Девіз капеланів: "Бути поруч". Як працює військовий капелан "Хартії"
День військового капелана відзначають в Україні 12 жовтня. "Я присвятив цей день тому, що поїхав до наших поранених хлопців. Вирішив – це найкраще, що я можу зробити цього дня", – розповідає отець Олександр Мішура, один із двох військових капеланів бригади "Хартія".
Священник Української Церкви Християн Віри Євангельської вже протягом десятиліття виконує роль капелана: надає українським військовикам підтримку, провідує поранених та віддає пошану полеглим героям.
Я в капеланському служінні від самого початку війни, з 2014 року. Спочатку ми їздили як волонтери від церкви, коли наші брати воювали в Слов’янську. А в процесі побачили, що у військових виникає багато питань. Так, їжа, одяг, взуття – це важливо. Але треба їжа і для душі. Ми почали за дозволом Генштабу виїжджати в ротаційний спосіб, їхали в певний сектор залежно від необхідностіі.
У капеланів є девіз: "Бути поруч". Поруч зі своїми побратимами, поруч із тим болем і потребами, які в них є. І за можливості проявляти свою христову любов до ближнього.
"В окопах немає атеїстів", – ці слова я чую ще з 2014-го. Я знаю багато таких історій: люди потрапляли на війні у, здавалося б, безвихідні ситуації, але зверталися до Бога з молитвою, і він їх чув. Міна влучала, але не розривалася. Або вдавалося вчасно вийти з місця обстрілу.
Один боєць нашої бригади, який працював поблизу Лимана, давав мені таке свідчення: "Ми в бліндажі на нулі, нас починають обстрілювати з [гранатомета] СПГ. Відстань метрів 700, не більше, а це дуже точна зброя. І я розумію, якщо влучить в наш бліндаж із тонких колод, то його просто рознесе. Я починаю молитися. Один постріл чую, другий, третій. Обстріл закінчився, виходимо з бліндажа. Нарахували навкруги 28 розривів від СПГ. А біля бліндажу ніби хтось накреслив захисне коло".
Звичайно, найприємніше чути, як Господь почув чиюсь молитву і врятував. Коли наші хлопці виходять на важливе завдання й просять молитовної підтримки, ти за них молишся, а вони потім телефонують і кажуть: "Все 4.5.0".
"Господь дає право захищати своє"
Із чим військові приходять [до мене] найчастіше? У 2014-15 роках була інша інтенсивність війни, але це теж було дуже жорстоке випробування. Ми жили цивільним життям, а тут у тебе починають стріляти, і ти маєш на це відповідати. Хлопці приходили із запитанням: "Як бути на війні, якщо є заповідь "Не убий"?
Я зазвичай відповідаю так: Господь дав нам юридичне право захищати свої кордони. Бог ревно ставиться до того, якщо хтось переступає межі сусіда. Я багато спілкуюся з хлопцями з нашої бригади, і всі розуміють: у цій війні ми захищаємо нашу домівку, наших батьків і дітей. Зараз це Харківщина: Липці, Вовчанськ та інші міста. Хоча ми зібралися тут з усієї України: я з Київщини, хтось з Сумщини, хтось з Дніпра, хтось зі Львова. Але ми разом захищаємо наш дім. І коли є це усвідомлення, ми отримуємо силу від Господа.
Як віддають пошану полеглим
Матір чи дружину героя іноді варто просто обійняти і вислухати. Вона розповідає, який був її син, який був її чоловік. І ти розумієш, що в цьому випадку будь-які слова недоречні.
Господь вчить розділяти плач із тими, хто плаче, і радість з тими, хто радіє. Для капелана важливо відчувати час і місце: немає одного стандартного алгоритму, адже всі люди унікальні, до кожного треба свій підхід. Я завжди молюся й прошу Господа, щоби він вів мене через Духа Святого. Коли щось сказати, а коли, навпаки, вислухати. Ти молишся: "Боже, ти йди попереду. Ти кажи через мої вуста те, що ти хочеш сказати". Адже я лише інструмент у руках Божих. І що менше в цьому буде мене, то буде ліпше. Бо так, як Господь втішить, не втішить ніхто.
Головне – показати людям, що їхній близький віддав за нас найвищу жертву, проявив найвищий ступінь любові. Адже в Біблії написано: "Немає більшої любові, ніж у того, хто життя покладе за ближнього свого". Ісус Христос дав нам перший приклад, він пролив свою кров за кожного з нас. Якщо [військовому] доводиться жертвувати здоров’ям чи життям заради своїх побратимів, це прояв саме цієї щирої любові. Важливо показати повагу до цього вчинку, проявити повагу до рідних.
"Падре, дякуємо!"
Як капелан відзначає День військового капелана? Я присвятив цей день тому, що поїхав до наших поранених хлопців. Вирішив – це найкраще, що я можу зробити в цей день.
"Хартія" залучає військових-волонтерів з-за кордону, ми також із ними працюємо. Хлопці з Латинської Америки якось добре проявили себе в секторі, і комбриг відпустив їх на кілька днів у відпустку. Я привіз їх у Київ на чотири дні, але перше, куди вони пішли в місті – до свого пораненого товариша. Він отримав два поранення та відновлювався в шпиталі. Мене це так розчулило! Я помолився, помазав його єлеєм, він зараз одужує.
Знайомого пастора з Іспанії я попросив надіслати Біблії для іспаномовних хартійців. Прийшли дві посилки з Євангеліями – і всі в мене розібрали, коли я запропонував їх на секторі. Колумбійці були дуже здивовані: вони побачили піклування, адже вони дуже набожні. Кажуть: "Падре, дякуємо!"
У мене є брат у Христі, єпископ римо-католик, він порадив мені свого помічника, який володіє іспанською мовою. Ми з ним разом приїхали в шпиталь до нашого колумбійця, вони півтори години спілкувалися; він молився, сповідувався. У законі про капеланство записано: якщо є потреба у вірян, за можливості слід запросити капеланів відповідної конфесії. Якщо є потреба знайти священнослужителя іншої конфесії, я обов’язково допоможу.
Що дає мені сили продовжувати цю справу? Просте розуміння: якщо не ти, то хто це буде робити? І, звісно, надихає особисте спілкування з Богом через молитву та читання Біблії.
Ігор Кротенко
