Піхотиниця Вирва: В тилу мають на кожного піхотинця по 6-8 людей працювати. Піхота - початок і кінець всього
12 березня російська штурмова група атакує позицію під Спірним, де тримає оборону бійчиня Вирва, боєць Шустрий та колумбієць Піньйо. Під час запеклого бою росіяни підривають яму, в якій наші бійці тримають оборону. Впродовж двох днів Вирва з пораненими побратимами перебувала під завалами.
До них підходять російські солдати і через проломи в завалах пропонують здатися в полон. Вирва відмовляється. Ситуація критична: боєкомплект майже вичерпаний, питної води не вистачає, а зв'язок з командуванням відсутній. Але попри все Вирва змогла вибратися та вивести з собою двох побратимів.
Вогонь: Біжу на другу радєйку, кричу, що в мене так і так, пі** всередині, і мене, до речі, ніхто не чує з тої радєйки, чує одна Вирва, каже, хто це говорить? Кажу - Зірка, і в цей час в мене Пітбуль заряджає кулемета і валить по п**дарах. Вона чує ці вистріли, каже: хто це стріляє? Вона не може поняти, ніхто нічого не може поняти.
Вирва: Це все розпочалось трішки раніше, ніж 12 березня. Пала Зірка, пав Форпост, і я розуміла вже, що зараз будуть тиснути нас. І ми з дня на день вже реально чекали.
Скільки бій тривав на той момент?
Коли Шустрий відключився, десь хвилин 12-14. Те, що ми ранили їх, я чула. Вони кричали, вони матюкалися, вони відповзали, особливо, коли Піньйо почав викидати гранати.
Журналіст: Скільки діб ви перебували під завалами?
Дві доби. На другу добу почали нормально просинатися.
Ти відчуваєш свою межу?
Це важке запитання. В мене таке відчуття, що краю там нема.
Що було 12 березня?
Я сиджу біля виходу і чую розмови. А це яр, вони мали зайти, щоб я їх добре почула. Доповідаю в рацію, що я чую п..дарів, що вони близько. Кладу рацію, Шустрий повертається до мене, ми розуміємо, що вони цілеспрямовано прийшли. Шустрий починає стріляти, залітають гранати. Я за двома барикадами мішків, але на Шустрого вони вплив мають добре, від чотирьох ми втрьох мали відстрілятись, ще й з нори. Дуже навчена штурмова група.
Перший відключився Шустрий, тому що він прийняв найбільше гранат
Один, коли вже так дуже близько був, вже за мішками ногу бачила,І Піньйо стріляв з цього боку, а він знову намагався залізти. То я вже розумію, що ще трошки, а я вже прямо з льожки сидячи, вже так стріляла, вже навмання, тому що я ні попасти по ньому не могла, і не хотіла, щоб він наблизився ближче.
Я думаю, що ще трішки - і він заскочить. І він навіть Піньйо промине, а мене точно вб'є. Я витягла ніж, не те, щоб я пробила ногу чи рану зробила, ні. Я просто тикнула, йому було боляче. Він заматюкався і почав залазити наверх. Коли він залазив наверх, я бачила ногу, я почала фігачити по ногах. І він так чую, скотився з яра, там щось кричав, упав. Але найгірше, що коли вже там майже завалені, все інше, і там є якась умовна дірочка, і тобі скидають туди гази. У мене був мішок зверху, я просто землею придавила, скинула ногою туди, він придавився, і газ просто перестало. Повітря все це, і він просто придавився. Я встигла щось так вдихнути, воно мені забило тут всі дихальні, десь посередині, але в легені я не встигла вдихнути. Я закрила очі, в мене тут випекло, тут випекло. Але принаймні я не втратила свідомість, і воно не зайшло в нору.
Прилетів дрон і скинув на нас кабачок. Я тільки бачила, що зелененьке мелькнуло, і я коли вже поверталась, хотіла Піньйо сказать, щоб він ліг, а я відлетіла, вдарилася головою, відключило на півтори-дві години десь приблизно. А Піньйо, як я зрозуміла, мішками привалило, і так як він сидів стріляв, то нога як була вивернута неприродно, так він на неї впав, і мішками привалило, і в нього була серйозна травма ноги, дуже серйозна, він на неї геть не міг встати. Плюс так само оглушення, отруєння і все інше. Тобто після штурма всі почували себе фактично однаково. Але насправді ні. І коли я знову вімкнула в очах якусь свідомість, наскільки це було реально, то я ж Піньйо відгребла і намагалася його перекинути, і все було це тяжко, я сама не розуміла, наскільки все погано. І коли я вже йому ногу вправила, і примотала, і поклала, і подивилась на двох хлопців, які лежать, і думаю - ууу, як добре. Я обіцяла вас вивести... Я не розраховувала, що ввечері знову прийдуть. Спочатку по-доброму розмовляли: давай, здавайся, я їм казала, що я в норі одна, контужена, поранена, що нема води, боєприпасів, я завалена, я задихаюсь, я все одно тут помру, потім він почав більше кричати, тиснути. Говорив командир, вони прийшли вдвох.
Добре, що у противника не виявилося якихось засобів мінування.
Вони потім кинули. Спочатку десь пішли. Потім хвилин через 30-40 щось як гупнуло, там де льожка, обвалилося, я знову відлетіла, гепнулася головою, з того, що я розумію - це була теемка. Я знову відключилася.
За ніч, щоб не спать, перечитила всі магазини, дала Шустрому попити, Піньйо обезболила.
На другу добу ми вийшли на зв'язок, нам сказали ранком виходити, вириватися, на сусідні Жолуді.
Наказ на вихід є, але як вийти з нори заваленої?
Відриватися, години дві з половиною.
Ти перша вилазила?
Звісно, перша. Якщо взяла відповідальність, я перша вела, то я перший вилізаю. Тому перше на мене і стріляти почали. Я не очікувала, що вони живі, не очікувала, що ми будемо стріляти. Більше того, я глуха. Я контужена, глуха, і це взагалі велика проблема. Я тільки бачила, як ці червоненькі штучки пролітають, такий якийсь сквознячок. Я думаю, що таке ,вітер якийсь червоний. Ти розумієш, що в мене стріляють, падаю. Беру автомат, я думаю, боже, хоч би він вистрілив. Я його перечистила, я там склала, як могла. Але перевірити в норі, стріляє він, не стріляє, я точно не мала. Але мені поталанило, що я трішки зверху була за шматом деревини, а він трішки нижче, і це мене врятувало. Я просто з четвертого разу таки попала йому в голову. Воно біля нього пролітало, він трішки присядав, і з четвертого разу я все-таки влучила. О, все, думаю, все. І я тільки вставати- з іншого боку, там колишня СПшка. Я, що ж таке, де ж вони беруться? Я чомусь спочатку подумала, що це якісь нові, які прийшли, типу зраночку нас зустріти, знову добрий ранок сказати. А потім, коли я вже проходила, я зрозуміла, що це ті самі. Це той хлопець, якому я пофігачила ноги, який впав в яр, а другий, який зверху гранатами був подовбаний, і він ще все одно міг піднімати торс, і він все одно почав стріляти. І з ним було простіше, бо він стріляв з-за укриття, і йому було незручно. Я побачила, з якого боку ноги, там три метри відползла, і просто на автоматичний поставила і зробила так. Ну і все, думаю, це вже точно.
Скільки вам потрібно було відходити до вашої позиції?
Та метрів 300-400, але це був яр. І в такому стані, коли в тебе галюцинації світлові, шумові, коли в тебе в голові крутиться, коли в тебе сил нема, коли в тебе зневоднення, отруєння газами, всі ці речі, то ці 400 метрів здаються 400 кілометрів.
Скільки ти провела на позиції?
На Жолуді я ще дві доби пробула. Разом з хлопцями. Піньйо ми залишили, на жаль, з його травмованою ногою, ми ніяк його не могли. Він там ще був якийсь час, потім його вивели ще на одну позицію, а потім вже він з хлопцями і вийшов. Але поки він там був, кидали медикаменти, я зафіксувала йому ногу, обезболили, тобто все лікування з дронів він отримував. Він лежав, ніхто його не пригружав, навіть якщо були якісь там далі на сусідніх позиціях такі штурми, він ніяк не міг допомогти нічим. Тому він лежав і надіявся на те, що ці хлопці відіб'ють штурм, і він буде живий.
Ти спілкувалась з Піньйо після цих подій?
Так переписувалась кілька разів, небагато.
Він розірвав контракт, так?
Так, він приїхав, розірвав контракт.
Поїхав додому. В нього своя країна, своє життя, і плюс, я думаю, після цього всього у кожного є якась планка, і от він до цієї планки дійшов. Я вже потім подивилась на нього, що зрозуміла, що він більше не зможе. Молодий хлопець, який щось прийшов, щось намагався, щось робив, але зрозумів, що він хоче жити, і це зміг, зробив, а далі вже не може.
Скажи, будь ласка, ти відчуваєш свою межу? Вона в тебе є?
Ой, це важке запитання. У мене таке відчуття, що краю там нема. У мене. От зараз мені дадуть, я розвернусь, піду і буду виконувати те, що буду виконувати. Не знаючи, можливо, щось не вміючи, сподіваючись на себе, на Бога і на побратимів. Можливо, вона десь є, але поки що я до неї не дійшла. І коли мені кажуть, ой, війна дронів там перший бій, роботи, вся ця інша штука. Все це класно, друзі мої. Але якщо піхота не піде і не зробить свою роботу, то все не буде працювати. Взагалі, все, що там працює, літає, взривається, все має працювати на піхоту, все має крутитися навколо піхоти. Якщо ні - все. І в тилу мають на кожного піхотинця по 6-8 людей працювати. На кожного піхотинця. Я це розумію. І нехай працюють, хай ідуть водіями, забезпечення в тилу, логістику, дрончиками, ким завгодно. Але не забувайте, що ви йдете для того, щоб рухали посадки піхота, рухали села піхота, тримала міста піхота. Все піхота. Якщо ви не зрозумієте, що все піхота, - то все. Тому я люблю піхоту, бо це початок всього і кінець всього. От піхота. Оце найголовніше.
