Герой України киянин Тимофій Орел: "До 2022 року я був цивільною людиною, знімав кліпи та кіно. А тепер – нищу російську техніку за допомогою БПЛА"
Молодший сержант став першим бійцем, який отримав найвищу державну нагороду у 47-ій бригаді за те, що з початку 2024 року і до кінця травня його екіпаж знешкодив 148 одиниць ворожої техніки.
Повномасштабний наступ Тимофій зустрів у Києві і одразу пішов у батальйон тероборони "Київ". Під Броварами, Баришівкою, у Ірпені, Гостомелі, Бучі він разом з побратимами робив все, що було тоді потрібно – і воював, і людей вивозив… Коли росіян вибили з Київщини, чоловік збирався йти до своїх хлопців у батальйон "Свобода", але хрещений запропонував мобілізуватися у 47-му бригаду, де він якраз вже служив. І Тимофій вирішив піти у новий підрозділ, який явно готували до надзвичайних завдань.
Ми говорили з Тимофієм у жовтні – за декілька тижнів після вручення йому найвищої державної нагороди. Це було у Сумах. Саме на тому напрямку бригада зараз виконує завдання. Із зрозумілих причин ми не публікуємо фотографії цього бійця, а лише – його роботу.
"ПІД ЧАС СВОГО ПЕРШОГО ВИЛЬОТУ… ЗАГУБИВСЯ"
- Я йшов у піхоту стрільцем, - розповідає Тимофій. – А пізніше мені запропонували працювати із безпілотниками. Цей напрямок лише починав розвиватися. Мені було не тільки цікаво, а й досвід дозволяв займатися мавіками - по своїй кінодіяльності я мав з ними справу. Тому прийняв цю пропозицію. Сам вивчився ще й на оператора FPV - купив пульт, скачав програму. Друга, який знімав кліпи, попросив мене навчити.
Пам’ятаю свій перший виліт. Я вивчив по мапі весь маршрут, готувався, а мені несподівано сказали: "Лети в іншу сторону"… І я загубився. Коротше, полетів не туди. Колись я займався спортивним орієнтуванням. Коли ти все бачиш з рівня свого росту, на рівні своїх очей, це одне, ти звикаєш до такого виду. А тут – абсолютно інакше. Щоб літати, потрібно перебудувати свій мозок. Зараз, наприклад, якщо мені показати стрім місцевості, яку я добре знаю, наприклад, біля Покровська, то я по одному кадру, на якому буде спалена техніка, зрозумію, де вона стоїть.
- Вам було очевидно, що безпілотні системи будуть активно розвиватися?
- Коли почали працювати "Байрактари", мавіки, вже було зрозуміло, що це призведе до великого важливого стрибка в цій війні. Я не робив ставку саме на FPV, але коли побачив, як цей літачок-камікадзе залітає в окопчик чи бліндаж, зрозумів, що для мене це поки найстрашніша зброя. Танк і FPV.
- Не КАБи?
- Ні. КАБ ти чуєш. Бомби поруч з нами падали, метрів за 40 від нас. При цьому отримуєш контузію, а яку – залежить від виду бомби. Уламків в такому випадку майже немає, більше працює вибухова хвиля. А от танчик – це страшно.
FPV по нас працювали ще на Запоріжжі, в бліндаж якось залетіли аж дві. З нами працювали хлопці з 3-го полку ССО, теж з FPV. Але з такими, які верталися. Вони користувалися аналоговим зв’язком, скинули привіт – і бомбер повертається назад. Працювати можна тільки на наднизькій висоті. Потужності в таких літачках перемикаються, приховуються частоти, щоб не перехопили. Ці бомбери поверталися, пролетівши кілометрів 30. Ми працювали зі звільнених позицій. Ворог знав ці позиції, бо довго там сам стояв. От нас і спалили та відпрацювали по нас.
Спочатку ми всі працювали в одному невеличкому окопі в одну сторону - до них. А потім вони відпрацювали по нас. Ми залишилися на маленькому п’ятачку, там вже не було де ховатись. Ми чекали третю пташку, бо якби я працював, то полетів би і в третій раз. І вони прилетіли в третій раз, але чомусь не змогли залетіти в наш бліндаж, промазали. Це було після обіду. Ми сиділи до вечора, до темряви, не рухалися, нікуди не виходили. Зв’язок "Старлінка" перебили, рація не ловила… Поночі ми все ж вийшли. А наступного дня у телеграм каналі росіян знайшли відосік, як вони нас вражали. Вони підписали, що знищили нашу групу…
- Як вам вдалося вижити, якщо дві FPV залетіли прямісінько в бліндаж?
- Я був радий, що у них були саморобні пристрої. Вони неграмотно зроблені. Там було забагато фугасної дії і мало уламкової.
- На щастя…
- Так, на щастя. Ми позакривали отвори бліндажа всім, чим можна. Двері вибило, але пощастило, бо FPV поцілив прямо над рюкзаком… Коротше, між першою і другою FPV-хами пройшло три хвилини. Коли піднявся пил після першої, ми не розуміли, що відбулося. Двері в бліндаж відкрило, ми їх закриваємо і одночасно викидаємо рюкзак з боєкомплектом – там була купа нашого. Я кажу хлопцям, з якими ми працювали: "Викидайте той рюкзак подалі". Хлопці кинули його під двері. Я вже чую FPV-шку, розумію, що часу немає. Ховаємося в бліндаж. І FPV-ха влітає прямо над цим рюкзаком. У мене було очікування, що все зірветься. От тоді нам було б несолодко. Пощастило. Нам дуже пощастило, що наш БК не здетонував.
- Як тільки почали все це застосовувати, техніку навчилися захищати всіма методами…
- Ми це відчули, коли переїхали під Авдіївку. Я там вперше побачив техніку з "мангалом": виїхало кілька обварених танчиків. Але це не було масово. Може, один відсоток всієї техніки, яка виїжджала, був з "мангалами". РЕБів на ній ще не було. Такі станції ще були стаціонарними. А ось 19 жовтня, коли відбувся їхній масований наступ, то вже частина техніки була з РЕБами, і майже вся – з "мангалами".
На відео: Знищений російський танк Т-90 "Прорив"
- Звідки ви дізнавалися, куди цілити, щоб завдати найбільшого ураження техніці ворога?
- Я відкривав Гугл, писав російську номенклатуру, писав назву техніки і дивився її в розрізі, де що знаходиться, - щоб розуміти, куди бити. Першою мною підбитою, наскільки я пам’ятаю, була БМД-2 чи БМД-3 – бойова машина десанту. Я в неї влучив. Вона вже відходила, росіяни відстрілялися і тікали. У мене зникла картинка через радіогоризонт (тоді ми ще не використовували повітряні ретранслятори), за посадкою втратив відео. Та по відчуттям я довів FPV без відео – там метрів чотири-п’ять залишалося. І дивимося: є влучання. Але БМД їде далі. Димить, але проїжджає ще два кілометри. Зупиняється – і йде детонація. Тоді ми просто верещали від захвату – це була наша перша знищена техніка. Бо противник не за’їжджав за пагорб, за який ми не могли залетіти по радіогоризонту. Вони це розуміли і не підходили ближче. Це була перша техніка, яка туди заїхала, і ми її знищили. Потім відкрили рахунок танчиків – ми знищили FPV-хою Т-90 "Прорив". Але там, під Авдіївкою, було знищено небагато техніки. Може, в районі 10-15 одиниць.
На відео: Момент знищення російського танка "Прорив"
- Це небагато?!
- Небагато! На Покровську ми за місяць нищили 30 одиниць техніки. Ми обороняли Степове. Якраз почалася зима. Рано сіріє. Холодно вночі. Зранку виходить сонечко - йде випаровування, камери запотівають, замерзають. В таких умовах як працювати? Ми це розуміли. А вони кожний ранок починали з наступу. Виїжджає чотири-п’ять одиниць техніки. І ввечері так само. Але ми все одно по ним ефективно працювали. Тому на Покровському напрямку знищили купу техніки.
На відео: Цей Т-72 навіть не доїхав до переднього краю і не зробив жодного пострілу
- Там ви теж доопрацювали техніку, взяли на озброєння антени, ретранслятори…
- Так. Але росіяни почали використовувати РЕБи, тому ми переходили на інші частоти. Раніше всі літали на стандартних, ніхто над цим не замислювався. А тут виїхала техніка з РЕБами – ми тільки: ого! А що, а як перепрошити наші літачки? Почали цікавитися. Тому що якщо починає працювати РЕБ, ми можемо лише злетіти, але не можемо підлетіти до тієї техніки, на якій стоїть система блокування сигналу. За 50-100 метрів відвалюється керування, і дрон просто падає. З цього моменту почалася наша гра в кішки-мишки. І вони, і ми – кожен кожного намагається надурити.
Та ще й пілотів почали ловити. Коли безпілотники набули масовості, росіяни зрозуміли: пілоти – ціль номер один. Скаже не в образу піхоті, яку я страшенно поважаю, і в якій сам починав, не в образу іншим підрозділам, але майже вся техніка, 90 відсотків, була знищена завдяки FPV. Якби у нас не було FPV, думаю, в цій війні ми б програли.
На відео: Цей танк виїхав на вогневу в тилу противника. Його знищили з моментальною детонацією боєкомплекту, який був всередині. Пізніше бійці 47-ої бригади знайшли відео цього дійства з боку противника
- Скільки за день ви максимально FPV використовували?
- 66. Тоді, 19 жовтня, ми знищили 19 одиниць техніки. А потім, влітку, коли ми втратили Степове, Бердичі, Очеретине, за день знищили десять одиниць техніки. Після того настільки багато вже не було.
- На Курщині, де зараз працюєте, стільки техніки не зустрічається?
- Тут багато техніки не їздить, лише виїжджає час від часу Тут величезні ліси, вони накопичують техніку в них. Бувають дні, коли виїжджають, а мій екіпаж, наприклад, не на чергуванні. Тут складно в плані частот. Вони дуже розумно проти нас воюють на цьому напрямку. У них дуже хороші РЕБи, дуже грамотно все роблять. Якщо раніше ми брали стандартні модулі зв’язку і їх можна було шляхом перепрошивки рухати вниз-вверх на 300 мегаГерц, то тут вже так не вдієш. Тут вже майже всі канали закриті, і ми ламаємо голови, як це обійти.
"ДРОНЩИКІВ НЕ МАЄ СТАВАТИ БІЛЬШЕ ЗА РАХУНОК ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ПІХОТИНЦІВ, АРТИЛЕРИСТІВ ЧИ ТАНКІСТІВ"
- Кажуть, окуляри, маска для FPV впливає на зір. Як багато часу можна в ній проводити? І скільки годин ви працюєте?
- Було таке, що я майже не знімав її цілий день. Це коли відбулося 66 вильотів. Зняв, подивився стрім: все норм, далі летимо. І одразу полетіли.
- Наскільки треба до цього звикнути? Сильно очі страждають?
- Тут більше страждає вестибулярний апарат. Є люди, які взагалі не створені для цього – вони одягають окуляри і не можуть нічого зробити, їх одразу нудить. А у мене все було норм, одягнув – мене не кружляло. На зір не знаю, наскільки сильно все це впливає. Але у мене він сильно впав, це відчувається. У ворога в методичці прописано, що кожен пілот, кожна група FPV має після зміни відпочивати добу чи дві. У них на це є ресурс – жива сила, є можливість, а у нас немає. У нас нестача людей.
- І нестача екіпажів, звичайно.
- Так. Їх більше, нас менше. Нам треба боротися з цим шляхом більшого проведення часу на позиціях, якимись новими розробками, щоб обійти їхні РЕБи.
- Є зараз дійсно хороші школи, де якісно навчають цивільних користуватися пташками?
- У мене є знайомі, які цим займаються. Я знаю кілька шкіл, де навчають і цивільних. Я і сам таку пройшов як цивільний, коли у мене ще не було підписано контракт з ЗСУ. В таких платиш як цивільний. Є і інші школи, де не треба платити, які побудовані чисто на волонтерстві, безкоштовні. Як на мене, це треба було раніше робити - у 2022-23 роках. Але добре, що на це все ж зробили ставку. Та зараз я бачу: багато людей, як на мене, думають, що завдяки FPV можна виграти цю війну. Моя думка, що ні. Це допоможе більш ефективно стримувати ворога, але… Тут немає магії, тут є стандартні частоти. Так само радіозв’язок радіостанцій: його заглушили – ти лишаєшся без зв’язку. Так і FPV. Не настільки багато частот, по яких можна рухатися і ховатися. Якщо тебе глушать на якійсь певній частоті, переходиш на іншу. Але частота випромінювання їхнього РЕБу дає гармоніку, хвиля інтерполюються, і вона потрапляє на твою частоту. Якщо ти будеш задалеко або потужність твого передавача замала, тебе можуть перебити на зовсім інші частоти. Та й техніку ніколи не захистиш на всіх частотах. Тому що по правилах не можна розташовувати антени з різними частотами близько одна від одної, інакше втрачається сигнал, втрачаються його чіткі межі і так далі. Є технічні моменти. Науку не обманеш.
- А як тоді ми виграємо війну?
- Виграти війну можна, якщо цього хотіти. Якщо цього справді хотіти і грамотно побудувати оборону, грамотно будувати зовнішню політику. Я не знавець в цьому, але це моя думка.
- Але не FPV, не новими технологіями, як дехто говорить?
- Був період, коли всі хотіли стати дронщиками. До нас приїжджали американці, казали: "У нас є ідея: зробити з 70 відсотків Збройних сил тих, хто буде займатися дронами, а 30 відсотків - лишиться піхота і всі інші". Так це не працює. Піхота завжди потрібна. Завжди потрібні люди, які сидять в окопах. На жаль, але без них ніякі дрони не будуть працювати. Тому що дронщики займаються іншим. Коли дронщики вступають в стрілецький бій, то це вже той самий піхотинець. Але все одно. Дронщиків нам треба більше. Але їхня кількість не має ставати більшою завдяки зменшенню кількості піхотинців, артилеристів, танкістів і так далі.
Буває, на деяких напрямках, там, де нестабільна лінія бойового зіткнення, є провали в обороні, в позиціях, де відстані між спостережними пунктами 500 метрів - кілометр, там ворог може спокійно зайти. Так само відбуваються прориви. Наприклад, у нас на Курському напрямку якось заїхали сміжники, дронщики дивитися позиції. Ворог здійснив прорив за допомогою бронетехніки, і вона доїхала до того лісочка, куди пілоти заїхали подивитися передній край…
Є доволі багато таких історій. Але все одно: літати безпечніше, ніж робота піхоти. Та не треба собі малювати, що це максимально безпечно: сидиш в теплому бліндажі, п’єш каву… Ти так само виїжджаєш на позицію. А зараз виїзд на позицію – це логістичні маршрути, які так само контролюються ворожими FPV. У когось є РЕБ, у когось немає – РЕБ зламався, ти десь зачепив антену, згорів модуль, чи вони працюють на інших частотах, бо ти всі частоти собі не повісиш. На нас на Покровському напрямку якось заходило декілька FPV – нам допоміг РЕБ, який був на нашій машині. В принципі, небезпечно всюди.
- Небезпечно і в Києві…
- Так. Десь більше, десь менше.
На Покровському напрямку було зручно, тому що там ми провели майже рік – з кінця жовтня 2023 року по серпень 2024-го. Там ми вже все знали, там було все відомо. Ми знали кожну посадку, кожне поле. Розуміли, як вони рухаються, вивчили їхні логістичні маршрути. Знали, які РЕБи застосовують проти дронів, які ставлять проти техніки. Тут абсолютно новий напрямок. По-перше, це не наша територія – це територія ворога, ми тут не вдома.
- А як ви до цього ставитеся?
- Це цікава авантюра. Як на мене, треба було вчасно зупинитися. На Покровську вони вбивалися клином в нас. А тут ми вбилися клином, і вони, грубо кажучи, на 270 градусів навколо нас. Тут через кордон заходять ДРГ – є купа відосів, як працює їхня спецура. Ти заїжджаєш – зв’язку немає. Радіозв`язок тут теж дуже фіговий. "Старлінк" працює плюс-мінус кілометрів п’ять-десять від кордону, його можна підтягнути. А потім все…
Одна з причин того, чому ми тримаємося так довго, - у них більший "організм", ніж у нас, і всі проблеми, які є в нашому "організмі", присутні і у їхньому. Але він більший, через те ці проблеми приносять більших збитків, ніж нам. Якби у них не було цих проблем, які існують зараз і у нас, все було би набагато складніше. Дуже дякую "совку" за це.
- Скажіть, особисто ви чим пишаєтесь, знищенням якої техніки?
- Я більше пишаюся тим, що ми не даємо доїхати ворожій техніці до наших позицій. Ми знаходимося на малій відстані до передових позицій і встигаємо, як тільки побачили рух за п’ять-десять кілометрів, зробити три вильоти, і вони не встигають доїхати… Наприклад, танк Т-80 БВМ навіть не встиг зробити постріл в наш бік, як ми його зупинили.
"ІНОДІ СКЛАДАЄТЬСЯ ВІДЧУТТЯ, ЩО НЕ ВСІМ ЛЮДЯМ В НАШІЙ ДЕРЖАВІ ЦІКАВА ПЕРЕМОГА"
- Коли тільки почався розвиток FPV, коли всі побачили, наскільки вони ефективні, люди активно збирали гроші на них. Зараз ви відчуваєте, що стало менше FPV-шок? Де ви їх берете – бригада постачає чи волонтери?
- В основному волонтери. Той самий Сергій Стерненко, інші допомагають. Менше FPV? Я б не сказав, що їх стало менше. Але їх треба більше. Я переживаю не за їхню кількість. Мені дуже не подобається наша бюрократія. Наприклад, розробники FPV зробили нам нестандарті частоти, але ось зараз на штурми виїхало п’ять одиниць техніки – і вся вона була з РЕБами, налаштованими вже саме на ці частоти. Ми розуміємо, що це за РЕБ. Я знаходжу постачальників інших частот, ми замовляємо, я тестую – все працює, все чудово. І кажу, що мені треба на цих частотах дрони. Але вони постачаються нам, наприклад, через державу. Для цього мають пройти акредитацію, сертифікацію, а це займає мінімум місяці три.
- За цей час частоти знову змінюються…
- Так, ці частоти стають абсолютно неактуальними, вони вже неробочі, нам треба інші. А нам присилають ці борти.
- Зараз все потрібно сьогодні на завтра?
- Такі самі проблеми і у ворога. У нас це можна було б банально вирішити: йде домовленість з державою, що у виробника дронів закуповуються птахи на конкретних частотах, і він вже через тиждень відправляє все необхідне на війну. У цього виробника, грубо кажучи, беруть розписку, що він вже проходить акредитацію і має закінчити її до такого-то - такого-то числа. Якщо так зробити, то це було б супер. Але іноді складається відчуття, що не всім людям цікава перемога.
- Хто вас подавав на Героя України? Ви знали про це?
- Не знав. В травні нашим підрозділом було знищено в районі 60 одиниць техніки двома екіпажами. Саме наш екіпаж знищив більшу частину цієї техніки. От після цього сказали: хтось щось хоче зробити. Запитували, яка у нас статистика, але я не знав, для чого потрібні ці дані. Потім мені подзвонили з Генерального штабу і сказали, що чекають в Міноборони на нагородження. Почали питати, де я. А я цього не люблю, нікому не кажу, де я. Питають: "Ви на ППД зараз чи в Києві?" Кажу: "Я буваю і там, і там". Я не розумів, чому мене так розпитують. Вже пізніше вияснилося, що буде нагородження. Ще й Героєм України. Мені було дуже дивно. Я не очікував цього.
Я ніколи не прагнув нагороди. Вона щось змінює? Ні, вона є – то є, немає - то й немає. Я не по це сюди прийшов.
- Скільки людей у складі вашого екіпажу?
- П’ятеро. Це пілот FPV, пілот розвідувального дрону, людина, яка запускає FPV-шку, людина, яка обслуговує мавік - запускає, міняє флешки, батарейки, і людина, яка є штурманом, піднімає ретранслятори. Можна і втрьох з цим всім впоратися, можна і вчотирьох, але ідеально – п’ятеро.
- Ви зовсім не говорите про знешкодження за допомогою FPV живої сили.
- Її так само багато, як і техніки.
На відео: Робота по піхоті
- Просто ви її не рахуєте чи це вам неприємно? Техніка – найкраща ціль?
- Техніка може нанести більше шкоди нашій піхоті. Тобто, це важливіша ціль. Але піхоту ми не шкодуємо так само. Побачили піхотинця – вилітаємо і на одного. Він теж несе загрозу, його теж треба знищити. Знищується абсолютно все вороже, що рухається.
- Добре, артилерія не рухається. У вас є на рахунку знищена?
- Ми знищили 12 САУ. І кілька гармат, до десяти штук. Це якраз є в поданні. Там сказано, що з початку 2024 року і до кінця травня мій екіпаж знешкодив 138 чи 148 одиниць техніки.
На відео: Знищення САУ, яка в цей момент відстрілювалася по нашим позиціям
- Скільки разів з лютого 2022 року ви були у відпустці чи дома?
- Мав дві відпустки. Коли я був у ТрО, нас відпускали додому, бо це не ЗСУ, там були інші правила.
- Я до чого: наскільки ви втомилися від війни? І скільки ви готові ще не втомлюватися? Наскільки у вас є запас сил?
- Кожного разу я знаходжу ниточку, за яку можна триматися, - якась надія, якась мотивація. Звісно, через певний час, через деякі моменти мотивація падає, зникає. Але постійно знаходиться щось, за що можна учепитися.
- А що це за ниточки, за що ви хапаєтеся? Що вам дає ці сили?
- У першу чергу - колектив, який тут зібрався. Він мені дуже до вподоби. Це як велика сім’я. Бувають, звісно, сварки. Це ж нормально. Колектив, і Україна – не держава, а саме країна.
- Яка "понад усе" - в цьому сенсі?
- Не те що понад усе. Просто це мій дім. Я люблю цю країну, люблю ці краєвиди – гори, поля, степи. І люди. Я розумію, що піхота – це головне, вона буде стояти – ми будемо воювати. Треба берегти кожного, і ми будемо це робити.
- Тобто, передусім для вас ця робота – берегти піхоту, а потім вже нищити ворога?
- Це як палиця з двома кінцями: ти знищуєш ворога – він не доходить до піхоти, не стріляє в неї. Я проводжу менше часу на позиціях, ніж піхота. Ми приїжджаємо – відїжджаємо, маємо змогу кудись вийти з посадки, пройтися чи ще щось, можемо бувати в більш безпечних місцях. А піхота - це жорстко…
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ
