Світлана, психолог 61-ої бригади: "Рік тому в будинок в Покровську прилетів "Іскандер". Моє обличчя посікло так, що я казала побратимам: у мене немає лиця"
40-річну жінку, маму двох дітей, яка пішла служити у бойовий підрозділ, позбавляють численних шрамів у рамках програми "Заграва". Ця ініціатива об’єднує косметологічні клініки країни, і все лікування надається пораненим безкоштовно
Жінка з нашивкою "Психолог" на піксельній куртці чекала мене біля косметологічної клініки VIST-CLINIC у Сумах, де ми домовилися зустрітися. З першого погляду на Світлану навіть не здогадаєшся, наскільки жорстко вона була поранена рік тому. А коли вона показує знімки свого обличчя одразу після поранення, неможливо повірити, що все це можна виправити. Світлана на це посміхається і дуже щиро розповідає, як все відбувалося. Її позитив заряджає. Мабуть, крім майстерності лікарів, в руки яких вона потрапила, ще й її природний оптимізм працює на швидке відновлення.
"ЧИСЛЕННІ ШВИ, ЯКІ МЕНІ ЗРОБИЛИ НА ОБЛИЧЧЯ, Я НАЗИВАЛА СОРОКОНІЖКАМИ"
- Як я постраждала? У березні 2024 року, коли наша бригада була у Покровську, у місто прилетів "Іскандер" - у будинок біля АТБ, де ми з іншими бійцями підрозділу орендували квартиру, щоб там можна було час від часу нормально помитися. Я якраз говорила по телефону – викликала таксі. Тут свист у вухах - і все. Відчуття, що вибухнув телефон. Я впала на коліна. Обличчя пекло настільки сильно, що я криком кричала. Мене підняли. Я відчувала скло під ногами, але, що цікаво, ноги не порізала, хоча ішла боса… У мене було сильно розсічене лице. І я повторювала: у мене немає обличчя. А далі почалася боротьба.
Світлана показує знімки обличчя різних періодів, зокрема ті, які зробили в той же день. Кров і страшенні рани…
- Те, що можна було, мені позшивали в лікарні, куди мене привезли зразу після поранення, - продовжує жінка. – Потім відправили далі. Зрозуміло, що все розбухло, набрякло. Рани були закриті бинтами. Я не можу сказати, що переживала через те, що сталося. Я лишилася жива. Біля мене був чоловік, який повторював: я буду любити тебе такою, якою ти будеш. Це мене підтримувало і не дозволяло засмучуватися чи переживати через шрами. Але їх було багато. Найглибші - над оком, губою, на підборідді, шиї та грудях. Я спочатку називали шрами сороконіжками – їх позшивали таким чином, що навколо швів утворилися ще й своєрідні ніжки. Але їх вже немає. Завдяки шліфуванням.
- Як ви дізналися про програму "Заграва", в рамках якої допомагають лікарі-косметологи?
- Я колись працювала в Києві у лікарні в Феофанії. Десь через місяць після поранення прийшла до лікаря Андрія Строканя. Кажу йому: "Допоможіть мені. Можливо, хтось вміє працювати з такими шрамами". Але зразу скажу: відчаю у мене не було. Покоцана та й покоцана. Просто військові лікарі сказали мені, що лише через три місяці я маю до них прийти для подальшого лікування. А я подумала: чому ж аж через три місяці? Все ж зарубцюється. Працювати зі шрамами буде важче, складніше. Строкань мені відповів: "Є косметолог Владлена Аверіна. Я їй зателефоную і домовлюся про консультацію для тебе". Так я потрапила в AVERINA CLINIC. І мені почали робити процедури: вводили екзосоми, полінуклеотиди…
- Боляче було?
- Мені не боліло. І я зразу на себе дивилася – фотки робила, щоб побачити, як змінюються мої сороконіжки. На підборідді та шиї шрами були складні. Ми їх довго лікуємо. Але вони все одно вже набагато менші, ніж були.
- Питання про кошти, вартість лікування ви ставили? Все ж приватна косметологічна клініка…
- Мені зразу ж сказали ні за що не хвилюватися, пояснили, що допомога тим, хто постраждав на війні від дій росіян, безкоштовна. Що спеціально для цього косметологи країни об’єдналися і створили програму "Заграва", домовилися з постачальниками препаратів. Таке піклування про поранених дуже важливе і мотивуюче. (Цензор.НЕТ вже розповідав про цю ініціативу)
Лікування будуть проводити стільки, скільки це мені необхідно. Скажу вам, що це була ще й психологічна допомога. Я віддалася спочатку в руки Владлени Ігорівни. Кожні два тижні приїздила на процедури. А тепер співпрацюємо з Аллою Віталіївною в Сумах.
- Ви починали лікування в Києві, а чому опинилися в Сумах?
- З Покровська на деякий час наша бригада виходила у Рівненську область. Поки відбувалося відновлювання, набирали людей, підрозділ проходив злагодження, я могла їздити на процедури у Київ. Але я знала, що програма діє по всій Україні. І коли нас відправили у Суми, спитала, чи є змога продовжувати моє лікування саме в цьому місті. Мені дали адресу клініки. Коли я прийшла сюди, мене вже чекали. Серпень, вересень… Вже сім місяців я тут. Приблизно раз на два тижні буваю в клініці. Кожного разу це можуть бути різні процедури… Що будемо робити, зрозуміло, обирає лікар. В процесі лікування я зрозуміла, наскільки важливо, як саме проводить процедури спеціаліст. Моя лікарка заганяє голку, щоб ввести препарат, прямісінько в рубець. Відчуття неприємне, але саме в такій спосіб найефективніше доставити ліки в ціль, щоб розбити той шрам, щоб він став м’якішим, менш помітним. Процедури пекучі, болючі, але ефективні. Інколи мені проводять їх під знеболюванням, іноді приходиться терпіти.
"ДОЦЯ ТОРКАЛАСЯ МОЇХ ШРАМІВ. А ПОТІМ НАВІТЬ ЦІЛУВАЛА ЇХ"
- Ви продовжуєте служити?
- Звичайно. Такі поранення не є підставою для звільнення. Та я й не збиралася іти з армії. В бригаді мене сприймають такою, яка я є, підтримують. Коли на вулиці сонечко, на яке мені виходити не бажано, не примушують бути на відкритому просторі.
- Був момент, коли ви собі не подобалися? Коли не могли дивитися на себе в дзеркало?
- Ніколи. Я спокійно сприймала все, що сталося. Коли я намагалася тональним кремом приховати свої сороконіжки, він забивався в шрами, це було негарно. Тому я перестала це робити. Мастила обличчя кремами, які мені давали в клініці, і все. Я бачу, як змінилося моє обличчя, завдяки лікуванню. Та й відчуття зовсім інші. Біля губ у мене був шрам, через який я посміхалася по-іншому, він стягував шкіру біля рота. посмішка виходила естетично не красива… Але лікарі вже подолали той шрам. Я знову посміхаюся гарно. Немає і сліду стягування.
- Як реагували на поранене обличчя ваші діти?
- Сину вже 11 років, а доньці сім. Вони знали, що мама служить, що їхня мама – воїн. Після поранення подзвонила своїм батькам, попросила підготувати дітей. Їм казали, що мама трішки подряпана. Потім відправила своє фото з зауваженням, що мама змінилася. Діти на це сказали, що є мультик, в якому обличчя героїв зшиті. Коли вони побачили моє лице на знімках, зразу його згадали. Під час зустрічі доця не злякалася моїх шрамів, а навпаки - торкалася пальчиками, а потім ще й цілувала їх. Все залежить від того, як ти подаси інформацію, ситуацію. Що ти не бідна-нещасна, а просто зараз такий вигляд, так сталося. Ми з дітьми постійно на зв’язку, вони хочуть мене бачити по відео. І я ніколи не відмовляла їм в цьому. Після моїх лікувальних процедур вони питають мене: "Мамо, чому ти така червона". Я пояснюю, і все. Головне ж бачитися, коли цього хочуть діти. Люди зараз втрачають на війні руки, ноги, очі. І вони великі молодці, бо вчаться жити з цим, долають всі труднощі. У мене набагато менші проблеми.
- Чи ви радили комусь із поранених звернутися до косметологів, розповідали про програму, яка допомагає вам?
- Наша бригадна медик Аллочка теж була поранена – уламок залишив шрам під оком. Вона лікувалася в Києві. Їй також запропонували позбавитися шраму в рамках програми "Заграва". Вона лікується в Одесі – там є клініка, яка підтримує допомогу пораненим військовим і цивільним. Вона знала про цю програму, бо бачила мене покарябану. А згодом - і результат лікування. Чесно кажучи, вона не сильно вірила, що можливо все виправити. І зізнається, що погодилася піти на це лікування саме після того, як переконалася на власні очі, як лікарі допомогли в моєму досить складному випадку.
Давала я телефон київської клініки і хлопцям, коли бачила - молодий, а обличчя посічене. "Ось номер телефону – набирайте, якщо забажаєте прибрати ці наслідки поранення", - казала. Але наші бійці настільки сильні, що не жаліються ні на що. Як правило, кажуть: "Зараз немає часу і можливості проходити лікування. Може, пізніше. Вже після перемоги". Вони як роблять? Бороду запустили, і все, приховали всі шрами. Бороди рятують.
- Як давно ви служите?
- Я працювала у військкоматі у Дніпропетровській області. А потім вирішила, що треба іти у військо. Служу в армії з13 квітня 2023 року. І у військкоматі я була психологом. Бачила, як пітніють руки хлопців, як вони обливаються потом від страху – бояться, особливо в перші дні, як тільки потрапляють у військкомат. Я стомилася дивитися на цих хлопців. Треба й собі щось робити. Я готова була допомагати хлопцям на війні. Саме на війні.
- А ризик? Ви мама двох дітей…
- Ми самі з містечка Марганець під Нікополем. Вся моя родина, поки знаходилася там, постійно було під обстрілами. В результаті я дітей відвезла до батьків, в безпечне місце. Але ж війна все одно близько. Тому я і пішла у військо. Та й, як пригадую, ще з дитинства мала бажання стати військовою. Страху у мене ніколи не було. Я пройшла курси. Отримала звання молодшого лейтенанта, перевелася до бойової частини.
- Після поранення не було бажання повернутися до родини, в цивільне життя?
- Це що? Ворог дав мені по обличчю, і тому я можу іти додому? Ні. Це не про мене!
"ДОВЕСТИ ДО ІДЕАЛУ НЕМОЖЛИВО – СЛІДИ ПОРАНЕННЯ ВСЕ ОДНО ЗАЛИШАТЬСЯ. АЛЕ МОЖНА ЗРОБИТИ ЇХ МЕНШ ПОМІТНИМИ"
Ми говорили зі Світланою перед черговою процедурою в клініці. Коли жінка зайшла до кабінету, її лікарка, Алла Тураєва, розповіла, що ще потрібно зробити цій мужній жінці, аби слідів поранення не було видно.
- Ми зустрічаємося раз на два тижні або й частіше, - пояснює Алла Віталіївна. – Це все заради якнайкращого результату. Сама поспішаю, бо не знаю, скільки ще буду знаходитися саме тут, в Сумах. І мені хочеться максимально допомогти Світлані. Ми ж не знаємо, скільки і вона тут буде. Бригаду можуть перекинути на інший напрямок. Тож поки і вона, і я тут, маємо зробити максимальну кількість процедур.
- Я бачу, що у Світлани ще лишаються шрами і рубці – на щоках, шиї...
- З цим всім можна і потрібно працювати. Скільки буде у нас можливостей, стільки будемо робити процедури. Ось рубець, який був твердий, як джгут. Він стягував шкіру. А тепер м’якенький. Під час лікування ми комбінуємо апаратні методики. У нас є всі можливі інструменти: СО2, шліфування, імпульсне світло. Ми застосовуємо на різних етапах всі ці апарати. Можна багато говорити про лікування, але фотографії обличчя Світлани після поранення і зараз, після відновлення, говорять самі за себе.
Світлана третя моя пацієнтка у рамках проєкту "Заграва". До неї я працювала ще з однією жінкою і чоловіком. Жінка також була військовою, а чоловік - поліцейський. У жінки також були шрами на обличчі, а у чоловіка працювали зі стегном.
- Вас як спеціаліста лякали пацієнти з пошкодженнями, яких вони зазнали унаслідок поранень?
- Ніхто мене не лякав. У моїй практиці і раніше зустрічалися пацієнти з рубцями – як правило, постопераційними. У серпні 2022 року я приїхала у Суми з Харкова. Вийшла на роботу у жовтні. І дізналася, що є така програма. Зацікавилася нею, готова була працювати з пораненими. Поїхала у інші медичні заклади, залишала там інформацію про "Заграву", про те, що в Сумах є косметологічна клініка, готова допомагати. Здавалося б, що таких пацієнтів має бути багато, а я не могла їх знайти. Але з часом поранені почали звертатися. І я включилася в роботу. Найважливіше, що у нас є все для допомоги: апарати та препарати, за допомогою яких можна прибирати сліди поранень.
- Існує момент, коли ви кажете пацієнту: все, можете більше не приходити, ми зробили все можливе…
- Я вже чекаю такого моменту, - каже Світлана.
- Не можу сказати, що є подібний рубіж. Кожен пацієнт бачить себе по-різному. Хтось сам зупиняється. Перша жінка з пораненнями, якій я допомагали, після чергової процедури сказала: "З мене досить. Мене вже влаштовує моє обличчя. Хай буде так. Це те, що я хотіла побачити у дзеркалі". Моя позиція: скільки зможемо, стільки будемо працювати. Довести до ідеалу неможливо – сліди все одно залишаться. Про це я завжди зразу попереджаю. Повністю прибрати шрами та рубці неможливо. Так, як було раніше, – не буде ніколи.
- Буде ще краще, – посміхається Світлана.
- Але ми докладаємо максимальних зусиль, щоб всі ці сліди стерти, зробити менш помітними, - продовжує Алла Віталіївна.
- Моя лікарка заслуговує на медалі, - додає Світлана. – Алла Віталіївна за ці місяці лікування зробила для мене все, що тільки могла. І все безоплатно при максимумі турботи і уваги. Саме завдяки тому, що мені зустрічаються такі чудові люди, я і посміхаюся, і радію своєму відображенню у дзеркалі. Незважаючи ні на що.
Телефон, за яким можна отримати інформацію і записатися на консультацію у місті, яке підходить саме вам: 067 749 23 05.
Сайт, де можна залишити заявку про допомогу та дізнатися про клініки, які надають допомогу: zagrava.info
Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ"
