Латвійський окулярист Валдіс Валтерс: "У мене бувають пацієнти, у яких куля потрапила знизу в щелепу і пройшла через око"

Автор: Тетяна Бодня

Відомий в Європі окулярист Валдіс Валтерс вже багато років протезує військових, які внаслідок бойових дій втратили очі.

 Але якщо до повномасштабної війни таких пацієнтів в Україні в нього було небагато, то зараз їхня кількість росте, бо все більше бійців на фронті зазнаЮть мінно-вибухових травм обличчя. Протези встановлюються безоплатно і досить швидко, але є випадки, коли пацієнтам доводиться робити додаткові операції перш, ніж їх поставити.

Ми поговорили з Валдісом Валтерсом і з виконавчою директоркою Інклюзивної фундації "Світло в тобі" Наталією Скрипник про те, в чому особливість протезів з кріолітового скла і пластмаси, кому їх можна встановлювати, і що буде з організмом, якщо цього не робити. А також про програму реабілітації ветеранів з порушенням зору і їхніх родин.

"БЕЗ ТАКОГО ПРОТЕЗУ ЛЮДИНА, ЯКА ВТРАТИЛА ОКОЮ, ЖИТИ НЕ МОЖЕ. ТОМУ ЩО ДОСИТЬ ШВИДКО ПОЧИНАЮТЬСЯ КОМПЛІКАЦІЇ"

Валдіс Валтерс

– Пане Валдісе, ви вже десять років системно приїжджаєте в Україну, щоб допомагати людям, які постраждали внаслідок агресії росії. Чому так довго це робите? Хто здебільшого ваші пацієнти зараз: військові чи цивільні?

В.В.: Я дійсно вперше приїхав в Україну в 2014 році, коли фактично й почалася війна. І в перший же день свого приїзду, взяв учать в пресконференції. Вже тоді я розумів, наскільки усе те, що почалося серйозно, тому казав про те, що українці воюють не лише за свою землю, але й за нашу незалежність і за нашу демократію, а я своєю роботою хочу так би мовити повернути їм борг. Таким був тоді мій вибір, і за ці десять років жодного разу про нього не пошкодував.

Щодо пацієнтів, то останнім часом це здебільшого військові.

– Вам доводилося раніше працювати в інших країнах, де була війна, протезувати пацієнтів з бойовими травмами?

В.В.: Так, я протезував постраждалих під час війни в Грузії, внаслідок бойових дій між Вірменією і Азербайджаном.

– Чула від хірургів, що їхні колеги-іноземці визнають, що ніколи не стикалися з такою кількістю складних випадків, як зараз в Україні. Тому що дуже багато мінно-вибухових травм, коли страждає саме обличчя. І дехто з хірургів-іноземців, які роблять реконструктивні операції, приїжджають сюди, щоб отримати новий досвід. А для вас є щось несподіване, нове в таких випадках?

В.В.: Ні, особливої різниці з тими пацієнтами, які зверталися до мене в інших країнах, де були бойові дії, немає. В мене бувають пацієнти з вогнепальними пораненнями ока чи поруч з оком. Або у яких куля потрапила знизу в щелепу і пройшла через око, через орбіту.

– В яких випадках можна ставити протези, які ви виготовляєте?

В.В.: Я займаюся виготовленням протезів з кріолітового скла. Це твердий і одночасно дуже гладкий матеріал. Він найбільш пристосований для очної порожнини, щоб виконувати усі функції протезу. По-перше, захищати порожнину від зовнішнього впливу (пилу, бруду тощо). По-друге, забезпечувати функціонування порожнини орбіти та всіх найближчих органів. І, звичайно, він повинен виконувати косметичну функцію для подальшої інтеграції людини з інвалідністю в суспільство. В Україні ми ставимо ці протези 90% пацієнтів. Ще 10% - це пацієнти з дуже важкими травмами орбіти, яким ми пропонуємо протези з пластмаси. Але поки що ми їх в Україні не робимо, тільки в Ризі.

Протези зі скла можна не виймати, як показує практика, навіть рік, а пластмаса вважається сухим матеріалом, тому буде потрібен додатковий догляд за протезом. Його потрібно часто виймати, змащувати. Якщо цього не робити, то будуть подразнення, запалення.

– Які етапи проходить пацієнт з моменту, як він до вас прийшов і до встановлення протезу?

В.В.: Пацієнт приходить, ми його оглядаємо, оцінюємо стан порожнини, вибираємо і приміряємо потрібну форму, а потім виготовляємо протез. Далі ставимо його в орбіту і інформуємо пацієнта про догляд, навчаємо його використовувати і прощаємося. На усе це йде десь година-дві часу.

Виготовлення пластмасового протезу потребує більше часу – до трьох днів.

– Скільки протезів встановлюєте за день, коли приїжджаєте в Україну?

В.В.: В середньому 5-6, іноді – 7. Бувало й більше. Бо працюємо в екстремальних умовах.

– Що варто враховувати лікарям, до яких привезли пораненого бійця, щоб не втратити в подальшому можливість поставити протез?

В.В.: Я думаю, що більшість лікарів вже знають, що робити. Можу лише нагадати: якщо збережена очна порожнина, то бажано на другий-третій день туди поставити щось, щоб вона не заросла. Наприклад, є кільця, які не дозволяють порожнині зарубцюватись. А через місяць-два можна поставити індивідуальний протез. Якщо до нас приходять пацієнти з пустою порожниною після нещодавно зробленої операції, то ми одразу ставимо післяопераційний тимчасовий протез. Щоб зберегти і підготувати порожнину. Щоб, коли людина приїде до нас наступного разу, ми могли поставити протез.

– Якщо цього вчасно не зробити і не зберегти порожнину, протез потім не вдасться встановити?

В.В.: Вона може просто зарости. І тоді доведеться робити ще операції для того, щоб можна було туди встановити протез.

Як правило, вони приходять з тим, що їм встановили лікарі. Один з пацієнтів, наприклад, прийшов з маленькою пробкою від пляшечки. Знаєте такі пляшечки від ліків з об’ємом 10-12 мілілітрів, а в них такі сіренькі пробочки? Ось така й була в оці. Вочевидь, у медиків нічого іншого не було під рукою в тих умовах, тому її йому поставили, сподіваючись, що він якнайшвидше потрапить до окуляриста.

– Якщо все ж не зберегли порожнину і вона заросла, спочатку варто прийти до вас чи краще до хірургів?

В.В.: Певно, спочатку до нас, бо ми можемо визначити, потрібно робити операцію чи не потрібно. І наскільки обширна вона має бути. По-друге, хірургів, які можуть робити реконструктивні операції в області орбіти ока, в Україні небагато. І не лише в Україні. Ми в усіх країнах працюємо в невеликій команді, оскільки спеціалізація досить вузька.

Тому не варто йти до будь-якого хірурга, це мають бути спеціалісти, які роблять саме реконструктивні операції. Наприклад, у Києві є професор Олександр Даниленко, який приймає пацієнтів у складних випадках, він працює в Центрі мікрохірургії ока.

– Коли людині встановлюють протез руки чи ноги, вони функціональні. А як з протезами ока? Яку функцію він виконує, крім естетичної?

В.В.: Без такого протезу людина, яка втратила око, жити не може. Тому що досить швидко починаються комплікації – звуження орбіти, заворот повік, подразнення, гнійні процеси, які можуть перерости в запалення очного нерву і це може вплинути на зір другого ока. Це якщо говорити про функціональність.

Але ще є психологічний фактор. У мене був такий пацієнт, який я думаю, висловив думку усіх інших пацієнтів. Він мені по телефону каже: "Лікарю, мені потрібен протез ока, щоб я потім міг сходити до стоматолога по зубний протез, а потім – по протез руки". Без нашого протезу пацієнт закривається від світу, він не виходить на вулицю.

Я вже не кажу про молодих людей, дітей і їхніх батьків.

– До вас приводять дітей, які постраждали від війни?

В.В.: Так.

– Не уявляю, як це страшно, коли мама дізнається, що її дитина втратила око.

В.В.: А уявіть маму, яка на другий день після пологів дізналася про те, що її дитина народилася без очей. Є й такі випадки. Ми тоді встановлюємо два протези. Бо треба стимулювати ріст орбіт, м'яких тканин та кісток черепа.

– Якщо людина втратила обидва ока під час бойових дій, ви теж встановлюєте два протези? Чи це вже немає сенсу?

В.В.: Чому? На фронті втрачають очі молоді люди. Звісно, їм потрібні очні протези. Розумієте, людей без очей або без протезів інакше сприймає суспільство. Так, їх люблять, жаліють, їм допомагають. Але складно описати, що вони відчувають.

– Дуже відрізняється візуально кріолітове око від природного?

В.В.: Майже не відрізняється. Якщо дуже ретельно вдивлятися, то можна відрізнити, там є певні моменти.

– Ви малюєте око в присутності пацієнта, правильно я зрозуміла? Чи це робиться заздалегідь по фотографії?

В.В.: Років 20 тому в присутності пацієнта гарячим склом - способом видування – око малювали. І це займало дуже багато часу. Бо треба було виготовити приблизно 10 протезів, щоб хоча б в колір потрапити. Звісно, з часом технології змінились. І зараз ми приїжджаємо з великою колекцією вже готових кольорів. Але все одно в процесі роботи їх треба трохи доповнювати або змінювати. Бо два однакові ока не буває. Але інноваційні технології дозволяють нам протезувати за день до 10 пацієнтів.

– Поєднувати кольори, щоб досягнути досконалого результату ще ж треба вміти. Ви працюєте і як художник?

В.В.: Як художник, технік, медик. Тому навчання цієї спеціальності дуже складне, і таких спеціалістів небагато. Принаймні в Європі.

– Були випадки, коли вимушені були відмовити пацієнту?

В.В.: Я роблю протези понад 30 років і за цей час, звісно, були різні ситуації. Наприклад, були пацієнти, які передивились фантастичних фільмів і дуже засмутились, що не можна просто пересадити їм око, як це роблять з іншими органами. Бувають ситуації, коли пацієнти хочуть досягнути певного косметичного результату і кілька разів переробляють операції в різних країнах, бо чимось невдоволені. А коли вони до нас потрапляють, то наполягають, щоб нарешті зробили так, як треба. Але там важко вже щось зробити, якщо рубець на рубці і орбіта сильно постраждала.

– Скільки часу треба, щоб звикнути до протезу?

В.В.: Зазвичай я кажу пацієнту, що поки я заповнюю документи, він має забути, що в нього є протез. Хоча бувають і інші ситуації. Коли на "живе" очне яблуко, яке постраждало, треба виготовити дуже тонку коронку. До неї треба звикнути. Треба щодня тренуватись, скажімо, годину. Але з часом пацієнт все одно звикає і жодних проблем немає.

– Пане Валдісе, а вам дзвонять ваші пацієнти, розповідають, як живуть з протезом?

В.В.: Вони завжди мають цю можливість. До того ж, договором передбачено, що протягом 10 днів з моменту встановлення протезу, можна вимагати заміну, якщо з ним виникли якісь проблеми. Але це рідкість, щоб з такими питаннями зверталися.

Щодо дзвінків, то у протезистів є анекдот на цю тему. "Немає гіршого моменту, ніж той, коли тобі колега каже: "Йди до телефону, тобі дзвонить учорашній пацієнт" (посміхається, -авт). У нас, на щастя, такі випадки рідкість.

– Я мала на увазі, щоб подякувати, а не сваритись.

В.В.: Зазвичай, коли ставимо протез і люди підходять до дзеркала, то одразу висловлюють вдячність.

– Ми усі усвідомлюємо, що війна триматиме довго. Світ потроху звикає до подій в Україні, і як кажуть, навіть стомлюється від нас. У вашій країні це відчувається?

В.В.: У всіх суспільствах є категорія люмпенів. Але, якщо говорити про тих людей, на яких тримаються країни і цивілізований світ, то вони так не думають. Всі переконані, що війна закінчиться перемогою України. Будемо допомагати і сподіватися, що це станеться якомога скоріше.

"МИ АДАПТУЄМО ЛЮДИНУ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ"

– Пані Наталіє, протезування забезпечує фонд, який ви очолюєте. Скільки така послуга коштуватиме військовому?

Н.С.: Ми усі послуги надаємо безкоштовно. Ми працюємо за рахунок донорів, нашого українського бізнесу, який допомагає нам реалізовувати програми для військових і ветеранів. Цього року вже було дві місії, в яких працював Валдіс. Перша в травні, восени – друга. За ці дві місії запротезовано 153 бійці. Ще двісті оглянули. І вони приїдуть вже на наступну місію, на січень. Також ми плануємо запустити авторський курс Валдіса, щоб навчити українських спеціалістів протезувати кріолітовим склом. Як вже сказав Валдіс, цей німецький матеріал - найкращий у сфері протезування очей. Він не окислюється і тіло його приймає на 90%.

Коли жінки бачать своїх чоловіків вже запротезованими, вони плачуть від радості. Іноді й вони самі розповідають Валдісу, якими були очі коханого. Наприклад, одна з жінок каже: "У нього були очі болотяного кольору". На що він відповідає: "Справжні українські козацькі очі" (посміхається,-авт). І він намалював все так, як вона розповіла. Наступного дня вона подзвонила сказати, що не може налюбуватися, що їй повернули чоловіка.

– Наскільки природний вигляд має такий протез, на ваш погляд?

Н.С.: Дивлячись наскільки травмована очниця. І як підготовлена кукса. Коли це мінно-вибухова травма, є пластина в голові, ми не можемо досягти такого результату, щоб це було натурально на 100%. Загалом до нас часто звертаються люди в надскладних ситуаціях, і ми шукаємо варіанти, як їм допомогти. Наприклад, в одного з бійців, який до нас звернувся, була відкрита черепно-мозкова травма. Він пробув у комі чотири місяці. Далі – важкий процес реабілітації. Мама вчила заново говорити, ходити. Одне око, на жаль, не вдалося врятувати. В другому – атрофія зорового нерву. В нього ще залишився зір, але ще 3-5 років і він повністю його втратить. Атрофія зорового нерву - це, на жаль, безповоротний процес, на який ми ніяк не можемо вплинути. Йому встановили протез і він був у нас на реабілітації. Зараз теж спілкуємось.

– Працюєте з людьми, які втратили на війні одне око?

Н.С.: Ми їх протезуємо і додатково обстежуємо друге око. Бо в мене в практиці був випадок, коли бійця виписали з лікарні, сказали, що друге око нібито здорове. І тут його оглядають спеціалісти, і виявляється, що всередині ока – металічний уламок, який вже починає тиснути на зоровий нерв. Якщо зоровий нерв лопається від перетискання – людина незряча. Тому цього пацієнта швидко прооперували. Але в Україні дуже мало хірургів, які можуть такі операції робити.

– Окрім протезування, як на мене, дуже важлива реабілітація людей, які втратили зір внаслідок бойової травми. Ваш фонд цим теж займається?

Н.С.: Загалом ми маємо ще кілька напрямків роботи. Один з них – медичний. Ми працюємо безпосередньо з медичними закладами охорони здоров’я. Даємо свою експертизу, забираємо пацієнтів на кератопротезування, виправляємо кератоконуси. Робимо будь-якої складності оперативні втручання. Співпрацюємо з провідною офтальмологічною клінікою "Айлаз", на базі якої виконуються ці операції. Також тут проводяться ургентні операції по видаленню металічних уламків, щоб врятувати військовим зір. Ми працюємо трохи менше року і за цей час проведено 32 такі операції.

І ще один напрям нашої роботи – реабілітація ветеранів, які повністю втратили зір внаслідок мінно-вибухових травм. У нас є мобільні групи ерготерапевтів, які працюють як госпітальні волонтери. Вони приїжджають до хлопців, яких ми ще не можемо забрати на повний цикл, і працюють з ними на території лікарень в Києві.

Реабілітаційний курс проходить в Одесі і триває півтора місяця на базі однієї з клінік, з якою ми теж співпрацюємо. За півтора місяця ми адаптуємо людину з порушенням зору до самостійного життя. Потім я туди їду і приймаю у хлопців іспит.

Наталія Скрипник

– Що включає цей іспит?

Н.С.: Ми це так умовно називаємо. Ми ідемо до Макдональдса, купуємо їжу, до аптеки – по ліки і т.ін. Тобто, якщо ми розуміємо, що хлопці можуть далі самостійно рухатися по життю, їх виписують. Якщо ні, то вони залишаються ще на два тижні, щоб напрацювати ті навички, з якими їм поки що складно. А через пів року ми їх знову запрошуємо на півторамісячний курс реабілітації для закріплення результату.

Надалі раз на рік ми їх будемо запрошувати на поновлення знань і навичок.

– Про які знання і навички йдеться? Можете навести приклад?

– Наприклад, ми розробили унікальну програму цифрових навичок. Вона у нас є в онлайн і в офлайн форматах. Ми навчаємо незрячих, незалежно від їхніх членів родин, користуватися смартфонами та ноутбуками. Ми надаємо хлопцям техніку у користування безкоштовно, а закуповуємо за рахунок донорів.

Ще один напрямок нашої роботи – балістичні окуляри. Ми звернули увагу на те, що обираючи, що краще купити: додаткові бокові, пахові плити чи балістичні окуляри, вони обирають додатковий захист внутрішніх органів. Хоча балістичні окуляри є надважливими, вони захищають очі від дрібних осколків, пилу, землі. Були випадки, коли хлопцям після прильоту насипало в очі землі, а лікарі думали, що це осколки і просто видаляли око.

Задача фонду – залучити якомога більше партнерів (окуляристів, хірургів), щоб підсилити наших лікарів, які знесилені так само, як і військові.

Ще на початку роботи нашого фонду ми стикнулися з тим, що в Україні взагалі не запатентована реабілітаційна програма для відновлення незрячих. Її не існує. Ми витратили на її підготовку три місяці. Ми її відтестували. Ми зверталися до спеціалістів з Ізраїлю, США, брали їхні ветеранські програми.

І так працюємо не лише ми, а й інші фонди, які опікуються людьми з порушеннями зору в Україні. Мета у нас всіх спільна – робити все, що від нас залежить. Ми не можемо лишити хлопців сам на сам зі своєю травмою, ми маємо повертати їм борг!

– Що зараз з цією програмою?

Н.С.: Ми хотіли би поділитися цією програмою з нашою владою. Але, щоб вона працювала, її треба фінансувати і готувати спеціалістів. Брак спеціалістів надзвичайний. Якщо звернути увагу на основний її напрямок – орієнтування у просторі за допомогою тактильної тростини – на всю Україну 11 спеціалістів. Це жахлива цифра. Адже фізіотерапевтів, які працюють з бійцями, що втратили кінцівки, тисячі, а тут усього 11 спеціалістів на всю Україну

- Це так би мовити "стара школа" чи цих спеціалістів навчали вже під час війни?

Н.С.: "Стара школа" дуже добре працює. Але в теперішній ситуації необхідно підвищувати кваліфікацію фахівців у галузі реабілітації осіб із травмами органів зору, зокрема за кордоном, і ми над цим вже працюємо. Бо є різниця між тим, як працювати з цивільним і військовим, який додатково ще має посттравматичний синдром.

– Спілкувалися з приводу такої реабілітаційної програми і навчання спеціалістів з профільними міністерствами – з питань ветеранів, охорони здоров’я, соціальної політики. Яка реакція?

Н.С.: Можу сказати єдине: комунікація була, але ми отримали відповідь, що це не на часі.

– На реабілітацію до вас ветерани можуть приїхати разом з членом родини чи тільки самі?

Н.С.: Ми беремо тільки в парі на реабілітацію. Для чого потрібно долучатися дружині, мамі, сестрі чи комусь з близьких? Бо правильної комунікації та взаємодії також треба навчити. Родина має знати, як правильно допомагати й пропонувати допомогу. І дружині (опікуну) потрібна допомога, бо вона теж травмована такою ситуацією. В неї повне нерозуміння того, що далі буде з їхнім життям. Якщо ми з вами закриваємо очі, то рефлекторно не зможемо витримати більше 10 секунд. А тут виключено світло назавжди. Звісно, нам не під силу повернути військовим втрачені очі, але ми можемо змінити якість їхнього життя. І робимо для них і їхніх родин все від нас залежне.

– Коли запланована наступна місія і куди можна звернутися тим, хто втратив на фронті очі і потребує протезування?

Н.С.: Найближча місія Валдіса Валтерса запланована на січень 2025 року. Під час консультацій військовослужбовці зможуть пройти ретельний огляд та скористатися послугами протезування. Реєстраційна форма : https://docs.google.com/forms/d/1GmhfdXHF66v5xfqxJ9ytRJ2pr8lkpu944Oq43Fe7GjI/edit . Для отримання додаткової інформації, будь ласка, звертайтесь за номером +380 99 200 40 80.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"

Фотографії надані фундацією "Світло в тобі"