Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко: "До початку повномасштабної війни я не бачив необхідності в окремих військових судах. Але кардинально змінив свою позицію"

Автор: Тетяна Бодня

Парламентський комітет з питань правової політики рекомендував Раді прийняти законопроєкт про спеціалізацію суддів з розгляду військових та воєнних злочинів. У пояснювальній записці автор документу вказує на те, що саме така форма, як спеціалізація суддів, на відміну від спеціалізації судів, не викликає суперечностей з точки зору відповідності Конституції України, а також є менш економічно і організаційно затратною.

Про те, як ввести таку спеціалізацію у судах, де наразі залишилося один-два судді, і що загалом потрібно зробити, щоб реалізувати таку законодавчу ініціативу, чому потрібно невідкладно об’єднувати існуючі суди і що буде, якщо створити нові спеціалізовані, поговорили з головою Верховного Суду Станіславом Кравченком.

"НА СЬОГОДНІ ЗАДЕКЛАРОВАНО ПОЛОВИНУ ВІД РЕАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ СУДДІВ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ"

– Зараз чимало дискусій щодо створення системи військової юстиції. Зокрема, й військових судів. Я підтримую цю ініціативу, бо буваючи в судових засіданнях, де судять військових, звернула увагу, що судді не завжди розуміють специфіку військової справи. Ви ж, коментуючи цю тему, підтримуєте спеціалізацію суддів, а не створення окремих судів. Чому ви вважаєте, що спеціалізація суддів у загальних судах є кращим рішенням, ніж створення окремих військових судів?

– До початку відкритої фази агресії я не був прихильником окремих військових судів, бо чітко розумів, що національна судова система може впоратися з тими завданнями, що перед нею стоять. От ви кажете, що судді фахові, але чогось не розуміють. Та не може суддя не розуміти, якщо він іде на цю посаду. І це стосується не лише військового права. Наприклад, не кожен суддя має водійське посвідчення, але при цьому розглядає справи про дорожньо-транспортні пригоди. А складний економічний блок? А питання ухилення від сплати податків? Не кожен суддя може мати економічну, бухгалтерську освіту, але для того, щоб розібратися в питанні, є відповідні експертизи.

Я свого часу був доповідачем у резонансній справі сержанта Колмогорова, а згодом ще в одній, яка теж стосувалася військового - генерала Назарова. В обох випадках військовослужбовці були засуджені до тривалих термінів покарання, але в першому випадку ми скасували рішення апеляційної інстанції і направили справу на новий розгляд з чіткими вказівками, що має бути не так, як зазначено у правовій кваліфікації. Така можливість є у касаційного суду.

По генералу Назарову рішення було скасовано, а провадження – закрито, що рівнозначно виправданню.

Але працювати із цими справами й ухвалювати у них рішення судам було достатньо легко, бо в обох справах були експертизи. Наприклад, у справі Назарова були залучені військові експерти КНІСЕ, які надали висновок. Суди двох інстанцій з ним погодились. А колегія Верховного Суду, проаналізувавши все, дала свою чітку позицію відносно того, чому ми не можемо погодитись. Не буду зараз переповідати деталі, їх можна прочитати в рішенні.

Тому повторюся: до початку повномасштабної війни я не бачив необхідності в окремих військових судах. Але кардинально змінив свою позицію.

Бо, по-перше, значно збільшилась чисельність армії. Звідси, на жаль, збільшилась і кількість злочинів. І основне: якщо військові у період війни – це люди, які нас захищають і дозволяють нам тут зараз сидіти і говорити, кажуть, що їм потрібні військові суди, значить вони дійсно потрібні. Я про це не раз говорив.

Але система військової юстиції, включно з окремими судами, була ліквідована 14 років тому. І зараз ми повинні перш за все говорити про 125 статтю Конституції, яка передбачає, що в Україні суди діють відповідно до вимог закону. Також у ній прописано, що "створення надзвичайних та особливих судів не допускається". Не знаю, як хто трактує цю норму, а я трактую так, що для створення військових судів нам потрібно або змінити Конституцію, або йти через систему вищих спеціалізованих судів, так як було створено Вищий антикорупційний суд. Наприклад, так хочуть створити Вищий адміністративний суд – це задекларовано у вимогах про вступ України до Європейського Союзу.

– А що ви думаєте про створення військового суду за прикладом ВАКС?

– Уявіть, при тій кількості справ, які є нині по військових, створити один величезний суд у Києві і туди збирати справи з усієї України. Це технічно неможливо. Скільки там має бути суддів, щоб усе це розглянути?

Окрім того, нагадаю, що в Конституції закріплений принцип територіального устрою. Він закріплений і в Законі України "Про судоустрій і статус суддів", яким визначено, що суди діють за принципом територіальної підсудності та спеціалізації. Тому я вважаю, що принцип територіальної підсудності дуже важливий.

До того ж, є питання щодо конвоювання засуджених з різних регіонів в цей один суд. Як бути з прокурорами, які підтримують обвинувачення? Їм теж доведеться туди їздити з різних областей країни.

Тобто можна навести чимало аргументів проти створення такого вищого спеціалізованого суду.

Також дуже важливо, що відповідно до ст. 125 Конституції законопроєкти, що стосуються питань судоустрою – це виключно повноваження президента за консультацією з Вищою радою правосуддя.

Поки що відповідного законопроєкта за ініціативи президента не було. Можливо, через ряд тих причин, про які я сказав.

Резюмуючи, хочу підкреслити, що залишаюся прихильником того, що військова юстиція має бути. Однак для цього потрібні відповідні зміни до законодавства, а також час і матеріальне забезпечення. До того ж, ця юстиція має бути очевидно не тільки в судах. Повинно бути і військове публічне обвинувачення, а також військові адвокати. Щоб ті, хто займається захистом військових, теж це робили фахово.

Окрім того, потрібні професійні військові експерти. Бо це дуже важливо.

Знову ж таки, як бути з судом присяжних? Невже військові не можуть у певних категоріях справ мати право на розгляд саме таким судом?

Наскільки мені відомо, військові міркують приблизно так: наскільки об’єктивно нас судять ті, хто не був на фронті і не може оцінити, що таке бойова обстановка?

Наприклад, з точки зору правової кваліфікації справи про самовільне залишення частин не є складними. Але питання, чи була об’єктивно оцінена обстановка, коли людина під загрозою загибелі приймала якесь рішення, дуже важливе. І для кваліфікації таких діянь, і для ухвалення вироку.

– Тому ви виступаєте за спеціалізацію суддів?

– Для початку розберімося, в чому ідея спеціалізації. Звісно, якщо людина займається одним вузькопрофільним питанням, можна досягти більшої якості роботи. Хто може бути проти цього? Я, звісно, теж не проти. Але знову ж таки, є реалії життя.

Авторозподіл справ відбувається за принципом "все всім". Як за умови "все всім" одна колегія буде розглядати лише певну категорію справ?

– Тобто, авторозподілу у таких справах не буде?

– Буде. Але, проходячи через авторозподіл, певна категорія справ буде попадати тільки певним суддям. Погано це чи добре? Тут ми теж повинні обрати: або більша якість, або загроза того, що все опиниться в одних руках.

Між іншим, в країнах, де рівень довіри до судової системи є високим, цей підхід в одні руки використовується. Наприклад, в Німеччині Верховний Суд раз на рік визначає суддів, які розглядають справи певної категорії. А через рік їх змінюють на інших. І це не є проблемою.

Тому ми теж маємо розібратися – чи одне удосконалюємо, чи інше.

Але й не це найважливіше. Основна проблема – це дефіцит кадрів. На кінець листопада у нас не працювало три місцеві суди, бо суддів там не було взагалі. У 28 судах працює лише один суддя. Який сенс у спеціалізації в суді, де один суддя?

Не варто забувати, що якщо суддя розглянув питання про обрання запобіжного заходу чи дав дозвіл на обшук, він вже не має права розглядати цю справу по суті. Значить – поїхали у сусідній район.

Щодня ситуація змінюється і, на жаль, погіршується. На сьогодні задекларовано половину від реальної потреби суддів у першій інстанції. Колись цю цифру штучно зменшили, щоб не фінансувати пусті вакансії. І вирішили встановити чисельність суддів по факту. Тобто, скільки було станом на 2016 рік, а не з огляду на дійсну потребу.

– Як тоді набирати суддів, якщо коштів немає?

– Обґрунтування було таким: коли ситуація зміниться – збільшимо штат. Ситуація змінилась тільки на гірше. І зараз знову продублювали той штатний розпис 2016 року. Але він не відповідає потребам системи.

Чим я це обґрунтовую? З року в рік понад 4 мільйони справ усіх категорій перебуває на розгляді в судах всіх інстанцій і юрисдикцій. Далі беремо кількість суддів і загальний світовий орієнтир щодо того, скільки фізично людина може за день зробити. Безперечно, це умовні підрахунки, але, на мій погляд, в Україні повинно бути близько десяти тисяч суддів.

Якщо ми це зробимо, тоді зможемо говорити про запровадження спеціалізації. Подекуди це дійсно доцільно, бо у певних випадках без спеціалізації не обійтись.

– Що ви маєте на увазі?

– Зараз у нас прийнято, що у першій інстанції судді, які розглядають цивільні справи, є ще й слідчими суддями. Для чого це зроблено? Щоб потім інший суддя міг розглядати кримінальне провадження і не було пересікання. Бо в одному кримінальному провадженні на етапі досудового розслідування можна подавати десятки клопотань щодо обшуків, виїмки, накладення арешту, обрання запобіжних заходів. І якщо усі судді будуть задіяні, то в районі уже просто нікому буде розглядати справу по суті і доведеться передавати її в інший суд.

– А як в апеляції?

– Наведу приклад. У Сумському апеляційному суді четверо суддів. Два цивілісти, два криміналісти. В Одесі – п’ять криміналістів. Щось ще треба пояснювати? Як будемо тут спеціалізацію вводити?

Тому загалом, як Ви сказали, я підтримую спеціалізацію. Але про яку форму спеціалізації йшлося? Спробую пояснити.

На початку повномасштабної війни стала з’являтись інформація, що у військових частинах іде накопичення військовослужбовців, які притягуються до відповідальності, і суди довго не розглядають відповідні справи. При цьому за законом може бути тільки два місяці обмеження по виплаті грошового утримання.

Вони не виходять на бойові завдання – це деморалізуючий фактор. Знаходяться в частині. Гауптвахт не вистачає.

Склалася досить тривожна картина. Адже військові частини були зосереджені по лінії фронту відповідно і суди були теж там.

На цій території, по-перше, важка безпекова ситуація. По-друге, загальна наша проблема по судах.

І коли я говорив про спеціалізацію, то мав на увазі наступне. Якщо нам треба забезпечити розгляд тієї чи іншої категорії справ, яка кількісно несе загрозу, то ми можемо відряджати суддів. І треба щоб були зміни в законі, які дозволять це робити без їхньої згоди. Бо зараз без згоди ми можемо відряджати тільки суддів із тимчасово окупованих територій.

Відрядили і тоді можна вводити спеціалізацію. Тобто, людина відряджається для розгляду певної категорії справ.

– Скільки може суддя бути у відрядженні?

– Рік і можна продовжити ще на рік.

"ЯКЩО МИ НАРЕШТІ ОБ’ЄДНАЄМО СУДИ, ТО ЧАСТКОВО ВИРІШИМО ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ КАДРАМИ ХОЧА Б У МІНІМАЛЬНИХ ПОТРЕБАХ"

– Зараз у суддів є якісь спеціалізації?

– У Касаційному кримінальному суді у складі ВС є дві такі категорії справ. Одна з них – це справи щодо неповнолітніх. І якщо надходять такі справи, то вони розподіляються не на всіх, а лише на визначених суддів. При цьому вони розглядають і інші справи.

Закон "Про судоустрій і статус суддів" каже, що за рішенням зборів суддів ми можемо ввести спеціалізацію. І ми це зробили коли був створений Вищий антикорупційний суд – перша і друга інстанції. Тоді ж як раз завершилась процедура другого добору суддів Верховного Суду. І ми ввели для тих, хто був призначений, антикорупційну спеціалізацію. Таким чином, на той час була створена палата, яка мала спеціалізацію по антикорупційному блоку.

У той період у нас таких справ було 5-7 % від загальної кількості. Допустити, щоб спеціалізована палата розглядала тільки їх, ми не могли. Тому використали підхід, який зараз існує у ККС ВС стосовно розгляду справ щодо неповнолітніх. Антикорупційні справи надходять тільки на першу палату, але доповнення до стовідсоткового навантаження йде за рахунок інших справ.

На початок відкритої фази збройної агресії росії я був головою Касаційного кримінального суду у складі ВС. І у мене вже тоді була ідея створити спеціалізацію щодо воєнних злочинів.

– Чому не зробили?

– В найкращі часи у Касаційному кримінальному суді було 42 судді. Зараз - 31. Із них 5 і Голова Верховного Суду за посадою – у Великій Палаті. Залишається 25 людей. Тобто, знову у підсумку приходимо до того, що така спеціалізація – це розкіш, яку ми не можемо собі поки що дозволити. Але якщо надалі ми побачимо проблему із формуванням практики, до цього питання повернемося.

Отже, підсумок: військову юстицію треба створювати. Це очевидно. Але системно і в цілому. Коли дозволить час і на те буде політична воля.

Спеціалізація приймається. Але там, де дозволяє кількісний склад суддів, щоб не передавати справи з одного суду до іншого.

І найбільш дискусійне – це йти шляхом створення вищого спеціалізованого суду. Тут треба врахувати усі ті ризики, які я вже озвучив.

– Одне з проблемних питань, з якими до нас часто приходять жінки – зниклі безвісти військові. Вони самі намагаються проводити розслідування, знаходять свідків, які підтверджують, що їхні чоловіки загинули, але бійці все одно залишаються в статусі зниклих безвісти. Тому родичі військових вимушені звертатись до суду. До Верховного Суду такі справи теж доходять?

– Так. Один з прикладів – чоловік пішов служити в бригаду ТРО. Був ракетний обстріл, після якого його рахують як зниклого безвісти, хоча є бійці, які кажуть, що нібито бачили його загиблим. Але процедури, які встановлені законом для цієї категорії справ є надмірно тривалими. Крім того, існує ще одна проблема – те що в народі називають "цивільний шлюб". Бо виникає потреба встановлювати факт перебування у шлюбних стосунках із загиблою особою.

Є й інші ситуації, пов’язані з війною.

Я думаю, що Верховний Суд все що зможе відрегулює своєю практикою і певні позиції щодо багатьох правовідносин, які пов’язані з війною, вже сформовані.

– Як вирішити проблему дефіциту кадрів? Що можна зробити, щоб заповнити вакансії і розширити штат там, де є реальна потреба? Бо реформа вже триває чимало років, а ситуація в цілому краще не стає.

– На мій погляд, реформи – це дуже добре, бо це розвиток суспільства. Я тут не лукавлю, а дійсно так вважаю. Але для того, щоб реформи були ефективними, їх не можна проводити упродовж десяти років. От скажіть, якою можна назвати реформу, якщо в апеляційні суди за 10 років не призначений жодний суддя? Це призвело до того, що, наприклад, у Харкові має бути, як колись, від реальної потреби 93 судді, а є лише 12.

– Чому так сталося?

– Бо під час реформування вирішили, що треба усіх переатестувати. А це понад 5 тисяч суддів, яких направили на кваліфоцінювання, створивши дуже складні процедури.

Окрім того, у нас немає спадковості у багатьох процесах. Що я маю на увазі?

Після Революції Гідності стара Вища кваліфкомісія суддів була розформована, створили нову. Змінили законодавство, навіть Конституцію. Пішли процеси кваліфоцінювання і перші конкурси.

Але встигли завершити конкурс тільки до Верховного Суду і створити Вищий антикорупційний суд.

Також була створена нова мапа судів і зареєстровані нові юридичні особи. І стали суддів, переатестовуючи, переводити в інші суди. Такі переведення були, але нових суддів не набирали. Було не до того. Треба було провести кваліфоцінювання по тим, хто був на посадах. Судді, які зараз призначаються ВРП на посади – це ті, хто був у процедурах по 8-10 років.

Але згодом і цю Комісію розформували. Також припинила роботу і Вища рада правосуддя.

– Зараз усі ці органи відновлено, вони працюють.

– Так, але на це пішло 4,5 роки.

– Якщо так все ускладнено і довго, можливо, варто змінити процедури?

– Я думаю, ми змушені будемо це робити. От зараз ВРП оголосила конкурс в апеляційні суди. Але чомусь лише на невелику кількість посад — 550. І, за моїми прогнозами, поки цей конкурс через рік закінчиться, це буде вихід в "нуль" або в "мінус". Бо дуже багато суддів звільняється.

Нещодавно було оголошено конкурс на посади суддів першої інстанції. Враховуючи тривалість процедур добору, на його проведення знадобиться не менше року-двох.

І я боюся, що невдовзі значна частина держави просто залишиться без судового контролю. І оці всі справи, про які ми говорили – про СЗЧ, встановлення фактів загибелі людини тощо – не буде кому розглядати.

Тому я думаю, що настане той момент, коли такі складні процедури доведеться переглянути. Хоча б на період дії воєнного стану і для певних категорій громадян – адвокатів, прокурорів, слідчих, помічників суддів. Якщо людина має 8-10 років стажу, відпрацювавши на цих посадах, повірте – це готовий суддя для першої інстанції.

І ще одне – нова мережа судів. Вже йде п’ятий рік з моменту, як Верховна Рада прийняла зміни до законодавства, які стосуються адміністративно-територіального устрою. Фактично відбулось укрупнення районів. Там, де було 4-5, тепер - один.

Судам на певний період дозволили діяти в межах своїх юрисдикцій. І ми все ще дискутуємо, яка мережа краще.

На моє переконання, з цього приводу у нас не може бути дискусії, бо в Конституції закладено принцип територіального устрою за яким будується й система органів державної влади, а також медицина, освіта, шляхи сполучення тощо.

Оця концепція з Конституції іде в закон "Про судоустрій і статус суддів", у процесуальні кодекси. Зокрема у КПК, який каже про територіальну підслідність і територіальну підсудність. І чому ми п’ятий рік дискутуємо, яку нам систему судів створити, мені не зовсім зрозуміло.

Якщо ми нарешті об’єднаємо суди, то частково вирішимо питання забезпечення їх кадрами хоча б у мінімальних потребах. Бо є райони, де суддів немає зовсім, десь 1-2, а десь – 5.

Хочу наголосити, що судова влада, попри всі виклики, зокрема ті, про які ми вже згадували, залишається ключовим гарантом верховенства права. Вона забезпечує надійний захист прав і свобод людини та громадянина, виступаючи запорукою справедливості у ці важкі часи.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"