Командир FPV-розрахунку на позивний Легіонер: "Або ми будемо окуповані, або триматимемося і вбиватимемо стільки кацапів, скільки треба"

Автор: Ольга Москалюк

Дмитро на позивний Легіонер нині є командиром бойового FPV-розрахунку 429-го окремого полку безпілотних систем. Воює на Куп’янському напрямку.

 Хоча ще три роки тому займався питаннями податкового права та нерухомості, працюючи юристом у адвокатському об’єднанні "Василь Кісіль і Партнери". 24 лютого 2022-го після нападу росії на Україну пішов до військкомату та мобілізувався. Ми згадали ті події на початку нашого інтерв’ю.

- Для мене повномасштабне вторгнення розпочалося, напевно, як у всіх – дуже нервово, - говорить Дмитро. – Я ще спав, коли мені подзвонила колишня дружина і сказала, що сталося. А ми ж раніше обговорювали цю тему, думали, як підготуватися. Я тоді попросив родину заправити машини, купити медикаменти й потрібні речі на випадок такого розвитку подій. Адже на той час було вже достатньо дзвіночків, що в росії остаточно збожеволіли, тож буде війна. Так от після телефонної розмови я відкрив Телеграм, включив відос із виступом путіна. Поки дослуховував, вже вдягав джинси, щоб бігти до магазину по корм для собаки. Потім на таксі поїхав до військкомату. Дві години простояв у черзі. З’ясувалося, що усі, хто тут знаходиться й записується, вже отримують зброю і автобусом їдуть на завдання. А у мене ж вдома лишилася собака. То я поїхав, знайшов сусідів, до яких її прилаштувати.

На той момент вже було неможливо викликати таксі, то пішов пішки до іншого військкомату, який був ближче до мого будинку. Там ввечері отримав зброю, і ми почали, нічого не розуміючи, нести якусь службу.

- Справді, у Києві військкомати були переповнені. Опишіть, будь ласка, свої перші враження від побаченого.

- Мені здається більшість із тих, хто прийшли до війська у перші дні, зробили це через відчуття злості. Отак показати й заявити про те, що з нами так не можна, і ми не погодимося з тим, що нас хочуть взяти силою, захопити й диктувати тут свої правила.

Думаю, такою була реакція десь у 90 відсотків людей. Така досить тривіальна історія.

- Зараз відчуття такої єдності немає?

- На жаль, немає.

- Як думаєте, чому?

- У першу чергу, мабуть, люди звикли до війни, до такої нової нормальності. Відповідно, минув первинний стрес. Гостра реакція на нього притупилася. Я особисто знаю людей, які на початку вторгнення хотіли воювати, але не змогли потрапити до війська. Зараз вони – яскраві ухилянти.

- Демотивовані?

- З одного боку, це очікувана історія, адже у людей немає відчуття небезпеки безпосередньо тут і зараз. Думаю, вважають, що коли кацапи дійдуть до Києва чи іншого тилового міста, то встигнуть вирішити свої справи і втекти. Загалом сприйняття таке: з’явився якийсь окремий суб’єкт – сильна армія, на яку переклали відповідальність за захист, але тепер головним квестом стало те, як до неї не потрапити.

- Але ж ворог напирає, підбирається все ближче до тилових міст і взагалі може повторити свій план із захоплення того ж Києва. В принципі, усі, як мінімум, з новин знають, яка ситуація на фронті…

- Так, але у мене складається враження, що бажання не бути тими, на кого переносять усю відповідальність, тепер незмінне. Тому навіть при тому, що ворог підбирається все ближче, усі зусилля направляються лише на те, щоб допомогти армії, на щось задонатити. Але мало у кого виникне ідея прийти, поповнити собою військо й поставити власне життя під питання.

- Ви таку ідею втілили три роки тому. Як і чимало інших українців, які до того не були дотичні до армії. Мені часто такі нині вже військові говорять, що перші дні було реально страшно і через дії росіян, і через невідомість та нерозуміння. Як ви з цим впоралися?

- Людина може багато із чим впоратися. Справді, тоді було дуже страшно. Перекажу вам розмову, яка зараз видається кумедною, але тоді сприймалася реально серйозно. У мене є побратим, який раніше за мене перевівся з ТрО – пішов до 3-ї штурмової бригади. На початку ж вторгнення ми разом потрапили до військкомату. Так вийшло, що почали спілкуватися ще в черзі на підписання паперів. За добу вже стояли на перехресті в районі Нивок, обговорювали, які позиції займати, коли на нас "посиплеться" повітряний десант, і в які підвали, якщо що, ми відступатимемо (посміхається. – О.М.), чи варто скидати зброю, якщо стане зрозуміло, що бій програний, і куди ми тоді тікатимемо. Такою була реакція на страх у всіх. Тоді до війська майже усі люди прийшли з двома конкретними запитами: дайте зброю та командирів, які скажуть, що робити. Багато кому з тих, хто не виїхав, на той момент було страшно не бути військовим. Тобто продовжувати боротьбу не в лавах армії було більш бентежно, аніж безпосередньо у підрозділі.

- А як ви з ТрО потрапили до підрозділу, в якому зараз служите?

- Заповнив заявку до " АХІЛЛЕСа" (429-й окремий полк донедавна був батальйоном ударних безпілотних авіаційних комплексів " АХІЛЛЕС" 92-ї ОШБр. – О.М.). Мій 207-й батальйон ТрО повоював на Донеччині, зокрема під Бахмутом, на Соледарському напрямку, де підрозділ сильно потріпало, тому його вивели на відновлення. А воно перетворилося на важкий тиловий військовий крінж, тому що він стояв у Чорнобильській зоні. Це абсолютне здичавіння, коли ти після перебування на лінії зіткнення місяць сидиш там, де тихо, але й нічого немає - і бойові дії не відбуваються, і найближча кавомашина від тебе за сто кілометрів. Потім нас виводили в села у Київській області. Це було дуже нудно й довго. Декілька людей хотіли повернутися до виконання бойових завдань, а не було розуміння, коли підрозділ укомплектують. Я за час, поки ми перебували у Чорнобильській зоні, навчився трохи керувати FPV-шкою...

- Чому ви вирішили освоювати FPV?

- Уже було очевидно, що FPV стають найбільш точним та небезпечним засобом вогневого ураження. Я бачив купу відео, як ці дрони використовуються для знищення не лише техніки, а й особового складу противника. Це було таке неймовірне відкриття: людина сидить за десять кілометрів і може влучити боєприпасом із двома кілограмами тротилу у одиничну живу ціль. Тобто FPV-шки ставали домінуючим засобом ведення цієї війни. Мені знайома підкинула пульт для симулятора. Я повчився. Купив свій FPV. Ганяв, користуючись тим, що у Чорнобильській зоні нікого немає (посміхається. – О.М.). Тоді от заповнив анкету " АХІЛЛЕСа". Хотів бути FPV-пілотом. Мені за пару тижнів відповіли. Ми поговорили і домовилися про мій перехід. Коли я переводився, мене запитали, з якої посади? Головний сержант взводу. Вони: "А нам якраз потрібні штурмани і командири розрахунків". Я: "Ні-ні, я ж прийшов на пілота". У відповідь: "Ти тепер – командир розрахунку!" (всміхається. – О.М.). Трохи мене поганяли, як техніка розрахунку. Далі вже перевели на штурмана. Потім – командування.

- Пам’ятаєте перше завдання, коли вже дронами нищили ворога?

- Спочатку спроби були неуспішними. Зрозуміло, що свою роль зіграла наша недосвідченість, як розрахунку. Також давалася взнаки специфіка напрямку - ми стояли в районі Часового Яру. Конкретно з нашої забудови взагалі було важко виконувати завдання. Адже це дуже насичена ділянка фронту, на якій працювала величезна кількість різноманітних радіопристроїв – усього, що засмічує ефір і заважає літати. Плюс, кацапи почали активно випробовувати свої РЕБ-засоби для придушення саме відео FPV. Працювали ними з Бахмуту. А це ж велике місто – ще спробуй там знайти і знищити конкретну ціль. Не так просто. Тому певний час у нашого розрахунку не було особливих успіхів. А потім ситуація покращилась.

- Тоді розкажіть, яким було найемоційніше завдання?

- Найперші насправді цікаві й ті, які мали вплив на полі бою, завдання ми почали виконувати вже у Харківській області. 10 травня під час кацапського наступу ми спалили одну БМП, танк, багі та пошкодили ще одну БМП і паливозаправник. Це був такий день більш-менш нашого масштабного успіху. Далі вже нищили САУ, особовий склад, коли вбиваєш не в підвалі чи в техніці, а ганяєшся за ворогом по полю. Почалися перші польоти на територію росії й нищення там їхніх бліндажів, укриттів, засобів зв’язку і розвідки, техніки, особового складу і ворожих пілотів.

- До речі, а як би ви оцінили роботу їхніх пілотів? Які вони взагалі?

- Поки є таке загальне враження, що вони, скоріше, добре забезпечені кількісно. Ми маємо можливість перехопити картинку з їхнього дрону (але й вони з нашого). Ми бачимо, що вони багато літають, наносять чималої шкоди нашій піхоті. Але все одно помітно, що не використовують певні технології. Чи то через те, що ті дорогі, чи то не бачать можливостей, чи через корупцію та погану організацію в армії. А як пілоти, вони абсолютно різні – є хороші й погані. У нас так само.

- Останнім часом росіяни почали використовувати оптоволокно. Це ж все одно прогрес?

- Це прогрес. У використанні таких дронів вони випередили наші Сили оборони. Але завжди є trade-off. Коли вони почали використовувати оптоволокно, погодилися із певними обмеженнями, пов’язаними з цими дронами. Справді, у деяких ситуаціях такі мають суттєву перевагу над звичайними. Але у них є й мінуси. Основні з них – легкість ураження стрілецькою зброєю та обмежена відстань.

- Ви вже стикаєтеся із такими дронами?

- Безпосередньо по мені ними ще не працювали. Але знаю, що у нашій смузі вже відмічалися випадки використання ворогом таких дронів.

- Начальник штабу артилерії 4-ї бригади "Рубіж" Денис Нагорний мені в інтерв’ю висловив думку, що через таку кількість БПЛА на полі бою війна перетвориться із окопної на піздемну. У вас немає такого враження?

- У мене були схожі очікування, але поки цього немає. Я знаю історії про супер дальні підкопи, які робили кацапи – тобто прокопували десь кілометр, щоб підібратися до наших позицій. Мабуть, всі чули, що було із опорниками в Авдіївці, які взяли, пройшовши підземним ходом. Але поки важко сказати, що це набуває масового масштабу. В основному, вони все ж переміщуються поверхнею. Певне, їм дешевше витрачати свою піхоту, аніж докладати гігантські зусилля на викопування таких тунелів.

- Ви зараз воюєте на Куп’янському напрямку. Як би ви описали ситуацію, яка у вас там склалася?

- Ворог чинить постійний тиск. Більш-менш регулярно проводить спроби організованих штурмів. Пробував це робити у різні способи – і невеликими групами техніки, потім незначною кількістю піхоти, а також величезними колонами. Ви запитували про найцікавіше завдання. То пригадаю ще 26 вересня, коли противник на нашому напрямку спробував атакувати декілька точок угрупованням із близько 50 одиниць бронетехніки. Добре, що йому не вдалося. З одного боку, це була вражаюча картина, коли горіло стільки техніки. З іншого, якби нам не вдалося їх спинити, це було б дуже небезпечно для усього лівобережного плацдарму. Наразі таке враження, що кацапи або відмовилися від такої тактики, або притримують її. Частіше відбуваються такі штурми: їде декілька одиниць техніки, яка підвозить піхоту, і відкочується назад. Ми намагаємося їх знищувати ще на підходах. Вони повертаються з новою "партією" піхоти. Ми її теж нищимо. Але, певне, це нікого там не турбує. Буває й так, що їхня техніка згорає, навіть не доїхавши до місця призначення.

- Тобто таки змінюють тактику?

- Випробовують різні варіанти. Це як у SpaceX - він спалює ракету за ракетою, так і кацапи спалюють одну тисячу життів своїх військових за іншою, як і колони техніки. Тестують та намагаються шукати найбільш оптимальну модель дій. До речі, активно користуються поганими погодними умовами. Зима загалом вийшла теплою, що добре для України. Але зараз погода погана.

- У Києві сьогодні (ми записували інтерв’ю 30 січня. - О.М.) сонячно – така ніби весна. У вас як?

- Сьогодні у нас посередньо. А вчора теж була весна. Але так буває раз на шість-сім днів. Найчастіше тут – туман, дощ, іноді й мокрий сніг. Це сильно обмежує роботу дронів. Але ми все одно літаємо, наскільки це доцільно, адже розуміємо, що за певних погодних умов просто не зможемо виконати деякі завдання. Це не стосується відбиття штурмів. Бо коли відбуваються штурмові дії, ми летимо. Можемо втрачати дрон за дроном, однак навіть якщо один з п’яти-шести долітає до цілі, це вже добре. Але от із дальніми польотами у тил ворога в таку погоду – інша ситуація, адже таку задачу майже неможливо виконати.

- Ви не звернули увагу на те, чи став ворог активніше проводити штурмові дії після того, як почалися публічні розмови про можливе завершення чи заморозку війни?

- В цілому останнім часом, дійсно, кількість штурмів збільшилася. Якщо синхронізувати, мабуть, це так. Але чи пов’язано це із заявами про закінчення війни, чи просто якийсь кацапський генерал втомився чекати на свої зірки героя росії, складно сказати.

- Як ви загалом сприймаєте ці заяви керівників як України, так і західних держав? Чи зважають взагалі військові на те, що говорять політики?

- Військові – також люди, які мають свої певні як сподівання, так і страхи. Я знаю таких, хто категорично проти зупинки бойових дій та замороження війни, бо вбачають в цьому політичну пастку, яка призведе до майбутнього програшу у новій війні та занепаду. Я також не думаю що така пауза можлива, поки росія не визначиться, що вона вхопила собі достатній шмат України. Варто розуміти, що першочергове завдання рф – зламати українську державність. Поки вони вважають, що у них все в порядку. Тому женуть "м'ясо" на фронт. Воно вмирає і вмирає – ми в посадках бачимо сотні трупів. Але їм нормальна така витрата людського ресурсу.

- Вони не лише своїх солдатів залучають, а й союзників – на курщині воюють військові Північної Кореї. Це про що для вас?

- Про те, що у світі є люди, які абсолютно відкрито на очах у всіх, не соромлячись, роблять бізнес на торгівлі "гарматним м’ясом". Ми й раніше розуміли, що це дуже цинічні люди.

- Я з вами погоджуюся, що найближчим часом навряд чи можна говорити про цей умовний мир. Я використовую саме цей прикметник, адже з таким сусідом на інший варіант навряд чи можна сподіватися. Ваш командир Юрій Федоренко вважає, що бойові дії будуть "більш ніж динамічні" зокрема і в березні 2025 року. Зацитую його: "Для противника є принципово важливим моментом окупувати максимальну кількість наших територій до того часу, поки адміністрація Білого Дому на чолі з Трампом не приймуть ряд фінальних рішень, як діяти по Україні". Ви морально готуєтеся до того, що далі може бути ще гірше?

- Це означає, що у нас просто буде більше роботи. Знаєте, відбиття великого штурму має певний елемент азарту. Зрозуміло, що для всіх розрахунків це моменти найбільш зосередженого і відповідального ставлення до своїх дій. Але все одно всі хочуть взяти участь у цьому двіжі та наваляти кацапам. Так, буде важко і виснажливо. Але й отримаємо багато знищеної кацапської техніки та особового складу.

У цьому розрізі найбільше треба хвилюватися за піхоту. Ми завжди про неї турбуємося. А для нас, я ж кажу, посилення наступу – це більше уражень та азарту в цьому протистоянні.

- Але, очевидно, ви теж втомлюєтеся. Ми зараз маємо проблеми із мобілізацією. Тож чимало підрозділів почали проводити власні рекрутинги. Знаю, що у вас також йде цей процес.

- Так, зараз якраз відбувається рекрутингова кампанія. Батальйон масштабувався у 429-й окремий полк безпілотних систем "АХІЛЛЕС" , тому кількість вакансій кратно збільшилася – як на бойові, так і на посади забезпечення. Тому закликаю не гаяти часу, доки вакантів багато. Долучитися можна, заповнивши анкету.

А складно зараз, насамперед, піхоті, її бракує. Що з цим зробити – незрозуміло. Завжди можна спробувати дати рекомендації політичному керівництву держави припинити панькатися із населенням, поставитися до українців, як до дорослих, та проговорити слово: "Треба!". Але ми бачимо реальну картину. Тож поки піхоти, як я сказав, не вистачає. Через це значна частина навантаження із піхотних підрозділів йде на засоби дальнього ураження – артилерію, БПЛА. Ми всі до цього готові.

- А з пілотами у вас яка ситуація? Їх вистачає?

- Великого дефіциту пілотів якраз немає. На FPV-шці літати складно, але цьому можна навчитися. Це не талант, а навичка. Відповідно, кожен, хто сумлінно тренуватиметься на симуляторі, почне літати і рано чи пізно буде готовий до бойових завдань. Звичайно, доведеться довчитися й на полі бою та пройти чималу кількість невдач. Але набагато більша проблема із операторами інших дронів, штурманами, техніками-саперами – людьми, які відповідають за те, щоб скрутити БПЛА. Чомусь сюди не так йдуть, хоча це не менш важливе завдання.

- Які у вас зараз розрахунки? Як працюється?

- Величезна доля успішності FPV-розрахунку залежить саме від злагодженості та активної пасіонарної діяльності кожного з його членів. Він завжди складається із декількох людей, кожен з яких виконує свою роль та оперує своїми засобами. Найбільший здобуток мають ті, в яких вирує синергія, і пілоти розуміють один одного з півслова (що приходить із досвідом) і кожен усвідомлює свою відповідальність за успіх військової операції та життя людей на нулі. Я дуже вдячний своєму розрахунку за те, що зібралися класні пасіонарні та зацікавлені пацани. Ми з ними на одній хвилі.

- Складно вам керувати?

- Не завжди просто починати спілкуватися у наказовому порядку з людьми, які вдвічі за тебе старші. Але ж тут зібралися ті, хто мають спільну мету. Вони розуміють: якщо ти ставишся справедливо та нормально, і вимагаєш саме бойової ефективності, то це виправдано й можна дослухатися. Дуже важливо, що кожен з них допомагає. Тобто усі налаштовані на успіх. Такими нескладно керувати. Бійці розуміють, що у мене - організаційна роль. Тобі завжди допоможуть, нагадають, підкажуть, деякі речі зроблять самостійно, адже прийняли частину роботи на себе. Наприклад, у мене Ікар сам почав відповідати за те, що на позиції за потреби має працювати генератор. Він у фоновому режимі за цим слідкує. Наче нічого масштабного, але якби мені довелося на це відволікатися, моє життя було б складнішим. А мій пілот Картель прослідкує за техніком чи додатково за мною, щоб перед зльотом дрону був виконаний протокол безпеки. Іноді, коли мене відволікли на трансляцію, підкаже по орієнтуванню. Коли кожен сумлінно виконує свої обов’язки, це класно і спрощує роботу і командиру розрахунку, і штурману, і підрозділу в цілому. Бо ця система стає дуже надійною.

- Наостанок хочу повернутися до попередніх питань і уточнити у вас, як знімати "рожеві окуляри" із тих, хто вважає, що західні партнери, зокрема новий президент Америки Дональд Трамп, вже завтра все вирішать і завершать війну?

- Це звучатиме, як банальна порада подорослішати, взяти відповідальність на себе і припинити традицію розраховувати, що якісь інші люди домовляться, щоб нам було добре або хоча б краще, аніж зараз. За нас наші проблеми ніхто не вирішить. У найкращому випадку допоможуть нам зброєю. А так – поки ми, як українська нація, а не лише декілька сотень тисяч, які перебувають у Силах оборони, не знищимо увесь окупаційний контингент, скільки б мільйонів ще не мобілізував ворог, краще нічого не стане. Тож або ми будемо окуповані й житимемо із фільтраційними таборами та катівнями у підвалах, або триматимемося й вбиватимемо стільки кацапів, скільки буде треба.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото надані героєм