Прокурор в окопі
Його ім’я відоме в правоохоронних колах з гучних справ Майдану, "діамантових прокурорів", зґвалтування в Кагарлику та першому вироку судді -коляднику Ігорю Зваричу. Прокурор Яніс Сімонов – керівник відділу Офісу Генпрокуратури, відзначив 20 років роботи в органах, дослужився до старшого радника юстиції, переживши не один замах на життя, з початком повномасштабного вторгнення, маючи бронь, доєднався до ТРО.
Хто б міг подумати, що прокурор разом із колишніми обвинуваченими може опинитися в одному човні - таке можливо уявити лише в кіно, і цілком стається на війні.
У 2022- му він боронив Київщину, а згодом Бахмут, де кілька разів у боях зазнав поранення. На війні неодноразово воював із колишніми засудженими, які не могли повірити, що поряд з ними воює цілий прокурор.
Сьогодні Яніс Сімонов керує відділенням в 412 окремому полку Сил безпілотних систем і має чітке бачення ролі військової прокуратури.
412-й окремий полк безпілотних систем "NEMESIS розширюється, долучитись до нього можна напряму без ТЦК, працює програма 18-24: "Дрони". Доєднатись можуть як цивільні, так і військові по переведенню, для цього треба заповнити коротку анкету на сайті і рекрутери звʼяжуться з вами протягом 24 годин.
Зранку я дізнався, в 6 ранку, про те, що почалося повномасштабне вторгнення.
24-го числа були відповідні плани евакуації в Генеральній прокуратурі, безпосередньо ті справи, які необхідно зробити чи буде вказівка знищення секретних матеріалів, які добувалися в результаті негласних слідчих розшукових дій.
Що саме це були за документи ?
З урахуванням того, що я брав участь у великій кількості кримінальних справ щодо Майдану, щодо високопосадовців, безпосередньо, на жаль, деякі документи були знищені. Безпосередньо корупційні справи і також до яких я мав відношення до розслідування і до направлення обвинувальних актів в Генеральну інспекцію, Генеральну прокуратуру щодо цих працівників прокуратури, так звана брильянтова справа, брильянтові прокурори, пам'ятаєте.
Хто саме знищував і де?
Саме за секретні матеріали відповідає прокурор.
Збирає дійсно і він, і він несе відповідальність за них. Я можу відповісти за ті матеріали, які безпосередньо були в підпорядкуванні і в секретних службах саме прокуратури, тому що на той час, я пам'ятаю, була вказівка про безпосереднє знищення секретних матеріалів, які могли потрапити до рук ворога, які були отримані безпосередньо не розсекречені. Ті, які мали гриф таємності, як цілком таємно, так і таємно.
Наскільки мені відомо, деякі документи знищувалися в інших підрозділах, саме безпосередньо СБУ, безпосередньо щодо кримінальних проваджень і ДБР щодо майданівських справ, тому що деякі матеріали все ж таки залишалися зберігатися в секретній службі саме органів прокуратури.
Тому що, наскільки я пам'ятаю, саме безпосередньо на території заводу "Арсенал", а там є приміщення органів прокуратури, було за вказівкою, і це виконували працівники секретної служби. Ну, секретки, так зване.
Вирішувалися саме ті матеріали стосовно осіб, які мали відношення до ФСБ, які мали відношення до майданівських подій під час протестних акцій, саме стосовно так званого цього російського контенту. Майданівські справи – це були справи стосовно всіх високих посадовців. Це Кабінет Міністрів, це Верховна Рада, це, знову ж таки, Генеральна прокуратура, це МВС, безпосередньо саме дії стосовно секретних матеріалів поліції.
Складається враження, що знищувалося те, що в разі окупації України може зашкодити.
Знаєте, на це можна з різних сторін подивитися і відповісти на це запитання і іншим запитанням. Чому саме так російська армія здійснила наступ на Україну? Вони могли іншим чином здійснювати наступ, а не колоннами заходили.
Значить, вони вважали, що їх тут чекають. Можливо, це безпосередньо питання до працівників секретної служби, які здійснювали це знищення. Можливо, хтось скористався часом.
Для нас дуже важливо було зберегти свідків, які були засекречені, щоб їхні особи не дізналися, щоб вони залишилися без впливу з іншої сторони, щоб ніхто не був обізнаний, що вони саме це вони, і щоб не було ніякої небезпеки для їхніх родин.
У цьому випадку, дійсно, кожен прокурор повинен був приймати рішення, тому що це життя людей.
Це моє внутрішнє переконання, і про це дуже важко буде потім казати, що я такого не казав. Однак я скажу.
Кожен був зацікавлений в тому, що їм було цікаво. Якщо необхідно було знищити саме цю справу, її знищували цілеспрямовано. Для того, щоб ці документи нікому більше не були відомі.
На той час я вирішив, що треба залишитися, допомогти тим, хто хоче виїхати. Допомагав своїм колегам виїжджати, збирав сім'ї на машинах. Тоді, знову ж таки, така паніка була.
Я сам з Харкова, харків'янин, народився там, навчався. Там мої родичі проживали, і я вирішив, що не можу їх покинути. Треба йти воювати.
І я намагався проїхати до Харкова. В Полтаві мене завернули вже, я розумів, що там вже активні бойові дії йдуть, за телефоном з'ясував, що поки що все добре, через друзів, однокласників, намагався їм допомогти якось морально.
Хто у вас в Харкові був на той момент?
- Мати. Вона досі не знає, що я воюю.
Але вона ж може бачити ваше інтерв'ю.
Вона не дивиться.
Вона проживає в Харкові?
Ні, я в травні, після того, як вони вже з Київської області пішли, я її в травні забрав.
А на той час я починав роботу в органах прокуратури в Оболонському районі. І я на той час вже чув, що на Оболоні є відповідні якісь ДРГ. Намагався пробитися до військкома. Сказали, дуже багато людей, зброї немає, залиш телефон, будемо щось робити. Тим більше повідомили, ну як ми тебе мобілізуємо, у тебе ж бронь є. А прокуратура, звичайно, з урахуванням того, що якщо переходить чи воєнний стан, чи така надзвичайна подія, то вони також безпосередньо бронюються.
І Печерський воєнкомат мене забронював на той час. І з урахуванням цієї броні, кажуть, ми з тобою нічого не зможемо зробити. Якщо ти хочеш, йди там, де є зброя, можливо ТРО якесь інше, то розпочнеш там.
Зателефонував своєму другу, з яким я працював по так званій брильянтовій справі, Олександру.
І він сказав, що формується 11-та рота 204-го батальйону ТРО Голосіївського району. І я, зібравши своїх кумів, друзів, ну десь за тиждень я зібрав 25 людей до себе.
І зі мною вони розпочали вже 2 березня. Ми вже були в складі на той час 11-ї, потім це так знаменно 6-та рота 204-го батальйону, з якою я воював протягом двох років.
Скільки вам намагалися найбільше запропонувати?
Пів мільйона доларів. Це по майданівських справах.
Але це ж величезна спокуса.
Ну, знаєте, коли сам борешся з такими злочинами і спокушатися на таку спокусу, мені ці гроші не потрібні.
Поставте питання - якби були такі гроші потрібні, я пішов би воювати?
Я не проходив військову кафедру, я не проходив строкову службу.
-Ви вміли стріляти?
З урахуванням того, що в мене батько військовий, я вмію стріляти влучно, я був записаний в марксмени, потім хотіли, щоб я в снайпери пішов. Зброю я розумію.
Був гранатометником, у мене був NLAW. Я вмів користуватися також РПГ.
Зараз, на даному етапі, вже вмію використовувати дуже багато зразків зброї. І на той час не мав я ніякої військової підготовки. Десь після початку 14-го року війни у нас в органах прокуратури були зобов'язані кожні пів року проходити курси. У нас були стрільби з пістолета, з автомата. А основна підготовка відбувалася саме на початку березня 22 року.
Ми зараз з вами у Вишгороді, на розі, де розгоратались бойові дії
Перший бій у нас був 7 на 8 березня на перетині до Пущі Водиці.
А тут ми вже опинилися після 12 березня. Була отримана безпосередньо вказівка і наказ сухопутних військ про те, що наша рота переходить до них в резерв. І нас приєднали до одного із батальйонів 72-ї бригади.
Вони стояли чуть далі в ту сторону. Нас залучили для того, щоб ми були на перетині між Національною гвардією, їхніми підрозділами, і цим батальйоном 72-ї бригади
Тут у нас було окремо зроблено місце для кулемету.
Ось, бачите, церква видно. За цією церквою в праву сторону йде дорога, і там перебувала 72 бригада. Частина, батальйон їх.
На той час, коли нам стало відомо, це, на жаль, відбулося в 72-ї бригаді, там дуже велика кількість хлопців загинула, бо ворожий підрозділ перекидався на техніці, і там відбувався бій.
Знову ж таки, ми допомагали безпосередньо і своєю зброєю, підвозячи боєкомплект. Однак, на щастя, ми не дали їм можливість пройти далі, і цей підрозділ, десь було 5-6 бойової техніки БМД, та, яка може плавати, вони на них переправилися. Наскільки я пам'ятаю, по трупах були десантники їхні.
І потім, з урахуванням того, що ми тут були, і безпосередньо Нацгвардія, ми допомогли 72-й, і вони відбили цю атаку. Знову ж таки, задача була така – не дати можливості прориву. Ми були стратегічним запасом на той час керуючого Сухопутними військами Сирського.
Якби хлопці не підірвали всі дамби з цією річкою, то, напевно, цей ворог вже був на території Оболонського району і, можливо, вже впливав би на центр міста. Тоді відбувалися артилерійські дуелі.
Тоді була порушена логістика колон, які підійшли безпосередньо до Бучі і Ірпіня. І якби дійсно ця логістика не була порушена, я не хочу так сказати погано, але можливо б навіть ці ворожі танки були б вже на території міста Києва. Потім ця артилерія наша ховалася, а ми, звичайно, перебуваючи там, вже отримували плюшки, які прилітали в отвєтку від ворога.
Бо вони шукали наші позиції для того, щоби знищити безпосередньо ці артсистеми. Якщо подивитися на цей АЗС, там є велика біла бочка, і буквально поруч з нею розірвався снаряд, і воно почало горіти. Наші хлопці, відчайдухи, побігли і почали тушити.
Саме в цих будинках ми відпочивали, ховалися тоді, коли був час для перепочинку. А основна наша сила перебувала далі в сторону Мощуна, в ту відстань, десь приблизно 5-6 кілометрів. Ми були 2 дні на позиціях, один день тут. І таким чином ми змінювалися. Нас було не так багато. // (3:14 - 3:24)
У нас такого озброєння не було. Навіть РПГ і NLAW не діставали до нього. І з урахуванням цього ми викликали хлопців 144-го зенитного полку. Вони приїхали і допомагали нам 3-4 дні.
Я вперше потримав в руках Стінгер, то на цих полях я його отримав.
саме ця установка Стінгер, якою ми намагалися впіймати гелікоптер, який безпосередньо впливав на наш підрозділ шляхом того, що він піднімався над кромкою лісу і вів вогонь по наших хлопцях.
- Скільки ви тут перебували?
Рівно місяць тут ми були.
Офіційно, за документами, які ми в батальйоні хочемо отримати, з 16 березня по 16 квітня ми були стовідсотково тут. Деякі посадові особи не знали, можливо, умисно так ставилися, бо це війна, можливо, хтось не знав, що треба такі документи вести.
У нас десь 14 чи 15 людей в складі роти були, і вони мали юридичну освіту. Більшість з них були адвокатами. І, наскільки я розумію, також ми спілкувалися, що якщо не буде такої можливості отримати ці документи, ну, звісно, буде звернення до суду для того, щоб встановлювати той факт, що дійсно ми тут воювали.
Кажуть, що немає документів. Ну, так це смішно, коли офіційні особи кажуть, якщо наказу немає, значить і вас там не було. Ну, я не знаю, це у нас така реальність.
Як Ви далі розвивались? Чи якісь були пропозиції?
Я не шукав шляху для того, щоб рости безпосередньо як керівник, чи, можливо, командир, чи, можливо, офіцер.
Я бачив себе як корисна людина, можливо, в частині якихось боєвих дій.
Влітку 22-го ми пройшли злагодження, і в нас було перше відрядження в Бахмут. Ну, тоді Бахмут взагалі був далеко від боєвих дій, туди тільки прилітало Курдюмівка, Кліщіївка, в тій стороні.
Так доля склалася, що практично всі відрядження в нас були тільки в Бахмут. Чомусь так складалося, що і 204 батальйон, і потім, в якому я був в 251 батальйон, знов-таки в Бахмут, в Бахмут, в Бахмут, і декілька і декілька разів.
В Бахмуті Ви зазнали поранення?
Декілька разів. В декілька відряджень.
Спочатку це була оборона Бахмуту на так званій пожарці північніше від заводу АртВайнері, за два кілометри. Там це ж завод шампанських вин, а ми біля нього, звичайно, там і оборону тримали, бо якщо по карті дивитися, це їхня штольня, там, де, типу тунель, там, де вони зберігали, і сам завод.
А пожарка, це на два кілометри вище по карті. Тобто, і в подальшому, коли ми тримали там оборону, вже ворог був у цьому тунелі. І наші чомусь, коли не підготували так оборону, завезли туди дуже велику кількість БК. І ці ж також бачать, що можна там сховати. Вони ще туди довезли, а наші дивилися вже з дронів. І тоді там такий взрив був, потрапили наші туди, і там дуже багато, напевно, можливо, і їх там полягло. Використали цей момент, що дуже багато БК, і там його підірвали.
Це пожарна станція, тобто ця локація була ДСНС, однак, знаєте, напевно, вона була закинута, і навіть коли ми туди виходили, поруч з нами була інша бригада. Я тут також не буду називати номеру, бо дійсно вони не зовсім правильно поступили. Вони також відійшли, і правий фланг був відкритий, і це надало противнику просунутися танками і намагатися знищити нас... ...вогнем. Як танк стріляє, напевно, треба розуміти і розповісти, що його постріл не чутно, а чутно, коли тільки прилетить.
І коли це сталося, слава Богу, він потрапив лише в забор. І це було перше поранення осколкове і контузії, і ми потім виходили.
Ми були у співпраці з одною з танкових бригад і одна піхотна бригада. Механізована бригада, будемо так казати. І саме, що мене здивувало, коли ми приїхали вже на ротацію, а там хлопці були з листопада, а ми приїхали в грудні, що всією обороною командували ТРО.
Мене дуже це здивувало. Я не знаю, як це оцінюють, хай не оцінюють, однак обороною безпосередньо саме пожарки займалося виключно ТРО. І цей бій, це у нас, навіть я так скажу, це не вперше, зустріч нового року в окопі. Ми 30-го отримали завдання і вже наш підрозділ висунувся з 31 по 4-5. Ми здійснювали оборону безпосередньо цієї пожарки, об'єкту, коли ворог підійшов, якщо ви пам'ятаєте, тоді Пригожин заявив про те, що вони Бахмут візьмуть. Однак десь в 10-х числах січня вони всі пішли на Соледар. І з-за цього нам стало легше, бо вони всю артилерію перевели туди і дякувати Богу, ми залишилися там живі і ці обстріли перенеслися. Ну, дуже так не зовсім правильно казати, тому що хлопці наші там на Соледарі отримали за це.
Ну, це на той час у нас так ми називалися рота вогневої підтримки, хоча знову ж таки ніякого такого великого озброєння у нас не було. Всі командири дуже здивувалися. Ви ж РВП приїхали.
Ми кажемо, ми тільки приїхали, нам навіть озброєння не було. І в подальшому ми вийшли на ноль. Рекогностування було дуже важке, тому що це буквально новий рік. Ніхто так особо про позиції не розповідає. Навіть, як кажуть, очима не подивилися. Прийшли, як от був окоп по пояс...
От я дякую. Коли я заходив, я дуже так дивувався, так возмущався, що чому такий маленький окоп? Можливо, могли б і більше вирити. Чому не вирили? А коли звідти виходили, я дякував хлопцям, що навіть такий є. Тому що коли навіть не відход був, ми витягли поранених, залишилися, і там знищили дві групи ДРГ, а нами за зброю надали тільки чотири кулемети Дегтярьова, три з яких були знищені минеметним огнем противника. Ну, і навіть воювати більше нічим було. За ці чотири-п'ять днів ми втратили двох наших побратимів, два двохсотих, і на той час сорок дев'ять трьохсотих. Практично всі були контужені, всі з осколковими пораненнями.
Ну, в подальшому, коли була заміна вже нашого підрозділу іншим підрозділом, так виявилося, що розвідники не побачили, ті не встигли, і ворог просунувся безпосередньо до нашого КСП вже вглуб Бахмута. Це перша оборона, будемо так сказати, до десяти днів праці безпосередньо в Бахмуті.
Співвідношення було у нас 15-17 осіб, звідти наступало десь 300.
Чому так відбувалося? Я не знаю, такий напрямок відбувся, бо це лісова частина, і просуватися там, якщо наступати, то легше, а оборонятися можливо також легше, тому що там дерева, і ми прикривалися безпосередньо деревами. Однак, з урахуванням того, що у нас були кулеметні точки, то ці особи, як я казав, десь процентів, можливо, 5 чи 10, вони добралися до 30 метрів до наших позицій, а один із них взагалі у нас, як ми рахували, 6 метрів доповз. Однак ми так і не зрозуміли, що він хотів зробити, чи можливо здатися, чи можливо кинути гранату.
Ну, і я ж кажу, що, напевно, їхні заградотряди вбивали їх також, тобто зі спини. Це була перша навала, це дуже важко було, тому що така орда на тебе бежить, стріляє, де, що, як, ну, вночі, тим більше.
Коли ще третє чи четверте відрядження було, я там був разом з колишнім генеральним прокурором Луценком Юрієм. Хлопці з ним сфотографувалися, питання якісь ставили. Він робив вигляд, що він мене не впізнає. Однак, він пам'ятає мене по нарадах, по майданівських справах.
Якщо казати об'єктивно, він з нами був, під обстрілом він був на КСП, в підвалі, і привозив дуже багато БК, привозив дуже багато дронів, спілкування не шукав, тому що напевно не хотілося, або не перейшло б, напевно, можливо, на роботу, тому що я пам'ятаю, що він мав таку сміливість по телебаченню сказати, що в брильянтовій справі нема доказів, ну тобто в діамантовій.
Можливо, я б йому доводив щось там .Однак, все ж таки, вважаю, що якщо ти посаду генерального прокурора займаєш, то ти не можеш виказувати свої якісь бачення, не розуміючи обставину з першого джерела. Мені не зовсім подобалось, що він сказав, що там нема доказів. Якщо нема доказів, виправдувальний вирок. Щодо служби, нічого поганого не можу сказати.
Коли ув’язненні отримали право мобілізуватися, як ви сприйняли цей закон? Чи не подумали про те, що це ви можете перетнутися з тим, якого обвинувачували?
А я навіть і перетинався з деякими особами,які знали тих осіб, по яких я підтримував обвинувачення. І навіть, будемо так казати, щоб ви зрозуміли, деякі особи, які мали відношення до Майдану, передавали привіт через контррозвідку мені в Бахмуті. Такі обставини були, вони були на тій стороні, воювали проти нас.
Мій побратим Павло був у СІЗО, потім деяким чином частково довели обвинувачення. Павло каже, що, ну, мені важко було на перших порах тобі тиснути руку, однак я коли побачив, як ти воюєш і що ти кажеш хлопцям... ми тоді витягли нашого пораненого одного в Бахмуті.
Ну, якщо так коротко сказати, що він… Ну, я радий, що він стверджував, що в прокуратурі не всі такі погані, як він думав.
Не він один, була так велика кількість, нам було придано підрозділ другий, наскільки я пам'ятаю, застави цих пограничників, прикордонників, прикордонний загін Сум, на жаль, що вони переважна більшість загинули із-за неправильного їхнього командування на той час, однак там люди були, коли побачили і спитали, ну, ми були в напівоточенні, і вони були дуже розгублені, не знали, що робити. Навіть ми, звичайні на той час, навіть і не військові люди, ми щось керували, а вони навіть, коли вже дуже довгий час там служили, вони не знали, що робити.
І приходилося приводити їх до тями, і коли вони дізналися, хто я, ну, там 2-3 хвилини була така тиша, вона так вдавила, тому що на той час, ми ж розуміємо, якщо бій йде, то ти знаєш, звідки щось там стріляє. А тут така тиша настала, вони - такі очі - дивилися, як на нулі і прокурор.
Суспільство не вірить, що такі особи можуть бути там.
Я не знаю, я не пішов для того, щоб вихвалятися. Я на той час, коли виходив з ТРО, я був звичайним рядовим. Хоча, знову ж таки, в мене є своє звання. Я старший радник юстиції, це по військовому полковник.
20 років в прокуратурі.Що це для вас за шлях?
До 2011-2012 року я був саме безпосередньо в прокуратурі Оболонського району, дуже були складні справи, і мене направляли на такі звичайні складні справи, для того, щоб я їх там вирішував, можливо, я не знаходив якийсь консенсус. І судді, знову ж таки, з авторитету вже почали добре до мене ставитися, і дуже стали друзями деякі.
В Оболонський суд потрапила справа колядника судді Зварича.
Мене було включено в групу прокурорів, і з урахуванням того, що за два роки ми змогли довести суду обвинувачення, знову ж таки, була група з генеральної прокуратури, і вони тоді побачили мене, і вирішили, що я можу вже підтримувати обвинувачення на рівні держави.Це доведення безпосередньо.
Це єдиний суддя в Україні, який практично 10 років відсидів за відповідним судовим рішенням.
Ви вели справи Майдану і були в групі прокурорів.
У справу Майдану я потрапив з самого початку. На той час був генеральним прокурором Ярема. І на той час, на січень місяць, закінчувався строк перебування під вартою перших "беркутів", це Зінченко і Аброськін. І тоді справу разом з ними, а, вони вдвох були, і цю справу направили до суду. На той час я працював в генінспекції, і вже була діамантова справа, сміттєва справа, були інші корупційні злочини по інших прокурорах областей. І вони вже практично були всі в суді.
Із 2015 року ця справа в суді. Вже, розумієте, на сьогоднішній момент більше 10 років. Але в минулому році вже був вирок. Тобто на той час, коли я пішов воювати, ми підтримували обвинувачення в цій справі 8 років.
В 2019 році суд ухвалив рішення про те, щоб замінити вашу групу прокурорів.
А, заміни ви питаєте. На той час вже ми багато часу втратили по цій справі, з урахуванням того, що у нас не було закінчено балістичні експертизи.
А на той час вже питання, декілька разів це стояло, питання щодо обміну цих працівників Беркуту на інших осіб, які наші були полонені з 2014 року. І по деяких моментах, наскільки я пам'ятаю, спілкування з цими особами, якщо так подивитися, це не зовсім погані хлопці, але я розумію, що таке обвинувачення. Вони стріляли в людей і фактично судом було визнано про те, що дійсно відбувалося вбивство.
І вони, наскільки я пам'ятаю, на початках відмовлялися від обміну. А в подальшому так сталося, що наприкінці 2019 року вже стояло питання щодо продовження міри розпобіжного заходу. І тут, будемо так, та сторона виявила бажання, щоб включили їх в обмінну групу.
Нам сказали, що без обміну цих п'яти баркутівців не буде відбуватися взагалі той обмін. На той час я пам'ятаю ці сльози, коли повернулися на літаку наші полонені, їх там, наскільки я пам'ятаю, тоді було 76 людей.
А з рахуванням того, що в нас великий об'єм обвинувачення, ми були навіть не наприкінці справи, а всередині. І суд дійсно тоді коментував також, що це був зрив процесу. Однак ми розуміємо, що було прийнято рішення президента.
В нас була позиція, що не треба міняти, але в мене такі сумніви були, що можливо самі люди не хотіли мінятися, можливо такі обставини сталися, можливо їх примушували.
Як це виконувати, ніхто не знає. Під час розгляду апеляційних скарг ми не змінили свої позиції як прокурори в цьому провадженні. Ми підтримували сторону потерпілих про те, що обмінювати не має можливості і не потрібно.
Однак поступила така вказівка. Чомусь на рівні президента чи генерального прокурора було прийнято рішення про виключення нас з групи прокурорів, і прийшла інша група прокурорів.
Знову ж таки, так сталося, така обстановка була, ніхто нікому нічого не пояснив. Чомусь так відбувалося, так відбулося. Звичайно, з цієї справи ми два роки втратили, однак через деякий час двоє обвинувачених повернулося.
І в подальшому виникло питання, чому нас поміняли. Нам ніякого пояснення не було.
- Тоді на суді вас потерпілі проводжали оплесками.
Дуже важко було. Знаєте, коли ти 7 років слухаєш біль, я навіть деякий час спати нормально не міг.
А дивишся людям в очі, коли кажуть, а за що вони вмирали? А зараз за що хлопці вмирають? Приємно було, звичайно. Було важко, тому що ми пояснили їм, що ми не можемо нічого змінити, не від нас залежить. Намагалися їх підтримати, як ми могли.
Силовики Беркуту і Національної гвардії, які під час Майдану в 2014 році і в 22-му частково йшли воювати в Збройні сили України. Чи вам доводилося зустрічати таких військовослужбовців колишнього Беркуту?
А я з деякими навіть і служив в одному підрозділі. Вони були з колишнього Беркута. Вони коли дізналися, що я прокурор, вони так взагалі два-три тижні придивлялися, вони дивилися, як зі мною спілкуються хлопці.
-Цікава просто ваша рефлексія на те, що до війни ви були по різні боки закону. А тут ситуація, в якій ви одному човні.
Знаєте, я скажу так. Я на початку вам казав, що наш майданівський департамент розслідував кримінальні провадження не тільки стосовно працівників міліції, які вчинили злочини відносно майданівців. А у нас іще було приблизно 40 проваджень стосовно громадян України, а переважна більшість тоді активісти Майдану, які вчинили злочини, саме кримінальні злочини, відносно працівників міліції на той час. Ми завжди, коли розслідували, і всі мої колеги по прокуратурі, які були на той час в майданівському департаменті, переважна більшість, ми намагалися об'єктивно показати, що ми розслідуємо як справи і ті, так і ті.
А я вважаю також суб'єктивно, що повинні відповідати всі. Не можна звільняти від відповідальності одних, а залишати відповідальними лише інших. Якщо я розумію суспільство, знаєте, як це марковим таким є, що суспільство розуміє, що відбувалося.
Переважна більшість тих же самих строковиків внутрішніх військ, зараз тепер це Нацгвардія, то вони знову ж таки, виконували ті вказівки, які приходили. Тобто, стояти там, і в переважній більшості вони навіть і не били нікого з майданівців. Напевно, їх били майданівці.
А ось стосовно Беркуту, це інше питання. В Беркутах також були люди, які не зовсім підтримували це, однак з урахуванням виконання своїх службових обов'язків, вимушені були знаходитися там. Чи піти, чи звільнитися.
Деякі звільнялися. Працівники, мабуть, такі були випадки, що виходили, звільнялися. Інші по якихось своїх суб'єктивних баченнях, що це зарплата, це родина, це за якась зацікавленість в тому, що мене не звільнять, і буде робота, і будуть кошти для утримання сім'ї.
А от ваше ставлення до таких, такі люди, яких ви вчора обвинувачували, ви можете їх назвати побратимами?
Ну, тепер, з урахуванням цього, можу. Я розумію, що знаєте, саме в цей час особи перевіряються. Можливо, в інший час вони по-іншому себе повели. А тут вони стали разом з іншими людьми захищати Україну.
Скандал з прокурорами-інвалідами, як це було вашими очима?
Знаєте, тут на цю проблему треба дивитися навіть не з двох сторін, а з трьох. Бо, звичайно, є така приказка, що у кожної медалі є дві сторони, однак є і третя.
Бо ребро у цій медалі чи монеті ніхто не скасовував. Я особисто знаю декількох прокурорів з Хмельниччини, які дійсно мають такі захворювання, що вони могли б звільнитися з урахуванням цієї хвороби, однак вони продовжують працювати. На такі питання треба дивитися зважено і об'єктивно.
Тому що деякі особи, маючи такі захворювання, все ж таки залишаються і працюють з урахуванням їхнього фаху, а деякі, бачачи це, просто використовують свою посаду.
Вони попирають честь всіх працівників прокуратури. Це неправильно. Вони ставлять свої особисті інтереси понад усе.
Знаєте, побратими, коли це бачать, деякі мають сміливість не те, щоб мене ображати, а цькувати і казати, що ось бачиш, які класні хлопці, ти воюєш, а вони всі інваліди.
Що ви відповідаєте?
Ну, я кажу, що я з вами ж поруч, а вони там.
Справу Зварича ви називаєте однією з найважливіших та найуспішніших справ, яку ви ввели в суді.
А її розглядав Оболонський районний суд, суддя Владислав Дев'ятко. Він давав рекомендацію новому генпрокурору Руслану Кравченку, який був головним обвинувачувачем Януковича. Також своєю цю справу називає головний колишній військовий прокурор Анатолій Матіос.
Так, я знайомий із тим, і з тим. Знайомий з Владиславом Дев'ятком я ще з 2002 року, як прийшов опрацювати в Оболонську прокуратуру. Він тоді був помічником прокурора по напрямку підтримання державного обвинувачення в суді.
Через деякий час він пройшов навчання, і потім напевно здавав якісь екзамени, і потім він перейшов до суду. Був суддею. Я залишився в прокуратурі і підтримував обвинувачення також в суді.
Анатолій Матіос, чи ви не перетиналися по службі?
Особисто з ним я не знайомий, однак він напевно мене бачив до деяких нарадах щодо майданівських справ, тому що теперішній генеральний прокурор і його колега, який підтримував обвинувачення, тепер, наскільки я розумію, перший заступник генерального прокурора Крим, вони були на нараді. І щодо безпосереднього підтримання тієї справи, яка була в Оболонському районному суді, щодо співпраці з нашим департаментом, який очолював на той час Горбатюк Сергій, щодо можливості перетинання доказів і можливості отримання якоїсь консультації і спілкування між собою прокурорів, які підтримують обвинувачення в судах. Таке спілкування відбувалось на нарадах.
Мені відомо, що після тих подій, які відбулися так званої діамантової справи, коли генеральну інспекцію було розформовано, розформовано групу прокурорів по цьому провадженню, наскільки мені відомо, знову ж таки не буду відкривати джерела, що саме за його очільністю переглядалися безпосередньо ці секретні матеріали, які були саме в цій інспекції. Можливо, це було доручення генерального прокурора, можливо, якось там змінювалася група прокурорів, мене невідомо.
Я не буду казати, що законний чи незаконний спосіб, однак зі слів інших людей було відомо, що саме чи за його вказівкою, чи ним особисто переглядалися матеріали генеральної інспекції, які здійснювали саме негласні рішукові слідчі дії. Про це я чув. І навіть готовий відповісти, тому що, наскільки мені відомо, після цих обставин, як стало розголошення, пропали декілька, десь 5 чи 6 оперативних розробок.
І ці справи, напевно, потім передали іншим прокурорам, і вони були закриті, з урахуванням того, що не отримали результатів, бо НСРД було розголошено. Потім вже була така обставина, якщо пам'ятаєте, розповідали, що нібито є кримінальне провадження за фактом розголошення державної таємниці саме працівниками Генінспекції, тобто нами, прокурорами, які на той час працювали під керівництвом Сакварелідзе. І на той час, наскільки мені відомо, це провадження також закрите, тому що ніяких обставин, навіть мене на допити не викликали, для того, щоб з'ясувати ці обставини.
Мені тільки відомо, зі слів деяких людей, що ці матеріали стали відомі безпосередньо і цій особі. Я не буду казати, що він особисто їх читав, чи листав, чи не листав, однак така інформація була.
-Чи Ви не знаєте, де він зараз служить? Бо є тільки фотографії в однострої.
Я лише тільки передаю ті слова, які я почув, для того, щоб було зрозуміло, що і навіть стосовно цих секретних матеріалів, це інформація зі слів інших осіб.
Конкретно, бути впевненим, що він особисто читав ці секретні матеріали, я не знаю. Однак, з урахуванням того, що ці матеріали були нереалізовані і всі розроботки були порушені, це факт того, що було розголошено всі таємниці наших кримінальних проваджень, коли була інспекція в 2019-2016 році.
Чи можна говорити про Ваше звання і посаду зараз?
Зараз я маю звання молодшого сержанта, команду відділенням в роті батальйону, а безпосередньо ми називаємось 412 окремий полк сил безпілотних систем. Це, безпосередньо, полк, який називається NEMESIS.
Основним нашим безпосередньо дроном є дрон NEMESIS.
Так нагода випала, що наш командир, на той час командир механізованої роти 251 батальйону, вирішив, що знову ж таки, у нас такі вікові люди були, що досить бігати по окопам, треба щось робити, що ми можемо ефективніше це зробити саме безпосередньо в підрозділі БПЛА.
Останні ночі мої хлопці з наземної групи знищили танк. Добігли до того, щоби знищити екіпаж.
Дуже велика кількість наших дронів збиваються, з урахуванням того, що на лінії БЗ немає відповідного порядку, бо коли проліт забезпечується, то, можливо, і навіть деяким чином втрачаємо ці дрони за дружнього вогню іноді. А зараз, в основному, всі показники щодо знищеної техніки. У нас навіть є знищений комплекс ТОР, за який хлопці, знову ж таки, отримали вже Золоті хрести.
І це було на відстані десь понад 40 кілометрів. Бо наша техніка дозволяє це зробити, і, слава Богу, це зробили.
Наш підрозділ один із відомих в колах БПЛА, і, в даному разі ми входимо в ТОП-10 підрозділів, які знищують і техніку, і займаються безпосередньо саме цією роботою. Я вважаю, це дуже великі показники, дяка хлопцям, що вони також завзято продовжують виконувати, воювати, і є можливості ці.
Навіть якщо і такий монстр на нас нападає, то ми можемо захищатись. І, звичайно, за хлопців, які загинули. Мотивація поки така.
Зараз я вже бачу, що починаю вигорати. Я розумію, що і за станом здоров'я, можливо, не зовсім зможу, як молоді хлопці в штурмових бригадах. Ну, може порох ще є, однак, можливо, вже треба якось, як всі кажуть, повертайся в прокуратуру і наводь там лад.
Ви могли б звільнитися на будь-якому етапі ?
Наскільки я розумію законодавство, ні. З урахуванням того, що коли мене призивали, не врахували мою бронь, а я не був проти, то вважається, що я мобілізований.
Можливо прийняття якихось змін у законодавчі акти.
Можливо, зараз генеральний прокурор буде розглядати питання щодо воюючих прокурорів, чи, можливо, буде створюватися якась військова юстиція. Я готовий повернутися до роботи.
Хотів промовчати, однак скажу, напевно, це саме краєугольний камінь, і напевно, це також питання буде генерального прокурора теперішнього. Якщо він це передбачає, це дуже добре.
Я вважаю, що зараз запит у суспільства про безпосередню відповідальність командування. Тому що дуже велика частина кричить і каже, що всі солдати порушують закони, там СЗЧ і все інше. А чомусь ми тільки про одиничні випадки чуємо про відповідальність командирів.
Все ж таки командири в деяких випадках саме винуваті і в загибелі людей. Бо неправильне командування, неправильне орієнтування і все інше - це треба розслідувати.
Другий стовп саме безпосередньо щодо майна.
Ми бачимо, яким чином здобувається ця допомога, як здобувається безпосередньо якась вигода для того, щоб наші військові отримували це озброєння і допомагало це боронитися. Навіть не нападати, навіть боронитися. І в цьому випадку також, якщо навіть на цих закупівлях йдуть якісь шахрайства і все інше, то це треба притягати до відповідальності конкретно, показово.
І не робити це показово, що ось один за щось відповів, а щоб це була системна робота, щоб було зрозуміло, хто це допустив, хто дозволив, хто не наглядав належним чином за цим. Це повинна якась нитка відповідальності.Тому що, один командир не може самостійно щось порушувати, щоб вище командування не знало.
Безпосередньо роль прокурора в цьому випадку дуже важлива. І треба робити не штучні показники, а реально впливати на обстановку.
Запит військових саме на цю справедливість.
Це біль. Я розумію, що я відповідаю за свої слова.
Ця справедливість, ця соціальна справедливість щодо покарання тих людей, які винуваті в смертях солдатів. Я розумію, це війна, це треба якось там перекрити якийсь напрямок, де люди гинуть. Однак це розуміти, як це зробити найменшими втратами.
Чому ми з урахуванням цього не можемо змінити законодавство? Кричать ці обставини, кричать для того, щоб під цю обставину змінити законодавство.Навіть у мене, це моє суб'єктивне бачення. Саме в цей час можна міняти для того, щоб державу спасти. Вийдіть в ситуації, і сядьте подумайте, як це можна зробити.
Якою була ваша реакція на голосування проти обмеження повноважень НАБУ і САП?
Суб'єктивно, як прокурор, я, ну, суб'єктивно, не як прокурор, я займаю посаду як прокурора, так і зараз військовий. Я на деякі обставини дивлюся вже як прокурор, як військовий. Якщо так в квінтесенції, знову ж таки, повторю такий вираз, що військовому, як зараз я і прокурору, не дається право казати і критикувати владу.
Я, напевно, на цьому поставлю три крапки, для того, щоб було зрозуміло, що суспільство все бачить.
*******************************************************
P.S
Якщо ваша ласка, я назву прізвища людей.
Ну, напевно, я вважаю, що треба їх зазначити, бо, якщо вони побачать цей сюжет, вони дуже образяться, якщо я їх не згадаю. Це мій командир ротний був Сербін Антон, він тоді нами керував, і тоді він хотів передати свій автомат, тому що мій був пошкоджений під час обстрілу, який захистив мене.
Потім хочу назвати Андрія нашого заступника так званого замполіта. Потім хлопців, які безпосередньо зі мною були на позиціях, на машинках Це Панда Франчук Сергій. Це той же самий Лисенко Олександр. Калман, Кирило. Хто ще? Паша Пилипенко, Вова Прораб наш Дерева. Потім Мороз Сергій, Глєб іще був один. Ось ці люди безпосередньо зі мною були на позиції, саме на машинках. На городках були мої побратими Смірнов Олексій Єнотік Челомбітько Ярослав, Висоцький Андрій Оболонь. Ще хлопці були там. Я вибачаюсь, я можу забути їхні прізвища, однак всіх я пам'ятаю, особливо зараз з урахуванням того, що я знаходжусь на їхній землі в Вишгороді. Це наші так звані Махновці. Я їх називаю Межигорці. Це хлопці, які допомагали боронити Київщину разом з ГУРом в частині Чорнобиля і Межигір'я. Вони потім вступили окремим взводом до нашої роти, коли ми поїхали на Бахмут. Ось недавно ми збиралися. Так сталося, що загинув наш побратим Дядя Геннадій. Десь, можливо, два тижні тому весь Вишгород його ховав. І в подальшому Мирослав — це командир їхній.
Всіх я хочу згадати. Можливо, я їхні прізвища не пам'ятаю. Знову ж таки, там у них був один із беркутівців. У нього Баркас був позивний. Знову ж таки, там парень був Угольок. Там теж саме Петя. Він знає про кого я кажу. Він командував своїм підрозділом. Ну, Круга я не можу забути адвоката. У нього позивний Круг. Він один також був поранений. І ці обставини були такі, що у нього дуже сильна кровотеча була на нозі. Наклали один турнікет, не допомагав. Наклали другий. А коли привезли його, слава Богу, до лікарні, лікар сказав, ви всі дубини, не можете накласти правильно турнікет. У нього кровотеча йде. Ну, однак, якби ви правильно наклали турнікет, то він би втратив ногу.
І якось так дивишся, що, може, слава Богу, що були такі криві руки, що залишили йому ногу. І він залишився, зараз він приїздив на похорон Дяді. Роберта хочу згадати. Командира нашого першого взводу, цієї роти. Він також зараз, у нього є проблеми за здоров'ям, однак я йому також вітання передаю. Ну, всі хто з нами воював.
Не хочеться забути механізовану роту 251 батальйону, з якою я воював в Бахмуті. Щодо Мощуна, тут зараз хочеться згадати всіх своїх безпосередніх командирів. Вони командували нашими взводами і дуже дякуємо, що вони правильно нами командували, підказували, і ми змогли допомогти 72 бригаді тут оборонятися.
