Про мобілізацію жінок

Автор: Юлія Кобринович

Я думаю про жінок в армії, мобілізацію жінок,... Ну і, звісно, про себе. І зловила себе на тому, що є речі, які я нікому не розказувала.

Бо це стидно.

Бо це ніяково.

...ну а іще - бо це погане про покійників.

Але ж я жива, так?

Є три здоровенні аспекти, чому в армії жінці бути важко.

1) бо тебе за замовчуванням зневажають. (Єдиний досі виняток - підрозділ де я зараз, в усіх інших я завжди була "другий сорт". І треба було доводити, доводити, доводити....)

2) бо доводити свою фізичну спроможність реально важко. Камон, я маю 55 кг і зріст 1.55см. Важко. Ти це робиш. І в тебе загалом залишається менше ресурсу, ніж у чоловіків. (Це я не про тилові посади, як ви зрозуміли).

В мене є багато прикладів першого та другого, але то потім. Про це легко говорити. Хто не любить жалітися?

3) тебе домагаються.

(Р.А. у вашому підрозділі такого не було, не хвилюйтеся)

І це перетворює - може перетворити - твоє життя (моє перетворювало періодично) на війну на два фронти.

Що було, і про що я ніколи нікому-нікому не розказувала?

- мені довелося дати одному солдату. Бо я боялася, що інакше  він мене зґвалтував би. Може так би й було. У той час я була у повній його власті. Чи мені так здавалось.

(Потім мій тодішній командир дізнався - бо цей хлопець щє й усім розповідав - і спробував його вбити. Коли не вдалося - перетворив на парію).

- мені довелося заспокоювати телефоном матір одного солдата, коли їй повідомили, що він загинув. За тиждень до цього він намагався мене зґвалтували. Командир (вже інший) його переселив. (Так собі покарання).

- найгірше - бо найдовше - мене домагався мій командир (щє інший). Протягом довго часу. Заборонив видавати мені зброю. Я почала носити сльозоточивий балончик, електрошокер та ніж - та тікати від будь яких компаній. Де він розповідав про мене бруд, а потім щє погрожував вбити на бойових за те, що я йому не даю. - І я багато місяців жила у стані глибокої відрази: до армії загалом й до себе конкретно. Бо у цьому випадку нікого "вище", кому я могла б поскаржитися, не було.

А коли його відсторонили, ця людина багато попортила мені крові й настрою, цілеспрямовано знищуючи мою й професійну репутацію.

...це те що мені згадується насамперед.

Просто спогади. Вони неприємні й відразливі, але нічого такого, що ламало б мені життя.

Я думаю, у кожної жінки є свій ларець з брудом.

Але ці спогади - мій досвід, який стоїть за ними, - є основою моєї громадянської позиції:

а) жіноча мобілізація потрібна. У нас із чоловіками рівні права і рівні обов'язки. А пульт від дрона значно легший, ніж АК.

б) жіночі підрозділи мають бути окремими.

Доки ми є такими, якими є. Ще не цивілізація. Вже не дикуни.

Юлія Кобринович