ВУГЛЕДАР, КУП’ЯНСЬК, ГІРНИК

Автор: Юрій Бутусов

Стрім по подіях на фронті.

 Все продовжує розвиватися дуже стрімко, дуже багато інформації, яку треба просто чітко встановити, що саме відбувається на даний момент.

Рік тому, 26 вересня 2023 року, під час штурму біля села Старомихайлівка Донецької області я брав участь у цій операції. Якраз в наш Хамві влучив російський снаряд. Він вдарив з лівого борту. На жаль, загинув в цей день наш побратим, боєць штурмової роти "Рух" 59-ї мотопіхотної бригади Володимир Іщенко, позивний Лисий. Загинув поруч зі мною в машині. Також був поранений один з польських добровольців, який був з нами, і легке поранення, уламок розпоров шкіру, дістав водій, який сидів поруч зі мною. Нам пощастило вийти з того бою. Завдання було виконано. І про цей бій, про цю операцію, де ми були просто однією з груп, яка виконувала свої завдання і прорвалась крізь  артилерійський вогонь, є новий репортаж у мене на каналі. Дякую всім, хто підтримує нашу роботу. 2478 спонсорів у канала "Бутусов плюс". Дякую вам, друзі, всім за довіру і можливість продовжувати нашу діяльність.

Отже, тепер давайте подивимось на ситуацію на фронті. У всіх зараз прикута увага до міста Вугледар. Давайте подивимось карту.

Обстановка на Вугледарі дуже і дуже важка. Фактично те, що ми бачимо, – це вже оперативне оточення, близько до того. Ворог контролює фланги. З флангів Вугледар глибоко охоплений, і ворогу вдалося підійти на саму околицю міста. Особливо небезпечний прорив у напрямку села Водяне. Ми бачимо східніше Вугледару. І з цього напрямку ворог загрожує нашій основній єдиній там трасі постачання. Вона йде через село Богоявленка. Це єдина така траса асфальтована, і зараз ворог до неї підійшов на відстань півтора кілометра. Тобто ця траса зараз під ударами практично всіх видів російського зброєння, і міномети туди можуть бити, артилерія, ну і, звичайно, всі види дронів – і ланцети, і фпв, ударні. І ворог, на жаль, таке полювання на наш транспорт і бойові машини там веде.

Що сказати, друзі, дивлячись на цю карту? Вугледар продовжують героїчно обороняти воїни 72-ї механізованої бригади. Вони продовжують обороняти це місто вже два роки. Ну і роблять все можливе. Те, що ворог прорвався, насправді, хочу сказати, що сам Вугледар і східніше – це 72-га бригада, а західніше Вугледару, оцей район, де ворог намагається прорватися через Павлівку, Причистівку – це вже позиції нашої 58-ї мотопіхотної бригади, яка також героїчно б'ється на цьому напрямку. Так от, те, що тут відбувається, друзі, я не можу сказати, що це хоч найменшою мірою провина солдатів, офіцерів. Її взагалі там нема. Те, що роблять наші воїни в битві за Вугледар, це, на мій погляд, далеко переходить за межі можливого, за межі людської витривалості. Це вищий рівень професійності наших воїнів, відданості. І люди роблять все, навіть більше, ніж від них можна вимагати. Що там відбувається? Ворог просувався тривалий час, дуже повільно, я неодноразово казав про це на ефірах. Просування були невеликі, повзучий наступ 100-200-500 метрів на день або тиждень, вони їх стримували. На жаль, дива не сталося, тому що нові можливості по прориву оборони противника, їх вже мінними полями і кількістю людей з автоматами не компенсувати. Збільшення кількості дронів, збільшення кількості високоточної зброї у вигляді дронів зі скидами гранат у вигляді ФПВ створює такі умови, коли піхота не може, використовуючи стару тактику, виконувати бойові завдання. За сьогодні фронт можна втримати тільки там, де ведеться в першу чергу високотехнологічна війна. Сутність сучасної тактики – це передусім збереження власної піхоти. Піхота – основа, яка тримає цей фронт, створює цю тонку синю лінію фронту. І там, де піхоту з різних причин не можуть зберегти, не вистачає якості управління, не вистачає правильного планування оборонних операцій, не вистачає саме на рівні керівництва, своєчасної підготовки резервів або передачі своєчасного поповнення, яке б встигли підготувати. Там, де не вистачає снарядів або радарів для боротьби з дронами противника, не вистачає систем ППО, там всюди кількість високоточної зброї може вибити людей. І це основна проблема, що показав Вугледар.

Вугледар – це одна з найкращих для оборони позицій на Донбасі в цілому. Це плато, велика кількість бетонних споруд, які досі ворог повністю всі не зміг знищити, навіть авіацією важко знищити. І це плато дає такі можливості, такі радіогорізонти, такі можливості огляду, спостереження, застосування озброєння. Це як Авдіївка або Бахмут. Це дуже зручна, вигідна позиція, як Лисичанськ так само. Але ми бачимо досвід, на жаль, і Лисичанська, і Авдіївки, і Бахмуту, і ці вигідні висоти, вигідне тактичне становище, його треба вміти використати. А якщо його не використовують, то, на жаль, який би героїзм і майстерність не були, ворогу вдається просування. Так, треба відмітити, що там оборона наша не впала. Ворог її повільно просунув. Просунув ціною багатотисячних втрат. Під Вугледаром перемололи тисячі, багато тисяч росіян. Всі їхні атаки вибиваються, вибиваються, вибиваються. Кожне їхнє просування – це величезні втрати. Але, на жаль, ворог іде вперед. Він мобілізовує, кидає на штурми таку кількість людей, що їх все ж таки вистачає, щоб закріпитись, щоб знайти розриви в бойових порядках і зайти туди. Тому, на жаль, боротися з децентралізованим російським наступом може тільки децентралізована оборона, яка побудована на застосуванні, в першу чергу, технічних засобів. Дронів, засобів радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки. Всі ці дрони, РЕБ мають застосовуватись комплексно, координуватись в одному центрі, забезпечувати зв'язком комунікацію єдиною системою ситуаційного бізнесу. І, звичайно, потрібні надійні укриття і, основне, потрібні постійно ротації, свіжі люди, щоб піхота не сточувалась, не зношувалась, не виснажувалась смертельно на цих позиціях ще до бою. Якщо ці фактори не працюють на фронті, на жаль, результат ми бачимо на Вугледарі. Ситуацію врятувати зараз, ну, що сказати, це максимально складно. Ворог вже охопив місто з флангів, зайшов на околиці і взяв під вогневий контроль єдину магістраль постачання. Чи можна в таких умовах взагалі говорити про якусь тривалу оборону? Без контратак, без різкого посилення силами диво не станеться. На війні взагалі дива не буває. Було одне диво, коли український народ став зі зброєю, пішов вперед і далі вже це диво зупинило, розгромило російську професійну армію у березні 22-го року. А далі ефект несподіванки вже інший. Ворог намагається реалізувати перевагу в своєму військово-технічному потенціалі. В кількості високоточної зброї, в кількості важкого зброєння і в кількості людей, яких вони можуть кидати в штурми. У росіян є своя межа. Вони можуть витрачати в місяць і вбивати, об нашу оборону, до 30 тисяч своїх солдатів. Але це велика кількість, і щоб її перемолоти на всіх напрямках, треба організаційні зусилля. На жаль, тут їх не вистачило. Якщо говорити про Вугледар, скажу вам відверто, картина та сама, яку ми бачили при втраті Лисичанська, Сєверодонецька, Авдіївки, Бахмуту, Соледару. Рішення, які приходять запізно, розгортання військ, які приходять запізно, підкріплення, яке дають тільки в той момент, коли ворог вже прорвав оборону, а не до того. Відсутність уваги при плануванні бойових операцій нашими генералами, відсутність уваги до планування бойових дій дронами РЕБ і РЕР. І коли оборона не планується через дрони РЕБ і РЕР, то кількість людей, на жаль, з автоматами, вона вже не грає такої ролі, як колись. В сучасній війні воюють фактично не аеромобільні підрозділи, не треба вже вигадувати, що краще, штурмовики, аеромобільні підрозділи, десантники, механізована піхота, мотопіхота, ТРО. Зараз воює дронопіхота. Фронт тримає дронопіхоту, як це дуже влучно постійно повторює командир батальйона К2 Кирило Верес. Так от цю дронопіхоту вона працює, коли вона правильно організована, коли є тактика застосування і взаємодія різнорідних сил і засобів. На Вугледарі, на жаль, це завдання має вирішувати передусім оперативне тактичне управління, оперативно-стратегічне управління військ. Але там немає відповідних компетенцій, немає відповідної волі, немає сталого штабу, організації і немає відповідальності. Зараз на Вугледарі змінили командира 72-ї бригади і новому командиру Олександру Охріменку дісталась така ситуація на карті, як ми бачимо, яку треба рятувати, але як? Звичайно, не наказами, не звітами, не комісіями. Тут потрібні вже вольові рішення. Ми бачимо, що вище командування, як завжди, само не буде давати наказ на відхід, навіть попри будь-яку критичну обстановку. І все тримається зараз на довірі, взаємодії, взаємопідтримці воїнів 72-ї, командирів. Я впевнений, що командири 72-ї розуміють свою відповідальність. У мене немає сумнівів ніяких, що будуть ухвалені адекватні рішення, виходячи з обстановки. Спротив буде продовжуватись до того часу, поки для цього є достатні сили і адекватні умови. Але зараз, звичайно, без контрударів, які мають проводити якісь інші сили, якісь оперативні резерви, вище командування, яке має застосовувати виключно Олександр Сирський, якщо Сирський цього не зробить, ну, значить, вище командування Вугледар ну, просто так пропустило, як до того пропустили Авдіївку, пропустили Красногорівку, пропустили Новогродівку. Ну, це, безумовно, не буде забуто і отримує свою оцінку в історії. 

Ситуація на Куп'янському напрямку.

В першу чергу ворог атакує на Піщане. Зараз противник намагається розширити оцей клин біля села Піщане по флангах. Оскільки клин дуже вузький, він прострілюється, його можна зрізати навіть короткою контратакою. Російське командування це розуміє, бачить і намагається розширятись. Контратак поки що ніяких ефективних не організовано, ну, і противнику вдається просуватися. Позитивним на цьому напрямку є  відео, яке виклав батальйон ударних безпілотників 92-ї штурмової бригади "Ахіллес". Наші воїни показали, як російська колона, яка йшла, щоб добити, ось прорвати.  Ви бачите Піщане, і ось там центральна стрілка, це ворог намагається пробитись прямо на Оскол. Ось, ми бачимо село Кругляківка поруч, противник туди хоче зайти, і Глушківка. Ось, це буквально противник півтора кілометра і до Оскола залишається. Їм треба хоч десь, хоч в одному місці вийти на берег Осколу, розірвати наш фронт повністю. І вороги  цілу колону російської техніки кинули, кілька десятків одиниць бронетехніки, одночасно, дуже добре підготовлені. Всі, вся бронетехніка, це прям такі бронесараї, дуже щільно обвішані в кілька рядів, там решітки, ланцюги, завішано зверху РЕБом. І оця колона бронесараїв пішла на прорив, але воїни Ахіллеса, оператори Ахіллеса, зуміли знайти такі частоти, які російський РЕБ не перекриває, і вся колона була розібрана повністю, розгромлена. На відео, яке  виклав батальйон Ахіллес, видно знищення, ураження 23-х одиниць російської бойової техніки. Причому наші бійці добивають всю таку техніку потім, протягом найближчого часу. Тому, в принципі, це все безповоротні втрати для ворога. Звичайно, от така колона, яка йшла на прорив,і її розгром, це, звичайно, значно покращить обстановку, і при адекватних діях інших наших сил це створює можливості для того, щоб зменшити цей клин, дуже небезпечний для всього нашого фронту на Осколі.

Тепер подивимося ситуацію в районі Невське на Куп'янському напрямку.

По Невському, це південніше, південна частина Оскольського фронту,  була проведена успішна контратака, в якій взяли участь бійці одного з підрозділів 3-ї штурмової бригади. В селі Невському в горах був захоплений зненацька і був розгромлений. По даним візуального відеоконтролю, понад 50 російських піхотинців було ліквідовано в боях у північній частині Невського. Дійсно, блискучий успіх і демонстрація того, що при грамотному плануванні, управлінні, взаємодії вогневих засобів, дронів і якісно підготовлених, вмотивованих штурмовиків, в принципі, можна з мінімальними втратами знищувати великі російські підрозділи. Ворог навіть  не повірив, що на нього йде контратака. І тому їх вибили з великими втратами і з великими трофеями. Тому треба подякувати бійцям 3-ї штурмової, які дійсно зробили роботу на іншій ділянці фронту, не на своїй, прийшли на допомогу. Це завжди заслуговує на повагу.

І третій напрямок, який дуже критичний на фронті зараз, це напрямок Гірник, місто Гірник, місто Українськ,  село Цукурине.  На цьому напрямку обороняється зараз 59-та мотопіхотна бригада, а також там і інші є підрозділи нашої частини. 59-та бригада через всім відомі проблеми з командуванням, проблеми, які створив своїми призначеннями генеральний штаб, особисто Олександр Сирський. Бригада дуже боєздатна, але так, як нею керують ті, хто нею керують, некомпетентні люди, на жаль, серйозно підірвали боєздатність цієї бригади. І до чого це призводить, що бригада зараз не може встановити сталий рубіж оборони. Не солдати, офіцери не можуть, вони роблять все можливе. Просто коли командир бригади людина некомпетентна і командування ОТУ і ОСУ, не здатні ним керувати і навіть налагодити управління або зняти некомпетентну людину, результат отакий, як ми бачимо на карті. Давайте ще раз подивимося. Дуже небезпечний прорив. Ворог намагається відрізати значну територію. Ви бачите Желанне-Перше, Желанне-Друге, Гірник, Курахівка. Тобто там значна кількість населених пунктів. Ворог хоче зрізати оцей виступ повністю. І противник рухається, вже вони захопили Українськ, і рухаються на Цукурине. Тобто що ворог хоче зробити? Як ми бачимо на карті, там щільна агломерація, населений пункт один на одному. За одним стоять, ворог хоче по цьому ланцюгу населених пунктів обійти  у фланг нашому урупованню, яке обороняє Курахове. Курахове обороняють воїни 79-ї десантно-штурмової, 46-ї аеромобільної бригади. А ворог намагається, він не може пробити в лоб, і  вони знайшли слабку ділянку фронту, і намагаються зараз продавити оборону для того, щоб охопити Курахове з півночі і таким чином все ж таки захопити, вибити нас з цього важливого рубежу оборони і з цього важливого в оперативному плані міста на Донбасі.

Це такі основні ділянки фронту, де зараз точаться найважчі бої. Звичайно, бої йдуть і на всіх інших ділянках. Російська стратегія і тактика полягає в тому, що вони створили напругу на всій лінії фронту. І навіть там, де вони не атакують, не можуть просунутися, вони продовжують атаки. Для того, щоб тримати весь наш фронт у напрузі і не дозволяти маневрувати силами. Для цього навіть хоча б одне відділення в день, навіть там, де нуль просування, вони можуть місяць за місяцем посилати на одному напрямку. Так, їх всіх вбивають, але це ціна, таку ціну росіяни платять за те, що вони тримають батальйон на цьому напрямку в постійній напрузі. Тобто така безперервна розвідка боєм.

 ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Коли росіяни захоплять Донбас, війна заморозиться?

Ну,  це абсолютно неможливо. Так не працює. Росіяни не ведуть війну для того, щоб вийти на якусь точку. Росіяни ведуть війну, щоб захопити Україну, знищити її або поставити її під свій політичний контроль. Це війна за незалежність України. Для нас. І за знищення України для них. Інших варіантів нема. Тому не треба думати, що якщо росіяни дійдуть до якихось кордонів Донбасу, вони раптом зупиняться. Вони для того, щоб захопити Донбас і продовжити тиск, вони будуть іти там, де вони не будуть зупинені назавжди. Я вже про це одноразово казав. Тобто  можна про мирні перемовини говорити, тільки якщо наша оборона стане сталою на всіх ділянках хоча б на пів року. Нам треба зупинити ворога. Чи можливо це зробити зараз? Коли там не вистачає людей, дронів, там всього. Друзі, це можливо. Нічого неможливо зараз на війні нема. Дрони створили нову якість, нову тактику і вони створили нові переваги, які ми можемо використати за рахунок переваги в якості і мотивації наших людей на війні, наших воїнів. Це можливо зробити. Для цього має бути планування війни, саме як війни машин, як війни дронів, як війни високотехнологічного, високоточного зброєння. А не війни, яка вимірюється кількістю еспешек, в яких сидить якась кількість людей з гранатометами і автоматами. Це не може втримати фронт. Люди, піхота на фронті, яка знаходиться, має бути прикрита від усіх загроз. Вона має обороняти позицію, але питання знищення, мають бути знищення ворога і розвідки на далеких підходах до позиції піхоти, має виконуватись дронами, артилерією, усіма вогневими засобами. І це потрібно планувати, це потрібно організовувати заздалегідь, бо ми знаємо, де ворог піде, нам зрозумілі всі його напрямки дій, наша розвідка дає нам взагалі деталізовану картину, що відбувається на фронті. Ми знаємо про противника практично все. Якщо почитати книги про військові історії, постійне поняття "туман війни", коли полководці війська мають діяти інтуїтивно, тому що всієї картини обстановки командування не може знати, оскільки є обмеження по інформуванню. Неможливо бачити, де ворог, неможливо знати його задуми. Друзі, в цій війні, сучасній, тумана війни не існує. Ми абсолютно точно бачимо всі рухи противника або можемо побачити з дронів, з супутників. Ми абсолютно точно знаємо всі задуми, планування, взагалі ніякого секрету, розташування російських військ, всі їхні позиції, більша частина позицій, не скажу всі. Все це відомо. Ворог в жодному місці фронту не діє для нас абсолютно раптово і так, щоб ми не знали, взагалі ніде. Ми володіємо всією інформацією. Її треба реалізовувати для планування наших дій в обороні. Про це кажу не я, друзі, це думка усіх командирів, які виконують завдання і тримають фронт.

Ну і друга важлива тема, про яку хотілося б сказати, щоб виграти війну. Це тема така. У нас на війні склались боєздатні колективи, боєздатні бойові лідери, командири, які вміють адаптуватись до війни, вміють вчитись, вміють застосовувати технології і бути лідерами в колективі, робити колектив боєздатним. І в нас велика проблема, що ми втрачаємо велику кількість ресурсів, ми втрачаємо велику кількість людей в тих бригадах, тих батальйонах, де, на жаль, компетентних командирів нема. Так склалось, батальйонів багато, багато сотень батальйонів, тисячі рот, понад сотню бригад. Не всі з них мають компетентних командирів, значна частина, мінімум 50% не мають командирів, які можуть витримувати самостійні такі завдання, виконувати, відповідати умовам бою, не мають штабів, які можуть це організувати, не можуть це зробити. І зараз питання дуже важливе, що потрібно, склад тих бригад, тих батальйонів, склад тих бригад і батальйонів, які вміють, його треба розширювати, нам треба створювати дивізії, нам треба успішних комбатів пересувати на бригади, успішних комбригів робити командирами дивізій і не треба ніяких нових структур. Просто підпорядковувати ефективним бригадам неефективні і давати повноваження управління. Включати в склад. Не оперативне підпорядкування, а включати в склад. Це простий і найшвидший спосіб, найпростіший, покращити керованість наших військ і організацію на тактичному рівні. Нам цього критично не вистачає. Організованості і керованості. Ми можемо нищити оці всі маленькі штурмові групи в промислових масштабах, так як це роблять на багатьох ділянках фронту. І не треба для цього якісь особливі умови, якісь там високі технології, величезні гроші. Батальйон К-2 – звичайний армійський лінійний батальйон з мінімальними коштами, які доступні в будь-якій військовій частині, завдяки правильній організації нищить ворога і не допускає проривів своєї лінії оборони з липня 2022 року. Уявіть собі, батальйон один, без якихось суттєвих поповнень людьми, обороняє позиції понад два роки. Просто неймовірне досягнення. І це не диво. Кожен день там ідуть бої, кожен день там нищаться штурмові групи. Кожен день. Чому вони стоять? Так як вони тримаються, це можна масштабувати і на інші війська. Для цього такі командири, як Кирило Верес, вони мають отримувати більше повноважень і підпорядкування більше військ за умови, що їм дають і всю відповідальність за ділянку. Ну і тоді вони можуть свій досвід, свою практику успішної роботи масштабувати значно ширше, ніж навіть бригада може це зробити. 

Юрію, як часто Ви берете участь у штурмах? Коли востаннє?

Мені довелось брати участь у кількох штурмових операціях. Можу сказати, це близько десяти штурмових операцій і боїв, де в принципі так, я чув кулі і розумів, бачив противника. Але останній раз це було 24 липня цього року, коли я брав участь в операції, яку проводив підрозділ 58-ї бригади. І з Олександром Цебрієм, позивний мер, з колишнім мером  Умані, командирам взводу ми мали разом іти на штурм. І я приїхав до нього, це було на його запрошення. І він мене буквально за дві години до штурму сказав, що все ж таки я буду заходити одразу за ним в групі закріпа. Я був у спорядженні, сидів на позиції очікування. На жаль, штурм зустрів шалений опір, Олександр загинув смертю героя. Ну і про цей штурм ви можете подивитись. Можете подивитись репортаж "Останній день" і "Останній бій мера" на моєму каналі.

Вадим Сова, вітання з сіверського напрямку.

Дякую вам, Вадиме, і всім побратимам, які там героїчно стримують ворога. І завдяки роботі підрозділів 54-ї бригади батальйону "Свобода", 4-ї бригади Нацгвардії, Сіверськ досі тримається. Тримається рубіж оборони навколо Сіверська. І Сіверськ у нас досі, нам не треба говорити про фортецю Сіверськ. Ефективні наші бойові підрозділи відбивають просто атаки в неймовірному співвідношенні сил. І саме тому тримають оцей сіверський балкон, центр фактично нашого фронту. Можна тільки подякувати всім, хто це робить.

Чому західні партнери не впливають на планування використання їхньої зброї?

Друзі, ну західні партнери не впливають на війну в Україні безпосередньо. Дивіться, вони дипломати і політики. Вони не будуть втручатись безпосередньо в нашу війну. Тому що щось вимагати на війні, це значить брати відповідальність. Брати відповідальність за життя і за майбутнє України можуть на війні тільки українці. Інших нема. Інші нам допомагають, радять. Ну, що можуть нам країни НАТО зараз порадити у війні дронів? Тут кожен місяць, друзі, повністю змінюються деякі технологічні рішення. Треба постійно адаптувати тактику, шукати нові тактичні прийоми, діяти на випередження. Тільки той, хто в цій війні безпосередньо максимально інтенсивно задіяний, в цьому орієнтується. Тут ніхто не порадить і відповідальність за себе захід за нашу війну і за оборону України брати не буде. Озброєння – це інше. Застосування – це тільки ми.

Чому українцям не показують так звану формулу миру?

Друзі, ну навіщо нам формула миру? Ми ж з вами розуміємо, що це просто така політична фігура мови. Не більше. Мир неможливий, поки ворог наступає. Ворог буде хотіти захопити ще більшу частину України. Буде вимагати від нас капітуляції, визнання окупації. Визнання окупації всієї території і, можливо, навіть ще більшої території. Звичайно, що будь-яка формула миру може стати дієвою, коли не тільки ми хочемо мир, а коли ми примусимо ворога сідати за стіл під перемовин. Я неодноразово вже писав, що якщо у нас керівництво країни, Ставка Верховного головнокомандувача, не буде впроваджувати реформи в армії і в організації оборони, якщо не почне говорити про те, як побудувати ефективний і якісний захист, оборона на стратегічному рівні, не побудується. Ну, дива не станеться. Нас примусять рано чи пізно до такого корейського варіанту, коли просто по лінії фронта зупиняється вогонь. Причому, по якій лінії фронту? Якщо так воювати, як зараз, бездарно, на жаль, безвідповідально воює українське керівництво на Донбасі, то так можна через рік і на Дніпрі воювати. От у чому проблема. Якщо так безвідповідально ставитись, ховатись там собі в Києві, знімати відосики вечірні про засідання Ставки і не робити на фронті ніяких змін. Зараз керівники країни потрібні у Вугледарі, щоби врятувати, або біля Вугледару. Вони мають допомагати координувати, застосовувати резерви, залучати ресурси, дивитись, де будувати другу лінію оборони для розгортання наших сил. Ну де все. Їх нема. Вони завжди, як погані новини, керівництво України по-страусиному засовує голову в пісок. І по телемарафону вони всі зникають кудись, а телемарафон розповідає – все добре, давайте обговорювати мирний план. Який мирний план? Гинуть кожен день сотні людей, українських воїнів на фронті. Відповідальність в першу чергу – не мирний план, а план оборони країни побудувати. Якщо немає плану оборони на фронті, а його немає, ми його не бачимо, значить ці інші розмови про будь-які інші плани – це просто профанація і імітація бурхливої діяльності. Абсолютно безвідповідальна і безчесна.

Чому Ф-16 не збивають Су-34?

Друзі, я неодноразово говорив на ефірах, Ф-16 не можуть забезпечити протиповітряну оборону України і збивати Су-34, які скидають авіабомби на відстані 20-30 кілометрів від лінії фронту. Не можуть цього робити, тому що для того, щоб збивати літаки противника, треба отримувати цілі вказування від своїх радарів. Тобто треба радари вмикати на достатньо близькій відстані, теж кілька десятків кілометрів від лінії фронту, засікати цілі, але оскільки ворог не хоче, щоб його ловили, треба ці радари прикривати іншими радарами для захисту від дронів, з малими зенітно-ракетними системами для перехоплення ударів, для перехоплення безпілотників, своїми безпілотниками збивати. Тобто будувати багатошарову систему оборони і мати велику кількість радарів, систем протиповітряної оборони, розрахунків дронів-перехоплювачів, розрахунків зенітно-ракетних систем і побудувати їх, щоб вони маневрували, прикривали одна одну. Тоді ми будемо давати цілі вказування, тоді можна буде винищувачам підлітати близько до лінії фронту, робити пуский ракет. На жаль, друзі, це дуже складна тема, у нас немає стільки засобів, у нас є серйозні проблеми з організацією, фактично наша протиповітряна оборона і авіація, вони в умовах повної переваги кількісної якісної ворога в повітрі, вони змушені працювати із засад, тобто використовувати виключно засадну тактику. Тому, а щоб збивати літаки на літаки, ну у противника теж є свої радари, зенітно-ракетні системи, якщо просто кудись полетить літак шукати Су-34, його просто зіб'ють з землі, друзі, і він просто може нікого не знайти. Тому я казав і кажу , що F-16 – це дуже потрібний літак для нас, це важлива машина, і безумовно будуть умови і для повітряних боїв, в певних зонах це можливо і необхідно. Наприклад, над морем, там, де у противника немає такої щільності зенітно-ракетних систем, є можливості інколи в певних умовах діяти більш приховано. Але щоб виходити і навіть ракетами середньої дальності AMRAAM збивати російські літаки, тобто підходити на них кілометрів на 100, для цього треба, звичайно, серйозно працювати. Основна роль зараз F-16 – це бомбардувальник. F-16 може застосовувати повну номенклатуру високоточного зброєння країн НАТО, велику кількість керованих бомб, він може їх переналаштовувати по цілях прямо в польоті, і це для нас, насамперед, ударна платформа. Дуже важлива ударна платформа. Ну і краще на нього дивитись так, а не як панацею.

Ви можете, надіюсь, у своїх стрімах підказати такі бригади та батальйони, куди бажано потрапити, щоб не задвухсотитись за перші декілька місяців. 

Таких бригад і батальйонів, їх чимало. Знаєте, я зараз когось пропущу і потім отримаю справедливу догану. Ви можете подивитись мій канал про багато якісних підрозділів у мене, і командирів підрозділів, і навіть бригад. У мене на каналі є відео. Можна самому подивитись, оцінити. У всіх є свої умови, у всіх є своє бачення свого місця на війні. Якщо ви дійсно вирішили кудись піти і розумієте, ким ви хотіли б стати на війні, або де б ви хотіли себе випробувати, напишіть мені в фейсбуці, я вам обов'язково відповім і пораджу якийсь конкретний підрозділ. Під те, що Ви хочете, щоб воно відповідало Вашому бажанню і баченню. 

Чи вважаєте Ви, що ми досі тримаємо резерви для можливих контратакувальних дій?

Це питання вже до компетенції військового командування. Я скажу так. Чи є у нас можливості проведення контрнаступальних дій? Так, вони є. Що для цього треба зробити? Для цього треба серйозна реформа армії, реорганізація. Коли я кажу серйозно, це не значить тривала, швидка. Я казав про неї трохи раніше. Тому нам потрібна реорганізація і нам потрібно передати людей, вмотивованих піхотинців, в руки тих командирів, у яких є достатні компетенції, щоб берегти людей і воювати, насамперед, дронами, а потім вже еспешками з піхоти. В першу чергу, щоб врятувати піхоту, треба організувати дрони і вогневу підтримку. Якщо у командира це не працює, то скільки піхота йому не дає, він все втратить. Це поганий командир. Це слабка бригада, слабкий батальйон. Тому давайте зараз не марити якимись проєктами, фантазіями, а просто зробимо те, що в цій критичній, неймовірно критичній обстановці, можна зробити швидко. Масштабуємо успішні проєкти бойових бригад і батальйонів. Це можна зробити швидко. Штаб є, командир є, кістяк навчених, офіцерів, сержантів, солдатів є. Є, кого ставити інструкторами, командирами різних ланок. Давайте рятувати, вливати в якісні підрозділи, якомога більше людей і техніки, з тих підрозділів, в яких нема боєздатності, яких виводять через втрату боєздатності з фронту. Ми знаємо, і чимало бригад повністю розбиті, розвалені, ну нема там боєздатності. Навіщо ви знов тримаєте людей в тилу, просто без толку? Потім ви їм кудись затикаєте цими погано організованими підрозділами, типу якийсь прорив. Нічого, крім втрат, це не приносить. Так що хочу сказати, що контрнаступальні дії можливі, але вони можливі зараз виключно за рахунок правильного планування організації на тактичному рівні і на оперативному рівні. Це є основна проблема цієї війни. Ну, насправді штурм вдень – це теж абсолютно прийнятний спосіб бойових дій і абсолютно можливий. І там, насправді, операція була продумана достатньо якісно і фактор рептовості був врахований абсолютно. Нема ніякої різниці і вдень, і вночі є свої плюси і мінуси, різниці нема. Оскільки об'єкт атаки був дуже важливий, прикритий ворогом, ми знали, що буде вестися артилерійський вогонь На жаль, у когось могли влучити, влучили в нашу машину. Так буває, це війна. Ворог теж не хоче програвати і робить все для того, щоби вирвати перемогу у бою. В цьому бою їм це не вдалося. На жаль, у нас втрати. Також були втрати в цьому бою. Це було не вчора, бій відбувся 26 вересня 2023 року, рік тому. Я просто про це говорив на початку стріму. Так буває, тому що з певних умов, з певних причин раніше не можна було його оприлюднювати.

Клайд Шелтон. Вітання з Вугледару! Вистоїмо! Слава Україні!

Героям слава.

Дякую вам за вашу мотивацію і за те, що воїни у Вугледарі роблять в ці дні, це найважчі дні. Там просто безперервна битва два роки і вона продовжується саме зараз максимально інтенсивно. Дякую вам і сказати про це можна тільки одне. Героям слава!

Друзі, дякую вам всім за ефір, за те, що були з нами і з нашими воїнами. Я впевнений в тому, що цей день – це ще один день до нашої перемоги. Дякую вам за ефір і Слава Україні! Героям слава!

 Юрій Бутусов