Позивний Хмурий: "Дронами на оптоволокні краще працювати по техніці. Чи коли треба дуже точно залетіти до підвалу. Це такий "козир у рукаві"
Пілот FPV батальйону безпілотних систем "Привид Хортиці" 15-ї БрОП "КараДаг" Вадим має позивний Хмурий. Отримав такий "у спадок" від двоюрідного брата, з яким служив в одній бригаді, після того, як він звільнився. До армії потрапив 2019-го - у 20 років підписав контракт та пішов на службу. За місяць до повномасштабного вторгнення опинився у зоні бойових дій, коли поїхав на ротацію під час проведення ООС.
- Ви тоді розуміли, що можлива повномасштабна війна?
- Я це розумів ще за рік до того і попереджав всіх своїх друзів, але мені ніхто не вірив. Сміялися. Не сприймали мої слова всерйоз. Не припускали, що таке можливо. Хоча тоді навесні росія підтягнула на кордон свої війська. Я живу у Сумській області, то всі місцеві про це знали. Але у 2021-му росіяни не пішли.
- Ви потім спілкувалися з цими друзями? Не обговорювали те, що ви ж попереджали?
- Та всі забули, що я говорив раніше. І загалом вже було не до того.
- Де ви зустріли 24 лютого 2022 року?
- Я перебував у Станиці Луганській. У нас підготовка до війни почалася ще днів за десять до цього. Спочатку фронт був тихим. "ЛНРівці" сиділи десь у себе в окопах, бухали. Ми займалися своєю справою. А потім в небі з’явилася купа дронів. Вони були розподілені прямо по квадратах – в такому шаховому порядку і світилися маячками. Ми з товаришем ходили патрулювати по тому містечку, де проживали. Помітили, що світиться один дрон, далі – інший і так ще кілька. Доповіли старшому. Він відповідає: "Та не може такого бути!". Але ж ми їх бачили! І тут "лнрівці" почали по нас стріляти з мінометів. Далі – по Станиці Луганській з "Градів". Тоді ще прилетіло по дитячому садочку, що навіть показали в новинах. Ми зрозуміли: йде підготовка до повномасштабки.
23 лютого нас всіх евакуювали на ВОП - на височину, щоб ми зайняли оборону. Потім сказали: "Відбій! Вертаємося всі на свої місця". Ми тільки-но повернулися, і вночі нас так само піднімають по тривозі. Але ми це дуже серйозно не сприйняли, тому що подумали: буде, як і з попередньою – мовляв, вчора вже таке було. Але коли під@ри пішли на сусідній блокпост і розбили наших побратимів, з якими ми разом служили, то зрозуміли: це вже не іграшки. Почалася реальна війна. Так, ми очікували, що це буде ось-ось, однак тільки у той момент прийшло повне усвідомлення.
- Ви на той час ким були? На якій посаді служили?
- Був навідником БТР. На щастя, він зламався, виконавши своє останнє завдання - ми врятували трьох побратимів- нацгвардійців. Якби він лишився в робочому стані, я б у ньому і був похований.
- Чому? Такі інтенсивні були бойові дії?
- Так, за пару днів були вже дуже інтенсивні, коли ми зупиняли російські колони.
- А коли саме зламався той БТР?
- У перший день повномасштабки. Ми зібралися докупи й було прийнято рішення відходити, тому що під@ри заходили дуже великими колонами, тож треба було трохи відкотитися назад, щоб на відкаті зайняти оборону. А вище керівництво (не називатиму, якої частини) залишило крайню СПшку, яка знаходилася ближче до кордону з росією, біля якої заходили під@ри. Нас попросили забрати звідти хлопців, бо ніхто не хотів туди їхати. Ми з’їздили по них. Як тільки повернулися, вишикувалися технікою в колону, від’їхали десь кілометр, і БТР зламався.
- На чому ви після того працювали?
- Я був піхотинцем.
- Ви вперше потрапили на фронт. Якими для вас були ці перші місяці війни?
- Зараз, коли згадуєш, здається, що було весело (посміхається. – О.М.). А тоді були інші враження. Трохи навіть сумуєш за тим часом. Бо сьогодні вже зовсім інша війна.
- Ви спочатку так і воювали на Донбасі, правильно?
- Так. Сєвєродонецьк, Рубіжне. Ми були прикомандировані до частини 3018 Нацгвардії. Зараз це бригада "Рубіж". До речі, вони отримали цю назву саме за оборону Рубіжного.
- Я записувала інтерв’ю із військовими, які брали участь у боях за Рубіжне. Говорили, що вони були дуже складними…
- Було важко, але й весело (посміхається. – О.М.). Справді, ворог сильно напирав.
- Ми називаємо ті бої "м’ясорубкою". Вам було страшно?
- Страх був перші два-три дні, а потім кудись зник. Треба було працювати та й все.
- Як, до речі, впоратися зі страхом чи панікою? Як опанувати себе у таких складних ситуаціях?
- Я вам так скажу: коли поруч правильні люди, немає ані паніки, ані страху - нічого. Мені дуже пощастило, що з нами були досвідчені хлопці. Коли під@ри нас штурмували, ми щоразу співали їм певну пісню (всміхається. – О.М.) й кричали, що почалася "дискотека". Кожен штурм проходив досить весело. А коли я забігав на деякі сусідні позиції, то бачив, що там журба-біда: усі пригнічені, засмучені. Рахували дні, скільки їм залишилося жити. Навіть п’ять хвилин там було важко знаходитися – такий у них панував повний дизмораль. А у нас все було чітко! Тому я і кажу: головне, хто біля тебе.
- А ця пісня, яку ви співали, не про путіна?
- Ні-ні! Це такий кавер на пісню "It’s Raining Men": "Это мужицкий дождь, это дождь из мужиков" (наспівує. – О.М.). Коли нас штурмували, ми з хлопцями бігали, відстрелювались і кричали під@рам ці слова (сміється. – О.М.).
- Чому ви стали пілотом? Як почалася ця ваша історія?
- Ця історія почалася минулого року в Оріхові. Коли я був у піхоті, передивлявся TikTok і мені трапилося відео із фрістайлом на FPV - вони там так красиво літають по закинутих місцевостях, поміж дерев. Все це на великій швидкості. Мені дуже сподобалося. Вирішив купити собі пульт та у вільний час літати на симуляторі. Так самостійно навчився, не знаючи взагалі, що таке FPV, як ним керувати, що до чого. А потім наш батальйон переформували з піхотного у безпілотний і мені запропонували стати пілотом FPV. Звісно, я погодився.
- Це ж ви залишалися ще на Запорізькому напрямку чи вас перекинули на інший?
- Нашу бригаду взимку вивели на відновлення. А на початку березня ми заїхали працювати на Куп'янськ.
Взагалі спочатку я мав бути пілотом "Мавіка". А вони мені геть не подобаються! Тому коли мене спитали, чи пілотуватиму я на FPV, то я відповів: "Із радістю!"…
- Чому вам не подобаються "Мавіки"?
- Як на мене, "Мавік" - це несерйозно, по-дитячому. Ним керують всі системи - там навігація, стабілізація. Десь не так подув вітер, і дрон втратив керування, впав, а тебе командири запитують, чого ти його загубив? (посміхається. – О.М.). У FPV керування повністю залежить від пілота. Тут немає ніяких систем стабілізації чи чогось подібного.
- Яким був ваш перший бойовий виліт?
- Знаєте, перед першим бойовим вильотом на справжній FPV-шці я літав в полі двічі по п'ять хвилин (посміхається. – О.М.). Попросив у хлопців. Потім мені сказали: "Заїжджаєш на позицію". Нас було троє – усі новачки, жодного разу на бойових позиціях як пілоти FPV не були. Нам на добу дали старшим дуже досвідченого пілота. Він був тимчасово виконувачем обов’язків командира взводу. Мав керувати до того часу, поки не побачить, що ми починаємо нормально працювати. Але він був з нами менше доби. Сказав, що у нас все чітко виходить, то керівництво прийняло рішення забрати його від нас. Отак ми й почали (всміхається. – О.М.). Спочатку, звичайно, трошечки промазували, але все одно нашою роботою були задоволені.
- Пам'ятаєте перше ураження?
- Ми залітали у підвал. Туди якраз забігли під@ри, і ми по них відпрацювали.
- А що "найжирніше" знищували?
- У нас – відносно спокійний напрямок. Крім того, перед нами річка, через яку під@рам важко перебратися – вона їх стримує. Тож у нас переважно піхота, мотоциклісти, а не техніка. Одного разу під@рська броня намагалася форсувати річку, але була уражена й потонула. Вони зрозуміли, що такі спроби марні.
- Їхня піхота зараз пересувається малими групами, так?
- Саме так. По одному-двоє. Вкрай рідко буває четверо.
- Вам так простіше чи складніше по них працювати?
- Так однозначно і не скажеш. Якщо їх, припустимо, біжить двоє, то, звичайно, легше. Ти обираєш найоптимальнішого.
- Це якого?
- Дивіться, між посадками їм треба перебігти по відкритій місцевості. Коли ти летиш на групу, то обираєш того, який найдалі від кущів. Тому що можеш не встигнути уразити ще й іншого, який поряд. Виставляєш такі пріоритети - хто є більш легкою "здобиччю".
- Знаю, що ваші пілоти вже почали застосовувати дрони на оптоволокні. Ви літаєте на таких?
- Я навчався літати на таких дронах у суміжників, які на них працюють – провели нам невеличкий інструктаж. Але курси не проходили. Справді, ми маємо такі засоби. У мене вони є з собою на позиції, але чекають на свій час - коли під@ри вже конкретно полізуть штурмувати. Тобто зараз критичної необхідності в них немає, адже під@ри пересуваються здебільшого пішки. А оптоволокно потрібно, коли їде броня, на якій встановлений РЕБ. Звичайною FPV-шкою ти до них не підлетиш – глушитиме. А дронам на оптоволокні на нього байдуже. Тому ними краще працювати по техніці. Чи коли треба дуже точно залетіти до підвалу, де зберігається БК. Це такий "козир в рукаві".
- Але у таких дронів є й недоліки. Зокрема невеликий радіус дії – 10-15 кілометрів…
- Все залежить від намотки оптоволокна. Так, є 10, 15, або 20 кілометрів. Але потрібно розуміти, що ти стільки не пролетиш – вітер вимотує оптоволокно. Плюс, ти ж на ньому летиш низько над землею, то треба оминати посадки, кущі, за які можеш зачепитися. Тобто з 10-кілометровою бабіною ти долетиш вісім кілометрів, тому що відбувається перевитрата.
- Виходить, на таких дронах складніше літати, аніж на стандартних FPV?
- У деяких моментах так. Наприклад, якщо звичайною FPV-шкою ти піднімаєшся в повітря, обираєш оптимальну для себе висоту, то маєш чіткий огляд, орієнтири, куди тобі летіти, всі посадки і яри. А оптоволокном ти летиш низько над землею. Навіть якщо ти – досвідчений пілот, який знає цю місцевість, то відчуватимеш, ніби тут вперше. Тому що візуально все сприймається інакше.
- У ворога теж є такі дрони, причому у великій кількості, правда ж?
- У них дуже багато дронів. Летиш рано вранці, коли сонечко низенько, і бачиш, скільки їх – все навколо ніби в павутинні. Через використання під@рами оптоволокна нам важче налагодити логістику.
- Є у них якийсь, скажімо так, "графік роботи"? Наприклад, більш активні зранку чи ввечері.
- Я б не сказав. Немає такого, що вони працюють тільки зранку чи вночі. Роблять це постійно, поки мають роботу. І якщо вони виявили позицію наших, будуть її "кошмарити" до того часу, поки або вона не буде знищена, або наші не переїдуть на інше місце.
- Я нещодавно записувала інтерв'ю з вашим колегою на позивний Чек, який розказував мені, що на їхньому напрямку дійшло до того, що на лінії зіткнення пілоти вже шукають пілотів. У вас така ж ситуація? "Полюють" на вас?
- Звісно, "полюють". Особливо "Мавіками". Ми теж запускаємо. Справді, є дрони, які відслідковують один одного.
Розкажу вам, який у нас з колегою стався випадок. Мій побратим був "за кермом" FPV. Нам потрібно було відпрацювати по під@ру. За ним спостерігав наш пілот на "Мавіку". Ми чекали, поки нас скорегують і дадуть більш точні координати. Поки висів цей наш дрон-спостерігач, під@рський намагався його уразити, але не помітив нашу FPV-шку, тому що здавав задом, напоровся на неї, вона здетонувала у повітрі й таким чином збила ворожий. Нам залишився на пам'ять скріншот з відео.
- Така вдала помилка їхнього пілота, так?
- Так, він напоровся на нас. Ступив трохи (всміхається. – О.М.).
- А які загалом у них пілоти? Наскільки вправні?
- Дуже і дуже вправні. Де-де, а в цій справі вони сильно просунулися. У них досвідчені пілоти та багато дронів.
- Пам’ятаю, як російських військових називали чмонями…
- Коли їх так називають, я завжди кажу: "Прийдіть й подивіться, які вони чмоні чи ще щось таке". Направду, ніколи не відчувалося, що вони якісь дебіли, невмілі чи незграбні. Вони не вміли особливо вправно воювати перші пів року повномасштабної війни, але навчилися і вже добре тут справляються. На жаль. У деяких моментах навіть перевершують нас. Але нічого. Ми тримаємося.
- У вас зараз напарник – ще недосвідчений пілот. Навчаєте його?
- Це мій товариш, з яким ми служили до повномасштабного вторгнення. Він виявив бажання проходити службу в бойовій бригаді. Звернувся до мене з цим проханням, я - до керівництва. Тут тільки за те, щоб такі молоді, вмотивовані хлопці йшли до нас. Тож спочатку його направили до школи FPV, потім – сюди. Тут він проходив навчання на полігоні вже безпосередньо зі мною. Переучую, тому що в школі їх навчають цивільному варіанту - тобто просто підняти дрон в повітря й політати. А на фронті ж зовсім інша специфіка. Сам політ - це десять відсотків справи. Тут набагато більше усіляких нюансів та роботи, яку потрібно знати та вміти виконувати.То я йому сказав: "Забудь все, чому тебе навчили в школі FPV (посміхається. – О.М.). Вчитимешся по-новому". Зараз у нього перший заїзд на позиції. Проходить стажування. Старається. Молодець!
- Чи збільшилася у вас кількість новачків після того, як почалася рейкрутингова компанія, коли з’явилася можливість обирати посаду та підрозділ?
- Не знаю, як у інших, але в нашій військовій частині завжди ти йшов на ту посаду, на яку хотів. Але не скажу, що із початком масової агітації, ситуація сильно змінилася. Як раніше приходили хлопці, так і зараз йдуть.
- Ви сказали, що на вашому напрямку відносно спокійна обстановка. За ці кілька місяців, поки ведуться перемовини про можливе припинення вогню, вона змінювалася? Якось ці події вплинули на те, що у вас там відбувається?
- Одразу відповім, що не вплинуло. Але був один момент, коли на Пасху було оголошено "перемир'я", то вся ніч була тихою. Я зранку прокинувся, вийшов з бліндажу - гробова тиша. Аж страшно стало (посміхається. – О.М.). Чутно тільки, як по-весняному співають пташки. Але так недовго було. Уже після обіду знову були вибухи й атаки.
- Також росія оголошувала таке "перемир’я" і на дев’яте травня. Чи було тихо також?
- Ні. Тоді вже було все, як зазвичай. Стабільно.
- Як загалом ви ставитеся до цих переговорів? Чи є у вас надія на те, що найближчим часом може припинитися вогонь?
- Надій ніяких немає. Я взагалі не вірю, що буде якесь затишшя, перемир’я. Але навіть якщо воно таки настане, то це для нас ще гірше.
- Чому?
- Я вважаю, що за три, максимум п’ять років під@ри підготуються і заберуть собі пів України прямо по річку Дніпро. Вони підуть ще більшим контрнаступом – так, що ця повномасштабна війна здаватиметься нам іграшками.
- У такому разі ви готові до подальшої боротьби?
- А у нас немає вибору! Звичайно, готові! Ми нікуди не подінемося. Але поки триває ця війна. Тож поживемо – побачимо.
- Я так розумію, ви не плануєте своє майбутнє? Живете сьогоднішнім днем?
- З нашою роботою думати про майбутнє - це дуже велика розкіш. Ти не знаєш, що буде за тиждень, не можеш наперед спланувати навіть відпустку. Справді, живемо сьогоднішнім днем. Не скажу, що в розпачі. Ні! Просто не плануємо, що буде за п’ять чи десять років.
- А у відпустках ви буваєте? Хоч трохи перепочиваєте?
- Звісно. Правда, цього року ще не був через те, що бригаду перекидали з одного напрямку на інший. Але чекаємо.
- Чи помічали, що в тилу змінилося ставлення до військових та війни в цілому? Пам’ятаю, як командир 429 полку безпілотних систем Юрій Федоренко в одному з інтерв’ю говорив про еволюцію сприйняття суспільства. За його словами, у 2022-му, коли ворог був під Києвом, тут військова форма сприймалася, як показник безпеки. Наступного року виник нейтралітет. А 2024-го деякі цивільні навіть почали сприймати піксель, як загрозу. Ви щось подібне помічали?
- Не скажу про часові показники – не звертав уваги. Можу розказати по місцевості. От я проживаю у місті, в якому розташовані чотири військові частини. Грубо кажучи, майже всі жителі – військові та їхні сім’ї. То тут, якщо ти йдеш по формі, тебе всі розпитують, а що сталося? Чому ти не перевдягнувся?
Коли я перевівся у бригаду "КараДаг" і потрапив на Запорізький напрямок, побачив іншу картину. Бувало таке, що нам з хлопцями треба було виїхати до Запоріжжя. У перший такий виїзд до мене підійшла жіночка, обійняла, почала плакати і дякувати мені. Я зніяковів. Не знав, як поводитися. Але неодноразово чув там від людей слова подяки. А одна дівчинка подарувала мені малюнок. Виходить: в одному місті на тебе, вдягненого по формі, дивляться скоса, а в іншому – тобі дякують.
- До речі, про ваше місто. Воно під постійним прицілом ворога. Після першої зустрічі двох делегацій в Туреччині у пресі писали, що росіяни погрожували захопити Сумщину та Харківщину – вашу рідну область і ту, де ви зараз воюєте. Що ви про це думаєте?
- Ми триматимемо оборону, відбиватимемося. Те, що вони там хочуть – то їхні проблеми. А у нас нічого не змінюватиметься – ми виконуватимемо свою роботу. Просто буде ще більше мотивації.
- Сумщина під великою небезпекою і через важкі бої на Курщині…
- Так, я знаю, що там відбувається. У мене під час Курської операції загинув дядько.
- Співчуваю вам.
- Дякую.
- Можливо, через Курську операцію і залякають тим, що можуть піти на Суми?
- Та чим тільки вони нас не лякали! Вони чіпляються за будь-що. Але щоб щось зробити, їм привід не потрібен. Так само ж і повномасштабку почали – без причини. Самі собі щось придумали, полізли сюди і ми маємо війну.
P.S.: Друзі, батальйон безпілотних систем "Привид Хортиці" 15-ї БрОП "КараДаг" продовжує збір на оптоволоконні системи та розвідувальні дрони, в яких є велика потреба. Будь ласка, не залишайтесь осторонь. Кожні 5, 10, 20, 50 гривень мають значення. Станьте частиною ворожого жаху, наближайте Перемогу разом з нашими військовими. Реквізити:
https://send.monobank.ua/jar/6gqhajSpZG
Номер картки банки
4441 1111 2234 2318
Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
Фото надані героєм
