Чому правники критикують законодавство про колабораціонізм

Автор: Григорій Пирлік

З початку повномасштабного вторгнення РФ слідчі Служби безпеки України відкрили 9300 кримінальних проваджень за статтею "Колабораційна діяльність". Понад третину з них відправили до суду. Весь час, поки діє стаття, правозахисники, зокрема, з коаліції "Україна. 5 ранку" критикують чинне законодавство і наголошують, що його треба змінити.

Автор проаналізував статистику і поговорив із двома юристами, які докладно вивчають судові вироки і співвідносять їх з міжнародним правом.

Залучені експерти:

Онисія Синюк, юристка-міжнародниця, правова аналітикиня Центру прав людини Zmina

Олександр Марін, кандидат юридичних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ

Валентин Ф. живе в місті Герца Чернівецької області з населенням трохи більше ніж 2 тисячі людей. Здавна у нього сформувалося "упереджене негативно-оціночне, зневажливе" ставлення до української влади — це цитата з вироку суду. Тому після початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік почав розміщувати на власній сторінці в заблокованій в Україні соцмережі Vk (колишній "ВКонтактє") репости з проросійськими наративами. Зокрема, після звільнення Херсону поширив допис зі словами "Пособники українських фашистів повилазили в Херсоні і почали вивішувати прапори нацистських окупантів". А пізніше зробив репост про те, що "польський спецназ зайшов в Україну для зачистки населення".

Слідчі проаналізували ці та інші дописи Валентина, запросили фахову лінгвістичну експертизу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Експерти встановили, що в дописах є ознаки публічного заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України. Обвинувачений визнав провину, тому суд розглядав провадження у спрощеному режимі та призначив Валентину позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи з надання публічних послуг строком на 10 років. За ч. 1 ст. 111-1 Кримінального кодексу України "Колабораційна діяльність", за якою розслідували провадження, інших видів покарання, крім позбавлення права обіймати посади, й бути не могло.

Слово "колабораціонізм" походить від французького collaboration, що значить "співпраця". Найчастіше під ним розуміють добровільне співробітництво жителів окупованих територій з окупантами. Утім, Олександр Марін наголошує: в українському законодавстві досі не прописано, що таке колабораціонізм.

"Ми не назвали головного — ми не назвали родових ознак цього явища, тобто що вважати колабораційною діяльністю. У звʼязку з цим є маса проблем на практиці. Елементарний випадок: коли громадянин України передає державі агресору інформацію про розташування військових Збройних сил України, судова практика має три варіанти кваліфікації і всі вони проходять в суді і доходять до Верховного Суду", — пояснює юрист.

Перші очевидні колаборанти в Україні зʼявилися ще в 2014 році, але справи проти них розглядали за іншими статтями — "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу" (ст. 109 ККУ), "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України" (ст. 110), або "Державна зрада" (ст. 111). Покарання саме за колабораційну діяльність (ст. 111-1 ККУ) запровадили лише в квітні 2022 року, вже під час повномасштабного вторгнення Росії.

Статтю "Колабораційна діяльність" віднесено до злочинів проти основ національної безпеки. У цьому розділі Кримінального кодексу — 11 статей, серед яких "Державна зрада", "Шпигунство", "Перешкоджання законній діяльності Збройних сил України" тощо. "Колабораційна діяльність" є найбільш "популярною" серед інших злочинів проти нацбезпеки, показує статистика Державної судової адміністрації України. За 2023 рік суди розглянули 2724 справи щодо колабораціонізму, а загалом на розгляді було 5843 провадження щодо злочинів проти основ нацбезпеки.

До однієї статті законодавці віднесли різні злочини — від заперечення факту збройної агресії Росії до роботи в окупаційних адміністраціях, "судах" і "поліції". Загалом на 15 червня 2024 року експерти Zmina проаналізували 1442 вироки, винесені від початку дії статті. Частина документів є забороненою до публікації, тому до статистики не потрапила.

Заперечення російської агресії: як змінити покарання

Понад інші категорії справ слідчі реєструють, а суди виносять вироки щодо публічного заперечення факту російської агресії — ч.1 ст. 111-1. Це "найлегший" склад злочину. Як правило, за цією частиною притягують до відповідальності за дописи у соцмережах чи розмови на вулиці. Якщо слідчий кваліфікував справу за ч. 1 ст. 111-1, то суд може призначити лише один різновид покарання — позбавлення права обіймати певні посади терміном від 10 до 15 років. Оскільки альтернативи немає, то таке покарання призначають, зокрема, пенсіонерам, безробітним і тим, хто ніколи не працювали на державній службі чи в місцевому самоврядуванні.

"Вироків так багато, тому що і слідчі дії, судовий процес у цих справах проходить набагато швидше. Особливо це стосується дописів у соцмережах: усе, що потрібно слідчому — це зайти на сторінку особи, подивитися допис, зробити скріншот. Максимум — запросити текстову експертизу, щоб експерт підтвердив, що конкретні слова свідчать про підтримку російської збройної агресії. І з цим готовий обвинувальний акт. Та й оскільки за цими справами не передбачено позбавлення волі, обвинувачені не зацікавлені, щоб процес тривав довго і треба було постійно ходити на засідання", — вважає Онисія Синюк.

На думку Синюк, варто було б взагалі декриміналізувати цей склад злочину і запровадити за такі дії люстраційну процедуру. Адже позбавлення права обіймати певні посади і є, по суті, люстрацією, тільки втілюється через суд. Олександр Марін з цим не погоджується. Адже тоді допис у соцмережах на підтримку РФ доведеться розглядати як державну зраду і призначати значно тяжчі покарання.

"Колабораційна діяльність виокремилася із державної зради. У нас є загальна норма, стаття 111 "Державна зрада", і там є дуже абстрактні формулювання —надання допомоги іноземній державі, іноземній організації в підривній діяльності проти України. Якщо ми тільки зі статті 111-1 виключимо перші дві частини, то це не буде означати, що люди, які, пропагували підтримку рішень держави-агресора, не будуть нести відповідальність взагалі, їх можна люструвати поза кримінальним процесом. Насправді так не відбудеться, насправді вони будуть підпадати під статтю 111, державна зрада, бо їхня поведінка є наданням допомоги іноземній державі в підривній діяльності проти України, підтримкою Росії в поширенні пропаганди. А там санкція зовсім інша — 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 111 ККУ — ред.)", — пояснює Марін.

На його думку, варто передбачити інші види покарання за публічне заперечення російської агресії – наприклад, громадські роботи або великий штраф.

Заочні вироки: особливості провадження

Ще одна помітна риса — кількість заочних вироків (in absentia). Якщо справи про заперечення факту агресії (ч. 1 ст. 111-1) та добровільне зайняття посад в окупаційних органах, не повʼязаних з адміністративною чи господарською діяльністю (ч. 2 ст. 111-1), суди розглядають лише очно, то за іншими категоріями кількість заочних вироків доходить до 75%. Наприклад, 2 жовтня 2024 Дніпровський апеляційний суд заочно призначив 15 років позбавлення волі ватажку так званої "ЛНР" Леоніду Пасічнику. Суд визнав його винним в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 2 ст. 110), а також в організації незаконних виборів на тимчасово окупованій території і добровільному обранні до незаконного органу влади (ч. 5 ст. 111-1).

"Співвідношення очних і заочних розглядів показує, скільки у нас людей сидить, а скільки — це просто заочні вироки, які поки що не приносять практичного результату. Адже що хочуть люди? Щоб винні були покарані і вони сиділи. Цього, по суті, немає", — говорить Онисія Синюк.

Правова аналітикиня додає, що заочний процес прямо впливає на змагальність. Хоча у всіх справах є адвокати, у справах in absentia часто вони не можуть встановити звʼязок із підзахисним та побудувати стратегію захисту. Як правило, захисники у таких провадженнях можуть представляти інтереси "клієнтів" на загальних підставах.

Олександр Марін погоджується із думкою Онисії Синюк, але зауважує: це — непереборний недолік заочних процесів.

"Якщо ми в принципі його застосовуємо, то сприймаємо як необхідне зло. Як на мене, нічого з цим не зробиш", — вважає науковець.

0,2% відсотка виправдувальних вироків: що це значить

За 2023 рік у справах про колабораційну діяльність були засуджені 793 людини, а виправдані — 2. Справи ще проти 124 фігурантів суди або повернули прокурорам, або закрили провадження, або відправили матеріали для визначення підсудності. Тобто виправдувальних вироків, за офіційною статистикою Державної судової адміністрації, за 2023 рік було лише 0,2%.

"Це симптоматика системи, яка працює за принципом, що, якщо, є виправдувальний вирок, то прокурори щось зробили не так і належним чином не спрацювало державне обвинувачення. А якщо виправдань мало, то все дуже добре попрацювали і немає до чого причепитися. Також у статті "Колабораційна діяльність" є проблемою те, як вона сформульована. Стаття дозволяє притягнути до відповідальності за дуже різні дії. І простору для похибки — наприклад, що є неправильною кваліфікація чи немає складу злочину — не так багато", — пояснює Онисія Синюк.

Олександр Марін додає, що виправдальний вирок дійсно є провалом для обвинувачення.

"Саме кримінальне переслідування ще до вироку істотно обмежує обвинуваченого або підозрюваного в правах. Відповідно, цей тривалий процес не може бути безпідставним — державне обвинувачення мало б відповідати за якість процедур. Якщо суд виносить виправдувальний вирок, тим більше якщо слідство припустилося порушень, які унеможливлюють винесення цього вироку, то це дійсно провал. Суд має бути незалежним, об'єктивним, безстороннім і приймати рішення на підставі тих доказів, які є впроваджені. Якщо обвинувачення погано зробило свою роботу, значить можна виправдовувати. Якщо обвинувачення добре зробило свою роботу, довело вину, ну відповідно суд виносить обвинувальний вирок", — зазначає кандидат юридичних наук.

Вироки рятувальникам і комунальникам: оцінки

Також у реєстрі аналітики організації Zmina знайшли 11 вироків рятувальникам і 18 — комунальникам. Наприклад, Олександр К. за часів окупації міста Лиман влаштувався водієм у пожежно-рятувальну частину, яка підпорядковувалася так званому "Міністерству у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих ДНР". Він виїжджав на рятувальні операції в сусідні населені пункти. Посада водія є некерівною, тож за ч. 2 ст. 111-1 суд позбавив Олександра права обіймати в органах державної влади і закладах Головного управління ДСНС на 12 років.

Обидва експерти наголошують, що відповідно до міжнародного права виконання життєво необхідних функцій на тимчасово окупованих територіях не повинне потрапляти під кримінальну відповідальність.

"Тривалість окупації впливає на те, як ми маємо сприймати колабораційну діяльність. Два з половиною роки ніяк не взаємодіяти з окупаційною владою просто неможливо. І життєво необхідні функції на окупованих територіях мають виконуватися. Коли ми говоримо про функції пожежників, рятувальників, комунальних працівників — то яка в цьому складова завдання шкоди національній безпеці?" — говорить Онисія Синюк.

Олександр Марін додає, питання рятувальників і комунальників на окупованих територіях має вирішити чітке визначення колабораційної діяльності — якщо його додадуть до закону.

"Головних ознак колабораційної діяльності є дві. Перша — діяльність, вчинена в умовах окупації чи з використанням умов окупації. А друга — діяльність, спрямована на шкоду інтересам України або союзникам України, тобто спрямованість поведінки. Ані рятувальники, ані комунальники, ані лікарі, які своєю роботою на окупованих територіях жодним чином шкоду інтересам України не заподіюють, не можуть нести відповідальність за колабораційну діяльність, навіть працюючи в квазідержавних установах", — розповідає правник.

Зміни до закону про колабораціонізм: чому їх не ухвалюють

У Верховній Раді за два роки зареєстрували щонайменше 11 законопроєктів, у яких прописані зміни до законодавства про колабораціонізм. Центр прав людини Zmina проаналізував їх.

"Більшість цих законопроєктів не вирішують проблемних питань застосування положень статті 111-1 КК України. При цьому жодний із цих законопроєктів повноцінно не враховує практики застосування статті 111-1 КК України, так само як і не врахована тривала окупація територій — вже понад два роки, а окремих територій — більше десяти", — дійшли висновку автори звіту "Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм.

Олександр Марін виділяє один з варіантів — проєкт закону №7570, у якій передбачені різні види покарання за публічні заклики до підтримки рішень чи дій держави-агресора та інші види інформаційної співпраці з окупантом. А саме — до двох років виправних робіт, до пів року арешту або до трьох років позбавлення волі. Як вважає юрист, цей проєкт міг би зняти проблему одноманітності покарання за виправдання російської агресії. Разом з тим, додає науковець, Верховна Рада не поспішає змінювати законодавство про колабораціонізм, оскільки виникне одразу багато питань. А саме чи матиме новий закон зворотну дію, як зміниться тяжкість злочину тощо.

Григорій Пирлік