Чому ми програємо інформаційну війну
— Знаєш, чим поліцейський відрізняється від журналіста? — спитав офіцер, вчепившись у моє плече. — Поліція захищає людей. А ви, журналісти, заробляєте на стражданнях.
Він сказав це одразу після ракетного удару по дитячій лікарні Охматдит у Києві, не пропускаючи на подію. Ми з колегами намагалися розповісти світу, що сталося.
Таке я чув і раніше. Але в Києві, біля ще димлячого після обстрілу житлового будинку, поліцейський бив по камері мого колеги. Він заважав знімати. Заважав працювати.
— За стрічку! — кричав він.
Здається, поліція почала війну проти журналістів. Вони ховають обстріли. Приховують руйнування. Не дають світові бачити.
Коли я працював у Газі, усе було інакше. Після авіаударів палестинці шукали пресу. Люди витягали поранених з-під завалів і несли їх до камер.
— Покажи це світу! — кричали вони.
Це працює, і зараз це особливо помітно з реакції світу.
У 2022 році війна прийшла до нас додому. Тоді міністр внутрішніх справ Денис Монастирський зрозумів головне: без преси ми програємо. Без преси Захід не побачить трагедії України, і допомоги не буде.
Він зробив усе, щоб світ дізнався про Бучу. Його люди вивозили нас у найгарячіші точки. Ми літали його гвинтокрилами на місця важких ракетних ударів у Вінниці та Запоріжжі.
Я памʼятаю, як російська пропаганда розповідала про манекени в Бучі. Але доступ журналістів ламав ці міфи. Монастирський переміг пропаганду. Тоді поліція, рятувальники і журналісти працювали разом. Він сам приходив до нас і питав:
— Що ще потрібно, щоб світ бачив правду?
Ми говорили. Ми показували. Світ чув.
Через рік він загинув. Гвинтокрил упав. І разом з ним розбилася наша інформаційна війна.
Зараз ми її програємо.
Є проста істина: не було журналістів — не було події.
У суспільстві формується думка, що журналісти — підлі, що вони своїми камерами лізуть у людський біль, показують страждання надто близько. Повірте, я плачу, коли це знімаю. Але якщо я цього не покажу — значить, я заплющив очі. Приховав правду від світу.
На головному фотоконкурсі перемагає фото страждаючого російського солдата. Росія заливає пропаганду мільйонами доларів. Усе частіше лунає: "Це Україна напала". А у нас усе частіше звучить:
— Журналістів не пускати. Занадто криваво.
За стрічку. За заборону. Приберемо, підметемо — тоді можна.
Здається, ніби поліція працює проти правди. Їм подобається новий меседж, створений Кремлем: українські журналісти заробляють на крові. І замість допомагати — треба заважати.
Російська пропаганда за це дуже вдячна.
Якщо це не зміниться — ми залишимось одні. Світ відвернеться. А тоді поліція пересяде з нових західних пікапів на старі російські "буханки".
Я багато років висвітлював роботу поліції. Я знаю чесних офіцерів і генералів. Зараз вони на фронті.
Хочу сказати керівникам поліції: журналіст із акредитацією Міністерства оборони часто має досвід поведінки в гарячих точках більший, ніж багато офіцерів. Журналіста з акредитацією треба сприймати як рятувальника — і всіляко допомагати йому.
А тим, хто відповідає за інформаційну політику країни, потрібно терміново змінювати наративи — і пишатися своїми журналістами.
У цій війні загинув 91 журналіст. Майже стільки ж, скільки рятувальників. Але журналістів — у рази менше. Це штучний продукт.
ФОТО - медики надають допомогу пораненому чоловікові після обстрілу російськими балістичними ракетами в Києві, Україна, рано вранці у четвер, 24 квітня 2025 року. (Фото/Єфрем Лукацький)
"І шо сі стало?"(с)
Україна мало, недостатньо або зовсім не займається розповсюдженням інформації про злочини рф. Зате на серіали та "телеЛохоФони" є гроші.
Багато хто в Україні категорично проти того, щоб Світ бачив і знав, що за звірячі вбивства українців відповідають саме російські русскіє, а не росіяни (удмурти, ітельмени, камчадали, мордвини, дагестанці.... )
Згадайте, як миттєво прибрали Денісову за те що вона не робила таємниць із звірячих вбивств русскіми жителів Бучі.
Поміняли на ніякого Лубєнца.
Те що відбувається якраз і заслуга журналістів, немає у них "яєць", щоб захищати конституцію і закони!
вони (менти) будуть чекати в1дбою...= цим все сказано))
хлібдороги тасільрозмінування, але ж невтикун який півтора метровий.а ось у тебе відповіді чисто совка недобитого. окрім ходових мемів-реплік ти родити щось путнє не можеш. папужка ти малорозвинута.
За всю жизнь ни разу такого не наблюдал в реале.
таке дермо повинн1 знати вс1 ми))
Вікіпедія.
(Початок переліку...)
Рощина Вікторія (6.10.1996-10.2024)
Померла в російському полоні на етапі підготовки до обміну.
Олег Задоянчук, військовослужбовець 12-го батальйону територіальної оборони, журналіст державного інформаційного агентства Укрінформ, загинув 16 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве.
Сергій Пущенко, Загинув у ніч проти 2 березня 2022 року в бою з російською диверсійною групою в місті Васильків Київської області.
Віктор Дудар. Кореспондента львівської газети «Експрес» і добровольця-десантника Віктора Дудара застрелили російські солдати під час боїв в Миколаєві. Про його смерть було оголошено 7 березня 2022 року.
Олександр Литкін, Журналіст «КNК Медіа». З початком масштабного вторгнення РФ на території України вступив до лав територіальної оборони Київщини. Пізніше доєднався до ЗСУ. Загинув 13 березня 2022 в с. Романівка внаслідок обстрілу військовослужбовцями збройних сил рф.
Олег Якунін - український журналіст, Працював головним редактором Afisha.zp та misto.zp.ua. Загинув на полі бою 18 березня 2022 року.
Юрій Олійник - 39-річний телеоператор і фотограф зі Львова, працівник 24 каналу і сайту ZAXID.NET. Загинув 23 березня біля Попасної на Луганщині, був бійцем 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Олександр Махов. Колишній воєнкор медіа-групи «Україна». Загинув 4 травня 2022 року при обороні с. Довгеньке, що на Харківщині.
.......
А памʼятаєте, як 2014 фотографувались з молодими новими паліціянтами в новій чорній формі? А журналісти переважно писали правду і ім на те незаважали? Мабуть справа не в журналістах чи поліціі а в безконтрольній владі яка обіцяла створити спільну коаліцію з усіма громадянами та партіями, та багато що ще на початку ЗЕ командою проє... вторгнення, а потім, коли не настало швидкого кінця, повернулись у своі крісла та почали потужно керувати грошима, владою, привілеями (95 квартал мабуть най критичніше війсково необхідне підприємство з броніюванням? Чи ні?), гнобити всіх від опозиціі до волнетерів, що не згодні з потужними 5-6 менеджерами, та багато чого не на користь воюючий краіні. Але не уявляю, що і як можно зробити з цим у воюючий краіні під час війскового стану? Не було б військового стану, були б вибори - якійсь шанс, тож мабуть і перемірʼя не потрібно цій владі щоб не дай боже не змінили. Пробачте, не оптімистично, не потужно...
Ви журналісти - в подачі інформації маєте бути неупередженими , але ж ні - вам свербить в одному місці , ви штовхаєте в маси свої особисті думки , або ж думки чи ідеї своїх роботодавців і спонсорів ,, тих хто "замовляє вам музику " .
У вас , як і у звичайних людей , існують свої політичні вподобання , свої смаки , своє бачення ситуації , але ж ви , на відміну від звичайних - маєте вільний доступ до засобів масового поширення інформації , чим і користуєтесь , буквально нав'язуючи суспільству - своє особисте . Хоча повинні подавати йому лише суху правдиву інформацію ,, чисті факти - на його розсуд . А там суспільство і само розбереться , без вас .
Но и прекрасно понимаю, что журналисты поют тому, кто им платит - власти.
Ярко вижу это на войне, где замалчиваеться вранье тцк, круговая порука безграмотных и безответственных офицеров цель которых делать карьеру, уничтожение мотивации, нежелание разбираться в причинах СЗЧ...
(Пенсионер МВД отказавшийся от офицерского звания в ЗСУ, русский, вернувшийся из Европы, сержант ЗСУ добросовестно работающий и на нуле тоже).
Та і вони професіонали вкрасти, а інших професій, в тому числі, які б допомагали результативно будувати ідеологію, в них ніколи не було, а отже і зараз нема.
В TV вони являються говорящими головами хазяїв каналів - олігархів. Через них олігархи внушають населенню ким бути незадоволеними, за кого голосувати на виборах. Для впливу на глядачів журналюги використовують методи подібні методам Кашпировського.
До 2014 року я мало дивився телевізор, з 2014 року телевізор в нас жодного разу не вмикався.