Законопроєкт № 14057: вільній пресі прописали смиренну сорочку. Поки – на підступі до першого читання

Автор: Євген Кузьменко

Чинний депутатський корпус Верховної Ради у своїй законодавчій розкутості іноді стає схожим на мавпу з гранатою. Мовляв, а чому б не спробувати? Бахнути має божественно, а з масштабами руйнувань розберемося згодом.

Щоправда, і граната може бути "з секретом", і мавпа – собі на умі. На такі думки наводить аналіз законопроєкту №14057 "Про оновлення (рекодифікацію) Книги другої Цивільного кодексу України щодо особистих прав людини", що його зареєстрували більш ніж 180 народних депутатів.

Журналісти та медіа-експерти, прочитавши цей документ, схопились за голову: у ряді положень з/п пропонує до законодавства зміни, які ускладнять, якщо не сказати – унеможливлять – нормальну роботу українських незалежних журналістів.

По суті, автори цього документу (точніше, низки його положень) заганяють українську журналістику (насамперед у площині розслідувань) у таку собі смиренну сорочку, з якої інформувати та застерігати суспільство вільній пресі буде, м’яко кажучи, нелегко.

У цьому шановний читач може пересвідчитись, ознайомившись із текстом документу , або з аналізом законопроєкту від Центру протидії корупції.

Ось деякі формулювання законопроєкту, які дуже сподобаються (звісно, якщо вони отримають статус положень закону) корупціонерам та політбульдозерам нашої (і однієї сусідньої) країн:

Отже, "Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено…" (ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу України).

"…Якщо оціночні судження висловлено у формі, що принижує гідність… може бути покладено обов’язок щодо компенсації моральної шкоди" (ч. 2 ст. 277 ЦК).

"Фізична особа може вимагати… вилучення, знеособлення, знищення інформації… а від операторів пошукових систем – припинення видачі посилань… якщо така інформація є недостовірною, неактуальною… або втратила суспільний інтерес…" (ст. 302-2 ЦК)…"

Знову ж таки, по детальний аналіз читач може перейти за наведеним вище посиланням, а ми поставимо риторичне насправді запитання: що б сталося з більшістю політичних та антикорупційних розслідувань, гучних і не дуже, якби для журналістів у країні діяли такі правила гри?

Родзинкою на торті є те, що головним ініціатором законопроєкту став голова Верховної Ради, доктор юридичних наук, академік Національної академії правових наук України Руслан Стефанчук. Власне, це і спровокувало у багатьох коментаторів відчуття того, що одіозні положення у законопроєкті (поруч із цілком прогресивними і європейськими за духом новелами) – не типовий ексцес первинного валу ідей законодавців, а цілком продумана атака чинної влади на вільну пресу з боку тих, кому не подобається підвищена увага журналістів до їхніх авторитарних трендів чи корупційних оборудок.

Звичайно, йдеться лише про перше читання; зареєструвати законопроєкт – це ще не одружитись. Але ж який натиск!

Дещо оруелівський настрій журналістсько-медійної спільноти відобразила у ФБ одна з найкращих журналісток-розслідувачів:

Щоправда, на збурення у медійному цеху керівництво Верховної Ради відреагувало швидко.

А коли одна з читачок висловила зневіру у компетенціях правлячої команди, спікер Верховної Ради відповів їй особисто, демонструючи водночас легке роздратування, професійну стриманість та ентузіазм. Відчувається, що він хоче увійти в історію спікером, який оновив Цивільний кодекс України.

Відгукнувся з дописом у стилі: "Все буде добре, ми все виправимо" і заступник міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції.

Почалося те, що варто було робити від початку: обговорення законопроєкту з професійною журналістською спільнотою та медійними юристами.

Що ж, а тепер питання - які шанси на те, що усе це неподобство колись набуде статусу закону?

Заступниця голови Комітету ВРУ з питань свободи слова Євгенія Кравчук запевнила "Цензор.НЕТ" у тому, що "найближчим часом спільно з медійниками і юристами будуть напрацьовані правки, Руслан Олексійович як головний автор їх розгляне, і комітет знайде компромісну версію".

А у бесіді з керівником профільного комітету Ярославом Юрчишиним ми детально розібрали ситуацію і те, як не допустити найгіршого.

- Ярославе, наскільки я розумію, ви налаштовані оптимістично: мовляв, перед другим читанням одіозні новели із законопроєкту №14057 під тиском громадськості і експертів точно приберуть. Та й до першого читання можуть відбутись помітні зміни. Але ж авторів з/п – більш ніж 180, і там вистачає людей з кепською репутацією. Не боїтеся, що цехова солідарність корупціонерів та автократів може встояти перед тиском активної частини суспільства та іноземних партнерів?

- Я не бачу перспектив прийняття змін до Цивільного кодексу, якщо там будуть суттєві обмеження доступу до інформації. Насправді досить багато колег підходили і питали, як іде робота з медійниками і медіа-юристами, які зараз напрацьовують зміни. Зі свого боку, Стефанчук дотримався усіх домовленостей, яких було досягнуто на робочій групі. Перше: збільшено час подання правок – щоби всі встигли їх підготувати. Друге: 116-та стаття дає можливість вносити зміни по змісту законопроєкту, якщо вони не стосувалися тих змін, які були в першому читанні. Ну, і зрештою я переконаний, що сам ініціатор (бо при великій кількості авторів реальним ініціатором цього з/п є Руслан Стефанчук), який є зацікавлений в рекодифікації всього Цивільного кодексу, не зробив крок, який би на самому початку зняв би усі дискусії.

- А саме?

- Він не поставив ці зміни на публічне обговорення – як зробив це зараз, за результатами цієї історії, з третьою та четвертою книгою (Цивільного кодексу. – Є.Г.).

- Тобто коли в інтерв’ю колегам з "Лівого берега" www.lb.ua ви кажете, що "більш схильні думати, що це переоцінка своїх можливостей у регулюванні всього цивільного права, працюючи з владних чи академічних кабінетів і не залучаючи до цього власне медіа", - це ви кажете саме про Стефанчука? У тому розрізі, коли людина мислить суто теоретичними юридичними категоріями, не особливо переймаючись практичними ризиками?

- Власне! Бо до робочої групи залучено цілу плеяду академічних юристів – Кузнєцова, Кот, всі ті, хто готували Цивільний кодекс ще в процесі прийняття його в 2003 році. Але вони дивляться на ситуацію як теоретики права. В даному ж випадку, коли зустрілися юристи з практикою, і медіа-юристи по поличках усе розклали…

- Наприклад? Розклали що саме?

- Наприклад, те, що не можна вимагати від Інтернет-сайту усунення матеріалу, де було допущено помилку. Можна вимагати виправлення чи балансу думок, але усунення матеріалу є можливе тільки одним чином – заблокувавши сайт. А це вже – цензура, і так, як ви написали, європейськими партнерами точно буде сприйнято як наступ на свободу слова. Тому в принципі цю річ не треба прописувати в Цивільному кодексі.

- Як це було сприйнято високолобими юристами?

- Погодилися, і тому до першого читання це має бути поправлене.

- А як щодо новели, згідно з якою "Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено…"? Я коли таке прочитав, у мене відвисла щелепа: а що, так можна? І хочу вас спитати: невже ця дистанція між теорією права та практикою журналістики, настільки велика, що не можна додати 2+2 і відчути, що щось не так?

- Я ж не можу читати чужі думки…Чи у даному випадку формулювання підлягає коригуванню? Точно підлягає. Та й сам Стефанчук погодився з тим, що воно занадто широке, і його треба чіткіше прописати. І пояснив, що логіка формулювання полягала в тому, що не можна людину до вироку називати злочинцем. Тільки підозрюваним у злочині. Щоправда, на жаль, ми зараз маємо додатковий виклик через рішення Верховного Суду, який, в принципі, дає можливість маніпулювати і взагалі забороняти згадувати людину, по якій тривають слідчі дії чи справа якої розглядається в суді…

Щодо даної статті є домовленість, що має бути чітко зафіксована різниця між звинуваченням завчасно і реальним статусом. Скажімо, коли людина підозрюється у національній зраді, вона ще не є національним зрадником, лише підозрюваною у нацзраді. Ну, і тут справді має бути коректне формулювання, бо презумпція невинуватості у нас закріплена на рівні Основного закону, і, відповідно, воно має бути у Цивільному кодексі. Але тут має бути баланс. Чи є обов’язком, навіть не правом, журналістів повідомляти те, що є в офіційних матеріалах того самого слідства? Звісно, є, і, звісно, за це журналіст не має бути під ризиком того, щоб на нього подали в суд і затягали по судових процесах. Тут так само є погодження, що шукаємо збалансоване формулювання. І медіа-юристи мають встигнути полагодити усі ці формулювання.

- І ці напрацювання надалі будуть враховані?

- Руслан Стефанчук взяв на себе зобов’язання, що всі погоджені правки буде подавати і захищати на комітеті персонально. А з огляду на те, що стільки людей підтримали його підхід, думаю, що шанс на виправлення – достатньо великий…

Чи будуть спроби інших співавторів даного Кодексу навпаки напхати в цей Кодекс чогось негативного? Я тут не можу гарантувати, що такого не буде. Але це буде залежати від кінцевого рішення комітету. Коли будуть зібрані всі правки, ми точно звернемося і до Ради Європи, і до Єврокомісії, для того, щоб вони зі свого боку оцінили ті новели, які будуть стосуватися поширення інформації. Тим більше, що цей Кодекс стосується не лише медіа, а й будь-якого поширення інформації. І тут має бути дуже чіткий баланс між правом на інформацію (бо це теж право людини) і правом на приватність. Тому що, відповідно до рішення Європейського суду, ті, хто є публічними особами, мають обмежене право на приватність, зважаючи на те, що суспільство делегувало їм виконувати їм певні представницькі функції.

Аналогічна ситуація і з інформацією, яка становить суспільний інтерес. У нас в Законі про доступ до інформації є чітке визначення такої інформації. Вона не може бути предметом дискусії до вироку чи після. Якщо вона становить суспільний інтерес, вона має бути оприлюдненою.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"