Командир "Посіпак" на позивний Рамзес: "За тиждень повітряний бій може настільки змінитися, що ти вже не згадаєш, яким він був два місяці тому"

Автор: Ольга Москалюк

Сергій на позивний Рамзес командує підрозділом БПЛА-перехоплювачів "Посіпаки". Родом з Харкова. До повномасштабної війни мав бізнес, але його зруйнували росіяни, коли пішли у наступ. Він вивіз сім’ю з міста та місяць пробув у Нововолинську. Розмірковував, що робити далі.

- Я був дуже розлючений, адже знищили все, чого я досягнув в цьому житті, - згадує. - Бажання помсти та патріотизм підштовхнули мене до рішення йти воювати. Знайомі покликали з собою до ТрО. Але у ТЦК трохи надурили і я потрапив до 24-ї окремої механізованої бригади. Не жалкую, хоч і побачив на власні очі не дуже гарні речі, зокрема те, як керують нашими людьми. Мені взагалі на початку дали взвод п'яниць…

- Як ви з ними впоралися?

- Нормально. Скажімо так, це був найгірший взвод у батальйоні. Але коли почалися серйозні бойові дії, хлопців ставили іншим у приклад, тому що вони не боялися й виконували поставлені задачі. Можливо, не так вміло, як професійні військові, адже здебільшого були мобілізовані, однак старалися.

- Ви теж були цивільним, а не професійним військовим. Чи мали час на навчання?

- Мені повезло - я пройшов доволі серйозне навчання з канадськими інструкторами. Тоді не було "кадрового голоду", то я мав час і можливість. Плюс, я ж із "військовою" освітою – закінчив військову кафедру. Таких, як я, називають "піджаки". Можливо, через це спочатку був не дуже цікавим. Тим більше, у мене була спеціальність -"радіолокаційні станції". Із таким ВОЗ не можна засунути до піхоти, тому мені треба було пройти навчання на піхотинця. Таким чином у мене була реальна нормальна військова підготовка. Скажу вам: завдяки їй в подальшому мені вдалося зберегти собі життя. Я знав, як поводитися зі зброєю, і багато чого іншого. Хоча, звичайно, зараз війна дуже змінилася. Я не уявляю, як би сьогодні був у Бахмуті, коли б там роями літали FPV. Але на той час такого не було.

- Розкажіть про Бахмут. Які у вас залишилися звідти спогади?

- Щодня виживали. Не бритий, не митий, не нагодований і нікому не потрібний. Але треба виконувати задачі. Отакою там була ситуація.

- У Бахмуті воювали "вагнерівці". Там був досить різний контингент, але загалом – це навчені та досвідчені найманці. Складний противник, правда?

- Дуже. Я бачив на власні очі, як один "вагнерівець" виганяє з окопу 27 людей. І вони тікали. Це, як ви кажете, про досвід та навченість. А у нас? Уявіть: людина тільки-но продавала взуття, а за два тижні їй дають автомат і кажуть: "Іди туди, сідай в землянку й воюй". Там холодно, немає їжі, ніяких умов і йде постійний обстріл. І на третій-четвертий день цивільна людина починає з’їжджати з глузду. Це природньо. У цьому немає нічого особливого. Людей не навчають вбивати інших людей. Це не відповідає нашій натурі. А ті, хто цим займався професійно, - інша справа. У "вагнерівців" ще було багато зеків. Ми брали їх у полон. Але ж ви розумієте – це інший контингент. Вони також звикли не до найкращих умов. Для них легальний доступ до зброї був навіть прерогативою.

- Де ви опинилися після Бахмута?

- Мене перевели до полку Сухопутних військ. Був аналітиком. Але вирішив, що від мене буде більше користі в іншій справі. Як виявилося, був правий.

- А до "Посіпак" як ви потрапили?

- "Посіпаки" – це взагалі мій проєкт. Дивіться, як все було. Ми воювали-воювали, але ж ми всі прекрасно знаємо, що ракети закінчуються. А ворогу треба протистояти. Якраз пішла хвиля у війську, що треба пробувати своїми дронами збивати розвідувальні БПЛА противника. Відповідно, почали створювати такі підрозділи. Ми теж спробували. Спочатку нам дали злощасні державні дрони "Фенікси", які самі вибухають. Вони хороші хіба для піхоти, коли ти злетів, в один бік відправив його і все. А у якості зенітного дрона геть не підходить. Через те, що з ними нічого не виходило, я запропонував підхопити цей напрямок. Він мені близький за освітою, адже я закінчив Харківський інститут радіоелектроніки. "Навирішував" перші дрони. Ми ними за тиждень зробили чотири ураження. Якось так все закрутилося. Почали розширюватися, в основному, завдяки волонтерам. Додавали екіпажі. Вирішили вже якось позначитися. Сиділи з хлопцями, розмовляли. Я запропонував обрати назву підрозділу. Думали, радилися. Було багато галасу. Кажу: "Ви поводитеся, як ті посіпаки!". Отак рішення прийшло в моменті. А хлопці ж молоді, то підхопили й понеслося.

- Коли це було?

- У жовтні минулого року. Я подзвонив знайомому дизайнеру, з яким пересікався у звичайному житті. Він протягом дня створив нам емблему.

- Знаю, що ви працюєте по розвідувальним БПЛА…

- Це основна наша задача – прикривати піхоту.

- Ви збиваєте "Орлани", "Zala", "Supercam". Що найважче вражати?

- "Zala". Їх вдосконалили камерою заднього виду. Вони виконують такі маневри, які нереально повторити на FPV. Це монокрило, яке складає пропелер і низько падає. Плюс, у нього виходить маневр пікірування таким кільцем, який неможливо відтворити. Часто буває, що таким чином тікають від нас, коли помічають.

- Тому що розуміють, що отримають.

- Так. Але ж вони теж розвиваються. І "Supercam" такі є, які ухиляються. Але "Zala" – найсерйозніші.

- А нове щось у них з’явилося?

- "Zala Z-20".

- Вона краща?

- Не сказав би. Але трохи більша й швидша. Вони продовжують свою лінійку. Просто працюють над характеристиками - піднімаються вгору, збільшують швидкість. Розвиваються. Так само, як і ми. Я вам так скажу: той дрон "Диких Шершнів", який ми отримали першим, настільки був змінений та вдосконалений, що ним зараз навряд могли б так ефективно працювати, як нинішніми. Технології не стоять на місці. Йде постійний пошук ідей щодо збільшення швидкості, рознесення антен, вдосконалення камер та акумуляторів тощо. Шукаєш можливості по протидії погодним умовам, щоб літати не лише тоді, коли сонячно й немає вітру. Тобто постійно вишукуємо нові рішення.

- На Телеграм-каналі вашого підрозділу нещодавно запостили відео ураження БПЛА противника, підписавши, що влаштували справжній "молнієпад". Тобто "Молній" теж багато?

- "Молнії" постійно літають по всій ЛБЗ – буває сотні на день. Особливо там, де найбільше скупчення наших військ. Кожна збита – це точно збережене життя бодай одного солдата. Хоча цей безбілотник зроблений, вибачте, із лайна й палки, але дієвий – наносить дуже багато шкоди. Вони, як правило, літають низько. Якщо у нас виходить уразити – то це успіх. Звичайно, шкода витрачати свій дрон на таке, але ми вже з цим змирилися. Тому займаємося.

- У лютому на вашому каналі, який я згадала, говорилося про те, що зазвичай на знищення одного ворожого розвідника витрачається п’ять-шість дронів? Скільки сьогодні? Змінилася ця цифра?

- Не знаю, якою вона зараз є у інших підрозділів, адже цією інформацією не дуже діляться..

- А у вас?

- Ви подумаєте, що я якийсь хвалько, але у нас ця цифра у декілька разів менша. Це пов’язано із нашим підходом до використання дронів та доведення кожного з них до досконалості. Ми цим займаємося не тому, що виробники щось роблять неправильно. Ні. Просто у них – масове виробництво. Вони дають рішення, а ми довершуємо – із "Мерседесу" робимо "Брабус". За рахунок цього у нас низький показних порожніх втрат.

- Ви працюєте цілодобово. Коли ворог найактивніший?

- У них є поняття напрямків - головний та другорядні. На першому вони - 24/7. Навіть за поганих погодних умов. Намагаються бути в повітрі постійно. Якщо напрямок менш гарячий, то їх тут буде менше. Загалом вони постійно моніторять ЛБЗ, перевіряють, які відбуваються зміни, переміщення.

- Коли зараз легше літати - вдень чи вночі? Чи вже немає значення?

- Це більше залежить від екіпажу. Декому легше працювати вночі. Має вплив і те, чи є людина "жайворонком", чи "совою". Як і стан здоровʼя - наприклад, зір. Тож в цьому питанні підхід індивідуальний. Тому потрібно постійно підтримувати звʼязок зі своїми пілотами. У мене це відбувається щодня. Спілкуємося про те, які складнощі, що не виходить, що ми робимо, як змінюватимемося. Обговорюємо, чому, наприклад, не вдалося збити ворожий БПЛА, та що треба зробити - можливо, допрацювати дрони чи додати інші. Тому, звичайно, потрібно розуміти, чи здатен цей конкретний пілот працювати вночі. Якщо за своїм фізичним станом не може, виконуватиме завдання вдень.

- Часто пілоти обирають, на якому БПЛА працювати. Знаю таких, які не люблять ті ж "Мавіки". Але, як на мене, головне, щоб вони взагалі були в наявності.

- Звісно. Ми працюємо зенітними дронами. Вони діляться на два класи: FPV-крило та FPV-квадрокоптер, які є денні й нічні. Крилами ми теж уражаємо ворога. Воно добре тим, що може довше знаходитися у повітрі, летіти на більшу відстань. Так, ним важче збивати. Адже якщо перед тобою відбувається якийсь маневр, а ти не встиг зреагувати (у тебе ж швидкість більше, тому що ти доганяєш), обʼєкт стає на коло, то тобі вже складніше. FPV-квадрокоптери більш маневрені, але у них маленький радіус дії й менший час перебування в повітрі. Вони можуть зависнути й почекати ворожий дрон. Крило таке собі дозволити не може. Зате здатне знаходитися в повітрі до години - злетіти завчасно та моніторити. Тут загалом цілий комплекс заходів.

- Мої знайомі пілоти розказують, що ворожі дрони полюють на наші. У вас теж?

- Саме так. Тому треба думати про безпеку людей. У хлопців обовʼязково мають бути міні РЕБ-установки, різні додаткові засоби. І,звичайно, вони повинні бути в укритті. Бажано, щоб всі сиділи під землею.

- Ми з підполковником "Нацгвардії" Денисом Нагорним ще рік тому говорили про те, що війна із окопної може перетворитися на підземну. Ви як думаєте?

- Я не виключаю, що так буде, враховуючи, які вони зараз риють тунелі. Вже викопують підземні міста. В такому окопі може жити по 500 людей. Причому там є все – кухня, душ тощо. Війна диктує нові умови. Це завжди розвиток та втілення ідей. Тому, можливо, війна піде під землю. Дивіться, є повітряні дрони, морські, наземні. Думаю, скоро будуть й підземні.

- Однією з таких нових ідей стали дрони на оптоволокні, яких на фронті вже скільки, що наші поля ними просто "всіяні". Коли вони зʼявилися, стало складніше працювати, так?

- Так. Тому що потрібно проводити ротації, адже людина не може весь час знаходитися на позиції. Відповідно, поява дронів на оптоволокні збільшує небезпеку якраз в ці моменти. РЕБ на них ніяк не діє, то можна зазіватися. Були неприємні випадки - поранення. Це не дуже добре, тому що кожен пілот - на вагу золота. Безумовно, як і будь-який інший військовий. Але нам, напевно, складніше. Той же солдат на полі бою нікуди вище чи нижче землі не подінеться. А наша робота полягає в тому, що нам доводиться шукати ворога у різних площинах - таке повне 3D: догори, донизу, ліворуч, праворуч. Дивіться, піхотинець сидить в окопі, злітає. Він розуміє, що у нього за спиною нікого немає. Летить тільки прямо й шукає або особовий склад, або техніку, й бʼє. Тобто він приблизно розуміє площину свого пошуку. У нас її, як такої, немає. Вона, умовно, від 500 метрів до шести кілометрів. Наприклад, обʼєкт на висоті та на дальності 200 метрів перетворюється на точку. Ти його можеш просто не помітити. Тобі доводиться ще й крутитися, тому що він може бути й позаду тебе чи ліворуч, праворуч. Наша робота нагадує пошук голки у копиці сіна. Цей новий напрямок - дуже перспективний, але складний. Треба, щоб держава не заважало його розвивати. Сьогодні він тримається завдяки волонтерам.

- Бачила, що вас підтримують навіть діти. Одна маленька дівчинка передала спільноті Сергія Стерненка розмальовані нею гільзи, завдяки яким було зібрано 80 тисяч гривень на дрони для вашого підрозділу. Це так щемно…

- Дуже приємно, коли люди підтримують. Такі розуміють важливість нашої роботи. Бо деякі не до кінця усвідомлюють...

- Це ви про кого?

- Давайте не будемо.

- Чому ж?! Давайте поговоримо. Є, наприклад, ті ж ухилянти, які переховуються від ТЦК і нічого не роблять для армії.

- Я вам так скажу: це вибір кожного. Напевно, думаю так через те, що був цивільним. Повторюся: людині не властиво вбивати іншу людину. Мені зараз подобається моя робота, тому що я розумію, що наношу шкоду не людям, а технічним засобам. Через це моє серце більш спокійне. Тому, як я сказав, це справа кожного. Зрозуміло, що з цим треба щось робити…

- Тож я про це - вам потрібні люди.

- Дуже потрібні. У нас велика катастрофа в цьому питанні. Але ж є ті, хто має його вирішувати. Це не моя задача. Я думаю про тих, хто мені підпорядкований.

- Ви на Запорізькому напрямку. Чи змінилася тут ситуація за останні пів року?

- Ми міцно їх "почистили". Вони зрозуміли, що нас треба боятися. Плюс, є ще важливий момент – наш дрон в рази дешевший за те, що вони втрачають.

- Але ж все одно кількість БПЛА у них чимала.

- Без розвідки нічого не буде – ніхто не піде. Тому шукають рішення. Відбувається війна технологій. Тут за тиждень повітряний бій може настільки змінитися, що ти вже навіть не згадаєш, яким він був два місяці тому. Що вже говорити про минулий рік – то взагалі були дитячі забавки. А ми жалілися.

- Судячи з того, що відбувається, навряд ворог планує спинитися, правда?

- Не планує. Навіщо?! Як людина, яка займалася бізнесом, скажу вам так: якщо зараз в один день війна припиняється, у них станеться економічний колапс. Нині їхні військові – це контрольований балаган. І у разі припинення бойових дій він стає безконтрольним. Ці люди повертаються додому. А вони вже присвоїлися жити на більш широку ногу, адже отримують непогані кошти. Ще й звикли вбивати. Це все призведе до великої кількості злочинів. Плюс, а як в моменті зупинити економічний маховик, припинивши випуск ракет і танків? Так не буде. Вони дуже непогано розкрутили виробничі потужності. Це ж величезна машина, яка зараз працює виключно на війну. У них відбувається переділ. Ті, хто при владі – путін чи якийсь сімейний підряд ротенбергів збагачуються все більше за рахунок свого народу й війни. Тому у них немає вагомих причин, щоб її припиняти.

- Тобто ті так звані переговори про перемир’я – це ширма?

- Саме так. путіну треба показувати Трампу, що він готовий йти на якісь поступки, щоб не сильно того злити. От пропонує зустріч у Стамбулі. Наші – без питань, їдемо, а ти де? А він просто грає у хованки. Це все несерйозно. Людина, яка хоче переговорів, поводиться інакше: домовились – робимо. Але путіна влаштовує нинішній стан справ. Він прекрасно розуміє: поки війна – знаходитиметься при владі. Тому що економіка навряд сколапсує. А природні ресурси й надалі у них купуватимуть Китай, Індія та інші подібні країни.

- Ми ж бачимо, що росіяни розуміють лише силу...

- Для нас ситуація непроста. Росіян велика кількість. Ми можемо перемагати їх лише якістю. Наша задача – розвивати її. Лише так можна протистояти.

- Ви якось взагалі зважаєте на ці переговори?

- Ні. Нам ніколи. Ми новини взагалі здебільшого пропускаємо. У нас цілодобова робота.

- Але були ж і новини, які неможливо пропустити – як-от операція "Павутина", яку провела СБУ.

- Це зрозуміло! Це був колосальний успіх наших спецслужб. Але ми все одно не маємо розслаблятися. У росіян дуже багато всього.

- Загалом такі новини вас надихають?

- А як же! У хлопців – піднесений настрій. Хочеться працювати ще більше. Ти розумієш, що у тих, хто займається глобальнішими речами, виходить. Значить, і у нас має вдаватися те, що ми робимо. Нехай і не на тривалий період часу, але це – моральний підйом. Я вам більше скажу: у нас після цих новин було навіть більше уражень.

- Наостанок запитаю вас: cкільки ви готові воювати?

- Від мене залежать люди, яких я покликав до "Посіпак". Це мої хлопці. Я не можу просто покинути їх і піти. Це вже сім’я. Тож я залишаюся тут.

P.S.: Друзі, для успішного виконання завдань нашим військовим потрібні дрони. Якщо маєте можливість, допоможіть, будь ласка.

Реквізити: Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/8m9VfRNwNW

Номер картки банки 4441 1111 2538 3731

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото та відео надані героєм