша команда може готувати ось такі стріми. 2 400 спонсорів каналу "Бутусов плюс" дають нам змогу це робити. Дякую вам, друзі.
Ситуація в районі Куп'янська
Обстановка на фронті в районі Куп'янська дуже суттєво загострюється. Місто Куп'янськ ворог атакує з двох сторін. Посилені масовані атаки ворог проводить силами піхоти. Але періодично намагаються докинути піхоту і знищити наші позиції колонами бронетехніки. Найбільш загрозлива ситуація, яка просувається день за днем і, на жаль, зупинити цей ворожий прорив нам не вдається. Це прорив південніше Куп'янська.
Ворог просунувся біля села Піщане. Дуже близько. Практично 1,5-2 кілометри - і ворог на цій ділянці досягне річки Оскіл уперше. Уперше це ворог може зробити. Хочу нагадати, що у вересні 2022 року українські воїни відбили ворога, звільнили Оскільський рубіж і відкинули ворога значно далі. Ну і ось тепер ми бачимо, що на цій вузькій ділянці групи піхоти ворога фактично прорвали наш рубіж оборони, і дуже небезпечно заглибились до Осколу. Ворог намагається розірвати наші війська, які ведуть бої за Осколом, щоб пробитись до Осколу, зайняти цей рубіж. За останній рік йшли важкі бої, ворог захопив панівні висоти і наші війська на цій ділянці обороняються вже в низині. Ми бачимо, що дуже близько ворог до Осколу, маневр наших військ дуже серйозно обмежений. Ми розуміємо, чого хоче ворог: ворог хоче зрізати повністю оцей плацдарм наш, наші позиції за Осколом, східніше Осколу, і після того, як вони їх виб'ють, вони підуть на Куп’янськ. Куп’янськ буде для них у зоні досяжності. Це дуже небезпечна ситуація. І це не єдиний удар, тобто другий дуже важкий удар ворог завдав буквально позавчора і вчора в районі Невського, це інша ділянка Оскільського фронту.
Невське
Ворогу вдалося вчора повністю захопити село Невське і також на цій оскільській ділянці просунутись на Невське і таким чином значно погіршити наше становище на цьому рубежі.
Обстановка в районі Сіверська
На Сіверську основні бої ідуть у районі села Спірне і на північ від села Спірне. На північ від села Спірне займає позиції другий механізований батальйон 54-ї механізованої бригади, який всі знають за його назвою К-2. Цим батальйоном вже майже три роки командує один з найкращих українських бойових командирів Кирило Верес, герой України. Його батальйон завдяки інноваційним технологіям, новій тактиці, новій техніці бою з допомогою дронів відбиває щоденні атаки російських штурмових груп. Протягом останніх трьох місяців ворог атакує безперервно, щоденно. І також район самого села Спірне, оцей самий кут, якщо ми подивимося, це самий кут оцього такого сіверського балкона, його прикривають, його обороняють героїчно воїни батальйону, там завжди батальйонно-тактична група 4-ї бригади Нацгвардії "Рубіж". На цей час там б'ються воїни 3-го батальйону бригади "Рубіж", батальйону "Свобода". Саме завдяки неймовірній стійкості, ефективному застосуванню дронів нашим воїнам вдається за величезної переваги росіян і щоденних атак відбивати їх, завдавати ворогу величезних втрат. І лінія фронту тут практично не рухається. Але ситуація тут загрозлива, необхідно говорити про цю ділянку фронту, оскільки через те, що тут у ворога місяць за місяцем нема просувань, у декого, можливо, в нашому командуванні складається враження, що тут достатньо все стабільно, добре, і не треба підкріплень, не потрібні боєприпаси, посилення ППО. Абсолютно таке дивне враження. Виникає також гостра нестача піхотинців. Тут людей застосовують в окопах і батальйон К-2, і батальйон "Свобода". Це зразково за тим, як вони це роблять. Застосування людей дуже уважне, дуже обережне до людей, дуже якісне, дуже серйозна й ефективна підтримка дронами з усіх сторін, дуже ефективна розвідка.
Але дива не може статись, якщо ворог щоденно підкидає підкріплення і проводить щоденні атаки, і у них фактично перевага цієї кількості піхоти, яку вони день за днем кидають, і наші війська не поповнюються, то тут ніякими комісіями цю ситуацію не виправити. І якщо там якісь люди в ОТУ, наприклад, Луганськ, вважають, що насправді можна і без піхоти обороняти рубежі - це велика помилка. Я сподіваюся, що Олександр Сирський, Головнокомандувач ЗСУ, все ж таки почне приділяти увагу таку саму, хоча б як Курській операції, так і деяким іншим проблемним ділянкам фронту, там, де треба комплексні рішення. Їх явно не вистачає в цьому районі.
Район Сіверська має величезне значення для стабільності всього нашого фронту, і там необхідна і оптимізація нашої лінії оборони, вона має бути прив'язана до тактично вигідних висот, і там потрібно посилення людьми. Без цього дива не станеться, і втрата цього району для нас зараз немає ніяких передумов. У нас якісні підрозділи, ну і там потрібна підтримка.
Обстановка в районі Торецька
Ворог продовжує просування в самому місті Торецьк. Вже значна частина міста захоплена. Тут на карті динаміка, звичайно, трохи відстає. Але ворогу вдається просуватися. У цьому районі Торецька і в районі Нью-Йорка наші воїни намагаються стабілізувати фронт, але ворог дуже глибоко вже вклинився в наші бойові порядки і продовжує просування.
Також ситуація дуже важка в районі Нью-Йорка, в районі Торецька. Наші воїни намагаються стабілізувати оборону. Проблеми, звичайно, в першу чергу в управлінні. Дуже така велика надія у військ на цьому напрямку з приходом нового командування ОТУ, компетентного. Нарешті того полковника Ледового, людину, яка просто далека від війни, нічим давно не командувала, взагалі не має жодного уявлення про сучасні бойові дії. Нарешті на цю ділянку призначили нового омандувача ОТУ Луганськ, генерала Драпатого - людину, яка була направлена на стабілізацію російського прориву під Харковом. Тепер стабілізує обстановку в ОТУ Луганськ. До Драпатого є довіра у військах, але крім довіри генералу, крім усвідомлення обстановки взаємодії з підлеглими, потрібні ресурси. Йому потрібні поповнення, йому потрібні резерви, потрібні боєприпаси, дрони, бо якщо цього всього не давати, то дива не станеться. Просто одними наказами війна не виграється. Потрібен ресурс цієї війни, потрібні в першу чергу навчені, підготовлені люди, або не навчені, не підготовлені, але яких дають боєздатним бригадам, які отримують час на підготовку цих людей. Інакше не буває на війні.
Покровський напрямок, напрямок Гірник
Місто Гірник, дуже небезпечний російський прорив. Росіян зупинили під Селидовим, пригальмували російський наступ на напрямку Селидове-Покровськ. Росіяни продовжують атаки на цьому напрямку, але через великі втрати ворог ухвалив рішення основні свої зусилля, ми вже на минулих ефірах казали, повернути на південь і, користуючись проблемами в організації оборони, певною нестачею військ, намагатися знайти шпарини в нашому фронті для того, щоб його розхитати і продовжувати наступ, перевести бойові дії в маневрену фазу на цьому напрямку. І вони постійно шукають розриви в наших бойових порядках. Ворогу, на жаль, за рахунок цього, вдається просуватись далі. Дуже небезпечна ситуація.
Ворог щоденно просувається, вийшов на околицю селища Цукурине, вийшов зараз на околицю Гірника і зачепився за крайні будинки. І намагається зараз намагається обходити Гірник зі східної сторони для того, щоб зрізати оцей виступ. У цьому виступі зараз б'ються воїни 59-ї мотопіхотної бригади. Ситуація дуже важка, оскільки попри численні провали в управлінні з боку командування бригади, я неодноразово говорив про те, що Олександр Сирський призначив на командування бригадою абсолютно не досвідчену людину, яка не має розуміння, що таке управління загальновійськовим з'єднанням. Це 31-річний Богдан Шевчук, командир 59-ї бригади, від якого дуже потерпають і придані підрозділи, і самі підрозділи 59-ї бригади. Звичайно, крім наказів триматись, цей командир не може ні організувати управління, ні взаємодію, ні розвідку. І, на жаль, вище командування, Олександр Сирський взагалі не звертає на це уваги, на те, що на цьому напрямку безперервне просування ворога пояснюється слабким управлінням в першу чергу. За це генерали відповідають передовсім, не солдати. Якщо немає управління взаємодією оборонних рубежів, це відповідальність командування, солдати виконують наказ у посадках. На жаль, Олександр Сирський, зайнятий повністю Курщиною, ніяких адекватних рішень не ухвалює, не їде туди, не розбирається, чому ж там безперервне просування, чому знов створена загроза оточення, охоплення ворога з флангів. Ворог наступає дуже не швидко на цьому напрямку. Наступає, в основному, піхота. Але якщо не побудувати бойові порядки, взаємодії, розвідку, ураження, то ця піхота продовжує рух. Дива не стається. Якщо в нас закидають підрозділи просто в зустрічний бій з піхотою противника, у росіян просто піхоти більше. Вони продавлюють той чи інший напрямок, там, де вони її зосереджують. Зараз же фронт звузився.
Втрати російських військ на Покровському і Курахівському напрямках величезні. Це не прогулянка для них. Їх можна знищувати, можна зупиняти. Їх зупиняють втрати. Не накази, не якісь комісії, як це, очевидно, думають деякі люди в Генштабі. Не комісії, не якісь суворі розноси. А зупиняють оборонні рубежі, ураження і знищення ворога. Для цього треба командири, які вміють це робити. На жаль, в 59-й бригаді зараз, після того, як там, ну, це просто дивна ситуація, критична, і безвідповідальність абсолютно, і неуважність вищого військового командування до обстановки на цьому напрямку, щиро дивує і шокує усіх воїнів, які щодня на цьому напрямку роблять все, щоб знищити оці орди, які на них навалюють. І щодня ворог зазнає великих втрат, але він постійно шукає якісь незайняті зони, де можна обтекти, пройти крізь наші бойові порядки. Тому і треба фронт, управління. Солдати самі не можуть це виправити, якщо там не роблять це вищі командири. На жаль, на цю критичну ситуацію ніяких коментарів, уваги - таке враження, що у нас генерал Сирський, він просто відсутній, можливо, він там займається командуванням ОТУ Курськ, у нього нема часу на Донбас і оборону українських міст на Донбасі. Можливо, він його якось спростує це своїми діями, бажано вчинками.
Обстановка на Курахівському напрямку
Ворог продовжує просування, але дуже повільно, і втрати тут дуже великі. Російські бронетанкові колони саме в цьому місті постійно намагаються прорвати, закинути піхоту вперед, зазнають тут великих втрат. Але основна загроза для Курахового зараз з півночі, те, що ми бачили з боку Гірника. Ворог намагається звідти зайти на Курахове. Тут ворог лобовими ударами по позиціях, по обороні 79-ї десантно-штурмової бригади, 46-ї аеромобільної, приданих підрозділів, намагається пробитись. Темпи просування тут у ворога дуже малі порівняно з тим, що просувається ворог північніше на Українськ. Хочу нагадати, Українськ практично без бою ворог захопив, кілька днів буквально. І зараз вони намагаються захопити Гірник і обійти Гірник східніше, прямо на Курахове.
Обстановка в районі Вугледару
Ситуація дуже і дуже важка також. Ворог глибоко охопив, особливо з півночі наші позиції і підійшов упритул до єдиної магістралі, яка йшла прямо у Вугледар. І ситуація тут реально критична, яку складно вже виправити. Вугледар глибоко охоплений ворогом. Ну і, звичайно, за таких умов тримати місто далі, якщо там не буде стабілізовано оборону, практично нереально.
Ситуація вкрай важка. Також проблеми в управлінні. Змінено командування 72-ї бригади. Основна проблема, що тут потрібні, звичайно, боєприпаси, потрібні свіжі підрозділи, резерви, поповнення. Інакше дива не станеться. Ну і, звичайно, організація протиповітряної оборони, взаємодії, управління. Об'єктивні проблеми з управлінням ОТУ Донецьк. Вони очевидні для всіх підрозділів, всіх командирів. Частини бригад, батальйонів, рот про це кажуть. І, звичайно, тут потрібні кадри, які можуть навести лад у цьому районі. Можливо, тут якраз ситуація з тим, що потрібні командири. Без командирів владнати зараз ось таку ділянку, там, де десятки підрозділів, там, де ворог наступає на кількох напрямках, там, де оборона прорвана на деяких ділянках і йдуть фактично маневрові бої на широкому фронті. Якщо на цій ділянці немає командира і штаба, який здатен цими десятками підрозділів керувати, взаємодії будувати, реагувати на дії ворога, неможливо створити диво.
Тобто зараз, очевидно, у нас стратегія на Донбасі будується на тому, що наше командування дивиться на просування ворога і думає, що під тиском великих втрат ворог зупиниться. Ну, насправді, виснаження російських військ не відбувається так швидко. Зараз ворог не використовує на більшості ділянок такі масовані бронетанкові прориви, іде піхота. Росіяни свою піхоту взагалі не жаліють. Їх випускають в один кінець. Коли закидають кудись у посадку якусь штурмову групу, ніхто не організовує до неї логістику, ніхто не організовує евакуацію, ніхто не організовує постачання. Її завдання – вижити, сидіти там, воювати. Поки вона не закінчиться. Оце російська тактика. Протидіяти. Тобто вони потім навербували когось і знов кидають. У російської піхоти зараз цикл підготовки не більше двох тижнів. Є ті, кого кидають після кількох днів. Тобто завдання ворога полягає в тому, що малі групи піхоти, оці, погано керованої, без підтримки евакуації, це розвідка боєм. Вони на широкому фронті шукають наші позиції для того, щоб реалізувати свою перевагу в засобах ураження. В артилерії, в дронах. І розбити, завдати втрат нашим військам. І потім знов шукати якісь шпаринки, куди закинути наступне відділення чи взвод. І цій стратегії можна протидіяти, якщо буде якесь адекватне реагування на широкому фронті. Щоб всюди такі групи не залишались жити, а щоб всюди їх шукали, знищували. Ну інакше не буває.
Тактика, стратегія ворога і тактика зараз у російському командуванні – це одне ціле. Їхні тактика і стратегія направлені на завдання непоправних втрат нашим військам. Дезорганізацію оборони. І вони свідомо проривають фронт, щоб потім далі не йти, не кидати туди усі сили в одне місце, а для того, щоб створювати напругу для усіх наших військових з'єднань, щоб усі були задіяні, щоб всюди завдавати втрат і не давати нам маневрувати своїми силами. Протидіяти децентралізованому наступу ворога, оцим малим групам по всьому фронту, цим щоденним хвилям, можна тільки завдяки організації системної так само децентралізованої оборони. Оборони малих груп піхоти, але вони мають ефективну підтримку, потужну. І дронів, і артилерії, і засобів ППО, щоб крила не літали безкарно, не коригували вогонь. І це працює на багатьох ділянках фронту.
На Куп’янському напрямку ворог атакував тривалий час позиції 3-ї штурмової бригади і припинив ці атаки. Тобто втрати зупиняють ворога. На Харківщині ворог ішов на Харків, наступав, наступав, 18-та дивізія мотострілецька, бригада "Хартія" Нацгвардії, 92-га бригада, 42-га механізована - завдали великих втрат ворогу, зупинили цей наступ. Вони не можуть просунутись. Атаки продовжуються, їх вбивають. Тобто сюди батальйон К-2, батальйон "Свобода" в районі Сіверська. Щоденні атаки вони вбивають ворога, знищують його і досягають результату. Тобто це можна зробити. Багато наших командирів це роблять.
І питання, чому наше керівництво, військове, політичне, Ставка Верховного Головнокомандувача, чому вони не звертають уваги на успішний досвід успішних командирів і успішних з'єднань? Чому нічого не робиться, щоб це розповсюдити по всьому фронту? Щоб там ті з'єднання, де є ефективне управління, отримували посилення, могли тримати більші ділянки фронту, передавати свій досвід в інші з'єднання, або керувати іншими з'єднаннями там, де не вміють, не виходить. Хіба це не очевидні рішення? Чому така безвідповідальність і щоденна здача території, загибель людей, зустрічні бої безперервні, коли ми можемо вбивати ворога на визначених рубежах? І робимо це на багатьох ділянках фронту. Абсолютний парадокс, безвідповідальність і відсутність взагалі якихось коментарів, аналізу, бажання розібратись в обстановці.
Війна йде сама по собі. Враження таке, що Генштаб з генералом Сирським самі по собі. Ставка Верховного Головнокомандувача взагалі займається тільки вечірніми якимись промовами, які не мають жодного стосунку до ситуації на фронті. Ніяк на це не впливають. Ніхто не хоче займатися немодним вже для Головнокомандувача Зеленського. Таке враження, що Донбас – немодна тема, нецікава. Що там відбувається? Що відбувається з нашими людьми і воїнами? І, на жаль, іншого шляху, крім залучати інформаційними методами увагу, не існує.
Ситуація дуже важка, критична, є загроза втрати багатьох міст, і вона потребує системних рішень. Системних рішень, бо кожен день відсутності системних рішень – це життя наших героїв, які навіть у таких умовах роблять все можливе для того, щоб знищити максимальну кількість окупантів і зупинити їхній наступ.
Відповіді на запитання
Чи відповідають дійсності слова Умєрова "Ми втричі збільшили показники мобілізації. Наступний крок – реформа ТЦК". Також міністр оборони України додав, що якщо у 2023 році українська частка боєприпасів становила 18 відсотків, у 2024 вона виросла до 41.
Мені важко коментувати слова міністра оборони, оскільки у нас керівники завжди люблять коментувати якісь абстрактні цифри, які ніяк не прив'язані до результату. Ми з вами не знаємо, а це добре чи мало – збільшення в три рази. Я вам хочу сказати, що на фронті це збільшення люди не відчувають. Там, де має бути результат. Якби міністр оборони це говорив, зустрічаючись з бійцями на фронті, а не на пресконференціях у Києві, я думаю, що він би краще це розумів. Йому треба трошки вилізти з кабінету, де він дуже зручно влаштувався, і трошки подивитись на результати своїх дій. Бо не можна так відриватись від життя, як робить це пан Умєров, у якого проблеми великі з організацією закупівель, дрони він не закуповував тривалий час на фронт, мавіки не передає. Він не знає, що відбувається.
Є якісь показники, успіхи, які ніхто не може побачити. Де це поповнення, про яке говорить Умєров? Як це вплинуло на підготовку людей? Чи стали краще готувати людей? Чи отримують бригади на фронті підготовлених, мотивованих бійців? Або хоча б підготовлених. Окей, мотивація – це вже справа, будемо вважати, командирів. Ну, підготовлених. Або чи створив Умєров навчальні підрозділи в бойових бригадах, щоб вони тоді навчали і мотивували? Про все це ніхто не говорить. Такі загальні цифри. Тому він міг сказати і в 4, і в 5 разів. Це хіба щось змінило б? Ми збільшили показники. Хіба міністр оборони за показники має відповідати? Пан Умєров – міністр показників чи міністр оборони? Як його слова впливають на результат на фронті? Далека людина, яка там десь собі мріє в якихось високих кабінетах. Це безвідповідальні пусті слова.
Так само і по боєприпасах. Я не знаю, від якої кількості міністр оборони рахує? 41% від чого? Яких видів? Можливо, 120-мм чи 155-мм снарядів? 41% став. Чи чого боєприпаси стали в такій великій кількості? Де вони? Можна це розповісти в якійсь бригаді? В звичайній, яка тримає фронт, щоденні атаки, і там приїхати і розповісти. Дивіться, ось я вам даю 41% у вас того, що є. Це українське. Можна так? Це був би розумний, нормальний підхід. Ну, а так, на жаль, все це пусті слова. Дивно, що людина така відірвана від реалії війни, що вона таке озвучує.
Наскільки чутливими для РФ стали два підриви складів у Тверській області? Чи матиме це вплив на кількість снарядів на фронті?
Звичайно, будь-які знищення боєприпасів мають вплив на фронт і на забезпечення росіян снарядами. Але ми маємо розуміти, що це не єдині склади, які є у РФ. У РФ є склади, є і виробництво щомісячне значної кількості снарядів, ракет, всіх видів боєприпасів. Є постачання від спонсорів, які фінансують Росію і підштовхують її до війни. Це Північна Корея, це Іран, які використовують Росію для своїх глобальних цілей у світі, для захоплення, збільшення свого впливу. Звичайно, що ворог отримує боєприпаси з багатьох джерел. Тому це дуже важливі події. Знищення складів боєприпасів – це реальне зменшення можливостей росіян для того, щоб вони вбивали наших воїнів. Це серйозний удар. Але загальної динаміки в цілому це не змінить. Ворог на цю мить має перевагу в усіх видах засобів ураження. Це потрібно чітко усвідомлювати.
Чому на ротації бригади мають підвищену вразливість? Хіба не можна цей процес зробити в кілька етапів? Наприклад, ввести новий підрозділ спочатку без відводу старого, новому дати час на адаптацію.
Насправді так і треба робити. Цей досвід кількох сторіч масових мобілізованих війн. Це і звичайна логіка. Все це абсолютно зрозумілі речі. Питання в тому, що навіть хочу вам сказати, в цій війні далеко не обов'язково взагалі виводити бригади з фронту. Їх треба поповнювати вчасно. Бо в нас велика кількість бригад відводяться не тому, що вони виснажені командири, виснажені підрозділи забезпечення і вони вже не можуть воювати. Бо в нас ротація проводиться тому, що закінчується піхота. Не поповнюються піхотинці. Або якщо поповнюються, то просто відсутня керованість взагалі. Слабкий штаб, наприклад. І це у нас підстави для ротацій. Насправді практика війни показує потрібні можливості. Нам потрібно просто будувати оборону так, щоб ефективні бойові бригади мали бойові порядки хоча б у два ешелони. Щоб у них були якісь сили для внутрішніх ротацій бійців, для відпочинку, для відновлення, для підготовки поповнення. І вони можуть тривалий час тримати позиції. Ефективні бойові командири, такі, як я казав, батальйон К-2, Кирило Верес, вони тримають позиції з липня 2022 року. Вже понад два роки. Без серйозних, на жаль, поповнень. І роблять це ефективно, і не відступають. Тримають свій рубіж. На жаль, питання застосування військ у нас не аналізується. Це не цікаво вищому командуванню. І дуже часто ці ротації призводять до поганих наслідків. Тому що ворог, російська розвідка, одразу отримує всю інформацію. Це факт. І як тільки відбувається ротація, ворог проводить удари, наступальні операції. Нас стільки разів на цьому вже підловлювали.
Чому на Курську проривають нові ділянки, а на Донецьку – ні?
Логіки в цьому зараз нема. Коли Курська операція проводилась, і це був повністю фактор раптовості, і це була дійсно ефективна бойова операція, саме тому, що ворог не очікував на цьому напрямку наступу. За рахунок раптовості, навіть там, де у росіян були значні сили, нам вдавалося їх громити або оточувати, брати в полон. Зараз цієї раптовості нема. Навіщо нам вступати в такі важкі бої на прогризання вже розгорнутої оборони противника в розмін із силами, якщо у нас нема сил, як ми бачимо, зупинити ворога на Донбасі? Ну якщо там нема вже фактору раптовості, ну навіщо знов битися лобом? Це абсолютно незрозуміло. Фактор раптовості закінчився, і тепер треба просто казати чесно. Курськ – це всього-на-всього одна з десяти ділянок фронту, де йдуть важкі бої. Немає у Курська зараз якогось військового особливого значення. Просто ще одна ділянка фронту. І так само до неї треба з холодною головою ставитись. Ну, на жаль, ми не бачимо планування ніякого. На вищому рівні. Це знов таки питання до командування, до Ставки Володимира Зеленського, до Головкома Олександра Сирського.
Сюжет про мера Умані Олександра Цебрія.
Олександр Цебрій – це людина особлива. І про цей ефір я зроблю окремий стрім, і ми про нього поговоримо. Велична людина, і для мене честь, що на свій штурм він мене особисто запросив. Мені випала честь бути з цією видатною людиною в останній день його війни, його життя, бачити його, чути, тиснути руку. Іти з ним поруч на рубіж атаки – це велика подія в моєму житті, я це ніколи не забуду. Будемо ще окремо про це говорити.
Чому КАБи долітають до Запоріжжя?
Долітають, тому що на російські бомби ворог ставить ракетні двигуни, реактивні двигуни, і звичайно, що вони можуть добивати і не тільки бомбами, і ракетами, і там великий арсенал у ворога для того, щоб завдавати ударів.
Що скажете стосовно публічного самовільного залишення частини?
Йдеться про Сергія Гнезділова, який написав пост, що пішов у СЗЧ публічно, щоб привернути увагу до відсутності термінів служби. Ну, що я можу сказати? Велика кількість військовослужбовців це прокоментувала, і всі ті військові, з якими говорю я, загальновійськові підрозділи, негативно ставляться до такої заяви. Люди на фронті, вони тримаються не тому, що вони хочуть довести комусь терміни служби, а тому, що вони тримаються один за одного. Вони розуміють, що якщо вони зараз підуть всі у СЗЧ на знак протесту, а у них, а у піхоти на фронті, я вам хочу сказати, приводів для протесту щоденно, їх десятки, і вони всі максимально вагомі. Якщо так буде зроблено, значить хтось інший буде закривати цей прорив, значить те, що було на цьому фронті зроблено, воля, кров, піт, страждання, значить це буде просто кимось кинуто. Друзі серед тих військових, з ким я спілкуюся, такі дописи не викликають жодної підтримки і поваги.
Чому зняли Безуглу?
Звідки її зняли? Вона як сиділа там собі у Верховній Раді, так і сидить, нікуди її не зняли. Що хоче, те пише - такий собі блогер Офісу Президента.
Як повпливати на керівництво, щоб вони почали воювати корпусами?
Я не знаю, як впливати на керівництво, я розумію одне, що я побачив, що Володимир Зеленський і наше військове керівництво реагують тільки на ті теми, які стають популярними, і коли про них починають говорити всі, і починається велика критика дій влади, бездіяльності влади, тоді через деякий час Володимир Зеленський починає реагувати. Він реагує тільки на соцмережі. Він дивиться, що популярно, в трендах, йому дають моніторинг, він і сам читає весь день, і тоді реагує. Інших методів нема.
Тому, поки у нас кожна людина не буде писати у фейсбуці, у твіттері, що де ж наші корпуси, я думаю, що Зеленський не зреагує. Якщо в інстаграмі йому якісь популярні блогери будуть писати, у яких багато підписників, у фейсбуці, в ютубі, тоді через деякий час він відреагує і дасть наказ, щоб це було зроблено, і дивізії, і корпуси були зроблені. Поки що без втручання Ставки Верховного Головнокомандувача це не вирішити, тому що військове керівництво ніяких реформ не хоче проводити. Воно в ручному режимі керує тим, що є. Така реальність наших військових, вони у нас такі керівники, вони не хочуть ніяких реформ, їм зручно так керувати, як вони звикли. Їм нічого нового не треба. А, звичайно, дивізії і корпуси – це вищий рівень відповідальності для командирів. Вони вже не стають безглузді ОСУВ. Це вже інший рівень відповідальності за ділянки фронту. Все це кому потрібно? Народу України потрібно, армії потрібно. Це не потрібно керівникам, які не хочуть робити зміни. Будемо тиснути через соцмережі. Іншого шляху нема, вони нічого іншого не слухають.
Загалом ситуація дуже критична. Дуже важко стримується фронт. 24 вересня зробимо ефір про те, що я бачу, які треба робити кроки, після спілкування з командирами. Я вважаю, що це дуже важка ситуація. Я проїжджаю фронт. Збираю думки. Найближчим часом такий аналіз буде. Ми його будемо обговорювати. Можливо, вдасться його продавити. І змусити все ж таки вище керівництво думати про системні зміни відповідно до реалій війни.
Я був на фронті щойно, я тільки приїхав, я всюди бачив тільки вмотивованих, працездатних людей, командирів, бійців, які роблять все можливе, а насправді неможливе, дуже часто для того, щоб знищити ворога і зробити нашу перемогу реальною, для того, щоб перебити стільки росіян, щоб вони почали тікати з України. І я хочу сказати, що вчора я зустрічався з командиром взводу, який провів на позиції зі своїми бійцями, безпосередньо на нулі 67 діб. 67. Уявіть собі, безперервно, без ротації, без відходів. Це Владислав Стоцький, боєць, офіцер батальйону Нацгвардії "Свобода", 4 бригада "Рубіж". І я вам хочу сказати, що те, що роблять такі українські герої, це велика для нас усіх відповідальність, велика честь, натхнення. Я впевнений, що якщо у нас на всьому фронті будуть застосовані адекватні управлінські рішення, у нас є командири, у нас є бійці, які можуть розгромити російський наступ і наблизити перемогу у війні. Тому сьогодні як ніколи я впевнений, що у нас є для цього сили, можливості і нам потрібні правильні рішення. Дякую вам всім за ефір! Слава Україні!
