Вертолітник Вячеслав Вороний без вагань пішов на допомогу збитому борту за лінію фронту. Такого більше ніхто не робив

Автор: Віолетта Кіртока

Офіцер армійської авіації був і у складі тих небагаточисельних вертолітних екіпажів, які прорвалися на "АзовСталь" в Маріуполь та доправив туди необхідне, забравши важких поранених. Більшість вертолітників, які виконували таке завдання, отримали звання Героїв України. Вячеслава Вороного посмертно ніяк не відзначать…

Хочу порадитися. Нижче викладена історія Героя цієї війни, який загинув, рятуючи інших. Побратими цього чоловіка вважають, що він заслуговує посмертно звання Героя України, і неодноразово клопотали про це, роблячи подання. Але досі питання не вирішено.

Цей вертолітник мав отримати найвище державне звання навіть за факт успішного польоту у Маріуполь. На цей час більшість вертолітників, які літали на "АзовСталь", таки отримали звання Героїв. А цей пілот вже після польоту в Маріуполь намагався врятувати підбитий борт за лінією фронту. Він знав, куди летить, але у нього навіть питання не виникло, чи варто це робити. Варто. Бо треба було допомогти своїм.

Побратими цього вертолітника сподівалися, що справедливість таки візьме верх під час першого офіційного святкування Дня армійської авіації, який цього року нарешті почали відзначати 3 липня. Самі подивіться: до кожного дня окремого роду військ, як правило, виходять укази щодо нагородження званням Героя України та іншими державними нагородами. У такий спосіб надається вага і значення святу. Але, таке відчуття, що армійська авіація – нерідна донька у цій родині. І це давня "традиція". До 2022 року жоден вертолітник не отримав звання Героя України – ні за життя, ні посмертно… Минулого року, коли армійська авіація відзначала 30 років з дня створення у Незалежній Україні, указ про офіційне відзначення цього дня не було підписано. Офіційний документ вийшов аж через пів року. І цього року до першого дня святкування Дня армійської авіації жодного вертолітника не було відзначено державними нагородами… А вже ж вся країна знає, що саме ці хлопці і дівчата не тільки творили дива в українському небі, палячи колони ворожої техніки на землі, здійснили неможливі польоти на оточений "АзовСталь", а й чи не кожної ночі протистоять шахедам, збиваючи їх десятками…

От тому я і хочу почути думку тих, хто читає цей текст: чи вважаєте ви, що історію цього вертолітника потрібно залишити без уваги? Що достатньо того, що його родині вручать орден Богдана Хмельницького посмертно, хоча він був поданий на нього і мав отримати за життя? Мені здається, цього не достатньо.

"З "АЗОВСТАЛІ" ВОРОНИЙ ВИВІЗ 16 ПОРАНЕНИХ"

Полковник Вячеслав Олегович Вороний на момент свого зникнення безвісти у 2022 році стояв на посаді начальника групи підготовки навчально-тренувального комплексу 57-ої авіаційної бази Сухопутних військ Збройних Сил України. Він пройшов величезний шлях у армії. Служив з 1 серпня 1987 року по 30 грудня 2008 року, після чого працював у цивільній авіакомпанії. 25 лютого 2022 року полковник Вороний знову став у стрій. Його досвід був потрібний країні, бо він мав загальний наліт 5 700 годин на вертольотах типу Мі-8. Для військового льотчика – це великий досвід.

З 7 березня по 5 квітня 2022 року Вячеслав Олегович брав активну участь у відбитті збройної агресії російської федерації у складі Сил оборони України. Виконав 12 бойових польотів як командира екіпажу вертольоту на ураження наземних цілей противника, евакуації поранених, перевезення боєприпасів та висадку спеціальних груп.

15 березня 2022 року при виконанні бойового завдання з авіаційної підтримки у складі пари вертольотів Ми-8 в районі села Степне Вугледарської міської громади Волноваського району Донецької області екіпаж полковника Вороного здійснив вогневий удар по позиціям противника. В результаті роботи було знищено два БТР та живу силу армії росії.

28 березня 2022 року групою вертольотів Мі-8 зведеного вертолітного загону армійської авіації "Північ" під керівництвом полковника Вороного було перевезено три тони військового майна, медикаментів і боєприпасів на майданчик "АзовСталь" у місто Маріуполь та було успішно евакуйовано 16 поранених військовослужбовців Сил оборони України.

Під час цього польоту полковник виявив польовий табір та склади боєприпасів противника на околиці населеного пункту Огороднє Мангуської селищної громади та передав координати ворожих позицій, по яких потім успішно відпрацювали.

Польоти на "АзовСталь" самі вертолітники називають "завданням з зірочкою на зірочку". Бо кожен міг стати останнім. І кожен, хто погоджувався на це, добре це усвідомлювали. Зрозуміло, не за нагороди екіпажі туди летіли – розуміли, наскільки важливий вантаж вони можуть туди доставити. І кожний врятований поранений звідти – безцінний. Але держава майже всіх, хто літав на "АзовСталь", на цей час відзначила званнями Герой України…

5 квітня 2022 року під час повернення з району "АзовСталі" пара вертольотів Мі-8 потрапила під шквальний вогонь стрілецько-гарматної зброї противника. Ведений вертоліт Мі-8, яким керував майор Борис Горошко, дістав пошкодження та здійснив аварійну посадку в районі Гуляйполя Пологівського району Запорізької області – це вже була навіть не лінія фронту, а окупована територія.

У той час екіпаж полковника Вороного перебував на бойовому чергуванні в системі пошуково-рятувального забезпечення. Разом з ним працювали льотчик-штурман лейтенант Пилипенко Б. В. та бортовий авіаційний технік Дмитро Бурлаков. Вони знайшли збитий вертоліт та виконали захід на посадку для надання допомоги.

"Вороний без роздумів та сумнівів пішов на допомогу збитому борту за лінію фронту, - говорять про його вчинок пілоти армійської авіації. - Такого більше ніхто не робив".

Під час заходу на посадку вертоліт був уражений засобами ППО противника. Командир екіпажу полковник Вячеслав Вороний загинув, льотчик-штурман лейтенант Пилипенко Б.В. досі вважається безвісти зниклим, бортовий авіаційний технік Дмитро Бурлаков, дістав поранення різних ступенів важкості та був захоплений у полон. Його звільнили 21 квітня 2022 року в результаті обміну полоненими.

Полковник Вячеслав Вороний вважався зниклим безвісти з 5 квітня 2022 року по 30 січня 2024 року. Його повернули під час процедури обміну тілами...

Прижиттєво полковник Вороний був поданий командуванням армійської авіації на орден Богдана Хмельницького саме за політ на "АзовСталь", але лише сьогодні нагороду отримає його родина - посмертно…

ФІРМОВЕ ЗВЕРНЕННЯ "ТАК, КОЗАКИ!"

З допису вертолітника Василя Муліка:

"5 грудня 2004 року.

Свіжоспечений лейтенант Василь Мулік стояв біля КПП тоді ще 3-го окремого полку армійської авіації у компанії ще кількох таких самих лейтенантів. Лейтенанту Муліку було трошечки страшно. Лейтенант Мулік хвилювався (підозрюю, решті лейтенантів теж було трошечки страшно - адже ці пацани ВПЕРШЕ прийшли у свою частину).

- Так, козаки! - до зграйки "жовторотиків", приязно посміхаючись, підійшов незнайомий їм офіцер у льотному комбезі та "демісезонці". - Чого встидаєтесь? Гайда за мною!

Льотчик провів схвильованих лейтенантів через КПП і буквально "за руку" водив їх частиною - стройова, ескадрильї, командир полку...

Це був майор Вороний. Вячеслав Олегович Вороний.

1 березня 2022 року.

Майор Мулік та ще кілька льотчиків мовчки виходили з вантажної кабіни Мі-8 на вологий метал стоянки аеродрому Броди. Майору Муліку хотілося вбивати і було на все пох#й - день перед тим він втратив свого веденого і свого друга, сам незрозуміло яким дивом вирвавшись з бою на вщент розстріляному борті (підозрюю, решті льотчиків теж хотілося вбивати і було на все пох#й - адже вони кілька днів і ночей "не виймаючи" випалювали колони під#рні під Києвом).

Біля борту - так само мовчки - їх зустрів офіцер з автоматом, у льотному - тепер вже піксельному - комбезі і такому ж у піксельному бушлаті.

Це був підполковник Вороний. Вячеслав Олегович Вороний.

Олегович ніколи не кричав. Був льотчиком – "від Бога". І кожне шикування починав зі слів "Так, козаки!"

Він звільнився ще до 2014-го. Літав у цивільних компаніях. А 24 лютого 2022 року повернувся у свою бригаду. Тому що не міг не повернутися.

5 квітня 2022 року.

Було втрачено зв’язок з вертольотом, що повертався після прориву в оточений Маріуполь з пораненими з "АзовСталі". Для пошуку зниклого борту був піднятий пошуково-рятувальний вертоліт. Керував ним підполковник Вороний. Вячеслав Олегович Вороний.
З цього польоту він не повернувся.

Олегович не міг повернутися додому цілих двадцять два місяці. Але сьогодні - він нарешті буде "вдома". От тільки "дім" цей - на Лук’янівському кладовищі.

Полковник (посмертно) Вороний. Вячеслав Олегович Вороний.

Вічного польоту!

У вашої можливості дихати є ціна. Пам'ятайте."

P.S. Я хочу почути думку таких само громадян України, як і я, яких захищав ціною свого життя Вячеслав Вороний: невже цей офіцер не заслуговує на звання Героя України? Невже вчинків, які викладено вище, мало? Може, я переоцінюю приклад його служіння країні?

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ