УКР

4308 відвідувачів онлайн

14.11.24 11:55 7 175 0

Позивний Скіф: "У нас були випадки таких потужних накатів ворога, що за день розходилося по 40 дронів"

Пілот та інженер підрозділу BULAVA 3-го механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького на позивний Скіф до повномасштабного вторгнення не був дотичний до військової справи, окрім проходження строкової служби. Працював далекобійником у Євросоюзі. Наприкінці лютого 2022 року якраз був удома у відпустці.

- Коли ви тоді повернулися до України, не було відчуття, що ось-ось може розпочатися повномасштабна війна? Про це тоді багато говорилося.

- Було таке відчуття. Особливо після заяв розвідок США та Британії про те, що протягом 48 годин у нас відбуватимуться подібні події.

- Яким був ваш ранок 24 лютого 2022-го?

- Прокинувся вдома від, як вже зараз розумію, роботи ППО неподалік мого будинку. Паніка, страх, нерозуміння, що робити. Перше, що спало на думку, – потрібно виїжджати. Так ми і вчинили. Поїхали в бік західного кордону. Але вже за три-чотири години прийшло усвідомлення, що з Києва виїхати майже неможливо. Тож прийняли рішення залишитися неподалік.

- Як ви потрапили на війну?

- Два тижні я займався порятунком своєї сім’ї – шукав місце, де можна їх залишити. Потім вже вирішив іти до військкомату. Мені повідомили, що я підходжу в ЗСУ. Одразу потрапив до президентської бригади імені Богдана Хмельницького. Був протитанкістом до того часу, як з’явилася тема FPV.

- Чому така спеціальність?

- Розподілення було для мене дивним, як і деякі інші речі. Списував це на те, що відбувається хаос. На той час не було можливості висловлювати свої думки щодо того. Насправді, до останнього не розумів, у який підрозділ потраплю, та на яку посаду. Я мав великий досвід керування габаритними автомобілями. Думав, що буду потрібен у цій галузі. Бо у перші години вторгнення бачив, як великі трали тягнули танки. Тож припустив, що я теж так можу. При розподілі повідомив про це. Але чомусь вирішили, що я підходжу на посаду старшого техніка протитанкового взводу. Я не розумів, які у мене обов’язки, що маю робити. Перший час було складно розібратися. Це на мене тиснуло. Не міг добитися чіткої інформації. Але в процесі спілкування з такими ж хлопцями у інших підрозділах у мене сформувалася загальна картина моєї роботи.

- Чи знадобилися вам на той час навики, отримані на строковій службі?

- Взагалі ні! По-перше, це було дуже давно – у 2006 році. По-друге, строкова служба була використанням особового складу у незрозумілих особистих цілях. Тож ми займалися майже усім, окрім військової справи у тому вигляді, в якому вона мала бути. Коли солдат-строковик бачить зброю та стріляє з неї раз на пів року, то незрозуміло, навіщо його там тримати рік-півтора?! Щоб що?!

- Формальність.

- Тому ми у перші дні вторгнення і стикнулися з проблемою, що не мали достатньої кількості людей, які володіють зброєю. На жаль.

- А з яким озброєнням ви працювали на початку повномасштабки?

- Ми працювали з Javelin, NLAW, Стугною та іншими видами ПТРК. Озброєння у нас було не дуже новітнє. Але всі хлопці – молодці. Засвоїли, як ним користуватися. На щастя, десь два місяці ми мали базову військову підготовку. За цей час навчилися працювати з Javelin, що потім дало результати у грудні 2022 року. В принципі, на Донбас ми приїхали плюс-мінус підготовлені. Але ж на теорії. Тому спочатку було страшнувато і незрозуміло, як все працюватиме, коли піде перший бій.

- І як він пішов?

- Ворог зробив спробу штурму Великої Новосілки. Наш розрахунок був дуже вигідно виставлений командиром в правильній точці. У нас вдало відпрацював Javelin. Був такий цікавий збіг, що один постріл знищив танк і ще одну одиницю техніки, яка у цей час дуже близько проїжджала біля нього. Реально пощастило! Після цього першого бою в нашому підрозділі було велике піднесення. Хлопці отримали нагороди. У той момент ми, як протитанковий взвод, пройшли своє перше бойове хрещення.

- Як ви почали літати?

- Десь за два-три місяці після тих подій, які зараз згадав, я вперше почув про таку штуку, як FPV. Для нас це було щось дуже далеке, незрозуміле та високотехнологічне. Враховуючи те, що підрозділ був сформований з різних людей, цим зацікавилися максимум десять бійців. Коли командир запропонував зайнятися цим напрямком, і розпочався наш шлях в FPV. Він був тернистим. Я взагалі дивуюся, як ми це пройшли і не зупинилися на певному етапі, адже перепон було чимало.

- Про які перепони ви говорите?

- На той момент ніхто ж не знав, що це таке. Десь чули, один одному переказували, подивилися якесь відео і все! Тим більше, коли хочуть, щоб вже працювало. Але ж треба було розібратися, не маючи ніяких навчань та курсів. Я ж кажу: на той момент інформації про FPV майже не було. Нам повезло, що серед нас був хлопець – в минулому айтішник. Він дуже добре знав англійську мову, дивився багато іноземного контенту й сформував хоча б мінімальну картину того, що ми маємо купити та налаштувати, щоб можна було спробувати полетіти. Це все відбувалося паралельно з тим, що хлопці ходили на позиції та брали участь у бойових зіткненнях. Сидіти п’ять-сім днів в холодному окопі під постійними обстрілами, приходити на ротацію і займатися справою, в якій ти мало розумієшся, складно. Тоді було декілька випадків, коли вже хотілося залишити це все, але, на щастя, командир наполіг, і ми вирішили, що працюватимемо й надалі.

- А вам особисто як було? Це ж нова справа і для вас.

- Мене врятувало те, що я десь років до 20 полюбляв пограти у різні комп’ютерні ігри. Я такий трошечки геймер. Просто у мене були свої обов’язки і я розумів: якщо зараз активно займатимуся пілотуванням, у мене буде вдвічі-втричі більше задач. Тому я тоді для себе обрав займатися організаційними питаннями. Я дуже швидко міг визначити того, у кого є хист. Таким організовував заняття на симуляторах. Ми розробили покроковий план, що треба робити, щоб пілот за деякий час міг вже літати на дроні. А їх же майже не було! Грошей на них, відповідно, теж. Мені вдалося знайти людину, яка нам дуже суттєво допомогла. Можна сказати, що завдяки їй народилася BULAVA. Це один із співзасновників "Диких Шершнів" Дмитро. Ми з ним були знайомі ще до повномасштабного вторгнення. Він за власні кошти купував нам по три-п’ять дронів. Поки вони їхали до нас, пілоти тренувалися на "вупах" (міні-дронах. – О.М.), щоб перехід на БПЛА був легшим. Я займався фільтруванням людей, адже багато хто приходив на заняття, але через деякий час розумів, що у нього не виходить, не може чи не хоче. Тоді у мене сформувалося розуміння, що пілотувати має людина, у якої горять очі від ції справи, яка проявляє якусь ініціативу. У такому разі з цього пілота вийде ефективна бойова одиниця. Із усіх претендетів двоє успішно пройшли заняття на симуляторах і доволі швидко опанували польоти в реальності. Ми побачили, що їх можна допускати до цих дорогоцінних на той час п’яти дронів, на які ми просто молилися, щоб не розбити. Така була жорстка система – ми не допускали людей до дронів, поки не були впевнені, що вони пройшли ці а-ля-навчання. Хоч це було дуже дивно, коли навчала людина, яка сама не була пілотом і не мала відповідного досвіду. Але якось воно працювало. Я міг щось підказати, коли бачив, що, наприклад, бере не ту траєкторію, чи ще щось. Тобто на звичайному рівні ми проводили аналіз і намагалися вдосконалюватися.

- На чому ви літаєте?

- FPV, в основному, камікадзе.

- Я так розумію, літали і на "Королеві Шершнів"?

- Звісно! Наш підрозділ зробив такий експеримент: ми прикріпили до "Королеви" автомат. Потім – гранатомет. І у нас вийшло! Знаєте, не зовсім правильно розглядати дрон тільки як баражуючий боєприпас. Це може бути і протитанкове, і стрілкове озброєння. По суті, на нього можна почепити все. Було багато питань щодо ефективності. Але відео чи текстом дуже складно передати, що відчуває людина, коли біля неї у п’ятидесяти метрах прилітає "Королева" й починає стріляти з автомата. Якось стоячи в окулярах і тримаючи дрон в повітрі, я стріляв у інший бік. Уявив себе штурмовиком та зрозумів: якби я побачив і почув, що такий дрон (там же відповідний гул) стріляє в мене зі зброї, як мінімум, у мене відпало б бажання рухатися далі. А якби прикріпити не звичайний автомат АК-74, а, наприклад, якусь стрілкову зброю, вироблену в нормальних інженерних цехах! Якщо такий дрон вестиме вогонь декілька хвилин безперервно, як той же кулемет, то уявіть, що можуть зробити два-три такі БПЛА, одночасно кружляючи над штурмовою групою! Не треба навіть бути обізнаним у цій сфері, щоб здогадатися, що це дуже страшно.

- Що зараз найчастіше вражаєте?

- Останнім часом на нашому напрямку техніка припинила заїжджати масово. Хоча був час – десь з кінця нашого контрнаступу, який був в зоні відповідальності мого батальйону, до середини літа у нас відбувалися постійні потужні механізовані накати. На ділянці п’яти кілометрів нараховували більше 50 одиниць спаленої техніки. Було дуже складно. Так от коли техніка не їде, ми постійно працюємо скидами і тримаємо передню лінію ворога в напруженні, щоб вони розуміли, що ми є. Часто вдається завдавати ураження, які призводять до втрат особового складу противника.

- Бачила інформацію, що ви працюєте й по РЕБах та антенах. Якщо можна порівняти, це складніше, аніж вражати ту ж техніку?

- Не можна сказати, що складніше. У нас усі пілоти майже одного рівня, тож можуть поцілити в антену. Тут питання більше розвідки, дорозвідки. Для того, щоб нам цілеспрямовано летіти на якийсь РЕБ чи антену, маємо знати, що вони там є, та які орієнтири. Тоді пілоту легше розібратися. Тому що антенка може бути маленькою, то її складно знайти, адже камера у FPV є аналоговою, а не цифровою, як у Мавіків. Але у нас багато випадків з відеопідтвердженням, що ми їх лупимо. В принципі, це взагалі не є проблемою. Буває складніше уразити РЕБ, коли він в цей момент працює і створює завади для зв’язку. Так, не завжди бувають влучання. Але виходимо з того, що можемо, дивимося, пробуємо ще раз. Розуміємо, що з часом відпрацюємо по цілі.

- Нещодавно на Телеграм-каналі вашого підрозділу зʼявилося відео з підписом: "У взаємодії з аеророзвідкою знайшли та знищили під@рський байкерський клуб "Галубая Устріца"". Я так зрозуміла, йдеться про схованку з мотоциклами. Скільки їх там було? Три?

- Так, три. Мене дивують такі моменти, коли вони посеред дня можуть так поставити мотоцикли. Річ у тому, що по перехватах ми часто можемо чути, як вони між собою кажуть: "BULAVA в повітрі". Вони ж деколи бачать нашу картинку – ми, звісно, з цим намагаємося боротися, але все одно складно зробити так, щоб вони нас взагалі не бачили. Тож знають, хто проти них. Інколи роблять такі факапи, як-от приїхати посеред дня трьома мотоциклами, поставити і накрити їх сіткою. Або цей транспорт їм не потрібен, або я не знаю, навіщо так чинити. Важко зрозуміти. У нас так повелося: як тільки відбувається рух техніки, ми одразу піднімаємося в повітря максимально швидко.

- У нас зараз склалася така ситуація, що при кожному підрозділі має бути фахівець, здатний переробити обладнання, зокрема дрони. Знаю, що ви тепер ще й інженер. Як до цього прийшли?

- Якось природно. Будучи пілотом, відчував, що мені бракує певних знань. Мене дуже бісило, коли брав до рук дрона, але щось не працювало. Я в цей момент не розумів, що відбувається, в чому причина, що мені треба зробити, щоб це виправити, адже танки пруть на хлопців, які сидять в окопах, а від моїх дій залежить їхнє життя. Цей тягар відповідальності плюс інформаційний голод спонукали мене до того, що я попросився в інженери. Крім того, я завжди цікавився комп’ютерами, IT-сферою. А я вважаю, якщо людині цікаво, то вона має задовольняти свій інтерес. Я пройшов декілька курсів, які дуже мене прокачали. Також співпрацюємо з моїми хлопцями-інженерами. Мені це подобається.

- Де берете комплектуючі? Держава постачає? Допомагають волонтери?

- Є три шляхи. По-перше: "Дикі Шершні" – це для нас просто "рятівне коло". Зараз скажу не про комплектуючі – відволічусь: у нас були випадки таких потужних накатів ворога, що за день розходилося по 40 дронів. Виходила така ситуація: резерву майже немає, а на завтра чекаємо черговий накат. Я ввечері телефонував, а зранку машина вже привозила поповнення. Завдяки цьому ми відбивалися. З комплектуючими теж допомагають.

По-друге, останнім часом від держави почали отримувати дрони, якість яких об’єктивно поліпшується. Те, що приходило спочатку, було жахливим. Зараз же приємно літати на тому, що надає держава.

По-третє, ми збираємо кошти на комплектуючі. Такий приклад: FPV-дрон не може сам здетонувати, врізаючись в танк. Для цього потрібно зробити систему ініціації, які нам треба у великих обсягах. Тому через Телеграм-канал, викладаючи результати своєї роботи, спонукаємо людей допомогти нам.

Загалом грошей потрібно дуже багато. Наприклад, на мій підрозділ, щоб інженерам плюс-мінус комфортно було працювати та випускати близько 200 дороблених дронів на місяць, в середньому потрібно мільйон гривень.

- Водночас, ворог нарощує потужності та збільшує виробництво тих же дронів. Їх на лінії фронту стає все більше. У вас зараз яка ситуація?

- Не можу сказати, що все дуже погано. Складно, але контрольовано. Взагалі річ не в кількості, а в якості. Коли нам почали давати дуже багато дронів, але вони були несправні, нас це не врятувало. Ми розуміли, що у нас є гори хламу, а як зробити, щоб воно летіло? Треба було чимало коштів і часу, яких ми не мали. Якщо у ворога дуже багато дронів, це не означає, що вони завдяки цьому можуть вирішити абсолютно всі питання. Так, кількість має значення, але якщо БПЛА неякісний, а пілот тупий, це не допоможе. Я багато разів перехоплював картинку їхніх пілотів. Бачив, як вони неадекватно використовували дрони, чому, в принципі, був радий. У нас більш підготовлені та навчені люди, яким ми намагаємося давати максимально працюючу техніку.

- Судячи з того, як росіяни напирають, сподіватися на швидке закінчення війни на полі бою не доводиться. Президент возив за кордон план перемоги. Наразі чимало розмов про можливі перемовини. Як ви на це все дивитеся? Чи обговорюєте? Або живете, як кажуть мої друзі та знайомі-військові, одним днем?

- Так приблизно і у нас. Але серед тих, хто зі мною тут з самого початку, настрої дуже різні. Про що може говорити людина, яка третій рік на війні та повністю виснажена як морально, так і фізично?! Нам складно порушувати якісь такі теми. Але є розуміння, що не маємо іншого виходу, аніж бути тут. Ворог прийшов знищити нас усіх. Те, що зараз у Києві або Львові відносно спокійно, не означає, що він відмовився від своїх планів. Ми усвідомлюємо: треба працювати далі, бо якщо ми підемо, всім доведеться згадати час, коли росіяни були в Гостомелі, коли все гримить, розривається, а ворожі "Тигри" заскакують десь на Оболонь. Ми відчуваємо відповідальність перед собою, побратимами та тими, хто загинув, тож треба якось триматися. Так, складно. Адже немає розуміння, скільки ще маємо тут бути. Але я не бачу інших варіантів. Ти прокидаєшся і розумієш, що сьогоднішній день може стати останнім. Однак ті, хто давно воює, якось з цим звиклися. Для нас це, певне, стало якоюсь нормою. Хоча насправді це не так. Але маємо те, що маємо. Тож ми готові й надалі виконувати свою роботу.

P.S.: Друзі, якщо ви маєте бажання та можливість допомогти підрозділу BULAVA нищити ворога, ось реквізити: