"Рубежу" - 10 років
Це шлях від кількох десятків мотивованих добровольців створити перше бойове з’єднання НГУ за стандартами НАТО до одного з найефективніших підрозділів Сил Оборони.
Станиця Луганська. Маріуполь. Світлодарська дуга. Київ та Київщина. Луганщина: Трьохізбенка, Сєверодонецьк, Рубіжне, Лисичанськ. Харківський контрнаступ. Бої за Бахмут. Лиман. Сіверськ. Покровськ.
Понад 1239 нагороджених орденами та медалями, із них 260 - посметно. 16 - відзначених званням Герой України, 14 з них – посмертно.
Документальна стрічка "Перші, хто так робить" - історія становлення та головні битви 4 бригади оперативного призначення імені героя України Сергія Михальчука "Рубіж" очима бійців та їхніх командирів.
Їхня історія почалася 10 років тому.
Станиця Луганська (2016-2017). Маріуполь (2016). Світлодарська дуга (2019-2020). Київ та Київщина (2022)
Луганщина - Трьохізбенка. Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ (лютий- червень 2022)
Харківський контрнаступ (вересень- жовтень 2022)
Бої за Бахмут (2022-2023). Лиман. Куп'янськ. Сіверськ та Покровськ. (2024-2025).
Бойовий шлях бригади - вчинки бійців та командирів, що б'ються за Україну та ціною життя пишуть її історію.
За час повномасштабної російсько-української війни орденами і медалями України нагороджено – 1239 військовослужбовців, із них – 260 посмертно.
На сьогодні у бригаді званням "Герой України" відзначено 15 військовослужбовців, 13 з них – посмертно.
**********************************
Полковник Сергій Сидорін, командир 4-ї бригади Національної гвардії "Рубіж". Дійсно хвилюючий момент, коли офіцер, який був одним з тих, хто створив цю військову частину, зараз її очолив. Тобто, такий великий шлях. І можна спочатку, і зараз до цього 10-річного ювілея якраз вашими очима подивитися на те, як було створено "Рубіж" і чим відрізняється ця військова частина, який шлях був на різних напрямках, і що собою зараз являє бригада. Отже, розкажи, будь ласка, що було 10 років тому, з чого починалася бригада "Рубіж".
СЕРГІЙ СИДОРІН, КОМАНДИР 4-ї БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ГЕРОЯ УКРАЇНИ СЕРГІЯ МИХАЛЬЧУКА "РУБІЖ": Бригада була створена 10 років тому, в 2015 році в травні місяці, 25-го числа. Призначена частина, група офіцерів управління, і була розгорнута рекламна кампанія щодо набору добровольців в дану бригаду різних категорій: від солдата до офіцера, всіх, хто має бажання, всіх, хто хоче себе випробувати.
Задум створення ідеї був дуже правильний на досвіді 2014 року, який показав, що потрібно нашій країні боєздатний підрозділ, який може реагувати на виклики тероризму, сепаратизму, зовнішніх ворогів, зовнішніх факторів в будь-якій точці України в найкоротший термін. Тому було керівництвом держави, командуванням військ прийнято рішення про створення бригади, як тоді називали швидкого реагування, номер військової частини 3018.
Журналіст :Я про вас дізнався, коли ви брали участь в одних з перших бойових операціях Нацгвардії на кордоні з Росією. Розкажіть, будь ласка, про ваш досвід, як ви зустріли 2014 рік? І яку участь у бойових діях брали?
Військовий: Зі своїм підрозділом ми виконували стабілізаційні дії в місті Донецьк. Це було ще з квітня 2014 року. Бачили, як зароджувався сепаратизм. Бачили мітинги українські, проросійські. Бачили, як захоплювалась Донецька обласна адміністрація.
В один із днів наш підрозділ піднімають по тревозі. І ми вибуваємо до населеного пункту міста Слов'янськ. Виконуємо задачу на блокпостах, щоб не розповсюджувалась та вся нечисть, яка на той час захопила населений пункт і намагалася просочитися далі по території України.Це було 13 червня 2014 року.
Я був заступником командира батальйону вже на той час, але виконував обов'язки заступника командира блокпосту. Блокпост №1. Його називали "Рибхоз". Поблизу селища Мирне, окраїна міста Слов’янська.
Десь 25 червня засоби масової інформації сказали, що в населеному пункті знаходяться російські танки. 26 червня на наступний день цивільні перестали рухатися через блокпост. Тобто, абсолютно заблокована територія, руху немає, нічого немає, тиша. І чутно гул техніки десь кілометрів три від нас. Близько 18-ї години в нас почався мінометний обстріл, обстріл з танків прямою наводкою.
Журналіст: Важливо сказати тут емоції зрозумілі. Тому що, це взагалі перша танкова атака ворога у всій російсько-українській війні. Тобто, вперше росіяни завезли танки в Слов’янськ. І це їхнє взагалі перше застосування. Жоден наш військовослужбовець до цього моменту не бачив танків ворога і не зазнавав танкової атаки.
Перша моя команда була під час обстрілу - "До бою".
Танки пішли з піхотою. Бійці відкрили вогонь зі стрілецької зброї. Піхота зразу залягла. Вона не продовжила наступ. Тоді, ще я особисто спостерігав - противник був без бронежилетів, без касок. Можливо, це були якісь демонстраційні дії. Можливо, вони прощупували, в якому напрямку можна здійснити вихід, чи просунутися, чи захопити полонених. І потім це презентувати на весь світ.
Перший бій стрілецький, коли бачиш противника, просто тунельний зір, руки трясуться, і побачив вже профіль танка, бортову його частину за 35 метрів від нашої позиції. Він їхав боком. Їхав посередині блокпоста, так би мовити, розсікав його навпіл. Особливо не цілячись, зробив постріл. І танк зупинився.
Я думаю, що було пробиття. Пробиття під башту, в борт. //В цей час інший танк, який був на відтяжці, який прикривав мене, в парі працювали, зробив постріл. Я вже в той час забіг за укриття в бетоноспоруду. Він зробив постріл в цю бетонну споруду. І таким чином я дістав осколкове поранення від танкового снаряду. Це я зрозумів тоді, що командиру не потрібно самому виходити вступати сильно в бій. Для мотивації бійців - це дуже добре. Але основна задача командира – це координація.
Ви були на посаді заступника командира батальйону і пішли на нижчу посаду в нову частину в "Рубіж" на посаду командира роти?
Військовий: Так. Я був на посаді заступника командира батальйона спеціального призначення.
Прийшов 54-м чоловіком, командиром роти, були призначені командири взводів. І було в мене 8 бійців особового складу. Це була наша перша рота, 1-го батальйону, 4-ої бригади.
З нами був постійно з 1-ою ротою також наш командир батальйону. Зараз це полковник Оболєнський Ігор Григорович, який призначений командиром корпусу "Хартія". Його заступники, психологи, командування роти всі були на полігоні. Всі займалися. Тобто, командир батальйону на той час займався абсолютно з нами, можна сказати, в строю. І управління батальйону всі ми починали з азів від самого елементарного і збільшували далі. Тобто, знаєте, офіцери різного рівня всі харчуються те, що їсть військовослужбовець. Це підведення підсумків кожного дня. Це ранкова фізична зарядка, де всі від командира батальйону та солдата здійснюють марш або кросову підготовку. Це об’єднання... підведення підсумків. Це молитва націоналіста. Тобто, людей...
Журналіст: В 2016 році була молитва націоналіста?
Військовий: Так, так. Ми робили упор на патріотичну підготовку, з чим раніше, я до прикладу, в такому форматі не зіштовхувався. І люди вірили в ідею. Всі прийшли в бригаду добровільно. Не було кого запхнули,
Були офіцері із атомної станцї. Були офіцери, які прийшли з цивільного життя, закінчивши лише магістратуру. Були офіцери з Національної поліції, які перейшли. Добровольців було насправді з цивільного життя дуже багато, але не всі до нас попадали. Тому що, на той час в бригаду потрібно було пройти 3-або 5-денний курс відбору. І були такі випадки, що із 70 чоловік до нас у частину, до 15 чоловік тільки набирали. Решта не витримували відбору.
РАПТОР,ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОТИ СНАЙПЕРІВ 4-ї БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ГЕРОЯ УКРАЇНИ СЕРГІЯ МИХАЛЬЧУКА "РУБІЖ": Нам сказали, шо це перший відбір, в якому не участвує Капа. Капа для нашої бригади це дуже громко. Це людина, це головний, це колишній головний сержант першого батальйону оперативного призначення. Надалі Капа став главним сержантом бригади Хартії. На жаль, він загинув. І нам коли сказали, що це перший відбір, від якого Капу відсторонили, бо із-за нього типу за цілий рік там із 2000 кандидатів там відібрали всього 200 чоловік. І я типу коли це почув, думаю вау убрали цього тіпа, ну побачим, що воно воно буде. Моя задача попасти в бригаду. І ми тіки прийшли, нам сразу заявили, шо зараз буде проходити тест Купера і хто не здасть тест Купера той не поїде з нами навіть на полігон.Тобто поїде одразу додому. ... Треба було вкластись в 3 хвилини, я вклався в 2 хвилини 20 секунд. Це кльовий результат. Ну я собой єстєствєнно попишався трошки, но потім не дуже.
Нам видали лопатки, які ми мали причепить собі на пояс і нам сказали, шо це наша зброя, тепер без зброї ми нікуди. Зброя завжди в руках. А так склалось, шо в мене не було паска і мені довелось з цією лопатою бігать в руках, поки я не знайшов якийсь мотузок і просто не підв'язав його. А ще нас познайомили з Буратіно.Це був наш поранений побратим, який чомусь на протязі всього тижня ні разу не вмер. Ця огромне довжелезне поліно, ну от таке завтовшки і з яким ми мали бути всюди. По-моєму, нам дозволили... ходити по нуждє без нього і в їдальню. Весь інший час це завжди з полєном.
Коли вони заходили до нас в палатку і бачили, шо полєно лежить на підлозі, сначала нас виганяли і це було тіпа там шось 30 секунд врємєні отсчьот. І за ці 30 секунд всі мають з палатки вибігти і всі ці 24 людини, стать упор лежачи, виконать наступну команду і чекать наступних.
Потім нас добряче разів 100 прокачають. І потім нам пояснять, ви знаєте за що ви качались? Нєт? не знаєм, ми ваших правил не знаєм. І вони кажуть, потому шо ви свого пораненого побратима стікаючого кров'ю, ви його поклали на холодну підлогу. І ми думаєм, Боже, які ми мразі, просто, а для нас це полєно. Ну поняли, хорошо, ми свою помилку засвоїли. Відтепер поліно лежало от так от, ми його розклали просто на всі ліжка і там лежало одне полєно, ну може 6 ліжок займало.
ЮДЖИН,КОМАНДИР РОТИ СНАЙПЕРІВ 4-ї БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ГЕРОЯ УКРАЇНИ СЕРГІЯ МИХАЛЬЧУКА "РУБІЖ": Ми тільки приїхали пам'ятаєм до табірного містечка нашого на полігоні і розгрузилися дає команду там по часу скласти речі, розложитися, займати свої місця і потім шикування і будуть далі доводити чим ми будем займатися взагалі.Там в цей день, на тиждень. Командири відділень та сержанти взводів будуть залучатися в планування от і на кшталт такого. Я пам'ятаю, що я ми вийшли перекусити до столової. А я ішов з товаришем спілкувався, але я не помітив як він просто зайшов у палатку, а я між палатками пройти дальше до курілки. От і тут же я іду ж розмовляю вот зупиняє. Дивлюся на мене дивиться головний сержант ба... батальйону ну я розумію, шо шось тут не так. Я повертаю голову і я по... і я вже просто розумію, шо ну шо б я зараз не казав, шо я не сказав би це мабуть Х10 буде хуже мені. От ну і все. Там все зрозумів. Там наше відділення підняли по тривозі, екіпірувалися і поганяли спочатку бігати з криками: "Я ніколи не буду більше ходити один". Так для мене почалось моє КМБ.
Як покарання, якщо ти десь зловив штангу, то можна було і взводом ходити до туалету.
ХАРВЕСТ
РОЗВІДНИК - СНАЙПЕР ВЗВОДУ РОЗВІДКИ БРИГАДИ "РУБІЖ" (ЛЮТИЙ - ЧЕРВЕНЬ 2022)
Зарубіжні інструктори були - Ізраїль, Америка, Англія, французи. Ну ми в них поступово переймали досвід. Знання рятують життя, і це факт.
РАПТОР, ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОТИ СНАЙПЕРІВ 4-ї БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ГЕРОЯ УКРАЇНИ СЕРГІЯ МИХАЛЬЧУКА "РУБІЖ": Я відчував щастя від того, шо я відчував себе настільки якимось потужним мужиком. І я розумів, шо ми перші з цілої країни, хто це робить.
CІДОРІН:Такої підготовки одиниці військових частин могли собі дозволити. Ми мріяли потрапити на лінію бойового зіткнення і довести, показати те, що ми навчилися.
СВІТЛОДАРСЬКА ДУГА, 2019-2020
СЕРГІЙ СИДОРІН: 2019-2020-х роках, ми виконували бойове завдання на Світлодарській дузі в складі підрозділів Збройних сил. Ми виконували разом завдання з одною з бригад.
Про що для вас цей період? Який, можливо, ви для себе винесли досвід?
ЮДЖИН: Досвід це от це от саме просто перебування в зоні бойових дій, це психологічно на військовослужбовців впливало, емоційно.
Мабуть, мій самий дальній постріл був це 695 метрів. Ну на сьогоднішній день ряд снайперів скаже шо це маленька відстань. Так, я згоден, це невеличка відстань, та і цільу мене була ну майже ростова. Але тоді, коли всі прячуться постійно, по траншеях лазить і когось піймати - це було дуже чудово.
РОДЖЕР, КОМАНДИР РОТИ Бригади "РУБІЖ" (2022-2023) : Непосредственно линия соприкосновения в зависимости от напрямку дистанции там колебались от 70 до 300 метров от противника.
А ты ходишь, смотришь как они там накопичуються. А потом, как было у меня, разносят позицию с МТ-12. Из Рапиры просто ну вщент. Ровняют с землей. И ты просто будешь смотреть на это? Да нет.
ХАРВЕСТ, ІНСТРУКТОР З БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ БРИГАДИ "РУБІЖ":
Ми накошмарили негідників, дуже сильно. І вони визвали на нас снайперську групу. І в нас було два поранені, один мій побратим Добриня. Його перший снайпер в бойніцу… в спину підстрелив. Була тяжка евакуація з ним. І, слава Богу, він вижив, все добре, евакуювали. І через неділю, блін, ті самі снайпери підстрелили мене.
Але ситуація в тому, що стріляли вони не в мене, стріляли теж в мого побратима, гарного друга Сокола. Стріляли в нього, ми покращували в інженерному плані позицію свою, і снайпери нас спалили. Стріляли в нього, промазали по ньому, попали в брус. І від бруса прилетіло рикошетом, як військові кажуть - утюгом. Типу в бочину мені утюгом зайшла пуля. І після того я на рік випав зі строю. Порівняно з теперішніми реаліями війни, то був дитячий садок.
ПОВНОМАСШТАБНЕ ВТОРГНЕННЯ ЛЮТИЙ, 2022
Журналіст: Розкажіть, будь ласка, про наближення російської агресії в 2022 році повномасштабної.
Сідорін: Станом на початок війни я був командиром 2-го батальйону оперативного призначення в нашій бригаді. Був командиром батальйону з 2018 року. Наша бригада отримала бойове розпорядження. Вибути на схід в Луганську область для підсилення однієї з бригад, які там виконували завдання.
Якого числа, до речі, це сталось?
Військовий: Отримали бойове розпорядження ми в січні.
Журналіст: Нікого не здивувало? Хотіли запитати, що ви ж Гостомель обороняли і бригада мала обороняти Гостомель і виконувати там завдання.
Військовий: Ну, ми навіть не підозрювали, що буде війна. Тобто, для нас це було чергове відрядження на першу лінію, як тоді називали. Офіційної інформації ніякої не було. Ми сформували батальйонно-тактичну групу доволі потужну, посилену. Всі контрактники, вся бойова складова, все на 90% танкове... танки, артилерії, тобто, артилерійське озброєння, броньовані машини, інша бойова техніка - все це на 90% убуло на схід.
Журналіст: Коли ви виїхали в Луганську область?
Військовий: Останній наш танк з'їхав з крайнього нашого ешелону. Це було в місті Рубіжному. Він вивантажився. Це було 3 години ранку 24 лютого 2022 року.
Журналіст: Прям напередодні?
Військовий: Прям напередодні.
Журналіст: А які сили... Важливе питання. Бо багато людей кажуть: "Так, а де ж була бригада "Рубіж", яка знаходиться в Гостомелі під час самого нападу?" І які сили залишились... Які сили дозволили залишити в самому Гостомелі? Що там було?
Військовий: В Гостомелі на той час залишилася рота строковців, група офіцерів управління, які забезпечували повсякденну життєдіяльність частини, адміністративні питання, які вирішувалися, забезпечення, які вирішувалися, і підрозділ охорони, який охороняв військове містечко. Все, що було бойовою складовою, люди, які навчалися воювати по декілька років, контрактники, всі виїхали на схід.
Залишилось трохи більше строковців зі стрілецькою зброєю... Трохи більше сотні строковців зі стрілецькою зброєю. Залишився взвод зенітно-ракетно-артилерійський взвод. Це декілька ЗУ-23-2 і декілька ПЗРК "Ігла". І все.
Журналіст: І все?
Військовий: Вибачаюсь. Ще дві гармати.
ФАРА , КОМАНДИР ВЗВОДУ ППО: До повномасштабної ми самі з себе шуткували, що ми самі бєсполєзні війська, тому, що нічого не летить, нічого ніде, ну просто ходимо ,вивчаємо тактико-технічні характеристики цього озброєння, а задіювати ми його не будемо.
При цьому до 24 лютого ви не стріляли жодного разу?
Військовий: з бойової ракети ні, ми стріляли тоді з макетів, ну як, були тренажери загальновійськові, ПЗРК "Ігла" і ми стріляли тільки з тренажера, а так бойову ракету, просто там відкрив ящик подивився - ооо бойова ракета.
Військовий: куча грошей лежить в ящику, дивишся на ракету представляєш квартиру в Києві (СМІХ) і все закрив ящика, взяв макет і пішов дальше по полігону з макетом і все.
Так як наша бригада рахувалася швидкого реагування, типу для нас це була норма, ніхто цьому сильно там не удівлявся якщо нас підіймають по тривозі, всі розуміли навчально бойова тривога всі розуміли типу це стандартна процедура для нашої бригади так сказати ми покращуємо свої навички.
Потім вже сказали, що все ми заступаємо на охорону ДП Антонова на круглосуточноу, я не пам’ятаю яке це було число, десь 18, можливо, десь так, десь близько до 24. І ми заступили на ДП Антонова цією зведеною ротно-тактичною групою і сиділи там на Антонова собі так кожен на своїй позиції, де визначили позиції там собі і сиділи.
І все так досиділись до 24 лютого, поки не полетіли вертольоти.
Десь вже четверта година, третя година я мав лягати відпочивати мене мав поміняти солдат один.
І я сиджу, і якраз смєна вийшла помінялася на позиціях, та смєна прийшла з позицій і я собі сів за кермо автомобіля, поклав голову на кермо думав відпочивати, коли ця смєна, яка вийшла на позиції, кричить що щось швидкісне прогуділо і дуже великий вибух у Києві був. Ну я вийшов подивився , дивлюсь знову щось пролетіло над Києвом, другий раз прольот над Києвом, взриви над Києвом, все вже що обстрілюють Київ, там все на нас наступ, туди сюди, і все ми вже піднялися, я всіх людей вигнав на позиції, тому що ну ніхто не розумів що, ну там Київ обстрілюють можливо зараз там полетять гелікоптери, побіжить якась піхота..
Я доповів по радіостанції що чую роботу гелікоптера, на що мені сказали, що типу а там гелікоптерів в небі немає, якщо то спостерігайте візуально.
І ми вже вийшли на найбільш високу точку, щоб шукати ці гелікоптери і там со сторони білорусі я побачив через посадку перестрибують гелікоптери. Один другий, третій , четвертий, я їх нарахував
Журналіст: в бінокль чи очима?
Військовий: очима вони вже були занадто близько даже до нас
Добре що вони залітали на Ка-52, я без вагань крикнув, по ворожій авіації вогонь. Тому, що я вже тільки потом десь так на другий день на третій до мене вже мислі доходили , що от би вони летіли на якихось Мі-24, Мі-8 - я б їх пропустив прям на аеропорт.
Журналіст: чому?
Військовий: Ка-52 тільки в росії на озброєні і все, ну більше ніде їх немає на озброєні, вони ж кинули все саме найкраще в перші дні війни, от типу, вони ж вважались там друга армія світу, от вони захтіли всю мощь показати в одну секунду, і ця мощь обосралась в другу секунду війни.
Перша секунда вони до нас долітали, в другу секунду вони взяли люлей, всьо. Вони поняли, що ця мощ падає, горить так, як і не мощ.
Журналіст: Перший постріл зробили саме ви, наскільки далеко був від вас цей вертоліт, яка ця секунда до ухвалення рішення?
Військовий: я побачив їх шість штук, поки я забіг по ракету, і вибіг вже з ракетою, вони розділились по три гелікоптери і летіли з двох напрямків, по три штуки. І там була під ДП Антоновим бетонна дорога ,я вибіг на ту бетонну дорогу і бачу що вони чотко летять на мене, і я так , низько низько, (ПОСМІШКА) я вхопив цю ракету, став і стою навпроти нього, я бачу він приближається і приближається, і я стою з цією ракетою дивлюсь на нього і я розумію, що там відповідно до всіх відповідних нормативних документів, що відстань до цілі повина бути 500 м і більше, і я так враховую, що він вже дуже близько, що ракета не встигне вийти на курс цілі і не попаде в нього, я так просто присів і він наді мною пролетів, такий здоровий оказався, пролетів , я вже розвернувся і він пролетів і я стрельнув йому в догон.
Вже в спину, як трус (СМІХ). А тоді була думка - чого він не стріляв по мені, от в мене саме перше питання чого , чому він оставив мене в живих. Ну от чому, що я не так зробив що він мене не знищив. Ну слава богу конечно, ну мене ця мисля по сьогоднішній день не оставляє, ну от чому.
Журналіст: він же вас бачив
Військовий: да і прекрасно бачив і озброєння в нього там кулемети , там навіть ракети не надо на мене тратити , кулемети, 30 пушка, ну там типу можна було на фарш пустити ну просто з нажатієм тієї кнопки чи педалі чи як там стріляє, можливо, він подумав, що я не стріляю, я злякався ну так, втічу зараз
Скільки ваша група сумарно збила тоді гелікоптерів?
Військовий: шість
Журналіст: із них ви особисто?
Військовий: два. Ми стримали противника, дали можливість там сили оборони країни розгорнутися в бойові порядки, там на околицях Гостомеля і не пустити противника дальше. От як би це напевно не пафосно звучало, ну на мою думку ми такий зробили маленький але дуже потужний щит в обороні нашої столиці.
Ну на рівні бригади я думаю що так, перший нацгвардієць, саме з бригади Рубіж, який збив два гелікоптери, даже не перший нацгвардієць , а перша бригада яка прийняла бій одразу на двох напрямках і там в один з них на обороні київщини з яких там 60% строкова служба, ну нищать авіацію противника, я думаю, що для бригади це галочка якась.
ЛУГАНЩИНА, с. ТРЬОХІЗБЄНКА, ЛЮТИЙ 2022
РОДЖЕР, КОМАНДИР РОТИ БРИГАДИ "РУБІЖ" (2022 - 2023):
25-го противник прорвав повністю лінію оборони. Де ми виконували завдання - він прорвав його з трьох напрямків. З лівого флангу, по центру і справа. Загалом викотилось на нас в районе что-то трех механизированных батальонов и один танковый батальон противника. Они перешли Северский Донец по понтонным переправам и уже на бронетехнике непосредственно вступили в бой и совершили как бы так, взяли підрозділи в оточення.
ХАРВЕСТ, ІНСТРУКТОР З БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ БРИГАДИ "РУБІЖ": Ми в перший день хапнули ...... жостких. Ми п'ять днів, коротше... Просто складність в тому, що ми не знали, лінії розмежування не було. Не було конкретної лінії розмежування, ми не знали, де знаходяться наші вороги, окупанти. Ми не знали, де знаходяться наші війська. Було… ну складно було.
А як ви зрозуміли, що це оточення?
П#дари скрізь були. Скрізь техніка була. Зетки, вешки. І ми оце.. Ми коротше, щоб ви розуміли, коли немає зв'язку з командирами, то все, що ти навчився, ти приймаєш сам особисто рішення і керуєш парадом вже на своїх умовах. Тому було складно. Не було ні води, ні їжі. Ми були в оточенні в трьох кільцях. Нас перекрили дуже різко. Бліцкриг у них удався. Оце шо-шо, але перші дні вони, конечно, молодці. Але ми пертурбацію військ наших зробили, зробили наші висновки. Що, коротше, не треба опускати руки.
Скільки ви виходили з оточення?
П'ять днів і шість ночей.
Да, тяжко було йти. Я в третій день викинув плити, бо в мене спина не витримувала. Ну бронеплити короче, викинув. Потом викинув БК все, яке в мене було. Залишив тільки один ствол і магазин, на всякий випадок.
Я вийшов на свою групу. В мене була радіостанція і був телефон. Я виходив по Google Maps.
РОДЖЕР, КОМАНДИР РОТИ БРИГАДИ "РУБІЖ" (2022 - 2023)
Одни прошли 70 километров. А вторые 120 - лесами посадками, пешочком одни три дня, другие 5. Дольше всего 7 дней выходил Сергей, позывной Прапор в тот момент, он, по-моему,у него была самая большая группа . 17 человек.
А от чим ви можете їм допомогти в такій ситуації?
Я помог им раньше когда они у меня почти год ходили по полигону, где каждый раз они приходят на точку и я им по радиостанции даю координаты другой точки и на полигоне они проходили то, что они прошли.
Выглядели они очень… очень уставшими. Очень устали. Ну ничего – отоспались, отъелись… Дайте мне автомат – одно из первых слов было Прапора – Дайте мне автомат.
ХАРВЕСТ, ІНСТРУКТОР З БОЙОВОЇ ПІДГОТОВКИ БРИГАДИ "РУБІЖ":
Вийшов командир особисто мене зустрів, ну, нашу групу. Я отак сів біля машини, плачу, капець, емоції були таким ручйом, я успокоїтися не міг. Мені дають сигарету, а в мене руки трясуться - сигарета випадає. Я піднімаю її з пола знову підкурить. Мені пацан, ну побратим каже, а на тобі іншу сигарету. Говорю: та я тільки шо з болота пили воду, топили сніг, короче, то мені та сигарета з пола якось… не відіграє ніякої ролі. Я отак от сів, і мені така думка прийшла, що ціна життя – це одна сигарета. Чому? Життя взагалі нічого не варте.
Коли вернулися, у нас траншейна, знаєте, траншейна болєзнь ног.
Але потім, через сім днів, орієнтовно, де ми перебували в Сєверодонєцьку, взяли сили в кулак, як підійшов до ротного, кажу: давай мені взвод, будемо хірячиться далі.
Роджер: Основная задача обороны это знищити наступальний потенціал ворога. Этим мы и занимались.
Они наступали, а мы стояли. Выматывали противника. Результатом чего был довольно эффективный контурнаступ 2022 року.
Я видел своими глазами штурмовые группы противника, начиная от 20 человек. Они идут - по ним. Они падают и дальше идут. В день таких 7-8 штурмов было примерно.
КИЇВЩИНА, лютий 2022, батальйон "Свобода"
АНДРІЙ ІЛЛЄНКО,ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БАТАЛЬЙОНУ "СВОБОДА" БРИГАДИ "РУБІЖ":
Батальйон "Свобода" виник на самому початку повномасштабного вторгнення як суто добровольчий підрозділ. Тобто, людей, які мали військовий досвід станом на 24 лютого 2022 року, в батальйоні було декілька чоловік. Це комбат Петро Кузик і декілька людей, які разом з ним воювали в батальйоні "Карпатська Січ" в часи АТО з 2014 року.
Тоді батальйон брав участь у боях за оборону Києва. Це були бої на лівобережжі в районі Баришівки. Там оці села, які навколо Баришівки. І друга частина — це правобережний фронт тоді, це Буча, Ірпінь, Гостомель.
Підрозділи батальйону, тоді ще добровольчого, брали участь в боях за Ірпінь, брали участь у звільненні Ірпеня, Бучі і Гостомеля. Батальйон був одним із перших, хто заходив на ці вже звільнені території.
І, власне, потім битва за Київ була переможно завершена. Москалів відігнали від столиці, столицю відстояли. І постало питання, що робити далі?
І з того часу батальйон долучився і став складовою частиною бригади "Рубіж", третій батальйон "Свобода". Потім ще був створений четвертий батальйон "Сила Свободи".
Рубіжне- Сєверодонецьк- Лисичанськ, лютий- червень, 2022
Хотілось, щоб ви сказали про значення дій батальйону тактичної групи бригади "Рубіж" на першому етапі війни. На яких напрямках застосовувалась? Давайте для початку розкажемо значення і важливість боїв за Рубіжне, де ви одразу прибули.
Сідорін: Бої за Рубіжне - це основна така сторінка історії нашої бригади. Там сформована була наша така славетність, напевно, основа нашої бригади. Тобто, все, чому вчили наших бійців, всі: від солдатів до командирів, проявили себе як найкраще. Місто Рубіжне. Не було там підрозділів, які мали б оборонятися.
Журналіст: Як це сталося, оскільки фактично тоді слово "Рубіж" воно і виникло в Рубіжному. Тому що, була організована рішенням командування ОТУ "Північ" генерала Красильнікова, тактична група "Рубіж", яка так і називалась до оборони Рубіжного і при чому керівником цієї тактичної групи був призначений командир саме батальйону тактичної групи 4-ї бригади Нацгвардії. Було 2 такі випадки у війні. В Маріуполі полк "Азов" взяв на себе оборону міста і йому були підпорядковані всі інші підрозділи. А в Рубіжному було все підпорядковано 4-й бригаді Нацгвардії БТГру . Чому так сталося?
Військовий: В перші 2 дні війни, коли наші підрозділи вели бої в районі Трьохізбенки, в районі Щастя, ми показали доволі нормальну організованість. Генерал Красильніков побачив наші можливості. Ми були ну, дуже потужно, скажімо так, організаційно правильно створені. У нас була артилерійська батарея. У нас була танкова рота. У нас була зенітно-ракетна артилерійська батарея. У нас було 3 повноцінні піхотні роти. У нас був сформований орган управління. Командир був на своєму місці.
В нас була своя аеророзвідка. Тобто, в кожного підрозділу піхотного. В підрозділів артилерії були на той час БПЛА типу "мавік". Також у нас був підрозділ розвідки "На крилах" на той час "Лелеки" "Валькірії", які дозволяли проводити розвідку району на глибину, ну, скажімо, до 10 км.
Журналіст: Що ви згадуєте щодо періоду боїв за Сєверодонецьк?
Військовий: Почалося все з готелю "Мир". Противник зайшов у цей готель "Мир". Закріпився на ньому. Готель був доволі укрплений. Артилерійськими системами його зруйнувать було фактично неможливо. І противник почав звідти повільно просуватися будинок за будинком, накоплюватися і просуватися в глибину міста. У нас вже деякі підрозділи були виснажені . У нас з'явилася можливість вивести одну із рот нашого підрозділу на перегрупування. По завершенні боїв за Рубіжне до нас приєднався підрозділ добровольців, який прибув до нас як громадська організація "Свобода". Приєдналися до нас, змінили нашу одну із рот, зайняли рубіж. Так потужно зайшли. Ну, почали утримувати рубіж оборони. Утримували північний фланг... північну окраїну даного міста. Люди вчилися. Порівняно, звичайно, із нашими штатними ротами було незвично, але дуже потужна мотивація людей. І показали потрібний результат. І вже влітку 2022 року це був у нас повноцінний сформований, навчений, мотивований батальйон..Зі сторони Рубіжного почали утримувати ділянку місцевості. Також знову міські бої. Ще більше місто, завод.
Журналіст: Сєверодонецьк.
Там були 4 мости, річка Сіверський Донець доволі швидка, русло швидке, доволі широке. Спочатку був зруйнований один міст, потім другий, потім всі чотири мости. І все постачання угруповання, яке там було, було на плотах, на лодках, евакуація поранених. Важкі були... І там також дуже багато людей проявили свій характер.
ЧЕХ, РОЗВІДНИК - САПЕР ВЗВОДУ РОЗВІДКИ БРИГАДИ "РУБІЖ" (2022-2023):
Я був безпосередньо в розвідпідрозділі.
Один з перших з боїв за Рубіжне. Ми були на східній частині міста, нас було порядку 13 людей, це нас - ми, розвідники й піхотинці. Орієнтовно о 7-й ранку противник почав робити мінометний обстріл по нашій позиції. І стріляв він десь добру годину. Ми розуміли, що після мінометного обстрілу має вже бути безпосередньо сам штурм. Я з снайпером піднялись на четвертий поверх, мені навісили снайперську гвинтівку і попросили, щоб я підставив плече. Я підставив йому плече під гвинтівку, він дивиться й каже: "Бачу БМП". Я в голові сиджу і думаю: ну, знищимо одну БМП. Каже, ще БМП. Кажу, знищимо. Дві БМП - не така страшна біда. Піхота. Кажу: "Багато?", він каже: "Взвод, ні, рота". Я, ну, просто повертаю голову, щоб подивитись і бачу, як із-за бугра виїжджають два танки, зупиняються і націлюються на нас. На той момент противник ще не знав, що ми знаходимось там, він просто пересувався вперед. Дізнався він, напевно, після двох хвилин, як ми по них вже відкрили вогонь. Так як це були, ну, мінімальні мобілізовані, які зібралися з Донецька і Луганська з окупованих територій, ми подивилися на них. Це були навіть не то шо підготовлені бійці, це люди, які ще вчора тільки вдягнули форму. У них були старі радянські металеві каски і тряпчані підсумки, які видавалися, напевно, ще в 90-х роках, і автомат. Все, це вся екіпіровка, яка була на них.
Ми подивилися на це, ми навіть не розуміли, чи дійсно нам потрібно стріляти. Ну, тому що виглядали, як якийсь Парад 9 мая в 45-му році. Але тільки відкрився вогонь, противник відразу зрозумів, що от звідкись вогонь ведеться, але звідки, він ще не знав. Він зрозумів це набагато пізніше, вже коли ми добре викосили, скажімо так, частину їхніх людей. І як тільки вони дізналися, де ми знаходились, по нас вже почало прилітати все. Дійсно ми просто бігали посеред будівлі, по якій працювала 30-міліметрова пушка від БМП, і також додатково працювали два танки. Ми змогли їх затримати скільки було часу, допоки нам не дали команду на відхід, тому що противник вже практично взяв нас в оточення. Після того, як вийшли, ми почали перевіряти всіх людей і ми зрозуміли, що чотирьох людей з нами не вистачає. Ми пробуєм виходити з ними на зв'язок і вони повідомляють, що вони закриті в будівлі. Вони не змогли вийти, тому що танк просто знищив їм прохід. І ми пробували всю ніч їх звідти дістати, деблокувати. Вони ж, бувши там, як би це не звучало, в капличці на третьому поверсі просиділи всю ніч практично в оточенні ворога. Старший, який там знаходився, побачив, що біля нього розгортається, КСП батальйону, тобто, його штаб. І повідомив за це, повідомив свої же координати і направив на себе артобстріл, що дозволило повністю на той момент знищити штаб батальйону.
КСП було повністю знищене. Там знищено було порядка 20 чи 30 одиниць тільки техніки. Про особовий склад ми мовчимо, ми не знаємо, скільки там було. Нам полонений командир роти, якого ми взяли, про це повідомляв "дуже" гарними словами. Хлопці просто укрилися де змогли і очікували, поки закінчиться артобстріл. І завдяки знову ж таки нашим артилеристам, які філігранно відпрацювали, вони по наших практично й не попали.
Журналіст це ж ризик, що вони там можуть і загинути?
Так. На превеликий жаль, так, але що ми ставимо в пріоритет, якщо я в оточенні? Своє життя, яке вже і не факт, що я виживу, чи виконання задачі для того, щоб вижили мої побратими надалі? Важка моральна дилема, але факт лишається фактом. І коли люди таке роблять, безпосередньо вище командування, яке приймає чи не приймає це рішення, але не просто так хлопці це роблять. Вони роблять це з розумінням того, що як би важко не було, задачу необхідно виконати.
Журналіст: Хто це був, який позивний?
Позивний Скіф.
Вони всю ніч просиділи в тій самій капличці, як ми ласкаво кажемо, молячись, допоки на ранок ми не змогли їх повністю деблокувати і хлопці в повному складі вийшли з оточення.
Журналіст: Розкажіть, які сили кинув ворог на Рубіжне? Якими силами батальйонно-тактичну групу атакував ворог?
З початку було на нас два полки одного із полків, так будемо називати, ЛНР-івських полків. Із росіян там була... були тільки артилеристи. Все остальне були жителі України. Вони себе вважають, можливо, колишніми жителями України. Це були мобілізовані, які були мобілізовані напередодні війни, які не проходили злагодження або взагалі, або проходили його 3 дні і їх просто кидали штурмовими групами на нас. І незалежно від кількості, скільки полків було напроти нас, чи полків, чи бригад, вони постійно поповнювались, оновнювались, оновлювались і оновлювались. Були... Також були підрозділи "Ахмату" напроти нас. Значить тактика дій противника була така. Вони знищували не тільки наші позиції артилерії, а й пів кілометра позаду нас. Розбивали всі будівлі, споруди, все абсолютно знищували, щоб там було поле або... Ну, щоб там була просто лише бруківка, або якийсь металобрухт. Потім вони проводили штурмові дії силами піхоти, в якої були металеві каски, іноді були бронежилети, іноді не були. Автомат, 2 магазини, навіть не 4 магазини. 2 магазини. І просто це людська маса ланцюжком або просто масою бігла на нас. Вони знищувалися стрілецьким озброєнням. Тому що, піхота в нас була на той час досить-досить потужна.
ДЕСНА, КОМАНДИР ВЗВОДУ РОЗВІДКИ БРИГАДИ "РУБІЖ", ГЕРОЙ УКРАЇНИ (2022 - 2023)
Ось взяти лівий фланг Рубіжного, коли там ворог протиснувся між нами і Кремінною, то просто вісім розвідників добу утримували, переміщалися з однією вогневої точки. Ворог був через дорогу, в нього була підтримка танків і БМП, і артилерії, просто через це все переміщення, вони не розуміли скільки нас. Нас, вони думали там мінімум півтора-два взвода, а не вісім розвідників, які бігають стріляють. Просто було багато там трофейного озброєння, різного озброєння і в мене була ситуація , взяв РПК, накинув на себе, там такий підсумок радянський ще там було чотири магазини, я просто відстріляв ці набої з цього РПК, я викинув і вже взяв свій автомат і працював далі зі свого автомата. Постійно переміщались, ми проводили якісь, знаєте, такі дії безглуздого характеру, але вони дуже працювали.
Була ще така ситуація, там знаходиться один будинок і будинок ворога, тобто через дорогу 35 метрів з вікна, в вікно були перестрілки, ворог по дорогах, попід стінками висував свої штурмові групи. Була ситуація, що танки не могли ефективно під'їхати працювати по нашій будівлі, і ворог просто свій будинок танками зруйнував, пострілами танка, щоб вести вогонь саме по нашому будинку, щоб завдати нам шкоди.
І в мене на лівому фланзі сидів розвідник Микола Раптор і в нього коли горів будинок, він виходив по радіозв'язку, я кажу тіпа, Раптор, коли почне горіти твоя квартира, тоді можеш переміщаться. Поки ми тримаємо оборону. і просто вигорів один під'їзд, він ... потім почав горіти верхні поверхи, і він каже, в мене вже починає просто закипати фарба в квартирі, але я розумію, якщо ми відсунемося від цього будинку, то ворог буде ефективніше просуватися.
РАПТОР, ГОЛОВНИЙ СЕРЖАНТ РОТИ СНАЙПЕРІВ 4-ї БРИГАДИ ОПЕРАТИВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ІМ. ГЕРОЯ УКРАЇНИ СЕРГІЯ МИХАЛЬЧУКА "РУБІЖ":
У нас було декілька ігор. От. Перша гра — це по кому який калібр там стріляв. Друга гра — це було, єстєствєнно, хто скільки замокрушив росіян. Отставіть, не росіян, там було багато хто. Там були і чечени. От, поэтому, в принципі, хто скільки ворогів замокрушив, це друга гра.
І третя гра у нас була, хто більше контузій зловить. От. Так от, я можу пишатись собою, що серед розвідників по контузіях я посів перше місце. А от по знищенню ворога не дотягнув.
А, і була ще четверта гра. Після того, як пан Арестович сказав, шо у нього було 33 бойові виходи за лінію фронту, от ми вирішили, що давайте переб'єм його рекорд. От. І, на жаль, у мене не вийшло.
У мене тільки 30 виходів за лінію фронту. От. Мені не вистачило ще чотири, шоб піти до Арестовича і сказать йому, що він програв.
У нового командира групи вийшло. У нього, єслі я не ошибаюсь, 36 виходів за лінію фронту було.
От і, получається, і до нас же ж приїхав Юрій Бутусов, і він провів з нами всі ці п'ять ужасаючих днів.
В цій другій хаті, яку ми перейшли, це просто була жесть така. Сначало мало того, що по нам спереді постійно херячать, нас херячили артой, ну стволкою, по нас херячили танки. Танчик прямо вот стояв наш будинок, перед ним ще один будинок. І ми чуємо, як по тому будинку, що перед нами, він горить 24 на 7, бо по ньому гасить танк. Каждий божий день.
Я розумів, шо це вже були треті сутки, і я, ми максимально були впевнені, ми, от, вірили в то, що звідси ми живими, уже не вийдемо.
На треті сутки від мене так смерділо, мені так було неприємно, що я уже познімав з себе кітель, зняв з себе бойову сорочку, відкрив шафу, дивлюсь, а там висить чорна сорочка і біла сорочка.
А командир групи нас тоже в клєтчатій синій темно синій сорочці. І я дивлюсь, думаю, чорна, вона на мене велика, кажу своєму ще одному дружбану, кажу, тримай, Чех, це тобі. Чех вдягає її на себе, все, тепер вже вони в двох сорочках. Я думаю, ну мені тіпа якось там немає такої темної, зато єсть біла. Я дивлюсь, а там поряд стоїть весільна фотка, а там парєнь ну молодой, в моїй комплєктації на той момєнт. Я дивлюсь, а в нього, а він тупо в цій сорочці. Я думаю, ну що ж, раз ти така святкова, ну, значить, пойду в Вальхаллу, как на праздник.
Хлопці знають, що я граю. Кажуть, Раптор, а зіграй. От. І Бутусов такий, каже, що, Раптор уміє грать? І йому кажуть, та він пише власні пісні. Типу, о, Юрій Бутусов такий, фух, всьо, давай, давай.
Я побачив, що він мене знімає вже в той момент, коли він почав ставити мені питання, а я там ще на відео як дурачок. Ну, люблю, я себе так поводить. Я тоді почуваю себе живим. От. І я ж зіграв тоді свою власну пісню.
Журналіст: Невдовзі після цього ви отримали нагороду Герой України, але казали що хотіли відмовитися від неї. Чому?
Десна: Коли мене викликали на нагородження, якраз з тої квартири де знімав ці відео Юрій Бутусов, мене з цього опорного пункту, в мене є відео де ми просто, нам треба бігти по Сєверодонецьку, щоб потрапити, потім сісти в бронеавтомобіль і виїхати в Лисичанськ. Мене викликають, треба прибути зранку, я викликаю собі бронеавтомобіль, ми починаємо бігти, артилерійський вогонь, будинки палають. Я ж думав якісь будемо дії, контратаки, маневри, додаткові підрозділи раз нам на підтримку підуть, там додаткові боєприпаси артилерії щось треба спланувати. Я приходжу і мені такі, ну всьо, Десна, будемо тебе нагороджувати званням Героя України. Кажу, я для цього біг? Мене якось це так можливо трохи рознервувало, що я залишив своїх хлопців, я зараз прийшов для цього, а воно мені просто не треба, ось ну, я не розумів в цьому сенсу, ось реально не розумів.
Коли мені вручали звання Героя України, тоді Володимир Зеленський приїхав перший раз на лінію бойового зіткнення.
ХАРКІВСЬКИЙ КОНТРНАСТУП, ВЕРЕСЕНЬ- ЖОВТЕНЬ 2022+ КАРТА
РАПТОР :Харківський контрнаступ запам'ятався мені на все життя. Ми рік просиділи в зоні. В зоні виконання бойових завдань. Но на різних таких напрямках. І оце моменти, в тиждень, в два, може, між цими моментами є оця ротація.
І в одну із них ми дізналися, що ми попьорли. Українська армія поперла на Харківському напрямку, і де є, нормально одтягла ну Харківський напрямок, Херсонський напрямки. Я, чесно кажучи, навіть не думав, що так буде. Я особисто цього не очікував. Я розумів, що ми будемо штурмувати. Що це тіпа колись доведеться робити.
Ну я не думав, що воно прям отак от якось як принципом доміно, знаєте.
Яку роль тоді відіграла бригада от в цьому такому харківському диві?
Разом з суміжними підрозділами задача, яка була перед нами поставлена, ми виконали її в повному обсязі. Було звільнено, деокуповано Святогірськ, Ярова, Дробушево, Лиман.
БОЇ ЗА БАХМУТ+ КАРТА
Сидорін: Батальйонно-тактично групу я очолив восени 2022 року. Під час боїву Бахмут. До цього така ж батальйонна група утримувала сам Бахмут. Потім ми її змінили. Вона пішла на відновлення. І ми отримали завдання прикривати південну частину населеного пункту.Тоді пішли уже "Вагнера". Це маса підрозділів "Вагнер", засуджені, їхні контрактники, іноземці, африканці, і кого тільки там в тих "Вагнерах" не було. Це маса артилерії. Це перші БПЛА зі скидом, які з’явилися в нас, які були у "Вагнерів" уже на той час так на достатньому рівні. Це противник, який із 10-ти 9-ть умирає, залишається один і все одно йде вперед поки не умре. Це важкий противник.
Журналіст: Ви тривалий час командували під Бахмутом, тобто, і сам Бахмут, і Курдюмівка. Розкажіть, будь ласка, про бої за Курдюмівку. Також ключове... ключові панівні висоти і в Курдюмівці, і над Курдюмівкою, які ворог також штурмував "Вагнер" тривалий час, російські війська атакували.
Військовий: Курдюмівка, Андріївка, Кліщіївка - це такі міста, де в 2022-му і до літа.. напевно не до літа, а до осені 2023 року - це на моїй пам'яті, за моєю участю, були надважкі бої. Я ж кажу, це "Вагнер" до певного періоду в боях за Курдюмівку. Ми стояли спочатку за Курдюмівкою, ближче до противника, ближче до траси Світлодарськ-Бахмут, ближче до дороги. Потім нам прийшлося перегрупуватися за канал. І завдання – утримувати, щоб противник не переходив канал і не розвивав свій успіх, не відтісняв наші сили до дороги Костянтинівка-Бахмут. За час, поки наш підрозділ там виконував задачу, противник не зміг просунутися на нашому напрямку, він знищувався. Потім був період, коли "Вагнер" вивели. Взагалі це, напевно, самий такий приємний період, коли Вагнер був знищений ну, не повністю, звичайно, але в тому виді, який він був станом на початок боїв за Бахмут, такого вже "Вагнера" не було. Він в більшості своїй ліг на полях і в посадках перед Бахмутом і в Бахмуті. І потім прийшли російські мобілізовані. Нормально знищили противника тоже в кількості доволі... Скажем так, в нас середній показник 400-500 знищених військовослужбовців противника за 3 місяці.
СКІФ, КОМАНДИР РОТИ : Від штаба була поставлена задача повернути там певну позицію. Особовий склад видвинувся на точку, де треба було очікувати всю цю наступальну операцію, але сталась така велика неприємність, там і так дуже розмита місцевість, і уже то холода, то постійно іде дощ, що хлопці під дощем простояли 4 години. Звісно, це їх дуже сильно послабило, вони там почали температури підніматись, і мокрі, і ще 3 години треба чекати там до штурмових дій, під ранок, коли вже сіріє. Вони просто прийшли на КСП всі мокрі, грязні і з температурю, і кажуть, ми не можемо виконати поставлену задачу вообще ніяк, тіпа, ми уже захворіли, ми просто туда не дійдемо, ворог відкриє вогонь, і всіх нас положить. Було прийняте рішення мною піти разом з ними на цю штурмову дію, тобто сказав, хлопці, задачу в будь-якому разі треба виконувати, не знаю, щас, відігрівайтесь, відсипайтесь, робіть чаї собі, уколи будь що, але ви повинні бути на ногах, через 3 години ми ідемо. На той момент зі слів багато військовослужбовців особового складу, це для них, ну, от ... допомогло, вони зібралися в купу. Я видвинувся в групі, яка повинна була штурмувати, з нами була група Ройса, крутий розвідос, круті хлопці, які допомагали нам саме дійти до цих позицій. Вогневе ураження ворогу завдали, і ми потроху почали видвигатись. Как би захопили, зачистили, подивилися, позицію потім ми протримали до вечора, і нас поміняли. Ну, от якось так це все було. Зі слів мого побратима і друг Крафтора, який загинув під компанією в Спірному, йому це, особисто йому та багатьом військовослужбовцям, саме те, що командир відправився з ним на штурмові дії дуже, дуже сильно помогло, хоча мене відмовляли. Я пам'ятаю Петро Миколайович дзвонить і каже: "Ти командир роти, а не ватажок, ватажок стаї. Куда? Який штурм?" Я вибачився, сказав, що, на жаль, не можу, тому що я пообіцяв хлопцям, що піду з ними. І ні про що вообще не жалію, не шкодую.
Ми воюємо за наші території, і в першу чергу я, за те що б моя дитина через 10 років не бачила того, що бачу я, я не хочу, що б мій син взяв в руки зброю через 10-15 років, безумно цього не хочу. Я не хочу що б він навіть бачив 10-15% від того що відчував або бачив я, що б він знав, що таке втратити людину, з якою ти ділився останнім.
Скільки сину?
Сину зараз 8, і от я ... я знаю його характер, я знаю який він, а наші діти, набагато будуть такі більш шабушливі, і він уже зараз розуміє, що відбувається в країні, і я не хочу, я не зможу його просто відмовити. Мене не змогли, і я не зможу. я не хотів би, щоб через 10 років це все повторювалось. Я не вірю ні росіянам, не перемир'ям, нічому такого. Я знаю, єдине, що треба це ... що б більше такого не повторювалось.
Ваші татуювання з'явились також після Бахмуту.
Да, да.
Після Бахмуту, от щось переклинило, щось душевний біль був нереальний, неможливий просто.
Про Бахмут у нас тут (показує) саме цей віськовослужбовець, саме цей віськовослужбовець свободівець, який і, можливо, і був тоді в Бахмуті. Дуже складно мені, якось, мені було після Бахмуту, я сидів у майстра, щось сиджу такий, про своє думаю, а він мені тута маки б'є червоною краскою. Це тоді тоже така цікава ситуація була. Дивиться на мене, на іглу, на мене, на іглу, і каже: "Ти вообще живий, каже, я тобі б'ю сюда, как би больно, ти б хоть би руку сжав, що тобі болить". Кажу: "Друже, мені так все одно щас, що взагалі". І він мені оцю всю руку за 4 години набив, каже молодець, як и. я знав, що військові там витривалі, але в мене не було таких ще випадків.
Я, не знаю, всі б гроші світу віддав, що б не втрачати своїх людей. От просто віддав би, щоб хоча б одного повернути. І я розумію, що ніяк.
Після кожної ротації в нашому батальйоні відбувається варта, на якій ми нагороджуємо, збираємо, в першу чергу всіх для того, щоб згадати всіх полеглих хлопців, які віддали саме цінне, що в них було за цивільне життя в нашій країні. Ми читаємо молитву українського націоналіста, збираємся навколо варти, в такий великий ... і зачитуєм кожне прізвище, і кожен позивний того, хто віддав своє життя, це об'єднує людей, це не дає можливість забути цих людей, вони з нами навіки, вони і під час варти, і в наших серцях.
Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого.
Прилинь бурею вітрів кавказьких, пошумом карпатських ручаїв,
Боїв Славного Завойовника, батька Хмеля тріюмфами,
І гуком гармат революції ....
СІВЕРСЬКИЙ НАПРЯМ, 2023-2025 рр
ІЛЛЄНКО: З кінця весни 2023 року батальйон у складі батальйонно-тактичної групи бригади Рубіж виконує задачі на Сіверському напрямку. І це дуже важливий напрямок. Тому що фактично це ворог вже два роки намагається захопити Сіверськ з метою відкрити собі дорогу на агломерацію Слов’янськ-Краматорськ з північного, скажімо так, східного напрямку. І всі ці два роки батальйон "Свобода", батальйон "Сила Свободи" і всі підрозділи, які входять в батальйонно-тактичну групу бригади Рубіж, виконують задачі на цій ділянці в дуже непростих умовах.
Він так трошки в низині лежить. Фактично немає можливості робити там приховані рухи.
Ми бачимо ворога, ворог бачить нас. Дуже багато було разів, коли ворог ішов масованими штурмами. 1 червня 2023 року. Тільки-тільки батальйон став, прийняв там позиції. Це була перша наша, перший раз ми туди потрапили, нова для нас територія. Якраз ми сьогодні з комбатом говорили Я пам'ятаю цей момент, коли він отак дивиться в монітор і каже: так - раз, два. Я кажу, а що таке? - Я танки рахую ворожі - раз, два… Шістнадцять. Шістнадцять танків? Шістнадцять. Ну і далі відбувається відбиття цього штурму. Колосальний героїзм показують наші бійці. Особливо хочу відмітити бійця роти вогневої підтримки, а саме протитанкіста Миколу Бомка, позивний Монгол, Герой України посмертно.
Який, покинувши укриття, фактично здійснив левову частку знищення ворожої бронетехніки і повністю демаскувався, тому що ну там уже все якби. Ну і в результаті ворог зосередив туди вогонь і він загинув героїчною смертю. Але ну от просто прийняв бій от в буквальному сенсі проти там, не знаю, ворожого механізованого загону. І от його героїчний вчинок зіграв ключову роль в відбитті того штурму. І це був момент неймовірного такого… неймовірного героїзму українського воїна.
І це речі, які важко осягнути, взагалі, масштаби цього героїзму. Я думаю, всі пам'ятають те інтерв'ю, яке Юрій Бутусов брав у "Вогня". Який просто, ну, як він це все описував, і… Оце досвід. Я просто раджу всім передивитися це інтерв'ю, де "Вогонь" розповідає про ті два місяці в оточенні. Як вони там виходили, як вони приймали бій проти, там, танків. Це… ось це реалії сьогоднішньої війни, це реалії піхотинців.
Що потрібно, щоб потрапити в батальйон "Свобода"? Чи у вас, ви відбираєте якось за принципом, там, чи знає молитву українського націоналіста, чи її вже вчать походу?
Ну, на жаль, нам би хотілося такі робити критерії, але ми тоді не змогли б, наприклад, взяти легіонерів з Південної Америки. Я не думаю, що вони готові зараз вже перед вступом в батальйон вивчити молитву. Але ми подумаємо над цим, ми подумаємо, чи варто нам. Ну, тоді іспанською, хіба що вони будуть її розповідати. Ну, я жартую. Але суть в тому, що, дивіться, у нас є простий принцип. Ми ніколи не відступаємо від своїх цінностей.
Зараз складно з мобілізацією, складно з комплектацією, з рекрутингом складно теж. Я теж не буду відкривати зараз якихось супер військових таємниць, якщо скажу, що все йде доволі складно. І тому, наприклад, ми викручуємося, як можемо. Наприклад, запрошуємо до себе наших амігос з Латинської Америки. І, до речі, я вам скажу, що нормально дуже хлопці воюють. І не тільки з Латинської Америки, у нас є іноземці з інших країн, і з європейських країн. Але в основному акцент, звичайно, це Латинська Америка. Але робимо все.
Ви їх українізуєте теж?
Звичайно, українізуємо. Уже козаки нормальні. Скоро чуби відростять собі і будуть… Уже говорять "Слава Україні", "Слава нації". І українською мовою вже дехто говорить краще, ніж деякі українці, які не можуть за 30 років вивчити українську мову.
І ми трошки вчимо іспанську теж. Чудова навичка - "Буенос діас", "Амігос", "Вамос". Все нормально. Можна організувати і вивчення іспанської мови заодно. Дуже корисно. Тому все нормально.
Ми зібралися, як добровольці, і потім ми завжди намагалися саме по такому принципу діяти. Але та, ситуація не сама зараз оптимістична, в цьому плані. Є проблеми, але ми їх долаємо.
ЧЕХ : Армія, війна, початок повномасштабного вторгнення змінили усе кардинально. Він заставив нас всіх вирости з тих хлопчиків, які просто любили бігати з автоматами, до чоловіків, які готові приймати рішення і чоловіків, які готові нести відповідальність, розуміючи, що від цього можуть залежати життя не тільки твоє, а й інших. Тобто, знаєте, коли ви граєте в контр-страйк на комп'ютері, ви не несете ніякої відповідальності, тому шо це просто гра. Но коли ви вже граєте контр-страйк вживу і кожен ваш крок, кожна ваша дія, кожне ваше слово - це життя ваше і ваших побратимів. І хочете ви цього чи ні, вам прийдеться ставати дорослим.
Зараз такий шлях вже пройдений 10 років в бригаді, якою ви зараз вже командуєте, створювали і командуєте. Які слова ви хотіли сказати своїм підлеглим бійцям, щоб кожен з них побачив, якби зараз вони стояли поруч з вами?
Сидорін: Працюємо на результат, готуємся, готуємся постійне тренування, вдосконалення. Ми почуємо ідеї кожного. Хто хоче виразити думку щодо покращення підготовки, ми почуємо. Бережіть свого побратима. Тому що, на полі бою вас може бути тільки двоє, і або ви надасте допомогу і витянете, або він вам надасть допомогу. Або ви притримаєтесь і ще одна двійка, або трійка ваших побратимів прийде до вас. Командирам думати головою. Бійцям триматися колективу. Можливо є кращі колективи, можливо, є гірші колективи взагалі в усіх структурах, але ви частина "Рубежу", ви частина своїх батальйонів, ви частина свого колективу, і ви куєте перемогу.
