Якщо у твоїх діях усе відпрацьовано, то є великі шанси вижити, - воїн Олексій Гончаров

Автор: Ольга Скороход

Про роботу цього бійця з Волині значно більше розповідають його побратими, аніж він сам. Власне їхні розповіді допомогли дещо пробити його скромність.

Колишній оператор БПЛА 71 ОЄБр Олексій Гончаров (Вжик) нині виконує завдання у складі іншого підрозділу. З міркувань безпеки не вказуємо його нинішню частину і характер завдань, які Вжик реалізовує практично без вихідних.

Олександропіль, Суха Балка, Нью-Йорк, Авдіївський напрямок, Роботине – неповний набір місць, де йому довелося боронити нас від росіян.

ЗАПИТАЛИ, ХТО МАЄ ДОСВІД КЕРУВАННЯ ДРОНАМИ. А В МЕНЕ ВДОМА ВАЛЯЄТЬСЯ ДИТЯЧИЙ ДРОН. ТАК Я ПОТРАПИВ В ОПЕРАТОРИ БПЛА

- Моя військова кар’єра почалася зі строкової служби, яку я проходив у 2003 році у Львові. Це був явний відголосок совдепії: стріляти нас не навчили, ми несли караульну службу.

У 2015 році я вже потрапив на мобілізацію. Тоді жодної медкомісії не було. Мене попросили приїхати уточнити дані, і я приїхав. Там мені сказали, що завтра їду на війну. Після місяця на Рівненському полігоні мене відправили у 24 окрему механізовану бригаду. Так я потрапив на Луганський напрямок. Ми не стріляли, стріляли по нас, а ми терпіли, бо вже діяло перемир’я.

А після повномасштабного вторгнення мій бойовий шлях почався 8 березня 2022 року. У мене було враження, що москалі не підуть далі після того, як проведуть навчання біля наших кордонів. Але, бачте, помилився. Після їхнього нападу я тиждень ще провів удома. Розумів, що рано чи пізно мене все одно до війська призвуть. В обласному рівненському військкоматі мене завернули, сказали, що треба йти за місцем прописки, тому я поїхав у своє рідне місто. А у тамтешньому військкоматі записали мої дані і вже увечері подзвонили і сказали о 7 ранку бути в них з речами. Коротше, доволі буденна історія.

- І у 2014, і у 2022 вас мобілізували, тобто ви не підпадаєте під категорію добровольця. Але все-таки у 2022 році ви пішли за повісткою, вже уявляючи, що таке війна? Тобто для вас це рішення було надскладним?

- Я думав тоді, що треба захищати свою сім’ю. Домашньої зброї як такої я не мав, а в армії її дають, тому треба було йти (сміється).

- Як потрапили до лав операторів БПЛА?

- Нам сказали, що їдемо створювати нову бригаду, довезли до Кременчука. Так я потрапив у 71 єгерську бригаду.

За тиждень було створено взвод операторів БПЛА. Відбулося це дещо смішно. Нас пошикували, прийшов якийсь хлопець з погонами і запитав, хто має досвід керування дронами. Звісно, ніхто не вийшов, тому що в основній масі там були "селюки". У мене вдома валявся дитячий дрон, яким я час від часу керував. Це ж дрон? Дрон? Я маю досвід керування? Маю. Так я і зробив крок уперед. Загалом відібрали до 30 людей. Тижні через два нам видали наші перші дрони – найпростіші мавіки, якими ми самостійно навчилися керувати.

- Наскільки знаю, то в перший місяць створення взводу ви взяли на себе всю організаційну роботу, і це ваші побратими вважають окремим геройством. Наскільки це було важко тоді?

- Я не сильно горів бажанням командувати людьми. Прийшов командир бригади, тицьнув у мене пальцем і сказав, що буду головним. Перші місяці було важко займатися паперами, журналами, книгами, рапортами, дорожніми листами, заявками на пальне, майно, зброю, дрони і т.д і т.п… Але найважче вирішувати, кого відправляти на перше бойове завдання з тих людей, з якими ти тільки познайомився і подружився.

- Сьогодні як оцінюєте власну ефективність?

- Спочатку працював на мавіках, потім – на аутелах. Згодом мене перевчили на крило "Валькірію" та FPV. Багато на чому політав. Але бойове застосування в основному була розвідка, дорозвідка і наведення артилерії та FPV-дронів. Загалом коли це робота в розвідці, то в успішного результату багато батьків.

- На чому вам найбільше подобається працювати?

- Важко сказати, кожен дрон має свої переваги. Найцікавіше працювати на "крилі" - він високо літає і з ним менше мороки. Однак набагато більше потрібно готуватися до польоту і знати маршрут. "Літачок" летить високо і на нього GPS майже не впливає. З мавіками було по-своєму захопливо, бо в них камера набагато краща. Наприклад, наводиш на якогось орка, що повзає в окопі, і навіть бачиш, що він там робить. На FPV було цікаво залітати в нори, які недоступні для інших.

НАЙКУМЕДНІШЕ, ЩО Я БАЧИВ, - КОЛИ РОСІЙСЬКИЙ СОЛДАТ ВІДБИВАВСЯ 10-КІЛОГРАМОВОЮ МІНОЮ ВІД ДРОНА

- Ви сказали про нори, тож роблю висновок, що ви за ворогом могли спостерігати. Що ви думаєте про їхню тактику?

- Тактика дуже відрізняється від тієї, що є зараз. Вони тепер переважно атакують групами по 12 людей, але максимально далеко завозять піхоту на позиції, а потім техніка тупо тікає. І наші FPVшки їх добивають. А на початку війни, коли в нас ще не було стільки дронів і ми не мали змоги оперативно знищувати багато техніки, вони сунули великими колонами.

- Не в одному відео з нуля зафіксовано, як вони їдуть колоною на мотоциклах.

- Так, зараз вони навіть мотоцикли використовують, тільки б не підставити високогабаритну техніку під наш вогонь. Я сам бачив, як рухається колона мотоциклістів (по два орки на кожному), дуже швидко вискакує на передок, нарізає посадку десь біля наших позицій. Влучити у мотоцикл дуже важко навіть із FPV. Але наші хлопці стараються, я не раз бачив відео, як наш дрон врізається просто в мотоцикл ворожий.

- Розкажіть про незабутні випадки з ваших "полювань".

- Найкумедніше відео, яке я бачив, це коли російський солдат кидався 10-кілограмовою міною – так відбивався від нашого дрона. Напевне, вибухнули і міна, і він, бо дрон тоді також врізався знатно, тому картинка зникла.

Часто бачили, як москалі ідуть у туалет і дуже лякаються, коли чують наш дон. Тікають, тримаючи штани.

- Що б ви сказали про них як про дронщиків?

- За мною якось полював їхній дрон зі скидом, я від нього доволі довго ховався. Росіяни виявили позицію інших наших дронщиків, що літали на потужнішому БПЛА і якраз посадили свого дрона, а росіяни чекали, коли до нього хтось з наших підійде, щоб тоді скинути снаряд. Це був пізній вечір. Вже темно. Під ногами багнюка. Бачу, що висить у повітрі, можливо, мавік зі скидом, чекає. А я проходив повз ту позицію – ходив по воду – і дрон мене побачив. Лише встиг почути, як згори спрацював запал, і я миттю опинився в канаві, це мене і врятувало. Після детонації гранати я швидко встав і побіг ховатися по підвалах, де й перечекав, поки вони літали.

Другий досвід полювання на мене я отримав від КАБа. Гепнуло метрів за 30 від нашого бліндажа, але він не вибухнув.

- Я знаю історію ще одного влучання, щоправда, це була танкова атака. Ви були командиром екіпажу і ваші тодішні підлеглі говорять, що ви своїми правильними діями і холодним розумом тоді вберегли їх. Загалом ви вчасно командували, коли бігти в укриття, вчили оглядати місця на предмет розтяжок. Розкажіть детальніше про той випадок.

- Останні дні лютого і самий початок березня 2023 року. Працюємо ми на півдні Нью-Йорка, наша бригада мала завдання штурмувати село, роблячи відволікаючий удар. Ми відповідно дронами підсвічували цілі. Наш екіпаж тоді складався з трьох людей, я був командиром.

Отже, літаємо ми над селом, триває штурм. До нас саме підійшов дружній екіпаж, який шукав собі локацію. Напарник Світ веде дрон, і раптом збоку з-за пагорба виїхав кацапський танчик і давай по нас навалювати. Тоді ми ще літали "з рук" і поруч був дашок, на який ми залазили, щоб тримати зв’язок. Відбувається прильот у сусідній гараж з танка прямою наводкою. Напарник стоїть на дашку, а ми знизу. Гараж прямо перед ним розлітається. Світ перечекав розрив і за мить зістрибнув вниз. Зрозуміло було, що за 10-15 секунд буде наступний постріл. Ми всі забігли у погріб, танк таки навалює ще. Світ вискакує, бо ж дрон висить, але вже втрачає керування, пробує зловити його. На жаль, таки ми його загубили на окупаційній території.

Танк продовжив по нас працювати. Тоді росіяни так не боялися, бо FPV в нас ще не було. Ми повідомили, що по нас працює танк з конкретного напрямку. Та я зрозумів, що його так і не вразили. На диво, він не влучив у хату, в якій ми ховалися, бо все інше довкола розніс.

Ми прийняли рішення двома екіпажами звалювати. Тоді ще машини стояли просто в нас на позиціях (пізніше так не робили), ми швидко в них застрибнули і на 500 метрів піднялися вгору. Тільки рушили, і знову по нас навалює цей танк. Нам тоді сумку пробило. У Світа почалася паніка і він питає, чи варто тікати далі. Я сказав: нє, бл..ха, сидимо. Вибігати було небезпечніше. Пересиділи. Потім я першим вийшов і почав літати. Далі ми до вечора працювали на тій позиції.

ЩОРАЗУ, КОЛИ ПРИЛІТАЛО БЛИЗЬКО, МИ, ЯК СУРИКАТИ, ВИЗИРАЛИ З БЛІНДАЖА, ЩОБ ПОБАЧИТИ, ЧИ НЕ ДОВБАНУЛО НАМ АНТЕНУ

- Вважається, що робота оператора БПЛА не найнебезпечніша в цій війні. Однак серед дронщиків є і загиблі, і тим більше поранені. Чи усвідомлюєте ви ризики?

- Ми бували під обстрілами в основному КАБів, мінометів та іншої артилерії. Так чи інакше 2-3 рази на день були чималі обстріли. Найбільший стрьом – це КАБи.

Не можу сказати, що було дуже страшно. Це, певно, на адреналіні. Той же процес пошуку і заміни батарейки у втраченому дроні – та ще небезпека. Щоразу, коли прилітало близько, ми, як ті сурикати, визирали з бліндажа, щоб побачити, куди довбануло – чи не вдарило у нашу антену?

Можливо, я не був у такій ситуації, щоб сильно боявся за себе. Потім, коли заднім числом, аналізував деякі свої дії, то думаю: оце я довбанутий, що виліз з окопа. Нахрєна? Але ти робиш все на автоматі, а якщо все відпрацьовано, то є великі шанси вижити.

- Щоб були хороші умови для роботи, важливий правильний вибір позицій, однак якраз із цим часто є проблеми, зокрема через позицію командування. У вас є такий досвід?

- Дійсно багато чого залежить від командування і безпосереднього командира, який посилає бійців у діру, яку він сам вибрав. Зазвичай люди, які обирають місце дислокації, звідки пілоти літатимуть, це місце самі не відвідували. Вони просто тицяють у карту, не знаючи, чи є там наші війська, чи працює там РЕБ. Якщо є РЕБ - то лише наш чи й п#дарський – так, що навіть злетіти неможливо.

Є нормальні офіцери, які спершу особисто приїздять на місце з дронщиком, який там літатиме, і сидять там пів дня, оцінюючи ситуацію. І лише після цього приймають рішення, чи приїжджати екіпажем разом з усім обладнанням. Це все потребує часу й зусиль. Плюс потрібен офіцер, який не побоїться туди поїхати.

- Як ви виходили із ситуації?

- Ми приїжджали на вказаний пункт, а потім самостійно шукали місце для польотів. Бо у нас дійсно були ситуації, коли нас висаджували в полі – реально на лисій горі без прикриття – й казали копати собі укриття. Зрозуміло, що при першому ж приході нас би вбило.

Та що казати. Я згадую своє реально перше бойове завдання на нулі. Наш екіпаж, який абсолютно без досвіду щойно прибув на ППД, проїхавши перед тим майже всю ніч в авто, кинули одразу на серйозне завдання. При цьому навіть не дали часу зорієнтуватися на місцевості. Результат тієї першої роботи був відповідним.

- Кожна сторона – і ми, і росіяни – виробляють свою тактику застосування дронів і РЕБ. Як би ви оцінили диспозицію?

- В основному нас глушили свої ж. Коли починаєш працювати і пишеш командуванню: перестаньте нас глушити, бо я тут літаю, то кажуть, що не вмикали РЕБ, а потім хвилин за 20 виявляється, що таки глушать. Загалом РЕБів на фронті стало більше, ніж було раніше. Ще рік тому діяли великі РЕБи, які працювали в основному на великих "пташок". Зараз побільшало окопних РЕБів – і в нас, і в росіян. Тому оптоволокно, на якому літають дрони, рятує ситуацію.

НЕ МОЖУ СКАЗАТИ, ЩО МАВ СИЛЬНІ ЕМОЦІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОГО ВЛУЧАННЯ. ЦЕ НІБИ ПОДАРУВАЛИ ІГРАШКУ – ПОРАДІЛИ, І ДОБРЕ

- Чи пам’ятаєте емоції під час свого першого влучання?

- На кожне влучання може бути 10 вильотів невлучань. Треба старатися мати гарні антени і щоб ніхто не перебивав зв’язок.

Не можу сказати, що мав сильні емоції після першого влучання. Це ніби подарували іграшку – пораділи, і добре.

- Мені неодноразово доводилося чути, що найнеймовірніші емоції – від картинки знищеної техніки.

- Залежить від того, куди саме влучає дрон і який заряд несе. Якщо гарячий потік потрапляє на боєкомплект, то все вибухає, що аж башню рве. Є настільки вмілі FPV-оператори, що залітають просто в люк танка. Тоді також чудово горить. А якщо заряд просто уламковий, то може лише подряпати.

- Наскільки загалом достатньо дронів на фронті?

- Зараз я виконую інші завдання. Оскільки спілкуюсь зі своїми колишніми побратимами із 71 бригади, то можу сказати, що дронів-камікадзе та FPV вони мають достатньо. Більшість дає держава, є також волонтерські поставки.

- Ми багато говоримо про FPV. Та все ж співпраця з артилерією лишається актуальною. Який ваш досвід такої роботи?

- Все залежить від артилериста. Є артилеристи, які працюють з 2014 року і напрацювали й око, і руку. Наприклад, коли ми працювали із суміжниками з 24 бригади і давали їм ціль, то вони вже з другого разу точно влучали. Наші ж артилеристи з бригади, які кілька місяців пробули на полігоні до того, використовували 5-6 снарядів, щоб влучити, і то не завжди точно.

- Що ви думаєте про те, що надалі у війнах артилерія все більше поступатиметься дронам?

- Якщо ідеться про артилерію, яку використовували ще в 1945 році, яка не пройшла жодного вдосконалення, то безперечно вона поступатиметься дронам. Але сучасна артилерія, що наводиться по GPS-координатах, – вона б’є дуже влучно. Та для неї потрібні спеціальні снаряди – дорогі за вартістю і в обслуговуванні.

- Свої снаряди для скидів – якщо ідеться про мавіки особливо – самотужки робили?

- Деякі самотужки, а деякі закупляли в спеціалізованих майстернях, що працюють з волонтерами. Ми використовували навіть радянські снаряди з РПГ-7. Ось їх робили вручну – механізм спрацьовував, коли два дроти торкалися одне одного після того, коли дрон спускався до цілі.

А є спеціальні плати підриву. Тобто все залежить від типу боєприпасу.

- Не мені вам розповідати про проблеми, які існують в українській армії та про те, як у суспільстві проявляються випадки неповаги до людини у військовій формі. Зрозуміло, що це нагнітається через російські інфовпливи і виконавцями часто є маргінальні верстви суспільства. Та все ж: яке ваше ставлення?

- Мені поточний стан справ не подобається, та й не дуже подобається ставлення до нашої армії. З 2014 року майже нічого не змінилося. Давно вже можна було зробити послугу електронного військового кабінету, і таким чином всі особисті справи, які є у військкоматах, були б в електронному вигляді. Не просто затикати дірки ким попало, а діяти обдумано. Потрібно когось призвати – відкриваєш базу, шукаєш людей з відповідною освітою й досвідом. Загалом процес мобілізації впирається в людей, які сидять на місцях.

- Однак з переходами також все не так просто досі.

- Я перейшов по знайомству і це зайняло аж 9 місяців. При чому, робив я все тихо, не афішуючи.

- А загалом є ким затикати діри?

- Є. У нас дуже багато кадрових військових на посадах в тилу. Штат тилової служби великий і роздутий. Піти звідти воювати вони не хочуть, тоді як на передку працюють всього-на-всього 400 тисяч людей, якщо не менше. І це деморалізує тих, хто на нулі. Можливо, це зміниться з часом. Все залежить від командування.

Ольга Скороход, Цензор. НЕТ