Евакуація поранених – це складний мистецький квест. Війна дронів й артилерії не завжди дозволяє забрати пораненого, навіть маючи 5-10 екіпажів, - медик "Азова" Михайло Ісак
У червні цього року уряд "удосконалив механізм прицільної медичної евакуації військовослужбовців, що зазнали поранень, травм або захворювань унаслідок збройної агресії російської федерації". Це означає, що відтепер на все військо мають поширити практику, коли пораненого чи хворого з поля бою чи бліндажа доставляють до кінцевого пункту лікування за 48-72 години.
Власне модель швидкої доставки військового пацієнта до кінцевої точки була розроблена і застосована 12-ю бригадою спеціального призначення "Азов" спільно з клінікою Superhumans та МОЗ.
Про початки і реальність прицільної евакуації в інтерв’ю Цензор.НЕТ розповів військовий медик "Азова" Михайло Ісак (Анест). 37-річний воїн родом із Закарпаття, довгий час жив у Дніпрі і до повномасштабного вторгнення працював в Обласній дитячій клінічній лікарні дитячим анестезіологом. Зізнається, що зараз, попри продовження медичного фаху, вже не асоціює себе на 100% з цивільними лікарями.
За його словами, прицільна евакуація завдяки чіткому механізму і швидкості дозволила зберегти кінцівки і вберегти від летального кінця велику кількість азовців.
Є МАСА ВИПАДКІВ, КОЛИ ВІЙСЬКОВИЙ ЗМІНЮЄ 3-4-5 І БІЛЬШЕ ЛІКАРЕНЬ ДО КІНЦЕВОЇ ТОЧКИ ЛІКУВАННЯ
- Я мобілізувався у квітні 2022-го солдатом до лав Луганського ТРО, як потім виявилося. Однак я не знав куди йду, був зовсім не дотичний до військових справ – просто прийшов у військкомат.
Був фельдшером медичного пункту понад рік. Пройшов Золотарівку, Білогорівку, Торське і Серебрянський ліс. Після відведення я вступив до Української військово-медичної академії, де отримав військове звання. Здається, це був перший сержантський курс, після якого можна було отримати офіцерське звання. Звідти мене розподілили вже у Донецьке ТРО, там я керував процесом евакуації. Але до того я вже подавав заявку в "Азов", і зі мною швидко звідти зв’язалися. Документи оформили доволі оперативно і у листопаді 2023-го я перевівся до медичної роти 12-ї бригади спеціального призначення "Азов".
- Що було мотивацією тоді, у 2022-му?
- Думав про те, що і всі: треба щось робити, щоб війна не прийшла в мій дім. Я чесно пішов у квітні місяці, хоча міг не йти. Думка про те, що я сиджу вдома, не давала мені спокою. Про свій вибір я не шкодую і не пошкодую, пишаюся, що я тут. Довгий час я не асоціював себе з військовими, тепер вже не асоціюю себе на 100% з цивільними. З іншого боку, це дуже складно для моєї сім’ї, тому що дружина, син, батьки розуміють, що невідомо, коли я повернуся.
- Пішли бойовим медиком?
- Ні, я почав там служити фельдшером.
Абсолютна більшість спільноти плутають два абсолютно різних поняття - "бойовий медик" і "військовий лікар". Бойовий медик може не мати профільної медичної освіти. Це людина, яка пройшла бойовий вишкіл і медичні курси та має знання по адекватному наданню допомоги відповідно до міжнародних стандартів (ТССC, MARCH). І коли вона має рівень СМС, то її можна ставити на посаду бойового медика - надання допомоги в умовах обмежених ресурсів. Цей курс доволі короткий, але успішний, тому що працює за певним алгоритмом НАТО.
Медична ж освіта – це мінімум 3-4 роки, якщо ми говоримо про медсестру або фельдшера. Лікар – це 6 років, плюс інтернатура 2-3 роки.
- Чи пам’ятаєте, як зародилася ідея прицільної евакуації?
- У лавах нашої бригади це починалося з певних бесід і розмов про те, що потрібно покращувати процес евакуації поранених. Ми довго думали, як це зробити правильно, продумували маршрут лікарнями. Потім на шляху нашої бригади зустрілася клініка Superhumans – наш перший партнер, з яким ми найбільш тісно співпрацюємо досі, і перші прицільні евакуації були проведені саме з ними. Тобто ми евакуйовували пацієнтів з передової хірургічної групи до їхньої клініки у Львівській області.
Це дозволило нам як мінімум зберегти кінцівки кільком пацієнтам з дуже важкими випадками. Сьогодні вони мають власні кінцівки, зберегли хапальну функцію в руках – це найскладніші випадки, які ми мали. Стикалися ми і з дефектами м’язів та кісток, які супроводжувалися високими ризиками ампутації, але за рахунок того, що ці пацієнти максимально швидко потрапляли в ту точку, де їм надають весь спектр хірургічної допомоги, значно скорочується і період лікування, і реабілітації. Якщо ці військовослужбовці можуть повернутися в стрій, то роблять це швидше, а якщо ні, то швидше відновлюються. Окрім того, це краще для їхнього психологічного стану і так чи інакше це економить державні кошти, адже замість року лікування відбувається умовно 5 місяців.
- Чи особисто ви стикалися з випадками, коли був втрачений час, і поранений/а втратили кінцівку чи досягли значно гірших результатів у лікуванні?
- На превеликий жаль, зараз в умовах війни дронів таких випадків дуже багато, тому що евакуація з переднього краю найбільш ускладнена. Там, де можна було зберегти кінцівку, через втрату часу цього не відбувається. Однак не в тому річ, що затягнутий якийсь етап евакуації. Як правило, максимально ефективну допомогу намагаються надати на всіх її етапах, однак не завжди цього ресурсно можна досягнути.
Якщо воїн поранений потрапляє на первинну стабілізацію до передової хірургічної групи, то люди, що там працюють, роблять це максимально якісно. На превеликий жаль, через їхній руки проходить надбагато людей, тому вони знають, що роблять. Однак є маса випадків, коли військовослужбовець доходить до останньої точки надання медичної допомоги в повний спектр лікування, він проходить інколи 3-4-5 і більше лікарень. І навіть якщо немає ризику ампутації, то так чи інакше у кожній лікарні є своя флора, розклад введення препаратів і перев’язок. Воїна могли привезти о 4 вечора, а перев’язку зробили о 8 ранку. Тобто у цьому ланцюжку може втрачатися час, і 100% він втрачається.
Плюс ресурси, особливо в передових лікарнях обмежені. Не тому, що лікарня погана, а тому що чим ближче до переднього краю – Харків, Дніпро – тим більший пул пацієнтів проходить через лікарів. Тому вони зашиваються реально.
Тому якщо є можливість, то треба оминати клініки, які максимально навантажені, і дати пацієнту в найближчі 48-72 години ту точку, де лікування може відбутися якісно.
УСІ ЛІКАРНІ, З ЯКИМИ МИ КОНТАКТУВАЛИ, НАЛАШТОВАНІ ДРУЖНЬО
- Раніше розподіл поранених в рамках прицільної евакуації відбувався за домовленостями з конкретними лікарнями. Для однієї чи кількох бригад це виявилося ефективним. Які ризики, що в масштабах всього війська це буксуватиме?
- Так чи інакше воно буксуватиме, тому що перед тим, як відправити пацієнта в лікарню, треба погодити це з кінцевою точкою – лікарнею Х. Треба погодити характер і важкість травми, готовність до транспортування, наявність в лікарні вільних ліжок. Тобто відбувається комунікативний процес і лише після того пацієнт їде в кінцеве місце.
Усі лікарні, з якими ми контактували і контактуємо, абсолютно дружньо налаштовані до нас в плані швидкого потрапляння поранених до їхніх рук. І вони зацікавлені робити свою роботу, а не переробляти чиюсь.
- Наскільки ви задоволені тим, як правильно і швидко визначають профіль лікарні, в яку мають везти пацієнта? Тепер це має робити "Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України".
- Дуже складно сказати. Це той шлях роботи, який тільки почався. Однак "екстренка" робить у цьому питанні дуже великий внесок. Вони зацікавлені, працюють, забирають пацієнтів. А ми, до того ж, відправляємо не лише поранених, а й хронічних пацієнтів. Завжди все погоджувалося швидко і вчасно.
Не буде все ідеально з перших днів. Важливо зрозуміти, що за один день це не будується. "Екстренка" працює максимально активно в цьому форматі. Наскільки добре вони визначають заклади? Мені на даному етапі життя складно сказати, бо якби я захворів, то хотів би лікуватися в мегакласній клініці, і такі бажання є в кожного. Але заклади для лікування визначені згідно з наказом. Я бачу гарні перспективи, через якийсь час все має масштабуватися.
- Мета програми – доставити пацієнта до остаточного місця лікування за 48-72 години. Чому важливий саме цей інтервал?
- Це вважається світлий проміжок в плані контамінації бактеріальною флорою. Особливо це важливо для пацієнтів зі скелетно-м’язовою травмою та іншою важкою травмою, наприклад торако-абдомінальною (пошкодження грудної клітини та черевної порожнини. – Ред.), однак не завжди є досяжним. Ми розуміємо, що інколи пацієнта треба стабілізувати, на що зазвичай вистачає 24 години. З того, як все зараз працює, то більшість пацієнтів, які підпадали під прицільну евакуацію, потрапляли в кінцеву точку до доби, тобто набагато швидше за 48 годин.
- Наскільки у цьому ланцюгу важливим є догоспітальний період? Припускаю, що він найбільше провисає, бо бракує бойових медиків по багатьох бригадах.
- Їх дійсно бракує, і бракує в усіх бригадах. Але суть в складності власне евакуації. Війна дронів і війна артилерії не завжди дозволяє забрати пораненого з тієї точки, де він є, навіть маючи 5-10 екіпажів. Адже евакуація має бути безпечна як для пацієнта, так і для бригади, яка його евакуює. Транспорт, навіть броньований, не завжди може доїхати до точки, де знаходиться поранений. Тому наразі евакуація поранених – це складний мистецький квест. Люди, які це роблять, вигадують масу засобів, для того, щоб поранені хлопці чи дівчата на полі бою вижили і по максимуму зберегли здоров’я.
- Загальна картина ускладнюється роботою ворожих дронів та артилерії. Росіяни б’ють прицільно по еваках, а з іншого – не дають їм під’їхати?
- Будь-який транспорт, що з’являється в зоні ураження, буде уражений. Не важливо, медичний чи ні. Тому все впирається в умови, зокрема дня і ночі, погодні умови. Загалом це велика командна робота. Інколи один рейс евакуації – це ціле мистецтво.
ПРИЦІЛЬНА ЕВАКУАЦІЯ ВИХОДИТЬ НА РІВЕНЬ, КОЛИ БРИГАДА БУДЕ НЕДОТИЧНА ДО ЦЬОГО
- Чи відбувається у вас комунікація з іншими бригадами на цю тему? Які в них складнощі? Припускаю, там більше перешкод і проблем, ніж у бригадах, на які всі звикли рівнятися.
- Не доводилося спілкуватися з колегами з інших бригад. Зараз прицільна евакуація виходить і може все-таки вийде на той рівень, коли бригада буде не зовсім дотична до цього. Централізований процес починається трохи вище за бригаду – з передової хірургічної групи чи відділення (це ROLL2), яка надає більше допомоги, ніж на стабі. Після цього пацієнта можуть етапувати на далеку відстань (хоча не обов’язково прицільна евакуація – це про великі відстані). Цим керує не бригада. Вона може бути дотична, може включатися в процеси і сприяти в маршрутизації своїх бійців.
- Наведіть приклад реальних випадків, коли завдяки прицільній евакуації вдалося врятувати людям кінцівку, а то й життя.
- Візьмімо два типи пацієнтів. У нас з пів року тому був пацієнт з термічною травмою, порядка 60% опіків, до того ж перелом гомілки. Він був у важкому стані, надавалася перша медична допомога у стабілізаційному пункті. Потім з передової хірургічної групи був транспортований до клінічної лікарні міста Дніпро (зараз це лікарня №16). Там після стабілізаційних заходів в межах 48 годин ми забрали пацієнта і відвезли в точку, де він мав отримувати остаточне лікування – опіковий центр Лікарні Пирогова у Вінниці. Там пацієнта пролікували близько місяця, потім за програмою МОЗ був скерований на лікування за кордон. А зараз цей пацієнт вже бігає. Я бачив фото, як він з костилем грає у футбол, в нього загоїлися всі пікові поранення.
Другий пацієнт, я йому надавав допомогу з самого початку. Мені довелося евакуйовувати його з місця, де він отримав поранення. Ми доправили його до стабпункту, зробили все необхідне і відправили до передової хірургічної групи. Там йому встановили апарат зовнішньої фіксації. Пацієнт був важкий, йому проводили штучну вентиляцію легень і підтримували роботу серця. Звідти його спрямували у Дніпро до лікарні Мечнікова, там коли він був стабільний прибрали ендотрахіальну трубку і потім транспортували до клініки Superhumans. Він проходить реабілітацію зараз. На превеликий жаль, у нього попереду довгий шлях реабілітації і цілком його вилікувати не можна: у нього відсутнє близько 20 см плечової кістки. Тим не менше завдяки передовим хірургічним методам йому зробили трансплантації кістки і лоскуту м’язів та шкіри. Він рухає рукою і самотужки може себе обслуговувати. Так, не повною мірою, але рука працює. І вона своя власна, це дуже добре.
Ольга Скороход, Цензор. НЕТ
