СІЗО №2. Таганрог – місце, де вбили Вікторію Рощину і катують тисячі українців

Автор: Тетяна Ніколаєнко

Українська журналістка Вікторія Рощина була закатована росіянами у СІЗО № 2 в Таганрозі. Про це розповідає міжнародне розслідування, в рамках якого об’єднались 13 провідних видань світу.

Серед них Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, "Українська правда", DerStandart.

Forbidden Stories – французька редакція, що продовжує справу журналістів, які загинули, опинилися за ґратами чи зазнали переслідувань через професійну діяльність.

Вікторія Рощина зникла на окупованих територіях у серпні 2023. До цього вона виїхала маршруткою до Польщі, а потому через Литву з власним паспортом поїхала в росію.

Вікторія збирала матеріали про те, що відбувалось в російських катівнях на окупованих територіях. Вона поїхала в Запорізьку область, де, за словами її співкамерниці в Таганрозі, її і затримали.

Згідно з даними журналістського розслідування, якийсь час вона провела в "гаражах" Мелітополя, а більшість 2024 року була в СІЗО-2 міста Таганрог.

Лише в квітні 2024 року Росія офіційно підтвердила, що Вікторія перебуває в полоні. До її повернення залучали багатьох і навіть звертались до Папи Франциска. Але дуже швидко після цього звернення, 10 жовтня, батько Володимир Рощин отримав листа, що його 27-річна донька померла.

14 лютого 2025 відбувся обмін, в рамках якого Україні було передано 757 тіл. Частину з них відправили на експертизу у Вінницю.

Зокрема туди поїхало останнє тіло, позначене як "невідомий чоловік". Але коли відкрили другий мішок, там була бірка "Рощина В.В". Також тіло містило приписку СПАС.

Для того, щоб зрозуміти, що таке СПАС, учасники розслідування ретельно перевірили російські бази даних та згадки в інтернеті. Серед варіантів були поховальна контора, громадська організація, яка займалась наркозалежними і безхатьками. Ще одним варіантом було російське МНС, бо в них є однойменний підрозділ і російських еменесників іноді залучали до обмінів.

Але "розгадка" була в іншому. Як пояснив учасникам розслідування колишній Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Олег Котенко, це досить поширена абревіатура. СПАС означає "суммарное поражение артерий сердца". І росіяни часто віддають тіла українців саме з такою припискою, щоб приховати справжні причини смерті.

В інтерв’ю The Guardian військовий медик 36 бригади Нацгвардії Володимир Лабузов розповів, що тіла часто повертають без органів, щоб приховати тортури.

Вочевидь, це ж сталось із тілом Вікторії.

За словами начальника Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрія Бєлоусова, на тілі Рощиної виявили численні ознаки катування та жорстокого поводження, зокрема садна та крововиливи на різних частинах тіла, зламане ребро. Також експерти побачили можливі ознаки застосування електроструму.

"Тілесні ушкодження були спричинені за життя. Тому висока ймовірність, що до неї (Вікторії Рощиної, – ред.) застосовувалось катування", – заявив Бєлоусов, якого цитує Українська правда.

Слідча група, яка проводить розслідування, підтвердила проєкту, що тіло привезли в Україну з ознаками розтину, який робили на території Росії. Також проєкту "Вікторія" від своїх співрозмовників в силових відомствах вдалося дізнатися, що деякі внутрішні органи були відсутні.

Зокрема головний мозок, очні яблука, а також частина трахеї.

Міжнародний експерт-патологоанатом, з яким спілкувалися журналісти проєкту, вважає, що відсутність цих органів може свідчити, що росіяни намагалися приховати, що смерть настала внаслідок задушення.

Вікторія Рощина, скоріше за все, була вбита в 2 СІЗО російського міста Таганрог.

Саме ця в’язниця є одним з ключових центрів утримання "неслухняних" українців. Саме туди спершу відправили взятих в полон бійців "Азову" та 36 бригади Нацгвардії, а згодом стали "приймати" і цивільних з Херсонської та Запорізької областей, кого запідозрили в допомозі українським військовим.

Військових перевели в Таганрог здебільшого з Оленівки. Їм заклеїли скотчем очі, звязали руки, і поскидали в машину "ялинкою", коли військовий сідає на підлогу розсунувши ноги, а до нього присувають іншого. Таким людським гамузом вони їхали до Таганрога майже добу.

На прийомці їх били так, що не всі дожили до ранку.

Видали поліестрові роби і штани і кинули в холодні камери, де їхніми сусідами стали клопи, таргани і миші. Миші, правда, були не довго. Їсти було нічого. Порція військовополонених була здебільшого 200-300 грам якоїсь бурди, здебільшого з капусти. Іноді каші і вермішель, до яких додавали рибу з кістками і тельбухами. Полонені втрачали до 30 кг ваги.

Вікторія Рощина важила 30 кг. На якомусь етапі вона відмовилась їсти і через це її навіть відправили до лікарні.

Для більшості полонених у Таганрозі і ця опція була недоступна. В принципі там були лише якісь фельдшери, які не надавали допомоги полоненим. В кращому раз їм давали якусь одну пігулку на всі випадки життя. В усіх інших випадках – їм пропонували лікуватись чаєм. Хоча теплої рідини давали дуже мало. Тому полонені мусили пити воду з крана, яка мала явні ознаки технічної і нафтову плівку.

В кращому разі лише раз на два тижні полонені могли потрапити в душ чи на прогулянку. При цьому щоразу їх пересування супроводжували побиттям. Іти вони могли напівзігнутими і дивитись можна було лише одним оком, щоб не вбитись.

Сама прогулянка в бетонному кубі тривала не більше 3 хвилин.

"Але оскільки це супроводжувалось побиттям та приниженням, то виходити взагалі не хотілось. До того ж, була так звана прийомка - це перевірка, коли два рази на день тебе виводять з камери їхні спецназовці, і теж або б'ють, або примушують ставати в розтяжки. Це фактично шпагат, на який зовсім не всі можуть сісти, але вони б'ють ногами тебе, поки ти не сядеш. Дівчата плачуть, падають, і а в цей час ще шманають твою камеру, щось шукають, топчуться по твоїх речах", - згадує Валерія Суботіна, пресофіцер "Азову".

Ось тільки неповний перелік катувань, які зафіксували в інтервʼю вʼязнів журналісти, що працювали в проєкті Victoriia:

- щоденні побиття при перевірках камер;

- побиття на допитах - руками, ногами, палицями.

- спускання собак;

- украження током оголених проводів та "телефонним апаратом Путіна" ТА-57;

- підпалювання долонь;

- запихування в піч;

- поливання з пожежного шлангу в холодну погоду;

- погрози зґвалтування;

- закриття в карцер, де за день не можна навіть сісти;

- постійне недоїдання.

При цьому кожен допит перетворювався на нескінченний сеанс побиття.

"Під час одного з допитів слідчий попросив мене назвати звання і посаду. Але він навіть не слухав, хто я… Мене одразу вдарили дерев’яним молотком по голові.

Цей слідчий сказав: "Скажи щось цікаве, щоб ми припинили тебе бити", - згадує медик 36 бригади Володимир Лабузов.

Він розповів, що після цього його били електричними дротами, гумовим кийком і ніжкою від стільця.

Іншого разу, згадує Лабузов, йому опікали долоні запальничкою. Одного разу його завели в котельню і занурили по пояс у піч, яка використовувалась для підігріву води, а потім поклали на стіл для розрубування м’яса на кухні, де погрожували ножем, йдеться в матеріалі The Guardian.

Інші в’язні згадували про психологічний тиск, який включав примусове ідеологічне "перевиховання", змушування читати напам’ять патріотичні російські вірші, а також постійні погрози фізичного та сексуального насильства.

Камери були переповнені: у приміщеннях, розрахованих на чотирьох, тримали по вісім чоловіків. Лабузов також пригадав ще одну постійну присутність, що пильнувала за в’язнями: "У всіх чотирьох камерах, де я був, висів портрет Путіна", — розповів Лабузов The Guardian.

"Мені очевидно, що тортури є частиною воєнної політики та апарату Росії — як щодо українських цивільних, так і щодо військовополонених", — сказала спеціальна доповідачка ООН з питань тортур Аліс Едвардс в інтерв’ю журналістам Forbidden Stories. — "Їх застосовують на всіх територіях, окупованих Російською Федерацією, у всіх типах місць утримання. Такий рівень організованості може бути схвалений лише на найвищому рівні".

Таганрог – це лише одна з в’язниць, куди відправляють українців. Але це одна з найзакритіших тюрем. Туди не доходять ні листи, ні посилки від родичів. Більше того, туди не потрапляють адвокати. Навіть тих, хто офіційно отримав звинувачення. Для адвокатів з СІЗО виходить лише відписка, що ув’язнений не потребує адвоката.

Смерть Вікторії Рощиної дозволила нагадати, що взагалі відбувається з цивільними полоненими в росії. Адже станом на 2025 понад 16 тисяч цивільних громадян України  перебувають у російському полоні.

Це офіційні дані від українського омбудсмена Дмитра Лубінця.

З них вдалося звільнити лише 168 осіб. Деякі родини чекають своїх близьких вже 7 років.

Чому так мало звільнених? Обмін полонених цивільних на військовополонених не передбачений міжнародним гуманітарним правом і Женевськими конвенціями. Якщо так почати робити, то росіяни просто гребтимуть цивільних на окупованих територіях, щоб забрати своїх військових.

Водночас, поводження росіян з цивільними у їхніх в’язницях мало чим відрізняється від поводження з військовополоненими. Вони зазнають таких самих знущань і катувань, з мінімальними шансами на обмін.

 Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ