Пілот на позивний Капелан: "Держава "насипала" росіянину сто дронів, то він ними, як камінням, розкидається. У нас інша історія"

Автор: Ольга Москалюк

Командир Групи ударних БПЛА Дронго батальйону "Арей" УДА Сергій на позивний Капелан у цивільному житті був журналістом та служив у протестантській церкві. Активно займався громадською діяльністю. Свій шлях на російсько-українській війні розпочав у 2022 році.

- У грудні 2021-го я зі своїм пастором проговорив: якщо почнеться велика війна, я братиму в ній участь, - пояснює свою позицію. – Озвучив це, адже повинен передати свої обов’язки в церкві. Як команда, ми мали розуміти, хто як діятиме. Тож внутрішнє рішення йти на фронт з’явилося ще тоді.

- Як вона для вас почалася?

- Я зустрів велику війну вдома у Вознесенську. Пішов до військкомату. Вперше мені сказали, що немає зброї. Вдруге теж були відмовки. Не склалося тут у мене. Тоді я пристав до нашого місцевого штабу. Наше видання - найбільше в районі, тому стало містком для спілкування влади, військової адміністрації, з людьми. Адже нічого не було зрозуміло. Виникла повна дискоординація. Тож на мені була зав’язана ця комунікація. Так було до бойових дій в нашому місті, які почалися другого березня.

Коли ворог відсунувся, і все більш-менш стихло, ми переключилися на допомогу людям та волонтерку.

Потім влітку 2022-го я зустрівся зі своїм другом - головою Вознесенської райради Спартаком Гукасяном. Він запитав: "А чому ти нічого не пишеш? Немає ніяких репортажів". Відповідаю: "Не бачу, чи є в цьому потреба. Я би краще поїхав познімати про військових. Хочеться показати їхнє життя, а також залишити пам’ять, адже когось вже завтра-післязавтра може не бути…". Він домовився із військовими. Це виявилися добровольці з Української Добровольчої Армії, які захищали Вознесенськ на початку повномасштабної війни, і мали бойовий досвід. Організував поїздку. Вони тримали позиції навпроти Великої Олександрівки на Херсонщині. Зустрівся із командиром Олександром Грищуком, позивний Македонець. Сказав йому: "Хочу зафільмувати ваш подвиг, ваші будні. Крім того, дізнатися, які у вас потреби, адже наша церква хоче вам допомагати". Він погодився, і я виїхав з їхньою групою на лінію бойового зіткнення. Майже добу пробув там з хлопцями. Зняв про них документальний фільм. Дуже ними захоплювався. Був під великим враженням. Дізнався, що воюють добровільно, без зарплат, із взаємоповагою, а не ставленням: я – начальник, а ти - дурень. Мене підкупила їхня внутрішня атмосфера. Це для мене перегукувалося із козацтвом - тим духом. Я ще тоді для себе зауважив: якби пішов на фронт, то саме з цими людьми, тому що поділяю їхні погляди та цінності.

Так от я повернувся додому. Ми почали їм допомагати. А у мене всередині все більше піднімалося це бажання воювати. Я почав молитися і запитувати у Бога, що мені робити. Отримав відповідь, що треба йти. Я повідомив Македонцю, що хотів би приєднатися до них. Він перепитав: "Ти точно хочеш це все? Окопи, бруд, небезпеку…". Я відповів ствердно.

- Ким мали бути? Піхотинцем?

- Так, спочатку планував бути бійцем. Але перед виїздом порадився зі своїм пастором. Він сказав: "Тримати зброю можуть майже всі. А нести слово Боже й рятувати душі – небагато. Якщо для тебе друге важливе, то їдь капеланом". Я ще помолився, взяв пост і вирішив дослухатися. Приїхав до хлопців, сказав про своє рішення командиру. Він взагалі дуже класний. Відповів: "Ми тебе приймемо у будь-якому статусі. Ось тобі люди. Маєш "зелене світло"". Якраз після звільнення Нової Олександрівки я і заїхав на батальйон капеланом. Проводив служіння, спілкувався з бійцями, а паралельно, знаючи потреби підрозділу, продовжував займатися волонтерством. На Новий рік (2022-2023-й) батальйон був на відновленні після участі у активних бойових діях. Я поїхав додому. Оскільки є людиною креативною, почав думати, чим можна покращити ситуацію. На той час вже був знайомий з дронами, адже до великої війни займався відеозйомками. З 2018 року у мене був свій дрон, який я втратив під час аеророзвідки з 80-тою бригадою у Вознесенську, коли ми шукали кацапів. Так от почав же думати, як можу застосувати ці свої знання та вміння на фронті, щоб захищати піхоту та відсовувати ворога з наших територій. Натрапив на перші ролики влучань FPV-дронів. Спитав командира, чи дає добро, щоб я міг пошукати й розібратися, що це і як. Він погодився. З цього часу я суміщав капеланство в батальйоні із роботу з дронами.

- А восени 2023 року ви вирішили ще й створити групу з навчання БПЛА. Як виникла ця ідея?

- Ще до того весною 2023-го я з побратимом поїхав на навчання по FPV до Києва. Після чого почали розвивати цей напрямок у батальйоні. Це було важко – шукати необхідне, купувати за власні кошти чи за допомогою волонтерів, пояснюючи їм, навіщо воно треба. Перші вильоти я робив у Великій Новосілці Донецької області, де ми стояли.

FPV застосовував, як камікадзе. А ресурси ж були обмежені. Я подумав: раз влупити дрон за 15 тисяч, потім ще чотири, які є, й далі що? А якщо зробити з них бомбер – щоб залітали, скидали й поверталися? Почав розбиратися, як робити скиди, адже на той час ще цього всього не було. За збігом обставин мій знайомий розказав, що створює скиди для FPV. Я попросив дати й нам. Так потроху став їх застосовувати. Спочатку сам, а деякі бійці були мені асистентами. Комбат побачив, що це цікава історія. Запропонував: "Пацани, збирайтеся в одну групу, займатиметеся FPV". Так і сформувалася ця перша група. Старших не призначали. Я не хотів брати на себе цю відповідальність, тому що періодично виїжджав додому – я не був оформлений, не підписав контракт, залишився добровольцем (по факту – цивільною людиною, яка виїжджала на бойові), то міг бути мобільним. Але, враховуючи, що у мене було найбільше досвіду, то навчав хлопців. Наприкінці літа – на початку осені 2023-го це вже була серйозна робота. Ми пройшли дуже важкі штурми в Донецькій області. День у день накати. Тоді втратили багато людей. Під кінець осені нас вивели. Батальйон пішов на відновлення. Я попередив комбата: як тільки почнеться рух, дзвоніть, повертаюся.

Поїхав додому. На мене вийшли місцеві й попросили розказати про FPV, показати, що і як, тому що хотіли їх збирати, допомагати військовим. Я запропонував усім зібратися, щоб не повторюватися щоразу знову й знову. Почали займатися. Один з хлопців запитав, як я так воюю. Я розказав, що можна залишатися добровольцем, не прив’язаним до підрозділу, і планувати свій графік роботи самостійно. Тому що ті умови в армії, які є у нас, просто жахливі, через що люди вимотуються, вигорають й інколи через це ламаються. У мене було так: місяць на війні, чотири дні вдома, то я повертався до хлопців, сповнений сил, енергії та натхнення. Він каже: "О, а так можна?! Я теж хотів би!". Враховуючи, що хлопці в батальйоні, з якими я працював, вирішили змінити підрозділ, і я залишився сам у підвішеному стані, треба було щось робити. Тож кажу місцевим: "Давайте зі мною! Сформуємося в групу, потренуємося й поїдемо". Завдяки "сарафанному радіо" пройшов набір. Так сюди потрапили і Ara, і Зуб (пілоти Дронго. – О.М.). По суті спочатку це було навчання FPV, але я пояснював, що можна поїхати отак воювати. Звичайно, тут є свої ризики – відсутність зарплати, соціальних гарантій. Є плюси – власний графік, планування, правила, атмосфера у підрозділі. Так створилася група.

Частина людей після навчань відсіялася. Нас залишилося четверо: я, Ara, Зуб і Сільвер (сапер Дронго. – О.М.) , який долучився до нас. Я погодив із комбатом формування групи. Він дав добро. І у травні 2024 року ми виїхали на бойові на Вовчанськ. Таким складом групи воюємо й досі.

- Ваші хлопці, Ara і Зуб, розказували мені, що під час обстрілу на пропускному пункті Колотилівка вас було поранено. Як ви відновилися? Чому вирішили повернутися після того?

- Коли дістав поранення, не знав, чи виживу. У шоковому стані забіг до підвалу, впав обличчям додолу й сказав: "Боже, прийми мою душу!" А що я міг ще сказати?! (посміхається. – О.М.). Потім мене стабілізували. Я спитав Зуба, чи житиму. Він відповів, що все нормально, але не факт, що тоді в цьому був впевнений.

Я тоді на собі відчув, як взагалі нашій піхоті. Саме вона несе основний тягар війни. Їм дуже важко. Я ще й подивився на ситуація в тилу. У моєму місті були рекордні надходження до бюджету. Знаєте, куди їх витратили? На асфальт, як на моїй вулиці, якого 60 років там не було, на плитку, озеленення та фонтани. Я згадав, як ми по 10-100 гривень збирали на дрони, як трусилися над кожним, щоб не загубити. А тут таке! У мене всередині був такий комок злості через те, як владі пофігу на військових! Ти маєш ризикувати життям, шукати ресурси, щоб захистити себе та хлопців, а тут живуть у відірваній реальності. Тому у мене навіть не виникало думок про те, що я не повернуся на фронт. Я розумів, що мене там потребують. Відновився дуже швидко. Мої лікарі просто молодці! Мене лікували, як військовослужбовця. Зробили все добре, приділяли увагу. Я їм дуже вдячний. Рівно за місяць після поранення ми вже були під курськом. Пацани мене берегли, старалися не сильно навантажувати, тому що у мене в грудях ще залишалися уламки. Доліковувався я вже на бойових.

- До речі, вчора (шостого лютого. – О.М.) було пів року з початку курської операції. Яким для вас був цей період?

- Для мене це важкий період через те, що там було втрачено дуже багато людей. Це біль. Знаєте, для мене війна – це більше про любов до свого народу, аніж про ненависть до ворога. Тому найголовніше – зберегти своїх, захистити їх і відгородити від загибелі.

- Коли стало відомо про операцію, виникли суперечки, а чи варто було її починати? Мовляв, ці сили можна було кинути на Донбас, де ситуація весь час є надскладною. Як ви сприйняли таке рішення?

- Був певний момент ейфорії: ого, ми це зробили! (посміхається. – О.М.). Тим паче, відбувся такий маленький бліцкриг із активним просуванням та чималою кількістю полонених російських військових. Не знаю, наскільки відповідає дійсності інформація про те, що якби ми не зайшли, то вони б полізли у Сумську область. Але ми б зупиняли їх і там, і тут. Логіка і механіка бойових дій же однакова. Але ми війну перенесли на їхню землю. От хай її наслідки залишаються у них. З цієї точки зору я підтримую цю операцію і вважаю її правильною. Але не можу сказати, чи мало б то необхідний ефект, як обговорювалося на той час, якби ми підсилили Курахове, Покровськ або Велику Новосілку, за яку ми стільки билися.

- Знаю, що ви розвиваєтесь і нещодавно зробили FPV-бомбер на цифровому відео, яким можна проводити розвідку і дорозвідку. Можемо трохи детально розказати?

- Це не ноу-хау. Я не перший таке зробив. Але ми тільки-но запустили його у нашому підрозділі. Це цифра, по суті, така ж, як у "Мавіка". Ми кріпимо її на FPV, завдяки чому картинка стає в рази якіснішою. З аналоговою камерою, яку зазвичай використовують для FPV, складніше. Поки на бойові з ним не виїжджали, адже зараз вдома готуємо групу пілотів. Тож тестували лише на полігоні.

- Ви б не хотіли перейти на інші види БПЛА? Наприклад, такі, як "Вампір" чи "Колібрі"?

- Це цікаво. Ми б хотіли, адже у нас в команді хлопці з аналітичним складом розуму, мають інженерні задатки, досвідчені. Переконаний, що ми могли б працювати на цих БПЛА. Просто це інший цінник. Один виїзд на фронт зараз нам обходиться десь у 200 тисяч гривень, які потрібно десь знаходити. Чотирьом складно виділяти такі суми. А якщо ми говоримо про такий клас БПЛА, як "Вампір", там тільки сам дрон коштує більш ніж 400 тисяч. Якби держава забезпечувала, ми б з легкістю "пересіли" на нього. Думаю, освоїли б його за тиждень. Там для нас немає нічого складного. Насправді, ми і зараз витрачаємо чимало часу на тести, випробування, пошук нових рішень. Ми відкриті до того, щоб змінюватися й покращувати свою ефективність. Якщо щось для нас нове – відкриті до роботи. Зрозуміло, що важко осягнути неосяжне і спробувати абсолютно все. Але деякі напрямки можна вивчати. У нас в батальйоні є екіпаж тих же "Вампірів". Хлопці приїжджали, працювали з нашої точки, а ми спостерігали за ними. Логіка зрозуміла. Скажу більше - на ньому навіть легше, адже там стоїть система, яка полегшує роботу – стабілізація, GPS.

- Окрім дронів, на фронті активно використовується захист від них – РЕБи. Як з цим у курській області?

- Їх багато. База війни така: на кожну дію є протидія. Тому з’явилося керування, а тоді – РЕБ. Далі нове керування – новий РЕБ. Так ця гонка і триває досі. Були моменти, коли ми працювали на стандартних частотах, а РЕБів не було. Наприклад, та ж Колотилівка. Але на інших напрямках ними уже все було закрито. Інженери "Диких Шершнів" зробили нам керування на інші частоти, на яких діапазон був взагалі не закритий РЕБом, завдяки чому ми змогли зробити чимало роботи.

- Якщо порівняти, чи виграємо ми зараз у росіян у небі?

- Я думаю, що так. Єдине, у них була перевага у тому, що вони одразу поставили FPV на серійне виробництво. Коли ми перехоплювали їхні відео, розуміли, що це недосвідчені екіпажі, які через недбалість втрачають дрони один за одним. Роблять дитячі помилки. Але росіянину все одно. Йому держава "насипала" сто дронів, то він ними, як камінням, розкидається. Просто байдуже! А у нас інша історія. Особливо у новостворених підрозділів – поки навчишся, сам шукаєш гроші на дрони, бережеш їх по максимуму. От зібрав десять, відповідно, маєш лише десять спроб. Три дні – вони закінчилися. І що робити?! Тобто із забезпеченням у них ситуація була краща. Останнім часом вона почала вирівнюватися – у нас пішов цей пул дронів. Я зараз спілкуюся із потужними виробниками, які були в цій темі першопрохідниками. Вони розказують: якщо раніше віддавали на екіпаж десять дронів, а ті надавали статистику по 50 відсотках ураження, то зараз важко зібрати і 25 відсотків, тому що з’явилося чимало нових екіпажів. А поки людина навчиться, налаштується, на це все витрачаються час і дрони. Але, повторюся, тепер у нас пішло і державне забезпечення.

- Дивлячись, що відбувається на лінії зіткнення та в тилу, як ви ставитеся до розмов про мирний план та можливе завершення війни вже цього року? Чи наближається ситуація до такого розвитку подій?

- Знаєте, щороку я думаю: цієї весни – точно все! (посміхається. – О.М.). Але треба враховувати, що ми зараз досить слабкі через ряд різних факторів. Думаю, росія зараз має більш сильну позицію – у неї є чим і ким воювати, а також певні успіхи на полі бою. Якщо Штати динамічно не застосовуватимуть важелі стримування рф, інших факторів, чому війна мала б сьогодні зупинитися, немає. Загалом я вважаю, що насправді заруба відбувається не між Україною та росією, а між США та рф. Вони ділять сфери світового впливу. Просто так склалося історично, що ми знаходимося на розмежуванні Заходу і Сходу, тож тут відбувається їхній стик інтересів. На жаль, Захід, який виступав гарантом нашої безпеки, не є досить проактивним і не робить те, що мав би. Для мене той, хто володіє ресурсами і давав обіцянку, але не виконує її, такий самий злочинець, як і нападник. Така моя позиція.

P.S.: Друзі, хлопцям із Групи ударних БПЛА Дронго для ефективної роботи зі знищення ворога потрібні дрони. Якщо маєте бажання та можливість допомогти, долучайтеся, будь ласка, до збору. Реквізити:

🔗Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/31hRgsUyyt

💳Номер картки банки

4441 1111 2990 1124

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото надані героєм