Сумщина у вогні, Суми – під обстрілами. Репортаж з краю, який потрапив під особливий тиск після Курської операції

Автор: Євген Кузьменко

…Вечірній поїзд Київ-Суми зупиняється на першій платформі Сумського залізничного вокзалу. Виходячи з вагона, кореспондент "Цензор.НЕТ" дякує провідниці. Тут у повітрі починає вити повітряна тривога.

- Апять двадцать пять! – весело каже мій сусід по вагону, корінний сум'янин, що повернувся до Сум з відрядження. – Це вам не столиця, у нас тривога частіша, ніж не тривога. Та ми вже якось звикли. Ви на таксі? Мене з вокзалу завжди син забирає, він на колесах…

Кажемо один одному: До побачення! – і розходимося – кожний до своєї автівки.

…За два тижні, на цьому ж вокзалі, я сяду на поїзд у зворотному напрямку. А ще за кілька годин сюди прилетять два ворожі ударні дрони.

На щастя, пасажири поїзда Харків-Ужгород не постраждають, залізничники оперативно переведуть їх в інші вагони…

МІСТО ПІД УДАРОМ. РЕКОРДСМЕНИ – ЕНЕРГОХАБИ ТА "КРИВА ХАТА"

Нинішні Суми – це навіть не прифронтове, а багато в чому фронтове місто. У ньому всю добу (особливо вночі) чутно відлуння вибухів з прикордоння. По ньому чи не кожний тиждень б’ють із РСЗВ, ракетами чи КАБами. Водночас місто щоденно тероризують ворожі дрони. Їх деренчання, що як правило завершується вибухами, стало для сум'ян звичною справою.

Про деякі з ударів обласний центр не забуде ніколи. Як, наприклад, про влучання двох "іскандерів" по центру міста у Вербну неділю 13 квітня. 35 загиблих, 127 поранених. Для Сум це був суцільний шок.

Про появу в передмісті та над містом дронів – як ударних, так і розвідувальних – сум'ян повідомляють пов’язані з військовими ТГ-канали. Зазвичай це має такий вигляд:

Інколи чутно, як по дронах працюють (але, судячи з результатів, не дуже успішно) кулемети. На жаль, завдяки удосконаленню технологій у 2025 вражати БпЛА такою зброєю стає все важче. Особливо дошкуляють місту ударні дрони Italmas – вони дешеві, низько і відносно далеко літають.

Саме Італмаси упродовж кількох днів 4 рази атакували будівлю обласної військової адміністрації. Судячи з усього, як мінімум до кінця війни ця будівля, яку в місті з радянських часів звуть "Пентагоном", а ще - Кривою хатою" - буде пустувати.

Вночі більша частина ворожих дронів летить через Сумщину транзитом – і далі по Україні. Суми вони атакують і вночі, і вдень, притому будівлі на будь-який смак, від адмінінфраструктури, шкіл та лікарень до приватного бізнесу і звичайних житлових будинків. Але головна їхня ціль – енергетична структура Сум і Сумського району.

"Насправді розтрощити енергетичну систему міста – достатньо складно, - пояснює "Цензору" один з колишніх керівників міста. – І тут треба подякувати Радянському Союзу і його містобудівним практикам. Якщо совкова планова економіка була погана, то совкова планова енергетика виявилася на рівні. Річ у тому, що, за радянськими ще типовими стандартами, уся енергетична система Сум – неодноразово закільцьована. І щоб "покласти" енергетику Сум, треба одночасно вибити відразу кілька елементів. Які саме? Не буду допомагати ворогові – тим більше, що він і так невпинно атакує наші енергохаби. Але поки сумські енергетики – справжні боги! Встигають ремонтувати зруйноване за кілька годин, одночасно задіявши резервні підключення. До того ж вони по-господарськи поставилися до свого планування і накупили резервного критичного обладнання…".

Сумські енергетики, безумовно, молодці – але і ворог знає, куди бити, адже схожі "совкові" енергетичні системи у нього є і в умовних Курську та Бєлгороді. Та й розвідданих у росіян достатньо: агенти РФ на місці скидують інформацію, розвідувальні дрони її перевіряють, а потім ще й відстежують наслідки завданих ударів.

Тому росіяни інтенсивно атакують вхідні підстанції Сумської енергетики та саму ТЕЦ, буває – по кілька разів на день. Скажімо, за останні перед публікацією цього матеріалу два тижні таких атак було аж 8. Як правило, після них у місті гасне світло, але за кілька годин енергопостачання неодмінно відновлюють.

Енергетики кажуть: якщо ворог поставить за мету "покласти" сумську енергетику, він це зробить. Але не навічно. Найгірший варіант – 3-4 дні "блекауту".

То ж, з великою ймовірністю, осінь та зима стануть полем битви між російськими військовими руйнаторами і сумськими енергетиками. Ось тільки останні мають відчувати себе беззахисними, адже із захистом енергохабів у місті – великі проблеми. Та й із захистом самих енергетиків. То чи справді чинна влада – центральна, обласна, міська - робить все, аби захистити енергетику Сум? Наразі питання радше риторичне.

"ЧОМУ СУМ'ЯНИ НЕ ХОДЯТЬ ДО УКРИТТІВ? МАБУТЬ, ПОКИ НЕ ПРИПЕРЛО"

Як на цю лавину обстрілів реагують сум'яни? По-різному, звичайно, бо кожна людина сама вибудовує свої реакції і патерни поведінки. Та й у кожного – різні життєві обставини.

Подружжя Геннадія та Олени Свердленків живе на останньому поверсі 5-поверхового будинку. Вразливе місце – особливо враховуючи те, як низько нині літають ворожі дрони.

"Зазвичай, якщо ми не спимо, то йдемо в коридор – розповідає Олена. - Оскільки в нас семеро котів, нам важко спускатися вниз. За кожного нальоту ми напружуємося, бо розуміємо, що може прилетіти. Чи є біля нас бомбосховища? Так, є, але щоб до них добігти, треба хвилин 7. І з такою кількістю тварин – як до того сховища дістатися?".

Загалом, сум'яни, здається, до обстрілів звикли і, разом із підвищеною тривожністю, подекуди демонструють елементи пофігізму (Чи це дається взнаки психічна втома?). На вулицях вистачає народу, заклади харчування теж не пустують. Соцмережі облетіло відео, на якому під час весільної церемонії у Сумах над головами молодят і гостей пролетів російський ударний безпілотник "Shahed", а учасники церемонії не зважають на можливі загрози і продовжують робити своє.

Натомість порожніми стоять укриття…

"Так, звичайно, це діло кожного – каже "Цензору" анестезіолог ЦМЛ Марина Білінська. Але діти, маленькі діти – всі тут. Ніхто нікого не вивозить, ніхто не виїжджає. Всі граються. Щойно я з дому йшла до вас, так у мене за 100 метрів від будинку прилетіло. Я, коли вже заспокоїлася, виглянула з балкона – і бачу: діти катаються на велосипедах, самокатах…".

Анестезіолог, ветеран цієї війни Марина Білінська вважає, що "ми трошки зійшли з розуму. Має ж бути так: летить щось – треба йти в укриття. А ми біжимо не в укриття. Ми біжимо на балкон…".

"Деякі речі справді треба робити примусово – впевнена Марина. - Коли тривога – так, примусово спускатися в укриття".

Чому ж сум'яни не ходять в укриття? У 61-річного Михайла – свій погляд на цю проблему: "Мені здається, сум'ян просто ще не приперло як слід. Судячи з усього, 2-4 дронові прильоти на день – не той рівень небезпеки, що примусить людей сидіти вдома чи в укритті. До того ж повітряних тривог у Сумах – занадто багато, кожний раз у сховище не набігаєшся. Та й людина, як відомо, звикає до усього, включно з сиренами. До того ж багато хто розраховує на "лотерейний" принцип: якщо і прилетить, то до когось іншого, а не по мені…".

 А ще сум'яни і сум'янки мають почуття гідності і не дозволяють ворожим дронам псувати їхній настрій і перешкоджати прогулянкам.

Свідком цікавої сценки став кореспондент "Цензор.НЕТ". Гуляючи вранці центральною вулицею Соборною, яку сум'яни звуть попросту Сотнею, він почув звук вибуху. Оговтавшись від несподіванки, звернув увагу на реакцію людей поблизу. Ті, на мить зупинившись і озирнувшись по боках, у тому ж темпі пішли далі.

За 5 хвилин я вже стояв на тролейбусній зупинці біля Центрального універмагу.

- Вибачте, а ви не знаєте, де пишуть про те, куди зараз влучили? – спитала мене літня жінка, що стояла поруч.

- Якщо й напишуть, то не зараз, бо ж тільки вибухнуло. Напишуть хіба "У Сумах було чутно вибух".

Здається, моя відповідь жінці не сподобалась. Діставши мобільника, вона набрала номер:

- Ніно, привіт. А це ж біля тебе вибухнуло? Ну, я ж чую! Злякалася, ні? А куди саме влучили, не знаєш? А спитати нема у кого?..

МІСТО І ВІЙСЬКОВІ: БУВАЄ ПО-РІЗНОМУ, АЛЕ ЗАГАЛОМ – СПОКІЙ ТА ПОВАГА

Можливо, ще однією причиною відносного спокою сум'ян є військові, котрих у місті – безліч. Просто останнім часом вони змінили піксель та мультикам на цивільний одяг. Причина зрозуміла: занадто багато ворожих дронів літає нині над вулицями міста…

Втім, їх відмінність від місцевих усе ж таки впадає в очі. Коли багато хлопців спокійно крокують вулицею… ніякого пікселя не потрібно, щоб упізнати в них військових. Бо цивільні так не ходять.

"На початках деякі наші дами лякалися від кількості людей у пікселі, – посміхається у розмові з "Цензором" корінний сум'янин. – Але після Курської операції, ставлення до якої (точніше, до її наслідків) у сум'ян, переважно негативне, стала відчутна зміна ставлення до військових; їхня присутність додає людям спокою і впевненості у тому, що місто не кинуть напризволяще".

 Якщо (при)фронтові Суми часом і відчувають себе не по-воєнному спокійно, то головна заслуга в цьому – військових, що тримають ворога на відстані. Фото: ФБ-юзер Erika Viktorivna

Одним з прикладів того, як військові змінили Суми, стали дороги міста. Точніше, автівки, що їздять цими дорогами.

"Коли ворога відкинули від Сум, машин було обмаль, – розповідає Геннадій. – Але згодом кількість автівок різко зросла. І навіть не у 2-3 рази, а на порядок, разів у 10. На Білопольському шосе, на парковках колишнього ДАІ, не вистачає місць для автівок, що заїздять на реєстрацію. З чим це пов'язано? От вам приклад: мій "пасат" з 17-річним стажем минулого року придбав, за пів року бойових, військовий, молодий хлопець, що воює на "нулі".

Автівок військових тут багато. І тих, хто служить у Сумах, і сум'ян, які служать в інших місцях. Військову машину легко відрізнити від цивільної, бо у військових, за зрозумілих причин, сформувався специфічний стиль їзди. Це не претензія, це спокійна констатація факту. Тому в соцмережах люди пишуть: хлопці, давайте звільняти для них місця, бо як трапиться якесь ДТП – собі ж дорожче вийде".

З машинами, виходить, хоч і дещо стрьомно, але цілком задовільно. А як щодо житла? Тут проблем вистачає. І Суми не гумові, і багатьом переселенцям теж треба десь жити; і люди бувають різні.

"Я хотіла розмістити військових – розповідає 67-річна сум'янка, власниця квартири в спальному районі, – і розмістила. Але довелося поцапатись із сусідами, бо вони казали: а що як оті розвідувальні дрони твоїх військових відстежать, і по нас прилетить? Я їм так сказала: "Усі під Богом ходимо; як прилетить – значить, така доля. Ми цим військовим заборгували". Сусіди спочатку зі мною не розмовляли, а потім якось до хлопців звикли, і зараз навіть щось їм з городу привозять".

А ось як дивиться на житлову проблему у Сумах та передмісті командирка екіпажу БпЛА, позивний Бонд: "Військових дійсно багато, і житла для них часто немає. Та й військові є різні: хтось охайно живе, а після когось хату треба випалювати напалмом. Тому часто люди просто бояться здавати хати військовим. І ти їм потім ніяких претензій не висловиш, а вони тобі рознесуть хату…До того ж військові зацікавлені не стільки у квартирах, скільки у приватних будинках. І от з приватним сектором – просто біда, усе зайнято. Ну, і є таке, що з військових беруть більше, чим брали б з цивільних. Ну, бо військові заробляють. І це, чесно кажучи, дещо вкурвлює. Бо з одного боку, суто меркантильно я розумію, що людина живе у прифронтовому місті, і сьогодні ця квартира є, а завтра станеться прильот, і її не буде. Та й треба з чогось жити…Але з іншого боку, хлопчики і дівчата, ми вас захищаємо. І дерти з тих, хто вас захищає, – ну, так собі політика. Бо у нас усіх теж є сім’ї; є куди відправляти гроші. І потім, якщо з нами щось станеться, нам ці гроші будуть потрібні на відновлення".

Позивний Бонд

Ще один військовий, досвідчений водій-санітар медроти на позивний Ріко, схвально відгукується про ставлення людей і місцевої влади: "У цілому допомога місцевої влади відчувається. Завжди знаходиться житло; коли ти на чергуванні, завжди знаходиться хата, щоб ти десь жив. Типова ситуація: бабусі до дітей з’їхали, хату залишили нам, кажуть: тільки курей годуйте!". Тобто ставлення гарне".

Позивний Ріко

Ще військовим подобається те, що в Сумах багато бізнесів дають їм знижки. А ще тут реально спокійно повечеряти. Мовляв, коли приїжджаєш у місто пізно, і хочеться їсти, а сил готувати немає, то шукаєш, де б перекусити. А у Сумах – багато закладів працюють до 9-ї і 10-ї вечора! На відміну від багатьох інших прифронтових містах, де о 17-18-й 90 % закладів зачиняються.

І загалом, хоча й історично наближене до Росії, місто військовим подобається. "Може, якісь "ждуни" і шифруються, і я їх не помічаю, але загалом у мене про Суми – дуже приємні враження, каже Бонд. – Хоча багато з місцевими я не спілкувалася, бо ми зайняті роботою. Але наш сусід по будинку, хлопець з гарним українським іменем Назар, розмовляє українською мовою, а тато і дід у нього – військові… Ходила стригтися – і там жіночка, яка мене стригла, дуже привітно поставилася… Я була в театрі (драмтеатр ім. Щепкіна – Є.К.) на двох виставах, і після кожної вистави вони дякують "нашим хлопцям і дівчатам із ЗСУ, які оберігають нас". Далі – аплодисменти і збори на допомогу ЗСУ…Ще були в парку, і там грав музичний гурт, співали українських пісень…".

Якщо (при)фронтові Суми часом і відчувають себе не по-воєнному спокійно, то головна заслуга в цьому – військових, що тримають ворога на відстані. Адже буквально за 10 км від міста життя і смерть ходять поруч.

ХОТІНЬ ТА ЮНАКІВКА: КЛЮЧОВІ БАР’ЄРИ НА ШЛЯХУ ВОРОГА ДО СУМ

Коли у квітні 2024 командир ДФТГ (добровольчого формування територіальної громади) Хотінської громади Володимир Бакай возив кореспондента "Цензор.НЕТ" селами Хотінщини, гордість місцевих - Хотінський ліцей Хотінської селищної ради – зазнала ще незначних пошкоджень. Хоча по технічних будівлях обабіч ворог навалював активно.

Але березневий удар російських "пушкіністів" по ліцею ракетою "Іскандер-М" зробив з ошатного будинку – чергове страшне опудало війни.

Фото: "Кордон-медіа".

Фото: Суспільне Суми

Доля цієї школи багато в чому відображає те, через що зараз проходить Хотінська громада. Ця назва – на слуху у всієї країни, бо від її долі, як і від долі Юнаківської громади, багато в чому залежить майбутнє Сум. Вже і Володимир Зеленський рапортує про звільнення прикордонного села Кіндратівка…

Про стан справ розповідає Володимир Бакай (вже не командир ДФТГ громади, він, проте, уважно стежить за тим, як опирається ворогу рідна Хотінщина):

"Ситуація на прикордонні Сумщини по-справжньому змінилася з початком Курської операції. Нас почали обстрілювати по всьому периметру кордону. Якщо подивитись на карту, то Хотінська громада має 14 сіл, з яких 12 – майже на самому прикордонні. Трішки глибше, приблизно 8 км від Кіндратівки, розміщена сама Хотінь. Плюс, буквально через дамбу, Писарівка.

Коли ми з вами їздили на самий кордон у квітні 2024 року, там ще стояли наші прикордонники та СПшки. Зараз усі села Хотінської громади розбиті, населення їх покинуло. При цьому було багато випадків, коли старі люди, пенсіонери, не хотіли залишати свої хати. Багатьох з них можна зрозуміти: за наявної пенсії, поїхати, орендувати квартиру в Сумах чи за містом – це для них величезні проблеми.

Володимир Бакай: сумна екскурсія по знищеній ворогом Хотіні

Те, що я показую, на цьому відео, відбулося за місяць. Хотінь, як і багато наших сіл, розташована біля річки. І це село має такий виступ: спочатку зверху йде горою, потім річка Олешня, і знову гора, яка повертається в сторону Сум. От ворог найближчі точки цієї гори і розбив. Чому? Бо якщо вони, не дай Боже, заходять у Хотінь – тоді вони матимуть прямий артилерійський обстріл Сум. Не говорячи про РСЗВ і ракетні установки. Плюс КАБи, які і зараз вже літають по Хотіні, а тоді будуть літати по Сумах. Звідти до обласного центру – 20 кілометрів. Загалом Хотінь, Юнаківка – це важливі для захисту Сум стратегічні точки. Вони ще й розташовані на висоті, тому з них буде зручно обстрілювати місто. Чому вони й б’ють по цих точках; у Хотіні розбомбили хату за хатою. Роблять це продумано, бо розуміють, що з цих вишин по їхній території можемо бити ми.

…Коли росіяни заходили до Кіндратівки, вони не чекали, хто там  прийде зі словами: "Слава Росії". Били на любий звук. І зараз Кіндратівка вже вся розбита вщент. Інколи люди з нашої громади за допомогою дронів дивляться по відео, що там у селі, де яка хата. І один хлопець з Кіндратівки каже мені: "Ось моя хата, залишився тільки погреб".

Типова історія про те, наскільки там господарюють дрони. У Хотіні нема ні води, ні газу, ні світла. То двоє місцевих пішли набрати води. І у одного з них штани були воєнні. І їх двох fpvшка побачила, мужиків посікло, поки машину підтягнули, вони просто кров’ю стекли…

Хотінь 14 березня 2025 рік. Фото: Суспільне Суми

Чи отака ситуація: людина з Хотіні давно вже виїхала, живе в Сумах чи під Сумами. І от вона приїхала в Хотінь до себе у двір: цибульку викопати, картошку. Їх засікли, вони бачать, що над ними дрони літають – розвернулися і поїхали. А увечері їхню хату накрило…

Більшість приграничних сіл громади вже захоплено ворогом. Близько 80 % відсотків території громади – під його контролем. Нашими залишаються Хотінь та Писарівка".

"БІЛІ ЯНГОЛИ: У ПЕКЛО І НАЗАД. РЕПОРТАЖ З ЕВАКУАЦІЙНОГО ВИЇЗДУ

А от вам інший ракурс на потерпаючу від війни Сумщину. Село Битиця в старостинському округу Сумської громади розташоване якраз посередині між Сумами й українсько-російським кордоном. В обидва боки – приблизно 20 кілометрів. Ворог ще на початку війни скинув сюди дві авіабомби. Коли росіян відкинули за кордон, життя у селі стало відновлюватись – аж до теперішнього ворожого наступу. Зараз Битицю нищать вдень і вночі. Залишилися там лише найвпертіші селяни.

Фото: Богдан Калініченко, Суспільне Суми

Саме туди, у Битицю, кореспондент "Цензор.НЕТ" їде разом з евакуаційною групою "Білого Янгола" – спецпідрозділу Нацполіції, який евакуює людей з прифронтових населених пунктів України. Цього разу "Янголи" забиратимуть 60-річного Вадима Івановича. Його хата днями потрапила під обстріл, а самого господаря контузило. Людині потрібно лікування і постійний догляд. І те, і інше йому зможуть надати – принаймні на деякий час – у Сумському транзитному центрі для переселенців.

Рано-вранці виїздимо із Сум двома броньованими евакуаційними мікробусами. Вже з реплік на перекурі розумієш, що життя у "Янголів" - зовсім не янгольське:

- …Забрали бабку, не встигли від’їхати – хуяк! Вискакуємо – моста нема!

- …Приїжджаєш додому – дружина твою футболку вижимає від поту. За короткий час 8 кіло скинув. Жодного фітнесу не треба.

- …Шо, опять? Ні, кажу, цією дорогою я більше не поїду (сміх – Є.К.)…

Спочатку сумські "Янголи" тренувалися на Донеччині. Покровськ, Курахове, Мирноград, Костянтинівка… Звідти вже досвідченими евакуаторами повернулися додому і від вересня минулого року рятують людей на Сумщині.

Більшість поліцейських у групі – здоровезні бородаті дядьки. На їх тлі справжньою квіткою виглядає Олена Ставицька з Охтирщини – єдина жінка-поліцейська у цьому підрозділі. Та ця квітка – не лише гарна, але й витривала. За плечима в Олени, як і у всього підрозділу – кілька сотень евакуаційних виїздів – під обстрілами і постійним відчуттям стресу.

Під час одного з таких обстрілів, у жовтні минулого року, сталося лихо.

- Це був виїзд у село Павлівка Білопільської громади, – розповідає вона. – Там трапився скид. Тоді трішки зазнала поранень, лежала у лікарні…

Після лікарні вона повернулася до підрозділу.

- А рідні вам не кажуть: "Олено, ти малахольна, навіщо ти їздиш під обстріли та скиди?!"?

Олена сміється.

- Зараз вже нормально, – каже вона. – А спочатку, коли їхала на Донецьк, то не казала, що туди їду. Повідомила, що їду у відрядження до Сум. А про Донецьк розповіла, вже як повернулась…

…У буси всі сідають вже у броніках та касках. Дивлячись на спартанську обстановку – лише помаранчеві ноші і запаска, кореспондент "Цензору" про себе розмірковує, що після війни цей бус можна буде здати до музею. Стільки людей тут було врятовано…

При чому, як розповідає поліцейський групи Сергій Тарасенко, не лише людей, а й різноманітних тварин; без них їхні господарі навідріз відмовлялися полишати рідні хати.

- Вивозили кіз, собак, котів. Наш рекорд – 12 собак, за одну ходку вивезли у цій машині!

- І що собаки – гавкали?

- Та ні, ми їх вивозили у таких екстремальних умовах, що вони тихенько сиділи…

Іншого разу вивозили 6 кіз. Птицю свійську вивозили. А котів, щоб не порозбігалися, доводилося садити у мішки.

- А як часто групі доводиться працювати під обстрілами?

- Це залежить від того, що ви вважаєте за обстріл. От як приїжджаєш у село, і туди прилітають 5 КАБів – це обстріл чи не обстріл? А ми в таких умовах працюємо майже кожний виїзд. КАБи, артилерія, ГРАДи, fpv – повний спектр озброєння. І ми його відчули на своїй шкірі.

Позивний у Тарасенка – Харон, у древньогрецькій міфології – перевізник померлих у царство Аїда.

- Чому обрав собі такий позивний? Я собі прикинув: так ми ж колеги-перевізники! – сміється поліцейський.

Якщо вони і колеги, то працюють перевізниками у різних напрямках. Бо Тарасенко разом із колегами, скорше, повертає людей з напівмертвого царства – до життя. При цьому, як і усі рятівники на цій війні, ризикує життям: у ворога є улюблена підступна практика – бити по місцю попереднього влучання повторно, коли туди приїжджають рятівники, пожежники, поліцейські…

Перед собою Сергій тримає аналізатор частот – прилад, що дає змогу перехоплювати відеосигнал з дронів. Що бачить оператор ворожого дрона – те бачать і "янголи". Якщо дрон наближається до евакуаторів, ті вживають відповідних заходів.

Вже на під’їзді до Битиці Тарасенко, вдивляючись у екран аналізатора, повідомляє колегам:

- Щось летить, частота 986, сила сигналу – 21.

Минають хвилина-дві – і Тарасенко додає:

- Полетіла. Сигнал зник.

Тим часом ми вже їдемо вулицями Битиці. Дивлячись у вікно, відчуваєш суміш щемкого болю і холодної ненависті. Біль – від усвідомлення страждань понівеченого війною села. Ненависть – до російських садистів, які кожної хвилини вбивають такі мальовничі села з довгою історією. Битицю ж, за твердженням істориків, було засновано близько 1710 року…

Аж ось і хата Вадима Івановича. Господар сидить поруч, руки і голова в нього трохи трясуться: наслідки контузії. Пригадує:

- Як контузило? Лежав на кроваті – і спочатку отам бахнуло, потім отам, а як піднявся…

Проводити його зібралися сусід і сусідка.

- Отам он, дивіться, три КАБи прилетіло, - показує сусід. – Оті хати усі погоріли, а він залишився – не згоріло.

- Тут майже усі повиїжджали, кого не побило – розповідає "Цензору" сусідка Валентина. – Он у тій хаті господаря вбило.

- Уже розрізняєте, де що прилітає?

- Та розрізняємо, коли КАБи, а коли артилерія. (Тут щось за нами гупає – Є.К.) О, а це наші!

- А хоч якийсь магазин тут робе?

- Робе, он там…Дивись, – турботливо звертається вона вже до Вадима Івановича, – портмоне отут, у ньому паспорт, код.

Вадим Іванович зачиняє понівечену хату. Помітно, що йому ніяково. Хто його зна, коли доведеться сюди повернутися. І чи доведеться взагалі?

- Вадим, ти там дивись – якось занадто бадьоро каже сусід – як усе буде нормально, попросиш у когось там телефон, подзвониш.

Вже у бусі бачу, що багажу у Вадима Івановича – усього один зелений пакет.

- Що там у вас? – питаю.

- Штани, рубашки, лапті. Чашка, бритвене. Ну, як до лікарні…

Хочеться якось його підтримати, але єдине, що спадає на думку, це поплескати Вадима Івановича по плечу.

…Повертаємося до Сум. Сьогодні все пройшло спокійно – звичайно, за мірками інших виїздів "Янголів". Особливо передостаннього – коли у Юнаківській громаді внаслідок скиду з БпЛА по цивільному автобусу загинули три жінки віком 66, 74 та 78 років. Іще 19 людей було поранено.

"Білі янголи" у той день евакуйовували і мертвих, і живих.

- Поранення різного ступеня – розповідає Сергій Тарасенко. – Діяти треба було оперативно, бо поки ми там стояли, до десятка ворожих fpv над нами пролетіло.

- Як взагалі на таке реагує психіка? На смерті і страждання людей, на постійну небезпеку? Та ще й після багатьох сотень виїздів?

- Ну, ця професія свій слід залишає. На жаль. Але це наша робота, і ми її виконуємо. Бо у безпечне місце треба відвозити і живих, і мертвих…

"ЗАРАЗ У КІЛЬКОХ ШКОЛАХ БУДУЮТЬСЯ СПРАВЖНІ УКРИТТЯ, В ЯКИХ ДІТИ ЗМОЖУТЬ НАВЧАТИСЯ"

Але повернімося до Сум. З в.о. міського голови ми зустрічаємося увечері, на своїй автівці Артем Кобзар везе кореспондента "Цензора" пити каву. Напередодні по величезній будівлі на площі Незалежності, де зокрема, працював і сам в.о.міського голови, відбулося кілька ворожих атак, тому одразу питаю:

- Тепер, я так розумію, подальша робота там буде неможлива, і співробітникам треба шукати місця для праці в інших локаціях. Якими ви знайшли ваші офіси після цих атак?

- Через постійні ворожі удари по адміністративній будівлі ми були змушені залишити її та виїхати у безпечні місця. Працювати там стало неможливо, та й зберегти людські життя за таких обставин – це найголовніше.

Та ми віримо: після нашої перемоги ми обов’язково відбудуємо кожну стіну, відкриємо двері та знову працюватимемо для громади у звичному режимі, на своїх місцях, ще сильнішими та згуртованішими, ніж будь-коли!

- Вже багато місяців Суми живуть у режимі постійного зазирання у телеграм-канали, що інформують мешканців області про атаки російських ударних дронів, ракетні удари, вибухи КАБів, баражування ворожих розвідувальних дронів. При цьому є розуміння, що восени, не кажучи вже про зиму, ситуація може значно погіршитись – просто тому, що цей тиск на місто входить до планів ворога. Звідси питання: як у місті зі сховищами?

- Знаєте, я цим телеграм-каналам дуже вдячний. Вони пишуть: над тим місцем, зайдіть в укриття, ще щось. Вважаю, що вони роблять неймовірну роботу, щоб забезпечити людей інформацією, аби вони змогли себе зберегти.

Тепер щодо сховищ: У 2022 році ми почали робити найпростіші укриття. У школах, садочках, пунктах незламності. Там стоять генератори, є питна вода. Люди зможуть прийти, зарядити свої телефони.

Разом з тим, зараз у кількох школах будуються справжні укриття, в яких діти зможуть навчатися. На жаль, ми не знаємо, коли закінчиться війна і наскільки вони будуть потрібні. Але реалії такі, що насамперед діти мають бути у безпеці. І для цього міський і державний бюджети роблять все необхідне. Я ж вам казав, що зараз ідуть перемовини. Уже одне ПРУ (протирадіаційне укриття – Є.К.) будується нашими донорами і партнерами з-за кордону. Ще одне буде також ними побудоване. І моя особисто позиція як в.о. міського голови, коли я спілкуюся з тими людьми, коли готові надавати кошти: гаразд, беріть кошти, проводьте самостійно тендер, визначайте переможця, будуйте. Все, що залежить від влади, – виділити землю, підвести воду та електрику – ми забезпечимо.

- І це вже будуть не найпростіші укриття, а цілі комплекси?

- Саме так, бо є вимоги ДСНС: відповідні марка бетону і крок арматури, а також скільки зверху має бути землі або глини, щоби укриття витримало удар ракети. Але особисто моє бажання – знайти тих донорів, які зможуть зробити велике ПРУ, у якому діти нашого міста могли б не тільки перебувати у безпеці, а й переглядати якісь фільми, користуватися інтернетом. Щоб дитина відчувала, що отут їй нічого не загрожує. Коли діти їдуть у Львів, у Чернівці, вони відчувають, що опинились у безпеці. Там немає повітряних тривог цілу добу; немає шахедів, що гудуть.

- Але ж до укриття треба ще дістатися. А як це зробити, коли вибух лунає одразу після тривоги, а часто і до?

- Ми те саме питання ставили військовим. Вони кажуть, що у них, на жаль, деколи ворожі засоби ураження не відображаються. Тому це не те, що хтось проспав і не натиснув кнопку. Як ми їх намагаємося зупинити, так і вони прагнуть максимально завдати нам ураження.

- Як мотивувати сум'ян ходити до сховищ? Бо видається, що люди досі не розуміють небезпеки.

- Знаєте, я пам’ятаю, як у 2022 році у Сумах як десь далеко вибух – одразу всі розбіглися по сховищах. А потім я приїхав у Торецьк – і здивувався. Там поруч постійно щось вибухало. І військові стояли, якраз наша сумська частина. Питаю сумського хлопця: а як так - діти на велосипедах при тому, що поруч рветься? – А вони звикли.

От і я вам таку відповідь дам: зараз, мабуть, вони звикли. Кожна родина, яка сидить вдома, сподівається, що не до їхнього дома летить. Так само коли люди йдуть по місту, вони впевнені, що летить не до них, що вони не будуть уражені.

- Скільки людей за це півріччя виїхало з міста і скільки – приїхало?

- У нас з прикордоння вимушено переміщених осіб – 34800. Це ті люди, які приїхали в місто і зараз отримують кошти як ВПО. При цьому ми ж розуміємо, що на сьогодні дуже важко зняти квартиру. Якщо хтось і виїхав, то хтось і заїхав. А от статистики немає, бо немає фіксації того, що людина перетнула пост міста Суми, відмітилася і поїхала. Помітно одне: порівняно з минулим роком автомобілів стало набагато більше.

- І це попри те, що Суми зараз прифронтове місто.

- Я вам скажу більше. У мене бабусі 82 роки, вона з Ворожби Білопільського району. Мати її забрала на тиждень, вони пожили в Сумах тиждень. Бабуся каже: а у мене ж там цибуля, картопля, часник, мені потрібно їхати туди! І от вони зараз там вже 2-3 тижні. Мама сьогодні телефонувала. Питає: Мамо, коли? – Та хто його зна. Стільки роботи... – Так у вас же ж там летить!…

Що казати – це наші люди. Взагалі я вважаю, що у Сумах, Харкові звичайні люди, які живуть у цих умовах, – це просто герої. У мене дружина, коли щось на Суми летить, гуде, бере доньку, стає між двох стін. І так може тривати цілу ніч. Але зранку вона встає і на роботу іде. От я на День медичного працівника вітав медиків. Кажу їм: знаєте, я не уявляю, як ви працюєте. Якщо добу, або дві, три летить – а ви зранку встаєте на роботу, допомагаєте військовим, лікуєте мешканців нашого міста.

І в отаких умовах живе все місто. Ще й платять податки, хтось донатить на ЗСУ, допомагає, сітки плете. Люди роблять все від них залежне, щоб втримати місто.

- При цьому люди мають розуміти, що восени і взимку ситуація може суттєво погіршитись.

- Треба готуватися до гіршого, а сподіватися на краще. Знаєте, я дуже вдячний нашим ГОшкам. Я на посаді приблизно півтора року; до цього був інший мер. За нього ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій відбувалася зовсім по-іншому. А зараз допомогу привозять гуманітарна місія "Проліска", Червоний хрест. Приїжджають благодійні організації, громадські організації. І займаються ліквідацією: нарізають фанеру, вставляють у вікна.

На останньому прильоті КАБів я особисто був. Підходить до цих хлопців жінка і питає: скільки я вам винна? – Ми це робимо безкоштовно. Ми самі сум'яни.

Це або списані військові з пораненнями, або спортсмени, тренери, ще хтось. Вони тягають цю фанеру, виміряють, випиляють, забивають. Заощаджують, мабуть, десятки мільйонів.

- Ми з вами розуміємо, що навряд чи справа дійде до захоплення міста чи його оточення. Натомість ворог буде бити по логістичних ланцюжках постачання, аби зробити життя нестерпним. Ви вже зараз працюєте наперед, щоб збільшити можливості цих логістичних поставок – їжі, ліків, топлива, речей?

- Сьогодні на двох напрямках до кордону з агресором натягуються сітки від дронів, які заважають пересуватися дорогами області. По самому місту також цим займаємося, на цей рахунок у нас є спільні плани з громадськими об’єднаннями. Мета - забезпечити об’єкти критичної інфраструктури хоча б якимось захистом.

Звичайно, одним-двома заходами відносної безпеки не досягнути. Якщо ми натягнули сітку, вони можуть пробити її шахедом. Якщо ми все залили бетоном, вони можуть пробити це ракетою.

Та й ефективність засобів безпеки багато в чому залежить від самого об’єкта. Якщо це укриття під землею для безпеки дітей – це одна справа. Якщо підстанція – інша. А, скажімо, у випадку з водоканалом це неможливо зробити.

- Сумним підтвердженням ваших слів є чи не щоденні нальоти ворожих дронів на міську ТЕЦ і підстанції. Збити їх, як правило, не вдається і свою руйнівну задачу вони виконують. Інколи – двічі на день. Дякувати героїчним енергетикам, поки світло гасне лише на кілька годин. А якщо тиск ворога збільшиться? Сум'янам треба заздалегідь готуватись до блекаутів?

- Це питання краще поставити відповідним особам військової адміністрації.

Водночас звертаюся до всіх мешканців із проханням не публікувати в соцмережах фото, відео чи інформацію, яка може бути використана ворогом для коригування подальших атак.

Ви, самі того не усвідомлюючи, наражаєте на небезпеку і тих, хто працює над ліквідацією надзвичайної ситуації.

Не допомагайте ворогу! Не коригуйте його удари!

- На початку війни, під час ворожого оточення Сум, у місті були проблеми з постачанням, насамперед ліків. Враховуючи це, чи збільшуєте ви можливості зберігати та підвозити продукти та ліки?

- Я вважаю, що, дай Боже, повторення 2022 року не буде. Тому що стоять Збройні сили, стоять ДФТГ, які повністю фінансуються з міського бюджету. Матеріальна допомога, одяг, заправка, харчування – це все місто Суми. Але давайте відверто: ті шахеди, які хлопці збивають тут, не ідуть далі на Київ, на Львів. Ми, місто Суми, витрачаємо на утримання ДФТГ (Добровольче формування територіальної громади – Є.К.) приблизно 280 мільйонів на рік. Це великі суми – і я вважаю, що потрібен якийсь міжміський фонд. Я не кажу, що всі 280 мільйонів саме ми повинні отримувати. Але все, що залишається у місті Суми, на підльоті, – не летить далі. Ми ж розуміємо, що влучання шахеда – це мільйони гривень? Це по фінансуванню. Але найважливіше те, що шахеди забирають людські життя, роблять людей інвалідами.

- Бюджетом міста, по суті, розпоряджається міська військова адміністрація. Знаходите з нею спільну мову, коли вам потрібні гроші для ваших проєктів?

- У нас є спілкування. Я можу щось попросити. Але у мене може бути своє бачення, а у них – інше.

- І щодо купи речей ви отримуєте відповідь "Ми тебе поважаємо, але у нас своя думка і свої плани"?

- Є інші пріоритети. Може тому деякі дуже питають: а що за той час, поки Кобзар на посаді, змінилося? Моя відповідь така: щоб змінювати, є таке поняття – бюджет розвитку. Це ті гроші, на які ми готові будувати, робити якісь зміни. Тим часом, практично весь бюджет розвитку, який був у минулі роки, уходить в ДФТГ – це раз. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій – теж дуже великі кошти. Ми будуємо ПРУ, найпростіші укриття або за кошти громади, або йде співфінансування 70 % на 30 %. Але якщо робити справжнє укриття, з водопостачанням, електрикою, меблями – це 80 мільйонів. Навіть 30% з міського бюджету – це дуже багато! На ці кошти можна було б в місті будувати дороги, робити фонтани, сквери і так далі.

Раніше все це працювало. Але, на жаль, ми відчуваємо, що по бізнесу прилітає - і бізнес переїжджає за Київ, туди далі, у Львів.

- Що робитимете з навчанням по школах і вишах. Це зараз головний біль керівників усіх міст, що наближені до зони бойових дій.

- Якщо ситуація не зміниться, то діти зможуть навчатися лише там, де є готове ПРУ. Так, великі кошти, дуже дорого. Але діти – наше майбутнє. Особисто у мене дві старші доньки навчалися нормально. Але зараз доньці 11 років. І от спочатку був ковід, вона практично не ходила до школи. Зараз війна. Теж практично не ходить до школи.

А онлайн – це зовсім не те, що живе навчання. Тим більше, то інтернету нема, то світла, то повітряна тривога перериває заняття. Так що – тільки ПРУ. Там за наших сумних реалій діти зможуть спокійно навчатися.

- Тобто найближчим часом – усе-таки онлайн?

- Я вважаю – так. Якщо в школі фізично перебуває 500 дітей… Ані я, ані хтось інший не може взяти на себе таку відповідальність. Бо найважливіше – це життя.

…І ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

"Будівництво "антидронових тунелів" триває на Сумщині: вони захищають військових та цивільних.

47 окрема інженерна бригада Сил підтримки ЗСУ продовжує зводити "антидронові тунелі" в Сумській області. Це допоможе захистити військових та цивільних.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ.

Інженерні споруди дозволяють убезпечувати маршрути від атак російських FPV-дронів.

"Антидронові тунелі" - це спеціально облаштовані захисні конструкції з натягнутих сіток, які дозволяють безпечно переміщати особовий склад, військову техніку, озброєння, поранених, а також цивільний транспорт у прифронтових районах. Такі інженерні споруди створюють бар’єр від дронів-камікадзе.

Для них використовують рибальські сітки, оскільки вони є найміцнішими та малопомітними для операторів техніки.

За словами капітана 47 ОІБр Віталія Кособуцького, загальна площа конструкції може сягати кількох тисяч квадратних метрів.

Також після зведення такі споруди вимагають регулярного догляду й підтримки у належному стані. За цим стежать кілька осіб. Є й ті, хто відповідає за спостереження за повітряним простором.

Наразі військові спорудили у прикордонні десятки кілометрів коридорів, деякі з них дозволяють рух тралів з технікою.

Військові наголошують, що через загрозу ударів дронами будівництво таких споруд є критично важливим елементом сучасної оборонної інфраструктури".

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"