Після російських таборів "перевиховання" діти повертаються травмованими і з покаліченою психікою, - юристка Катерина Рашевська

Автор: Ольга Скороход

Ані свавільний напад Росії на Україну, ані вбивства тисяч людей, ані катування десятків тисяч не вразили Міжнародний кримінальний суд так, як депортація і переміщення росіянами українських дітей з подальшою спробою їхнього "перевиховання" на патріотів Росії.

Саме за ці злочини проти дітей МКС видав ордер на арешт Володимира Путіна. Відповідно саме щодо цих злочинів є достатньо доказів.

РФ створила цілу мережу таборів для морального ламання і "перепрошивки" дітей та підлітків, які мають українську чи ще не до кінця сформовану ідентичність. Діти, яких вдалося повернути в Україну, переважно згадують ці "курорти" як знущання і не бажають повертатися до цієї теми.

Юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська пояснила в інтерв’ю Цензор.НЕТ, як працює російська система "дитячого ГУЛАГУ для українців", які наслідки чинить на психіку дітей і як до цього ставиться міжнародна правова спільнота.

РОСІЯНИ ПРАГНУТЬ ЗОБРАЗИТИ ДЕПОРТАЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ВЕЛИКОЮ ГУМАНІТАРНОЮ МІСІЄЮ

- Для початку пропоную пояснити різницю між двома категоріями дітей: депортованих до Росії й тих, які лишилися в окупації. Ясна річ, що для України однаково важливі всі. У контексті російських таборів "перевиховання" ця різниця є?

- Багато дітей справді регулярно повертаються з окупації. Дуже важливо повертати дітей, які були депортовані, тобто викрадені, але так само важливо не допустити, щоб їхня кількість зростала, а для цього потрібно повернути з України якомога більшу кількість дітей, які перебувають у зоні ризику бути депортованими – тобто забирати дітей з окупації. Ці діти також розповідають такі жахіття, що одразу стає зрозуміло: депортація є лише одним з епізодів порушення Росією прав дитини.

- Власне, ви говорили, що ці табори націлені передусім на дітей в окупації, тобто на тих, до кого російське оточення і пропаганда не має постійного впливу. Чи проходять через них депортовані діти? І чи правильно я розумію, що діти-сироти або позбавлені батьківського піклування до цих таборів не потрапляють, а підлягають в Росії "усиновленню"?

- До цих таборів відправляють як дітей з окупованих територій, так і дітей, депортованих на територію РФ. Маємо задокументований кейс, коли хлопчик був переданий в родину у Новосибірську. І тамтешня "мати" у 2024 році відправила його у табір "Воїн", де вчать посиленої військової підготовки.

Але що стосується дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування, то це трохи інші процеси. Виїзд на перевиховання" - це кілька тижнів, а потім дитина повертається на попереднє місце проживання. Не виключено, що цю дитину згодом вивезуть на "усиновлення" чи "передачу під опіку" в РФ, але сьогодні з таборами це мало пов’язано.

- А як же історії про те, що дітей в таких таборах тримали по кілька місяців?

По 6-8 місяців дітей дійсно утримували, але це відбувалося у 2022 році під час деокупації Харківщини й Херсонщини. Ці кейси задокументовані – коли вивезених дітей там насильно тримали, по них ніхто не їхав і потім цих дітей передавали під опіку в російські сім’ї. У 2023-24 роках росіяни змінили свою тактику і відтоді не використовують табори "перевиховання" як транзитний пункт перед "усиновленням".

Але це не означає, що діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, а також діти з інвалідністю перестали бути в зоні ризику, навпаки. Росіяни прагнуть зобразити депортацію українських дітей великою гуманітарною операцією. Тому саме такі діти цікавлять їх передусім. Також дуже вразливою категорією є діти з сімей українських переселенців в РФ, скажімо, з Маріуполя. Вони дуже залежать від матеріальної допомоги, тому ними можна маніпулювати.

- Ми говоримо про те, що українські діти в таких таборах масово зазнають морального впливу і знущань з метою "перевиховання". Якщо коротко окреслити, у чому це "перевиховання" полягає?

- Перебування в таборі росіяни використовують з метою викорінити ідентичність цієї дитини і перетворити на російського патріота або мілітаризувати.

МЕРЕЖА ТАБОРІВ "ПЕРЕВИХОВАННЯ" ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ – ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ПОЛІТИКА РОСІЇ, ДЕ ЗАДІЯНІ ВСІ: ВІД ДИРЕКТОРІВ МІСЦЕВИХ ШКІЛ ДО ПУТІНСЬКИХ ФОНДІВ

- Коли ми говоримо про масу таборів для українських дітей в Росії, то в асоціаціях передусім постає ГУЛАГ. Це дійсно справжня мережа? Скільки таких таборів існує на сьогодні?

- З 2023-го ми щороку моніторимо і вносимо інформацію, куди саме дітей вивозять та в які табори направляють. За нашими підрахунками, Російська Федерація у 2024 році вивозила дітей до 94 інституцій, 18 з яких розташовано на території Білорусі, 13 – на території окупованого Криму та на пізніше окупованих територіях. Росія за майже 3 роки спромоглася відкрити нові заклади для масштабного перевиховання дітей на території окупованих районів Запорізької області, зокрема в Бердянську. Для росіян ці табори демонструють свою ефективність. Після них діти повертаються дуже травмованими і з покаліченою ідентичністю.

З нашого досвіду, у відкритому доступі перебуває не більше третини всієї інформації про вивезених з України дітей, тому цю цифру сміливо варто множити на два, а то й на три, щоб зрозуміти у яку кількість закладів вивезли дітей. Інколи ці табори в прямому сенсі зроблені з палок і глини. Наприклад, табір "Трударьонок" у Луганській області – це фактично вагончики для робітників, куди відсилають дітей на реабілітацію. Про яку реабілітацію може йтися, якщо там навіть не створені адекватні умови для проживання дітей?

- Чи можна говорити про те, що ці табори є централізованою мережею, тобто не є ініціативами місцевої влади або РПЦ?

- Так, це централізована політика, яку Російська Федерація реалізує на основі обов’язкових юридичних домовленостей як з кишеньковими окупаційними адміністраціями, так і з Білоруссю. Що стосується останньої, то є навіть укладені договори про фінансування, логістика і норми про те, яку кількість дітей потрібно вивезти. Що стосується таборів у самій РФ та на окупованих українських територіях, то в цьому випадку діє механізм підшефних регіонів – тобто кожен суб’єкт РФ має на окупованих територіях підшефний регіон, і кожен суб’єкт платить за "оздоровлення" дітей з цього регіону.

Спершу батьки на окупованих територіях не погоджувалися віддавати своїх дітей на таке "оздоровлення", але окупанти почали шукати дітей для вивезення через школи. Тому мережа з організації вивезення дітей у табори доповнилася директорами навчальних закладів, а інколи медичних установ. Вони або розмовами, або запевненнями забезпечують "згоди" батьків на поїздки під соусом рекреації і оздоровлення. Був випадок, коли окупаційний союз медичних працівників видавав путівки і за цими путівками поїхали саме діти цих медичних працівників. Тобто можна припустити, що їх змусили віддати своїх дітей.

Фінансування цих таборів відбувається переважно напряму з бюджетів РФ або суб’єктів РФ, але також є проєкти, які фінансуються з путінських фондів, зокрема Фонду культурних ініціатив та Фонду президентських грантів. Тобто ми розуміємо як функціонує ця вертикаль і міру вини кожного в цій вертикалі.

- Саме ідеологічне наповнення там також централізоване?

- Поки ще ні, але РФ рухається до цього. Коли Марія Львова-Бєлова розповідає про програму з "перевиховання складних підлітків". Спершу це були "Силы Кавказа", але її дуже розкритикували і прямо вказали, що це є порушенням прав дитини, тоді вони перейменували цю програму на "Силы России". Сама програма не змінилася. Фактично вони хочуть "перевиховати" підлітків, які є нелояльними, чинять опір і не вірять у російські наративи, переважно хлопчиків. Спершу їх відправляли здебільшого у Чечню, де кадирівці їх морально ламали. Подекуди росіяни самі не приховують справжньої мети таких поїздок. На сайті Фонду президентських грантів РФ якось ми натрапили на опис проєкту, який мав би допомогти дітям у процесі "смены родины".

Тобто це дуже продумана політика, і почалася вона ще до 2022 року. Перші виїзди дітей з ДНР/ЛНР фіксувалися ще у 2015 році. А до Білорусі перша група поїхала ще в 2016 році.

- У чому полягає рух до уніфікації ідеологічного наповнення в цих таборах?

- Поки що програма перебування в цих таборах не уніфікована. Але у вересні цього року в Державну Думу РФ було внесено законопроєкт, що має на меті уніфікувати програму перебування дітей у таборах "перевиховання", тобто мілітаризаційні заходи і методи виховання російських патріотів будуть однаковими. Я вважаю, що за цей законопроєкт проголосують. Це погано, тому що тепер дітей перековуватимуть всіх, як одного. Однак цей законопроєкт підтверджує систематичність цього процесу.

ДО ТАБОРІВ "ПЕРЕВИХОВАННЯ" ВАЖКО ПІДІЙТИ І НАВІТЬ ДИХНУТИ ПОРУЧ

- Що розповідали діти, які побували в таких таборах? Ми знаємо про випадки, коли діти потрапляли в жахливі побутові умови, знаємо про насилля, зокрема сексуальне.

- Умови різнилися. Вочевидь, в "Артеку" умови були гарні. В інших таборах Криму умови були посередніми. Деякі діти у 2022 році свідчили, що їх ділили з дітьми з ДНР/ЛНР, тобто дітей з новоокупованих територій росіяни свідомо поселили у гірші умови, де їх погано годували, де в них була брудна постіль і де не було умов для перебування в осінньо-зимовий період.

Подекуди є табори з програмою, яка не налазить на голову. Наприклад, є релігійний табір, де їх змушували сповідатися. Там зокрема були маленькі діти, які не до кінця розуміли, у чому це таїнство полягає. Ми думаємо, що ця сповідь була спрямована на те, щоб випитати у дітей інформацію про їхніх родичів і близьких, які можуть бути нелояльними до Росії.

Окрім таборів з релігійним чи мілітаризованим ухилом є просто табори з посиленою "патріотичною" програмою. Деякі діти розповідали, що російський гімн у певні дні грав по чотири години безперервно. Це, за Конвенцією ООН, підпадає під категорію катувань.

Також є табірні зміни, коли дітей на 10 днів привозять до закладів при російських університетах. Це спрямовано на те, щоб надалі діти вступали саме до цього університету і лишалися жити в Росії. Є табірні зміни екскурсійного спрямування, що мають на меті розповідати дітям спотворену версію російської і світової історії.

- Ми вже знаємо, що в таких таборах діти перебувають під наглядом російських військових чи священників РПЦ. Чи там ще якийсь персонал? Хто це – педагоги?

- Окрім свідчень тих дітей, які в цих таборах побували, інших надійних джерел немає. Росіяни внесли спеціальні зміни до їхнього закону про охорону дитинства, в яких прописали, що "з метою протидії тероризму" заклади для дитячого відпочинку перебувають під охороною російських силовиків – Росгвардії чи ФСБ. Тобто до таборів дуже важко підійти і навіть дихнути поруч. Ми мали негативний досвід, коли в Криму намагалися дізнатися про те, що відбувається в одному таборі. Людину, яка планувала подивитися через паркан, помітили і викликали на допит. Її відпустили, але це стало для нас тривожним дзвіночком, тому ми припинили збирати цю інформацію.

- Ви зазначили, що такі табори показали свій успіх для росіян. У чому він полягає? Дітей деморалізують чи вони стають прихильними до Росії?

- По-перше, ефективність "перевиховання" не залежить ні від місця, ні від тривалості перебування у таборі. Від віку дитини також це не залежить.

Є діти, які через силу різних обставин або не мали ще сформованої української ідентичності (ідеться передусім про малят) або ще не визначилися, носіями якої ідентичності є. Вочевидь, молодші діти вразливіші до пропаганди. Але ми бачили і як підлітки по 15-17 років поверталися на підконтрольну Україні територію та розповідали про те, що Маріуполь – "это русский город" і "непонятно, кто бомбил Мариуполь". Тобто вони фактично перетворилися на агентів російської пропаганди. З такими дітьми, які поверталися в Україну, проводився курс реінтеграції і вони відносно легко приймали українську ідентичність знову.

З іншого боку, є діти, які відмовилися взяти російське громадянство, хоча їм через це навіть відмовлялися надавати медичну допомогу. Вони до кінця вірили, що повернуться в Україну, зверталися в українські урядові організації з цим проханням.

Є історії, коли діти не поверталися назад на окуповані території. Одна історія мене особливо вразила. Дівчинка з Сєверодонецька, яка до повномасштабного російського вторгнення була дуже активною проукраїнською дитиною, мала зачатки свідомої української ідентичності. Брала участь у конкурсах української творчості, була делегаткою від своєї школи до міської ради, де вона розповідала про своє бачення розвитку України і себе в ній (на той момент частина Луганщини вже була окупована).

Після окупації Сєверодонецька вона з мамою залишилася в місті. Цю дівчинку спочатку вивезли у табір в Білорусі, після перебування у якому вона на камеру свідчила про те, як сильно любить Росію і сказала, що долучилася до "Движения первых".

- Можливо, їй погрожували…

- Ми не завжди віримо тому, що діти в окупації говорять на камеру, тому що відомі випадки, коли це робили під прямим примусом. Але і виключати того, що вона говорила щиро ми також не можемо. Тобто це 50 на 50. Є історії інших дітей, які долучилися до російських піонерських класів, де мені здається, що тиску не було. Врешті вони вступили навчатися в Академію слідчого комітету РФ.

З юридичної точки зору пропаганда є прихованою формою примусу. Росіяни користуються вразливістю дітей, чинять деструктивний вплив на їхнє ментальне здоров’я. Це є порушенням прав дитини і має ознаки злочину проти людяності. Тому навіть якщо на момент інтерв’ю дитина говорила щось добровільно - це не виключає склад злочину.

МИ НЕ МОЖЕМО ПОРАХУВАТИ ДЕПОРТОВАНИХ ДІТЕЙ. АЛЕ ТИХ, КОГО ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ, УКРАЇНА ЗОБОВ’ЯЗАНА ПОРАХУВАТИ

- Є значний різнобій у цифрах щодо того, скількох дітей вивезли. Омбудсмен Лубінець наводить одну цифру, ви називаєте вищу. Уповноважена із захисту прав дітей Герасимчук взагалі говорить про 200-300 тисяч вивезених у Росію українських дітей. Які відомості є релевантними?

- На сьогодні питання обліку вивезених дітей – це ножем по серцю. Україна до кінця не знає, скількох дітей депортувала і примусово перемістила Російська Федерація. Окрім статусних дітей – сиріт, позбавлених батьківського піклування, дітей з інвалідністю – яких ми по своїх базах можемо пробити, є діти, батьки яких могли загинути під час евакуації чи фільтрації, або вони загинули від влучання ракети чи міни на окупованих територіях. Цих дітей фактично ніхто не шукає. Тобто  може йтися і про 20 тисяч, і про 50 тисяч дітей. Я особисто не вірю у 200-300 тисяч, і, звісно, не вірю у 700 тисяч дітей, про що заявляє сама РФ. Тому що 700 тисяч – це діти, які перетнули кордон РФ після початку повномасштабного вторгнення. Тобто це можуть бути діти, які перетинали кордон із законним представником, або діти, які перетинали кордон кілька разів на в’їзд і на виїзд. Припускаю, що росіяни зумисне назвали таку цифру для своєї внутрішньої аудиторії, щоб виправдати свої внутрішні видатки.

- 19 546 депортованих і тимчасово переміщених дітей – офіційна цифра, яка не змінюється вже рік.

- Така кількість дітей була прокалькульована шляхом збору відомостей з кількох джерел. По-перше, від місцевих громад, що надали дані про статусних дітей. Також це інформація, яку отримали, за рахунок подачі заяв від близьких, рідних або вихователів дітей.

Депортація – це злочин, який вчинений, коли дитина протиправно перетнула кордон РФ. Тобто у нас повинен бути список тих дітей, яких потрібно повертати, і цей список постійно оновлюється. Щоразу, коли Україна комунікує з РФ через треті країни, Київ постійно готує список тих дітей, яких потрібно повернути. Раніше це було через Ватикан, тепер в ролі посередника виступатиме також ПАР.

- Також плутанина є зі списком дітей, яких Україні вдалося повернути.

- Що стосується іншого списку – дітей, яких повернули, - то він відрізняється у різних державних органах. Наприклад, на платформі "Діти війни" досі фігурує цифра 388 і не змінюється майже рік. 388-ю дитиною став Богдан Єрмохін, якого повернули у листопаді торік. Офіс Уповноваженого говорить про те, що повернених дітей – 1022. З місяць тому на пресконференції представник СБУ сказав, що таких дітей 990. А кілька тижнів тому у Монреалі наш міністр закордонних справ заявив, що Україна повернула з РФ 860 дітей.

Я розумію, що ми не можемо порахувати депортованих і примусово переміщених. Але дітей, які повернулись і перебувають на підконтрольній території, ми маємо змогти порахувати!

І точно ніхто зі згаданих посадовців не бреше, але вони явно не мають спільної візії, кого рахують. Чи рахують вони дітей, які повернулися з депортації і примусового переміщення? Чи враховують вони також дітей, які повернулися з окупації, тому що вони були під загрозою депортації? Це важливо, тому що від кількості дітей має стартувати програма їхньої реабілітації та реінтеграції.

- Тиск на сім’ї, що лишилися в окупації ,– наскільки він великий у контексті шантажування дітьми? Люди змушені брати російське громадянство, тому що їм погрожують забрати дітей?

- Ми зустрічали свідчення таких погроз. Такі погрози застосовують щодо небіологічних батьків, наприклад, опікунів. Їх змушують переоформити свої права на дитину з російським законодавством, а для цього необхідно мати громадянство РФ. Що стосується біологічних батьків, то деякі знаходять простір для маневрування.

Маємо розуміти, що минуло майже три роки після окупації. За цей час вже явно бодай один раз хворіли і діти, і батьки або мали потребу в отриманні соціально-правової допомоги. В РФ без російського паспорта це неможливо отримати. Тому це питання виживання.

ПОКИ МІЖНАРОДНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД НЕ ПЛАНУЄ КВАЛІФІКУВАТИ ЗЛОЧИН РФ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ ЯК ГЕНОЦИД

- В одному інтерв’ю ви дуже недоброзичливо відгукнулися про тактику Катару як посередника у поверненні дітей - він робив це так, ніби Росія злочинів не чинить. Чого очікувати від ПАР, яка тепер долучається до ініціативи?

- Південноафриканська республіка у цьому контексті з’явилася цілком очікувано для України. Ще рік тому під час так званої африканської мирної ініціативи ПАР одним з перших пунктів у візії миру між Україною та Росією було повернення вивезених дітей. Тому ми очікували, що вони долучаться до цього процесу більш тісно. Рік тому я відвідувала ПАР, мала зустрічі в тамтешньому Офісі Президента і Національним конгресом. Було помітно, що їх це цікавить зокрема тому що ПАР вигідно себе проявити своє лідерство і регіонально, і в рамках ООН. В ПАР з огляду на їхнє колоніальне минуле дуже боляче сприймають викорінення ідентичності, тому засуджують, що Росія перетворює українських дітей на власних громадян і русифікує їх.

Я не маю романтичних очікування, що раптом ПАР вийде в пряму комунікацію і заявить, що повернула певну кількість депортованих Росією дітей. Якщо ПАР так зробить, то більше не поверне жодної дитини, адже РФ відмовиться з нею співпрацювати. Але думаю, що ПАР не виходитиме у публічну комунікацію з відвертою брехнею так, як це інколи робить Катар.

Єдине, на чому я хочу наголосити: не слід очікувати, що процес максимально пожвавиться. Схема повернення не змінюється. Знову РФ вимагатиме від України списку дітей, знову РФ обиратиме, кого саме повертати, знову РФ висуватиме низку своїх подекуди нікчемних вимог щодо документів, які українська сторона має надати. І українські чиновники спільно з представниками громадських організацій у прискореному режимі ночами готуватимуть ці документи.

- Тобто роль Ватикану, Катару чи ПАР не так посередницька як просто місце прибуття дітей з РФ?

- Власне наявність третіх країн не спрощують російські абсурдні вимоги, але хоча б уможливлюють повернення. Нагадаю, що видачі ордера на арешт Путіна РФ взагалі не визнавала, що на її території є українські діти.

- Ордер на арешт Путіна, виданий Міжнародним кримінальним судом, – це унікальна подія зокрема тим, що показує, як західний світ, який загалом мляво бажав визнавати російську проблему і російські злочини, був настільки вражених викраденням дітей, що таки МКС видав цей ордер. Наскільки далі цей злочин документується і доноситься до західних партнерів?

- Ми постійно на зв’язку з Міжнародним кримінальним судом, вже подали чотири повідомлення щодо злочинів проти дітей. Розслідування триває і рухається в кількох напрямках. По-перше, збільшення доведених випадків депортації для того, щоб можна було здійснити кваліфікацію злочинів. Тобто потрібно задовольнити критерій широкомасштабності.

По-друге, все більше звертають увагу на "перевиховання", яке обумовлює, за словами прокурора Каріма Хана, ментальне страждання навіть якщо воно не усвідомлюється самими дітьми.

Також важливо ідентифікувати осіб, які сприяли насильницькій передачі дітей під опіку чи на усиновлення в РФ.

- Які перспективи найсерйознішої кваліфікації цих злочинів як геноциду?

- На жаль, поки не планується кваліфікація злочинів РФ проти дітей як геноциду. Слухати про це в МКС не хочуть, так само як про інші злочини РФ, окрім депортації. Наша організація, Freedom House, "Зміна" наполягаємо на тому, щоб "перевиховання" дітей визнали окремими злочином – проти людяності і дискримінаційним переслідуванням. Поки для МКС це все є лише елементом злочину депортації.

Я вважаю, що західний світ непогано розуміє, що відбувається з українськими дітьми. Мені важко уявити, що завтра Путін прилітає, скажімо, у Францію і Париж не видає його Міжнародному кримінальному суду. Але в цьому плані треба працювати із державами Глобального Півдня. Поки нам вдалося досягнути, що Путін самоусунувся й не поїхав у ПАР, не поїхав у Бразилію на саміт G20. Я би похвалила нашу державу, тому що комунікація з цими державами наразі на високому рівні. Однак варто розуміти, що Росія має з ними значно давніші зв’язки, тому працювати потрібно дуже багато.

Але бачимо, що Путін цілком безкарно з’їздив у Монголію. І так само бачили, як Генсек ООН Антоніу Гуттеріш цілувався з Путіним в Казані. Це підриває авторитет будь-якого рішення МКС. Нагадаю, що за своєю посадою Антоніу Гуттеріш є депозитарієм, тобто оберігачем Римського статуту у всіх ратифікаційних рамках. Тобто своїм візитом в РФ він плюнув на Римський статут і розтер його.

 Ольга Скороход, Цензор. НЕТ